Главная
Коллекция "Revolution"
Культура и искусство
Як виникло поняття "ренесанс" і що воно означає?
Як виникло поняття "ренесанс" і що воно означає?
Культура ренесансу в Європі та Україні. Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури. Розвиток освіти: наукові знання, книгодрукування. Художня культура: архітектура, образотворче мистецтво, полемічна література та поезія.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.11.2016 |
| Размер файла | 63,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
РЕФЕРАТ
з культурології
на тему: Як виникло поняття "ренесанс" і що воно означає?
Черкаси - 2016
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Поняття та характерні риси культури ренесансу в Європі та Україні
- Розділ 2. Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури
- 2.1 Розвиток освіти: наукових знань, книгодрукування. Острозька академія
- 2.2 Художня культура українського народу: архітектура, образотворче мистецтво, полемічна література та поезія
- Висновок
- Список використанної літератури
Вступ
Відродження (XIV-XVI ст.) (з французької - "ренесанс") - епоха в історії культури та мистецтва, яку з повним правом можна назвати найбільш визначним і яскравим етапом в контексті усієї еволюції людства.
У галузі мистецтва Ренесанс виплекав таких видатних митців, як Леонардо да Вінчі, Тиціан, Мікеланджело Буонаротті, Рафаель Санті, Альбрехт Дюрер та інших. Їхні неперевершені твори й досі зберігають своє всесвітнє значення. Відродження як культурний рух розгорнулося у межах XIV - початку XVIІ ст. й охопило Італію, Іспанію, Францію, Німеччину, Англію, Нідерланди, Польщу, Чехію і т.д. 2
Головна особливість Відродження - цілісність і різнобічність у розумінні людини, життя та культури. Різкий зріст авторитету мистецтва не призвів до протиставлення науці і ремеслу, а усвідомлювався як рівноправність та рівноцінність різних форм людської діяльності. У цей період високого рівня досягли прикладне мистецтво та архітектура, що поєднали художню творчість з конструюванням та ремеслом. Мистецтво Відродження мало демократичний і реалістичний характер, в його центрі стоїть людина і природа. Краса, гармонія, витонченість розглядаються як властивості дійсного світу.
Проте ренесансна стадія сформувалася не усюди, не одночасно і не в однакових формах. Класичним осередком ренесансної культури була тільки Італія. Виник спеціальний термін "Північне Відродження", що описує особливості Ренесансу в інших країнах Європи, що розташовані на північ від Апеннінського півострова. Під ним розуміють не лише географічну характеристику, а й декотрі особливості Ренесансу в Англії, Німеччині, Нідерландах та Франції. Дослідити відмінні та характерні риси Італійського та Північного Відродження у мистецтві можна, проаналізувавши і порівнявши світоглядні засади суспільств та творчість видатних митців у цих регіонах.
Епоха Ренесансу, як багата на таланти та художні шедеври доба в Італії та Північне Відродження, здебільшого як наслідок впливу італійських гуманістичних ідей та своєрідна культура. Це переважно російські видання відомих культурознавців. Більшість авторів захоплюються та приділяють значну увагу Італійському Ренесансу, як єдиному осередку істинного яскравого мистецтва Відродження, який виплекав таких титанів-майстрів, як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель. Проте декотрі автори (Л.М. Брагіна, "История культуры Западной Европы в эпоху Возрождения") 8 присвячують свою аналітичну роботу саме Північному Відродженню і докладно розглядають специфіку самобутності та своєрідності розвитку культури саме в даному регіоні, а також акцентують увагу на процесах та явищах, які вплинули на формування Відродження у цій частині Європи.
Ренесанс в українській культурі став наслідком складного й тривалого процесу взаємодії вітчизняної та європейської культури. І хоч українські митці не сформували цілісної ренесансної культури або стилю, зате творчо переробили кращі досягнення західної Європи, насамперед Італії, використали їх для розвитку власної нації, формування власної державності.
Своєрідність і драматизм Ренесансу в Україні полягає і в тому, що своєї вершини він досягає в період кризи західного гуманізму, панування контрреформації, національних і релігійних воєн, в одній з яких український народ виборював своє право на існування. Зазнавши свіжого подиху європейського Ренесансу, українська культура розвивалася своїм шляхом, трансформуючись у культуру національного відродження, що стала основою державного відродження за доби Б. Хмельницького та І. Мазепи. 4
ренесанс українська культура
Розділ 1. Поняття та характерні риси культури ренесансу в Європі та Україні
Епоха Відродження - період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії. Відродження поділяється на 4 етапи:
друга половина ХІІІ - XIV ст. - проторенесанс (перед-відродження);
XV ст. - раннє Відродження;
кінець XV ст. - перша третина XVІ ст. - Високий Ренесанс;
XVІ ст. - пізній Ренесанс.
Сам термін "Відродження" (фр. Renaissance, від лат. renascor - відроджуюся) введено в ужиток у XVІ ст. живописцем та істориком мистецтва Джордано Вазарі, який хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.
За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов'язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.
Саме тому епоха Відродження була спрямована на пошук індивідуальності, прагнула усвідомити та обґрунтувати незалежну гідність індивідуальної думки, способу життя. У ХІІІ ст. з'являються поняття "особа" й "особистість". У добу, що передувала Відродженню, "всі співали в унісон", тобто на один голос, не виявляючи індивідуальності. 9
Наукові відкриття Джордано Бруно про безкінечність Всесвіту, існування невідомих на цей час планет в межах Сонячної системи, обертання Сонця і зірок навколо осі, математичні розрахунки Паоло Тосканеллі, який висунув ідею про можливість дістатися Індії західним шляхом (його картами користувався Колумб) - все це відкривало можливості пізнання світу.
В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії характерний ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою роль вигідне географічне положення, що зробило країну головною торговою посередницею між Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових факторій, у тому числі й у Криму: Кафа - Феодосія, Солдайя - Судак, Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія - батьківщина банківської справи ("банк" від італ. Banco: лава, конторка - малася на увазі лава міняйл). 11
Багата верхівка включала різноманітні елементи суспільства. Характерна особливість ранньої буржуазії - складна економічна база (торговельні, банківські операції, мануфактура, земельна власність).
