Життя та творчість Олександра Довженка

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Режисерська майстерність

Довженко був навдивовижу цілісною натурою. Його твори доповнюють один одного: в них перегукуються теми, проблематика, ідеї, переходять із одного в інший мотиви та образи.

Можемо говорити про єдину для фільмів і кіноповістей, оповідань поетику Довженка. Але Довженко-прозаїк безперечно, виростав із Довженка-кінорежисера. Починаючи з «Арсеналу», сам писав сценарії для своїх фільмів. В українській літературі він започаткував новий жанр --кіноповість--повість, написану з урахуванням специфіки кіно.

Втім, стосовно О. Довженка це визначення неточне. Він не писав свої прозові твори, щораз думаючи про те, як вони виглядали б на екрані. Засоби кіномистецтва і детальне розроблення діалогу, увага до кольору, монтаж окремих епізодів і картин, часом не пов'язаних між собою, переміщення часових і просторових площин і т. ін) були складовою поетики письменника, тобто складовою його індивідуального стилю, його художнього почерку. Як поет, він сприймав довколишній світ через художні образи. Але він сприймав його, бачив крізь операторську камеру, вихоплюючи те найяскравіше і найприкметніше, що передавало, втілювало суть явищ, понять. Він пов'язував і компонував його, оте побачене, як режисер.

Перу митця належать кіноповісті: «Арсенал», «Аероград», «Щорс», «Україна в огні», «Повість полум'яних літ», «Мічурін», «Земля», «Зачарована Десна», «Поема про море».

Кожен із цих творів має свою специфіку. Так, «Зачарована Десна» взагалі писалася не для постановки фільму і за всіма жанровими ознаками її правильніше було б назвати ліричною повістю. А от «Україна в огні» більше нагадує кіносценарій.

Окремо варто зупинитися на трагічній історії, пов'язаній із цією кіноповістю. На сторінках «Щоденника» є чимало записів тих часів, коли вона створювалася, і ще більше--коли була заборонена. «Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возрадуються вороги, і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати. Мені важко од свідомості, що "Україна в огні" --це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо не потрібно, крім панегірика».-- записав О. Довженко 26 листопада 1943 р.

У кіноповісті письменник звертається до найтрагічніших сторінок із історії Великої Вітчизняної війни --до її початку та відступу радянських військ на схід.

У центрі твору--так само трагічна доля хліборобської родини Лаврі на Запорожця, яка уособлює долю всього українського народу, зганьбленого, розтоптаного окупантами. Чимало тут ліричних відступів, роздумів про теперішній суспільний устрій, історичну долю України, про український народ у цій страшній війні--схвильований автор не стримувався, він сміливо відкривав вражаючу правду про палаючу в огненному кільці між двох імперій Україну. У творі не було піднесеного пафосу, оспівування тріумфального руху Червоної Армії, жодного слова--про «натхненника героїчних зусиль» радянського народу Сталіна. О. Довженко, нібито підкорений, зломлений митець, раптом повівся сміливо й несподівано. Виокремити Україну, заговорити про неї стривоженим голосом відданого сина -- це була страшна «крамола» в ті часи.

Уже влітку 1942 р. написав перші варіанти кіноповісті. У 1943 р. вона була остаточно завершена. Окремі уривки тут же надрукували часописи «Литература и искусство», «Знамя». Тоді ж її прочитав М. Хрущов, який був при владі, в цілому схваливши та пообіцявши окриленому авторові надрукувати найближчим часом. Одначе наприкінці року «батько всіх народів» Й. Сталін висловив своє негативне ставлення до нового твору Довженка. В січні 1944 р. скликано навіть спеціальне засідання політбюро ЦК ВКП(б), на якому затавровано Довженка як «куркульського підспівувача», «ворожого політиці партії та інтересам українського й всього радянського народу». Тільки 1966 р. кіноповість уперше надруковано після тривалого замовчування, щоправда, з багатьма цензурними купюрами.

