У третьому підрозділ доводиться, що ненаративний живопис, існуючи в контексті мистець-ких пошуків 90-х рр. ХХ ст., послуговується здобутками “позитивної метафізики” живопи-су як сталого виду класичної форми існування мистецтва; свідчить про присутність в концепції традицій класичного дискурсу. Це надає ненаративності якостей художності, на відміну від “не-художності” “актуальних” мистецтв та принципово відокремлює ненаративний живопис з площи-ни мистецько-культурних пошуків трансавангарду, які в силу своєї радикальної новітності запере-чують використання будь-яких сталих традицій. Враховуючи, що в усі періоди свого існування вітчизняний абстракціонізм був радикальним авангардом тогочасного художньо-мистецького про-цесу, з метою як найбільш точного означення місця ненаративного живопису в мистецтві 90-х рр. ХХ ст. відноситимемо його до неоавангардної (точніше, - ретроавангардної) площини сучасного мистецького простору.

ВИСНОВКИ

Дисертація в ряду праць, присвячених осмисленню українського нефігуративного живо-пису ХХ ст., є першою мистецтвознавчою роботою, що присвячена вивченню окремої течії нефі-гуративу 90-х рр. ХХ ст. - ненаративного живопису. В ній підтверджено доцільність використання дефініції “ненаративність” стосовно окремого напряму нефігура-тивного живопису, та вперше зібрано, систематизовано і осмислено фактологічний і візуальний матеріал вітчизняної нефігура-тивної творчості 90-х. В ході вирішення поставлених завдань були отримані наступні результати.

1. Проведений аналіз дослідженості проблем нефігуративного дискурсу засвідчив недостат-ність осмислення актуальних питань нефігуративної творчості у вітчизняному мистецтво-знавстві. Науковці, звертаючи увагу на різноплановість нефігуративного живопису 90-х, не впорядковували творчі здобутки його представників, не здійснювали його систематизації та не ставили предметом вивчення осмислення особливостей його окремих напрямків. Автором виявлено необхідність комплексного дослідження українського нефігуративу, опрацьовування його теоретичних аспектів та можливість вивчення поетики ненаративного живопису в межах нефігуративної творчості останнього десятиліття ХХ ст.

2. Здійснений аналіз існуючого понятійно-категоріального апарату, що використовується при вивченні абстрактної творчості, довів його несталість. Вживані терміни “абстракціонізм”, “нефігуративний живопис”, “ненаративність” розуміються як синоніми та застосовуються дос-татньо вільно, часто підмінюючись один одним. Дисертант наголошує на змістовності кожної дефініції. Так, “абстракціонізм” ознбчує низку пошуків безпредметного живопису в межах кла-сичного авангарду, “нефігуратив” є родовою назвою для всіх напрямів “абстрактної” практики ХХ ст., а “ненаративність” позначає окремий напрям вітчизняного нефігуративного живопису 90-х рр. ХХ ст., який, від інших нефігуративних практик виокремлюється абсолютною транс-цендентністю, звільненням живопису від усього раціонального, від будь-чого крім “чистої живо-писності”, та виступає свого роду “автопрезентацією”, самоосвідченням “живопису як такого”.

3. В роботі виокремлено три “хвилі” вітчизняної абстрактної творчості: абстракціонізм класичного авангардизму, нонконформістський нефігуративний живопис та нефігуратив 90-х рр. ХХ ст. Доведено, що кожна з них в контексті культуротворчих процесів свого часу була радикальною конфігурацією моделі мистецького авангарду. Абстракціонізм заперечував сталість міметичного мистецтвотворення попередніх епох. Нонконформістський нефігуратив ігнорував догми соцреалізму та чинив опір радянській мистецькій системі. Реактивація нефігуративного живопису на початку 90-х остаточно спростувала рештки соцреалізму, повертаючи навмисне відкинуту волю вибору творчого самовиявлення.

