Трансформація музею як соціокультурного інституту (ХХ - початок ХХІ століття)

Структура дисертаційної роботи відповідає цілям і завданням дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (452 найменування). Основний текст дисертації складає 170 сторінок, повний обсяг роботи - 205 сторінок.

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації та її зв'язок з планами і науковими програмами, сформульовано мету і завдання роботи, з'ясовано хронологічні межі і визначено об'єкт, предмет і методи дослідження. Розкрито наукову новизну і практичне значення дисертації, охарактеризовано її джерельну базу, вміщено інформацію про апробацію результатів дослідження та публікації автора.

Перший розділ - “Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження” - присвячений огляду літератури з досліджуваної проблеми, аналізу джерельної бази та з'ясуванню методологічних засад.

Розвиток вітчизняних музеїв, що на сучасному етапі є центрами духовного відродження нації, тісно пов'язаний з інноваційними інформаційно-комунікативними технологіями. Це актуалізує проблему вдосконалення традиційної системи управління і структури музею, адекватної вимогам часу, а також проблему створення належної нормативно-правової бази для функціонування музеїв України.

У третьому розділі - „Інноваційні технології в музейній діяльності” - викладаються результати аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду в організації, плануванні та управлінні музеями (маркетингові та інноваційні технології в музейній діяльності), охарактеризовано сучасний стан музеїв України і основні тенденції їх подальшого розвитку.

Аналіз наукових праць з даної проблематики дозволив дійти висновку, що трансформаційні процеси, яких зазнали музейні установи в Україні, відбуваються під впливом економічних змін: перехід до ринкових умов господарювання, становлення приватної власності, розвиток бізнесу та інформаційно-комунікативних технологій. Це призвело до істотного скорочення бюджетного фінансування вітчизняних музеїв, що поставило їх перед необхідністю вивчати й запозичувати зарубіжний досвід позабюджетного фінансування музейних установ. У музейній практиці його пов'язують з фандрейзингом і маркетингом.

Реалізація некомерційних музейних проектів вимагає певного комплексу заходів для залучення коштів. Цей процес у зарубіжному музеєзнавстві здобув назву “фандрейзинг” (англ. raise діставати, funds - гроші). Інноваційні технології перетворили музейний фандрейзинг на професійний бізнес, що вимагає створення спеціальних відділів розвитку для підготовки програм залучення спонсорів. Для забезпечення діяльності цих відділів було створено інформаційні бази даних про потенційних спонсорів - окремих людей і компаній. Особлива увага при цьому звернена на сфери бізнесу, дотичні до музейної діяльності.

Розглядаючи організаційну структуру музеїв України, дисертант наголошує на необхідності її збереження в умовах економічної нестабільності і приватизації музейної галузі.

Особливу роль у підтримці зарубіжних музеїв, зокрема некомерційних видів їх діяльності, відіграють фонди, що розробляють політику участі фірм у соціальній співпраці з музеями, визначають пріоритетні напрями такої співпраці, організовують лобіювання відповідних проектів і програм. Така форма діяльності має ряд переваг: особи, які створили фонд, мають пільги при сплаті податків; кошти, що надходять з різноманітних джерел, акумулюються і віддаються в управління особам, професійно компетентним в галузі музейного маркетингу і менеджменту та правових питаннях.

Встановлено, що своєю фінансовою підтримкою музейні установи не в останню чергу завдячують податковій політиці уряду, що стимулює проведення бізнесовими структурами благодійних акцій, кошти від яких надходять для потреб музейних установ. Для осіб, які жертвують музеям експонати або гроші на їх придбання, законодавством економічно розвинених країн передбаченні суттєві податкові пільги.

У ході дослідження виявлено, що діюча нормативно-правова база України не забезпечує в законах та законодавчих актах (Закон України “Про музеї та музейну справу”, Закон “Про благодійництво і благодійні організації”, стаття 22 Конституції України, “Основи законодавства України про культуру”) всіх аспектів функціонування музейних установ як соціокультурних інститутів. Зумовлено це тим, що українське чинне законодавство в галузі культури й досі керується характерним ще для радянських часів залишковим принципом, без урахування особливостей ринкових умов. Це стримує розробку нової державної культурної політики, сприятливої для розвитку музеїв. Дисертант обстоює необхідність утвердження нової інноваційної стратегії, завдання якої полягатиме в розробці і впровадженні (в тому числі шляхом реалізації відповідних цільових програм) нових механізмів здійснення інновацій, а також в комерціалізації галузі для максимального задоволення музейними установами ринкового попиту.