За моральною розправою не забарилися й організаційні заходи--Довженка виведено зі складу комітетів і редколегій, вдруге звільнено з посади художнього керівника Київської кіностудії (вперше це сталося 1941 р.). А щоб дати йому можливість «виправитися», «покаятися» --назавжди вислано з України. Для нього це було найжорстокішим покаранням, відтоді він постійно почуватиметься «українським ізгоєм». А цей запис у «Щоденнику» --як розпачливий крик душі: «Я почуваю сесіє на грані катастрофи... так мені нестерпно тяжко на душі... Мене одцуралися всі. Вся Україна. Я в повному остракізмі, тяжчому за смерть. Невже я такий страшний злочинець, що мене одцуралась Україна? Що ж я зробив таке? Яке зло? Кому? О прокляті, прокляті прикажчики, душителі, братовбивці! Ви замучили, нащо ви замучили мене?»Чимало думок, висловлених у кіноповісті, знаходимо і в „Щоденнику” Довженка. Записи в ньому почав робити 1941 р., а з березня 1942 р. вони стають регулярними і тривають до останніх днів.

У них чимало задумів, планів, начерків, підготовчих матеріалів до майбутніх творів, цікавих історій, почутих від інших людей. Але найцінніші ті, що стосуються душевного стану самого письменника, його власних переживань, думок із приводу тих чи тих подій, оцінки різних ситуацій «Щоденник» розкриває невідомого Довженка, часто несподіваного і суперечливого, Довженка-людину, який тяжко страждав у цьому світі.

Водночас «Щоденник»-- це промовистий документ, страшної доби тоталітаризму. Biн допомагає краще зрозуміти літературу цього періоду, її специфіку, драматизм долі багатьох українських митців.

Окрема сторінка творчої спадщини Довженка -- оповідання періоду війни, але вони органічно вписуються в ту цілісну «книгу про український народ», безпосередньо перегукуються з кіноповістями «Україна в огні» та «Повість полум'яних літ».

У більшості оповідань помітні ті самі риси індивідуального стилю письменника: умовність ситуацій, контрастні сюжетні зіставлення, увага до окремих найприкметніших деталей, яскравих образів. Усе це служить не детальному зображенню, а сутнісному, поетичному вираженню важливого, вирішального, найсуттєвішого в долях героїв, їхніх характерах і поведінці. За кількома рядками Довженкового оповідання часом більше змістового наповнення, аніж у кількатомових епопеях тих часів... Попри зовнішню пафосну декларативність, яка була лише необхідною даниною «жорстокому кесарю», письменник спромігся передати страждання, трагедію українського народу в кровопролитній війні, змусити людей замислитися над долею своєї гнаної, але ніким не скореної нації. Варто звернути увагу на підтекст оповідань Довженка. Він виконує першорядну роль. І тут митець справжній, тут він ніколи не фальшивив: у своєму щирому вболіванні за Україну за майбутнє, у проникливому погляді на її історичне минуле, у співпереживанні за долю кожної конкретної людини.

Ось, скажімо, «на колючому дроті» в однойменному творі сходяться двоє нібито смертельних ворогів: командир партизанів Петро Чабан і колишній куркуль Максим Заброда. Але вони сини одного народу -- це підкреслює деталь: пісня про чайку, яку співають полонені. Бони рівновеликі в суперечці, кожен боронить свою правду --перед нами розкривається трагедія цілого народу.

Прикметна деталь -- О. Довженка шанують, досліджують у цілому світі, не цікавлячись ідеологічним контекстом І пафосом його творів. Це лише в нас сприймання художника засновувалося насамперед на цьому. Незакомплексованого читача або глядача Довженко притягає силою естетичного впливу художніх образів, мистецьким «вирішенням» вічних, болючих проблем, що хвилюють людство споконвіку, А серед проблем цих Довженка-романтика цікавлять передусім ті, що засновані на контрастах: нове і старе, добро і зло, красиве і потворне, життя і смерть, любов і ненависть.

Згадаймо кіноповість „Земля” і фільм за цією ж назвою, який приніс режисерові світову славу.

Поза сумнівом, сюжет базується на актуальній темі тих часів --колективізації. Автор міг легко збитися на звичайну агітку. А створив величну симфонію людського буття на землі. Довженко показав землю як вічне джерело, з якого все починається незалежно від зміни суспільного ладу. Землю бачимо і сонячного полудня, всю встелену яблуками та грушами, і в пору цвітіння садів, і місячної прозорої ночі, на ній орють і садять, народжуються і вмирають, із неї виходять і в неї вертають. У цьому бутті гармонійно єднаються різні прояви людських переживань, емоцій.

