Європейська культурна традиція

Регіональні особливості культури Європейського континенту. Елітарна та масова культура Європи. Глобалізаційні процеси в сучасній європейській культурі. Розвиток популярної музики в Європі. Арт-хаусне кіномистецтво, культурно-мистецькі виставки і аукціони.

Рубрика Культура и искусство
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 20.06.2017
Размер файла 40,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейська культурна традиція

План

1. Регіональні особливості культури Європейського континенту

2. Елітарна та масова культура Європи

3. Глобалізаційні процеси в сучасній європейській культурі

4. Розвиток популярної музики в Європі

5. Арт-хаусне кіномистецтво

6. Культурно-мистецькі виставки та аукціони Європи

1. Регіональні особливості культури Європейського континенту

Північна Європа - частина Європейського континенту, що охоплює північні його регіони. Організація Об'єднаних Націй у поняття "Північна Європа" включає такі країни та залежні регіони: Велика Британія, Гернсі, Острів Мен, Джерсі, Данія, Фарерські острови, Естонія, Ісландія, Ірландія, Латвія, Литва, Норвегія, Свальбард і Ян-Маєн, Швеція, Фінляндія, Аландські острови.

Природні особливості Північної Європи наклали свій відбиток і на культурні традиції населення. І нині популярні народні пісні, танці та казки, де героями виступають тролі - надприродні істоти у вигляді маленьких чоловічків. Часто на різних святах можна побачити народні костюми ручної роботи.

Велику роль у культурному розвитку країн Північної Європи відіграло XVIII століття, яке створило підґрунтя для якісного стрибка в умовах першої половини XIX століття. Спадковість між двома сторіччями яскраво віддзеркалюється у творчій долі видатного данського скульптора Бертеля Торвальдсена (1768-1844 pp.).

Зорієнтоване на міфологічну тематику, мистецтво Торвальдсена поєднує традиції класицизму з принципово новими художніми прийомами ("Амур і Психея" - 1807 р., "Ганімед" - 1804 р., "Три грації" - 1819 р. та ін.).

Мистецтво Б. Торвальдсена здобуло широке визнання в Європі. Скульптор працює у Німеччині, Італії, Польщі, створюючи пам'ятники Ф. Шіллеру, папі Пію VII, королю Станіславу Понятовському та ін. Широке визнання, робота в різних країнах Європи мали для Торвальдсена й негативне забарвлення, а саме звинувачення у втраті чітких національних орієнтирів, намагання "говорити мовою інших". Проте Торвальдсен, працюючи за межами батьківщини, ідентифікував себе з Данією і зробив надзвичайно багато для прославлення цієї маленької країни. Останні десять років скульптор жив на батьківщині і був обраний президентом Академії мистецтв.

Поступовим утвердженням нового спрямування данського мистецтва - звернення до тем народного життя, більш свідоме формування митцями соціальних ідеалів, поглиблення реалістичних тенденцій - позначені 30-40-і роки XIX століття. Важливу роль у ці роки відіграє данський теоретик та історик мистецтва Гойєн, який закликає митців до створення самобутнього данського мистецтва, спираючись на вивчення народних традицій. Зазначимо, що однією з особливостей данського мистецтва було співіснування академічного (побудованого на вимогах класицизму) і реалістичного мистецтва, художні принципи яких окремі митці намагалися поєднати.

На відміну від італійських, французьких митців, котрі різко розмежовували академізм і реалізм, данські майстри прагнули спиратися на ідею спадкоємності художнього розвитку. Прикладом цього може бути творчість відомого живописця Карла Блоха (1834- 1890 pp.). Його пензлеві належить і виконана за всіма вимогами класицизму картина "Геракл, який визволяє Прометея" (1864 р.), і жанровий реалістичний портрет "Хлопчик-ганчірник" (1863 р.).

Досить широким жанровим розмаїттям позначений живопис Швеції. При цьому більшості митців першої половини XIX століття (Олаф Сьодермарк, Карл Фалькранц, Йохан Хьоккерт, Нільс Бломмер) притаманний інтерес до навколишнього світу, до звичайних життєвих, побутових процесів, до природи Швеції. Митців приваблює життя шведської провінції, зокрема Лапландії.

Аналізуючи культуру скандинавських країн, особливу увагу слід приділяти розгляду норвезької літератури, зокрема драматургії, яка завдяки творчій спадщині Генріха Ібсена набула світового значення. Творчість Г. Ібсена багато в чому віддзеркалює процес національного самовизначення Норвегії, її боротьбу за національне визволення. Доля цієї країни досить трагічна, адже їй довелося пережити довгі сторіччя національного гноблення. Саме в контексті реальних історичних подій, специфічної ситуації щодо можливостей розвитку національної культури потрібно оцінювати творчість Г. Ібсена й таких яскравих письменників, як Іонас Лі, Александр Кілланд, Б'єрнстьєрне Б'єрнсон.

Південна Європа - геополітичний регіон на півдні Європи. До регіону традиційно відносять країни (зі столицями): Португалія - Лісабон; Іспанія - Мадрид; Андорра - Андорра-ла-Велья; Монако - Монако; Італія - Рим; Ватикан - Ватикан; Сан-Марино - Сан-Марино; Греція - Афіни; Мальта - Валетта; Кіпр - Нікосія.

Південна Європа пройшла дуже своєрідний шлях розвитку від найдавнішого часу до наших днів.

Уже в XVII ст. до н.е. на сході Середземномор'я існувала фінікійська цивілізація. Вона мала вплив на культуру Греції і навколишніх територій.

Наприкінці XI ст. до н.е. сформувалася древньогрецька цивілізація, яка мала визначаючий вплив не лише на розвиток сусідніх областей, а й значної частини Європи.

У центрі регіону з VIII ст. до н.е. розпочинає свою історію стародавній Рим, який поступово посилює свій вплив на Апеннінський півострів, а з І ст. його влада поширюється на все Середземномор'я та інші регіони Європи.

У IV ст. Римська імперія розпадається на західну - Римську імперію - і східну - Візантійську - у результаті нападів готів, вандалів, лангобардів та інших племен.

Послаблення імперії призвело до завоювання майже всієї території Іспанії, Сицилії, Мальти та інших островів Середземного моря вихідцями із Північної Африки - берберами і арабами. Значна частина Італії була завойована лангобардами. Територія сучасної Греції і Південної Італії входила до складу Візантійської імперії.

Араби за період багатовікового перебування на півдні Європи мали сильний вплив на культуру завойованих територій, навчили місцеве населення вирощувати рис, бавовник, будувати зрошувальні системи, а також залишили свій слід у мові і топоніміці.