Розкіш нових багатіїв обумовлювала попит на архітекторів, художників, поетів. Правителі потребували секретарів, майстерних дипломатів, юристів. Діловим людям був необхідний штат службовців. У містах зростала потреба у лікарях, вчителях, нотаріусах.
Таким чином з'являється інтелігенція, яка відіграла провідну роль у формуванні культури Відродження. Вона, з одного боку, обслуговувала пануючий клас, виражала його інтереси, а з іншого - поповнювалася вихідцями з різних станів суспільства, була пов'язана з традиціями народної культури.
Водночас створенню нового мистецтва сприяло захоплення італійців античністю. Архітектура Ренесансу відродила античні колони і пілястри, деякі декоративні форми, які створили стиль Ренесансу. У скульптурі майстри, схиляючись перед античним мистецтвом, беруть сюжети з античної історії та міфології. Найпоширеніший матеріал скульптура - мармур. Використовуються також дерево, бронза, глина. Майстри прославляли людину. Епоха титанів, як називають добу Відродження, подарувала загально-визначних геніїв: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело і Рафаеля.
Використовуючи античну спадщину, інтелігенція не просто пасивно засвоювала староримську та давньогрецьку культуру, а переробляла її по-своєму, формуючи новий світогляд, протилежний світоглядові феодалізму, що панував до того. Друга назва нової культури, що зародилася в Італії - гуманізм - саме й свідчить про це.
Гуманізм (лат. humanus - людський, людяний) - напрямок суспільної думки, який характеризується захистом свободи і гідності особистості, її всебічного розвитку. Гуманістична культура в центрі уваги ставила саму людину (homo - людина), а не божественне, потойбічне, як це було в середньовічній ідеології. У гуманістичному світогляді аскетизмові вже не лишалося місця. Земне існування визнавали самоцінним і реальним. Пізнання природи і людини оголошувалось суттю науки. На противагу песимістичним мотивам, що панували в світогляді середньовічних схоластів та містиків, у світогляді та настрої людей Відродження переважали оптимістичні мотиви; для них була характерна віра в людину, в світле майбутнє людства, в торжество людського розуму й освіти. 7
Культура Відродження невід'ємна від його гуманізму. Звільнення культури від опіки церкви; захист свободи думки; зруйнування перегородок між верствами і розкріпачення людської особистості - такі основні принципи гуманізму Ренесансу.
Сутність гуманізму епохи Відродження - захист особистості і безмежна віра в особистість.
Відродження - це історична епоха, характерними, основними рисами якої є:
1) перехід від ремесла до мануфактури;
2) великі географічні відкриття і початок світової торгівлі;
3) створення сучасних національних держав;
4) початок книгодрукування;
5) "відкриття" античності і розквіт вільнодумства;
6) втрата церквою монополії на духовне життя і виникнення протестантства;
7) перемога Нідерландської революції під релігійними гаслами кальвінізму;
8) початок природознавства, мистецтва й літератури нового часу. 6
Необхідними передумовами нового, буржуазного розвитку стали компас, порох та друкарський верстат. Саме книгодрукування, компас та вогнепальна зброя визначили головний вектор суспільного й культурного розвитку цієї епохи.
Всесвітньо-історичне значення для культурного прогресу людства мало винайдення книгодрукування і виробництво паперу. В середині XV ст. було винайдено книгодрукування через розбірний металевий шрифт. Заслуга винахідника книгодрукування, уродженця Майнца, що потім переїхав до Страсбурга, Йоганна Гутенберга (1400 - 1468) в тому, що він винайшов можливість набору тексту завдяки металевим буквам. Крім того, Гутенберг винайшов особливий прес-верстат, що давав можливість друкувати на обох сторінках паперового аркуша. Винахід був зроблений в 1445 р. і поширився з Німеччини по інших країнах. Вже з другої половини XV ст. почалося швидке витіснення книгою, надрукованої на папері пергаментних рукописів.
Наприкінці XV ст. найбільшої популярності досяг венеціанський видавець-гуманіст Альд Мануцій, який у 1490 р. заснував друкарню, де надрукував твори багатьох античних авторів, а також твори видатних італійських письменників - гуманістів - Данте, Петрарки, Бокаччо.
Наприкінці XV ст. стає широко відомою далеко за межами своєї країни французька видавнича фірма Етьєнів. Засновник цієї фірми Андрі Етьєн видав понад 100 творів з філософії, математики і астрономії, здебільшого латинською, а частково французькою мовами.
Значення винайдення книгодрукування було епохальним. Книгодрукування в багато разів прискорило підготовку книг і разом з тим зменшило їхню вартість. Для розвитку освіти, науки, літератури створювались дуже сприятливі технічні умови, яких не було ні в стародавньому світі, ні в добу середньовіччя.
Характерною рисою нового світогляду був великий інтерес до дослідної науки, природознавства.
Для буржуазії, що народжувалася і була пов'язана з новою формою виробництва, тобто мануфактурою, був характерний інтерес до тих галузей техніки, експериментальної науки, які мали стосунок до торгівлі і мореплавства. Результатом були великі успіхи в кораблебудуванні і морському судноплавстві.
Компас, який у Європі почали застосовувати у XII ст. і удосконалили у XVI ст. дав змогу за будь-якої погоди, при хмарному небі триматися визначеного курсу. У XV ст. були вдосконалені прилади (астролябія) для визначення широти місця знаходження корабля, що значно полегшило дальні морські плавання.
Розвиткові науки в Західній Європі сприяли великі географічні відкриття кінця XV-XVI ст. Вони вперше практично показали людині, що Земля має кулясту форму, дали величезний запас нових фактів з багатьох наукових дисциплінам (астрономія, географія, ботаніка, зоологія) і здійснили прогресивний вплив на наукову думку загалом.
