Українські художні світильники XVI–XX cт. в контексті європейського мистецтва освітлювальних приладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

УДК 745. (477)

Українські художні світильники XVI - XX cт. в контексті європейського мистецтва освітлювальних приладів (історія, типологія, художні особливості)

17. 00. 06 - декоративне і прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Маркович Марія Йосипівна

Львів 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі народного мистецтва Інституту народознавства НАН України, м. Львів.

Науковай керівник: доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент АМУ Станкевич Михайло Євстахійович завідувач відділом народного мистецтва Інституту народознавства НАН України

Офіційні опоненти доктор мистецтвознавства, професор, Стельмащук Галина Григорівна, завідувач кафедри історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв

кандидат мистецтвознавства, доцент, Слободян Олег Олексійович, завідувач кафедри загально-художніх та професійно- орінтованих дисциплін Косівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва

Провідна установа Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться „ 8 ” червня 2006 року о „10.00” годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській національній академії мистецтв, за адресою: 79011, м.Львів -11, вул. Кубійовича 38.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської національної академії мистецтв (79011, м. Львів-11, вул. Кубійовича 38) .

Автореферат розісланий „ 5 ” травня 2006 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої доктор мистецтвознавства, професор В.А. Овсійчук

освітлювальний оздоблення конструкція

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність наукової теми визначається загальним розвитком сучасних мистецтвознавчих досліджень національного декоративного мистецтва в загальноєвропейському контексті. Українські світильники XVI-XX ст. - мистецьке явище, тісно пов'язане з церковними інтер'єрами, панськими світлицями та традиційним житлом селян і міщан. Вони демонструють взаємопроникнення західних і розвиток місцевих мистецьких парадигм, віддзеркалюють інтегрованість української культури в загальноєвропейські культурні процеси.

Найбільшого піднесення мистецтво світильників досягло у XVII-XIX ст. У цей час творчо засвоюються ідеї попередніх епох, виникають нові типологічні групи, типи освітлювальних приладів, які стали концептуальними взірцями для проектування перших електричних світильників XX ст.

Завдяки технічному розвитку суспільство отримувало щораз яскравіші та гігієнічно чистіші джерела світла (газові і гасові лампи, електричні жарівки, люмінесцентні лампи, металогалогенні тощо). Водночас художня фантазія, уява і смаки спонукали до запровадження найвишуканіших форм освітлювальних приладів, виконаних ковалями, ливарниками і токарями, склодувами, ювелірами та різьбярами за стильовими вимогами свого часу.

Дослідження освітлювальних приладів як виду декоративно-прикладного мистецтва здійснюється вперше. Це, до певної міри, заповнить існуючу прогалину в українському мистецтвознавстві, хоч окремі аспекти явищ, пов'язаних із світильниками, з'ясовувались у літературі про художній метал, дерево, кераміку. Деяку кількість пам'яток введено в науковий обіг, проте досі не було вивчено цей мистецький феномен у його багатогранній цілості. Можемо сподіватися, що дослідження теми сприятиме художньо-практичній діяльності дизайнерів у сфері освітлювальних приладів.

Таким чином, на підставі нашого дослідження передбачаємо отримати істотні знання про давню мистецьку спадщину світильників і про шляхи розвитку проектних ідей у сучасному промисловому виготовленні освітлювальних приладів так необхідних у громадських, житлових та інших інтер'єрах.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження розв'язує одне із завдань науково-тематичного напряму: ”Теоретичні та історичні проблеми народної творчості” (шифр 4.16.6.8.), що виконується у відділі народного мистецтва Інституту народознавства НАН України за постановою бюро Відділення літератури мови і мистецтвознавства НАН України, протокол № 8 від 14.10.2003 року.