Особливий вплив на розвиток Півдня і всієї Європи мала епоха Відродження, яка супроводжувалась бурхливим духовним розвитком, зокрема мистецтва, науки, творів національних літератур тощо.

У середні віки на перехресті морських доріг із сухопутними виникали держави-міста Венеція, Генуя, які розбагатіли на посередницькій торгівлі Європи із країнами Сходу. Виробництвом сукна і шовкових тканин славились Флоренція і Мілан. У XIV-XV ст. у цих торгових містах зародилося мануфактурне виробництво, яке поступово проникло в Західну Європу. Це був новий етап в економічному житті Європи.

Великі географічні відкриття XV-XVII ст. сприяли утворенню на півдні Європи двох могутніх колоніальних держав - Іспанії і Португалії.

Однак гонитва за легкою наживою у колоніальних землях (пошуки дорогоцінних металів та різних скарбів) стримувала розвиток ініціативи цих найбагатших держав Півдня щодо пожвавлення міжнародних взаємовигідних зв'язків і перебудови національних економік. Багатство від колоній вкладалось не в модернізацію застарілої економіки, як це робили у Великобританії та Нідерландах, а використовувалось для другорядних, переважно розважальних заходів. Це призвело до поступового відставання та економічного занепаду Іспанії і Португалії в епоху індустріалізації, що почалася в Європі з кінця XVIII ст.

Центральна Європа - політичний та історико-географічний регіон, до якого включають колишні соціалістичні країни Європи. Це один із регіонів Організації Об'єднаних Націй, що складається з таких країн: Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Хорватія, Чехія, Чорногорія, Україна.

Країни регіону досить відмінні за природно-ресурсним потенціалом, характеристиками населення, рівнем економічного розвитку, культурними особливостями. Проте мають тісно сплетену сув'язь історичної долі та взаємодоповнюючі структури господарства, що дає змогу розглядати їх як певну територіальну соціально-економічну єдність - Центральноєвропейський регіон. Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як вигідне, що характеризується:

а) компактним розміщенням у центрі Європи між Заходом та Сходом. З одного боку - розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою визначають економічну політику на регіональному та світовому ринку, з другого - країни СНД, передусім Росія й Україна, які є для Центральної Європи традиційними економічними партнерами;

б) виходом до моря 11 з 15 країн регіону, що дає змогу їм здійснювати широкі контакти із зовнішнім світом;

в) розвинутою системою транспортних комунікацій. Цю територію в усіх напрямах перетинають залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи, лінії електропередачі. Інтегруюче значення для регіону має Дунайська водна система;

г) сусідським положенням. Центральноєвропейські країни є в основному невеликими за територією, що мають добру транспортну доступність. До того ж кордони країн проходять по територіях, які за своїми природними характеристиками не створюють перешкод для транспортних сполучень.

Культурні традиції більшості країн Центральної Європи перегукуються, адже часто мають спільні християнські чи язичницькі вірування. Більшість народних свят відрізняються лише назвами, але мають ідентичний зміст. У країнах Центральної Європи перевага надається традиціям, обрядам, звичаям, що складалися століттями. Прослідковується сильний етно-національний фактор.

Етнічний склад населення Центральної Європи порівняно не дуже строкатий. Тут проживають народи двох культурно-мовних сімей:

а) індоєвропейської, до якої входить слов'янська (поляки, чехи, словаки - західні слов'яни, болгари, серби, хорвати, словенці та інші народи колишньої Югославії - південні слов'яни), балтійська (литовці, латиші), романська (румуни) та албанська (албанці) групи народів;

б) уральської у складі угро-фінської групи (угорці, естонці).

У регіоні є як однонаціональні, так і багатонаціональні країни, але на сучасному етапі переважають процеси утворення етнонаціональних держав. Загострюються міжнаціональні відносини, що в ряді випадків спричиняється конфесійними відмінностями.

Таким чином, країни Центральної Європи, незважаючи на природні, соціальне економічні та соціально-політичні відмінності, об'єктивно пов'язані спільністю історичної долі.

Балканський півострів - півострів у Південній Європі, з трьох боків оточений морями; Адріатичним, Іонічним, Егейським, Мармуровим та Чорним. Умовною материковою межею є річка Дунай до гирла річки Сави, потім лінія йде на північ до Трієстської затоки. Площа - близько 505 тисяч км2. Найбільша довжина із заходу на схід - близько 1 260 км, із півночі на південь - 950 км.

На півострові частково чи повністю розташовані: Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Греція, Македонія, Чорногорія, Сербія, Хорватія, Словенія, Румунія, Туреччина.

Балканський півострів - один із найцікавіших регіонів Європи. Якщо на півночі переважає слов'янська культура, то на південь від Балканського півострова більшою мірою простежуються фракійські риси. В один і той же час у мові народів Балкан співіснують як слова тюркського походження й історії, так і споконвічно слов'янські. У результаті мусульманської турецької асиміляції зовнішність більшості балканських народів, і без того цікава, стала гідною ще більшої уваги. Вони були б, якщо б не як росіяни, то як українці - більш південна слов'янська гілка, такими ж пшенично-волосими і пісочно-засмаглими з пухнастими блідими віями. Але сусідство з морем і турками дало несподівано гарний результат - зовнішність дивно органічна: деяка невиразність типово слов'янської особи плюс яскравість і соковитість особи східної.

Не можна не згадати про музику Балкан! Недарма угорці говорять про себе: "Мадяр сумом радіє". Тут вам і ісламські, схожі на молитву муедзина, співи, і споконвічно слов'янські чисті мелодії, і подібні молдавським, із цимбалами пісні-танці, що скрипкою рвуть душу. Віддає шумом, табором і закарпатськими історіями-страшилками. Більшість балканських свят мають язичницьку основу: досі в Новий рік (Сурва Годіна) хлопці ходять у зооморфному одязі й масках, із сурвакари (бубонцями) на поясі. їх супроводжують персонажі, що ототожнюються з різними благами - родючість, багатство, молодість. Першого березня відзначають прихід весни - приколюють до грудей мартеніци - спеціальні вироби з червоної і білої ниток (що для болгар теж дуже символічно; червоний - як пристрасть, а білий - як м'якість і покірність), що означають здоров'я і довголіття. Неділя на сирніци - Масляну - день зустрічі рідних у будинку старшого родича, обрядовим блюдом є халва. І знову це поєднання східної та слов'янської культур: халва це типовеі ласощі, як шербет, наприклад, у країнах мусульманського Сходу. Їх імена настільки ж вигадливі, наскільки і мова - якась буйна, незачесана, невмивана суміш базарно-турецького із сакральним старослов'янським. Приблизно третина слів та імен - турецького (тюркського походження). Азіс, Преслава, Магда, Амет, Камелія, Петер, Івана - ось неповний список прикладів дивовижного впливу європейської та ісламської культур на споконвічно слов'янську. Навіть просто по імені можна прочитати всю історію, традиції і культурні особливості балканських країн.

