Іван Петрович Котляревський: театр

Дослідження внеску українського письменника, поета, драматурга, основоположника вітчизняної літератури й громадського діяча І. Котляревського в історію сучасного театру. Особливості реалізації режисерських задумів при постановці творів письменника.

Рубрика Культура и искусство
Вид лекция
Язык украинский
Дата добавления 27.12.2015
Размер файла 33,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЇ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕАТРУ, КІНО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ ІМЕНІ І.К. КАРПЕНКА-КАРОГО

ЛЕКЦІЯ

дисципліна: Історія українського театру

Іван Петрович Котляревський: театр

Виконала:

Бобух Ксенія

Київ, 2013 рік

План

1. Історична довідка

2. Котляревський на чолі Полтавського стаціонарного театру 1818-1821 років

3. Котляревський - драматург

Висновки

Література

1. Історична довідка

Соціально-політичні ситуація в Україні на початку 19 ст.

Життя і літературна діяльність І. Котляревського припадають на складний історичний період останньої третини 18 - першої половини 19ст. Для Російської імперії, до складу якої водила переважна більшість укр. земель, то роки посилення кріпосницької експлуатації селян. До початку 1760 р. офіційно завершується закріпачення мільйонних мас укр. селянства. А протягом двох наступних десятиліть, особливо з часу царювання Катерини 11, розгул кріпосницької сваволі на Україні досягає крайніх меж. Поміщик міг продавати людей, обмінювати на собак, катувати, постійне голодування мільйонних мас і паразитичне існування привілейованих верхівок - характерне явище тогочасної укр. дійсності.

Низький рівень розвитку продуктивних сил, примітивний спосіб ведення сільського господарства стають прямими причинами систематичних неврожаїв, напівголодного існування кріпаків.

Відповідно на страшні знущання були часті вибухи селянських повстань, що не раз розросталися у великі революційні рухи, такі як Коліївщина (1789-1793), селянська війна під проводом О. Пугачова (1773-1775), мужня боротьба волелюбних турбаївців на Полтавщині(1789-1793).

Соціальне гноблення народу підсилювалося жорстокими національними утисками. За часів Катерини 11 було підступно зруйновано Запорізьку Січ. Українське населення, згідно з інструкцією цариці, підлягало суцільній русифікації. Закриваються повсюдно укр. сільські школи, виганиться укр. мова з колегіумів та київської академії, забороняється друкування укр. книг.

Якщо укр. панівна верхівка з колишньої козацької старшини, вирівняна в правах з російським дворянством, з часом у своїй переважній більшості русифікується і навіть починає зі зневагою, а то і презирством ставитись до всього українського, то для широких мас збереження рідної мови,пісень звичаїв було однією з форм боротьби й проти соціального гніту за свої права та людське життя. Суспільно-політична атмосфера, в якій формувалося духовне життя українського народу, накладає свій відбиток і на світогляд та характер Івана Котляревського.

Біографічна довідка І. Котляревського.

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 р. в м. Полтаві в родині дрібного чиновника міського магістрату, дворянина за соціальним становищем. Нині на місці садиби працює Полтавський літературно-меморіальний музей І. Котляревського.

Про початкову освіту майбутнього письменника відомостей майже немає. Навчання в Полтавській духовній семінарії дало йому ґрунтовні знання з філологічних наук, філософії, риторики, богослов'я, математики. Степан Стеблін-Камінський, який особисто знав письменника, зауважував: «Ще в юнацькі роки Котляревський мав пристрасть до віршів і вмів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні й вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його "римачем"». Імовірно, розвиткові здібностей до віршування сприяло викладання піїтики в семінарії, а також учнівський переклад у віршах з латинської мови на російську творів Вергілія, Овідія, Горація. Тут ґрунтовно вивчали грецьку, французьку, німецьку, російську мови, античну та західноєвропейську літератури.

Польську мову І. Котляревський вивчив самостійно. Самостійне життя двадцятирічний юнак, освічений, добрий характером, допитливий і скромний, розпочинає канцеляристом полтавських установ, потім - домашнім учителем поміщицьких дітей.

