Естетичні ідеї доби Просвітництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

МIНIСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Кафедра культурології та медіа комунікацій

Курсова робота

на тему

« Естетичні ідеї доби Просвітництва »

Виконала

Андрієнко О.В.

студентка III курсу

групи 4 ММЄ

наук. керівник

канд. філос. наук,

доцент

Германова Е. В.

Харків, 2015



План

Вступ

Розділ 1. Епоха Просвітництва та її прогресивна роль в естетичному розвитку суспільства

1.1 Засади виникнення просвітницького руху та його роль в естетичному розвитку суспільства

1.2 Розвиток Просвітництва у країнах Європи та в Росії

Розділ 2. Естетика в різних формах Просвітництва

Висновки

Література



Вступ

За всю історію людства існувало безліч культур, які мали багато відмінностей. Одна культура приходила на зміну іншій. Боротьба між згасаючою і тією, що зароджується, культурами супроводжувалась зміною естетичних принципів [3].

XVIII століття увійшло в історію суспільної думки як час, коли свого розвитку здобула епоха Просвітництва. Просвітницький рух охопив майже всю Європу, несучи свої культурні засади в маси. Найбільшого поширення ця течія здобула у Франції, Англії, Німеччині, Італії та Росії. Умовно це століття почали називати «століттям розуму», яке було породжено завдяки буржуазним революціям, поширенню протестантизму, секуляризації громадянської свідомості та зростанням інтересу до філософських вчень. Епоха Просвітництва позначена, перш за все, вірою в людину та в її здатність самовдосконалюватися, виникає нове розуміння існування індивідуальностей, з вірою в перемогу раціонального світосприйняття та розуму. У XVIII столітті діячі сподівались, що розвиток творчого начала людей та їх просвітництво змінить та гармонізує суспільство.

Естетика епохи Просвітництва носила наступальний, демократичний характер. Вона сприяла розвитку інтересу серед діячів у Західній Європі до переосмислення стандартних естетичних категорій, таких як: гармонія, смак, краса тощо.

Ідеологія Просвітництва зародилась на території Англії у ХVII столітті. Після свого зародження вона почала поширюватись і в інших країнах, насамперед, у Франції та Німеччині. Через деякий час ця ідеологія дійшла і до Північної Америки та Росії.

Епоха Просвітництва стала найважливішим поворотним пунктом в духовному та естетичному розвитку тогочасної Європи, здійснив вплив майже на кожну сферу соціально-політичного і культурного життя. Просвітники доклали багато зусиль, щоб створити позитивну, звернену до людини естетичну систему, яка підходила б кожному, незалежно від соціального та економічного статусу людини. В епоху Просвітництва була здійснена насправді титанічна праця, метою якої була саме просвітницька діяльність, що перемогла колишні політичні та правові норми, естетичні й етичні кодекси тогочасного суспільства [4].

Мета дослідження полягає у визначенні прогресивної ролі просвітницької діяльності та епохи Просвітництва у формуванні суспільства. Постановка даної мети вимагає вирішення таких завдань:

1. визначити етапи виникнення епохи Просвітництва;

2. проаналізувати розвиток естетичних засад Просвітництва в країнах Європи та в Росії;

3. проаналізувати розвиток різних видів мистецтва в епоху Просвітництва;

3. визначити роль просвітницької діяльності в естетичному розвитку суспільства;

Наукова новизна роботи полягає у недостатньому вивченні різних типів мистецтва, та визначенні їх впливу на естетичний розвиток суспільства.

У відповідь на потребу, яка диктується часом, демократичними процесами сучасності, з кінця ХХ вітчизняні та зарубіжні дослідники стали приділяти ще більшу увагу вивченню творчості видатних авторів, драматургів, художників та скульпторів епохи Просвітництва. На нашу вплив Просвітництва на естетичний розвиток суспільства викликає багато питань, на які і досі не знайдено відповідь, що зумовлює актуальність вибраної нами теми роботи.

Практичне значення. Сформульовані положення, висновки та фактичний матеріал роботи збагачують джерельну базу досліджуваної проблеми, дають нові матеріали для подальших наукових досліджень з культурології, літературознавства та драматургії. Результати дослідження можуть бути використані у спецкурсах з всесвітньої літератури, культурології, літературознавства та в інших наукових дисциплінах.

Цільова установка даної курсової роботи полягає в тому, щоб на основі ретроспективного аналізу політичних, культурних, наукових, ідеологічних концепцій періоду Просвітництва розкрити витоки, шляхи становлення та еволюції естетики даної епохи.

Поставлена мета досягається визначенням тієї ролі, яку зіграла нова епоха в естетичному розвитку суспільства, а також послідовним аналізом різних просвітницьких форм (літератури, музики, образотворчого мистецтва, театру) з точки зору їх естетичного наповнення.



Розділ 1. Епоха Просвітництва та її прогресивна роль в естетичному розвитку суспільства

1.1 Засади виникнення просвітницького руху та його роль в естетичному розвитку суспільства

Просвітництво виникло як суспільний, ідейний, естетичний та культурний напрямок у європейських країнах та Америці. Причиною виникнення цієї течії стало розкладання феодальних і утвердження капіталістичних виробничих відносин. На сьогоднішній день епоху Просвітництва умовно укладають у такі часові рамки - з 1689 року по 1789 рік. Перша дата обумовлена так званою «славною революцією» в Англії, а друга - початком революції у Франції, яку сучасники сприймають, як початок втілення ідей просвітників про рівність, свободу та братерство [3].

Естетична еволюція залишила свої відбиток у розвитку культури, політики, мистецтва та в ідеології багатьох країн. Саме епоха Просвітництва принесла зміни у звичний лад тогочасного життя.