Фольклор відзначається надзвичайним багатством (наприклад, у румунів близько 2000 народних танців) та тим, що до XIX ст. включно (частково й пізніше) він активно побутував. Твори балканських народів за багатьма ознаками дуже близькі. В обрядовому фольклорі - це регіональний жанр колядок. Особливе місце посідають балади. На думку деяких фольклористів, саме на їх основі постали характерні для балканських народів епічні пісенні регіональні жанри південних слов'ян: юнацькі пісні, гайдуцькі пісні слов'ян, румунів, албанців, грецькі клефтські пісні та сербо-босняцькі ускоцькі пісні. Усі ці жанри відображають антитурецьку боротьбу. У баладах спостерігається сюжетна подібність, наприклад у баладі про брата-мерця, що побутувала в греків, албанців, сербів, македонців, болгарів у дуже близьких версіях. Сюжети легко переходили від одного народу до іншого, надто на віддавна двомовних територіях, як-от слов'яно- албанському чи греко-албанському пограниччі.

Релігію завойовників-османів прийняли більша частина албанців, серби-босняки (колишні богомили) та болгари-помаки. Багатовікове сусідство та співжиття з турками-османами спричинило східний вплив на музику, танці, архітектуру, житло, інтер'єр, побут, звичаї, народний одяг, страви, напої всіх балканських народів. Найсильніші східні впливи були в Албанії. Турецькі впливи позначилися й у фольклорі - музичному і словесному (наприклад, популярність близькосхідних анекдотів про Ходжу Насреддіна).

2. Елітарна та масова культура Європи

У працях філософів XX століття поняття масової й елітарної культури трактуються як протилежні і пов'язані з концепцією поділу суспільства на еліту і маси. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на "творчу еліту", яка, природно, становить меншу частину суспільства, і на "масу", що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти ("елітарної культури") культурі "маси" ("масовій культурі").

Аналогічно Артур Шопенгауер поділяв людей на два типи: "людей генія", що мають особливу здатність до естетичного світоспоглядання і художньо-творчої діяльності, і "людей користі", що зорієнтовані здебільшого на практичну, утилітарну діяльність. На цих же позиціях стоїть Ганс-Георг Гадамер, на думку якого "неминуче ще чіткіше розмежування між масою і тими небагатьма по-справжньому творчими талантами, які існуватимуть з масою поруч у часі".

Двайт Макдональд вважає, що масова культура з'явилася як "паразитична ракова пухлина на тілі культури високої". Вторинність масової культури підкреслює і Клемент Гринберг, на думку якого умовою існування масової культури є "доступ до високої, дозрілої культурної традиції, відкриття і досягнення якої вона використовує у своїх цілях". Польський дослідник В. Дашкевич порівнює масову і елітарну культуру з гусінню і листям, вважаючи, що масова підриває елітарну, нічого не даючи взамін.

Відносне розшарування культури на "культуру усіх" і "культуру обраних" існувало завжди. Навіть у первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загально-племінної культури. З появою писемності виникли відмінності між елітарною культурою "грамотних" людей і фольклорною (народною, етнічною) культурою. У XX ст. і відмінності отримали форму елітарної й масової культури. європейський культура музика кіномистецтво

Елітарна культура зорієнтована, на думку її творців, на сприйняття елітою як кращою частиною суспільства, яка має особливу сприйнятливість; це форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.

Обсяг інформації, що міститься в сучасних наукових виданнях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозрозумілі, важкі для сприйняття і потребують для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.

Не маючи ніяких знань в галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко повною мірою оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад Джойса, Гессена, Боргеса, Хаколі - поетів-символістів; музики - Стравінського, Малера, Шнітке, Дебюсі; живопису - кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму; кіно - Тарковського чи Сакурова). Висока культура стала спеціалізованою. Час енциклопедично освічених універсалів, що відчувають себе як удома у всіх сферах культури, минув. У кожній сфері культури тепер є своя, порівняно нечисленна еліта.

У сучасній західній культурі широкого розповсюдження набула так звана масова культура. У найбільш типових яскравих формах вона виникла у США, які стали в ній "законодавцем моди", зосередивши для цього потужні фінансові та технічні ресурси. Відомий американський політолог Збігнєв Бжезинський любив повторювати фразу, яка стала з часом повсякденною: "Якщо Рим дав світу право, Англія - парламентську діяльність, Франція - культуру і республіканський націоналізм, то сучасні США дали світу науково-технічну революцію та масову культуру". Типові її риси - стандартизація, засилля легко доступних форм, апеляція до лібідних інстинктів, ринкове ставлення до мистецтва, науки, політики, релігії як до виробників споживчих вартостей. На відміну від високої, елітарної культури, яка завжди була орієнтована на інтелектуальну, думаючу публіку, масова культура свідомо орієнтується на "усереднений" рівень масових споживачів.

Масова культура є продуктом індустріального, а потім постіндустріального суспільства з притаманним їм культом споживання та високим розвитком засобів масової комунікації, насамперед преси, радіо, кіно, телебачення, зв'язку, відео- та звукозапису, які й роблять споживання культурних цінностей масовим. Однак прагнення до масового охоплення (термін "масова культура" містить у собі вказівку на масовість даного явища) ґрунтується не на змістовній, а на формальній кількісній ознаці. Масовість є не народність, а кількісний спосіб виробництва та споживання. Характерно, що масова культура знаходить родючий ґрунт там, де ще не розвинена національна культура.

Масова культура створюється і нав'язується зверху спеціалістами - майстрами-професіоналами (менеджерами, письменниками, теле- та кінорежисерами і сценаристами, естрадними композиторами, музикантами, співаками, акторами) іноді на високому професійному рівні. Проте якість її творів визначається лише одним критерієм - комерційним успіхом.

Масова культура є надзвичайно прибутковою справою, особливим типом бізнесу (шоу-бізнесу). Вона характеризується наявністю розгалуженої мережі "індустрії розваг". Причому саме поняття "індустрія розваг" свідчить про те, що "творення" культури поставлене на промисловий рівень. Будь-яке художнє: явище навіть високого ґатунку набуває ознак товару; комерціалізується. У сучасній західній культурі шоу всіляко рекламується як один із найбільш демократичних видів мистецтва, що, втім, не виключає, а, швидше, передбачає його широке використання в різних політичних акціях (виборчі кампанії тощо).