Як домашній учитель К. займається вихованням дітей у поміщицьких маєтках Золотоніського повіту на Полтавщині. Це теж була нелегка праця: запрошеного на «кондиції» вчителя поміщик часто примушував виконувати найрізноманітнішу роботу, далеку від навчання та виховання:переписування паперів, догляд за садом чи городом, виконання господарських доручень. Не раз траплялися випадки, коли поміщик після кількох років служби записував домашнього вчителя своїм кріпаком. Весь свій вільний час К. присвячує вивченню побуту, звичаїв обрядів укр. селянства. Живучи в селі, уважно спостерігав за життям народу, брав участь у молодіжних забавах, іграх, вивчав і записував український фольклор.

За словами першого біографа І. Котляревського, С. Стебліна-Камінського, «Разом з парубками та дівчатами він співав пісень, брав участь у різних забавах, бував на зібраннях, переодягнений, брав участь у них, уважно вслухався в народну мову, записував пісні й слова, вивчав мову, характер, звичаї, обряди, вірування, перекази українців, наче готуючи себе до майбутньої праці».

Це був той період, коли закінчилася козацька доба, коли перестала існувати «історична Малоросія» і К. нічого було оглядатися в минуле, туди, де він не бачив нічого, окрім «німоти могил».

Однак сучасне теж не радувало та й попереду не видно жодного світлого променя. У цей час (у середині 90-х років) він розпочав багаторічну роботу над «Енеїдою», читав уривки своїм друзям, які передавали рукописи одне одному. Зовнішністю своєю Котляревський був примітний: високого зросту, стрункий, чорнявий, з енергійним моложавим обличчям, на якому ледь-ледь були помітні сліди віспи, з вдумливим, гострим поглядом карих очей, з привітною посмішкою на вустах.

В останні роки свого життя запустив собі пишні козацькі вуса. Одягався на службу в чорний сюртук, у парадні дні з'являвся в армійському мундирі і трикутній шляпі з чорним султаном.

В житті юнака відбуваються різкі зміни. В 27 він щиро полюбив свою вихованку Марію, але діставши відмову від її батька (дівчина ще раніше була заручена з іншим), К. на другий же день залишає своє учителювання і записується кадетом розміщеного на Полтавщині Сіверського полку.

За дванадцять років зробив добру кар'єру: пройшов службові ранги від кадета до штабс-капітана. Чесний і мужній офіцер Котляревський у 1806-1807 рр. брав участь у російсько-турецькій війні, у тому числі в штурмі фортець Бендери та Ізмаїл, вів «Журнал военных действий 2-го корпуса», був розсудливим дипломатом (провів успішні переговори з буджацькими татарами), одержав військові нагороди.

Коли І. Котляревський перебував на військовій службі, без його відома 1798 р. в Петербурзі виходить друком поема «Енеїда» (1-3 ч.). Ця дата стала переломною в історії та літературі України. Саме в період наполегливої праці над останніми частинами «Енеїди» та драматичними творами К. перебуває під впливом декабристських ідей. Не могла не захопити його також творчість українського мандрівного філософа, володаря дум тодішніх освічених людей - Григорія Сковороди.

Після відставки з військової служби, їде до Петербурга, сподіваючись знайти в столиці яку-небудь посаду. Однак без зв'язків і протекцій не так просто було влаштуватися. Спочатку майже 40-річний капітан у відставці сподівався на успіх, але, побувавши не в одній приймальні численних столичних вельмож, дуже швидко розчарувався. Все ж К. на деякий час затримується у Петербурзі, готуючи нове видання «Енеїди». Грошей не вистачало і тому поетові доводилося часто сидіти над рукописом напівголодним, страждати у холодних, вогких номерах дешевих готелів. Часто довгими осінніми та зимовими вечорами він сидів у темряві, не маючи можливості придбати навіть свічку. Письменник повернувся до рідної Полтави, де в батьковій хаті ще жила його мати. Тут у Полтаві, в 1810 році він отримав посаду наглядача (помічника директора) Будинку виховання дітей бідних дворян. Там викладалися артилерія, фортифікація, архітектура, музика, танці, тощо. К. практично веде все господарство Будинку виховання, адже він головним чином мусив піклуватися про забезпечення вихованців усім необхідним. З числа учнів, які виховувались під наглядом К., вийшло декілька відомих діячів науки і культури, зокрема знаменитий український математик М.В. Остроградський.

