Національний художній музей України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство культури України

Київський університет культури

Факультет журналістики і міжнародних відносин

Кафедра музеєзнавства і пам'яткознавства

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Художні музеї»

На тему: «Національний художній музей України»

Київ 2016

Зміст

національний художній музей іконопис

Вступ

1. Історія виникнення Національного художнього музею України

2. Колекції Національного художнього музею України

2.1 Український іконопис ХІІ - ХІХ ст. з колекції НХМУ

2.2 Український живопис ХІХ -- початку ХХ ст.з колекції НХМУ

2.3 Український живопис XX - початку XXI ст. з колекції НХМУ

3. Діяльність Національного художнього музею України сьогодні

3.1 Просвітницькі та інноваційні програми музею

3.2 Видавнича програма Національного художнього музею України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Національний художній музей є одним з найбільших і найстаріших музеїв в Україні, який за 100 років свого існування зібрав унікальну колекцію творів українського живопису, скульптури і графіки від XII ст. до сучасності. У ньому представлені роботи фактично всіх майстрів, пов'язаних з Україною.

У музеї зберігається одна з кращих в Україні колекція іконопису. Середньовіччя в експозиції представлено класичними зразками іконопису ХІV-ХVІ століття із Західної України. Надзвичайно цінним є також колекція українського мистецтва епохи бароко - картини, ікони, колекція поліхромної скульптури, стародруків. Особливою добіркою є колекція українського авангарду ХХ століття. Музейна колекція пізніших десятиліть, до 1990-х років включно, відображає різноманітність напрямів і течій: від соцреалізму до постмодернізму.

Музей став одним з центральних закладів по збереженню, вивченню та популяризації вітчизняного образотворчого мистецтва, джерелом духовної культури.

1. Історія виникнення Національного художнього музею України

Музей був заснований зусиллями української інтелігенції наприкінці ХІХ століття як перший загальнодоступний музей Києва.

Будівля музею споруджена за проектом московського архітектора Петра Бойцова у неокласичному стилі. Доопрацьовував проект та керував роботами відомий київський зодчий Владислав Городецький. Скульптурне оздоблення фасаду виконано майстернею Еліо Саля.

Перша виставка з нагоди ХІ Всеросійського археологічного з'їзду відкрилася у недобудованому приміщенні Київського міського музею старожитностей і мистецтв у серпні 1899 року. Офіційне відкриття та освячення закладу, який здобув назву Київський художньо-промисловий та науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича, відбулося 30 грудня 1904 року.

1919 року після націоналізації музей став називатися 1-м Державним, з 1924 -- Всеукраїнським історичним імені Тараса Шевченка, з 1936 -- Державним українським, з 1939 -- Державним музеєм українського мистецтва. Під час німецької окупації Києва у 1942 році музей був об'єднаний з колекцією російського мистецтва під загальною назвою Державний музей східноєвропейського мистецтва, 1944 року попередній статус музею було відновлено. У зміні назв музею відобразилися складні процеси життя країни та певні етапи становлення вітчизняної музейної справи. Зокрема, за назвами можна простежити, як змінювався профіль колекції, і як окремі частини первинної збірки відходили, аби стати підґрунтям для народження інших музеїв Києва.

Остання назва цієї інституції -- Національний художній музей України -- з'явилася 1994 року за часів незалежності української держави, що засвідчило найвищий статус музею як провідної колекції вітчизняного мистецтва, яка і нині залишається духовною скарбницею нашої країни, її гордістю та багатством.

2. Колекції Національного художнього музею України

Національний художній музей України -- найбільш репрезентативне зібрання вітчизняного образотворчого мистецтва в Україні та світі. Колекція музею нараховує близько 40 тисяч експонатів, серед яких шедеври українського живопису, скульптури і графіки від часів Київської Русі до сьогодення.

В музеї зберігається одна з кращих в Україні збірка іконопису, яка відкривається раритетом ХІІ століття -- поліхромним дерев'яним рельєфом “Святий Георгій з житієм” візантійського походження. Доба середньовіччя представлена класичними зразками іконопису ХІV-ХVІ століття із західноукраїнських земель, зокрема такими унікальними пам'ятками, як “Богоматір Одигітрія Волинська” з Луцька, “Юрій-змієборець” та “Страсті Христові” з Галичини.

