Традиційна вишивка і писанка Харківської області, Слобожанського регіону та їх мотиви

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА

Реферат на тему

"Традиційна вишивка і писанка Харківської області, Слобожанського регіону та їх мотиви "

Студентки групи БТ-1-4

Гейченко Б.С.

Викладач

Пивоваренко О.А

Київ 2016

Вступ

Традиційне народне мистецтво українців було складовою частиною їхнього життя - воно супроводжувало людину від народження до смерті. Будь-який предмет матеріальної культури українці ретельно прикрашали, виявляючи свою фантазію і майстерність; секрети майстрів передавалися у спадщину, тим самим вироблялася традиція, характерна для різних груп етносу. До одних з найбільш відомих предметів народного мистецтва слід віднести українську вишивку й писанку,чий початок існування, поза традиційними уявленнями, сягає часів язичництва.

Слід зазначити, що Харківська область належить до етнокультурного регіону України Слобожанщина, який також охоплює центрально-південну частину Сумської області, Харківську область, північну частину Луганської області та північно-східну частину Донецької області, західну, центральну, східну, південну частини Білгородської, південні частини Воронізької, та Курської областей, тому у даному рефераті будуть згадані традиції вишивки й писанкарства, притаманні Слобожанському регіону.

1. Вишиванкий одяг. Вишиванки

Вишивка українського костюму багата і різноманітна. Нею прикрашали жіночі і чоловічі сорочки, верхній одяг, головні убори. Мотиви орнаментів, композиції, кольори передавалися з покоління в покоління, стаючи традиційними. Орнаментальні мотиви були геометричними (ромби, розетки, зірки), рослинними. Способів вишивання і їх різновидів було багато. Найдавнішими видами народної вишивки були заволiкання, занизування і настилування. Варіантом останньої техніки є широко розповсюджена на Україні вишивка гладдю. Відома техніка вірiзування зазвичай застосовувалася з іншими видами вишивки. Крім естетичного значення, вишивка на одязі нерідко маркована віком людей, їх сімейним і соціальним положенням.

По колірній гамі вишивки українські сорочки поділяються на одноколірні, двоколірні і поліхромні. Перші характерні для Польщі, Чернігівщини і Полтавщини, двоколірні - переважно для Київщини і більшій частині Поділля, поліхромні - для Західного Поділля і Карпат. Для вишивок північної частини України (північні райони Чернігівщини та Волині) характерний червоний колір. Вишивка цих районів аналогічна російській та білоруській. У середній смузі України (південь Чернігівщини, Полтавщина, Харківщина, Київщина, північні регіони Дніпропетровщини та Херсонщини) червоний колір зустрічається поряд з синім, рідше - з чорним. У південних районах до цих кольорів приєднується жовтий.

Особливості вишиванок Харківської області мають дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, внаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Традиційне вбрання слобожанських жінок складалося з сорочки вишиванки, запаски або дерги, керсетки і свити або кожуха. Жіночі сорочки вишиванки Слобожанщини були переважно полтавського типу. їх носили до початку XX ст. Наприкінці XIX ст. з'являються сорочки -вишиванки з високим стоячим вишитим коміром, накладною нашивкою на пазусі та вишитими манжетами. А на початку XX ст. під впливом міської культури у побут входять сорочки на кокетці з великим викотом горловини та рукавами, пришитими до кокетки. Своєрідність вишивки слобожанських вишиваних сорочок полягала у поліхромній орнаментиці, виконаній півхрестиком і дрібним хрестиком та півхрестиком, іноді грубою ниткою, що надавало їм рельєфності. Характерним було шиття білими нитками, настилування (лиштва), вирізування. Переважали геометричні й рослинно-геометризовані узори. Для закріплення краю тканини служили такі види швів, як зубцювання і змережування. Поряд з набируванням і настилуванням, для яких характерна червона колористика вишивки, побутувало ажурне шиття. Чоловічі сорочки шилися і грубого лляного домотканого полотна. Регіональну своєрідність становили так звані стрілкові сорочки -вишиванки, назва яких походить від «стрілки» -- плечової вставки у вигляді трикутного клина, розширеного до коміра. Форма стрілки могла бути і більш складною, коли трикутна стрілка доповнювалась прямокутником, що створював ефект погона. Поверхня стрілки вишивалася або шилася з червоного кумачу, яким також обшивали комір та пазуху сорочки. Комір, манжети рукавів і поділ чоловічих сорочок вишиванок вишивалися синіми і червоними нитками. Вплив міста простежувався у використанні білого ситцю для пошиття сорочок з манишками. До цих сорочок парубки носили на шиї кольорові хусточки, так звані шари. Поясним вбранням чоловіків були штани. Старше покоління носило штани з вибійчаного смугастого або в клітинку домашнього полотна, молоді чоловіки -- з купованої матерії чорного або брунатного кольору. Побутували й широкі полотняні шаровари, які заправляли у чоботи.