Можна зосереджуватися на промовистій символіці твору: дід Семен --уособлення всього українського народу, Опанас--класу середняків, Василь Трубенко--це нова людина, майбутнє, Хома--куркульство, яке відживе, зникне, але тепер заважає поступові нового, Трактор--це прогрес на селі. Одначе тоді загальна картина виглядатиме мертвою та одноплощинною. Гармонійна викінченість твору досягається вмілим поєднанням цього символічного підтексту з метафоричними образами, окремими деталями. Так, у пейзажних картинах-епізодах природа оживає глядач-читач відчуває свою мало не фізичну єдність із нею. До Того ж метафора у Довженка завжди несе в собі глибокий філософський зміст.

Ось похорон Василя Трубенка. «Несли його мимо садів, які він так любив, і мимо поля розквітлих соняшників, плоди і квіти майже торкались його чистого обличчя, і тут багато хто не міг витримати і плакав від нестерпного протиріччя й протесту»,-- ця картина говорить про те, що Василь --дитя матері-природи, її частка, відламана наглою смертю гілочка яблуні. Але життя непереможне, воно вічне, як вічна радість його відчуття --саме це означає образ сонячного дощу, який "ніби змив всі рештки смутку і скорботи з людей. В кожній його краплині яскріло обіцяння торжества життя». Ці краплі бачимо на екрані, а в кіноповісті автор, надзвичайно ліричний, емоційний, «розтлумачує» значення цього образу. Це сприймається ненав'язливо, бо й увесь стиль оповіді наче зітканий з емоційних роз'яснень, У цьому полягає специфіка жанру кіноповісті.

Довженко любить поєднувати реалістичні сцени з умовними. Скажімо, в «Арсеналі» портрет Тараса Шевченка раптом оживає і задмухує лампадку. Письменник часто користується художнім перебільшенням, тобто гіперболою, що є прикметною ознакою його романтичного стилю. В «Арсеналі» кулі не беруть Тимоща, українського робітника, бо він уособлює непереможний пролетаріат. Тяжкопоранений Іван Орлкж («Повість полум'яних літ») продовжує бити ворогів.

У багатьох творах письменник вдається до зміщення різних часових площин. Згадаймо «Зачаровану Десну».Скільки разів у бачені очима малого Сашка картини «вривався» автор--через ліричні відступи або введення в текст сучасних йому описів.

Утім якраз ці риси поетики митця для «Землі» не характерні. Стиль викладу в ній досить м'який, плавний, без несподіваних гіперболічних поворотів, потрібних для яскравішого вираження, підкреслення ідеї чи мотиву. Розповідь ведеться повільно, розмірено, як і саме життя, як і плин бічних вод Десни. Одна картина змінює іншу. Ось Василь і Наталка стоять біля перелазу. Типова розмова закоханих молодих людей. Картина змінюється іншою, теж поки що спокійною: «Він іде по дорозі крізь місячну повінь. Легкий пил під ногами. Роса на траві. Темні коні пасуться. Ось їх слід у росі. Он їх спини вилискують» --картина вічності життя. І начебто ніщо не віщує небезпеки. Раптом тінь якась--ні, то здалося. Он хлопець іде городами--наступна картина. Все там росте, рухається, пахне --Довженко передає радість сприймання довколишнього світу, саме життя у най природніших його проявах. Картина танку Василя --у ній радість відчуття повноти життя: «Ніколи ще не танцював Василь з такою насолодою й радістю. Заклавши праву руку за голову, а лівою взявшись у боки, здавалось, не ступав --линув над селом у хмарці золотавої куряви, збитої могутніми ударами ніг, і довгий курний слід клуботів за ним над тихими завулками». На цьому тлі -- раптовий постріл і смерть, така нагла і найменш очікувана, її не хоче сприймати ні розум, ні серце. Цей образ танку Василя (тепер ми усвідомлюємо, що то прощальний танок із життям) --як вираження торжества розквітлого молодого життя --запам'ятовується назавжди.