Суспільні діячі в епоху Просвітництва боролися за розвиток науки та встановлення «царства розуму», в основі якого лежить «природна рівність», політична та громадянська свободи.

Незважаючи на кількість визначень Просвітництва, більшість мислителів сходилися на думці, що ця епоха є новаторським явищем. На думку Іммануїла Канта, Просвітництво представляє собою спробу використати розумові здібності для розкріпачення особистості на інтелектуальному, моральному та естетичному рівнях, а Фрідріх Енгельс вбачав у ньому ідеологічну підготовку буржуазних революцій.

Просвітниками були матеріалісти і ідеалісти, прихильники раціоналізму (які визнали розумові здібності та їх розвиток підніжжям пізнання і діяльності людей), сенсуалізму (які віддавали перевагу відчуттям) і навіть божественного провидіння (вважали, що все відбувається як того хоче Бог). Дехто з просвітників безумовно вірив в обов'язків прогрес суспільства, інша частина вважала, що відбувається суспільний регрес.

Як течія суспільної думки Просвітництво представляло певну єдність. Воно проявлялося в специфічному умонастрої, розумових схильностях. Це насамперед цілі й ідеали Просвітництва ? такі, як незалежність, заможність і талан людей, мир, ненасильство, віротерпимість та ін., а також знамените вільнодумство, критичне відношення до різноманітних авторитетів.

Естетичним уподобаннями даного часу стало звернення до людини, незалежно від його соціальної приналежності [10].

З розвитком Просвітництва наука, якою раніше займався вузький круг дослідників, поширилася в маси, покинувши межі лабораторій та університетів, проникаючи у світські салони Лондона та Парижа. Наукові досягнення обговорювались не тільки самими вченими, але й літераторами, які зробили власний внесок у розвиток філософії.

Епоха Просвітництва була впевнена у можливостях та силі людського розуму, його безмежних здібностях, у прогресі наукових досліджень, що стане причиною виникнення сприятливих умов для соціального й економічного благоденства, за яке виступали просвітники.

На думку просвітників, монархи зможуть знищити несправедливість та безправ'я, якщо просвіта піде у маси.

Просвітниками ставали представники різних соціальних верств населення, наприклад: дворяни, аристократи, службовці. У кожній країні просвітницьких рух мав власний відбиток, який визначався національною самобутністю.

1.2 Розвиток Просвітництва у країнах Європи та в Росії

просвітництво естетика суспільство гармонія

В Англії у XVII-XVIII ст. після революції і громадянських воєн згладилися різкі протиріччя в суспільстві. Розвиток парламентаризму призвів до зміцнення правових форм політичної боротьби. Здивування серед мас викликало те, що англійська церква не здійснювала перешкод для розвитку Просвітництва, протиставляючи себе цій течі, а навпаки, відповідала тогочасному ідеалу віротерпимості. Завдяки цим аспектам відбувався розвиток суспільства на культурному та естетичному рівнях. З одного боку зберігалися традиційні цінності, носієм яких є церква, з іншого боку - відбувався розвиток нових ідеалів, представлених просвітниками.

Філософ Джон Локк у своєму творі «Досвід про людський розум» сформував основні риси основні риси політичної програми Просвітництва в Англії. Позитивна програма, виражена у творі, була сприйнята не тільки представниками Просвітництва в Англії, але й їх французькими колегами. На думку філософа, до обов'язкових прав людини належать: право на життя, свободу і власність. Локк стверджував, що право на власність має безпосередній зв'язок із належною оцінкою праці людини. Своїми поглядами філософ близький до трудової теорії вартості А.Сміта: як і представники класичної буржуазної політекономії, він впевнений, що власність кожної людини представляє собою наслідок її плодотворної праці. Щоб усі індивіди мали рівні права, потрібно прийняти три невідчужуваних права (на життя, власність і свободу). Як і більшість представників епохи Просвітництва, Джон Локк виходить з ідеї невід'ємних прав ізольованих індивідів і їхніх особистих уподобань: отримання кожним власної вигоди має забезпечуватися правопорядком, однак, при цьому потрібно дотримуватись прав і свобод усіх інших індивідів.

Просвітництво сприяло закріпленню в характері англійців таких рис, як підприємливість, винахідливість, практицизм [4, 189].

Філософське товариство в Единбурзі здійснило власний вплив на розвиток Просвітництва у Шотландії. До цього товариства входили кращі науковці і філософи того часу, такі як Адам Сміт і Девід Юм. Як відомо, Адам Сміт був теоретиком, гарячим захисником і пропагандистом товарно-грошових відносин. У його теорії багато місця відводилось рикну, тому що, на думку науковця, саме завдяки ринку людина звільнилась від отупляючої системи феодалізму.

Видатними представниками епохи Просвітництва у Франції є Вольтер, Дені Дідро, Жан-Жак Руссо та інші. У середовищі французьких просвітників поширеними були настрої радикалізму і месіанства, представники даної течії були так званими «відщепенцями», створюючими опозиції існуючому суспільно-політичному ладу. Іноді французькі просвітники виказували свій протест, ідеалізуючи минуле, ставлячи за приклад республіканський лад античних держав [9, 51].

З ім'ям Руссо пов'язаний цілий етап у розвитку французького просвітництва ? радикальний перегляд деяких його фундаментальних цілей та ідеалів. Етичні погляди Руссо стали основою його радикалізму. Філософ стверджував, що особистість має підпорядковуватися благу суспільства, а не навпаки, як вважали інші філософи того часу.

Дослідники називають французьких просвітників засновниками нової епохи тлумачення і пізнання природи, творцями французької Енциклопедії або тлумачного словника мистецтв, наук і ремесел. Редактор і організатор Енциклопедії Дені Дідро був противником абсолютизму, клеріканського світогляду і церкви.

