Демонологічні образи в рефлексії інтуїтивного пізнання усної народної творчості українців Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Демонологічні образи в рефлексії інтуїтивного пізнання усної народної творчості українців Закарпаття

Олійник В.В.

Анотація

Проаналізовані основні процеси трансформації анімістичних вірувань українців Закарпаття. Дослідження базується на використанні таких методів як аналітичний та компаративний до спадщини усної народної творчості, що висвітлена в казкарстві Закарпаття. Простежені шляхи переосмислення питання дуальності в закарпатських народних казках. Визначено шляхи та форми інтерпретацій демонологічних вірувань в казках Закарпаття. Підкреслимо, що тривала збереженість на Закарпатті натуральних і напівнатуральних господарських устоїв, панування патріархальних відносин у сімейному і громадському побуті обумовили консервацію у цьому регіоні давніх світоглядних понять, уявлень і вірувань з давніми анімістичними і антропоморфічними поглядами на сили і явища природи з людьми, наділеними надприродний силами і можливостями, з явищами природи і духами та демонічними істотами, магічними діями, чаруваннями, ворожінням, добрими і поганими прикметами. Демонологічні образи віддавна і до нині, віддзеркалюючи світоглядні основи народної культури, крізь переосмислення в казках, повір'ях, приказках транслюють етнокультурний ментальний код народу. Протистояння демонічних сил - високим духовним символам у народних казках Закарпаття відтворюють одвічне метафоричне протистояння двох протилежностей, двох світів - темного і світлого. анімістичний вірування казка

Ключові слова: анімістичні вірування, демонологічні образи, закарпатські народні казки, міфологічний символ, образ відьми, образ чорта.

Віра у надприродне - головне, що з давніх часів і до нині єднає суто народні та офіційно-релігійні вірування. А співвідношення надприродного і набутого досвідом в соціокультурній ґенезі завжди визначало різницю між різними шарами духовної культури.

Як відомо, осмислити складну проблему становлення духовності народу можна лише за умови, коли відомо все, що ним накопичено, і коли і відомо, як ішло це накопичення. Про особливості цього процесу дають певне уявлення наукові розвідки дослідників багатьох поколінь, які не тільки нагромаджували фактичний матеріал з народних вірувань і повір'їв, а й висловлювали своє ставлення до нього, розкриваючи власне бачення світу. Ось чому такі цінні для нас пам'ятки народної духовної культури - і як джерело народного світогляду, і як джерело наукової думки.

Варто відзначити, що намагання проаналізувати розвиток анімістичних уявлень українського народу, частково були реалізовані в розвідках українських народознавців кінця XIX - початку XX ст.: Т Рильського ("К изучению украинского народного мировоззрения"), X. Ящуржинського ("О превращениях в малорусских сказках"), П. Житецького ("Малорусские вирши нравоучительного содержания"), І. Франка ("К истории южнорусских апокрифических сказаний"), І. Беньківського ("Смерть, погребение и загробная жизнь по понятиям и верованиям народа").

Ґрунтуючись на цьому фонді знань, сучасні вчені дійшли висновку, що народні світоглядні уявлення - це надзвичайно складне переплетіння архаїчних, переважно язичницьких, християнських та більш пізнього походження уявлень, в основі яких лежить не тільки віра у чудодійність, а й величезний міжпоколінний досвід людей.

На особливу увагу в даному контексті заслуговують казки Закарпаття, адже саме в них простою народною мовою подається зашифрована світоглядна інформація. Саме семіотика народної казки відображає духовний світ народу. А нерозривний зв'язок народної казки з міфологією та обрядовістю можна віднайти у працях І. Франка, О. Афанасьєва, Т Краюшкіної, Д. Лихачова, Є. Мелетинського, Е. Новик, Є. Нейолова, О. Потебні.

Анімалістичні явлення українців Закарпаття, що дійшли до наших днів в народних переказах, легендах і віруваннях досить незначні. Але, і ті відомі завдяки етнографічним дослідженням Петра Лінтура [3], Євгена Фенцика [14], Володимира Гнатюка [1], Федора Потушняка [10]. Серед сучасних дослідників традиційної духовної культури Закарпаття слід відмітити праці таких відомих краян як Павло Федака [15], Михайло Тиводар [12], Оксана Тиховська [13] котрі підкреслюють, що у традиційному світогляді українців Закарпаття існувало уявлення про світ духів як неземний простір. Та актуальними і неопрацьованими залишаються ґенеза демонологічних образів та світоглядні трансформації в казках та народних віруваннях краю що є "душею" традиційної культури українців Закарпаття.