Взагалі чи не основна риса стилю О. Довженка - яскравість образів, які утворюють довкола емоційно й естетично вражаючі епізоди, картини. Саме їх рух, зміна створюють сюжет, що відіграє, власне, лише допоміжну роль. Ці образи в основному асоціативні, вони змушують напружено пульсувати думку, віднаходити відповідні емоції, паралелі, можливо, присутні і в нашому особистому сприйманні, переживанні світу. Тому вони обов'язково знаходять відгук у будь-якій душі, відкритій красі й пізнанню.

2. Світове значення Олександра Довженка

За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва.

На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958 р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн назвали «Землю» О. Довженка -- одним із 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

Довженка називали поетом і водночас політиком кіно. Митця порівнювали з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. А сам митець казав, що свої картини «писав з гарячою любов'ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя».

Його кінопоеми «Звенигора» (1928 р.) та «Арсенал» (1929 p.), кіноповість «Земля» (1930 р.) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко -- першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум'яних літ» (1944 р., 1961 p.), «Поема про море» (1956 p., 1958 p.), «Зачарована Десна» (1956 p., 1957 p.).

Витоки творчості О.П. Довженка -- в Україні. Вона давала йому силу і творчу наснагу. Віддана й щира любов до своєї землі, своєї батьківщини, свого роду й народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого -- ось ті орієнтири, що пояснюють невмирущість його творчості: «Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті». Звернення до простих і святих понять, чесне й проникливе осмислення їх роблять автора філософом, володарем душ, людиною, що стоїть над простором і часом і уособлює собою радощі й болі свого народу.

3. Відтворення національної культури способу мислення

Геніальний режисер-новатор, самобутній прозаїк і драматург, полум'яний публіцист, художник, невтомний громадський діяч, один із фундаторів радянської і світової кінематографії. Мистецтвознавці, письменники наголошують на винятковій ролі автора "України в огні" в кінодраматургії - новому різновиді художньої літератури. О. Довженко написав дванадцять кіноповістей, створив тринадцять кінофільмів; його перу належить до двох десятків оповідань, дві оригінальні п'єси, велика кількість публіцистичних статей, творчих виступів, лекцій...

Мистецтво революційної доби 20-го століття через свій соціальний міф створило нову, уявну та ілюзорну дійсність. Не винятком був і кінематограф як найбільш масовий вид мистецтва.

Характерною в цьому плані була творчість українського кінорежисера та письменника Олександра Довженка, в якій певна «міфотворчість на замовлення», а краще сказати - «міфотворчість під тиском» не виключала застосування традиційних для міфологічного мислення образів та символів, відтворених через дійсну майстерність художніх засобів. Реалії «соціалістичної епохи» радше були лише тим «предметним матеріалом», на якому митець розкривав своє розуміння величних, насправді важливих світоглядних проблем шляхом актуалізації архаїчних загальнолюдських міфологічних символів, створюючи свій поетичний міфологізований світ вже у перших значних роботах («Звенигора», «Арсенал», «Земля»). Хоча важке тяжіння тоталітарного режиму над долею Олександра Довженка як митця й громадянина та постійна загроза репресій за «відхилення» від «партійної лінії», а також дещо наполегливо-вимушене афішування такого собі офіційного політичного ідеалу не могли не позначитись на його творчості, для свого народу він завжди залишається митцем, чия велич таланту неодмінно «переростала задачу». Його поетика та ставлення до краси, здатність дивитися на все з точки зору вічності, близькість його творчості до душевно-ментальних рис українців, мислення загальнолюдськими категоріями у космічному масштабі - все це складає визначальні риси творчості Олександра Довженка та обумовлює його безперечну самобутність як видатного митця світового рівня.

У художній реалізації могутніх імпульсів свої творчої натури Олександр Довженко спирався на потужні пласти міфологічної свідомості. Використання традиційних міфологічних символів води, землі, вогню досить виразно простежується у його творчій спадщині. Про це свідчать вже самі назви його творів «Земля», «Україна у вогні», «Зачарована Десна». Разом з цим образи та символи міфу існують так довго не внаслідок простої їх «цікавості». Вони мають на людей такий стійкий вплив через те, що торкаються найпотаємніших, життєзначущих смислів їх буття в світі, які не обійшов у своїй творчості і Олександр Довженко. У цьому плані нас особливо приваблює кіноповість «Земля», в якій органічно переплелися соціальні та міфологічні мотиви. І хоча у творі йдеться про трагічні події колективізації на селі, у ньому досить виразно простежується ритуально-міфологічна модель, пов'язана із такою поширеною загальносвітовою культурною опозицією, як «життя-смерть».