Епоха Просвітництва у Франції також отримала назву «епоха Вольтера», тому що саме цей філософ зробив масштабний вклад у розвиток даної течії. Вольтер першим представив у своїх історичних доробках розвиток історії не як опис правителів та їх вкладу, а як розповідь про економічний, культурний, науковий, політичний та естетичний розвиток. Завдяки своїй критиці абсолютизму, боротьбі за віротерпимість і права особистості, прославлянню розумових здібностей, Вольтер став угодним королівському двору Франції.

Основними положеннями трактату «Про дух законів» Ш. Монтеск'є є визначення, що на меті держави будь-якого суспільного, політичного чи економічного ладу повинне лежати збереження свободи, закріплене на законодавчому рівні, стабільність держави забезпечується завдяки балансу інтересів усіх груп соціуму.

Одним із найвідоміших представників Епохи Просвітництва у Німеччині є Іммануїл Кант. Знамениті питання Канта: «Що я можу знати?», «Що я повинен робити?», «На що я можу сподіватися?» ? Були підготовлені попередньою філософською течією.

Німецький філософ Іммануїл Кант

Кант прославився як модний письменник завдяки своїй праці «Спостереження над почуттям прекрасного і піднесеного». Естетичні категорії «прекрасне» і «піднесене» є для Канта основоположними, на них вже «нанизуються» спостереження науковця про людське в людині. На думку німецького філософа, основною задачею теоретичної філософії має буди дослідження людської діяльності, визначення законів розвитку людського розуму, а не стандартне вивчення світу, природи та людини [8, 274].

У трактаті «Відповідь на питання: що є Просвітництво» Кант визначає основні ідеї цієї епохи, яке бореться за свободу людини від гніту, та закликає соціум використовувати власний розум як мірило всіх рішень. «Будь сміливий ... і використовуй власний розум. Це девіз Просвітництва ».

Найбільший внесок Кант зробив у розвиток правової теорії держави. Автор виступив із обґрунтуванням правових форм, описуючи способи боротьби, виключаючи грубе насильство, за зміну ладу у суспільстві та державі за допомогою поступових реформ. Сучасні дослідники називають XVIII століття у Німеччині «століттям Канта».

Російське Просвітництво розвивало основні ідеї просвітників із Європи, однак воно будо дещо змінено у зв'язку з унікальною історичною ситуацією, яка склалася на той час у Росії. Незмінним залишилося положення про те, що людських розум має безмежні можливості, які потребують розвитку.

Російські просвітники вважали, що людини відрізняється від інших істот та підноситься над ними завдяки своїм розумовим здібностям. Особистість, наділена розумом, спроможна плодотворно й творчо трудитися, тим самим забезпечуючи прогрес суспільства і людства в цілому. Це захоплення людиною як неперевершеним творінням природи властиво всім просвітникам. Але найбільш яскраво виражено воно в оді «Людина» І.П. Пніна, просвітника, поета, послідовника А.Н. Радищева. Це своєрідний гімн людини, її величі та вчинків, його величі, тих діянь, реалізовуючи які вона перемагає в собі раба [1, 37].

Просвітники створюють особливу моральну філософію, за допомогою якої вони визначають основні принципи етики, поведінки людей у суспільстві. А. П. Куніцин виклав основні положення моральної філософії у своїй праці «Право природне». На думку автора, вродженим проявом людської природи є моральність. Представники російської Епохи Просвітництва намагались вирішити питання, пов'язане з вільнодумством. Вони вважали, що воно є основною потребою особистості, однак не реалізується у тогочасних умовах. Російські просвітники стверджували, що любов до волі і свободи - це абсолютна цінність, без якої людина просто не може існувати, а всі її вчинки є наслідком віднайти свободу та бути незалежною від норм та устоїв.

Представники російського Просвітництва у своїх працях визначне місце відводили питанню перебудови суспільства. На думку філософів, благополуччя громадян є ознакою вільного суспільства. «Держава тільки тоді щаслива, коли вона любима своїми співвітчизниками», ? стверджував А.Ф. Бестужев, батько декабристів братів Бестужевих. Людина буде гідним громадянином, якщо буде жити у суспільстві, в основі якого лежить свобода і щастя. Тому просвітники проявляли великий інтерес до проблем виховання та розвитку особистості.

Філософсько-антропологічна думка представників Епохи Просвітництва у Росії відзначена різноманітністю, глибиною, багатогранністю і самобутністю. Просвітники досліджували політичні, економічні, естетичні та світоглядні проблеми. Окреме місце у трактатах відводилося проблемі положення селян [1, 24].

Видатний науковець М.В. Ломоносов став засновником розвитку просвітницької діяльності на території тогочасної Росії. Він доклав багато зусиль, несучи свої ідей в маси, та відкрив власний університет з метою просвітництва.

Естетика просвітництва знайшла широке поширення у літературі ? у творах Д.Я. Фонвізіна, Г.Р. Державіна, В.К. Тредіаковського.

Одним із видатних представників російської Епохи Просвітництва був Н.І. Новиков, який видавав сатиричні журнали, писав власні статті, організовував бібліотеки, друкарні та книгарні. Ті книги, які видавав Новиков, охоплювали більшість галузей знань.

Тогочасна влада жорстоко відносилась до просвітників, караючи тих. Наприклад, Радищев був відправлений на заслання через видану ним книгу «Подорож з Петербургу до Москви». Цей твір конфіскували та заборонили. Так само жорстоко покарали за просвітницьку діяльність і Новікова, якого відправили до Шліссельбурзької фортеці.