Важливу частку у фінансуванні музейних установ становить прибуток від власної комерційної діяльності, що включає: стягнення вхідної плати, роздрібну торгівлю, розміщення на території музею закладів громадського харчування (кафе, ресторанів), отримання орендної плати, показ фільмів, організацію презентацій, реалізацію освітніх програм, видавничу діяльність.

У зарубіжних музеях широко практикується налагодження зв'язків з відвідувачами, що полягає у членстві (membership) в музейних радах. Це дозволяє залучити широку аудиторію до процесу формування фінансових фондів музеїв. Характер такого членства визначається фінансовими можливостями осіб.

Результативність впровадження інновацій у діяльність музеїв залежить від освоєння ними технологій налагодження зв'язків з громадськістю - паблік рілейшнз, що передбачає взаємовигідну співпрацю музейних установ з відвідувачами.

Ефективність музейної діяльності значною мірою визначається кадровим складом, що актуалізує проблему підготовки музейних працівників нової формації. У зв'язку з цим постає необхідність дослідити й проаналізувати процес становлення музейної професії, підготовки керівника нового типу, а також проблеми фахової освіти.

Доведено, що в сучасних музеях використовується управлінська модель, заснована на подвійному управлінні. Вона передбачає, що претендент на посаду генерального директора повинен володіти спеціальними знаннями і досвідом в галузі музейного менеджменту, а також знаннями і вміннями, необхідними для художнього керівника. Формування професійних якостей музейних керівників відбувається під впливом трьох основних факторів: зовнішніх програм підготовки, внутрішніх програм самопідготовки, наставництва.

Для діяльності сучасних музейних установ характерне впровадження маркетингових технологій, спрямованих на розширення музейної аудиторії, рекламування музейного продукту і вивчення та формування попиту на нього. Основні аспекти музейного маркетингу такі:

виявлення реальних і потенційних сегментів ринку музейних послуг та ефективна взаємодія з ними;

вдосконалення музейних послуг для забезпечення потреб відвідувачів;

збільшення обсягу прибутку від обслуговування відвідувачів.

Таким чином, ефективність маркетингової стратегії залежить від формування корпоративної пропозиції - міжмузейного співробітництва, реалізації спільних з іншими організаціями і закладами культури програм, здійснення партнерських проектів.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що впровадження нововведень у зарубіжних музеях сприяло підвищенню рівня обслуговування відвідувачів і конкурентоспроможності цих установ, дозволило їм відійти від традиційних павільйонно-експозиційних форм показу колекцій.

Натомість доводиться констатувати незначний масштаб інноваційної діяльності у вітчизняних музеях. До факторів, що стримують впровадження ними інновацій, слід віднести дефіцит власних і бюджетних коштів, виділених на ці потреби, а також відсутність ефективної державної політики у цій сфері.

Відповідно до завдань дослідження розкрито можливості використання в діяльності музею новітніх інформаційних технологій. З'ясовано, що їх впровадження внесло корективи в інформаційну політику музею, що охоплює питання захисту інтелектуальної власності, дотримання Закону України “Про захист інформації в автоматизованих системах” і визначає позицію адміністрації музею у створенні спільних баз даних і способів поширення інформації.

Проаналізовано роль сучасних інформаційних технологій в управлінні фінансовою діяльністю музею, в здійснені наукових досліджень, реалізації проектів автоматизації систем освітлення, опалення, вентиляції, підтримання оптимального режиму температури і вологості в його приміщеннях, а також в обслуговуванні відвідувачів, обліку і каталогізації музейних фондів. Нові інформаційні системи, засновані на використанні мультимедійних технологій, лазерних дисків, значно розширюють можливості зберігання та аналізу історичних джерел. Активізується робота над створенням галузевих баз даних, розширюється застосування експертних систем та інших систем штучного інтелекту, глобальних комп'ютерних мереж, перш за все Інтернету.