Проблема життя та смерті відноситься до фундаментальних засад світоглядної орієнтації людини, оскільки торкається граничних підставин її буття. Структуруючи всі тексти культури, ці категорії є інваріантами будь-якої форми культурної свідомості. Пронизуючи в найрізноманітніших виявах творчість Олександра Довженка, екзистенціальні питання життя і смерті є важливими смисловими елементами його образів та персонажів.

Починається «Земля» знаменитою сценою смерті діда, навколо якого збирається вся родина, котра, як і сама стара людина, сприймає смерть як природну закономірність буття. Очікування смерті як природної закономірності тут пов'язане із старовинним ритуалом. У багатьох давніх традиціях, готуючись до смерті, людина намагалася збагнути природу людського життя та свідомості. Наближення смерті вона зустрічала у колі близьких, маючи підтримку та втіху від членів сім'ї або племені.

4. Література

У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета -- Олександра Довженка».

У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933р. працював на «Мосфільмі».

У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа...

Протягом 1941--г 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.

За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні».

Протягом 1949--1956 pp. Довженко викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу.

У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер. довженко режисер кіноповість

У 1957р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави.

На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка...

За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» 11928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко -- першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум'яних літ» (1944, 1961), «Поема про море» (1956, 1958), «Зачарована Десна» (1956, 1957).

Вражаючими документами доби є «Щоденники» О. Довженка, а шедевром його творчості -- «Зачарована Десна». У преамбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». У кіноповісті «Зачарована Десна» вабили до себе народні, виразно, національні характери, про які потім говорили не інакше, як про «довженківські», і щирий, всепроникаючий ліризм, тоді такою мірою ще не властивий, мабуть, жодному радянському творові, надто, якщо говорити про діапазон його тембрів -- від найтрепетнішого, найпоетичнішого піаніссімо до громоподібного, набатного, спрямованого на глобальні болі й проблеми («Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних, 3 м'язів моїх і потрощених кісток варили мило в Західній Європі в середині двадцятого століття. Шкіра моя йшла на палітурки і абажури для ламп, валялась на дорогах війни, виутюжена важкими танками останньої війни людства»),-- і філософське, синівське осмислення й виявлення рис свого роду й народу, його духовних джерел.

«Зачарована Десна» -- автобіографічний твір, спогади письменника про дитинство, перші кроки пізнання життя, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...», про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла -- неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми -- про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим -- багатство їхніх душ, моральне здоров'я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війнуч спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду...» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».

Письменник прекрасно знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» -- своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX і початку XX століть.

Над повістю О. Довженко продовжував працювати до 1955 року. Якого великого значення надавав він цьому творові, підтверджує такий факт: в архіві письменника зберігається чотири варіанти рукопису українською мовою. Власноруч він здійснив і переклад твору російською мовою. За повістю «Зачарована Десна» 1964 року режисер Ю. Солнцева поставила однойменний фільм. Досить плідним періодом у творчості письменника була Велика Вітчизняна війна. Тільки протягом 1942--1943 років ним було створено 18 статей, 10 оповідань, п'єса і кіноповість. Під безпосереднім враженням баченого й пережитого на фронті О. Довженко приступає до роботи над кіноповістю «Україна в огні». Почав писати з кінця, потім повернувся до мирних днів. Принцип ретроспективного зіставлення подій визначив і сюжет, і композицію твору: трагедія війни надовго розлучає членів родини колгоспника Запорожця, які уособлюють весь український народ, зганьблений, розтоптаний окупантами. Довженко поспішав, бо реально вже бачив майбутній фільм. Він хотів розказати «правду про народ і його біду», про палаючу в огненному кільці між двох імперій Україну. У творі не було піднесеного пафосу, оспівування тріумфального рyxy Червоної Армії, жодного слова він не сказав і про Сталіна. Його повість стала криком болю, першим гострим, вразливим сприйманням фашистської навали. Довженко не оминав гострих проблем, устами героїв запитував самого вождя, як же сталося, що не «б'ємо ворога на його території» і цілий народ український -- віддано на заклання. Ясна річ, кіноповість «не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки... «...мені важко од свідомості,-- записував у щоденнику О. Довженко,-- що «Україна в огні» -- це правда. Але Сталін думав по-іншому. У січні 1944р. скликали навіть спеціальне засідання політбюро ЦК ВКП (б), на якому було затавровано Довженка «як куркульського підспівувача, ворожого політиці партії - та інтересам українського й усього радянського народу». Письменника вивели зі складу комітетів і редколегій, звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії і назавжди вислали з України. Тільки 1966 року кіноповість уперше надрукували, щоправда, з багатьма цензурними купюрами.