Варто відзначити, що новим поглядом у вітчизняній фольклористиці є дослідження Оксани Тиховської, де науковець осмислює різні етапи різні етапи взаємодії української ментальності з колективним несвідомим, метафорично персоніфікованим у чарівних казках. Дослідниця проводить вперше в українській фольклористиці психоаналітичне дослідження українських народних чарівних казок Закарпаття [13, с. 5].

Варто підкреслити, що тривала збереженість на Закарпатті натуральних і напівнатуральних господарських устоїв, панування патріархальних відносин у сімейному і громадському побуті обумовили консервацію у цьому регіоні давніх світоглядних понять, уявлень і вірувань. Про це свідчать зібрані і опубліковані Ф. Потушняком в "Літературній неділі" народні вірування. Це вірування з давніми анімістичними і антропоморфічними поглядами на сили і явища природи з людьми, наділеними надприродний силами і можливостями, з мертвими, тваринами і рослинами, предметами і явищами неживо; природи і духами та демонічними істотами, магічними діями, чаруваннями, ворожінням, добрими і поганими прикметами [8, с. 26].

Як зазначає Михайло Тиводар у праці "Етнографія Закарпаття" - у народному світогляді потойбічний світ знаходиться під землею. Це світ пекла й смерті, місце перебування нечистих духів і грішників. Нечисті духи (демони, "непевне", біси, чорти) - це безтілесні істоти, що здатні прибрати будь-яку форму. В народних віруваннях всі вони походять від Диявола (Чорта), що вже існував до створення світу. Творячи світ, Бог побачив його в морській піні і взяв з собою. Дияволу захотілось мати товариство. Бог порадив йому вмочити у воду палець, стріпонути ним позаду себе і він матиме товариша. Але Чорт умочив всю руку і трусив нею, поки не набралось багато демонів. Підбурювані Дияволом, вони збунтувались проти Бога, а Бог скинув їх на землю. Котрий де впав, там і залишився: у воді - водяник, у болото - болотяник, у поле - польових, у садибу - домовик [12, с. 123].

Мета нашого дослідження - вивчення ґенези демонологічних образів в народних казках Закарпаття, що віддзеркалюються в дуалістичному світоглядному протистоянні добра і зла та проектують в сучасність давні світоглядні імперативи. Вартим уваги є також пошук механізмів збереження специфічних рис національної ментальності та самобутності українського світобачення, відображеного в народних віруваннях. Незважаючи на наявний науковий доробок, порушена тема залишається відкритою. Але, оскільки вже є певні узагальнення, у статті вирішено зробити компаративне дослідження, яке буде основою подальших розробок.

В народних казках Закарпаття, ми знаходимо полярно протилежні варіанти відношення народу до персоніфікованих образів духів полів та лісів, так в казках "Цар Дикого лісу" та "Молочливий колодязь" праобраз Духа постає переосмисленням давнього божества, подібного до Пана, Дикого чоловіка, що має владу над флорою й фауною. Персоніфікований образ Духа часто набуває як антропоморфної, так і зооморфної форми [4, с. 35].

З етнографічних досліджень краю відомо, що до людини нечисті духи (демони) ставляться вороже. За народними віруваннями вони переховуються у скелях, прірвах, безоднях, печерах, зворах, бур'янах, бузині, опустілих хатах, млинах, на пустирях, роздоріжжі, понад потоками, в болотах і т. ін. Всі демони (нечисті) належать до нижчого світу. Вони не мають ні початку, ні кінця. Хоча вони стоять дещо вище від людей, але їх душа - зло. Народна традиція вважає, що людина за своєю формою і духом значно досконаліша від демонів - ця тенденція виразно розкривається і в сюжетах багатьох народних казок Закарпаття. Так, до прикладу протистояння добра, що уособлене в образі юнака у казці "Іван - коровин син" успішно протистоїть демонічному "духу", який в свою чергу персоніфікований антропоморфну або зооморфну подобу [3, с. 36]. А в казці "Медвідь Іванко" головному героєві протистоїть образ демона як уособлення світоглядного зла [6, с. 57].