Давнім поясним жіночим вбранням були плахти і дерги. Крилаті плахти були святковим одягом, а по буднях носили тільки станок. Дерга виготовлялась з домотканої чорної вовняної тканини і, на відміну від плахти, вважалася буденним робочим одягом. Разом з плахтою вбиралися у фартухи (запаски, плати). їх виготовляли з домотканого полотна або вовни, згодом -- з фабричної тканини. Фартухи могли бути як однотонні, так і оздоблені вишитим яскравим квітковим орнаментом досить великого розміру Традиційний асортимент вбрання у вигляді вишиваної сорочки, керсетки і плахти наприкінці XIX ст. доповнився шарафанами (спідницями) і юпками. Поєднання шарафана і юпки звалося «парочкою». Юпку шили на ваті, з підкладкою та «вусами» (складками) позаду. Керсетки виготовляли з легкої фабричної тканини на підкладці. Керсетки відзначалися територіальною різноманітністю. Їх шили з високим або з коротким станком і «вусами» або зі зборками. Застібували керсетку збоку на грудях. Попереду на грудях керсетки розшивали кольоровими шнурами і кантами, зубцями і ґудзиками. Наявність у слобожанських керсетів зубцеподібного декору або конструктивної зубчастої застібки вирізняє їх серед керсеток Середнього Подніпров'я та Полтавщини. Верхнім демісезонним вбранням як чоловіків, так і жінок були свити із білого сукна. Чоловічі свити обшивали плисом, а жіночі вишивали чорними нитками. Різновидом жіночої свити у жінок були халати, які шили з доморобного сукна білою, синього або чорного кольору. Закроєм вони були подібні до свити, але з круглим коміром-пелериною, оздоблюваною бахромою. Халат був обов'язковим елементом вбрання нареченої, його підперезували вишитим рушником. Аналогічним свиті верхнім одягом була юпка, шита з сукна і оздоблена плисом на рукавах і комірі. Чоловіки у літні святкові дні вбирали капоту -- каптан, шитий з синього або чорного сукна. На сорочку надягали жилет з плису, сукна або тонкої вовняної тканини, прикрашений металевими ґудзиками і розшитий кольоровими нитками. Поверх жилета вбирали чинарку (чунарку, чумарку) -- верхній одяг типу каптану з відрізною талією та брижами, який застібувався на залізні або мідні гаплики і обов'язково підперезувався червоним або зеленим поясом. Перед і комір прикрашали блискучими гудзиками, іноді вишивали різнокольоровим шовком. Буденним одягом була куцина -- верхній одяг, коротший за капоту. З плечового полотняного одягу переважали кафтани і кабати прямоспинного крою з тонкого чиноватого полотна. Взимку носили кожухи: прямоспинні та з відрізною спинкою. Призбируванням в талії та двома прорізними кишенями вони були подібні до чинарки. Поли, низ і край рукавів обшивали вузькою смугою овечого хутра та шнурами різного кольору. Як правило, кожухи крили синім або чорним сукном. Кожухи зі стоячим коміром мали назву байбарак. Носили також тулуби -- кожухи зі смушковими вилогами (комір з капюшоном). Кожухи, юпки, тулуби, капоти підперізували різнокольоровими вовняними поясами. На сході Слобожанщини побутували і ткані білі пояси -- рушники, які на кінцях перетикали смужками з червоної та синьої заполочі. Характерною особливістю кожухів Слобожанщини було їх декорування кольоровим гарусом. Вирізнялися кожухи богодухівські, вільшанські, золочівські, вальківські, котелевські. Найбільшу славу здобули богодухівські кожухи. Вишивали їх спочатку вовняними нитками, а пізніше берлінським гарусом.