У зв'язку з навалою наполеонівських полчищ у Росію у 1812 р. К. на якийсь час було відірвано від виховної діяльності. Йому було доручено сформувати козацький кінний полк. Селяни записувались із радістю ще тому, що зв'язували з цим «козакуванням» сподівання на поліпшення свого становища після закінчення війни, зокрема, - звільнення з-під феодально-кріпосницького гніту. За 3 дні було прийнято 200 осіб зі зброєю, одягом, кіньми. Самим козакам доводилось готувати провіант для далекого походу. Саме про формування цього полку йдеться в одній з частин «Енеїди». Котляревський сформував 5-й козацький полк для участі у війні з Наполеоном, за що був нагороджений пам'ятною медаллю.

Виховний заклад керований К. користувався доброю славою серед полтавців і багато батьків віддавали сюди своїх дітей. За зразкове налагодження навчального процесу в Будинку, К. в 1817 році надається чин майора і пожиттєва пенсія в 500 карб. на рік. До глибокої старості він працює на цій посаді. Ще з самого початку своєї діяльності, він організовує театральні вистави з участю вихованців. Він бере також активну участь у влаштуванні аматорських домашніх вистав, виконуючи ряд комічних ролей у популярних тоді п'єсах Княжина.

2. Котляревський на чолі Полтавського стаціонарного театру 1818-1821 років

Котляревський - антрепренер.

У 1818 році генерал-губернатор М. Рєпнін побачив виставу у Харкові, і запросив до Полтави харківську групу акторів з театральної трупи І. Штейна,(заснованого 1808 р.) оскільки сам антрепренер залишився з частиною трупи в Харкові, директорами Полтавського першого в Україні професійного постійного театру призначили І. Котляревського і О. Імберга, який служив у канцелярії М. Репніна.

Репртуар театру був такий: комедія «Багатонов в деревне или сюрприз самому себе», «Роман на большой дороге» М. Загоскіна, роман «Полубарские затеи», «Ломоносов или рекрут-стихотворец», «Любовная почта» О. Шаховського, «Притворная неверность» О. Грибоедова, «Воздушние замки» М. Хмельницького, «Своя семья» О. Шаховского, О. Грибоедова і М. Хмельницького, комедія «Ябеда» В. Капніста, «Недоросль» Д. Фонвізіна, «Хвастун» Я.Княжніна, комічна опера «Мельник, колдун, обманщик, сват» О. Аблесіма, «Школа злословия» Р. Шеридана, «Пурсоньяк» Мольєра, «Сивільсьий цирюльник» Россіні, «Ненависть к людям и раскаяние», «Уездній городок» А. Коцебу, «Подложній клад или опаско подслушивать у дверей» Гофмана, кілька перекладних п'єс маловідомих авторів і кілька п'єс авторство яких не пощастило розкрити.

Режисером театру був П. Барсом, помічниками - М. Щепкін і Городенський. Головним директором і худ. керівником, як свідчить А. Щепкін, був Котляревський, а Імберг адміністратором, хоча не раз і К. доводилось займатися господарськими справами, коли Імберг від'їздив з Полтави. Про це свідчить лист письменника до М. Репніна 15 жовтня 1818р. коли його очевидно не було в Полтаві: «Чекаючи дозволу про поїздку до Чернігова, я звелів лагодити екіпажі театральні. Збори по театру тут такі малі, що платню за вересень ще не всім акторам видано.

Одного вечора до театру прийшли тільки чотири глядачі, внеску зробили тільки 14 крб. і я змушений був відмовити у виставі. Тепер у нас і погода чудова хоч і з холодним вітром, що ж буде з нашим театром, коли зробиться негода?..».

Другий директор А. Імберг пригадував деталі заснування театру: «На руїнах одного урядового будинку влаштовано театр, досить зручний і місткий. Тим часом запропонована була й передплата на абонемент лож і крісел як серед міських мешканців, так і околишніх дворян.

