Один із забутих українських кінознавців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Один із забутих українських кінознавців

Казакова Н.

У рамках історико-бібліографічного дослідження "Матеріали з історії українського кіно", розпочатого Національною парламентською бібліотекою України у 2009 році, вийшли друком три видання1. Робота над покажчиком змісту журналу "Кіно. 1925-1933" дала можливість ознайомитись із масивом цікавої фактографічної інформації та публікацій відомих діячів української культури: Г Авенаріуса, І. Багряного, М. Бажана, Ю. Будяка, Д. Бузька, Миколи та Марка Вороних, С. Жигалки, С. Лазуріна, А. Любченка, Ф. Лопа- тинського, О. Мар'ямова, В. Охрименка, К. По- лонника, В. Поліщука, К. Поліщука, Д. Тася, Б. Те- нети, М. Ушакова, Д. Фальківського, Ю. Янов- ського та інших, а також російської - І. Бачеліса, О. Мандельштама тощо.

У зв'язку з цим С. Тримбач висловив надзвичайно влучну пропозицію щодо видання збірки найцікавіших прозових та поетичних творів (зокрема, наголошував на гумористичних), що друкувалися лише на сторінках журналу "Кіно". Поруч з іменами О. Довженка, М. Івасюка, Ф. Красицького дослідникам історії української культури, мабуть, відомі прізвища українських художників 20-30-х років: К. Болотов, В. Дев'ят- нін, М. Глухов, Ю. Кривдін, Б. Крюков, Г. Пусто- війт та інших, хоч про декого з них не знайдете біограми в біографічному довіднику "Художники України". - Т 1. - К., 2006» 2. На жаль, майже нічого не відомо про їхню участь у журналі. Зокрема, Борис Крюков - учень Ю. Нарбута та М. Бойчука, був театральним художником, ілюстрував твори класичної та модерної літератури, чимало дитячої. У 1930-х роках він активно співпрацював із державними видавництвами України, був одним зі штатних художників журналу "Кіно", і чотирнадцять його робіт було надруковано у виданні.

У 1943 році, виїхавши з України, Б. Крюков пройшов складними шляхами Європи і опинився аж в Аргентині. Його творчість добре знають поза межами батьківщини. Б. Крюков брав участь у виставках українського образотворчого мистецтва в Аргентині, США та Канаді; співпрацював із видавництвами М. Денисюка та Ю. Середяка, малював карикатури для українського сатиричного журналу "Мітла", ілюстрував дитячі книжки та молодіжні журнали для видавництва "Атлантида" (ААаПШа). Від 1950 року та до кінця життя (1967) він був єдиним ілюстратором серії "Незабутні класики" (С1а8Ісо8 іпоІуМаЬ1Є8) - престижного і поважного в Іспанії видавництва "Ель Атенео" (Е1 Аіепео). Б. Крюков - батько дружини письменника Ігоря Качуровського - Лідії Крю- кової-Качуровської. Однак в Україні це прізвище лише тепер входить до мистецького кола, завдяки публікаціям І. Качуровського, Л. Тарнашинської та ін.3. Проте у жодному із сучасних друкованих джерел немає відомостей про роботу Б. Крюкова в журналі "Кіно".

Це пояснюється тим, що інформаційний ресурс цього видання ще не вичерпаний. Під час укладання бібліографічного покажчика "Кіно. 1925-1933" поставало багато захоплюючих сюжетів, деякі з яких і досі збурюють спокій.

Так сталося і з персоною Шаміля Ахушкова. У короткій замітці "Де історія українського кіна?" у вигляді тез ним викладено завдання організації та змісту науково-дослідницької діяльності, реалізація деяких з цих завдань, а саме - створення "кіно-архівів, науково-досвідних кіноустанов" в Україні потребувала десятиліть4. "... Розвиток радянської, зокрема української кінематографії йде таким швидким темпом, що забувається вчорашній день нашого кіно-життя, "дитячі" його роки. Чи пам'ятають сучасники "Арсеналу" або "Звенигори" про перші кроки нашого кіно-виробництва, про "Поміщика", "Хазяїна чорних скель"" тощо? Чи знають вони всі ті щаблі розвитку, що воно пройшло? Але прийде час, коли буде писатися історія українського кіна. У нас нема кіно-архівів, науково-досвідних кіно-установ, де занотовувався б кожний крок в розвитку кіна. Є загроза, що за такого стану речей багато фактів з життя українського кіна забудуться, випадуть з поля зору майбутніх істориків. Або, в кращому випадкові, реставрування цих фактів буде дуже важкою справою. Тому треба зараз же, так би мовити, "на свіжу пам'ять", почати збирання та систематизацію матеріялів до історії українського кіна. Матеріяли ці треба видати окремою книжкою. Така книжка - збірник матеріялів до історії українського кіна - дуже полегшить й сприятиме роботі майбутніх істориків нашої кінематографії. По друге, цей збірник матеріялів, підсумовуючи шостирічне існування українського кіно-виробни- цтва буде, безумовно, мати й самостійну цінність. За видання матеріялів до історії українського кіна мусить взятися, очевидно, само ВУФКУ. Ця книга повинна бути задумана, приблизно, в такому плані, як от праця Лейтеса й Яшека "10 років української літератури". Але про план видання - поки що говорити не варт. А зараз треба, перш за все, уяснити необхідність такого збірника і почати збирати матеріяли, щоб незабаром видати їх окремою книжкою», - писав Шаміль Ахушков.