4. Здійснена систематизація напрямів нефігуративного живопису останнього десятиліття ХХ сторіччя уможливила виокремлення із загалу вітчизняного нефігуративу ненаративний живопис. Підкреслюється, що концепція ненаративності - лише один з можливих проявів живо-пису інтровертного типу, коли процес творення є свого роду удосконаленням своєї свідомості та психології мислення.

5. В роботі на основі аналізу конкретних творів встановлено загальні художньо-стилістичні та онтологічно-естетичні концепти поетики ненаративності. Визначальними художньо-стилістич-ними рисами ненаративних творів являються 1) розуміння кольору предметом Живопису, а кольоромислення - визначальним фактором нефігуративної творчості взагалі; 2) заглиблення в суто живописні проблеми динаміки кольорових мас, що позначається використанням компози-ційних принципів “монтування” і “накладання” кольорових просторів та побудови “модулів кольорових сполучень”; 3) акцентування уваги на підкресленні тактильних якостей матеріалу, текстури полотна, збагаченні живописної поверхні багатошаровою фактурою.

Серед основних концептів авторської міфореальності виявлено наступні. 1) зростання гли-бинності та концептуальності ненаративних творів на сенсоутворюючих властивостях часопрос-тору, філософсько-особистісні принципи якого є способом структурування художньої реальності. 2) обов'язкове розуміння та підкреслення “обраності” та “медіальності” художника - посеред-ника поміж відчутою “абсолютною реальністю” та глядачем. 3) відмова від зображення матеріальних якостей світу на користь метафізичної “трансцендентної” реальності, яка дозволяє відносити ненаративні твори, зміст яких переходить від замкненої картини-речі в сферу не матеріальних ідей, до “відкритих систем”. 4) розвиток ненаративного живопису в бік інтроверт-ності, на відміну від спектакулярного актуального мистецтва, яке прагне “насильницького володарювання над реальністю”. Останнє збільшує кількість можливих інтерпретацій та аргументує розуміння ненаративних полотен як відкритих творів.

6. в сучасному розумінні відкритим є твір, який окреслюється “полем” інтерпретаційних можливостей та постає перед глядачем як конфігурація сповнених принциповою невизначеністю провакативних стимулів (за У. Еко). Ненаративним творам властива принципова неоднозначність художніх повідомлень, оскільки їхні композиції характеризуються відсутністю зафіксованих в зрозумілій для глядача завершеній формі подій чи смислів (які визначають сутність творів, організованих по законам вірогідності). Підкреслено, що відкритість ненаративних творів аргу-мен-тує використання терміну “ненаративність” - і в розумінні “заперечення оповідальності”, “відсутність змістовної визначеності”.

7. У дисертації доведено, що етнотрадиція в ненаративних творах не знищується, а прояв-ляється як опосередкована форма діалогу мистця з етносферою (зокрема, колористикою) свого народу. При створення ненаративних творів мистець залучає онтологічні прийоми та мову сакрального давньоукраїнського живопису; звертається до глибин етнічної образності, космізму народної образотворчості та дуалістичності українського світовідчуття, тієї духовності, що стверджує пріоритет вічного над скороминущим та частковим.

8. З'ясована в роботі наявність впливу далекосхідних філософсько-мистецьких традицій на формування ненаративності в українському мистецтві позначена у втіленні ідеї “підкорення засобу”, сприйнятті творчості як “шляху” до “очищення”, зосередженні уваги на творчому процесі, естетичної та змістовної цінності категорії шуньята, тощо. В процесі зіставлення ненаративності з практикою американського абстрактного експресіонізму була підтверджена правомірність проведення аналогій між ненаративним живописом та Соlor Fіеld painting. Однак, осмислення низки відмінностей поміж вказаними напрямами (зокрема, належність до різних культурних шарів, принципова різниця в ставленні до реципієнта, різне відчуття “елітарності” творчості та зв'язок з традиціями, притаманний ненаративності,) засвідчує індивідуальність вітчиз-няного ненаративу.