Перелом у розвитку наук про природу був викликаний також глибокими змінами у суспільній думці. В Європейських країнах складається новий світогляд, з'являється новий тип людини з іншими духовними запитами та ідеалами. Цей новий світогляд був протилежний середньовічному світоглядові. Представники нової ідеології вели боротьбу зі схоластикою, яка підкорювала розум церковним догматам. Величезне значення мала діяльність геніального Леонардо да Вінчі як вченого, математика, фізика, інженера.
Галуззю природознавства, в якій вперше і найглибше виявився новий науковий дух і були зроблені великі відкриття, була астрономія. Вченим, що зробив сміливі наукові висновки з астрономічних спостережень і відкинув геоцентричну теорію Птолемея (II ст. н. е.) був геніальний польський вчений Міколай Коперник (1473 - 1543), який створив нову, наукову, геліоцентричну систему (про обертання Землі та інших планет навколо Сонця), що в майбутньому отримала загальне визнання. Головна праця Коперника "Про обертання небесних сфер", вийшла в світ у 1543 р., незадовго до смерті знаменитого вченого. Значення роботи Коперника в історії світової науки величезне. Він звільнив науку від багатовікового хибного уявлення, яке підтримувала своїм авторитетом католицька церква і дав могутній поштовх подальшому розвитку вільної наукової думки.
В усіх сферах духовного життя: науці, філософії, літературі і мистецтві виникають нові явища.
1. Ренесанс - це ціла епоха у розвитку культури Європи в період переходу від Середньовіччя до Нового часу, а також назва художнього стилю, що прийшов на зміну готиці.
2. Ідейною основою культури Ренесансу стала філософія та естетика гуманізму. Гуманістичний індивідуалізм як принцип життя був сформований італійськими мислителями XIV - XV ст. В той час він ще позбавлений станового егоїстичного користолюбства і засвоюється освіченими представниками різних верств.
3. В Європі відбуваються принципові зміни в усьому культурному житті. Виникає дослідне природознавство, відкриваються і вивчаються пам'ятки античності, розквітає мистецтво і розвивається світський світогляд, що зламав духовне панування церкви виникають літератури на нових сучасних мовах та з'являється професійний театр Природно, що в різних країнах культура епохи Відродження набувала різного характеру залежно від місцевих умов.
Розділ 2. Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури
У другій половині XIV ст. більша частина українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. Україна об'єдналася з Литвою в одній державі як рівна з рівною. Самі литовці називали її Велике князівство Литовське, Руське і Жемантійське. Це найповніше відповідало національному та територіальному складу нової держави. Українські, білоруські та частково російські землі становили 9/10 загальної площі князівства.
Населення українських земель не чинило опору литовським князям. Останні дотримувалися на захоплених землях правила: "Ми старину не рушимо; а новини не вводимо". Місцеві руські феодали зберегли свої володіння. Самі землі - Чернігово-Сіверщина, Київщина, Поділля - залишились автономними.
Зберегла свої позиції в Литовському князівстві православна церква. Українські землі під литовською зверхністю не знали суспільної боротьби на релігійному ґрунті. Володарі Литви виявляли толерантність щодо різних конфесій. Вона сформувалась усією історією цієї держави, що виступала своєрідним буфером між православним Сходом і католицьким Заходом.
Дещо інша ситуація склалася на руських землях Польського королівства. Тут позиції католицтва були значно міцнішими, ніж у Литовській державі. І хоч і тут православні користувалися свободою віросповідання, їхня конфесія розглядалася як нижча за католицьку. Ознакою цього було оподаткування православного духовенства, обмеження окремих культових відправ, церковного будівництва. Але останній Ягеллон - польський король і великий князь литовський Сигізмунд II Август - в 1563 р. зрівняв у правах шляхту католицького і православного віросповідань. Цим задовольнялися станові інтереси останньої та закладалися підвалини унії 1569 р.
За рішеннями Люблінської унії 1569 р. українська шляхта зрівнювалася в правах із польською та литовською. її вимоги були мінімальними. Вона виступала за збереження всіх існуючих привілеїв, свободи віросповідання і руської мови в офіційному діловодстві.
Фактично українська еліта у 60-70-х pp. XVI ст. не мала можливостей маневрувати.
Вона була поставлена перед необхідністю вибору між ягеллонською Польщею та Московською Руссю. Польща була країною з досить прогресивним конституційним устроєм, обмеженою королівською владою, гарантованими політичними свободами та становими привілеями, відносною релігійною толерантністю, самобутньою ренесансною культурою, що не могло не приваблювати українську еліту. Оцінюючи цей вибір з сучасної точки зору, необхідно визнати його продуманим, реалістичним і навіть мудрим. Здавалося, польська політична система з її відкритим і гнучким характером мала майбутнє. Однак відхилення від цієї моделі та відмова від релігійної толерантності наприкінці XVI - на початку XVII ст. призвели до глибокої кризи Польсько-Литовської держави.
2.1 Розвиток освіти: наукових знань, книгодрукування. Острозька академія
Руська (українська) мова у литовській державі було визнана офіційною. Нею писалися законодавчі акти, розпорядження, судові присуди, листи до українських магнатів, що стосувалися місцевих справ. У збірнику законів 1565 р. було записано, що "писарь меський, по-руськи маеть літерами і словами руськими всі листи і позови писати". Руська мова існувала у двох варіантах - північному (білоруському) і південному (українському). 8
Розширюється сфера застосування української мови. У 1556-1561 pp. в Пересопницькому православному монастирі на Волині Михайлом Васильовичем із Ся-нока на замовлення Княгині Анастасії Гольшанської-Заславської було зроблено перший з відомих донині перекладів текстів Євангелія з болгарської на розмовну українську мову. У рукописі Пересопницького Євангелія чітко виявлені фонетичні, граматичні, лексичні риси живої народної української мови XVI ст.
Перебуваючи у складі Польсько-Литовської держави, Україна зближувалася з Західною Європою. Звідти йшли нові культурні впливи, зокрема латинізація. Ці впливи захопили верхи українського громадянства. Через Польщу Україна познайомилась із такими течіями в культурі Західної Європи, як гуманізм і реформація.