Таким чином склалася сума хоча на перший погляд і незначна, але з допомогою від князя М. Репніна - достатня, щоб влаштувати декорацію, найняти досить хороший оркестр поміщика Маркова і всім акторам призначити хоч яку-небудь постійну платню». Котляревський любив театр і сам брав участь в аматорських виставах, зокрема в будинку Я. Лобанова-Ростовського, чудово виконував ролі в комедіях російського драматурга Я. Княжніна «Сбитенщик», «Кутерьма», «Неудачный примиритель, или без обеду домой еду».

Котляревський та Щепкін.

У Полтавському театрі виріс і сформувався великий талант М.Щепкіна. К. зразу зрозумів усю небуденність таланту Щепкіна. Він близько сходиться з актором-кріпаком, щиро прагне поліпшити його долю. Сценічну діяльність молодий актор почав ще в Курську, продовжував її в Харкові, але тільки в Полтаві вирішилась його доля.

Для того щоб викупити його з кріпацтва, потрібні були кошти (8.000 крб.) навесні 1818 р. М. Репнін дозволив К. дати виставу «В нагороду таланту актора Щепкіна» з передплатним листом на крісла.

М. Репнін дав 200 крб., його брат С. Волконський - 500 крб. Сама вистава відбулась 26 липня 1818 р. Але сума для викупу була недостатня (тільки 4.000 крб.). У цей час померла власниця Щепкіна - графиня А. Волькенштейн - і опікун (П. Аненков) не згоджувався на меншу суму, тим більше, що граф С. Каменський запропонував йому 10.000 крб.

Про це М. Репнін пише К. в Полтаву, даючи розпорядження: «На випадок, коли б Анненков надумався прислати в Полтаву за Щенпкіним, не відпускати його на під яким приводом, бо непростимо буде нам, почавши добру справу, не докінчивши її».

Зрештою в кінці вересня 1818 р. Анненков одержав 8.000 крб., але акт на продаж було складено на ім'я М. Репніна. Про це писав М. Репнін К. і при цьому додавав: «…добрий ваш Горлопанов (роль М. Щепкіна в п'єсі Ф. Іванова. - Є.К.) може бути спокійний щодо відпускної, вона йому буде від мене дана зараз же по одержанні кріпості, про яку дбати моя вправа».

Із листа-відповіді К. Репнінові від 15 жовтня 1818 р. видно, що М. Щепкін ознайомився з листом Репніна і був дуже йому вдячний. Сам Щепкін писав про це трохи інакше: «У кінці 1818 року, здається у грудні (насправді 15 жовтня) К. сповістив мене, що все закінчено й купча кріпость надіслана князеві. Ця звістка так мене збентежила, що я не відразу зібрався з духом запитати, яка кріпость, - адже мене князь викупав, а не купував? Нарешті наважився запитати і у відповідь почув ось що:

Це, - каже, - зроблено з необхідності. Опікун питав дозвіл на продажу, отже, і акт повинен відбутися в такій же формі, до того ж князь додав своїх 300 крб., котрі ти зобов'язаний, розуміється заслужити.

Ось я замість свободи, знову кріпак, з тією тільки різницею, що перше батько отримував від управителя справами, за призначенням колишніх панів, хліб, крупу, дрова, сіно і жив у своєму будинку, а тепер усе це буде на моїх раках: батько, мати, чотири сестри, племінниця, потім я з дружиною і трьома дітьми…».

18 листопада 1920 року Репнін підписав відпускну Щепкінові, його дружині й двом дочкам.

Котляревський брав найближчу участь у житті Полтавського театру, його акторів. Абрам Щепкін зазначав: «Іван Петрович протягом усього існування трупи в місті Полтаві акуратно був присутній на всіх майже репетиціях і на всіх виставах. Він справді багато допомагав акторам, особливо в хатньому влаштуванні.

Він багато допомагав і там, де справа стосувалась сценічних постав. Коли тільки треба було переробити або змінити яке-небудь місце в п'єсі, він зараз придумав нові розмови або вирази, які цілком зміняли ті невдалі місця, особливо у віршах він дуже добре володів версифікацією».