Багато хто з дослідників Довженка звертає увагу на те, що його оповідання, кіноповісті мають внутрішню єдність, значно більшу, ніж звичайна спільність у творах, написаних тим самим письменником,-- це й справді ніби одна книга про час і народ.

Її прологом по праву може вважатися «Зачарована Десна», а вивершенням -- «Поема про море», перейнята прагненням широкого поетичного синтезу розповідь про сучасність і історію, народ і особистість, працю й красу, схвильовані роздуми про «народну душу» та «виховання почуттів».

Активна мистецька настроєність на сучасність і її проблеми, органічний історизм образного мислення, принципи творення глибоко народних, національно своєрідних характерів, поєднання високого романтичного злету думки з проникливим аналізом реальної дійсності, переосмислення поетики народної творчості, вільне застосування гіперболізму, гротеску, символіки -- ці й багато інших рис Довженкової творчості істотно збагачували пошуки української прози. Його називали поетом і водночас політиком кіно. Митця порівнювали з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. А сам Довженко казав, що свої картини «писав з гарячою любов'ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя». Система, використовуючи цю «гарячу любов», не тільки підносила митця, а й ламала його. Як один зі знаків тої боротьби Довженка за свою духовну свободу залишився запис в його щоденнику: «Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорному тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту,-- невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в непотуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..».

Висновки

Проведене дослідження міфопоетичного аспекту національного характеру в кіноповістях О. Довженка "Україна в огні" та "Зачарована Десна" дозволяє зробити висновок, що міфопоетичний аспект ґрунтується на філософсько-естетичних уявленнях письменника. Серед чинників, що впливали на формування самобутнього характеру О. Довженка, важливу роль відіграли традиції класичної спадщини, зокрема Т. Г. Шевченка, вони полонили митця народністю ідеалу, тісним зв'язком з фольклором, пильною увагою до героїчних постатей борців за волю рідного краю, широкими філософськими і ліричними роздумами.

Використання міфологічних елементів в літературі є свідченням того, що міф завжди був і є важливим елементом культури. О. Довженко, працюючи з міфологічним матеріалом, демонструє здібності виражати особливий, міфологічний, одвічний зміст, пов'язувати історичний час із міфологічним часом. Міф немовби просвічує через тканину тексту і надає його звучанню особливої масштабності.

О. Довженко постійно вдається до розширення змістового поля своїх творів завдяки фольклору, використовує символи, порівняння. Естетичному мисленню О. Довженка властивий неоміфологізм як одна із визначальних засад його художнього світу, що тісно пов'язана з інтертекстуальністю і є характерною ознакою модерністської парадигми. Неоміфологізм, що від початку XX ст. активно входить у літературу, був синтезом архаїчного, класичного і культурно-історичного міфу. У О. Довженка це виявляється в одночасній художній асоціації міфологем праміфу, наприклад, образ води за поглядами давніх українців - один з прадавніх образів-символів очищення, оновлення. Так, О. Довженко в "Зачарованій Десні" показує картину весняної повені, герой кіноповісті вірив, що прийде повінь і знесе весь бруд з душі українського народу. Також у творі присутні образ тополі - міфічний образ - тотем давніх українців; зоря - символ доброї душі, щасливого життя, вічності; біблійних міфологем (свято Великодня, ікони). Великдень - це символ воскресіння, використовується письменником як знак майбутнього воскресіння, відродження України. Уособленням великої краси, символом найвищої божественної сили для українців завжди були покуття, ікони. В них людина вбачала Божу присутність. Кіноповість також сповнена міфологем, породжених літературою, історією, національною ментальністю.