Різні представлення просвітників про побудову ідеальної держави були поєднані однаковими ідеалами та цілями, які породили плодотворну творчу діяльність. Нескінченні суперечки між представниками просвітництва стали причиною появи сучасних правових норм та концепцій. Просвітники стали засновниками сьогоденного правового поділу держави, плюралістичної демократії, ринкової економіки та етики індивідуалізму. За спроби зневажити цією спадщиною народи багатьох країн дорого заплатили.

XVIII століття стало підґрунтям розвитку буржуазної культури, яка прийшла на зміну феодальній ідеології. Філософські, соціологічні, економічні, естетичні ідей отримали своє найбільше поширення в Епоху Просвітництва. . Естетичне новаторство цієї епохо було проявлено більш у бажанні створити нові форми, які зможуть існувати в обхід традиціям, або незалежно від них, а не у змогах змінити або реконструювати традиційні форми [2, 24].

2. Естетика в різних формах Просвітництва

Європейське мистецтво XVIII ст. сполучувало в собі класицизм і романтизм [9, 331]. Романтизм, що утворився в атмосфері, яка була пронизана ідеями та ідеалами Просвітництва, революціями, перше місце віддавав уяві, емоційності і творчому натхненню творця. Мистецтво в Епоху Просвітництва використовувало стандартні класицистичні форми, однак вони здобували вже зовсім іншого змісту. У мистецтві різних країн і народів класицизм і романтизм утворюють то деякий синтез, то існують у різноманітних комбінаціях і змішаннях [8, 569].

Однією з відмінних рис Просвітництва XVIII ст. була і поява течій, які не мали власної стилістичної форми. Крім того, вони не відчували потреби у тій самій формі та її створенні. Однією з таких течій, яка набула сильного поширення, став сентименталізм, що представив у собі ідеї та уявлення просвітників про чистоту та доброту людської природи, яка втрачається людиною з розвитком суспільства та віддаленням його від первинного середовища. У своїх творах письменники-сентименталісти проводили аналіз найтонших відтінків власних почуттів і настроїв.

Ще одним поширеним напрямом європейського мистецтва XVIII ст.. було рококо, характерними рисами якого була граціозність, краса та примхливий орнаментальний ритм. В основі мистецтва рококо лежить асиметрія, яка служить підґрунтям для відчуття неспокою, - іронічність, примхливість, химерність тощо. Більшість дослідників сходяться на думці, що термін «рококо» пов'язаний із французьким словам «рокайль», яке означає діамант або прикрасу з раковин. Цей термін використовувався для позначення стилю прикрашання інтер'єру, заснованому на примхливих вигинах та спіральних формах. Напрям рококо був одним із найбільш поширених напрямів мистецтва вісімнадцятого століття у Франції. Пізніше ця течія набула свого поширення в інших європейських країнах, особливо в церквах і палацах Південної Німеччини та Австрії.

Європейське мистецтво вісімнадцятого століття розвивалось нерівномірно і складно. В Італії найвищі досягнення пов'язані з венеціанською школою. У мистецтві Франції можна простежити еволюцію від рококо простежується еволюція від рококо до мистецтва програмно-громадянської спрямованості. У літературі та в інших видах мистецтва Англії можна простежити зародження реалізму.

Молодий Гойя в Іспанії всією своєю творчістю готував романтизм нового сторіччя.

Найціннішим внеском мистецтва XVIII ст. є поява основ естетики та мистецтвознавства як реальних наукових дисциплін, розвиток яких сприяв успіхам філософії.

Одним із найбільш поширених літературних напрямів епохи Просвітництва є роман, який досяг особливо успіху в Англії. Просвітницька публіцистика значною мірою сприяла розповсюдженню роману. Письменники-просвітники прекрасно знали, що тогочасне суспільство занадто недосконале, а людина - порочна. Однак автори не втрачали надії, що людство, як герой Роману Даніеля Дефо Робінзон Крузо, поставить на перший план свій розум і працьовитість, що піднесе її на вершини цивілізації, де і буде здобуто щастя [10, 177].

Роман про Робінзона півтора століття вважався зразковим твором для дитячого читання, хоча в ньому укладений глибокий філософський зміст: в образі головного героя втілена ілюзія буржуазної ідеології XVIII в. про те, що виробництво відокремлених індивідів є природним станом суспільства. Характерне для просвітителів зображення одинаки, окремого індивіда поза соціальних зв'язків стало визначатися поняттям «робінзонада».

Але, деякі письменники у своїх творах демонстрували всю ілюзорність такої надії. Наприклад Джонатан Свіфт, відправивший Гуллівера на острів, де проживали розумні коні. Людина дуже далеко відійшла від цього патріархально-справедливого життя, мріючи про розумні ідеали. Однак дослідники, проводять паралель, що насправді людина більш схожа на злісних йеху, сенс життя яких полягає у жадібному перебиранні дорогоцінних камінців. У творчості Свіфта можна простежити карикатурні, сатиричні та іронічні мотиви.

Розгортаючи в своїх книгах позитивну програму, просвітники докладно зобразили і те, як живе особистість, обманюючи і обманюючись.

Морально ідилічні риси є незмінними сусідами сатиричних. Так, англійський письменник Г. Філдінг у своєму романі «Історія Тома Джонса, знайди» майстерно зобразив двох братів, які врешті решт отримали кожен те, що заслужив, автор, вдався до паралельної побудови сюжету, який має деяку схожість із казковим. Філдінг одним із перших англійських літераторів продемонстрував можливості створення вражаючих постатей, розвитку сюжету, проникливого спостереження.

З усією теоретичною докладністю виховання природної людини представлено в трактатах Ж. Ж. Руссо і його романах «Юлія, або Нова Елоїза» і «Еміль, або про виховання».