Непересічною за значенням є колекція українського барокового мистецтва. Тут знаходимо вишукані зразки барокової ікони, як от “Покрова з портретом Богдана Хмельницького” (перша половина ХVІІІ ст., Київщина), парні ікони “Великомучениці Анастасія та Іулянія, Варвара та Катерина” (1740-х рр., Північне Лівобережжя), ікони Лаврської малярні з іконостасу Успенського собору Києво-Печерської Лаври “Вхід до Єрусалима” та “Різдво Христове” (обидві 1729 року). Перлина колекції -- Березнянський іконостас (1760-ті рр., Чернігівщина), який дає уявлення про монументальний розмах та неперевершений артистизм майстрів українського бароко. Доповнює враження про цю надзвичайну епоху збірка давньої поліхромної скульптури, колекція стародруків, а також зразки портрету ХVІІІ століття, першого світського жанру в українському малярстві. Одним з найбільших в Україні є музейне зібрання вельми популярних у ХVІІІ -- ХІХ столітті народних картин “Козак-Мамай”.

Відділ мистецтва нового часу, коли законодавицею мод і смаків стала петербурзька Академія мистецтв, відкривається творами видатних українських портретистів, що пов'язали свою кар'єру зі столицею Російської імперії, -- Дмитра Левицького та Володимира Боровиковського. Особливе місце в історії українського мистецтва посідає Тарас Шевченко -- художник. Невелика за обсягом збірка живописних та графічних творів Шевченка дає уявлення про його непересічне обдарування, а також демонструє нові демократичні тенденції в українській образотворчості, підхоплені художниками наступної генерації. Монографічна колекція творів Миколи Пимоненка демонструє подальший розвиток українського живопису, що полягав у розширенні жанрової тематики та трансформації живописної манери від реалізму до імпресіонізму. Самобутньо представлена одеська школа живопису на чолі з Кіріаком Костанді. Розширюють уявлення про розвиток вітчизняного живопису класичні зразки портрету (роботи Г.Васька, А.Мокрицького, О.Рокачевського) та пейзажу (картини В.Штернберга, В.Орловського, С.Світославського, С.Васильківського). Великий інтерес представляє монографічна збірка творів Олександра Мурашка, сміливого реформатора живопису, що працював на початку ХХ століття.

До яскравих здобутків українського авангарду належать роботи всесвітньо відомого скульптора Олександра Архипенка, видатних живописців Олександри Екстер, Олекси Грищенка, Олександра Богомазова, Віктора Пальмова. Непересічне явище в українському мистецтві 1910-1930-х років -- течія, що одержала назву за іменем свого провідного майстра Михайла Бойчука “бойчукізм”. За радянських часів бойчукісти належали до кола репресованих та заборонених художників і лише в наші дні посіли належне місце в музейній експозиції. Мистецтво тоталітарної доби, попри драматизм історичних колізій, дало велике різноманіття творчих індивідуальностей. Імена Федора Кричевського, Анатоля Петрицького, Тетяни Яблонської, Сергія Григор'єва, Миколи Глущенка вписані до золотого фонду історії українського мистецтва. Заслуговує на серйозну увагу і колекція графіки та скульптури ХХ століття.

Збірка музею поповнюється донині, своє відображення в ній знаходять і новітні течії живопису кінця ХХ -- початку ХХІ століття.

2.1 Український іконопис ХІІ - ХІХ ст. з колекції НХМУ

Колекція ікон Національного художнього музею - одна з найвідоміших і найзначніших в Україні. Вона належить до рідкісних і унікальних зібрань, які достойно репрезентують український іконопис.

Саме на це було зорієнтовано пошукову та збиральницьку діяльність засновників музею, які надавали великого значення збереженню художніх старожитностей. На Одинадцятій Археологічній виставці, приуроченій до відкриття музею в 1899 році, вперше було показано ікони ХVІ століття з Волині, які привернули увагу своєрідністю та художньою значущістю.