О. Довженко завжди перебував усередині світу, йому випало пережити все самому. Тому його твори - приголомшливий філософсько-художній документ людського життя. Все, описане в кіноповістях, відбувається в Україні у XX ст., про що свідчать побутові деталі, історичні події.

Характер окремої людини може сприяти її особистому розвиткові, якнайповнішій адаптації до середовища. А може, навпаки, ускладнювати життя як самій цій людині, так і тим, хто з нею спілкується. Історія, дійсність, здоровий глузд не раз довели, що кожна риса характеру, а тим паче характеру великої соціальної групи, якою є нація, залежно від обставин може відігравати і позитивну, і негативну роль. Характери О. Довженка виростали з матеріалу, що впливав на всю архітектоніку досліджуваних кіноповістей. Так, в "Зачарованій Десні" чітко розмежовується двоплановість розповіді: описова, з боку автобіографічного матеріалу, і чітко визначена авторська, що йде від присутності зрілого майстра-оповідача. Збагачений чималим життєвим досвідом письменник показує життя дореволюційного українського села і його людей так, як їх сприймав колись сам у дитячому віці. О. Довженко ніби дивиться на них очима наївного хлопця, характеризує і оцінює їх, виражає естетичне ставлення до них з позицій розумної дитини. Проте письменник, людина старшого віку, бачить не тільки те, що бачив Сашко, - автор бачить і те, чого Сашко не помічав, не брав до уваги. Погляди автора, його життєва позиція інші, вони відбивають вищий рівень суспільно-політичної та естетичної свідомості порівняно зі свідомістю Сашка. Автор-оповідач дивиться на своїх героїв і на самого Сашка з почуттям замилування і здивування, з теплим усміхом, помічаючи не тільки все гарне, прекрасне в них, а їх вади, недосконалості їхніх натур. Сюжету, в якому розвивались характери кіноповістей О. Довженка, властива внутрішня об'ємність, зорова опуклість і масштабність зображення. Важливу роль в інтерпретації характерів відіграє умовність, що її письменник використовує для конкретизації стрижневих питань образу, які потребували морального розв'язання. Система образів, їх цілісний характер були взяті з життя, яке глибоко знав письменник і з максимальною художньою достовірністю прагнув передати в художньому творі. слід підкреслити самостійність пошуків О. Довженка у створенні неповторних образів сучасників, в яких зафіксовані глибокі соціальні й моральні проблеми нашого життя, історія нашого народу. О. Довженко постійно відчував подих історії, що завжди було поштовхом до народження нових ідей, нових образів у його творчості. Духовне багатство характерів у кіноповістях О. Довженка не поступається реальному багатству життя, воно допомагає відкрити істотне в цьому житті. У характерах О. Довженка постійно рухається, живе наша епоха.

Корені трагічної буттєвої моралі слід шукати у філософсько-естетичних засадах світосприйняття письменника. Відповідно до цього у творах О. Довженка формується специфічна концепція героя. Ідучи від народного трактування героя, від традицій дожовтневої літератури, О. Довженко творить самобутні образи мужніх, непереможних - Лавріна Запорожця, Василя Кравчини ("Україна в огні"), прості воїни виростають у монументальні постаті. Символіка кіноповісті допомагає авторові підкреслити, що його герої уособлюють безсмертя усього народу. Його героям властиві, епічні, героїчні риси. Трудове селянське середовище, його моральні, педагогічні принципи, уявлення про красу, що з дитинства формували світогляд, естетичні погляди митця, допомагали глибше проникнути у внутрішній світ людини.

Ґрунтовний аналіз образів позитивних і негативних персонажів дає змогу конкретно схарактеризувати й оцінити естетичний і морально-етичний ідеал письменника. Естетичний ідеал письменника історично змінюється. Риси і властивості цього ідеалу залежать від епохи, в яку живуть і діють герої творів.