Дана робота є своєчасним кроком в просуванні українського мистецтвознавства до осмислення нефігуративного живопису як вагомого явища художнього процесу вітчизняного мистецтва ХХ ст. З огляду на необхідність відтворення суцільної картини розвитку нефігуративної творчості, бачиться необхідність проведення подальших дослідження інших течій нефігуративу ХХ ст., що дозволить більш повно осмислити розмаїтість вітчизняного нефігуративного живопису.

СПИСОК основних опублікованих праць ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Мархайчук Н. Вплив філософії Дзен на формування ненаративності в українському малярстві ХХ ст. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. праць. - Х.: ХХПІ, 2000. - № 2 - 3. - С. 82 - 83.

Мархайчук Н. До питання зіставлення українського ненаративного живопису та американського абстрактного експресіонізму // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2002. - № 11. - С. 3 - 13.

Мархайчук Н. До проблеми термінології мистецьких явищ ХХ ст. та належності ненаративного живопису до неоавангардизму // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2002. - № 12. - С. 35 - 46.

Мархайчук Н. Ненаративний живопис України: основні аспекти та проблеми дослідження // Культура України: Зб. наук. праць. Вип. 11. Мистецтвознавство. Філософія. - Х.: ХДАК, 2003. - С. 192 - 201.

Мархайчук Н. Сутність терміну “ненаративність” та стан дослідженості ненаративного живопису України 90-х рр. ХХ ст. // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Зб. наук. пр. - К.: КДАКККМ, 2003. - Вип. 1. - С. 88 - 98.

Мархайчук Н. Вплив філософсько-естетичних традицій далекосхідного мистецтва на формування ненаративності в українському малярстві останньої третини ХХ ст. // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Зб. наук. пр. - К. КДАКККМ, 2003. - Вип. 3. - С. 46 - 54.

Мархайчук Н. Вплив змін, що відбулися в мистецькому мисленні вітчизняних живописців, на становлення нефігуративного дискурсу (кінець 80-х - початок 90-х) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2003. - № 3. - С. 46 - 60.

Мархайчук Н. Онтологічно-естетичні особливості вітчизняного нефігуративного живопису 90-х рр. ХХ ст. (на прикладі ненаративного живопису) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2004. - №5. - Ч. 4. - С. 59 - 72.

Мархайчук Н. Нефігуративні твори як “відкритий твір” (на прикладі концепції ненаративності) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2005. - № 1. - С. 101 - 107.

Мархайчук Н. Розвиток вітчизняного культурно-мистецького простору на межі 80-х - 90-х рр. ХХ ст. // Культура і сучасність: Альманах. - К., КДАКККіМ, 2004. - № 1. - С. 92 - 99.

Мархайчук Н. Вітчизняний нефігуративний живопис 60-х - 70-х як явище нонконфор-мізму // Дизайн-освіта 2005: Тенденції розвитку та інтеграція в європейський освітній простір: Зб. матеріалів. - Х.: ХДАДМ, 2005. - С. 78 - 81.

Мархайчук Н. Національні традиції в українському ненаративному малярстві // Вісник ХДАДМ: матеріали Міжн. наук.-метод. конф. “Розвиток національної моделі дизайну і образо-твор-чого мистецтва в умовах глобалізації сучасного світу”: Зб. матеріалів. - Х.: ХДАДМ, 2002. - Вип. 6. - С. 117 - 121.

Мархайчук Н. Ненаративная живопись Украины как феномен современного художест-венно-культурного развития (90-е гг.) // Актуальные проблемы мировой художественной культуры: Материалы междун. научн. конф.: В 2 ч. - Ч. 2. - Гродно (Беларусь): ГрГУ, 2002. -

С. 53 - 56. - рос. мовою.