Оскільки написання історії українського кіно тільки почалося, Ш. Ахушков пропонував починати цю діяльність зі створення довідково- бібліографічного ресурсу на кшталт класичної праці Лейтеса і Яшека5. На час публікації цього матеріалу Шамілеві Ахушкову виповнилося двадцять два роки. Тоді ще ніхто не передбачав, що він стане відомим діячем інгушського відродження, майбутнім кінознавцем, письменником, сценаристом. Крім згаданої замітки у журналі "Кіно", було надруковано статті, що засвідчували фахові знання автора та його обізнаність не лише зі станом радянської української та російської, а й європейської кінематографії. Так, у дискусії про шляхи поліпшення української кі- нопродукції Ш. Ахушков відстоював створення постійних творчих колективів на чолі з режисером, якій був би органічно поєднаний з колективом своїми поглядами і принципами.

У статті "За стиль фільмаря!" він наголошував, що це допоможе уникнути еклектизму в роботі більшості тогочасних режисерів, "плинності" творчих груп (акторів, операторів, художників, сценаристів) та сприятиме появі власного обличчя - стилю. У замітці "Кіно - радіом у нас" молодий кінознавець вітав появу звукового кіно. Не обійшов увагою Ш. Ахушков і кінопродукцію тодішніх кінофабрик на сторінках журналу: в публікаціях "Екран Москви" та "Дела и люди" подано аналіз стрічок "Лялька з мілійонами" (реж. С. Комаров), "Овод" (реж. К. Марджанов), "Норд-Ост" (реж. Ч. Сабинський), "Дела и люди" (реж. й авт. сцен. О. Мачерет)6. Дві його статті у журналі "Кіно" присвячено німецькому та французькому кінематографу. Завдяки знанню французької мови Ш. Ахушков у публікації "Сьогодні французького кіно" запропонував читачам огляд матеріалів паризького журналу "Сінема", зокрема й відгуки на російські стрічки: "Путівка в життя", "Одна", "Земля чекає".

Із "Хроніки" журналу "Кіно" стало відомо, що він - автор дитячого сценарію "Гавриш" та асистент стрічки "Суддя Рейтанеску" Одеської кінофабрики8. У рекламі в журналі науково-популярного фільму "Чудова китаянка (Соя)" Одеської кіностудії наводилось лише прізвище режисера - С. Комар9, хоч автором сценарію цього фільму був Ш. Ахушков. Вдалося розшукати відомості про друковане видання сценарію, де зазначено його прізвище10.

Так розпочався мій пошук відомостей про Шаміля Ахушкова.

Довідники та енциклопедії не містили жодної інформації про Ш. Ахушкова, і тоді я звернулась до мережі Інтернет. Завдяки бібліографічному посібнику "Республика Ингушетия: события и даты. 2008 год", було віднайдено короткі біографічні відомості про Ш. Ахушкова: орієнтовні роки його життя - 1907-1943 (загинув на Воронезькому фронті, де був редактором фронтової газети); захоплюючі факти біографії; фах - перший інгуш- ський кіносценарист та редактор, автор декількох кіносценаріїв, редактор театральних та кіновидань: "Броненосець "Потьомкін"", "Чарлі Чаплін", укладач альбому "Азербайджанская ССР на Всесоюзной сельскохозяйственной выставке 1939 г.", а також автор статей сільськогосподарської тематики.