Західноєвропейські культурні впливи проникали в Україну через тих українських інтелектуалів, які здобували освіту в Італії та інших європейських країнах. Багато з них ставало вчителями, поетами, визначними громадськими й політичними діячами.
Через це студентство прилучалося до загальноєвропейського культурного процесу, розвитку науки й освіти. У Паризькому університеті в 1353 р. підвищували освіту магістр Петро Кордован. Тут учився у 1369 р. Іван "з Рутенн", у 1397 р. - "Герцан Вілевич рутенської нації з Києва". З XV ст. при університетах у Празі (заснований 1348 р.) і в Кракові (виник у 1364 р.) існували спеціальні бурси (гуртожитки) для студентів з України. Тільки в одному Краківському університеті в 1510-1560 pp. здобули освіту 352, а протягом XV-XVI ст. - 800 вихідців з України. У списках студентів Краківського університету знайдено понад ЗО імен уродженців Дрогобича та 70 - із Самбора. При університеті у Празі був створений спеціальний "литовський колегіум", де навчалися литовці, українці, білоруси. Студенти з України вчилися також у Болонському, Падуанському, Базельському, Гейдельберзькому, Лейденському та інших університетах.
У списках студентів університетів у Лейпцігу і Віттенберзі українці зустрічаються вже у 1498-1534 pp., у Кенігсбергу - від 1544 р. Спеціальний підрахунок студентів-українців, які навчалися в університетах та інших навчальних закладах Німеччини в другій половині XVII-XVIII ст., становить близько 450 осіб. У Кенігсберзькому університеті Альбертіна з кінця XVI ст. і до кінця XVIII ст. вчилося 250 українських студентів. 7
Частина українських студентів залишалася працювати в Західній Європі. Деякі з них стали видатними представниками західноєвропейської гуманістичної культури.
Ученим європейського масштабу, проповідником гуманістичних ідей і нових досягнень науки був Юрій Котермак, більш відомий світові як Юрій Дрогобич. Народився він у сімґї дрогобицького міщанина Михайла Доната Котермака. За тодішнім звичаєм Юрій обрав собі нове прізвище - Георгій Дротбич де Русіа, що означає власне Георгій Дрогобицький з Русі, бо земля, на якій знаходилось рідне місто Юрія, звалася тоді Червоною Руссю.
Писемна біографія Юрія починається у 1469 p., коли прізвище юнака зґявилося у списках студентів Ягелленського університету в Кракові. Як незаможний вступник він вніс лише один грош. Виявляючи надзвичайну наполегливість, через рік став бакалавром, а в 1473 р. склав іспити на ступінь магістра наук. Однак отримані знання його не задовольняють, і Ю. Дрогобич вирушає до Італії. З 1473 р. вчиться в найславетнішому тоді в Європі Болонському університеті.
Студент Джоржо де Леополі - Юрій (Георгій) з Дрогобича - ґрунтовно вивчає астрономію та медицину, досить швидко здобуває найвищі наукові звання. У 1478 р. отримує ступінь доктора філософії, стає професором. Протягом 1478-1482 pp. читає лекції з астрономії в Болонському університеті, а в 1481-1482 pp. перебував на посаді ректора цього університету. У 1482 р. йому присвоюють звання доктора медицини - першому серед вихідців із України. Він першим з українців почав робити розтин людського тіла; щоб відкрити причини хвороб і віднайти засоби їх лікування, практикував як лікар. За великий внесок у національну культуру дістав титул довічного громадянина Болоньї.
Ю. Дрогобич є автором першої друкованої книжки, виданої українцем за кордоном. Ця книга під назвою "Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини університету Болоньї" вийшла у Римі латинською мовою 7 лютого 1483 р. і відома лише в двох примірниках. Вона належить до найдавніших, "колискових" книг людства.
Крім астрології книга подає окремі наукові відомості з астрономії, метеорології, філософії, економіки, географії. Зокрема, у ній зроблено спробу визначити географічні координати Москви, Вільно (Вільнюса), Кафи (Феодосії), Львова, Дрогобича. Це перші відомості про Україну в друкованому виданні. Дрогобич розрахував рух небесних світил і передбачив два сонячних затемнення з точністю до хвилини. Прогнозуючи небезпеку епідемій та пошестей в Італії, Ю. Дрогобич зауважує, що вона може мати значні наслідки, якщо "не буде належного забезпечення міст". Книга написана на високому науковому рівні і свідчить про глибокі та різноманітні знання автора.
Відомо, що у 1488 р.Ю. Дрогобич знову переїхав до Краківського університету і почав читати лекції з астрономії, медицини, теорії мистецтв. Дехто з дослідників стверджує, що майбутній польський вчений Миколай Коперник - автор вчення про геліоцентричну систему, слухав лекції професора "вільних мистецтв" Ю. Дрогобича, бо саме на цьому факультеті почав учитися з осені 1491 р.
Серед гуманістів українського походження яскравою постаттю був Павло Пропелер (Русин). Він походить із міста Кросна (нині воєводство Польщі). Ця територія тоді була заселена лемками.П. Русин навчався у Краківському та Грейсвальдському (Німеччина) університетах, деякий час працював у Німеччині та Угорщині. Він викладав римську літературу в Краківському університеті, очолював там поетичний гурток молоді. Свої вірші писав латинською мовою. Політичним здобутком новолатинської поезії XVI ст. була віршова збірка "Пісні Павла Русина з Кросна" (1509 p.).
П. Русин своєю діяльністю помітно вплинув на формування плеяди відомих латиномовних поетів Польщі. На думку польських істориків літератури, П. Русин становить ціпу епоху в історії польсько-латинської поезії. Він був першим гуманістичним поетом в українській літературі і одночасно основоположником гуманістичної латинської поезії в Польському королівстві. Характерно, що, перебуваючи за межами України, П. Русин завжди підкреслював своє русинське походження, пропагуючи тим самим інтелектуальну силу свого народу, звеличуючи свою Батьківщину в очах європейської громадськості.