Усі наступні виставки, організовані на початку ХХ століття Археологічними з'їздами у Харкові, Чернігові та інших містах, поступово розширювали уявлення про український іконопис як про самостійну художню школу. Увага до іконопису збіглася у часі з загальним пробудженням у колах інтелігенції зацікавленості до національних витоків культури, до вивчення історичного минулого України. Водночас з археологічними відкриттями на територіїУкраїни йшло «відкриття» давніх ікон. Йшов процес нового осмислення художніх цінностей ікони як високого і самостійного жанру середньовічного мистецтва, яке глибоко укоренилося в українській культурі.

Невеликий розділ «південноруської» (так традиційно називали в той час українську)ікони вже існував у Церковно-Археологічному музеї при Київській Духовній Академії, яка мала надзвичайно цінне зібрання художніх старожитностей різних епох і народів. Його вивченням і систематизацією займався відомий знавець давнього мистетцва М.Петров. Однак музей залишався суто спеціальним закладом, малодосгупним для широкого відвідування.

Відкриття у Києві першого публічного і аагальнодоступного «Музею старожитностейі мистецтв» (на його основі створено Національний художній музей України) стало новим етапом у справі збирання пам'яток старовини. Зусиллями та енергією першого директора музею Миколи Біляшівського та його помічника Данила Щербаківського було закладено Міцний фундамент колекції давнього мистецтва, яка з часом зростала та поповнювалась. Для виявлення давніх мистецьких пам'яток музей систематично організовував поїздки та експедиції в різні регіони України, залучаючи до цього громадськісгь: учених, меценатів, аматорів, членів київського «Товариства старожитностей і мистецтв». Проте сфера дій музейних експедицій була досить обмежена через існуючі кордони, що розділяли Західну та Наддніпрянську Україну. До колекції надходили експонати переважно з Київщини, Чернігівщини, Волині, Поділля, Слобожанщини. Під час першої світової війни Щербаківському вдалося «прорватися» в Галичину і вивезти звідти мистецькі твори ХV - ХVІІІ століть. На жаль, цей «прорив» був поодиноким, і колекція зростала за рахунок надходжень з регіонів Лівобережної та Наддніпрянської України, визначивши тим самим характер та зміст усього музейного зібрання. Штучно створені кордони і розмежування українських земель (з кінця ХVІІІ століття Західна Україна була під Польщею, а згодом з Австро-Угорщиною) перешкоджали формуванню колекції українського іконопису в повному обсязі.

І все ж, незважаючи на вкрай тяжкі умови, в яких перебував у ті роки музей, не маючи коштів для придбання художніх цінностей процес збирання ікон не припинився. На матеріалах музейної колекції почали з'являтися перші наукові публікації (В. Антоновича, К. Широцького, М. Макарепка, Е. Павлуцького, Є. Кузьміна, М. Біляшівського, Д. Щербаківського), які висвітлюнали проблеми національної художньої спадщини,

У післяреволюційні роки колекція музею збільшувалася в основному за рахунок націоналізоваиих фондів. За умов громадянської війни та розрухи музею доводилося здійснювати рятувальні акції із збереження художніх пам'яток, що залишалися у церквах та монастирях, які було закрито внаслідок так званої боротьби з релігією 20-х - 30-х років. Хоча вдавалося рятувати не всі приречені на загибель художні цінності, музей намагався чесно виконувати свою благородну, часом небезпечну місію. Під час окупації Києва гітлерівськими військами в роки другої світової війни потерпіли всі музеї міста, художній музей також втратив частину свого іконописного зібрання.

У післявоєнний час посилилася збиральницька діяльність, відновились експедиції по Україні, внаслідок чого зібрання музею суттєво поповнилося. Київський музей має не найбільше зібрання ікон в Україні. Пріоритет тут належить Національному музею у Львові та Львівській картинній галереї, які збирали свої колекції на західноукраїнських землях, де історичні обставини були сприятливішими. Проте доволі вагоме зібрання київського музею, орієнтоване на мистецтво Лівобередкної та Наддніпрянської України, дає певну можливість відтворити процес розвитку української іконописної школи.