Федір Потушняк у праці "Демони в народнім віруванні" стверджує - нечисті вершать свої справи переважно вночі, рідше опівдні, під час великих бур, завірюх і роблять всяке зло природі, щоб нашкодити людям. Вночі вони можуть заманити людину на неприступні місця, болота, і прірви та згубити її. Вони світяться "несправжніми вогниками", проникають через найменші щілини і роблять зло. Тому людям треба знати як від них захиститись молитвами, священними предметами, заклинаннями, обманюванням чи задобрюванням. За народними віруваннями "нечисті духи" бояться хреста, свяченої води, проскури, свічки, ладану, церковного дзвону, кукурікання півня, вогню, грому і блискавки, часнику, полину і т. ін. [9, с. 15].

Зауважимо, що в народній традиції українців Закарпаття є два уявлення про Чорта: одне - прадавнє народне, а інше - християнсько-релігійне. Хоча вони й переплелись, в них переважає дуалістичний дискурс християнсько-релігійних уявлень про диявола як абсолютне зло, якому протистоїть творець добра - Бог.

Народна традиція приписує чортам не дише їх загадкові можливості наносити шкоду природі й людям, а й різні кори сні справи, якщо людина запродасть їм свою душу. Загалом народні вірування про чортів зливаються з уявленнями про демонічні сили. В народній уяві чорт - звичайний демон, нижча міфологічна істота. В його образах уособлюються сили зла та їх прагнення, почуття і справи. Чорти, блукаючи світом і маскуючись, роблять свої лихі справи. Чорт може набрати образ кучера і на бричці везти селян на ярмарок. Опівночі чи опівдні, його можна зустріти на роздоріж За народними уявленнями домівкою чортів є пекло, але кожен з них перебуває й там, де вони впали, коли Бог скинув їх з Неба. На землі чорти маскуються у людей і тварин, блукають світом і творять зло: в корчмах співають "соромницьких" пісень [12, с. 76].

В казках народна традиція зображує чортів по-різному. Звичайно вони уявлялись низькими, череватими, рогатими, хвостатими, з кінськими копитами чоловіки з потворним обличчям. Подекуди народна уява малювала їх як маленьких і горбатих чоловічків, а інколи - високих і сухих чоловіків на тонешких ногах. Зазвичай вони уявлялись одягнутими в ошатний одяг з люлькою, в якій безперервно палять "чортове зілля" [3].

Варто відзначити деяку популярність в народних вірування та переосмислення в казках Закарпаття образу відьми. "Чортиця", "Шесниця", "Босоркань" - в народних віруваннях - дводушниця, демонічна істота, яка є втіленням дуального земного та потойбічного. На Закарпатті і до нині зберігаються вірування, що відьма здатна викликати сильний вітер, який вирве дерева, дощ, сльоту, хмари і спеку, насилати хвороби, перевтілюватись в будь-що чи будь-кого: кішку, собаку, гадюку, мишу, кажана, колесо, кочергу, пральник і т. ін. Вона намастить волосся коров'ячим маслом, розпустить волосся, сідає на віник, кочергу, ступу, котел, терлицю чи сідає на возик, запряжений чорними кішками, або на плечі чужому чоловікові та літає й забавляється з чортами та іншими нечистими [12, с. 45].

Як підкреслює Федір Потушняк: "Напередодні

Благовіщення, Живного четверга і Юря, тобто три рази в році, або ж кожного нового чи старого Місяця відьми на високих гірських схилах проводять свої зборища, на яких радяться як шкодити людям, перш за все своїм ворогам. Тут вони влаштовують свої гульбища разом з чортами. Якщо зустрінуть якусь людину, то забирають її з собою на гульбище, на якому він бачить різні привиди. Як прокукурікає перший півень, сила відьом закінчується, а чоловік виявить, що він лежить в терню. Вдень відьми проводять різві чари зі шкідливим зіллям. Людині, у сні відьма може з'явитись як тінь, як "мара" (марево), як жінка в білім платті, дуже суха, з довгими курячими ногами і сухими руками. Якщо тоді проснутись, то її можна побачити як тінь, як марево ("мару"). Тоді її можна схопити і гвоздом з підкови прибити до стіни і затримати до ранку" [10, с. 21].