Мархайчук Н. Класифікація напрямів нефігуративного дискурсу України 90-х рр. ХХ ст. // Теорія і практика матеріально-художньої культури: 3-я електронна наук. конф. проф.-викл. складу ХДАДМ: Зб. матеріалів. - Х: ХДАДМ, 2003. - № 3. - С. 92 - 94.

Мархайчук Н. Особливості стилістики ненаративних творів // Теорія і практика матеріально-художньої культури: 4-а електронна наук. конф. проф.-викл. складу ХДАДМ: Зб. матеріалів. - Х: ХДАДМ, 2003. - № 4. - С. 38 - 42.

Мархайчук Н. Розвиток концепції ненаративності в образотворчості М. Гейка (друга половина 90-х рр. ХХ ст.) // Молода мистецька наука України: 4-а електронна наук. конф. молодих науковців: Зб. матеріалів - Х.: ХДАДМ, 2003. - № 4. - С. 82 - 85.

Мархайчук Н. Поміж часом та простором // Абстракція чи пошук закономірності (Міжнародний виставковий проект в межах фестивальної програми “Мистецтво на межі століть”): Каталог. - Х.: ХММГ ім. Васильківського, 2003. - С. 2 - 7.

анотаціЯ

Мархайчук Н. В. Концепція ненаративності в контексті розвитку вітчизняного нефігуративного живопису ХХ ст. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 - образотворче мистецтво. Харківська державна академія дизайну і мистецтв. - Харків, 2006.

Дисертація присвячена вивченню актуального для сучасного мистецтвознавства питання - розвитку вітчизняного нефігуративного живопису ХХ ст. Внаслідок недослідженості поставленої проблеми, в якій до нинішнього часу залишаються “білі плями”, за методологічну основу було обрано інтегративну модель, яка дала можливість глибокого проникнення в суть проблеми та розкриття поставлених завдань.

Дисертант здійснив систематизацію напрямів вітчизняного нефігуративного живопису 1990-х. Увесь комплекс проблем нефігуративу розглянуто на прикладі концепції ненаративності, яка, виникнувши на початку 90-х рр. ХХ ст., спричинила розвиток теоретичного дискурсу. Проведені в роботі мистецтвознавчі аналізи ненаративних творів уможливили формулювання основних концептів ненаративного живопису.

Проаналізовані впливи художньо-естетичних традицій далекосхідного мистецтва на формування концепції ненаративності, проведені аналогії та продемонстровані відмінності поміж ненаративним живописом та Соlor Fіеld. Окремої уваги приділено визначенню місця національних традицій у практиці ненаративності.

Ключові слова: сучасне мистецтво, мистецтвотворення, абстракціонізм, нонконформізм, нефігуративний живопис, концепція, ненаративність, міфореальність, “відкритий твір”.

Мархайчук Н.В. Концепция ненарративности в контексте развития отечественной нефигуративной живописи ХХ века. - Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствознания по специальности 17.00.05 - изобразительное искусство. Харьковская государственная академия дизайна и искусств. - Харьков, 2006.

Исследование посвящено изучению развития украинской нефигуративной живописи

ХХ века. Предметом исследования является концепция ненарративности, сформировавшаяся в творчестве украинского живописца Т. Сильваши, который в 1990-х был идейным руководителем киевской группы художников “Живописный заповедник”.

В работе показано, что в украинском искусстве ХХ в. нефигуративная живопись была яр-кой страницей классического авангарда, одной из высших точек нонконформистского движения и воплощением актуальных для живописи рубежа 80-х - 90-х традиций. “Всплеск” нефигуратива в 90-х, основываясь на понимании живописи как “открытой” метафизической субстанции и жела-нии “пережить чистый живописный опыт”, был чрезвычайно активным. В силу целенаправленной ориентации художника на глубинное “Я”, нефигуратив 90-х проявлялся во множестве инди-видуальных творческих практик, оформившихся в ряд отдельных направлений. Проведенная систематизация направлений украинской нефигуративной живописи 90-х доказала возможность употребления в украинском искусство-знании термина “ненаративность”. В соответствии с выбранной исследовательской стратегией, весь комплекс проблем нефигуративной живописи 90-х в данной работе исследован на примере концепции ненарративности, которая в современной живописи понимается как творчество интровертного типа, при котором созидательный процесс является познанием себя, усовершенствованием своего сознания и психологии мышления.