Мета роботи. Визначити особливість мистецького феномену українських інтер'єрних світильників XVI-XX ст. у порівнянні з аналогічними творами народних майстрів і професійних художників Європи. Для досягнення зазначеної мети було передбачено розв'язати такі завдання:

? уточнити основні історичні етапи генезису, розвитку і періодизацію стильових відмін освітлювальних приладів у Західній Європі, зокрема в Україні;

? визначити центри виробництва художніх світильників та їх розповсюдження залежно від суспільно-економічних умов;

? здійснити типологічний аналіз творів-світильників залежно від матеріалу, технології конструкції та оздоблення;

? розкрити художні особливості українських світильників XVI-XX ст. у порівнянні із західноєвропейськими творами;

? з'ясувати особливість засвоєння конструктивних ідей та мотивів оздоблення з мистецької спадщини світильників у сучасній дизайнерській практиці;

? упровадити в науковий обіг корпус досі невідомих творів, провести їхню атрибуцію.

Об'єктом дисертації є історичні процеси розвитку, типологічні відміни та художні явища, що стосуються творів-світильників.

Предметом дисертаційного дослідження є значний корпус українських художніх світильників, виготовлених із металу, кераміки, скла, дерева, що зберігаються в музейних колекціях, церковних інтер'єрах тощо.

Географічні межі дослідження визначені етнічною територією України, де художні світильники розвивалися в центрах художньої обробки металу, дерева, кераміки, скла, ювелірництва тощо. Також у порівняльному аспекті розглядаються твори відомих центрів Західної Європи.

Хронологічні рамки в історичній частині сягають епохи бронзи, тобто часу перших археологічних знахідок світильників. Але найбільшу увагу спрямовано на розгляд творів XVI-XIX ст., що є цілком оправдано й оптимально для визначення характеру типології, художніх особливостей освітлювальних приладів різних історичних періодів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній мистецтвознавчій науці:

__ комплексно висвітлено еволюцію українських освітлювальних приладів, як важливого мистецького явища в контексті західноєвропейського культурного процесу;

__ розроблено типологію світильників за технологічними і функціональними характеристиками;

__ проведено в широкому обсязі мистецтвознавчий аналіз творів освітлювальних приладів (на підставі художньо-виразових засобів) та залучення їх до наукового обігу;

__ обґрунтовано можливості засвоєння конструктивних ідей мистецької спадщини в сучасному дизайні світильників.

-- удосконалено і уточнено виклад історичних етапів розвитку європейських світильників, доповнивши їх унікальними українськими пам'ятками.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження стануть методологічною базою для наступних досліджень порівняльного мистецтвознавства у галузі художніх ремесел. Крім того, вони можуть бути використані при підготовці синтезуючих праць з історії українського мистецтва, навчальних посібників, при укладанні курсу лекцій з історії інтер'єру для художніх навчальних закладів. Текстовий та ілюстративний матеріал дисертації є основою для відповідної адаптації і трансформації його в монографію про українські світильники. Певні узагальнення та ілюстративна частина становитиме інтерес для дизайнерів освітлювальних приладів.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на засіданні відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України (протокол №10 від 23 листопада 2005 року) та на засіданні Вченої ради цього ж інституту. Основні принципи теоретичні положення та результати дослідження доповідалися на наукових конференціях, зокрема, на науково-практичній конференції “Сучасні проблеми геометричного моделювання” (Харків, квітень 2001р.) у доповіді “До питання освітлювальної апаратури;” на науково-практичній конференції “Сучасні проблеми геометричного моделювання” (Харків, 2002р.) у доповіді “Моделювання освітлення побутових приміщень;” на науковій міжнародній конференції “Сучасне мистецтво. Соціум-Ідея-Теорія-Практика” (Київ, 17-18 грудень 2003р.) у доповіді “Типологія українських світильників XVII-XX століття;” на ІІІ-й науковій сесії СКІМ (Львів, 14 квітня 2004р.) у доповіді “Стильові характеристики українських світильників від Середньовіччя до новітньої мистецької традиції”. Головні положення дисертації викладено у семи публікаціях загальним обсягом 2,1 друкованого аркуша у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи визначена характером номінованої теми, метою та завданнями. Основний текст (150 сторінок) дисертації складається зі переліку умовних скорочень, вступу, п'яти розділів, підсумкових висновків, списку використаних джерел (136 найменувань) та п'яти таблиць. Додатком є альбом із 127 ілюстраціями та анотаціями до них.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет, часові рамки, наукову новизну, практичне значення і характер апробації.