Народна казка Закарпаття розглядає образ відьми в кількох варіантах: відьма, котра отримала силу по спадковості і відьма "навчена", тобто та, що здобула відповідні знання в дорослому віці. В казках: "Марійка й баба-відьма" та "Про дідову дочку й бабину дочку й бабу босорканю" образ відьми уособлює фемінну складову ментального зла, що протистоїть юній кмітливій героїні, котра уособлює чистоту, світлий бік людської душі. Ця боротьба закінчується перемогою світлої сторони над темною, а юності - над старістю [5, с. 252].

В описах Ф. Потушняка переважають вірування, пов'язані зі злими намірами і діями. Чорнокнижники, як підкреслює автор, - це дводушники, які бувають дуже добрі та вчені. Вони керують всіма загадковими атмосферними явищами в природі. Саме слово означає людину, яка сидить в книгах або дуже багато читає і знає через те всілякі таємниці. В народній уяві чорнокнижник робить град, керує вітрами і хмарами. В уяву про чорнокнижника злилося кілька елементів: вітряника, лісного чоловіка, мудрого книжника тощо. Але найстійкіший його образ - це зображення чорних хмар, що несуть дощ у символі чорного чоловіка, який є уособленням мудрості і сприяє порядку в природі. Взагалі, це образ дуже суперечливий і в народі сприймається неоднозначно. Частина вірувань, описаних Федором Потушняком, присвячена істотам, наділеним надприродними силами і властивостями (чорнокнижники, вовкуни, нічники, дводушники та ін.). Особи, яких народна уява наділяла надзвичайними властивостями, їх характеристики були на Закарпатті переважно такими самими, як і в традиційних народних віруваннях інших районів України. Хоча семантичне забарвлення цих назв могло бути іншим. Такими "непростими" вважалися люди, що мали чинити добро і зло, допомагати і шкодити [15, с. 19].

Варто виділити і особливе ставлення до небесних світил, що переосмислюється в казках як світ вищий за світ людини, від якого персоніфікований головний герой казки чекає допомого у протистоянні злу, темним силам. Зазичай, у казках Закарпаття Сонце діє як жива істота, перевтілюється в жар-птицю чи королеву і перемагає зло. У народних прислів'ях і приказках з ним порівнюють - "Красний як сонечко" чи прохають - "Коби сонечко змилосердилось". Вірили, що перед війнами, епідеміями, голодом стається затемнення Сонця, яке є своєрідним попередженням людству і вимогою покаятись у скоєних гріхах. Народні казки затемнення Сонця пов'язують з діяльністю злих духів і його боротьбою із змієм ("шарканню"). У цій боротьбі Сонце, як свята і божественна сила, завжди виходить переможцем. З цього приводу Федір Потушняк писав: "...Сонце виступає позитивною силою, що допомагає світлим силам у боротьбі з силами темноти. Тому Сонце й нині охоче зображують на вишивках, різьбі (коло, хрест, квадрат, ромб). На честь Сонця розкладають вогнища та співають пісні" [7, с. 176]. У казках "Дідо-всевідо" і в "Казці про вугляра" образ сонця втілено в персоніфікація старого мудрого дідуся-сонця і його матері [2, с. 24].

Слід згадати роль особливих магічних дій за участі зооморфних та флористичних елементів, що присутні у віруваннях українців і змістовно переосмислюються в казкарстві Закарпаття. Який відображений у працях Федора Потушняка, дослідник подає детальний опис повір'їв, зв'язаних з рослинами і тваринами ("Ростина в народнім віруванні", "Гад в народнім віруванню", "Звірі і птахи в народнім віруванню") [15].

У статті "Ростина в народнім віруванню" автором описуються способи, місце і час використання і значення різних магічних актів, здійснюваних за допомогою рослин. Магічний акт відбувається завжди на межиріччі, роздоріжжі або неприступних місцях. Мають значення при здійсненні магічних дій часове визначення, полудень, північ, перед сходом і заходом сонця, слабого місяця, а також свята і відповідні обряди [15, с. 17]. На святого Юрія, як і на Зелені свята, обвішують ворота березовим або липовим галуззям. Це символізувало похід весни, зеленасті, що є почитанням "духу дерев" - їх животворної сили. На Юрія також збирають чародійне зілля, як правило увечері, до кожного зілля доторкнуться палицею, щоб йому не зашкодили відьми. Біля зілля лягають спати без вогню, обводячи довкола себе коло, щоб нечисті сили не мали доступу. Рано-вранці, починають збирати зілля. Перед кожним зіллям треба стати і сказати. "Беру зілля незнаноє, аби було хосенноє". Повертаючись із зіллям, треба оминати всяку зустріч. Детально описані дослідником також вірування про птахів і звірів, зокрема і про ті залишки старовинного народного світогляду, які пов'язані з поклоніннями їм як тотему [15, с. 17-18].