2.2 Український живопис ХІХ -- початку ХХ ст.з колекції НХМУ

Зібрання, яке за своєю художньою вагомістю є найзначнішим в Україні. Фундація його розпочиналася із становленням музею. Відкритий 1899 року, як Музей старожитностей і мистецтв, він від самого початку запрограмував найважливішою формою своєї діяльності колекціонування й експонування художніх творів. На ранішньому етапі комплектування мистецької збірки відбувалося переважно за рахунок дарунків, які надходили від приватних осіб. Певну роль у її формуванні відіграли й малярські виставки, що проходили у залах музею.

З виставок почали надходити роботи українських художників - відтак характер комплектування набував цілеспрямованого напрямку. „Дуже цінною треба вважати насамперед установку на збирання творів саме українського малярства за умов, коли робити це було досить небезпечно»2, - зазначав Ф.Ернст, маючи на увазі національну політику Російської імперії.

Таким чином, основи сучасного фонду класичного живопису були закладені ще у дореволюційні роки. М.Біляшівський плекав ідею на його базі створити в Маріїнському палаці картинну галерею, приєднавши її до загального музейного комплексу. І в часи Центральної Ради та Директорії, й набагато пізніше його намірам не судилося справдитися. Проте за кошти, виділені на придбання експонатів для майбутньої галереї, директор закупив сім офортів Т. Шевченка і два чудових портрети пензля київського художника середини ХІХ сторіччя Г.Васька - й на сьогодні окрасу колекції.

Роль М.Біляшівського у справі збирання експонатів мистецтва ХІХ - початку ХХ сторіч важко переоцінити. Саме його зусиллями до музею надійшло чимало високохудожніх малярських творів. З їхнім залученням траплялися навіть курйозні випадки. 1919 року до колекції потрапив дуже пошкоджений, великого розміру портрет. В одній з інвентарних книг зберігся запис: «Принесена М.Ф.Біляшівським з Інститутської 34, де з картини годували коней вівсом, дірку проїдено кіньми». Згодом, після його реставрації та вивчення, з'ясувалося, що автор полотна - А.Горонович, а зображено на ньому відому в Україні людину - мецената В.Тарновського, чиє велике зібрання старовини і творів Т.Шевченка обминуло, на жаль, музей.

Перші пореволюційні та 1920-і роки були періодом напруженої роботи щодо формування колекції. Багато факторів сприяло активізації цього процесу. «1923 року Національним комісаром освіти збільшено штат музею спеціальною посадою завідувача художнім відділом, завдяки чому відтепер уперше і почалося не тільки елементарне упорядкування збірки, але й планова робота щодо дальшого збирання, вивчення, систематизації збірок з царини українського малярства».

Причому саме поняття «українське малярство» розглядалося досить широко, про що свідчить програма його вивчення та збирання. Насамперед ішлося про українських митців, до яких належали художники всіх національностей, котрі жили на теренах України. Далі - «2) творчість українських майстрів, які з тих чи інших причин працювали поза межами України»; 3) творчість чужих майстрів на Україні; 4) окремі художні твори, сюжети яких зв'язані з Україною, т. з. «Ukrainika». Відповідно до зазначеної спрямованості й здійснювалася комплектація колекції. І нині, завдяки правильно визначеній ще за тих далеких часів програмі, національна культура ХІХ - початку ХХ сторіччя репрезентована в музеї розмаїттям імен митців, які зробили чималий внесок у її розвиток.

Швидке поповнення зібрання відбувалося різними шляхами. До музею потрапляли речі з націоналізованих панських маєтків (наприклад, з родового помешкання князів Рєпніних у Яготині), з відомих у Києві приватних колекцій, серед них - цукрозаводчика І.Терещенка, ахітектора Г.Шлейфера, від окремих осіб, зокрема - тридцять полотен від сина М.Ге, родинні портрети від нащадків Дараганів.