У багатьох європейських країнах добре знали праці з філософії, публіцистичні твори й промови священика-гуманіста Станіслава Оріховського, уродженця села Оріхівців Перемишлянської округи Руського воєводства. Він учився в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському й Болонському університетах. Більшу частину життя прожив в Італії, але слава про нього поширилася по всій Європі. Відзначаються художньою досконалістю і можуть бути віднесені до блискучих зразків української полемічної літератури прозові та публіцистичні твори С Оріховського "Про турецьку загрозу слово." (1543-1544), "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу" (1543 і 1548), "Хрещення в русинів", памфлет " Розрив із Римом".С. Оріховський одним із перших серед представників європейської політичної думки заперечив божественне походження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній, відстоював невтручання церкви у державні справи. 10
С. Орловського вважали неперевершеним оратором і прозвали українським Демосфеном і сучасним Цицероном. Особливо прославився він своїми промовами проти турецько-татарської агресії. Переважна більшість учених вважає саме С. Оріховського засновником полемічної літератури. У полеміці з католицьким теологом Яном Сакраном з Освенціма він став на захист православної віри.С. Оріховський пишався своїм "рутенським" походженням, завжди підкреслював це у виступах.
Звичайно, західноєвропейські культурні впливи в литовсько-польську добу більше зачіпали західноукраїнський регіон. Тут в останній чверті XVI ст. склались два яскраво виражені культурні центри - міста Острог і Львів. Вони були попереду в культурному поступі України. В Острозі, як писав сучасник, православіє наше почало сяяти, мов сонце, будівничі церкви божої почали показуватися, книги друковані почали множитися".
З Острогом звґязана діяльність великого українського патріота, активного захисника православґя, київського воєводи Василя Костянтиновича Острозького. Князь Костянтин-Василь Острозький був найвпливовішим з-поміж тогочасних українських магнатів, загальновизнаним "начальником у православґї", меценатом, культурним діячем. Польський король Стефан Баторій прилюдно назвав його "верховним охоронцем і захисником православної церкви в Західній Русі". Острозький був прихильником культурно-релігійної автономії українського і білоруського народів, протегував різноманітні православні інституції, медичні та освітні заклади. Він заснував у місті Острозі, що належало йому, гурток письменників, школи в Турові (1572), Володимирі-Волинському (1577), школу та друкарню в Острозі (1576).
В Острозькій словґяно-греко-латинській школі вищого типу зібрались кращі наукові сили України. У ній викладалися так звані "сім вільних мистецтв": граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика, астрономія. Сама школа була живим запереченням запевнень противників українства, що нібито на основі церковнослов'янщини і східної традиції немислимі ніяка наука і взагалі освіта. Сучасники називали її "тримовним ліцеєм" чи "тримовною гімназією", бо навчання велося на трьох мовах: грецькій, латинській та українській (словґянській), а ще "греко-словґянською Академією". Вона вважається першою науковою установою України, першим українським навчальним закладом європейського типу. Це було виявом західної орієнтації, незвичайної для східного християнства. Протягом 60 років (1576-1636) у школі навчалося 500 осіб.
Складовими частинами Острозького освітнього осередку поряд зі школою стали гурток учених богословів та філологів і при ньому друкарня. Найвизначнішим представником Острозького літературно-наукового гуртка, першим ректором школи був Герасим Данилович Смотрицький.
Вихованцем Острозької школи, сином Герасима був Мелетій Смотрицький. Його вчителями були батько, а також один із найосвіченіших організаторів навчання в Острозькій школі, випускник Падуанського університету в Італії грек Кирило Лукаріс, який після смерті Герасима став ректором; а згодом у 1601 р. - патріархом Александрійським; а в 1621 р. - Константинопольським.
Баркулабівський літопис (кінець XVI ст.) свідчить, що В.К. Острозький послав М. Смотрицького у Віденську академію для освоєння філософських наук. Через декілька років М. Смотрицький продовжує освіту в Лейпцігському, Нюрнберзькому, Віттенберзькому університетах і стає одним із найосвіченіших людей України.
Розквіт його діяльності припадає на першу чверть XVII ст. Це була всебічно обдарована людина: педагог, перекладач, письменник-полеміст, церковно-політичний діяч. Але найбільше прославився М. Смотрицький як автор єдиного на той час посібника з мови - "Грамматика словенския.".
Мелетій Смотрицький довів життєвість словґянської мови. Граматика, яку він написав, мала довге життя. Протягом кількох століть вона була основним підручником для українського, російського і білоруського народів. У 1648 і 1721 pp. її перевидавали в Росії. Вона була перекладена на всі словґянські мови. Нею користувалися у південнослов'янських країнах, а також у Молдавії та Румунії. Михайло Ломоносов говорив про цю граматику як про "ворота своєї вченості". У Росії граматика М. Смотрицького стала основою філологічних знань аж до 1755 p., тобто до "Російської граматики" Ломоносова.
Термінологією граматики М. Смотрицького й досі користуються російські лінгвісти: гласная, согласная, ударение, слог, точка, многоточие, запятая, предлог, союз, междометие, глагол, существительное, склонение, спряжение.
2.2 Художня культура українського народу: архітектура, образотворче мистецтво, полемічна література та поезія
Українське мистецтво цього періоду відбило в собі всю складність тогочасного суспільного життя, у ньому виразилися високі гуманістичні ідеали, віра в людину.
Архітектура. Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закладаються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль та ін. Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне, насамперед, для Львова і Камґянця-Подільського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини - місця проживання основних громад - руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини - ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста - велика площа з ратушею. У Львові основні вґїзні брами сполучалися широкими магістралями, що було одним із найпрогресивніших прикладів у тогочасному європейському містобудуванні.
Практика планування львівського середмістя була втілена у створенні центру в м. Жовква архітектором Павлом Щасливим, вихідцем із Північної Італії. Незважаючи на всі перебудови й руйнування, і сьогодні окремі площі і вулиці Львова, Жовкви, Камґянця, Бродів залишають неповторне враження від куточків Ренесансу.
З глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другій половині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився на справжній ренесансний центр у Східній Європі і заслужено називався "волинськими Афінами". Найкращі споруди замку - Кругла Башта і Луцька брама - без перебільшення належать до визначних споруд Європи доби Відродження.