Варто підкреслити, що демонологічні образи віддавна і до нині, віддзеркалюючи світоглядні основи народної культури, крізь переосмислення в казках, повір'ях, приказках транслюють етнокультурний ментальний код народу. Протистояння демонічних сил - високим духовним символам у народній казках Закарпаття відтворюють одвічне метафоричне протистояння двох протилежностей, двох світів - темного і світлого. Варто зауважити, що тривала збереженість на Закарпатті натуральних і напівнатуральних господарських устоїв, панування патріархальних відносин у сімейному і громадському побуті обумовили консервацію у цьому регіоні давніх світоглядних понять, уявлень і вірувань з давніми анімістичними і антропоморфічними поглядами на сили і явища природи з людьми, наділеними надприродний силами і можливостями, з тваринами і рослинами, предметами і явищами природи і духами та демонічними істотами, магічними діями, чаруваннями, ворожінням, добрими і поганими прикметами.

Зауважимо, що національні світоглядні сентенції поступаються загальному анімізму, що займає поважне місце у світогляді закарпатських українців, як вважав Ф. Потушняк. Дослідник стверджував, що світ фізичних явищ через таку причинність рідкісний і обмежений речами суто реальними.

Список використаних джерел

1. Гнатюк В. Казки Закарпаття / Володимир Гнатюк / Упоряд., підгот. текстів, вступна стаття, прим, та словник І. Хланти. - Ужгород: Карпати, 2001. - 382 с.

2. Дідо-всевідо. Закарпатські народні казки / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. - Ужгород: Карпати, 1969. - 239 с.

3. Закарпатські казки Андрія Калина: українські народні казки в записах П.В. Лінтура; упоряд. Г. Ігнатовича. - Ужгород, 1955. - 216 с.

4. Казки Верховини. Українські народні казки / Упоряд. Іван Чендей. - Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1960. - 389 с.

5. Казкар: Народні казки Українських Карпат / [упоряд., підгот. текстів І. В. Хланти; вступ. Р А. Офіцинського]. - Ужгород: Карпати, 1996. - 281 с.

6. Казки зелених гір: Закарпатські казки Михайла Галиці / [запис., упоряд. та ред. П. Лінтура, І. Чен-дея; вступ. ст. П. Лінтура]. - Ужгород: Карпати, 1965. - 238 с.

7. Потушняка Ф. Сонце, луна, звізди і небеса в народном вірованії / Ф. Потушняк // Народна школа. - Ужгород, 1940/1941. - №9. - С.175-180.

8. Потушняк Ф. Чорт и домовик / Ф. Потушняк // Русское слово. - Ужгород, 1940. - №16. - С.9-10.

9. Потушняк Ф. Демини в народном вірованії / Ф. Потушняк // Русское слово. - Ужгород, 1940. - №15. - С.5-10.

10. Потушняк Ф. Відьма та її признаки / Ф. Потушняк // Літературна неділя. - Ужгород, 1944. - Річник IV. - С.223-225.

11. Таємниця скляної гори. Закарпатські народні казки, зібрані М. Фінцицьким / Переклад з угорської та передмова Ю. Шкробинця. - Ужгород: Карпати, 1975. - 187 с.

12. Тиводар М. Етнографія Закарпаття / М. Тиводар. - Ужгород: "Гражда", 2011.

13. Тиховська О.М. Система персонажів чарівних казок Закарпаття: психоаналітичний аспект: автореф. дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.01.07 "фольклористика" / О.М. Тиховська. - Львів. - 20 с.

14. Євген Фенцик. Сліди древнєсловянської міфології у нас / Фенцик Євген // Листок. - Ужгород, 1886. - №6. - С.257-261.

15. Федака П. Народна культура українців Закарпаття / П. Федака. - Ужгород: "Просвіта", 2002.

Размещено на Allbest.ru