Значно більше відомостей я отримала завдяки спогадам Ю. Полтавцева про відвідини ним і Ш. Ахушковим М. Булгакова у Москві на початку січня 1928 року. Виявляється, на той момент вони - студенти (Харківського художнього інституту) - вже були авторами трьох рукописних сценаріїв: "Гаврош", "Планетний трест", "Роковые яйца" та добре знали творчість Л. Курбаса і його постановки п'єс М. Куліша; захоплювались поезію П. Тичини й мали грандіозні плани щодо ознайомлення з театральним життям Москви і Ленінграда. У спогадах Ю. Полтавцева наведено цікаві біографічні дані Ш. Ахушкова: його батько-інгуш був військовим, який у 1904 році вдарив на майдані в Тбілісі російського генерала, що його образив. За це Заурбека Ахушкова було засуджено, але він утік із в'язниці. Емігрувавши до Франції, влаштувався працювати кореспондентом паризької газети, одружився з парижанкою, від шлюбу з якою у нього народився син Шаміль. Пологи сталися на пароплаві під час подорожі. Саме тому на питання про місце свого народження Шаміль відповідав: "Десь в океані", - і додавав: "Десь коло мису Доброї Надії". Після революції Заурбек Ахушков перебував на боці незалежної Гірської Республіки, входив до складу її делегації на Версальській мирній конференції (1920 ). Помер 1923 року в Україні12.

Подальшим пошукам відомостей про Ш. Ахушкова сприяли контакти з Адамом Мальсаговим - дослідником його життя та творчості. Водночас, на прохання А. Мальсагова, йому було надіслано відомості про публікації у журналах "Кіно", "Червоний шлях" та "Східний світ". На жаль, відсутність часу та повноти комплектів газети "Чорноморська комуна" в київських бібліотеках не дали можливості розшукати статті Ш. Ахушкова в цьому одеському виданні.

Український період життя Ш. Ахушкова тривав понад десять років (1924-1935). Він мешкав у Харкові та Одесі. Цей час позначений не лише публікаціями на теми кіно та сценаріями, а й літературними студіями. Ми маємо змогу познайомитися з Ш. Ахушковим як письменником-початків- цем: два його оповідання "Квітне алича" та "Жінка" з циклу "Інгушетія" побачили світ у журналі "Червоний шлях"; оповідання "Жінка" присвячено П. Тичині13.

У примітках до публікацій у покажчику змісту журналу "Червоний шлях" (1923-1936) зазначено, що перекладач і мова оригіналу не вказані. Проте джерела доводять, що, крім рідної інгуш- ської мови, Ш. Ахушков вільно володів російською, французькою та українською.

Під час перебування Ш. Ахушкова у Харкові та Одесі, крім літературної праці, написання сценаріїв, журналістської діяльності, він активно включився і в науково-культурне життя. Зокрема, став членом Українського товариства драматургів та композиторів (УТОДіК), входив до складу худради Харківського російського драматичного театру. У харківських наукових виданнях було віднайдено його статтю "Чи вмирає оперове мистецтво?", присвячену стану оперного мистецтва в Україні та необхідності спеціальної підготовки акторів для оперних театрів у Харкові, Одесі та Києві14.

У повідомленні наукового журналу "Східний світ" про результати науково-дослідної роботи Асоціації сходознавців у 1928/29 академічному році наведено теми "прилюдних" наукових доповідей, зокрема - Ш. Ахушкова "Інгушетія" та "Башти й світлиці Інгушетії" в історико- етнологічному відділі, що засвідчує його приналежність до діяльності Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців15.

У 2011 році в Інтернеті з'явилися дві праці про Ш. Ахушкова, в яких автори М. Яндієва, А. Мальсагов, Б. Газіков подали результати дослідження його творчого та життєвого шляху, надрукували творчу спадщину та надали коментар до друкованих праць та архівних документів кінознавця16.

Московський період творчості Ш. Ахушкова можна назвати "зоряним", він увійшов до елітного кінознавчого товариства. Паралельно з роботою у Держкіновидаві він, наприкінці 30-х років, працював консультантом з питань кіно у драмсек- ції Спілки письменників СРСР; продовжував друкуватися в кінематографічній періодиці: журналі "Пролетарское кино"; співпрацював із кінотрес- том "Востоккино" (Москва), головою якого був тоді Берд Котієв17, репресований у роки Великого терору.

Ш. Ахушков, людина обдарована та енергійна, завжди перебував у гущі культурного життя. За непідтвердженими відомостями він був добре знайомий із О. Довженком, П. Тичиною, Л. Кур - басом. Це видається реальним, якщо згадати його візит до М. Булгакова, документально доведене листування з М. Горьким та доволі тісне творче спілкування з С. Ейзенштейном.

Про московський період діяльності Ш. Ахушкова детальніше розповідають видання з історії радянського та світового кіно, в підготовці яких він брав участь. Цьому також сприяло його знайомство з Георгієм Авенаріусом та їхня спільна праця на Одеській кіностудії.