Одночасно з Острозьким перебудовується замок у Камґянці-Подільському. Тут впроваджений новий тип фортифікації - бастіонна система, що включала в себе численні башти, бастіони, складні шлюзові споруди. Усі вони виконують не лише утилітарну, а й певну естетичну функцію. Споруди прикрашені камґяною різьбою в ренесансному стилі, чорно-білими орнаментами в техніці сграфіто (спосіб декоративного оздоблення стін споруд шляхом продряпування певного малюнка по верхньому тонкому шарі штукатурки до нижнього шару, що має інший колір), аркатур-ними фризами (ряд невеликих арок, що прикрашають стіни) тощо.
На 70-90-ті роки XVI ст. припадає найбільший розквіт громадянського та культового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль будинків на площі Ринок, перлиною якого вважається "Чорна камґяниця" (1588 - 1589, архітектор П. Римлянин та ін.), Успенська церква (архітектори П. Римлянин, А. Прихильний), вежа Корнякта (архітектор П. Барбон), каплиця Трьох Святителів (архітектор П. Красовський).
Скульптура. З архітектурою був повґязаний розвиток українського камґяного різьблення. Найхарактернішим прикладом гармонійного поєднання архітектури, скульптури, орнаментів з каменю, де сполучаються ренесансні та українські народні мотиви, є львівські усипальниці - каплиця Кампіанів та каплиця Боїмів (обидві - початок XVII ст., архітектори і скульптори П. Римлянин, А. Бемер, Г. Горст та ін.).
Надгробний памґятник в усипальниці королів, магнатів, багатих городян стає одним із характерник зразків реалістичної ренесансної скульптури як в Італії, так згодом і в Україні. З XVI ст. було вироблено навіть певну систему такого монумента, що складався зі скульптурного зображення померлого, який ніби спочиває, лежачи на саркофазі, обрамленому вибагливими архітектурно-орнаментальними композиціями. До кращих зразків такої скульптури належать надгробки князів Синявських з церкви-усипальниці м. Бережани (70-80-ті pp. XVI ст., скульптори И. Пфістер та Г. Горст), князя К. Острозького (1579), що знаходився в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. У надгробку Ганни Синявської з Бережан органічно злилися традиції українського національного мистецтва з новими ренесансними принципами. Образ цієї жінки, яка померла в молодому віці від пологів, зворушує гармонією фізичних і духовних якостей, грацією форм, декоративним ритмом трактування одягу, що ніби почерпнутий із джерел іконописного мистецтва.
Живопис. У другій половині XVI ст. ренесансні впливи стають відчутними і в українському малярстві. У цей час основними його видами залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд із ними виникають нові жанри - портрет, історичний живопис, в іконах і фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду. На жаль, кращі фрескові розписи того часу майже не збереглися. Водночас навіть у такому консервативному виді мистецтва, як іконопис ознаки Ренесансу очевидні.
Наприкінці XVI ст. вже не тільки священнослужителі визначали ідейно-художню скерованість іконопису, а й активні демократичні верстви - українське міщанство, що обґєднувалось у братства. Ця суспільна і культурна сила внесла в живопис нове світосприйняття, наповнила його громадянськими ідеями, пафосом національно-визвольної боротьби. Про значне поширення реалізму в малярстві свідчить те, що він знаходить місце у творчості майстрів навіть із провінції. Так, невідомий художник, який створив іконостас церкви села Раделичі Львівської області (1620), у багатьох релігійних сценах зображує сучасний йому одяг, передає ренесансні деталі архітектури, прагне передати психологізм персонажів, виявляє немалу обізнаність в анатомії і законах перспективи.
Справжніми шедеврами українського мистецтва початку XVII ст., пронизаними ідеями Відродження, є три іконостаси: Пґятницької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох львівських іконостасів, ймовірно, брали участь видатні українські майстри Лаврентій Пухало і Федір Сенькович. Художники були активними членами братств.Л. Пухало мав дружні стосунки з першодрукарем Іваном Федоровим. До завершення Успенського іконостасу пізніше приєднався талановитий маляр, учень Ф. Сеньковича Микола Петрахнович. Живописна досконалість, політична актуальність сцен цих іконостасів демонструють передові суспільні та естетичні позиції їх творців. Образи Ісуса, апостолів, інших персонажів Пґятницького іконостаса надзвичайно реалістичні, окремі євангельські сцени відверто трактуються в дусі боротьби з католицизмом та уніатством. Пасійний ряд Успенського іконостаса (авторська робота Петрахновича) належить до найзріліших і найдовершеніших в українському мистецтві творів, що розкривають ренесансну красу, шляхетність людських відчуттів і набувають високого громадського звучання.
Розвиток друкарської справи в Україні є найкращим підтвердженням благотворного впливу ренесансної культури. У перший період свого існування наприкінці XVI - початку XVII ст. більшість друкарень, що створювались при братствах, видавали літературу переважно світського спрямування. Поширення освіти спричинило великий попит на навчальну і наукову літературу. Перші книжки "Октоїх" та "Часословець", надруковані кирилицею, зґявилися в Кракові 1491 p., де були досить значними українська і білоруська громади. До інших видань прилучився німець за походженням Швайпольт Фіоль. Мовні українізми його книжок можна пояснити тим, що Фіоль користувався допомогою українських книжників та був виконавцем їхніх замовлень. Однак початок книгодрукування безпосередньо в українських землях повґязаний з Іваном Федоровим.
В українській літературі, що знаходилася під впливом європейського гуманізму і візантійського ісихазму, виділилось два напрями. Представники візантійської традиції, такі як Іван Вишенський, Йов Княгиницький, Йов Почаївський, Ісайя Копинський, орієнтували українське суспільство на візантійську патристику, прославляли християнську громаду з її орієнтацією на аскетизм, загальну рівність. Це віддаляло людину від реального життя, заглиблювало в світ релігійно-містичних почуттів. Представники ренесансного антропоцентризму та християнського гуманізму - Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Демґян Наливайко, Стефан і Лаврентій Зизанії - проповідували активну діяльну особистість, а захоплення вченням Арістотеля сприяло розриву з візантинізмом, наближуючи суспільство до європейського ідеалу.