Переважаючими кольорами були: червоний різних тонів, зелений, бузковий, зрідка -- синій. Назви орнаментальних мотивів були фітоморфними («сосонка», «яблучка»); орнаментальні мотиви несли на собі символічне навантаження: сосонка -- аналог весільного деревця, яблучка -- символ кохання, підкова -- оберіг, що захищає власника. Зокрема, вишиті таким чином кожухи використовували у весільних обрядах. [1]

Святкове вбрання. Харківщина

Весільне вбрання Слобожанщини

Рослинні мотиви

Зразок народного одягу. Слобожанщина

2. Писанки Слобожанщини. Писанки Харківщини

На питання, чим відрізняється від інших слобожанська писанка, майстриня Світлана Ходячих відповіла так:

«Слобожанські писанки - особливі.Вони інтелектуальні. Розмітка ніби складаєтьсяу корзинки на манер пазлів, вона цілісна.Якщо у багатьох інших місцевостях набагато більше значення приділяється дрібним деталям, техніці, різним прийомам, штрихам, тобто прикрашанню, то у наших писанках особлива увага надається саме символу. Якщо малюють«мальву», «ружу», «зірку», то обов'язково розлого, на все яйце, а поєднуючись з насиченими темними кольорами, символи грали по-особливому, дуже колоритно». [4]

Загальна довідка:

Як не дивно, але і до сьогодні деякі люди вважають, що писанки походять від християнської релігії. Це помилкова думка. Християнство, яке офіційно було прийняте Київською державою лише у X ст., увібрало в себе багато місцевих звичаїв та народних традицій. Тому поруч з «поганським» святом Івана ,Купала, новорічними щедрівками і колядками залишилася також стародавня народна традиція -- навесні розмальовувати писанки.

За технікою виконання писанки поділяються на :

«крапанки» -- тобто яйця, вкриті кольоровими плямами на тлі іншого кольору; власне писанки -- розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами;

«мальованки» -- розмальовані пензлем, і нарешті «скробанки», або «дряпанки». Найбільшого розповсюдження набрав «восковий» метод. Він зводиться до майстерного нанесення розтопленого воску на яйце за допомогою спеціального писанка -- металевої конусоподібної трубочки, причепленої до дерев'яного держачка, або різних патичків, цвяшків, шпильок. Спочатку наносяться деталі орнаменту, що мають лишитися білими. Після цього яйце забарвлюють, приміром, жовтою фарбою. Далі по жовтому тлі пишуть воском певні елементи задуманого розпису, які мають бути жовтого кольору, і опускають яйце до розчину якоїсь наступної -- темнішої, припустімо, червоної, фарби. Потім на червоному тлі записують відповідні деталі орнаменту, що мають бути червоними, і т. д. Нарешті тло забарвлюють якоюсь найінтенсивніїиою -- темною фарбою, частіше чорною, вишневою або коричневою. [2]

Вже в кінці XIX ст. вчені зіткнулися лише з залишками писанкарства, яке безумовно існувало на Слобожанщині з дуже давніх часів. Це був час відродження українства, коли видатні вчені, письменники, композитори зрозуміли, що треба збирати та зберігати пам'ятки матеріальної та духовної культури свого народу, які з розвитком капіталізму почали катастрофічно зникати. Перша книжка про писанки була видана Пелагеєю Литвиновою в 1878 році. Туди увійшли писанки з Глухова і Чернігова. Наступного року з'явився друком альбом, злагоджений Оленою Пчілкою. Це ще не слобожанські писанки, але видання цих книжок обумовило ту увагу, яким наділили писанку слобожанські вчені. Вже в 1891 році Микола Сумцов видав свою працю "Писанки". Для написання цієї роботи він дослідив і зібрав залишки тих писанок, що ще не зникли, або замовив майстриням, які тоді іще були живі. Сумцовська колекція є зараз скарбом Харківського історичного музею. Згодом декілька писанок Сумцов надіслав для музею Є.М. Скаржинської, де її описав і видав в альбомі С.К. Кульжинський.