Виходячи з певної орієнтації мистецького зібрання, з метою його упорядкування, широко застосовувався метод перерозподілу творів між музеями. З нашої колекції передавали до інших музеїв так звані «непрофільні» речі, в основному західних і російських майстрів. Натомість до музею надходили експонати української класики і не лише з республіканських закладів (Київської картинної галереї - нині Музей російського мистецтва, Музею мистецтв Всеукраїнської Академії наук - нині музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків), а й з Російського музею Ленінграда, Державної Третьяковської галереї в Москві. Цей перерозподіл, одначе, мав і негативні наслідки. З музейної колекції було вилучено роботи М.Врубеля та І.Рєпіна, живописні полотна й малюнки М.Ге, тобто тих художників, життя і творчість яких були тісно пов'язані з Україною. Таким чином національне мистецтво штучно позбавляли визначних імен, обмежуючи та збіднюючи його історію.

1920-і роки позначилися організацією двох важливих виставок - «Український портрет XVII - XX століть» (1925) та «Українське малярство XVII - XX ст.» (1929), основу яких склало музейне зібрання. На той час воно було настільки фундаментальне, що стало можливим показати національне мистецтво в його історичній ретроспекції, визначити особливості його еволюційних процесів, досить повно розкрити творчість окремих митців. Виставки були першою сходинкою у систематизації та вивченні живопису XIX - початку XX ст. Велика заслуга в цьому належить завідувачеві художнього відділу Ф.Ернсту, визначному досліднику і справжньому подвижникові музейної справи.

У подальшому вивчення класичної спадщини тривало паралельно з комплектуванням колекції, яка набула сталих форм. Обірвався цей процес лише з початком війни 1941-45 рр. Музейникам вдалося врятувати значну частку зібрання, відправивши його в тил, до Уфи. Багато ж експонатів, які не встигли евакуювати, були вивезені до Німеччини. Лише деякі з них повернулися до музею. Доля решти й досі невідома. Робота щодо поповнення колекції відновилася вже в останні дні війни і знову стала одним із пріоритетних напрямків музейної діяльності.

У 1950-70-і роки кількість експонатів класики швидко зростала, проте з часом цей процес пішов на спад із не залежних від музею причин. Протягом останніх двох десятиліть зібрання поповнювалося переважно дарунками. Важливою для музею подією стала передача до його фондів у 2004 році частини мистецької колекції Градобанку 9, в якій чимало творів українських художників-класиків.

На сьогодні зібрання мистецтва XIX-початку XX сторіч налічує понад 1800 експонатів живопису. В ньому поряд з роботами відомих майстрів, що складають основу колекції і визначають магістральний напрямок розвитку культури, репрезентовано й художників «другого ряду», твори яких допомагають повніше осягнути мистецькі явища часу. Деякі митці представлені в музеї багатьма роботами, інші - окремими експонатами. В цілому ж зібрання дає змогу вибудувати чітку лінію розвитку українського малярства впродовж XIX-початку XX сторіч. То був складний і довгий шлях поглибленого пізнання людини і світу, шлях митців від образної конкретності до великих образних узагальнень.

2.3 Український живопис XX - початку XXI ст. з колекції НХМУ

Національний художній музей України налічує близько 4000 творів живопису ХХ сторіччя, що визначаються високим професійним рівнем, новаторством у контексті світового і вітчизняного мистецтва і водночас є знаковими для певних періодів української образотворчості минулого століття. Ця колекція акумулює мистецький і життєвий шлях художньої еліти України ХХ століття, а отже - української культури того часу. Її можна назвати художнім літописом тої доби, зібранням документів історії. Таким змістом, як і своєю появою, вона завдячує засновникам музею - М.Біляшівському, Ф.Ернсту, Д.Щербаківському і водночас катаклізмам минулого сторіччя.