Загалом українські письменники протистояли духовному наступу католицизму на український народ. Полеміка між православними і католиками досягла своєї кульмінації в період підготовки і підписання Брестської унії 1596 р. Питання літургії в цій полеміці були другорядними, на перший же план виходило відстоювання права українців на свою віру, мову, культуру. Полемісти гнівно звинувачували верхівку православного духовенства в зраді національних інтересів народу, моральному занепаді, багато уваги в своїх творах приділяли розвитку духовності, народної освіти, вихованню. Герасим Смотрицький у книзі "Ключ царства небесного" (1587), пронизаній ідеями суспільної рівності, свободи віросповідання та патріотизму, дав гостру відсіч претензіям ідеолога єзуїтства В. Гербеста на духовне панування над українським народом.
Висновок
Доба Ренесансу Італії, що тривала 3 століття (XIV-XVI), - це численні яскраві вражаючі монументальні художні шедеври, це когорта талановитих майстрів, геніїв-титанів, що на всі віки збагатили світове мистецтво та науку своїми роботами. Це стрімкий розвиток живопису (лінійна та повітряна перспективи), архітектури, скульптури, науки, час панування гуманістичних ідеалів - піднесення духовної і фізичної сили людини. Італія - колиска Ренесансу. Саме у цій волелюбній країні і зародилася епоха. На території Апеннін найбільше було пам'яток античності та Древнього Риму - джерел натхнення для нових майстрів. Настільки сильним та величним виявилося мистецтво Італійського Відродження, що воно справило враження на культуру інших країн, "заразило" всіх майстрів того часу своїми новаторськими підходами, ідеями. Головною причиною поширення Ренесансних настроїв на Європу був також повсюдний ріст та становлення буржуазного гуманізму, занепад феодального суспільства.
Сплав італійських настроїв із самобутніми готичними традиціями складає своєрідність стилю Північного Відродження, яке тривало одне століття. Відтак у мистецтві Німеччини, Франції, Нідерландів більше внутрішніх протиріч, скутості, напруженості; види мистецтва розвивалися неодночасно; проте дуже рано почалися реалістичні пошуки (хоча і не систематизовані, як в Італії), інтерес до індивідуальності людини, її оточення, інтер'єру, натюрморту, пейзажу. Тут ренесанс почався пізніше і переплівся з Реформацією, що суттєво відрізнило мистецтва двох регіонів. Філософською основою Північного Відродження був пантеїзм, який розчиняв образ Бога у природі. Пантеїсти вважали, що кожний шматочок природи гідний змалювання, бо в ньому міститься частка Бога. Це і призвело до появи пейзажу, як самостійного жанру. Якщо в італійському Відродженні на перший план вийшла естетична краса (насамперед краса оголеного чоловічого і жіночого тіла), то у північному - етична. Художники Північних країн вважали, що духовна краса важливіша, ніж тілесна. Отож мистецтво цього регіону було пов'язане з благочестям та громадською доброчинністю. Воно прагнуло до наукового дослідження Біблії, було менш блискучим та вражаючим, але більш ґрунтовним, ніж італійське. Вплив античності на культуру Північного Відродження незначний. У більшості представників тут легше виявити сліди готики, ніж античні мотиви.
Не можна вважати погляди митців Північного Відродження "рожевими”, фанатичними, зацикленими на могутності та величі Людини. Все ж їх гуманістичний світогляд значно реалістичніший (потім він втілився у рух Реформації). І коли вони також стикнулися з маньєризмом і кризою гуманізму, то не сприйняли це як трагічне гостре розчарування. Відтак більш "тверезе" мистецтво Франції, Німеччини, Нідерландів поступається пишноті яскравого, величного титанічного мистецтва Італії. І нехай в італійців віра у велич людини була дещо наївною. Сьогодні Італійський живопис, архітектура, скульптура - це найвизначніші, найяскравіші та вишукані витвори світового мистецтва. І дехто з історичних дослідників, культурологів та мистецтвознавців Відродженням сьогодні називають тільки культуру Італії.
Ренесанс в Україні мав своєрідний характер, і як історичний етап він хронологічно не збігався з європейським. У ньому накреслилися ті закономірності, що випливали з можливостей і умов даного середовища. Маючи свої прикмети, мистецтво України здобуло в цей період ті властиві ренесансу важливі риси, які взагалі притаманні всім школам.
Список використанної літератури
1. Абрамович С. Культурологія: Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. - К.: Кондор, 2005. - 347 с.
2. Антонович А.Д. Українська культура / А.Д. Антонович. - К., 1993.
3. Антофійчук В. Культурологія: термінол. словник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Вид.2-ге, випр. і доп. - Чернівці: Книги-XXI, 2007. - 159с.
4. Афонін В. Культурологія: Навч. посіб. для самост. роботи студ. вищ. навч. закл. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології та кіно-, телемистецтва - Луганськ: Альма-матер, 2005. - 248с.
5. Білик Б. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. - К.: КНИГА, 2004. - 408с.
6. Герчанівська П. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Мережа дистанційного навчання. - К.: Університет "Україна", 2003. - 323 с.
7. Гнатчук О. Культурологія: Навч. - метод. посібник / Буковинский держ. медичний ун-т. - Чернівці, 2007. - 202с.
8. Гуковский М.А. Итальянское Возрождение / М.А. Гуковский. - Л., 1990.
9. Закович М. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / Микола Михайлович Закович (ред. ). - К.: Знання, 2004. - 567с.
10. Захарченко Г. Культурологія: навч. посіб. - О.: Одеський державний медуніверситет, 2007. - 240с.
11. Матвєєва Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. - К.: Либідь, 2005. - 512с.
12. Матвієнко Л. Культурологія: навч. посібник / Київський національний торговельно - економічний ун-т. - К.: КНТЕУ, 2007. - 285с.