Для представників Епохи Просвітництва природа була зразком всього благородного, піднесеного, ліричного, поетичного і прекрасного. Культ природи був створений сентименталістами у середині вісімнадцятого століття, але саме просвітники поклали початок захоплення природою та її красою, яку згодом намагались відтворювати [2, 122].

Це був час нових філософських переконань та естетичних пошуків, час, коли ідеї не тільки викладалися в трактатах, але легко перекочовували в романи, надихали поетів і оспівувалися ними. У творчості англійського автора А. Попа простежується широких діапазон просвітницьких ідей та ідеалів. Європейці стали використовувати дидактичну поему «Досвід про людину» у якості нового підручника з філософії. Дослідники стверджують, що публікація цього видання російською мовою у 1757 році стала підґрунтям для формування Просвітництва на території Росії.

Розповсюдженню просвітницьких мотивів у Німеччині сприяла написана Ф. Клопштоком поема «Мессіада», де автор здійснив змогу зобразити інтимно-раціональні підґрунтя багатьох людських вчинків, а також «Поводження з людьми» ? найпопулярніший твір А. фон Кнігге (1753- 1796). У своїй праці Кнігге продемонстрував власне уявлення про світський, аристократичний способі життя і життя буржуазії, яка орієнтована на стандартні цінності, автор дав багато життєвих порад, які засновані на особистому досвіді і знанні людей.

У музиці до кінця XVII-XVIII ст. зароджується та мова, на якій згодом заговорить вся Європа. Першими були німецькі композитори Іоган Себастьян Бах і Георг Фрідріх Гендель [4, 398].

Великий німецький композитор і органіст Іоган Бах творив у всіх музичних жанрах, окрім опери. Найбільшу майстерність він проявив у симфоніях. Його оркестрова музика включає концерти для клавішних інструментів і скрипки, оркестрові сюїти. Значна музика Баха для клавіру і органу, його фуги і хорали.

На відміну від Баха Гендель писав і опери, однак, як і Себастьян, за основу для багатьох своїх творів він брав біблійні сюжети. Найбільшу відомість автору принесли ораторії «Ізраїль в Єгипті» та «Месія». Руці Генделя належать більше сорока опер, а також органні концерти, сонати, сюїти.

Віденська класична школа та її найвидатніші представники (Моцарт, Гайдн і Бетховен) здійснили величезний вплив на європейський музичний розвиток. Віденські класики переосмислили і змусили зазвучати по-новому всі музичні жанри і форми.

Йозефа Гайдна по праву називають «батьком симфонії», він був вчителем Бетховена і Моцарта. Він створив більше ста симфоній. В основі більшості цих симфоній лежать сюжети народних пісень і танців, які композитор розробляв з дивовижним мистецтвом. Вершиною творчості Гайдна є «12 Лондонських симфоній», які були написані композитором під час його тріумфальних подорожей до Англії у дев'яностих роках вісімнадцятого століття. Гайдн написав безліч чудових квартетів і клавірних сонат, понад 20 опер, 14 мес, велику кількість пісень та інших творів, він довів до класичної досконалості симфонію, квартет сонату. Наприкінці творчого шляху він створив дві монументальні ораторії - «Створення Світу» і «Пори року», в яких виражені думки про велич світобудови життя людини.

Ще з дитинства Вольфганг Амадей Моцарт демонстрував неабиякі здібності, створюючи музичні твори, та віртуозно виконуючи їх. Надзвичайний талант майбутнього всесвітньовідомого композитора розвивав його власний батько Леопольд Моцарт, який був скрипачем та композитором. З 1781 Моцарт жив у Відні, саме у цей період творчості відбулося розкриття здібностей генія. В операх «Викрадення із сералю», «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта» Моцарт надзвичайно майстерно створив різнобарвні характери людей, демонструючи життя з усіх його контрастних сторін, створюючи плавні переходи від жарту до суцільної серйозності, від веселощів - до ніжної і тонкої поетичної лірики.

Ці ж якості притаманні і його симфоніям, сонатам, концертам, квартетам, в яких він створює вищі класичні зразки жанрів. Вершинами класичного симфонізму стали три його симфонії (всього Моцартом було написано близько 50): «Мі бемоль мажор» (№ 39) ? життя людини сповнене радості, гри, веселого танцювального руху; «Соль-мінор» (№ 40) ? глибока лірична поезія руху людської душі, драматичність її прагнень; «До-мажор» (№41), названа сучасниками «Юпітер», ? обіймає весь світ з його контрастами і суперечностями, затверджуючи розумність і гармонійність його пристрою [4, 276].

Музичні твори Моцарта представляють собою найвище досягнення епохи класицизму, з його досконалими мелодіями та формами.

«Музика повинна висікати вогонь з людських сердець», ? любив казати Людвіг Ван Бетховен, чия творчість належить до вищих досягнень людського генія. Погляди композитора були республіканськими, і він стверджував, що художник-творець є насправді гідною людиною. Надихали Бетховена героїчні сюжети, які слугували основою для багатьох його творінь. Наприклад, єдина опера «Фіделіо» і увертюри «Егмонт», «Леонора», «Коріапан», фортепіанна соната № 23. Головною ідеєю творчості Бетховена була вперта боротьба, яка приводить до перемоги і завоювання свободи.

Перша слава була здобута Бетховеном у Відні, де він провів свої юнацькі роки. Там майбутній композитор покорив усіх своєю грою на піаніно, покоривши нею Моцарта. Одним із вчителів Бетховена був відомий вже на той час Гайдн. Багатогранний світ сонат видатного автора демонструє піднесеність філософської лірики, часом витончений, а іноді грубуватий гумор та стихійну силу драматичних зіткнень. Лірико-драматичні образи Чотирнадцятої («Місячної») і Сімнадцятої сонат відбили відчай композитора в найважчий період життя, коли Бетховен був близький до самогубства через втрату слуху. Але криза була подолана: поява Третьої («Героїчної») симфонії ознаменувало перемогу людської волі. У період з 1803 по 1813 рр. він створив більшість симфонічних творів. Бетховен ніколи не зупинявся на досягнутому и намагався продовжувати свої творчі пошуки.