Міський музей старожитностей і мистецтв (назва музею у 1899-1904 роках) з перших днів свого існування став тим осередком культури, у якому комплектувалися фонди, велася науково-атрибуційна робота і водночас інтенсивна виставкова діяльність. Так, на межі ХІХ-ХХ століть, коли музей ще не був добудований, у ньому за підтримки Київського товариства старожитностей і мистецтв вже розгорталися виставкові експозиції, що стали першими суттєвими акціями показу новітнього мистецтва. Виставкові зали другого поверху музею орендувалися Київським товариством художніх виставок. Так, VI виставка товариства стала однією з перших, що започаткувала виставкову діяльність музею. На подальших виставках поряд із творами київських митців - А.Маневича, В.Галимського, В.Котарбинського, І.Рашевського - вже експонувалися картини польських, російських, білоруських художників. Значною подією 1910-11-х років стала посмертна виставка творів М.Врубеля й офортів Т.Шевченка, присвячена 50-річчю від дня його смерті.

Резонансною була нечувана за кількістю експонатів (400) і експонентів (45) Перша українська артистична виставка, що об'єднала художників усіх земель України - Чернігівщини, Галичини, Харківщини тощо. До її організаторської групи входили П.Холодний, О.Олесь, Ф.Красицький, М.Біляшівський, Ф.Балавенський, В.Кричевський. Результативність виставки і зусиль її організаторів проявилися у трьох спрямуваннях: центром виставки стали архітектурні проекти і більше півсотні експонованих живописних імпресіоністичних етюдів В.Кричевського, написаних в Україні і Європі, у яких відобразилась актуальна для українських художників проблема створення і відпрацювання національного стилю. По-друге, діяльність Першої артистичної вела до ідеї створення Української академії мистецтв, яка реалізувалася наприкінці 1917 року. І по-третє: в музеї було створено художній відділ на основі колекції українського мистецтва.

В інвентарних книгах музейних надходжень початку 1920-х років позначені картини В.Сєрова, Я Ціонглінського, А.Петрицького, М.Ярового, майстрів модерну О.Мурашка, братів Кричевських, більше 20 пейзажів А.Маневича. Серед них - галичанин І.Труш, придніпрянець М.Бурачек, що були учнями Краківської академії мистецтв, де вчились у майстра ефектних пейзажів Я.Станіславського, що культивував тезу імпресіонізму. Крім надходжень з виставкових експозицій, зібрання новітнього українського малярства збагачувалося за рахунок благодійності меценатів

Професіоналізм, відокремленість від політичної кон'юнктури, художня чуйність досвідченого збирача Ернста допомогли сформувати художній відділ, який репрезентував усі спрямування вітчизняного малярства. При окресленні авторського кола колекції перевага надавалася професорам і художникам-педагогам творчо активної Української академії мистецтв, стилістика творів і професіоналізм яких формувалися під впливом мистецьких шкіл Європи, - і це було позитивом при розбудові колекції новітнього мистецтва, збагачувало інформацією про багатоплановість вітчизняної художньої культури. Таким чином зібрання музею поповнилося творами О.Мурашка, М.Бойчука, Л.Крамаренка, А.Тарана, В.Меллера, В. та Ф.Кричевських.

Коротка для мистецтва мить - кінець 1950-х-початок 1960-х років - позначена “відлигою”, що проголосила нові політичні орієнтири, дала художникам надію на творчу самореалізацію. 60-і роки минулого століття - це зустрічі на музейних монографічних виставках з творами О.Мурашка, Ф.Кричевського й А.Петрицького - живописцями з абсолютним відчуттям колориту, всесвітньознані картини яких стали критерієм стилю високого світового рівня.

Активізації комплектування розділу живопису ХХ століття в останнє десятиріччя сприяла громадянська позиція музею, його збиральницька діяльність, орієнтир на ділові контакти з художниками, які експонували в просторі музею свої виставки, з колекціонерами, з родинами і спадкоємцями художників. Наприкінці 1980-х активізувалася збиральницька робота музею щодо творів майстрів 1960-80-х років - Г.Гавриленка, В.Зарецького, А.Лимарєва, Ф.Гуменюка, Н.Вергун, О.Заливахи, Є.Лещенка, І.Марчука.