У художній реалізації могутніх імпульсів своєї творчої натури О. Довженко спирався на потужні пласти міфологічної свідомості. Використання традиційних міфологічних символів води, землі, вогню досить виразно простежується в кіноповістях. Про це свідчать уже самі назви його творів "Україна в огні", "Зачарована Десна". Разом із цим образи і символи міфу існують так довго не внаслідок простої їх "цікавості". Вони мають на людей такий стійкий вплив через те, що торкаються найпотаємніших, життєзначущих смислів їх буття в світі, які не обійшов у своїй творчості О. Довженко.

У первісній культурі традиційно була наявна модель світу, у якій заселена людьми земля протиставляється небу, заселеному духами і богами. Таким чином людина починає із сприйняття надособистісного поза собою, тобто проектованого на небо чи світ богів, і завершує перетворенням його в особистісний технічний зміст. Свідомість дорослої людини схожа із сприйняттям оточуючого світу дитиною. Персоніфікація, яка виявляється в міфах, яка є своєрідним способом символічного кодування реальності, і дозволяє О. Довженкові пояснити як себе самого, так і оточуючий світ. Фантастичне символічне уявлення маленької людини про навколишній світ відтворює певний тип оповіді, яка, по суті, є міфологічною. У "Зачарованій Десні" митець розкриває умови та причини міфопоетичного світосприйняття героя, життєві витоки міфопоетичного погляду на світ.

У своїх спогадах О. Довженко повертається до Десни та всього того, що з нею як з певним світоглядно-смисловим ядром, пов'язано. Оскільки вода може розумітися ще й як аналог материнського лона, то через несвідомо визначену потужну символіку води митець нібито повертається до нього, що фактично є його другим народженням. Саме пам'ять дитини, вроджений характер коливальних рухів утворює основу, яка формує потенційні творчі нахили. У творі автор показує, як човен, в якому сидів Сашко, раптом захитався і поплив за водою, і світ поплив над ним. Глибоко особистісні переживання, які повертають митця до самого себе, до своєї суті, дозволяють архетипам вийти на поверхню. Пам'ять митця та техніка саморозкриття свідчать про повернення до власних джерел та зв'язок з архаїчними структурами свідомості.

Опинившись у середовищі, яке не сприяло розвитку національної свідомості, О. Довженко володів відчуттям нерозривної єдності з духом українського народу. Оригінальне і самобутнє світосприйняття дало йому змогу витворити неповторні художні образи-характери, які дуже точно передають соціальний, психологічний, моральний і духовний стан українського суспільства. Сила творчості О. Довженка саме в тому, в чому виявляє себе слабкість неореалізму. Так, радянський митець з повагою і любов'ю звертає свій погляд до "рядової", "маленької" людини0трудівника, - але ж яким велетнем, яким свідомим борцем, господарем країни і перетворювачем природи постає в нього ця людина.

Народність мистецтва О. Довженка - це не тільки висота ідейних позицій, що відповідає корінним інтересам і прагненням народу - народу-будівника нового суспільства. Народ у своєму колективному образі є й головним героєм цього художника, бо майже усі фільми О. Довженка, як і його літературні кіноповісті, - це романтично пристрасне дослідження про український народ. Нарешті, народність для автора "Зачарованої Десни" і "України в огні" - той незвичний масштаб зображення індивідуальних осіб і явищ, який притаманний цим творам.

Геройство, мужність і подвиг нерозлучні з любов'ю: вони проходили бойове випробування на дорогах Великої Вітчизняної війни. В ході війни багато хто з публіцистів, як і сам О. Довженко, твердив: героїзм радянської людини став традицією. Уся воєнна публіцистика О. Довженка з'ясовує власне одну проблему: як люди, утверджуючи і примножуючи в собі високе, перемогли ганебно низького, але сильного і жорстокого ворога. Незважаючи на очевидне підкреслення духовного в житті героїв, О. Довженко пильно вивчає конкретні характери в дії, використовуючи теми материнства, кохання, класової ненависті, зрадництва, перемоги.

Свідомість українця поєднала в собі глибоку релігійність і щирий патріотизм. В душі О. Довженка органічно злиті глибока віра в Бога і любов до рідного народу.

Підбиваючи підсумки, слід наголосити, що світогляд О. Довженка формувався під безпосереднім впливом народного українського характеру. Звідси його глибокий патріотизм.

Размещено на Allbest.ru