Палац Даховських

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МЕЛІТОПОЛЬСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

РЕФЕРАТ

дИсципліна: ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРВ уКРАЇНИ

Тема: Палац Даховських

Мелітополь 2016

Вступ

Садиба Даховських або Леськовський палац - раніше невизнана, але все ж таки унікальна пам'ятка української архітектури 19 століття. Палац знаходиться в селі Леськове, Черкаської області. Його створено в неготичному архітектурному стилі. В деяких джерелах було сказано, що початок будівництва припадає на 1850-ті роки.

Раніше в будівлях подібного типу розміщувалися тюрми, психіатричні лікарні, військові частини та тублікарні. Щодо палацу Даховських, то в ньому не було лише тюрми. садиба даховський архітектура інтер'єр

Будівля досі є малознаною, знаходиться вдалині від туристичних шляхів, закинута і, здається, майже забута. Але, не дивлячись на це все, вона заборонена для відвідування та вкрита великим шаром таємниць. Невеличка замітка в місцевій газеті повідомляла про цікавий об'єкт, але інформація звучала як вирок: «палац в розпорядженні військової частини, на територію нікого не пускають, з-за огорожі палацу не видно…».

Загалом, палацу, можна сказати, дуже пощастило, адже у буремні післяреволюційні часи його не спіткала доля інших палаців та маєтностей, як то наприклад маєток Воронцових в Мошногорах чи Давидових у Вербівці (та й десятки інших на самій лише Черкащині). Кажуть, що садибу не дозволили зруйнувати саме місцеві мешканці (хоча, можливо, просто не зруйнували і не розтягли, як то було з іншими) з поваги до колишніх господарів.

Даховську садибу ще називають «Леськівське Диво», як чудом збережений і ніким раніше не знаний маєток.

1. Історія садиби Даховских (Леськовського палацу)

Землі навколо Леськового належали князям Вишневецьким, магнатам Лянцкоронським, Тарлам, та коли саме виникло поселення, у якому розташований даний палац, достеменно невідомо, а от стало воно відомим та прославленим у конкретну епоху, яка припадає на середину 19 століття. Саме у цей час село Леськове стало столицею розлогих розлогих маєтків родини Даховських. А до того моменту відділи історію Леськового від історії міста Моностирища майже неможливо.

Великоподільський рід Даховських дуже давній, перші згадки про нього з'явилися в історичних джерелах ще в 15 столітті. Більш конкретні імена почали з'являтися пізніше в особі такого собі Олександра Даховського 1778 року народження. Він був першим хто набув власності цієї місцевості (це відбулося 1801 року). Олександр зміг досягти звання маршалка місцевої шляхти з Липовецького повіту. Згодом в нього з'явилось двоє синів Казимир и Кароль. Олександр помер досить рано. Після його смерті обоє синів відправилися на навчання в Харків до професора римського права Олександра Міцкевича, брата поета Адама Міцкевича. А його овдовіла дружина Геновефа Грушецька, маючи неабиякий адміністраторський хист, не жалувала Леськове та оселилась в 1830 році на хуторі Вранглівка під Бердичевим.

Казимир Даховський, її син, все ж таки маючи якісь пієтети, звів там на успадковані від батька гроші неймовірний неготичний палац. Будівля була зведена в 50-х роках 19 століття на зразок замку, на місці давньої резиденції його діда, також Казимира Даховського. Взагалі, вибір тюдоровської готики є цілком зрозумілим, адже він та його спадкоємні всі як один були шаленими англоманами. З часом Казимиру Даховському пощастило мати сина Тадеуша, який оновить парк і садибу, та невістку Марію Володковічівну-Романовську, яка успадкувала колекцію античностей і творів мистецтва від свого прийомного батька.

На всю російську імперію та навіть за кордоном аж до 1917 року славились лемківські скакуни. В садибі були чудові стайні з кіньми англійської породи. Даховські були найкращими наїзниками, мали багато нагород з іподромів усього світу.

Останнім власником палацу був онук і повний тезка Казимира Даховського, інженер Казимир Даховський. У селі палац стояв і раніше, він був дуже непримітним, так, садиба та й садиба. Легенди кажуть, що саме заздрість стала причиною створення даної будівлі. За легендою, власникам Леськівських земель Даховським не давала спокою слава Софіївки, власності Потоцьких. Тому аби утерти їм ніс, 4 покоління польських магнатів Даховських займалися будівництвом і розвитком палацо-паркового комплексую . Але як би там не було, те, що в результаті вийшло у Даховських, визнали найцікавішою польською резиденцією в усій Центральній Україні, і на відмінну від античного духу Софіївки Леськівський палац - це тюдоровська готика з англійськими звичаями, традиціями і замком доби Середньовіччя. Як бачимо, заздрість не завжди може принести нам неприємності, в даному випадку вона стала поштовхом до створення такого «архітектурного дива». Шкода, що Історія не зберегла ім'я автора проекту. Проте, відомо, що автором останньої реконструкції споруди в 1890-х роках був архітектор Цехановський.