У першому розділі “Історіографія, методика та джерела дослідження” здійснено критичний огляд літератури за темою дисертації, зазначено використані методи дослідження, показано джерелознавчу базу роботи.

В українській мистецтвознавчій науці перші розпочали дослідження теми металевих освітлювальних приладів у контексті художнього металу Л.В.Долинський [2] та П.М.Жолтовський [3,4,5,6,7,8]. Вони цілком логічно виділили основні групи світильників за функціональними та конструктивними ознаками. Жолтовський П.М. також розглядає генетичні та історичні питання, трактує металеві світильники як твори українського декоративного мистецтва зі своєрідною європейською стилістикою. Окремі згадки про коштовні свічники, лампади та їх майстрів містить книга М.Петренка “Українське золототарство”[9]. Відомості про керамічні свічники знаходимо в книгах К.Матейко [10], Ю.Лащука [11,12], П.Мусієнка [13], О.Слободяна [14].

Важлива інформації про дерев'яні світильники, які майстри переважно виконували для церков і панських інтер'єрів, є у працях А.Будзана [16,17,18], М.Моздира[21,22], О.Тищенка [20], М.Станкевича [33,34]. Про мистецьку виразність гуцульських і покутських трійць, лемківських свічників виззначають статті А.Цибка [23], І.Гречка [24], О.Романіва [25], І.Івахнюка [26], Р.Одрехівського [28] та дисертаційні дослідження М.Гнатюка [29], Б.Бойчука [30], Ю.Юсипчука [31], А.Клімашевського [32]. Один з перших вивчає європейські освітлювальні прилади австрійський вчений Л.Бенеш [34]. В ілюстративній частині він представляє різні типи кованих, металевих і точених свічників, прилади для закріплення скалки-лучини тощо. Характер російської освітлювальної арматури розкривають А.Дамський, К.Соловйов, А.Черв'якова, С.Рязанцева, Є.Рачук, Н.Беленцева та ін. Стислий виклад історії олійної лампи дає польський дослідник Й.Голубець [42,43].

Короткі відомості про розвиток і художні особливості європейських освітлювальних приладів можна почерпнути з праць М.Іннес [53], Р.Коч і К.Лонс [54], Д.Стара [55]. З погляду дизайну світильників ХХ ст. актуальною є праця Ж.Гасіо-Таламбо [60], В.Даниленка [92].

Таким чином, аналіз ступеня дослідженості теми дає право стверджувати, що дотепер немає в українському мистецтвознавстві узагальнюючої праці, у котрій розглядались би світильники як феномен мистецтва. Трапляються лише відомості про твори-світильники, які виготовлені з художнього металу, дерева, кераміки чи скла. Відсутня фундаментальна праця про європейські художні світильники, що робить наше дослідження не тільки актуальним, а й пріоритетним.

Методологічною основою у процесі роботи над темою послужили принципи історизму, типології та системності. Кожне завдання дисертації вимагало відповідних методів дослідження. У роботі наводяться приклади про застосування конкретних методів (порівняльного, типологічного, мистецтвознавчого аналізу тощо). У загальнотеоретичному мистецькому, аспектах осмислення проблем автор ґрунтується на дослідження українських і зарубіжних вчених: М.Драгана, П.Жолтовського, В.Січинського, О. Боднара, Т.Кари-Васильєвої, М.Селівачова, М.Станкевича, О.Федорука, А.Блаховського, Й.Грабовського, М. Некрасової, Є.Сахути, К.Соловйова та інших.

Джерельною базою для дослідження послужили твори, які зберігаються в Музеї етнографії та художнього промислу, Національному музеї у Львові, Національному музеї історії України, Державному музеї українського народного декоративного мистецтва, Тернопільському краєзнавчому музеї, Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття, асортиментного кабінету Тернопільської фірми “Ватра-Шредер”.