В диссертации впервые выполнен структурно-стилистический анализ отдельных ненар-ра-тив-ных произведений (в первую очередь, работ, ставших основой осуществленного во время проведения в рамках Первого международного Арт-фестиваля проекта “Ненарративная живопись”, полотен из экспозиции зала ненаративной живописи Хмельницкого музея современного украинского искус-ства, а также произведений из галерей и частных коллекций). Данный анализ позволил сформулировать основные принципы поэтики ненаративной живописи. Среди важных стилисти-ческих черт художественного языка укажем : 1) на первенствующее значе-ние цвета, понимаемого как предмет живописи, и так называемого “цветомышления”, которое заняло место новой “эпифа-нией” нефигуративной живописи 90-х; 2) углубление в истинно живо-писные проблемы динамики цветовых масс, которые проявляются через употребление компози-циионных принципов “монти-ро-вания” и “наложения” цветовых слоёв; 3) подчеркивание тактиль-ных возможностей материала, текстуры полотна, фактурного решения живописной поверхности. Из наиболее весомых онтоло-гично-эстетических факторов, лежащих в основе определяющей ха-ризму ненарративной живописи авторской мифореальности, назовем принципиальный отказ от описания материальности реального мира с целью воплощения метафизической “трансцендент-ной” реальности; ориен-тацию на смыслообразующие качества “времени-пространства”, позволяющие структурировать художественную реальность; множественность интерпретаций по-тенциальных смыслов ненарративных работ. Подчеркивается, что в отличие от актуального спек-такулярного искусства, которое призывает к “насильственному овладению реальностью”, ненар-ративность развивается в сторону интровертности (даже крайнего субъективизма), что позволяет относить ненаративную живопись к рангу “открытых произведений” (по теории У. Эко).

Проанализированы влияния художественно-эстетических традиций дальневосточного искусства на формирование концепции ненарративности, проведены аналогии и продемонст-рированы отличия между ненарративной живописью и Соlor Fіеld.

Ключевые слова: современное искусство, художественный процесс, абстракционизм, нонконформизм, нефигуративная живопись, концепция ненарративности, мифореальность, “открытое произведение”.

Markhaychuk N.V. Conception of non-narrativity in context of development of Ukrainian non-figurative painting of 20^th century. - Manuscript. Thesis for art history candidates degree on speciality 17.00.05 - fine arts. Kharkov State Academy of Design and Arts. - Kharkov, 2005.

Thesis is devoted to the study of the vital question for contemporary art history - development of Ukrainian non-figurative painting of 20^th century. Owing to the lack of study of the posed problem, which has left “blank spots” until this time, the author has chosen the integrative model as methodological basis. This gives the opportunity of deep penetration into the essence of the problem and disclosure of stated tasks.

The author has made ordering of directions on non-figurative painting of the 1990`s. Complete set of problems of non-figurative painting is considered on the basis of non-narrativity conception, which has occurred in the beginning of 1990`s. The 20^th century gave the reason for appearance of theoretical discourse.

In the text almost for the first time art history analysis of definite non-narrative works was made Systematization and analysis that were made provided formulation of the basic principles of poetics of non-narrative paintings. Influences of Far-Eastern artistic-aesthetic traditions on formation on non-narrative conceptions are analyzed, analogies are drawn and differences between non-narrative painting and Color Field are shown in this work. Special attention is given to the determination of position of national traditions in the non-narrative practice.

Key words: abstractionism, conception of non-narrativity, art process, non-figurative painting, non-conformism, contemporary art.

Размещено на Allbest.ru