Своєрідністю театрально життя тих часів були часті виїзди на гастролі, бо в невеликих істах театр, навіть з різноманітним репертуаром, існувати довго не міг. З літопису життя М. Щепкіна відомо, що Полт. Театр виїжджав у Ромни (1818-1821), Харків (1819), Кременчук (1819).

Театрознавець С. Дурилін вважає, що саме за часів Котляревського- антрепренера остаточно склався основний репертуар і характерна гра Щепкіна, що згодом забезпечили йому велику театральну славу. 1821 року, коли Полтавський театр припинив своє існування, К., звільнившись від обов'язків директора Полтавського театру, більшу увагу приділяє вихованню дітей. Розпорядженням М. Репніна від початку 1823 р. на відзначення сумлінної служби йому стали виплачувати додатково 300 крб. на рік.

3. Котляревський - драматург

Творчий доробок Івана Котляревського. У цій творчій атмосфері з'являлась оригінальна драматургія К.: «Наталка-Полтавка» і «Москаль-чарівник» - п'єси, написані 1818-1819 рр. Уперше вони були поставлені на сцені 1819 р. Як ствердж. Біограф Стеблін-Камінський, що ролі виборного і чупруна спеціально були написані для Щепкіна. П'єси к. проклали початок новій укр. драматургії і українському нац.. театрові.

Художня спадщина І. Котляревського хоча й невелика за кількістю творів, але становить визначальний етап у розвитку нової української літератури, у національному самоусвідомленні українців. Це всього п'ять творів: поема «Енеїда», п'єса «Наталка Полтавка», водевіль «Москаль-чарівник», ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», «Ода Сафо».

Крім перерахованих малоросійських творів К. з ім'ям його пов'язано два російських - "Ода Сафо" и "Размышления о расположении, с каким должно приступать к чтению и размышлению о Св. Евангелии св. Луки". Струнка та граційна за формою ода Сафо являється свідоцтвом уміння К. володіти російським віршем та мовою, вона була написана в 1819 р. і надрукована тільки в 1843 році, в альманасі Бецького "Молодик". "Размышления" являють собою переклад з деякими доповненнями твору аббата Дюкеня "L'evangile medite et distribue pour tous les jours de l'annee, suivant la concorde des quatre evangelistes", над "Размышлениями" К. працював з 1823 по 1838 р. з дня у день і, напевно, без думки про друк, рукопис їх в неповному обсязі зберігся в Імператорській публічній бібліотеці "Размышления" важливі в біографічному відношенні, як вказівка на релігіозні настрої, що оволодівали К. в останні п'ятнадцять років його життя. Два російські витвори українського поета стоять окремо в загальній його діяльності і нічого не прибавляють його літературній славі.

З ліричних творів К. окрім пісень, що увішли в його драматичні п'єси, збереглось всього одне, хоча за деякими спогадами його знайомих можна судити, що їх було і більше, це твір - "Ода до князя Куракина", написана в 1805 р., надрукована вперше в 1861 р. Кулішем и з його ж сторони підлягло жорстокій критиці. Князь Олексей Борисович Куракін, займав при Олександрі I пост генерал-губернатора Малоросії, людина чесна по за своїми ствердженнями і ворог кріпосного права, був одним з вдатних людей свого часу, ця сторона його діяльності і стала приводом схвали оди, ода не грішила проти правди, не превозносила свого героя, не принижувала автора і цим виокремилась з ряду інших подібних творів.

Таких негативних достоїнств, вона цінна як художньо-реальне зображення сучасного народного життя, як любовне описання народу, але цим не вичерпуються її достоїнства: вони заключаються в простоті, свободі від хибно-класичних прийомів, народного стилю. Нарешті, в відвертості і добродушності автора.

К. у якого патріотичне почуття завжди було визначальним, усвідомлює ту роль, яку може зіграти національний театр у розвитку рідної л-ри., в піднесенні національної самосвідомості свого обездоленого народу. Ця думка у нього викристалізувалась ще й під впливом вистав анекдотичної опери-водевілю О. Шаховського «Козак-стихотворец» (дешева любовна інтрига, була наскрізь антихудожнім твором, в ній викривлено подавались життя і побут укр. народу, спотворювалась його історія), що також входила до репертуару Полтавського театру.