У другому розділі “Розвиток освітлювальних приладів Європи” розглянуто основні історичні процеси розвитку освітлювальних приладів Стародавнього світу, античної Греції і Риму, країн середньовічної Європи. Проаналізовані основні стилістичні відміни художніх світильників періоду готики, ренесансу, бароко, рококо, класицизму і модерну; функціональні та конструктивні засади дизайну електросвітильників.

Висловлюється припущення про появу перших освітлювальних приладів у неоліті з використанням постійного житла. Наводяться приклади найпростіших олійних ламп у Стародавньому Єгипті (3-2 тис. до н. е.). Вірогідно, що трипільці на території України користувалися кам'яними і керамічними світильниками. Розглядаються освітлювальні прилади Кріто-Мікенської культури, античної Греції і Риму (світильники фігурного характеру, бронзові канделябри, круглі і багатокутні ліхтарі); лампадофори Візантії. Підкреслюється, що на розвиток західноєвропейських освітлювальних приладів вплинули єгипетські, давньоримські, візантійські переносні та підвісні світильники.

Показано характер середньовічних світильників, які використовували у Франції та Німеччині. Від ХІ ст. у візантійських церквах привішували панікадила із фігурками. Подібні хороси відомі в Україні (ХІІ-ХІІІ ст.), майже без змін виготовляли їх до XVI ст. в Новгороді і Пскові.

З кінця ХІІ ст. свічники почали проникати у світські інтер'єри. Вони були легші, стрункіші із ускладненою пластичною формою ніжки.

У готичний період застосовуються скляні олійні лампи, фігурні свічники із стрільчатими арками; “Фламандська люстра”. Відомі німецькі підвісні світильники із рогів оленя. У період Ренесансу поширюється новий тип вівтарного свічника з благородних металів, мармуру і дерева. У XVI ст. в будинках заможних міщан з'являються свічники на чашоподібній основі. Французькі фаянсові мануфактури виготовляють свічники із держаком у вигляді балясини і чотиригранною ніжкою. Створюють срібні свічники на високих стрижнях із карбованими фігурами, картушами і масками. У Німеччині виробляють фігурні свічники (ангели, святі та жанрові фігурки).

У дисертації відзначено, що з XVII ст. в Європі поширюються рефлектори, французькі бра та латунні люстри нових складних форм із багатопрофільними стрижнями.

В Україні основним замовником освітлювальних приладів залишається церква. Майстри й надалі послуговуються зразками давньоруського мистецтва, тому особливих змін у розвитку стилістики світильників не відбулося. Впливи західноєвропейського мистецтва не значні.

Розглядаються освітлювальні прилади XVIII-XIX ст. Підкреслюється поява нової естетичної концепції для обладнання інтер'єру, а також нових матеріалів: олово, порцеляна, фаянс, що сприяло розвитку світильників. У бароковому приміщенні освітлювальний прилад посідає важливе місце не тільки як утилітарна необхідність, а також як своєрідна прикраса. На прикладах творів аналізуються різні типи свічників: настільні односвічники та багатосвічкові канделябри, свічники на підлогу, що призначалися для церковного інтер'єру. Різноманітними в художньому вирішенні є канделябри із скульптурними фігурами, які підтримують рамена із свічками.

До різновидів канделябрів належать жирандолі, які з другої половини XVIII ст. широко застосовують у світських парадних інтер'єрах. Вони поділяються на жирандолі з балесиною, жирандолі з вазочкою і жирандолі зі стрижнем. Барокові люстри розрізняють за матеріалом: із суцільного скла, з мідною чи латунною основою і кришталевим оздобленням.

У ХІХ ст. найпростішим видом освітлювальних приладів і надалі залишається свічник у вигляді античних колон, міфічних жіночих постатей, сфінксів тощо. Фігури за композицією діляться на статичні, в русі та в складному ракурсі. В Україні канделябри ХІХ ст. переважно повторюють старі барокові мотиви; поширюється тип безстрижневої люстри. Помітний вплив народного мистецтва на цехове ремесло. У другій пол. ХІХ триває стильова еклектика у виготовленні освітлювальних приладів.