Головний засіб дії масової культури - імідж (образ), уявлення про речі та людей, цілеспрямовано сформоване засобами масової інформації, зокрема рекламою. Імідж включає в себе кілька обов'язкових характеристик - "людина з народу", хороший сім'янин, турботливий батько.

Масова культура спрощує культурні цінності, робить ставку на видовищність, штампи, стереотипи. Вона не вимагає від людини зайвих інтелектуальних та емоційних зусиль, витрат розумової енергії, почуттів, волі, тобто того, що вимагає серйозне мистецтво (елітарна культура). Масова культура тільки створює пародію на високу культуру, паразитуючи на ній.

Жанри масової культури - мелодрама, детективний роман, вестерн (від англ, western - західний) - фільм, присвячений, як правило, героїзації перших поселенців західних районів Америки; мюзикл - музично-сценічний твір, головним чином комедійного характеру, в якому використовуються різні засоби естрадної та побутової музики, драматичного, хореографічного й оперного мистецтва. Жанр мюзиклу виник у СІЛА в кінці XIX ст. Популярними жанрами масової культури є фільми жахів і порнофільми.

Одним із найяскравіших елементів масової культури є комікс - оповіді в картинках з короткими коментарями до змісту. Комікс випускається у вигляді окремих журналів або на сторінках газет. Як правило, комікси мають вкрай низький естетичний зміст, всіляко експлуатують теми еротики, насильства і вульгарного гумору. Якраз у межах цих жанрів створюються спрощені "версії життя", які зводять соціальне зло до психологічних і моральних факторів.

Подібні псевдоцінності культури для широкого вжитку одержали назву "кітч", "кіч" (від нім. verkitschen - продавати задешево і kitschen нім. жаргон - збирати вуличне сміття). Він має всі ознаки культури, крім її змісту. Це - культура за формою й антикультура за змістом. Для вітчизняного глядача таким яскравим зразком кітча, феноменом масової культури виступають численні мексиканські та бразильські серіали. Вони розраховані на первинний рівень сприйняття й художнього мислення, на примітивну й естетично нерозвинену людину. Це фільми для "бідних людей", бідних, насамперед, культурно.

Суперечливість розвитку масової культури XX ст. спричинила появу такого явища, як контркультура, яка як ідейна течія та громадський рух досягла найбільшого розвитку в 60-70-і pp. XX ст. Основне в ній - це боротьба з офіційними цінностями, опозиція офіційній культурі.

Офіційна культура є такою формою культури, яка транслюється зверху і визнається (найчастіше мовчки) більшістю суспільства як певний стандарт. Офіційна культура існує в будь-якому суспільстві.

Офіційній культурі контркультура протистоїть не як її антипод, а просто як інше. Найбільш популярними і впливовими теоретиками контркультури виступили французький письменник, філософ і публіцист Жан Поль Сартр і німецько-американський філософ і соціолог Герберт Маркузе (1898-1979). Вони розглядали всю існуючу культуру як організоване насильство над особистістю, що викорінює з людських душ творчі пориви. Найбільш ефективним засобом контркультурного протистояння існуючому Сартр і Маркузе вважали безпосередню дію, спонтанний бунт, виклик, заперечення, порушення норм громадського порядку, правил поведінки, пристойності взагалі.

Контркультура - це моральне протистояння світові вдоволеності, світові ситих, духовно глухих. Ідеологія контркультури виражалась у критиці міщанського матеріального благополуччя, накопичення, життєвого успіху, соціального конформізму. Контркультурою можна називати культуру дисидентів в часи СРСР.

Від поняття контркультури необхідно чітко відділяти антикультуру. Остання є антагоністичною культурі як такій. Антикультура є такою формою буття людини і суспільства, яка спеціально спрямована на зруйнування, знищення, деструкцію духовності та культури. Інколи антикультура може проявлятись під маскою офіційної культури, наприклад фашизм.

Складним, своєрідним та суперечливим явищем XX ст. є рок- культура, яка виникла на межі 50-60-х pp. Рок (від англ, rock - хитатися, розкачуватися) - це не лише музичний стиль. Музика - не все, що становить зміст року. Головне в ньому - моральна позиція, тип існування. Рок-культура зародилась як прагнення молоді повернути моральності та мистецтву їх простий, безпосередній людський зміст, звільнити їх з-під диктату церкви, держави, партій.

3. Глобалізаційні процеси в сучасній європейській культурі

Досліджуючи сутність "культурного шоку", який виникає у людини, що потрапляє в нове для неї культурне середовище, Ф.Бок виділяв п'ять варіантів розв'язання такого конфлікту двох культур на рівні індивідуальної свідомості: геттоїзація, асиміляція, часткова асиміляція, проміжний спосіб та культурна колонізація. З незначними застереженнями запропонована Ф. Боком систематизація в основному може бути використана і для характеристики процесів, які виникають при безпосередньому контакті двох культур і в більш значних, ніж індивідуальна свідомість, масштабах:

Геттоїзація. Відбувається в тих випадках, коли більш "сильна" культура, тобто культура, представники якої мають реальну владу над ситуацією, не йде на контакт зі "слабшою" культурою, або представники "слабшої" культури через ті чи інші причини намагаються або змушені уникати контактів з панівною культурою (тут можна використати також такі терміни, як "домінантна культура" і "субкультура"). У таких випадках поруч, а то й майже на одній території існують дві окремі культури, представники яких майже не спілкуються між собою. Приклади - негритянські гетто або резервації індіанців у Північній Америці. Доволі замкнуті райони в сучасних великих західних містах заселені представниками інших (неєвропейських) культур: так звані китайські, індійські, арабські квартали. Наприклад, район Кройцберг у Берліні - своєрідне турецьке гетто, де більшість населення - турки; вулиці мають типовий турецький вигляд; реклама, преса, оголошення - майже виключно турецькою мовою; існують представництва турецьких політичних партій; ресторани, банки і т. д. - все турецьке. Як стверджує Д. Іонін, у Кройцберзі можна прожити все життя, не сказавши ані слова німецькою мовою. До речі, в подібних іншокультурних районах Торонто (Канада) дуже часто знімаються фільми, події яких відбуваються за сценарієм в індійських, китайських, таїландських та інших азійських містах. Варто зазначити також, що геттоїзації можуть бути піддані представники як місцевої культури (як-от американські індіанці), так і прибулої.