Апофеозом творчості Бетховена є Дев'ята («Хоральна») симфонія і Урочиста меса. Перший твір включає невелику частину з шиллерівської «Оди до радості», яка обрана гімном Європи.

Характерними рисами образотворчого мистецтва XVIII століття є ліризм зображуваних образів, інтимність, аналітичне спостереження. Цьому виду мистецтва властиві спроби творців проаналізувати найтонші внутрішні переживання людини, зображення деяких аспектів почуттів і настроїв. Ці властивості художнього сприйняття життя мали значний вплив на розвиток світової художньої культури.

Італійське мистецтво XVIII століття отримало розвитку тільки на території Венеції. Представником тогочасної культури був один із найвидатніших і талановитіших живописців Джованні Баттіста Тьєполо, один із перших представників італійського рококо. Тьєполо працював як над гігантськими церковними, та і над світськими картинами, що принесли йому всесвітню славу. Його роботи відрізняються легкістю динамічного стилю, а також вони наповнені теплом і світлом [11].

Венеція XVIII ст. дала світові прекрасних майстрів ведути ? міського архітектурного пейзажу. Це Антоніо Каналетто, прославлений урочистими картинами життя Венеції на тлі її казкової театральної архітектури. Види рідної Венеції писав і Франческа Гварді, поетичний, романтичний майстер, дивовижно використав ефект відбитого світла («Венеціанський дворик»).

Вільям Хогарт розпочав розквіт національної англійської школи живопису. Хогарт був єдиним художником, який представив у своїй творчості епоху Просвітництва і першим живописцем-просвітником в Європі. Його картини мають безпосередній зв'язок із театром, просвітницькою літературою та сатиричними журналами. Естетичні погляди живописця викладені у його власному трактаті «Аналіз краси», де автор продемонстрував своє негативне відношення до некритичного підходу до мистецтва, а також висунув подвійну вигнуту лінію у якості одного із критеріїв естетичного сприйняття краси. Хогарт багато робив для введення в практику художніх виставок.

Одним із яскравих представників художників портретистів був Томас Гейнсборо (1727-1788). Зображувані митцем портретні образи були наділені душевною витонченістю, натхненням і поетичністю на фоні м'якого, майже ідеального ландшафту. Знаменно, що цей жанр займає головне місце в стінах Королівської Академії мистецтва (відкрита в 1768 р), одним з членів засновників якої був Гейнсборо. Він одним із перших серед англійських художників став зображувати пейзажі більш реалістично.

Раніше зазначалося, що у вісімнадцятому столітті у Франції поширилося рококо, яке стало витісняти релігійну культуру. Цей напрям став провідним у тогочасному французькому мистецтві. На полотнах художників зображувалися тільки еротичні та любовні сюжети, улюбленими героїнями яких були Венери, вакханки, Діани та німфи, що творили свої нескінченні «тріумфи» і «туалети» [5, 127].

Живописцем рококо був Жан-Антуан Ватто (1684-1721). Ним був розроблений новий жанр картин - галантні свята, де на лоні природи зображувалися елегантно одягнені молоді люди. Митець сприяв розвитку нового жанру («Відплиття на острів Кіферу»). Ще одним яскравим представником французького рококо був Франсуа Буше (1703-1770). Творчість Буше, як і творчість інших художників рококо була просякнута темою кохання та еротизму. Митець робив театральні декорації, панно для готелів, картини для заможних власників палаців та будинків. На думку багатьох дослідників, Буше був «справжнім сином свого століття». Типовими сюжетами його полотен були - «Тріумф Венери», «Венера з Амуром», «Купання Діани» та ін.

Картини на пікантні сюжети, часто еротичного характеру («Гойдалки»), писав Жан-Оноре Фрагонар (1732-1806), який був видатним представником рококо.

Просвітницькі ідеї не тільки здійснювали специфічний вплив на розвиток мистецтва, але представники епохи Просвітництва активно втручалися в його хід. «Салони» Дені Дідро (1713-1784) були першою формою критичної літератури з мистецтва.

Нові естетичні ідеї та засади стали основою для розвитку видатного художника Жана Батиста Симона Шардена, який створив нову систему живопису. Шарден почав свій шлях із напису натюрморту, зображував речі кухонного побуту ? чавуни, каструлі, бачки, після чого перейшов до жанрового живопису («Молитва перед обідом», «Праля»), а від нього ? до портрета.

Французька скульптура XVIII ст. проходить ті самі етапи, що й живопис. Це переважно рокайльні форми в першій половині століття і класичні риси ? у другій. Жан Батист Пигаль демонструє у своїх скульптурах свободу, легкість і динамічність, які майстерно поєднуються із витонченістю, безпосередністю та стрімким рухом.

Жан Антуан Гудон (1741-1828) - істинний історіограф французького суспільства, передав у своїй скульптурній портретній галереї духовну атмосферу його епохи. Його «Вольтер» ? свідоцтво високого рівня французького мистецтва.

Образотворче мистецтво вісімнадцятого століття тяжіло до літературного, цікавого та оповідального зображення, що пояснює його зближення з театром.

Іноді театральні діячі мали виконувати цілий спектр завдань, які відносилися до різних видів мистецтва. Внесок драматургів у розвиток тогочасної культури важко перебільшити. Бомарше стверджував, що театр - це «велетень, який смертельно ранить всіх тих, на кого направляє власні вдари» [12].