13. Культура эпохи Возрождения и Реформации. - Л., 1981.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Аналіз особливостей Відродження або Ренесансу - цілої епохи в культурному розвиткові країн Європи, яка мала місце у XIV-XVI ст. Українська культура періоду Ренесансу. Усна народна творчість, театральне мистецтво, музична культура, архітектура, живопис.
лекция [100,0 K], добавлен 17.09.2010Характерні риси просвітництва Ренесансу в Україні. Історичні умови розвитку культури Литовського періоду. Розвиток усної народної творчості, театрального мистецтва і музики. Стан тогочасної освіти та літератури, архітектури, скульптури та живопису.
лекция [104,4 K], добавлен 22.09.2010Етапи розвитку української культурологічної думки ХХ ст. Складнощі формування національної культурологічної школи. Архітектура і образотворче мистецтво барокової доби в Україні. Культура України в 30-40-х роках ХХ ст. Розвиток мистецтва у період війни.
контрольная работа [36,7 K], добавлен 21.02.2012Історія розвитку української культури. Розвиток освіти і наукових знань, початок книгодрукування. Українське мистецтво XIV-XVIII ст. Києво-Могилянська академія як центр освіти і науки України в XVIII ст. Внесок Сковороди в історію духовної культури.
реферат [16,2 K], добавлен 09.05.2010Побут, звичаї, релігія у давніх слов’ян. Християнство і розвиток просвітництва у Київській Русі. Суспільно-політичні й історичні обставини розвитку української культури XIV-ХХ ст. Ідеї ренессансу в Україні, музика та театр. Кирило-Мефодіївське товариство.
шпаргалка [348,4 K], добавлен 02.01.2012Сучасне українське образотворче мистецтво як втілення менталітету українців. Специфічні риси постмодернізму. Напрямки і особливості розвитку музичної культури. Український театр в системі національної культури. Здобутки та проблеми розвитку кіномистецтва.
реферат [36,9 K], добавлен 20.09.2010Особливості розвитку української освіти, літератури, музики, архітектури і мистецтва у ХVІ-ХVІІ ст. Тісні взаємозв'язки української культури з культурою Польщі і Росії. Початок книгодрукування в Україні у XVI ст. Церковне життя України того часу.
доклад [17,1 K], добавлен 19.12.2010Розвиток освіти та науки в Україні. Українське мистецтво XIX ст. Розвиток побутової української пісні у XIX ст. Особливості та етапи національно-культурного розвитку України у XX столітті. Основні тенденції розвитку сучасної української культури.
реферат [18,6 K], добавлен 09.05.2010Визначення умов зародження культури Ренесансу в другій половині XIV ст. Роль творчої діяльності Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля у розвитку мистецтва в епоху Відродження. Історія виникнення театру в Італії. Відрив поезії від співочого мистецтва.
контрольная работа [34,2 K], добавлен 17.09.2010Кирило та Мефодій - просвітники слов'ян. Володимир Великий у культурному розвитку. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі. Розвиток писемності. Освіта. Наука, література, книг описання. Архітектура та образотворче мистецтво.
реферат [53,7 K], добавлен 11.12.2004Вплив християнства на розвиток писемності і освіти в Київській Русі. Пам’ятки давньоруського письма. Культурно-історичне значення літератури і літописання. Музика і театр як складова частина духовної культури. Архітектура й образотворче мистецтво Русі.
реферат [31,5 K], добавлен 11.10.2011Розвиток української медицини. Архітектура й образотворче мистецтво. Творчість Растреллі, будівництво Андріївської церкви. Дерев'яна архітектура Західної України. Іконопис, оздоблення іконостасів. Усна народна творчість. Творчість М. Березовського.
презентация [1,9 M], добавлен 23.09.2014Особливості культури стародавніх слов'ян, виникнення слов'янської писемності, мистецтво дохристиянської Русі. Особливості історичного розвитку Візантії та основні етапи візантійської культури, римсько-елліністичне образотворче мистецтво та архітектура.
реферат [23,3 K], добавлен 09.05.2010Основні тенденції розвитку культури України в 20-ті рр. ХХ ст., політика українізації. Освіта і наука в Україні в період НЕПу. Літературне життя: вплив революції, пролеткульт, діяльність ВАПЛІТу. Українське мистецтво: розвиток живопису, течії і напрямки.
реферат [36,5 K], добавлен 25.02.2012Положення концепції Шпенглера. Культура Стародавнього Єгипту. Види знаків. Архетипи української культури. Запровадження християнства. Український культурний ренесанс. Модернізм та постмодернізм. Елітарна і масова культура. Циклічна модель розвитку культу.
анализ учебного пособия [174,9 K], добавлен 26.01.2009Римська стародавня культура як етап античної культури. Стиль давньоримського живопису. Реалістичні тривимірні архітектурні деталі та ландшафти. Малюнки архітектурних деталей, абстрактні візерунки. Архітектура, технічні споруди. Образотворче мистецтво.
презентация [1,3 M], добавлен 02.12.2015Культурно-історичний процес розвитку Польщі в епоху Середньовіччя: розвиток освіти, архітектури, образотворчого мистецтва. Середньовічна культура Чехії: суспільна думка та її вплив на ідеологічні погляди населення. Середньовічна культура Словаччини.
дипломная работа [72,0 K], добавлен 06.07.2012Особливості архітектури і будівництва XIV-XVІ ст.: містобудівні програми, сакральне будівництво. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. Монументальне малярство. Іконопис, книжкова мініатюра, скульптура, різьблення. Декоративно-ужиткове мистецтво.
реферат [49,6 K], добавлен 08.03.2015Інформаційно-семіотичне розуміння культури. Морально-естетична культура та культурні сценарії спілкування. Модернізм як духовний метод (література, мистецтво, архітектура). Мова як символічний код культури. Державна підтримка національної культури.
контрольная работа [37,2 K], добавлен 23.09.2009Збереження, розвиток української національної культури. Духовний розвиток Київської Русі. Релігія. Хрещення Русі. Мистецтво: архітектура, монументальний живопис, іконопис, книжкова мініатюра, народна творчість. Вплив церкви на культуру Київської Русі.
реферат [20,1 K], добавлен 02.10.2008