Категорично відкидаючи такий антихудожній підхід у відтворенні життя рідного народу, К. звернувся до драматургії, створює свої п'єси на життєвій основі реальної дійсності і справжньої народної поезії та народної мови. Його п'єси «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник» поклали початок новій українській драматургії, зіграли історичну роль у розвитку реалістичного театру. які були пост. в Полтаві, Чернігові (1819), Харкові, Києві (1821) і увійшли в репертуар багатьох театральних труп. В день прем'єри "Наталки Полтавки" роль Виборного виконував Щепкін, в водевілі "Москаль-чаровник" Щепкин грав Чупруна.

За мотивами "Наталки Полтавки", через 70 років написав оперу Н.В. Лысенко. Дві вистави з успіхом пройшли в Полтаві. І все завдячуючи щастливому збігу обставин: підтримці генерал-губернатора Малоросії Миколи Репніна, наставництво Івана Котляревського і грі великого актора Михайла Щепкіна. В цей день в 1822-му році україномовні герої прославленої трупи дебютували і на сцені першого київського театру. П'еси К. поклали початок новій укр. драматургії, правдиво відображаючи життя укр. селянства в епоху кріпосництва, патріотизм, свободолюбиві бідкання народу. В цих реалістичних за мовою п'єсах, порушуючи каноны класицизма, створення справжніх нар. характерів.

У 1825-1826 рр. І. Котляревський завершив працю над «Енеїдою».

У 1798 р. “Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским” вийшла у Петербурзі коштом Максима Парпури без відома і згоди автора два рази - в 1798 и 1808 р. Були опубліковані перші три частини поеми, в кінці - доданий адресований російському читачеві словник під заголовком “Собрание малороссийских слов, содержащихся в “Энеиде”, й сверх того еще многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков и коренных российских, но неупотребительных”. Словник є початком коментаря до “Енеїди” і разом з тим помітним явищем української лексикографії кінця XVIII ст.

Обсяг чималий - 972 слова. Він став доброю основою для аналогічних словників у всіх подальших виданнях “Енеїди”.

У другому виданні “Енеїди” (1808), ініціаторами якого напевне були вже інші люди (слова “Иждивением М. Парпуры” на титульній сторінці відсутні), і заголовок словника, і сам словник передруковано без жодних змін. Скопійовані навіть явні помилки (божовильный замість божевільний, минія замість манія, чіпчиковать замість чимчикувать та ін.). Так само як і перше, це видання поеми було для Івана Котляревського несподіванкою. Воно ще раз нагадало авторові, яким нечуваним успіхом користується його твір, яку роль він відіграв і ще може відіграти в літературі і його житті. Адже 1808 р. був переломним для письменника.

У цей неспокійний та невлаштований період свого життя Котляревський заходився коло видання свого твору, додавши уже готову на той час четверту частину. Певне, фінансував видання той же Семен Кочубей, бо на окремій сторінці посвята: “С.М. К-ю усерднейше посвящает сочинитель”. На титульній сторінці книжки читаємо: “Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским.

Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии. 1809 года”. На окремій сторінці “Уведомление” автора: “Энеида”, на малороссийский язык переложенная, в 1798 й 1808 годах была напечатана без моего ведома й согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками й упущеннями, случившимися от переписки, й сверх того й издавшие многое в ней по-своєму переделали й почти испорченную випустили под моим именем. Я решился исправить и дополнить прежде напечатанные три части и, присоединив четвертую, издать все вместе. Благословенное принятие Энеиды от публики будет наградою трудов моих, и ежели она принесет удовольствие читателям, то я поспешу предложить и пятую часть”.

У кінці книжки доданий “Словарь малороссийских слов, содержащихся в Энеиде и сверх того еще многих иных в Малороссии употребительных, исправленный, умноженный и дополненный словами для четвертей части”. Після такого заголовка іде набраний без ніяких змін і поправок текст “Словаря”, публікованого в попередніх двох виданнях. Слідом за ним вміщено під окремим заголовком “Дополнение к малороссийскому словарю”, укладене вже самим Іваном Котляревським. Тут подано 153 слова. Видно, що Котляревський уважно прочитав словник перших видавців. Крім слів з четвертої частини, він вмістив у додатку ряд питомих українських слів з першої - третьої частин поеми, не включених укладачем чи може укладачами у словник попередніх видань. Не зрозуміло тільки, чому Котляревський не виправив очевидних помилок у словнику. Це він зробить пізніше, готуючи десь через півтора десятка років повне видання “Енеїди”.