Писати про людей в звичайних обставинах означало писати одночасно про життя, яке слугувало основою для формування цих людей. І творити безсторонньо ? адже драматурги Просвітництва виходили з великих громадських і людських ідеалів і рішуче не сприймали все, що їм суперечило. У трагедії вони обурювалися, в комедії знущалися.

Одним із найвидатніших драматургів Англії XVIII ст. був Річард Брінслі Щерідан (1751-1816). Який спрямовував власні сатиричні комедії моралі («Поїздка в Скарборо» і «Школа лихослів'я») проти аморального вищого світу, пуританського лицемірства буржуазного класу.

Колись велика торгова держава, Венеція переживала у XVIII ст. економічний занепад, але не лише зберегла, а й сприяла розвитку власної культури. У цьому невеликому місті працювало сім театрів ? стільки, скільки в Парижі і Лондоні разом узятих. На карнавал до Венеції з'їжджалися з усієї Європи. У цьому місті творив Карло Гольдоні (1707-1793), який створив 267 драматичних творів, але славу творцю принесли його кращі комедії - «Шинкар» і «Слуга двох панів».

Сучасником Гольдоні був Карло Гоцці (1720-1806). В основі його казок - фольклорні мотиви і комедійні традиції («Любов до трьох апельсинів», «Турандот» та ін.).

У Франції найвищим, яке досягло абсолютної зрілості, втіленням комедії моралі, було «Одруження Фігаро», написане видатним драматургом Франції П'єром Бомарше (1732-1799). Фігаро уособив у собі загальнонародну опозицію старому режиму, ту саму опозицію, яка стала причиною революції. І недарма дві людини так ненавиділи цю п'єсу ? Людовик XVI, який жив у страху перед революцією, і Наполеон Бонапарт, який побудував свою імперію на руїнах революційних порядків.

Країною, де «серйозний жанр», як його називали у XVIII ст., а потім і трагедія зробили найбільші успіхи, була Німеччина. Хоча театр Просвітництва з'являється в Німеччині лише в середині 50-х років XVIII ст. (На сорок-п'ятдесят років пізніше, ніж в Англії і Франції), але зате, сприйнявши досвід попередників, дає неперевершені плоди.

Готгольд Ефраїм Лессінг (1729-1781) був теоретиком образотворчого і драматургічного мистецтва, творцем неперевершених п'єс («Сара Семпсон», «Емілія Галотті»). У творі «Гамбурзька драматургія» він тлумачить по-своєму Аристотеля і критикує застиглі форми класичної французької драми, протиставляючи їх вільному підходу Шекспіра і стверджуючи право третього класу бути героями творів [2].

Естетичні твори Лессінга («Лаокоон, або про межі живопису і поезії», «Гамбурзька драматургія») мали резонанс у всіх європейських країнах. Основне питання, яке Лессінг піднімає в «Лаокооні», ? про специфічну природу поезії та живопису, а отже, відмінності і межі між ними. Образотворче мистецтво і поезія, за визначенням Лессінга, є «наслідуванням дійсності». Він показує, що в порівнянні з образотворчими мистецтвами поезія здатна до значної індивідуалізації людських характерів і переживань. Завдання письменника, вважає Лессінг, полягає у зображенні рухливості життя, та боротьби.

Йоганн Вольфганг Гете (1775-1787), «універсальний геній», науковець , теоретик і знавець мистецтва, романіст, великий поет і чудовий драматург, він немов би втілював в собі всю культуру Німеччини. П'єса «Егмонт» (1775-1787) ? одна з кращих театральних створінь Гете. Сама велика мета полягає, по Гете, в утвердженні людяності.

Для Німеччини виховання волелюбної людської особистості ставало революційної завданням. Цьому завданню і посвятив себе Фрідріх Шиллер (1759-1805) ? вчений, історик і естетик, великий поет і драматург. На творчість Шиллера величезний вплив справила література Просвітництва, бунтівне прагнення до свободи, утвердження людської гідності виражені вже в ранньому його творі ? драмі «Розбійники». Драмою «Підступність і кохання» Шиллер немов би підводить підсумок однієї з головних ліній драматургії XVIII ст. і відкриває дорогу новій драмі. Сам автор у відомому сенсі теж належить до неї ? адже театр XX ст., знайшовши до Шиллера багато в чому новий підхід, вважає його сучасним автором ? інтерес до сильних характерів і соціальних потрясінь визначив напружений драматизм трагедій Шиллера у всі часи.

Раціоналізму Просвітництва німецьке літературний рух «Буря і натиск» протиставляв пристрасть, фантазію і образність. Головною формою свого самовираження рух обрав драму. Своєю назвою вона зобов'язана драмі Ф. Клінгера (1752 - 1831) «Буря і натиск», в якій автор оспівав прагнення людини до свободи.

Французька революція і викликані нею соціально-політичні катаклізми рубежу XVIII- XIX ст. на європейському континенті поховали віру просвітників у можливість поступового ненасильницького прогресу. По відношенню до цих подій просвітницький рух швидко політизувався і розколовся на окремі протиборчі угруповання і течії. Кризу Просвітництва посилила консервативна критика його цілей та ідеалів, просвітників звинувачували в тому, що вони внесли в уми людей плутанину, а в суспільство ? смуту, що порушили природний, органічний розвиток країн і народів. Від цих ударів Просвітництво вже не оговталося. Воно раптово зійшло з підмостків історії, змусивши нащадків задуматися, у чому ж полягало його історичне й естетичне призначення.

На думку деяких дослідників, підсумок Просвітництва підвів Гете у трагедії «Фауст», оцінюючи новий історичний тип людини, яка напружено шукає Істину на основі Розуму, що вірить в свою творчу діяльність, але при цьому жорстоко помиляється і поки що вона безпорадна перед покликаними нею самою до життя могутніми силами.