Встановлено, що із впровадженням електричного джерела світла запозичається конструкція для світильної арматури від свічників та олійних ламп. Для світильників модерну була характерна й вигадлива екстравагантність декоративних форм, що межувала іноді з “рафінованим натуралізмом”. Характеризується конструктивістська концепція дизайну світильників поч. ХХ ст. з базових геометричних фігур (кулі, конуса, циліндра тощо). Підкреслюється важливість застосування для освітлювальної арматури пластмаси, оргскла та запровадження безжарівкових джерел світла.

У третьому розділі “Типологія і тектоніка художніх світильників” визначається типологія світильників з урахуванням матеріалів та основних варіантів конструкції.

Обґрунтовується прикладами, що типологія керамічних освітлювальних приладів складається з трьох типологічних груп. Перша - стародавні посудиноподібні місткості для жиру, що творять великі стаціонарні смолоскипи та менші похідні смолоскипи. Друга - олійні керамічні лампи. Третя - свічники для прилаштування свічок. Кам'яні світильники представлені двома типологічними групами: місткості-смолоскипи, великодній свічник на підлогу.

Скляні освітлювальні прилади виготовляли таких типологічних група: олійні лампи, свічники та люстри.

Пропонується типологія дерев'яних світильників, що складається зі свічників, полікадил та ліхтарів. Кожна означена типологічна група має відповідні підгрупи залежно від особливостей, місця функціонування, а також і окремих типів виробів, що визначають їхню конструкцію, кількість свічок, декор тощо. Типологічна група дерев'яних свічників об'єднує підгрупи процесійних, настільних, напристінних та наземних творів. Кожна підгрупа складається з окремих типів. Наприклад, підгрупа наземних налічує: одинарний, трисвічник, п'ятисвічник, семисвічник, багатосвічник і ставник.

Розглядається типологія металевих світильників, що представлена такими типологічними групами: первісні освітлювальні прилади, олійні лампки, свічники, люстри та ліхтарі. (Табл. 3.3). До найдавніших типів належать окуття смолоскипів (процесійна підгрупа), смолоскип-решітка та лучина (стаціонарна підгрупа). Лучина буває різноманітних типів: лучина-стійка із зажимами, лучина-стійка із диском, лучина-стійка із стільничкою, лучина-протома, лучина-пташки, лучина-фігура, лучина із рухомими штангами. Олійні металеві лампи мають три типологічні підгрупи виробів: настільні, пристінні та наземні канделябри. Типологічна група металевих свічників є найбільш розгорнутою і конструктивно розпрацьованою. Типологічна група люстри об'єднує всі типи підвісних до стелі освітлювальних приладів. Розрізняємо дві підгрупи: люстри підвішені на стрижні та люстри висячі на ланцюгах.

Типологія гасових світильників містить три типологічні групи: настільні лампи, пристінно-підвісні, процесійні. При цьому розрізняємо два конструктивні типи: лампа з рефлектором і лампа з абажуром. Типологія електричних освітлювальних приладів об'єднує такі типологічні групи: настільні, бра, торшери, підвісні світильники та плафони.

У четвертому розділі “Художні особливості українських світильників XVI-XIX cт.”досліджуються стилістичні відміни творів різних історичних періодів.

Встановлено, що з ХІІ-ХІІІ ст. збереглися ажурно литі з бронзи три церковні панікадила-хороси, що свідчать про високу майстерність київських металообробників. Основні стилістичні особливості хоросів - це архаїчні мотиви у вигляді стилізованих птахів. Унаслідок аналізу творів XVI ст. з'ясовано, що у виготовленні українських світильників починають засвоюватися досягнення Ренесансу.

У роботі доведено, що найбільшого розвитку виробництво світильників зазнало в XVII-XVIII ст. унаслідок бурхливого пожвавлення художньої обробки металу, дерева і кераміки. Розмаїті свічники виготовляють у визначних мистецьких центрах золотарства, деревообробництва і гончарства. У 1760-х рр. з'являються асиметрично карбовані візерунки, як ознака рококо, на великих і малих настільних свічниках. Пишно орнаментовані квітковими мотивами настінні рефлектори.