Після виходу у світ власноручно підготовленого третього видання “Енеїди” та тривалих клопотів з улаштуванням на цивільній службі, Котляревський назавжди осідає в рідній Полтаві і неспішне завершує головну справу свого життя. П'ята частина “Енеїди” на кінець 1821 р. уже була завершена. В листі від 21 грудня 1821 р. він писав М.І. Гнєдичу: “...Я как кончил ее, то перекрестился. Что же касается до 6-й, то будет чем полюбоваться”12. Невдовзі була завершена й остання, шоста частина. Російський літератор М.О. Мельгунов після відвідання у серпні 1827 р. Котляревського писав М.П. Погодіну, що поема доведена автором до кінця.

Завершивши поему, письменник укладає “Словарь малороссийских слов, содержащихся в “Енеиде”, с русским переводом”.

Сюди увійшло 1547 слів, більше, ніж до словника першого видання та “Дополнения” Котляревського до третього видання разом узятих.

Адже додалися ще п'ята й шоста частини поеми, крім того, введено нові слова з попередніх частин.

У 1827 р. письменника призначили опікуном благодійних закладів - лікарні притулку для інвалідів і немічних старих, «шпитального притулку».

У 1835 р. за станом здоров'я він пішов у відставку.

Після першого повного видання 1842 р. “Енеїда” не видавалася двадцять років. Ішла глуха доба миколаївської реакції. З розгромом Кирило-Мефодіївського товариства у березні 1847 р. українське літературно-культурне життя завмирає майже зовсім, аж до періоду революційного піднесення другої половини 50-х - початку 60-х років. З кінця 80-х років минулого століття кількість видань “Енеїди” починає швидко рости.

Останні три роки свого життя, коли хвороби почали все більше дошкуляти, Котляревський не працював. Ще до смерті він відпустив на волю 6 селян-кріпаків, які дістались йому від батька, заповів рідним свої пожитки: книги, речі, будиночок, леваду. Письменник був дуже обізнаний з літературним життям країни, підтримував дружні зв'язки з багатьма літераторами, журналістами, істориками, етнографами.

Хоча документально ніде не зафіксовано про зустріч К. з М. Гоголем, проте ніяких сумніві не викликає згадка С. Стеблін-Камінського про те, що гостем К. був також М. Гоголь. Відомо, що в дитинстві Г. вчився в Полтаві, а пізніше кілька разів бував у цьому місті, коли слава К. була в зеніті. У Г. інтерес до творчості К. був дуже сильний і звичайно він не міг не скористатися з нагоди, щоб особисто познайомитися з великим письменником. Письменник помер на сімедисятому році життя, 29 жовтня 1838 р. Похований у Полтаві, там де він заповів: у південному кутку міського кладовища, під розлогою тополею, над Кобеляцьким шляхом.

На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині. Згодом на його могилі було споруджено пам'ятник у вигляді невисокої колони із позолоченим хрестиком, що спиралася на чотиригранний постамент, де на мідній дошці було зроблено напис: «Майор И.П. Котляревский, сочинитель «Энеиды на малорусском наречии».

30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник першому класикові нової української літератури, виконаний відомим скульптором Л.В. Позеном. У своїй промові на цьому святі М. Коцюбинський, характеризуючи роль І.П. Котляревського в розвиткові української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову... і голосно залунало по широких світах» із його творів. Ці слова М. Коцюбинського перегукувалися з поезією Т.Г. Шевченка «На вічну пам'ять Котляревському»:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть.

Висновки

Отже, творчість І.П. Котляревського є визначним явищем в українському літературному процесі. Адже він перший заговорив до народу його живою мовою, сміливо відкинувши мертву, книжну мову. Його заслуга як першого класика нової української літератури полягає й у створенні таких нових у вітчизняному письменстві жанрів, як епічна поема, п'єса, водевіль. Його твори по сей день не сходять з афіш театрів України.