Протягом 1990-2000 років музей продовжував також комплектацію художників-шістдесятників: І.Марчука, О.Дубовика, Г.Григор'євої, Г.Неледви, В.Рижиха, М.Ванштейна, Г.Гавриленка, О.Захарчука, Н.Вергун, В.Баринової-Кулеби, Л.Рапопорт. У цей період до колекції надійшли живописні полотна групи художників: Т.Сільваші, А.Криволапа, М.Гейко, О.Животкова, які створили мистецьке об'єднання “Живописний заповідник”. Колекція їхніх творів проявляє основну тезу живопису 1990-х - метафоричність естетичної системи, інтерпретованої залежно від індивідуальності творця і його психології.

Починаючи з 1990 року, активізувалася комплектація творів художників львівської школи. Цей регіон представили львів'яни різних поколінь - О.Кульчицька, Я. Музика, Р.Сельський, Г.Смольський, В.Патик, згодом - І.Остафійчук, М.Андрущенко, В.Бажай, М.Демцю, М.Шимчук. Б.Буряк.

У січні 2004 року, завдяки ініціативі НХМУ і деяких громадських структур, до музею передали колекцію творів колишньої галереї “Градобанку”, яка неодноразово експонувалась в Україні і за кордоном. Для музейної колекції особливо значущий розділ вітчизняних митців 1960-90-х років. Це твори шістдесятників Г.Неледви, В.Реунова, В.Рижиха, Ю.Луцкевича, В.Спиридонової, О.Орябинського; живопис сімдесятників Т.Сільваші, В.Будникова, Л.Маркосяна, М.Кривенка, А.Криволапа і вісімдесятників О.Бабака, братів Животкових, М.Гейка, П.Бевзи, П.Лебединця, Г.Сидоренка.

Найскладнішою проблемою, пов'язаною з колекцією живопису попереднього сторіччя, є осягнення пошуків і надбань художників як у межах століття, так і в межах індивідуальної творчості: оцінюючи їхню творчість з дистанції часу, ми надаємо їй належну роль серед найкращих досягнень українського живопису ХХ століття. Саме під таким кутом зору треба дивитись на колекцію живопису Національного художнього музею України, що комплектувалась протягом ХХ сторіччя.

3. Діяльність Національного художнього музею України сьогодні

3.1 Просвітницькі та інноваційні програми музею

Для школярів фахівці НХМУ розробили просвітницьку програму, що пропонує нові можливості у співпраці між школою і музеєм. Завдяки інтерактивному підходу, екскурсії та лекції цього циклу допомагають вивчати і розуміти твори з музейної збірки, віднаходити зв'язки між сучасністю й історією. З іншого боку, тематика екскурсій дозволяє доповнити й збагатити викладання шкільної програми.Тематичні Інтерактивні екскурсії проводяться за методиками активного залучення відвідувачів до сприйняття мистецького твору.

«Граємо в музей» - просвітницько-розважальна програма для дітей від 6 до 13 років.

· Фондова робота та реставрація

· Виставкова робота

· Атрибуція музейного предмета

· “Я - мистецтвознавець”

Музейний квест - просвітницько-розважальна програма для дітей від 7 років.

Лекції, які представляють матеріал в ширшому контексті - не лише на основі збірки НХМУ, а й з використанням додаткових матеріалів.

Для студентів. Відвідування лекцій та екскурсій у вільний від навчання час вже встигло стати органічною частиною молодіжної культури, а обізнаність із класичним та сучасним мистецтвом - була і лишається складовою різнобічного розвитку особистості. У світі, де все змінюється з невблаганною швидкістю, музей постає перед вимогою пильної діагностики духу нашого часу, його тенденцій та гострих проблем. А тому саме питливий студентський погляд може бути тим інструментом, що віднаходить нові, актуальні смисли на місці хронічних стереотипів та «загальних місць». Саме такого погляду сьогодні потребують музеї. Для студентів і молоді в музеї розроблено спеціальну програму, що поєднує традиційний підхід із форматом дискусії. Історія українського мистецтва, теорія мистецтва, культурологічні студії - кожен із вас може стати активним учасником творення нових смислів

«День народження в музеї».