Окремий стилістичний напрям становлять скульптурні свічники відлиті з латуні. У виготовленні освітлювальних приладів періоду бароко, рококо простежуються такі головні принципи пластики та декорування: 1) конструктивістські прийоми і застосування мінімальних засобів мистецької виразності; 2) рельєфний декор; 3) ажурний декор у поєднанні з анімалістичними силуетами; 4) запровадження складних пластичних зображень; 5) синтез профілювання, ажурних деталей, силуетних символів.

Простота та лаконічність форм свічників повністю відповідна засадам стилю класицизму та добре узгоджувалася з іншими предметами інтер'єру. Майстри Галичини знову повертаються до виготовлення решітчастих і фігурних типів свічників у контексті стилістів неорококо. Настінні бра і люстри, які виготовляли на замовлення з кольорового металу та кришталю відзначалися урочистою святковістю і еклектикою декоративних мотивів. Знову виготовляють настінні бра з маскаронами, пальметами, акантом, лілеями і міфічними фігурками.

Новий напрям стилю “модерн” виник у 1890-х рр. після тривалого наслідування старих стилів. Металеві світильники для облаштування церков і громадських будівель у Львові виготовляли слюсарська майстерня Г.Васіка, бронзоливарні майстерні І.Випаска, В.Скнужеля, Є.Спожанського та В.Устянського.

В оздобленні свічників литих з бронзи часто застосовують рослинні мотиви стилізованих троянд, ірисів, орхідей, польових квітів. На території центральної і східної України стильові вияви модерну стали помітні на поч. ХХ ст., наводяться приклади запроектованих світильників у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Слов'янську та ін.

Аналізуються світильники народного мистецтва XVIII-ХІХ ст.: односвічники, трійці, багатосвічники. Стверджується, що різноманітні варіанти поліхромованих рельєфних зображень на трійцях квіток, гілок, гірлянд схиляють до міркування про ідею Дерева життя. Розглядаються наземні свічники (“Лев”), дерев'яні панікадила (павуки).

У п'ятому розділі “Дизайн українських освітлювальних приладів” визначаються основні техноструктури світильників.

У практиці дизайну протягом 1920-30-х рр. нагромаджується актуальний досвід проектування освітлювальних приладів. На прикладах творів О.Кульчицької, проектів учнів Львівської художньо-промислової школи обґрунтовується їх своєрідність. Розробляється нова конструктивна ідея настільного світильника із закритою структурою, виникають нові плафонні світильники, які вмонтовані у стелі, або вміщені в площину стіни. В Україні стають актуальними світитльники з функціонально-оправданою формою. Художнє конструювання освітлювальних приладів виходить із вимог ергономіки, антропометрії, гігієни освітлення та психології сприйняття кольору.

З кінця 1930-х рр. по 1950-ті процес формотворення нових світильників різко уповільнився, тривала, варіативність раніше розроблених форм. Розвивався “безнаціональний” конструктивний напрям дизайну. Національні мотиви у світильники проникали лише через твори декоративно-прикладного мистецтва. У дизайні промислових світильників намітилися два напрямки: конструктивізму та стилізації (ретростиль, „стайлінг”). Триває упровадження новітніх джерел світла та матеріалів для виготовлення арматури освітлювальних приладів; поєднання світильників із оточуючим середовищем логічно умотивоване. Аналізуються скляні та керамічні свічники львівських художників, народних майстрів художнього дерева і металу. Розглядаються твори дизайну Тернопільської фірми “Ватра-Шредер”, Київської “Ватра-Люкс”.

ВИСНОВКИ

На основі літературних джерел, мистецтвознавчого аналізу творів приходимо до з'ясування особливостей українських світильників, як мистецького феномену, в контексті західноєвропейських освітлювальних приладів. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків.

Художні світильники є своєрідним видом українського декоративно-ужиткового мистецтва, що поєднує різноманітні матеріали й технології, тектоніку та декор; виникли в ХІІ ст. під впливом східних традицій і отримали подальший розвиток у руслі загальноєвропейських мистецьких стилів.

Керамічні і кам'яні посудини-світильники в античному світі набули традиційної форми: чашоподібні місткості з носиком, ручкою для перенесення, з рельєфними символами та монограмами, світильники фігурного характеру, бронзові канделябри, а у Візантії - лампадофори.