Часткова асиміляція. Варіант, коли представники непанівної культури жертвують своєю культурною традицією в якійсь обмеженій сфері (найчастіше це робота або навчання), але зберігають власну культурну традицію в родинних зв'язках, віросповіданні.

Асиміляція. Представники непанівної культури цілком і найчастіше за власним бажанням відмовляються від своєї культурної традиції, своїх культурних норм і намагаються повною мірою засвоїти іншу (панівну) культуру. Треба зазначити, що повна асиміляція далеко не завжди відбувається легко і швидко, оскільки на заваді може стати як недостатня пластичність, здатність до пристосування самих асимільованих (опанування нової мови і т. п.), так і спротив панівного культурного середовища.

Культурний обмін (у Ф. Бока - "проміжний спосіб"). Фактично найкраща форма міжкультурних контактів, але реально трапляється дуже рідко. Йдеться про те, коли поруч, майже разом існують і взаємно збагачуються дві доброзичливо налаштовані одна до одної культури. Історія все ж таки знала такі випадки. Така ситуація, наприклад, виникла, коли після Варфоломіївської ночі до Німеччини масово переселилися французькі гугеноти і на тлі релігійної спільності дістали там доброзичливу підтримку і допомогу. У той час було багато зроблено з обох сторін для зближення і взаєморозуміння між французькою і німецькою культурою.

Культурна колонізація. Ситуація, коли інша, чужа культура активно поширюється серед представників корінної культури, змінюючи при цьому їх тип світосприйняття, цінності, суспільні норми, моделі поведінки і т. п. Культурну колонізацію не треба плутати з колонізацією політичною. Тут не йдеться про захоплення влади, а відбувається добровільне, принаймні зовні (свідоме або несвідоме), прийняття носіями однієї культури інших, чужих культурних норм і традицій. Під час політичної (насильницької, владної) колонізації частіше відбувається геттоїзація або часткова асиміляція місцевого населення, яке негативно ставиться до загарбників. Для культурної ж колонізації характернішою є, наприклад, допомога менш розвинутим країнам, тобто своєрідне "захоплення" інформаційного простору, формування в ментальності носіїв місцевої культури уявлення про норми, традиції, символіку і т. д. колонізуючої культури як про "модне", "сучасне", "прогресивне". Сам механізм культурної колонізації у вигляді допомоги вибудовується приблизно таким чином. Уявімо, що розвинута західна країна споруджує промисловий об'єкт для потреб якоїсь економічно слаборозвинутої країни. У такому разі спонсори проекту завозять не тільки свою технологічну документацію, матеріали тощо, а й, хоча б частково, представників своєї культури, які демонструють місцевому населенню свою манеру (власне культурну традицію) працювати, спілкуватись, одягатись, харчуватись, відпочивати тощо. Причому місцеве населення за аналогією сприйняття як прогресивного і значущого самого будівництва починає позитивно (як загалом дещо сучасне, прогресивне) оцінювати і культурні норми прибульців. Виникає своєрідний асоціативний зв'язок між вищим рівнем життя і певною культурною традицією. Іншими словами, представники тієї культури, яка надає допомогу, сприймаються як більш заможні, більш освічені тощо, тобто взагалі більш успішні люди, і тому вони (власне, їхня культура) стають об'єктом наслідування для представників автохтонної культури.

Фактично те саме відбувається і під час поширення інформації: кінофільмів, у яких зображено "краще" життя, музики, різноманітних культурних проектів - усього, що так чи інакше здатне змінювати стереотипи масової та індивідуальної поведінки.

Дуже близьким до поняття модернізації є термін "глобалізація" ("глобалізм"). Щоправда, останній має більш виразне інформаційно- економічне контекстуальне забарвлення.

Слід також зазначити, що країни пострадянського простору і, навіть ширше, більшість колишніх соціалістичних країн не є традиційними суспільствами в сенсі застосування цього поняття до африканських та азійських країн. Проте в багатьох з них також активно дискутується проблема засвоєння цінностей, стандартів і норм західної культури, а звідси - актуалізуються й основні положення концепції модернізації. Стосовно колишніх соціалістичних країн теорія модернізації використовується в дещо зміненому та розширеному варіанті й найчастіше іменується теорією системної трансформації суспільства (або соціокультурної трансформації).

Потрібно звернути особливу увагу на проблемність розуміння представниками європейської культури як світогляду, цінностей, традицій інших культур, так і деяких емоційних аспектів сприйняття представниками цих інших культур самого процесу модернізації (глобалізації). Власне, проблема стара як світ: живучи в певній культурі, людина сприймає цінності, традиції, мораль саме своєї культури як загальні (майже природні) особливості людського існування. Культурологи найчастіше говорять про культурний шок, що його колись зазнали європейці внаслідок так званих великих географічних відкриттів та знайомства з іншими типами культур, як про подію минулого. Проте варто проводити межу між спеціально-науковим усвідомленням якихось фактів (у даному разі йдеться про усвідомлення того фату, що європейський спосіб життя, світогляд, традиції, цінності є тільки одним із численних варіантів) і мірою усвідомлення тих же фактів колективною свідомістю всіх представників культури. Щодо останнього можна сказати, що культурний шок або ще не став реальним досвідом нашої культури в усій її цілісності, або ж його переживання відбулося без суттєвих позитивних щодо панівного світогляду наслідків. Принаймні проблема розуміння "іншого" залишається не вирішеною і до сьогодні, що дало підстави президентові Міжнародної федерації філософських товариств Міро Кесаді зауважити: "Найбільшою вадою сучасного людства є невміння слухати і розуміти "не своє", терпимо ставитися до чужого, і навпаки, вміння з дивною впертістю перетворювати чуже на вороже". Не випадково все більше сучасних науковців схиляються до думки, що на зміну ще донедавна найбільш актуальним міжнаціональним та міжкласовим конфліктам приходять міжкультурні конфлікти, які стають новою глобальною проблемою людства, і що саме такі конфлікти можуть бути основою і причиною світових воєн XXI ст.

4. Розвиток популярної музики в Європі

У Європі в 16-17 ст. великого поширення набули "балади-листівки", тобто надруковані на папері вірші з нотами у верхній частині аркуша. Це вже були перші кроки шоу-бізнесу, масового поширення музики.

Народна музика поширюється ніби "сама": хтось чує пісню, запам'ятовує її і співає, потім ще хтось чує співаючого і запам'ятовує і т. д. Це неконтрольований процес. А ось тиражування нот - це вже спроба усвідомленого, контрольованого розповсюдження музики.

Сучасна поп-музика належить до цілої індустрії - безлічі виробничих структур, через які проходить музична ідея, щоб у результаті стати конкретним продуктом і бути проданою мільйонам людей. І "балади- листівки" були початком формування цієї складної системи.