Вони як і раніше користуються популярністю, зацікавлюють глядача своїм колоритом, барвистістю образів. П'єси Котляревського є невичерпним джерелом можливостей для реалізації режисерських задумів. На сьогоднішній день п'єси І. Котляревського йдуть чи не в кожному театрі країни: Львів, Дніпропетровськ, Донецьк, Кіровоград, Миколаїв, Київ та ін.

Література

драматург театр режисерський

1. Волинський К. Іван Котляревський. Життя і творчість. - К., 1969.

2. Іван Петрович Котляревський. Життя і творчість в ілюстраціях і документах. - К., 1961.

3. Хропко П. Іван Котляревський: Біографічний нарис. - К., 1969.

4. Хропко П.А. І огник, ним засвічений, не згас. (До 200-річчя з дня народження І.П. Котляревського). - К.: Знання, 1969.

5. Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації. Дискусійні проблеми. Спроба нового прочитання. - Львів, 1994.

6. Євген Прохорович Кирилюк «Іван Котляревський».

7. Віктор Неборак «Перечитана Енеїда».

8. Євген Шапліовський.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Історія відкриття першого професійного українського театру корифеїв. Засновник професійної трупи – М. Кропивницький. Жанри сценічного мистецтва, найзнаменитіші вистави театру. Вклад до розвитку театральної справи письменника і драматурга М.П. Старицького.

    презентация [837,6 K], добавлен 25.12.2013

  • Погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем. Особливості системи містерійної основи курбасового театру. Історія становлення українського театру "Березіль". Театральне відлуння в Українському музеї Нью-Йорка.

    курсовая работа [51,1 K], добавлен 30.03.2011

  • Духовний розвиток І. Франко - письменника, вченого і громадського діяча. Музичне обдарування, відчуття пісні як діалектичного поєднання творчих зусиль і здібностей колективу й особи. Українознавчий аспект дослідження поетом українських народних пісень.

    реферат [56,2 K], добавлен 18.11.2010

  • Особливості розвитку театрального мистецтва в Україні у другій половні ХІХ ст. Роль українського театру в історії українського відродження і формуванні української державності. Загальна характеристика виступів українського професійного театру за кордоном.

    курсовая работа [51,9 K], добавлен 19.09.2010

  • В статті досліджено особливості творчого спадку німецького драматурга та прозаїка П. Вайса. Висвітлено постепічні риси в роботах його "документального театру". Проаналізовано сюжет та структуру п’єс, демонструється нове бачення принципів епічного театру.

    статья [25,2 K], добавлен 22.02.2018

  • Короткий нарис життя О. Довженка як видатного громадського та культурного українського діяча. Етапи особистісного та творчого становлення даної історичної постаті. Діяльність в роки війни та після неї. Мистецька та літературна, кінематографічна спадщина.

    презентация [1,2 M], добавлен 12.05.2013

  • Мистецтво України другої половини XIX ст., розвиток драматургії та театру. Формування естетичних поглядів М.Л. Кропивницького, вплив на них статей М. Добролюбова та творчості О. Островського. Створення українського професійного театру "Руська бесіда".

    реферат [26,5 K], добавлен 14.12.2010

  • Зародження і становлення театрального мистецтва в Україні. Розвиток класичної драматургії. Корифеї українського театру. Аматорський рух, його особливості та цікаві сторони. Заснування драматичної школи в Києві. Український театр в часи незалежності.

    реферат [31,3 K], добавлен 09.03.2016

  • Актуальні проблеми українського театру: необхідність реформування культурної політики та піднесення її престижу, моральна атмосфера творчого колективу і сприйняття репертуару глядачами. Основні напрями розвитку і перебудови театральної справи в країні.

    реферат [27,1 K], добавлен 12.05.2011

  • "Вітер свободи" - важливий культурний феномен 80-х років. Аналіз розвитку українського мистецтва, починаючи з 80-х років. Особливості сучасного українського мистецтва. Постмодерністські риси української літератури та живопису 80-90-х років ХХ ст.

    контрольная работа [41,2 K], добавлен 26.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.