У Середньовіччі розвиваються нові типи олійних ламп та свічників. Для періоду раннього християнства були характерні лампадки, керамічні каганці з монограмою Христа, світильник у вигляді вітрильника та семисвічник. У романський період розвинулися металеві храмові світильники та свічники цехової роботи у світських інтер'єрах. У готичний період поширилися скляні олійні лампи, фігурні свічники, фламандські люстри та німецькі підвісні світильники із рогів оленя. У добу Ренесансу виникає новий тип вівтарного свічника з дерева, мармуру та благородних металів; характерні фігурні свічники, ковані свічники, литі канделябри та рефлектори. У ХVІІ ст. розвиваються пишні латунні люстри в Голландії, Фландрії і Франції.

У XVIII-ХІХ ст. відкриття в галузі фізики сприяли розвитку нових типів і форм освітлювальних приладів. З'являються свічники для спалень і для письмового стола. Світильники рококо перевантажені декором з асиметрично-грайливими лініями зігнутих гілок. Модними були фарфорові свічники з пасторальними сценами, металево-скляні жирандолі, багаторіжкові бра з бронзи, срібла, фарфору, позолоченого дерева та кришталю, а також фарфорові й кришталеві люстри. Конструкцію першої освітлювальної гасової лампи запропонував 1853 р. львівський майстер Адам Братковський, а 1860 р. інший винахідник Сіліман. Наприкінці ХІХ ст. з'являються гасові лампи з декоративними формами резервуару та розписним абажуром.

У першій третині ХХ ст. внаслідок швидкого запровадження електричного освітлення, запозичено конструктивні форми свічників, олійних і гасових ламп.

Уперше створена комплексна типологія освітлювальних приладів за допомогою абстрактних теоретичних зразків-моделей - типів, із урахуванням різноманітних матеріалів місця їх функціонування і особливостей конструкції. Типологічний аналіз дає змогу виділити 21 типологічну групу світильників і понад 60 типів.

Керамічні світильники утворюють три типологічні групи творів: посудиноподібні місткості, олійні лампи та світильники. Скляні освітлювальні прилади дещо пізнього походження, а тому їхні вироби бувають як олійні лампи, свічники та люстри. З кістки і рогу виготовляли лише свічники. З дерева виконували свічники, полікадила і ліхтарі. Надійним матеріалом для виготовлення світильників був метал, а тому металеві освітлювальні прилади представлені у п'яти типологічних групах: первісні світильники, олійні лампи, свічники, люстри та ліхтарі.

Типологія свічників з новітніми джерелами світла (гас, електрика) майже не відзначається новизною. Дизайнери освітлювальних приладів успадкували традиційні конструкції Середньовіччя і Нового часу, максимально раціоналізували їх. До усталених типологічних груп виробів (настільні лампи, бра, торшери, люстри) долучені плафонні світильники.

Науково обґрунтована типологія світильників є основою для створення номенклатурного класифікатора сучасних промислових виробів, допомагає художньо-стилістичному аналізу творів.

Стилістика давньоруських хоросів характерна архаїчними та язичницькими мотивами ажурної бронзової плетінки, солярними знаками у вигляді дисків, хрестиків і пташок. Помітна єдність місцевих і зарубіжних мистецьких традицій.

У першій пол. XVI ст. у виготовлені українських світильників починають засвоюватися досягнення Ренесансу, що зробило істотний вплив на розвиток українського декоративного мистецтва. Давні хороси і пізніші корпусні панікадила-люстри свідчать про високий розвиток виробництва освітлювальних приладів в Україні.

Естетична концепція бароко-рококо для обладнання розкішних будинків другої пол. XVII-XVIII ст. змінила роль і тектоніку світильників з утилітарної на декоративну. Поглиблюється різниця між освітлювальними приладами світських приміщень і церковних інтер'єрів. Встановлено, що в другій пол. XVII-XVIII ст. виробництво світильників зазнало розквіту завдяки високому рівню розвитку художнього металу, дерева, кераміки і скла. Українські майстри творчо засвоювали форми і мотиви західноєвропейського бароко, застосовували й різноманітні квіти місцевої флори, уникали нарочитої динаміки, напруги та надмірної пишноти. Лише на західних теренах України виробництво світильників зазнало впливів рококо.