У 1650 році в Лондоні була випущена збірка "Учитель танців", складена Джоном Плейфордом (1623-1686), в якій були зібрані ноти різноманітних сільських танцювальних мелодій Англії, забезпечені поясненнями до танцювальних фігур і рухів. Плейфорд із друзями багато їздив по країні і збирав фольклор. Збірка виявилася дуже популярною, і за нею пішли безліч інших.

Ефектність народних мелодій, століттями вивірена точність баладної форми привернули увагу серйозних композиторів. Так, саме "Учитель танців" ліг в основу "Опери жебрака", одного з ранніх творів т. зв. баладної опери. Композитор Джон Пепуша (1667-1752) і драматург Джон Гей (1685-1732) представили свій твір лондонській публіці в кінці січня 1728 року. Успіх був настільки великий, що поставив під загрозу популярність Г. Ф. Генделя, чиї опери домінували в той час на англійській сцені.

З кінця 18 ст. широко поширюється аматорське музикування і, як один з його головних інструментів, фортепіано. Хороші фортепіано коштували недешево, але продавалися і недорогі невибагливі зразки. Важливо, що саме музикування стало дуже популярним. У моду входять фортепіанні п'єси, прості й сентиментальні, які не важко було вивчити будь-кому. Ці п'єси були густо прикрашені різними нехитрими, але ефектними музичними прийомами, що робило Їх на перший погляд вкрай витонченими. Схожі прийоми використовує і сучасна популярна музика.

Забезпечена публіка Європи розважалася салонним музикуванням. З'явився особливий жанр салонної балади, який був спрощеним наслідуванням оперного мистецтва.

Для бідних же людей однією з нечисленних розваг стала шарманка, винайдена в кінці 18 ст. у Швейцарії.

Шарманка могла відтворити одну або кілька популярних мелодій, і бродячі шарманщики виконували різні пісні: від сатиричних куплетів до сумних балад.

Зростала кількість музичних видавництв, що випускали нотні листівки і книги. До кінця 19 ст. багатомільйонні тиражі нотних аркушів вже не були чимось дивним.

Триває видання збірників народних пісень: збірки пісень менестрелів, і такі великі видання, як Збори національних англійських мелодій і Популярна музика нашої старовини.

Із середини 19 ст. починається активне зростання індустрії популярної музики та індустрії розваг у цілому. Нотні листки та збірки стають все більш доступними за ціною, і швидко росте число місць, де можна було б послухати популярну музику. У Європі та США виникають так звані розважальні парки, в яких постійно даються різного роду подання і грає музика. В Англії перший такий парк, "Воксхолл", був заснований ще в 1660 році. Характер музики, що виконувалася в розважальних парках, наприклад в знаменитому копенгагенському "Тіволі", відкритому в 1840 році, був виключно розважальний. Репертуар парків складався з жартівливих пісень, комічних номерів, фольклорних балад.

Популярна музика (англ.рор music, скорочення від popular music - популярна, загальнодоступна музика) - поняття, що охоплює різноманітні стилі, жанри та напрями масового музикування. Феномен поп-музики сформувався передусім в англомовних країнах Заходу як явище молодіжної культури.

Інструментальні ресурси поп-музики обмежені, як правило, електрогітарами та ударними інструментами з епізодичним застосуванням саксофонів та інших, зокрема екзотичних інструментів. Для сучасної поп-музики велике значення відіграє електронна апаратура. Мелодії, як правило, нескладні, ритмічні, легко запам'ятовуються.

Вокальний стиль поп-музики характеризується мелодійною та емоційною манерою виконання, застосуванням "відкритого" звука, наближенням до мовлення співом, демонстративно "непоставленими" голосами, неприродною теситурою, з широким використанням екстатичних вигуків, стогонів, завивань та інших ефектів.

Сучасні форми поп-музики поширені в усьому світі, проте складність її оцінювання як культурного явища зумовлена неоднозначністю естетичної оцінки та соціальної ролі.

Сучасна поп-музика формувалася паралельно з іншими жанрами, такими як рок-музика, і не завжди була віддільна від них. У 1970-ті й 1980-ті її найтиповішою формою була т. зв. "традиційна музика" (traditional pop), яку в СРСР було прийнято називати "естрадна музика", "естрада". Традиційний non виконується співаком-солістом під фоновий акомпанемент. У США естрада була тісно пов'язана із джазом (Френк Сінатра), у Франції - з шансоном. Аналогічні виконавці популярні і в СРСР - Михайло Утьосов, Клавдія Шульженко, Марк Бернес, Володимир Трошин. Значну частину поп-музичної сцени США складають чорношкірі виконавці у жанрі соул.

Справжнім проривом у поп-музиці стала поява в 1970-х стилю "диско" (євродиско) і таких груп, як АВВА, Boney М, Dschinghis Khan, Bee Gees. Поп-музика відтепер витісняє рок-н-рол в якості основної танцювальної музики на дискотеках, і з цього часу танцювальна музика (dance music) є одним з основних напрямів у поп-музиці.

Завдяки появі музичного телебачення (зокрема, телеканалу MTV), в 1980-х формується культура відеокліпів. У цей час у США з'являються такі зірки, як Майкл Джексон, Мадонна, Прінс, Вітні Х'юстон. На поп- музику в цей період впливають хіп-хоп, соулі ритм-енд-блюз. У 1990-х і 2000-их до цього додається танцювальна електронна музика. Від 2009 року в Італії, з'являються такі зірки, як Noemi.

Критерії популярності поп-музики визначаються двома чинниками.

Один із них - це міжнародні фестивалі і конкурси, що виявляють "найкращих". Найавторитетнішим конкурсом поп-музики вважається премія Греммі. Поп-музика представлена також на щорічному конкурс "Євробачення", дещо політизованому через спосіб підрахунку голосів по країнах.

Інший спосіб пов'язаний зі статистичними даними, зокрема підрахунком кількості проданих компакт-дисків, популярності пісень на радіостанціях і в продажу, здійснюваному через Інтернет. На основі статистичних даних складаються списки, подібні до найбільшого національного музичного списку у світі-Billboard Hot 100 (США). Наприклад, у Великобританії це UK Singles Chart і UK Albums Chart одночасно.

Велике значення у просуванні тієї чи іншої поп-групи відіграє реклама. Вже на початку 1940-х років реклама з'явилась на радіо, потім на телебаченні, зараз використовується в Інтернеті. Як новий носій і інструмент реклами висіупив мобільний телефон.