Більшість цих видань Ш. Ахушков створив у співавторстві з Перою Аташевою (Атташева) - першою дружиною С. Ейзенштейна. Всі вони стали класикою кінематографічної літератури, а з часом - букіністичними раритетами, інформацію про які частіше можна знайти на букіністичних сайтах, ніж в електронних каталогах бібліотек. Мені не пощастило переглянути всі ці видання de visu. Тому у списку до статті їх позначено астериском.

Над першим великим спільним проектом до десятиліття культової стрічки С. Ейзенштейна "Броненосець "Потьомкін"" - збірником рецензій, статей та спогадів учасників фільму - П. Ата- шева і Ш. Ахушков почали працювати на початку 30-х років. Його видання двічі відкладали і доопрацьовували, остаточний варіант збірника побачив світ лише у 1969 році в серії "Шедеври радянського кіно"18. На жаль, рукопис, підготовлений П. Аташевою і Ш. Ахушковим, не зберігся.

Наступним масштабним виданням творчого тандему став фотоальбом про перші двадцять років радянського кіномистецтва (1919-1939). У 1928 році в Україні було видано фотоальбом "Українські кіно", з яким Ш. Ахушков, безперечно, був добре знайомий19. Але масштаби московського альбому вражають - на 270 сторінках крейдяного паперу розмістилися сотні кадрів із фільмів радянських кінофабрик, здебільшого Москви, Ленінграда, Тбілісі20. Довідковий апарат видання містить перелік фільмів, представлених в альбомі, покажчик прізвищ сценаристів, кінорежисерів, операторів, акторів, композиторів, звукооператорів та художників фільмів. У вступному слові упорядники П. Аташева та Ш. Ахушков наголошували, що в альбомі представлено найбільш характерні течії та фільми радянської художньо-ігрової кінематографії за двадцять років, документальні картини - як виняток. Щодо систематизації, то було обрано хронологічний принцип. Упорядники пояснюють це тим, що історію радянського кінематографа ще не написано, ще немає наукової концепції розвитку радянського кіномистецтва, яка б висвітлювала чітку і точну картину його етапів, провідні тенденції, течії, напрями і школи. кінокритик культурний літературний ахушков

Українське кіно в альбомі представлено кадрами зі стрічок: "Аероград", "Арсенал", "Багата наречена", "Два дні", "Звенигора", "Земля", "Злива", "Іван", "Коліївщина", "Нічний візник", "Сорочинський ярмарок". Поруч з кадрами з фільмів О. Довженка "Арсенал" та "Земля" подано такі коментарі: "...Цей твір ["Арсенал"], насичений великим темпераментом, глибоко національний по своєму образному строю, ставить О. Довженка в перші ряди майстрів радянського кіномистецтва» [20, с. 93], "... Вихід "Землі" О. Довженка - вершина мистецтва німого кіно, життестверджуючий, поетичний філософського змісту фільм" [20, с. 112]. Видання мало й англомовну версію. Цікаво, що в англомовному варіанті додався ще один автор - кінорежисер і сценарист Едуард Пенцлін.

Глибокі знання з історії світової культури, ерудиція, знання європейських мов сприяли участі Шаміля Ахушкова у підготуванні видань серії "Матеріали з історії світового кіномистецтва" за редакцією С. Ейзенштейна та С. Юткевича. Всього було видано два томи, присвячені творчості відомих представників американської кінематографії: Д. Гріффіта і Ч. Чапліна. Перша частина кожного тому містила статті провідних російських та зарубіжних кінознавців, зокрема М. Блеймана, С. Ейзенштейна, С. Юткевича; друга - переклад праць Д.-У Гріффіта та Ч.-С. Чапліна. Важливі компоненти видання - ґрунтовна фільмографія та ілюстративні матеріали21.

У коментарях до спогадів С. Ейзенштейна22 про зустріч із американським льотчиком та письменником Дж. Коллінзом знаходимо згадку про те, що запис до книги В. Лауренса, зробили П. Аташева и Ш. Ахушков. Її єдиний примірник зберігається у Московському музеї книги23. Що стосується радянського кінематографа, то, крім статей у кінематографічній періодиці, Ш. Ахушков написав книгу про історію створення фільму "Зустрічний" - радянської ідеологічної стрічки24 та упорядкував збірник сценаріїв відомого грузинського діяча кіно М. Чіаурелі25. Такими публікаціями він, мабуть, мусив "платити данину за доволі вільне творче життя". На нашу думку, єдиним позитивом стрічки "Зустрічний" була музика Д. Шостаковича.

Безумовно, постать Ш. Ахушкова заслуговує на повагу і має бути внесена до історії українського кінематографа. Більше матеріалів про його життя і творчі контакти в Україні дали б дослідження в архівах Києва, Харкова, Одеси.

Размещено на Allbest.ru