"Моя коллекция писанок составилась из следующих:

Харьковская губ.

У. с. Островерховки - 5 (от г. Савинова)

Коротича - 4

Змиевского-1

Изюмского-1 (студ. Бобина)

Богодуховского г.Краснокутска -4 (студ. Бобина)

г.Купянск- 6 (П.В.Иванова)

Ахтьірского-17 малярских, 20 полумалярских, 14 простих купленьі на месте вишиванка писанка орнамент харківщина

Лебединского - 36 (от свящ. Дмитриева)."

Таким чином, не менше ніж 95 писанок Слобожанщини знаходилися в колекції Миколи Сумцова. Крім того, в тій самій праці Сумцов згадує і про писанки Балаклеї, які не були занотовані до списку:

"...трехцветньіе, по красному фону бельїе и желтьіе рисунки, геометрический и растительньїй стиль, несколько крестовьіх с 4-копеечньім латинским крестом, один безконечник: четьіре бельїх параллельньїх линии по красному фону..."

Справа вивчення писанок продовжувалася і надалі. В 1902 році, готуючись до проведення в Харкові XII археологічного з'їзду, викладач Харківського університету О.Вєтухов дослідив цю проблему і резльтати свого дослідження виклав в статті "О писанках". Микола Сумцов теж не залишав теми писанок і описав їх в своїй фундаментальній праці "Слобожани", яка вийшла в 1918 році.

З багатющої Сумцовської колекції наукову достовірність, на жаль, мають лише ті орнаменти, які Микола Сумцов передав для колекції музею Скаржинської, і малюнки яких видрукував Кульжинський.

Аналіз відомих орнаментів з альбома Кульжинського показує, що найулюбленішими елементами писанкарів Слобожанщини були солярні знаки ("звізди", "рожі"), рослинні орнаменти (переважно квіткові, та "листки" різної конфігурації), геометричні (використовувалися для різноманітних "поясків" для поділу площини яйця). Є навіть орнамент "метелик".

Серед солярних знаків домінує "рожа", або "мальва" з 8 та 12 раменами. Привертає увагу відсутність інших солярних знаків - свастик, ламаних хрестів, геометричних узорів. Слобожанські писанкарки вживали мотив безконечника, який мався як оберіг від нечистої сили. "Доріжка" вживалася лише тільки в якості розподілу площини яйця, в основному з крапками, які символізували зорі на небі, та сосонками з рослинного орнаменту, трикутники (символ триєдності буття, спочатку Землі, неба і Вогню, а потім - Трійцю). Характерно й те, що хрест як мотив, на Слобожанських писанках майже не зустрічається, що є свідоцтвом її прадавнього походження й недоторканості.

Найулюбленіший з слобожанських орнаментів - рослинний. Тут саме можна побачити розмаїття людської фантазії - відбиток хліборобського і садівничого буття народу, який населяв цей куточок України. Всі рослинні орнаменти без визначених ботанічних ознак, крім мотивів "дубове листя" і "сосна". Мотив рослинного орнаменту "трилист" зустрічається в досить різних стилізованих формах.

Інші мотиви тільки назвою вказують на прагнення осмислити "абстрактну геометричну форму як реальний предмет" (Народна творчість та етнографія.- 1990.-№2.-С.70).

Квітковий мотив найбільше використовується в слобожанській писанці. Квітки теж не мають явних ботанічних ознак і складаються з трикутників, ромбів, сердечок, крючечків. Найчастіше квітки 7 або 8-пелюсткові.

Характерним є і використання кольорів: використовувалися чорний, жовтий, оливковий, коричневий, зелений - себто кольори землеробства. Лише 3 писанки з села Островерхівки мають червоний, жовтий і зелений кольори.