5. Арт-хаусне кіномистецтво

Арт-хаус, або авторське кіно - тип фільмів, які відрізняються від масового кіновиробництва тим, що вони розраховані на вузьке коло глядачів, найчастіше підіймають як гострі соціальні аспекти, так і глибокі питання внутрішнього світу людини.

Поняття "арт-хаус" (англ. art-house) виникло в 1940-х роках XX століття в США, де арт-хаусами називали кінотеатри, що показували довоєнні класичні голлівудські кінострічки, а також фільми іноземного (тобто не американського) і місцевого незалежного виробництва.

Арт-хаус-фільми зазвичай знімаються невеликими кіностудіями з невеликим бюджетом. Вони також, як правило, відрізняються від фільмів великих кіностудій (таких як, наприклад, Paramount Pictures або Walt Disney Pictures) сюжетом, часто серйознішим та інтелектуальним, розповідають більш творчі та незвичайні історії.

Ці фільми некомерційні та вважаються противагою масовій культурі Голівуду.

Також стосовно цього поняття вживають синоніми: авторське кіно, інтелектуальне кіно, альтернативне кіно, експериментальне кіно, авангард.

Арт-хаус продовжує традиції кінематографу авангарду, експериментального кіно, сформованого в 30-ті роки XX століття. Саме тоді виникла ідея, що фільми можуть поділятися на: розважальні, спрямовані на масову аудиторію, та серйозне мистецтво кіно, спрямоване на інтелектуальну аудиторію. В Англії Альфред Хічкок і Айвор Монтегю створили Спілку Фільмів та імпортували фільми, що на їхню думку були "Художнім здобутком".

У 1920-1930 роках французький авангардний рух фільмів Чистого Кіно (Cinema Pur) також здійснив вплив на розвиток ідеї "Арт кіно". Дадаісти, Рене Клері, Марсель Дюшан почали скасовувати традиційні методи буржуазного мистецтва та звичні з часів Аристотеля поняття часу та простору шляхом створення гнучкого монтажу часу та простору.

Чисте кіно вплинуло на німецьке "абсолютне кіно" Ганса Ріхтера, Вальтера Руттманна та Вікінга Єггелинга.

У 1955 році в Парижі засновано Міжнародну конфедерацію артхаусних кінотеатрів СІСАЕ (фр. Confederation Internationale des Cinemas d'Art et d'Essai). Фільм, знятий у жанрі арт-хаусу, в більшості випадків не можна віднести до жодного з класичних жанрів сучасного кіно.

Представники арт-хаусного кіно

* Педро Альмодовар

* Мікеланджело Антоніоні

* Інгмар Бергман

* Бернардо Бертолуччі

* Тім Бертон

* Луїс Бунюель

* Анджей Вайда

* Вім Вендерс

* Лукіно Вісконті

* Террі Гілліам

* Жан-Люк Годар

* Пітер Гріневей

* Дерек Джармен

* Джим Джармуш

* Сергій Ейзенштейн

* Жан-П'єр Жене

* Кшиштоф Зануссі

* Алехандро Гонсалес Іньярріту

* Вонг Кар-Вай

* Акі Каурісмякі

* Кшиштоф Кесьловський

* Кім Кі Дук

* Такесі Кітано

* Джон та Ітен Коени

* Френсіс Форд Коппола

* Девід Кроненберг

* Стенлі Кубрік

* Акіра Куросава

* Емір Кустуріца

* Девід Лінч

* Хуліо Медем

* Кіра Муратова

* П'єр Паоло Пазоліні

* Роман Поланскі

* Іштван Сабо

* Гас Ван Сент

* Мартін Скорсезе

* Олександр Сокуров

* Йос Стеллінг

* Андрій Тарковський

* Том Тиквер

* Ларе фон Трієр

* Франсуа Трюффо

* Орсон Уеллс

* Райнер Вернер Фассбіндер

* Федеріко Фелліні

* Марко Феррері

* Мілош Форман

* Міхаель Ханеке

* Альфред Хічкок

* Чарлі Чаплін

6. Культурно-мистецькі виставки та аукціони Європи

Виставка - це демонстрація зразків (експонатів), основна мета якої полягає в ознайомленні широкого загалу із засобами, наявними в розпорядженні суспільства, для задоволення потреб населення, а також з метою сприяння прогресу в одній або кількох сферах діяльності. У рамках виставок підприємства-експоненти за допомогою зразків (експонатів) створюють наочну картину пропонування товарів і послуг в одній або кількох галузях і намагаються інформувати кінцевих споживачів (або й проміжних покупців) про свою фірму та її товари з метою продажу цих товарів.

У першій Всесвітній виставці, яка проходила у 1851 р. в Лондоні під назвою "Great Exhibition of the works of industry of all J nations", брали участь 17 тис. експонентів. Наступною була виставка в Парижі у 1867 р., яка збіглася у часі зі спорудженням Суецького каналу. У ній брали участь уже 52 тис. експонентів. У 1876 р. Всесвітня виставка пройшла у Філадельфії під назвою "The telephone/mass production".

Сучасних форм виставкова діяльність набувала у другій половині XX ст. Науково-технічний прогрес, глобалізація світової економіки та становлення постіндустріального суспільства відновлюють попит на спеціальні механізми обміну, якими є міжнародні виставки.

Ведучими міжнародними виставочними організаціями є:

Міжнародне виставочне бюро (ВІЕ);

Міжнародна федерація виставочних послуг (IFES);

Міжнародний виставочний союз (UFI).

На міжнародному ринку ярмарків і виставок першість належить Германії з її відомими ярмарковими і виставковими комплексами в Гамбурзі, Берліні, Кельні, Лейпцизі, Мюнхені, Дюссельдорфі, Франкфурті й інших містах та підтверджується тим фактом, що 2/3 найбільш популярних з існуючих у всьому світі міжнародних галузевих ярмарків проводяться в цій країні.

Франція є другою за значенням країною з розвиненими традиціями проведення торгових ярмарків. На противагу Германії й Італії прийнята у Франції централізована система завадила розвитку великої кількості виставочних комплексів в інших містах, окрім Парижу і Ліона. У Франції щорічно проходить біля 1000 різноманітних виставок, причому тільки в ста з них беруть участь зарубіжні експоненти. Приплив на них іноземних відвідувачів порівняно невеликий і складає лише 7% від загального числа.

В Італії, де також розвинуті виставочні традиції, щорічно проводиться 750 різноманітних виставок в 41 місті, з яких тільки 1/6 претендує на зарубіжну участь. Серед міст-упорядників перше місце займає Мілан, де відбувається 86 виставок з 31 тис. експонентів і 2,6 млн. відвідувачів, з яких 9% - закордонні. Інші міста зі значною виставковою діяльністю - це Верона, Генуя, Бари і Турін.