З кінця XVII - до середини ХІХ ст. виготовляють світильники простих форм і витонченого декору. Простота і лаконічність форм світильників була відповідна засадам стилю класицизму, узгоджувалася з іншими предметами інтер'єру: меблями, тканинами та посудом. З'ясовано, що на зміну корпусній люстрі приходить безстрижневий вазоподібний тип. Практикується імітація історичних стилів: неорококо, необароко, неоренесансну.

Встановлено, що з останньої третини ХІХ ст. знижується мистецька виразність освітлювальних приладів: ручну роботу витісняє фабрична продукція підприємств Києва, Львова, Харкова та інших. Світильники масово виготовляють із дешевих сплавів металу.

Для світильників модерну характерні нові конструкції, рослинні стилізації та мотиви народного мистецтва. Група визначних архітекторів та митців Львова, а згодом і Києва, синтезуючи форми модерну в поєднанні з традиційним декором, прагнула створити “український стиль”. Виробництво гасових і електричних ламп переважно зводилося до раціонального техніцизму.

Світильники народних майстрів виконані з деревини, рідше з глини і металу. Найоригінальнішими є різьблені та поліхромовані трійці Гуцульщини та Покуття, що семантично увібрали солярні знаки, рослинні мотиви (Дерево життя), зображення хреста і Розп'яття з пристоячими.

У 1920-30 рр. стали актуальними в Україні засади дизайну, функціонально оправдана форма світильників. Художнє конструювання освітлювальних приладів виходить із вимог ергономіки, антропометрії та гігієни освітлення. У дизайні електросвітильників застосовують базові форми та технічні структури, поява яких обумовлена їхньою первісною функцією: підвісні світильники розсіяного світла, бра, настільні лампи місцевого освітлення. Виникають нові конструктивні типи: настільна електролампа із закритою структурою та плафонні світильники. З кінця 1930-х по 1950-ті роки сповільнюється формотворення нових світильників, триває модифікація раніше розроблених з тенденцією до декоративізму.

У 1960-80-х роках розвивається „безнаціональний” конструктивістський напрям дизайну. Національні мотиви проникають лише у твори декоративно-ужиткового мистецтва львівських митців. У дизайні промислових світильників намітилися два напрями: конструктивізму та стилізації (ретростиль, „стайлінг”). Триває упровадження новітніх джерел світла та матеріалів для виготовлення арматури освітлювальних приладів.

Досліджений і введений у науковий обіг фактологічний матеріал дає підстави ствердити про можливість застосування спадщини українських світильників минулого для сучасної дизайнерської практики.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Маркович М. До історії найдавніших світильників // Мистецтвознавство'02: Науковий збірник.--Львів: СКІМ, 2003.-- С.141-150.

2. Маркович М. Світильники Ренесансу і Бароко // Мистецтвознавство'03: Науковий Збірник.--Львів: СКІМ, 2004.-- С.113-122.

3. Маркович М. Типологія і тектоніка художніх світильників // Народознавчі Зошити.-- 2004. № 5-6. - С.724-729.

4. Маркович М. Художні особливості освітлювальних приладів в Україні ХVI-ХІХ ст. // Мистецтвознавство'05: Науковий збірник.- Львів: СКІМ, 2005. - С.97-109.

5. Маркович М. Український дизайн освітлювальних приладів // Вісник Харківської академії дизайну і мистецтв. - Харків, 2005. - № 10. С 32-39.

6. Маркович М. Моделювання освітлення приміщень// Труды Таврической государственной академии. Прикладная геометрия и инженерная графика: Вып.4.-Т.7. - Мелитополь. 1999.- С.55-59.

7. Маркович М. Використання криволінійних поверхонь при формоутворенні розсіювачів світильників // Сучасні проблеми геометричного моделювання: Науковий збірник.- Харків, 1998. - С.108-109.

Размещено на Allbest.ru