Просвітницько-розважальні програми. В НХМУ можна не лише отримувати нові знання та розширювати горизонти мислення, але й нестандартно та захопливо відсвяткувати день народження або інтелектуально розважитись в компанії друзів. Щоразу на вас чекає новий сценарій свята, в якому є дух гри, творчості, щирості і натхнення.

Інтерактивні заняття для дошкільнят - проводяться в експозиції музею за методиками активного залучення дітей до сприйняття мистецьких творів, на завершення діти беруть участь у відповідному майстер-класі

«Музей - воїнам» - рограма, розроблена для солдат строкової служби і учасників АТО на сезон 2015-2016.

Клуб "Мистецтво» - простір спілкування". Клуб для всіх, кому цікаве мистецтво, хто здатний неупереджено ставитися до світу і до себе і кому не чужий дух експериментаторства.

Сімейний лекторій для дітей 6-8 років та їхніх батьків. Цикл занять допомагає наймолодшим відвідувачам музею зрозуміти своєрідну мову образотворчого мистецтва. Головний принцип, закладений в основу циклу, - це робота з оригіналом: до екскурсійного ряду входять найвідоміші твори з музейної збірки. Популярна форма викладення матеріалу дозволяє дітям легко і невимушено засвоювати ази теорії мистецтва, що є важливим для їхнього подальшого естетичного розвитку. Не залишаються поза увагою і батьки. Працюючи в окремій групі, вони одержують ту ж інформацію, що і діти, але на «дорослому рівні». Завдання для дітей і батьків об'єднують родину у проміжку між зустрічами в музеї, пропонують цікаві ідеї для спільного дозвілля.

Як бачимо, просвітницькі програми музею розраховані на відвідувачів різного віку та соціального статусу.

3.2 Видавнича програма Національного художнього музею України

Важливим завданням для НХМУ є використання інформативного простору для популяризації української художньої культури.

Попри обмеженість власних ресурсів з поліграфії музей поступово налагоджує видавництво власної поліграфічної продукції.

Видавнича програма НХМУ має декілька напрямів:

· популяризація ретроспективної музейної колекції українського образотворчого мистецтва;

· науково-монографічні та автомонографічні видання видатних українських діячів мистецтва;

· наукові каталоги до великомасштабних виставок в НХМУ;

· часопис „Музейний провулок”.

Важливою музейною подією став вихід 2003 року художнього альбому ґрунтовних обсягів та змісту „Національний художній музей України” (видавництво „Артанія Нова”). Цей альбом є першою віхою на цьому великому шляху. Охоплюючи величезний обсяг інформації з минулого та сьогодення музею, його колекції, цей альбом уперше подає історію українського мистецтва в такому значному обсязі. Це результат величезної праці кількох поколінь науковців.

Список використаних джерел

1. Національний художній музей України: альбом / керівник проекту А. Мельник ; наук. керівник та упоряд. О. Лагутенко. Київ: Артанія Нова, 2003. 415 с. С. 10 - 25.

2. Історія виникнення [Електронний ресурс] / Національний художній музей України: веб-сайт. Режим доступу: http://namu.kiev.ua/ua/about/history.html.

3. Колекції [Електронний ресурс] / Національний художній музей України: веб-сайт. Режим доступу: http://namu.kiev.ua/ua/about/collections.html

4. Членова Лариса Український іконопис XII - XIX ст. з колекції НХМУ: каталог / авт. ст. Л. Членова, упорядкув. Ю. Литвинець. Хмельницький: Галерея; Київ: Артанія Нова, 2005. 254 с. С. 6 - 8.

5. Жбанкова Ольга Український живопис XIX - початку XX ст. з колекції Національного художнього музею України: альбом / авт. проекту А. Мельник ; авт. ст., упорядкув.: О. Жбанкова. -- Хмельницький: Галерея ; Київ: Артанія Нова, 2005. 270 с. С. 2 - 4.

6. Федорук Олександр Український живопис XX - початку XXI ст. з колекції Національного художнього музею України: альбом / авт. ст.: О. Федорук, І. Возіянова ; упорядкув. Ю. Литвинець. Хмельницький: Галерея ; Київ: Артанія Нова, 2006. 302 с. С. 3 - 7.

Размещено на Allbest.ru