У Великобританії щороку проходить близько 700 виставок, в яких беруть участь більше 100 тис. експонентів. Головною характерною рисою виставок, що тут проводяться, є їхні малі розміри, регіональний масштаб і зосередження в Лондоні і Бірмінгемі. Так, особливою популярністю користуються британські фірми Reed Exhibition, що організовує близько 800 виставок в 25 країнах, з яких 92 - в Європі, ЕМАР Maclaren Exhibitions, The Mongomery Group, Philbeach Events, MacxBrooks Exhibitions Ltd тощо.

В Європі налічується близько 1500 організаторів виставок, з яких 300 мають власні виставкові центри (найбільші - Дойче Мессе в Ганновері, Фієра Мілано в Мілані та Мессе Франкфурт у Франкфурті- на-Майні). Шістка найбільших організаторів включає Мессе Франкфурт, Дюссельдорф Мессе, Рид Екзібішнз, Ферія де Мадрід, Дойче Мессе (Ганновер) та Мессе Мюнхен. Європейські виставкові організатори активні також за межами Європи, проводячи щороку близько 270 виставок, здебільшого в Китаї, Об'єднаних Арабських Еміратах та Індії, а також у країнах Північної та Південної Америки.

Одним із найстаріших аукціонних будинків Європи є аукціон Сотбі, що спеціалізується на продажі антикваріату та творів мистецтва. Разом з аукціонним домом Крістіс (англ. Christie's) займає приблизно 90% світового ринку аукціонних продажів антикваріату, предметів мистецтва тощо.

Історія дому

1744 рік - лондонський продавець книжок Семюель Бейкер заснував Сотбі, провівши перший аукціон і продавши бібліотеку сера Джона Стенлі.

1823 рік - на аукціон виставлена колекція Наполеона.

1884 рік - книга Данте Аліґ'єрі "Божественна Комедія", ілюстрована 84 великими малюнками роботи Ботічеллі, продана на аукціоні за Ј13,000.

1928 рік - оригінальний рукопис Льюїса Керрола "Аліса в Країні чудес", адресований Алісі Ліддел справжній Алісі), проданий у Лондоні за рекордні Ј15,400.

1958 рік - колекція історика Якоба Голдшміда продана у Лондоні за рекордні Ј781,000.

1964 рік - Сотбі викупляє Parke-Bemet у Нью-Йорку, американський найкращий художній аукціонний дім, і переміщує його протягом одного року на 980 Авеню Медісона.

1973 рік - Сотбі відкриває перший аукціонний дім у Гонконгу. Організований Сотбі перший аукціон сучасного мистецтва продає п'ятдесят робіт з колекції Роберта Скуллі за рекордні $2,3 мільйони.

Крістіз - широко відомий у світі аукціон предметів мистецтва й розкоші зі штаб-квартирою в Лондоні.

Нині (2000-ні) "Крістіз" є найбільшим аукціонним будинком у світі (згідно з даними прибутків).

Аукціонний будинок "Крістіз" був заснований 5 грудня 1766 року в Лондоні антикваром Джеймсом Крісті.

Від 1823 року головний офіс аукціону розташований на Кінг-стріт поблизу Сент-Джеймського палацу.

У 1975 році відкрився додатковий офіс аукціону в Південному Кенсингтоні.

Нині (2000-ні) функціонують відділення аукціонного будинку "Крістіз" у світових центрах поза Англією, зокрема, провідне значення має Нью-Йоркський офіс. 7

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Ознайомлення з поняттями "традиція", "субкультура" і "контр-культура". Причини поділу культури на високу та низьку в середині ХХ ст. Протиставлення культури еліти як творця духовних цінностей і культуру мас як споживача культури в книзі "Повстання мас".

    реферат [30,2 K], добавлен 21.10.2014

  • Положення концепції Шпенглера. Культура Стародавнього Єгипту. Види знаків. Архетипи української культури. Запровадження християнства. Український культурний ренесанс. Модернізм та постмодернізм. Елітарна і масова культура. Циклічна модель розвитку культу.

    анализ учебного пособия [174,9 K], добавлен 26.01.2009

  • Зародження фестивального руху та його основні вектори. Особливості та функції сучасного фестивалю. Новий зміст фольклорного арсеналу української мистецької традиції, її вплив на менталітет народу та шляхи популяризації за допомогою фестивальної культури.

    дипломная работа [106,5 K], добавлен 03.12.2012

  • Вплив християнства на розвиток науки й культури Київської Русі, особливості культури Галицько-Волинського князівства. Особливості європейської середньовічної культури. Мистецтво, освіта та наука середньовіччя, лицарство як явище європейської культури.

    реферат [25,9 K], добавлен 09.05.2010

  • Періоди розвитку європейської культури. Сутність символізму як художньої течії. Поняття символу і його значення для символізму. Етапи становлення символізму у Франції, у Західній Європі та у Росії. Роль символізму в сучасній культурі новітнього часу.

    реферат [22,0 K], добавлен 04.12.2010

  • Філософський наратив постмодернізму. Глобалізаційні трансформації у становленні постмодерного суспільства. Соціокультурні наслідки формування нової цивілізації. Особливості розвитку живопису і драми в другій половині ХХ ст. Виникнення масової культури.

    дипломная работа [131,1 K], добавлен 04.11.2010

  • Сучасна культура та її втілення у величезній безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Погляди на співвідношення культур різних епох і народів. Процес програмування інституціоналізації культурних змін. Масова культура: Америка, Європа, Росія.

    реферат [55,0 K], добавлен 20.09.2010

  • Поняття "філософія культури" з погляду мислителів ХХ ст. Культурологічні особливості різних епох європейської цивілізації. Теорії виникнення і розвитку культури. Цивілізація та явище масової культури у сучасному суспільстві. Етнографічне обличчя культури.

    реферат [51,0 K], добавлен 05.02.2012

  • Культура, як спосіб організації суспільного, групового та індивідуального життя. Культурні форми та їх основні властивості. Субкультура. Масова культура. Контркультура. Елітарна культура. Народна культура Сільська культура. Структура культурного простору.

    контрольная работа [32,4 K], добавлен 07.04.2007

  • Зростання ролі культурної політики як фактора економічної та соціальної інтеграції Європи. Діяльність Європейського Союзу з метою збереження культурної спадщини народів, розвитку мистецтва. Цілі створення та характеристики нової європейської ідентичності.

    статья [29,9 K], добавлен 20.08.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.