2. Зовнішній опис місцевості та палацу Даховських

Даховським випала доля жити в Російській імперії, але кохали вони Англію. Довелося в Центральній Україні створювати свій шматок Альбіону. До речі, саме ця англоманія переконує , що легенда про сперечання з сусідами-Потоцькими - не більш як легенда. Джентльмени не глушать горілку відрами, а п'ють чай. Тадеуш Даховський був справжнім джентльменом - і в селі влаштував не корчму, а чайну. Замість вобли - печиво і цукерки. Я так і уявляю, як хихотіли і посміювалися у вуса мужики - хоча якщо хоч одну душу пан Тадеуш вберіг від пиятики, всі ці посміхеньки йдуть лісом.

Зовні палац мав асиметрію, зубці-мерлони на даху і баштах,складається враження, неначе в одну взяли й спресували як мінімум дві будівлі. Раніше споруда була ще й різнокольоровою, а не просто-цегляною, як зараз.

На головній, квадратній вежі колись піднімався залізний флагшток, на якому розвивався на вітру прапор Даховських - для селян з Леськової це було знаком, що пани вдома, а не в черговій якійсь маєтності. Ще одна вежа, на цей раз кругла в плані, з балконом, увінчувала фасад палацу-замку з боку парку, поблизу одного з входів до замку. Від вежі починалися кам'яні сходи до парку. Вони все ще помітні, але стан їх, на відміну від стану будівлі, вкрай катастрофічний.

Ще одна квадратна вежа, але значно нижча, творила головний акцент бічного фасаду споруди. Вікна замку вражали різноманітністю форм: прямокутні, вузькі, в стилі тюдорівської готики, подвійні, венеційські тощо.

За англійською звичкою навколо палацу розкинувся англійський (ландшафтний) парк, а огорожі були виключно зелені - з низького охайно підрізаного живоплоту. Площа парку тоді займала кілька десятків гектарів (зараз територія садиби нараховує майже 90 га). Навколо замку було розбито великі клумби - зараз і місця їх не знайти. все окупували дерева і квіти, які в нас на Поділлі зовуть баранчиками або баранцями, а тут кличуть чи то рохами, чи ще якось не надто милозвучно. Зараз в парку пусто - а колись його алеями гасали вершники в компанії мисливських собак. Тоді дерева знали свої місця - серед просторих галявин підносилися поодинці або гарна сосна, або старий дуб (багато дерев походило ще з парку-попередника). Джунглям місце не тут, і шкода, що не всі це розуміють.

Трохи нижче розташовувався великий став з рукотворним острівцем посередині - місцеві називають його Островом Любові, на манер уманської "Софіївки" (хоча це якось так анти-англомансько, що Даховські, напевне, крутяться в домовинах). На іншому березі ставу піднімався вже не парк, а хвойний ліс - він є там і зараз, і там хотілося б поблукати.

Крім власне палацу збереглися флігелі, будинок для прислуги (він розташований найближче до замку), гарні вази для квітів (щоправда, вже в тріщинах), сторожка, залишки стаєн. В одній з цих споруд ще в часи розпаду совка був дуже популярним серед мешканців Монастириського району так званий "гарнізонний", військовий магазин, куди вибиралися за дефіцитом. Ще недавно парк прикрашали скульптури, зараз від них лише кілька побитих постаментів. Вази теж скоро полетять за ними в архітектурний вирій.

3. Інтер'єр палацу Даховських

З усіх предметів, які прикрашали замок, найцінніші походили з колекції родини Володковичів (родини невістки Марії). Вони прикрашали великий салон який складався з двох з'єднаних частин, більшої та меншої. Особливо розкішним видавався малий салон, який було оздоблено фризом з рослинними мотивами. Побідне різьблення вкривало всю стелю цього покою. В її центрі була багата розетка, з якої звисала розкішна порцелянова люстра. По центру стіни в великому салоні було вмонтоване велике люстро з рамою, прикрашеною стилізованим листям аканту. Під дзеркалом стояла ренесансна скриня, вкрита багатим різьбленням, а на ній - валика ваза півметрової висоти. Поруч стояли предмети з порцеляни, не менш цінні, але менш масштабні. Було ще два бронзові канделябри висотою майже в метр у вигляді жіночих фігурок. Біля дзеркала висіли полотна: "Nenufary" Юзефа Хельмонського (Josef Chelmonski), "Відпочинок патриція" Генріка Семирадського. В кімнаті було чимало вазонів.