Характерною ознакою слобожанських писанок є розподіл площини яйця на три частини - або паралельними лініями вздовж окружжя, або розподіл прямими лініями, які утворюють "кошик". Майже завжди розподілом є "поясок" з маленьким орнаментом - крапочками, зірками, сосонкою.

Слобожанські писанки ввійшли в альбоми Ераста Біняшевського, Софійки Зелик, Зенона Елиїва, Одарки Онищук. Альбом Елиїва включив писанки дещо модернізовані, сучасні. А от книжка Одарки Онищук "Символіка української писанки", видана ще в 1985 році, містить декілька писанок Слобідщини а також опис їх та роздуми писанкарки про слобідські орнаменти. Цей розділ був видрукуваний також і в журналі "Писанка", який протягом двох років друкував матеріали 1 з'їзду писанкарів. На жаль, Харківщина не приймала в ньому участі.

Серед регіонів України свій окремий альбом писанок має тільки Черкащина. Його злагодили відомий етнограф Вадим Мицик та художник Олесь Фисун, спираючись на колекцію Д. Щербаківського та побутові писанки Черкащини, зокрема колекцію писанкарки Ялинки Ратушняк. Але ж і Харківщина такий альбом повинна мати, бо ж не всі регіони мають такий скарб, як сумцовська колекція. 

На жаль, час не щадить такий крихкий твір, як писанка: згодом вона просто може розсипатись. Та й будь-які похибки й недбалості завдають шкоди дорогоцінній спадщині... Рештки колекції Сумцова , які зберігаються в Харківському історичному музеї, були переплутані з іншою колекцією, тому ті писанки, що вона містить, треба добре вивчити для того, щоб визначити їх слобожанське походження. Більше як триста вцілілих писанок треба описати, проаналізувати. Велику роботу в цьому напрямку провели співробітниця музея С. Бахтіна, яка провела науковий опис писанок та художник В. Тітінюк, яка замалювала ці рештки. А потім до музею прийшла член Харківського клубу писанкарства Наталія Олійник (тепер - Кравченко) і з великими ретельністю та любов'ю переписала сумцовську колекцію заново. Нині стараннями клубу ведеться пошук спонсорів щоб здійснити видання каталогу сумцовської колекції. [3]

Зображення писанок, що ввійшли до колекції Миколи Сумцова

Фото з виставки «Писанки Харківщини»

Слобожанська писанка

Слобожанські писанки

Висновок

Усім відомо, що вишивання є національним мистецтвом та ремеслом українців, звичайно, у залежності від регіону існують певні розбіжності у використанні елементів орнаментів, естетичності їх розташування, гами кольорів, а також у використанні певних технік. Своєрідність вишивки Слобожанщини полягала у поліхромній орнаментиці, виконаній півхрестиком і дрібним хрестиком та півхрестиком, іноді грубою ниткою, що надавало їм рельєфності. Характерним було шиття білими нитками, настилування (лиштва), вирізування. Переважали геометричні й рослинно-геометризовані узори. Писанкарство Харківщини й у цілому, Слобожанщини, привертає увагу точністю, симетричністю та охайністю виконання. На відміну від інших регіонів України, де велике значення приділяється дрібним деталям, техніці, різним прийомам, штрихам, тобто прикрашанню, то у слобожанських писанках особлива увага надається саме символу. Якщо малюють«мальву», «ружу», «зірку», то обов'язково розлого, на все яйце, а поєднуючись з насиченими темними кольорами, символи грають по-особливому, дуже колоритно.

Список використаних джерел

[1]- http://h.ua/story/279752/#ixzz460zrfHbm

[2]- http://ukr.sovfarfor.com/dekorativno-prikladne-mistectvo/124-ukransk-pisanki.html

[3] - http://kharkov.vbelous.net/ukrain/pysanka/ab-ovo.html

[4]- http://www.cultura.kh.ua/uk/activities/art-craft/3151-doki-stvorjujut-pisanki-doti-svit-bude-isnuvati-harkivski-pisankarki-vidkrili-vikno-u-divosvit

Размещено на Allbest.ru