Дисертантом обґрунтовано, що використання комп'ютерних технологій сприяє модернізації музейного обліку шляхом створення і збереження електронних зображень музейних предметів, розширює можливості доступу публіки до музейних фондів. З цією метою в сучасних музейних установах створюються спеціальні комп'ютерні програми для продажу та перевірки квитків, що дозволяє музеям розширювати список постійних відвідувачів і залучати нових, а також аналізувати наявний і можливий їх контингент.

Зазначається, що музейні установи в цілому неохоче вдаються до компютеризації з двох основних причин: по-перше, вони не впевнені, що якість відтворених на компютері зображень музейних предметів буде адекватною їх звичайному вигляду в експозиції, а по-друге, остерігаються зменшення кількості відвідувачів.

Відсутність відповідних положень у законах, законодавчих і правових актах, договорах і конвенціях, а також арбітражного кіберсуду для здійснення справедливого судочинства вимагає узгодженої політики стосовно мережі Інтернет, контролю за доступом до інформації та її розподілом. Адже ці недоліки дозволяють зловмисникам вдаватися до цифрового маніпулювання і трансформації зображень для створення їх дублікатів, а також здійснювати різноманітні махінації, що є зворотним боком інформаційних технологій і спричиняє зростання кількості електронних злочинів.

Гарантією високоякісного інформаційного обслуговування відвідувачів музею можна вважати створення власних серверів та веб-сайтів, до проектування яких мають бути залучені фахівці. Створення веб-сайту дозволяє музеям зменшувати витрати на публікацію своїх матеріалів, відшукувати нові джерела фінансування, а також покращувати імідж установи на міжнародному рівні. Наявність власних сайтів сприятиме координації роботи он-лайнових музеїв, що забезпечить систематизацію інформації і тим самим полегшить пошук потрібних даних.

На основі отриманих в ході дослідження результатів можна сформулювати такі висновки:

Суспільно-політичний, соціально-економічний, культурний розвиток української держави зумовив необхідність змінити характер і зміст діяльності традиційних музеїв. Назріла потреба у формуванні музею нового типу, який би відповідав вимогам часу. Аналіз історичних, культурних, джерелознавчих матеріалів дозволив дійти висновку, що проблема трансформації музею як соціокультурного інституту в українській історичній науці привертала недостатньо уваги. Це й обумовило необхідність її комплексного міждисциплінарного дослідження.

Музей на різних етапах свого історико-культурного розвитку зазнав еволюції: від зібрання раритетів до соціокультурного інституту. Нові соціокультурні умови спричинили перетворення традиційної моделі музейної установи, характерною ознакою якої була орієнтація на елітарну публіку, на інноваційну, мета якої - звернення до різних верств населення. Основними факторами трансформації музею як соціокультурного інституту є розвиток інформаційно-комунікативних технологій, економічні і політичні зміни в суспільстві.

Здійснений порівняльний аналіз діяльності зарубіжних та вітчизняних музеїв засвідчив, що в зарубіжних музеях трансформаційні процеси були результативнішими внаслідок багатьох політичних та соціально-економічних чинників, зумовлених розвитком науки і техніки та становленням інформаційного суспільства. Натомість трансформація українських музейних установ має свою специфіку, зумовлену, з одного боку, класовим підходом до формування експозицій, однобічності у комплектуванні музейних фондів відповідно до постулатів комуністичної ідеології СРСР та перехідним періодом, становленням ринкової економіки, формуванням нової соціальної структури суспільства незалежної України - з іншого.

Глибока інтеграція сучасного музею в соціум визначає його суспільну та культурну роль в умовах глобалізації. Музейна установа, зберігаючи та популяризуючи пам'ятки матеріальної та духовної культури, здатна запобігати посиленню тенденцій до культурної уніфікації шляхом усвідомлення нацією власної самобутності. Діяльність музею як репрезентанта культурних цінностей спрямована на формування і поширення знань, збереження памяті нації, підвищення рівня знань про минуле і сьогодення. До музейної установи люди приходять у пошуках життєвих цінностей та орієнтирів, духовного здоровя, відчуття спадковості в часі. Музеї допомагають їм долати проблеми, пов'язані з різноманіттям багатокультурного світу, формуючи терпимість, толерантність і уміння цінувати життя.