Це було століття великих відкриттів і великих помилок, століття, про яке представник російського Просвітництва О.М. Радищев проникливо афористично сказав у вірші «Осьмнадцяте століття»:

Нет, ты не будешь забвенно, столетье

безумно и мудро,

Будешь проклято вовек,

ввек удивление всем [1].

Культурна спадщина XVIII сторіччя досі вражає незвичайною різноманітністю, багатством жанрів і стилів, глибиною розуміння людських пристрастей, найбільшим оптимізмом і вірою в людину і її розум.



Висновки

Просвітництво ? необхідна сходинка в культурному та естетичному розвитку будь-якої країни, яка розстається з феодальним способом життя. Просвітницький рух охопив майже всю Європу, несучи свої культурні засади в маси. Найбільшого поширення ця течія здобула у Франції, Англії, Німеччині, Італії та Росії. Умовно це століття отримало назву «століття розуму», яке стало породженням буржуазних революцій, поширення протестантизму, секуляризації громадянської свідомості та зростання інтересу до філософських вчень. На думку представників епохи Просвітництва, головне завдання її полягає у вихованні та освіті, у залученні кожної людини до «прекрасного». Як усіляка важлива культурно-історична епоха, Просвітництво схарактеризувало власний ідеал і прагнуло протипоставити його тогочасній дійсності, здійснити якомога швидше і якомога повніше всі бажані зміни на практиці.

Епоха Просвітництва є однією із найбільш яскравих епох у часи розвитку і становлення духовної культури в Європі. Просвітництво багатьма нитками було пов'язане з епохою Відродження, успадкувавши ренесансні ідеї гуманізму, преклоніння перед античністю, історичний оптимізм, вільнодумство.

Деякі письменники доби Просвітництва у своїх творах намагалися зобразити майже ідеальну людину, яка не втратить власного розуму та гідності навіть у надлюдських умовах. Наприклад, Робінзон Крузо Даніеля Дефо. Однак, той самий Джонатан Свіфт не дуже дотримувався ідей Дефо, вважаючи, що тогочасна людина втратила себе, віддалившись від природи.

Художники епохи Просвітництва віддавали перевагу любовним та еротичним сюжетам, зображуючи вакханок, Діану та Венеру. Тогочасні живописці першими стали більш реалістично зображувати пейзажі, надаючи їм нових рис, які раніше були неприйняті суспільством. Портетисти вводили нові стилі, роблячи власний внесок у розвиток культури вісімнадцятого століття.

Різні представлення просвітників про побудову ідеальної держави були поєднані однаковими ідеалами та цілями, які породили плодотворну творчу діяльність. Нескінченні суперечки між представниками даної епохи спричинили появу сучасних правових норм та концепцій. Просвітники стали засновниками сьогоденного правового поділу держави, плюралістичної демократії, ринкової економіки та етики індивідуалізму.

Просвітники вважали, що розум переважає на усім, саме тому людина повинна розвивати свої розумові здібності. Наприкінці вісімнадцятого століття представники епохи Просвітництва були «розгромлені» Французькою революцією. Крім того, критики почали активніше негативно висказуватися по відношенню до ідеалів просвітників, які розкололися згодом на різні течії. Постало багато питань, які, на думку тогочасних вчених, були викликані саме просвітниками. Критики стверджували, що представники епохи Просвітництва внесли безлад до розуму людей різних класів, перевантаживши тих надлишком інформації.

Будь-який народ, опановуючи насамперед ту культуру, яка була створена до нього, тим самим освоює соціальний досвід попередників. Але одночасно він сам робить власний внесок у культурний розвиток країни та світу, естетично збагачуючи його.

На сьогоднішній день науковці не припиняють дискусії, пов'язані із внеском епохи Просвітництва у культуру людства, а також із впливом її на естетичний розвиток суспільства вісімнадцятого століття. На думку багатьох дослідників, завдяки працям просвітників, існують сучасні правові, культурні та морально-естетичні норми.

У даній роботі проаналізовано хід політичних, культурних, наукових, ідеологічних перетворень у суспільстві на рубежі двох епох і розкрито вплив цих факторів на естетику суспільства.

Особливу увагу приділено тієї ролі, яку зіграла епоха Просвітництва в естетичному розвитку країн і народів.

Отримана сукупність результатів дозволяє укласти про досягнення цільової установки курсової роботи і вирішенні поставлених приватних завдань.



Література

1. Бычков В.В. Эстетика в России ХVII в. - М.: Знание, 1989.- 63 с.

2. Ванслов В.В. Эстетика, искусство, искусствознание: М.: Изобр. иск. 1983.- 439 с.

3. Гуревич П.С. Культурология.- М.: "Искусство", 1999.- 278 с.

4. История мировой культуры / под ред. Марковой А.Н.- М,: ЮНИТИ, 1998, с. - 384

5. Культурология. Основы теории и истории культуры. - СП, "Специальная литература", 1996.- 586 с.

6. Хрестоматия по истории мировой культуры.- М.: 1998.- 672 с.

7. Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. - К., 1992. - № 35.

8. Эстетика немецких романтиков. - М.: Искусство, 1987.- 734 с.

9. Эстетика раннего французского романтизма. - М.: Искусство, 1982.- 480 с.

10. Эстетическая культура. - М.: 1996., РАН.- 200 с.

11. Эстетические категории и искусство. - Кишинев, МГИИ, 1989. - 154с.

12. Эстетический смысл «золотого сечения» // Филос. науки. - 1983. - № 3.

13. Ярхо В. Н. Новый папирусный фрагмент Эсхила // Античная культура и современная наука. - М., 1985.

Размещено на Allbest.ru

...