Напроти вікна в більшому салоні знаходився камін з білого мармуру, декорований рельєфами і двома бічними волютами. Камін прикрашав бронзовий годинник, два канделябри і дві вази. Над каміном висіло велике венеційське дзеркало. Спеціальне місце займала колекція столової порцеляни: миски, тарілки, супниці тощо. Ще одне люстро, цього разу в барочній оправі, висіло напроти каміну.

В кімнаті знаходилася статуя гладіатора, а також кілька старовинних картин. М'які меблі походили з кінця ХІХ ст. Підлога була паркетною.

Чимало цінних предметів зберігалося також в кабінеті з світлими стінами і фризом з рослинними та пташиними мотивами. Люстра тут була виконана в стилі голанських свічників. В куті кімнати стояла висока вузька пічка, викладена білими кахлями. Підлога й тут була паркетна, але про це можна було й не здогадатися: підлогу повністю вкривав східний килим. Серед меблів привертали увагу барокова шафа і вкритий різьбою комод, два цінних ампірних столики, декоровані бронзовими деталями, та кілька більш мініатюрних предметів. Під вікнами знаходилося велике сучасне (тим часам) бюро, а в центрі кімнати - софа і два м'яких крісла в стилі Наполеона ІІІ. На комоді - мармурова статуетка римського патриція - чомусь ця тема була близька власникам Леськового. Стіни тут, як і в інших приміщеннях, були прикрашені старовинними картинами.

Головною оздобою їдальні були два ренесансних різьблених буфети різного розміру, на яких стояли свічники.

Бібліотеку оздоблював фриз з картин-тондо та стилізованих рослинних композицій поміж тондо. Книги на високих полицях та засклених шафах тут були головним чином нові і більшим ступенем художні, а не наукові. Проте на різних мовах: були польські, англійські, німецькі, французькі книжки. Для особливо цінних паперів і документів в стіні була влаштована спеціальна шафа. В центрі бібліотеки стояв стіл з кріслами.

Відомо, що в палаці зберігалася велика колекція старовинних тканин. Для них була відведена окрема кімнатка. Ванна кімната магнатів розташовувалася на третьому, останньому, поверсі.

4. Сучасній стан «Леськовського дива»

Палац тривалий час не вносили до переліку туристичних об'єктів. Доступ до будівлі для відвідувачів обмежений. Сама споруда поступово руйнувалась.

8 квітня 2013 року громада Монастирищенського району звернулась до голови облдержадміністрації з проханням врятувати унікальний ландшафтно-архітектурний комплекс. 18 червня був підготовлений проект постанови Верховної Ради України «Про заходи щодо збереження ландшафтно-архітектурного комплексу «Садиба Даховських» в Черкаській області». Верховна Рада порекомендувала Кабінету Міністрів України передати цю пам'ятку архітектури на баланс Міністерства культури України та включити її до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Черкаська обласна державна адміністрація зобов'язалась розробити та затвердити програму збереження ландшафтно-архітектурного комплексу та відновлення його ландшафту.

Висновок

Неоготична споруда -- замок-садиба Даховських -- прекрасно збереглося до наших днів. Своїми обрисами палац нагадує англійський замок, а зростаючі дерева і кущі, що розкинувся навколо ландшафтного парку (XVIII століття), оживляють в голові улюблені дитячі казки про хоробрих лицарів і викрадених принцес. Тут люблять прогулюватися закохані парочки, так як у центрі є озеро, яке розділяє парк, а на ньому знаходиться свій «острівець любові».

Нестримно спливають століття... У вогні пожеж і запеклих воєн гинули люди, міста і села, твори митців... Чим дальша від нас епоха, тим менше ми знаємо про неї, тим важче нам зрозуміти життя й інтереси людей тих часів. Але кожна епоха залишає свідків, що красномовно розповідають нам про неї. Ці свідки -- пам'ятки архітектури, які найміцніше протистоять натискам часу. Розглядаючи архітектурні скарби, що їх залишили нам у спадщину працьовиті «золоті» руки майстрів минулого і сучасності, ми бачимо, як ці скарби прикрашають наші міста і села, як розповідають нам нашу славетну історію. Одним із таких скарбів є «Леськівське диво».

Давайте завжди пам'ятати про те, що без минулого не було б майбутнього!

Размещено на Allbest.ru