Проектування колекції жіночого ошатного одягу на основі корсетних форм костюма епохи бароко

Світлотою чи яскравістю хроматичних кольоьмянішеНасиченістю певного колірного тону є ступінь відмінності цього кольору від ахроматичного, рівного йому за світлотою. Насиченість визначають у відсотках, причому 100% відповідає спектральному кольору, а за 0 приймається білий чи інший ахроматичний колір.

Таким чином, спектральні кольори мають насиченість, рівну одиниці, а ахроматичні - насиченість, рівну нулю.

Ґрунтуючись на трьох властивостях кольору - тоні, світлоті та насиченості, можна побудувати колірне тіло, що зображується в тривимірному просторі? Центральною віссю просторової схеми є ахроматична шкала від чорного кольору внизу до білого кольору вгорі.

На великому колі в протилежній площині розташовані всі спектральні кольори найбільшої насиченості. В міру наближення до центральної осі насиченість кольору падає. По вертикалі змінюється яскравість тих же тонів, від розбілених до затемнених, при зміщенні кола від білого до чорного.

У дизайні, архітектурі, образотворчому мистецтві й інших галузях людської діяльності використовуються не тільки чисті колірні тони, але і змішання кольорів.

Змішання хроматичних кольорів у певних пропорціях дає нові кольори чи ахроматичний колір. На цьому засновані три закони змішання кольорів.

Перший закон встановлює, що для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний, котрий при змішанні у визначеній пропорції з першим дає ахроматичний колір.

Такі два хроматичних кольори називають контрастними - додатковими: червоні та блакитнувато-зелені, жовтогарячі та блакитні, жовті та сині, жовто-зелені та фіолетові, зелені та пурпурні... У колірному колі додаткові кольори лежать на кінцях одного діаметра.

Другий закон встановлює, що змішання двох недоповнюючих хроматичних кольорів різних колірних тонів дає завжди новий колірний тон, що лежить у колірному колі між тонами кольорів, що змішуються. Наприклад, змішуючи червоний і жовтий, одержуємо жовтогарячий, змішуючи червоний і синій, одержуємо фіолетовий...

Третій закон встановлює, що результат змішання залежить від характеристик кольорів, що змішуються, а не від спектрального складу тих світлових потоків, якими ці кольори викликаються. Завжди можна замінити колір спектрального жовтогарячого сумішшю червоного і жовтого. Промені, що йдуть від різних джерел, ніби складаються один з одним. Цей вид змішання кольорів, при накладанні один на одного світлових потоків, називається додатковим, чи аддитивним.

Інше явище спостерігається при змішанні фарб чи кольорових скелиць, поставлених одне за іншим, коли світловий промінь проходить через пофарбоване прозоре середовище. Воно дає приклад змішання, що називається віднімальним, чи субтрактивним.

У тектонічних побудовах форм часто використовується явище одночасного контрасту кольорів.

Колірним контрастом називається така зміна кольору, що відбувається внаслідок сусідства його з іншими кольорами. Контрастом яскравості чи світлом називається зміна яскравості або світлоти кольору під впливом сусідніх кольорів.

Загальні положення світлотного та колірного контрастів поляга оть у закономірностях:

На світлому тлі будь-який більш темний колір стає ще темнішим, а на темному тлі більш світлий колір світлішає (наприклад, біла пляма на чорному тлі здається світлішою та яскравішою, ніж на сірому).

Якщо ахроматичний колір оточений хроматичним тлом, то він змінюється в бік додаткового до кольору тла (наприклад, сіра пляма на червоному тлі приймає зеленуватий відтінок, а на зеленому тлі - рожевий).

Усякий колір, знаходячись на тлі однакового з ним колірного тону, але більшої насиченості, втрачає в насиченості (наприклад, яскраво жовтий на тлі жовтогарячого тону стає блідим).

Усякий колір, знаходячись на тлі свого додаткового, виграє в насиченості (наприклад, жовтий на тлі яскраво-синього кольору стає більш насиченим).

Ефект хроматичного контрасту найбільш сильний тоді, коли відсутній контраст яскравості, тобто коли тло і колір, що знаходиться на ньому, однакові за світлотою (найбільш яскраво контраст червоного та зеленого виявляється при однаковому ступені світлоти).

Контраст кольорів тим сильніший, чим менша площа колірної плями в порівнянні з площею тла (наприклад, невелика чорна пляма на білому тлі виглядає більш контрастно, ніж велике чорне поле, що змішується з білим)._

Однією з характерних властивостей сприйняття кольору, пов'язаною з висвітленням, є зміна кольору при штучному освітленні. Червоні кольори світлішають, холодні зелені, сині, фіолетові темнішають, жовтогарячі кольори червоніють, ясно-жовті - важко відрізняються від білих, блакитні кольори зеленіють, а фіолетові - червоніють.

При сприйнятті кольору око людини відчуває різні його властивості й асоціації. Так, наприклад, існує поняття "важкі і легкі кольори", "теплі і холодні". Чим темніше колір, тим він "важче", і навпаки, світлий колір сприймається як "легкий". Це правило відноситься до всіх кольорів, хроматичних та ахроматичних.

Крім того, "вага" кольору залежить від його фактурності. Кольори з грубою фактурою, за інших рівних умов, здаються "важчими" гладких. Крім "ваги" кольору існують і інші властивості: помітність, виступання кольору чи його віддалення.

Помітність - це здатність кольору залучати й утримувати увагу людини, ілюзорно наближатися стосовно об'єкта сприйняття, створювати ілюзію опуклості окремих елементів форми.

Явище виступання й відступання залежить від колірного тону. Теплі кольори (особливо жовтогарячий) виступають вперед, а холодні (особливо сірий, синій) відступають у простір.

Величезним є психофізіологічний вплив кольору на людину. Колір здатний викликати різні емоційні і фізіологічні реакції.

Червоний колір - збудливий, гарячий, енергійний і життєрадісний. Він стимулююче впливає на мозок, підвищує тиск крові та ритм подиху, сприяє підйому настрою.

Зелений колір - колір природи, спокою і свіжості, заспокійливо впливає на нервову систему, сприяє зниженню тиску крові за рахунок розширення капілярів.

Фіолетовий колір - пишний і шляхетний, позитивно діє на серце і легені, збільшує їх витривалість, працездатність.

Сірий колір - холодний, діловий і сумовитий, викликає апатію і нудьгу У виробничій обстановці потрібно застосовувати його як можна рідше.

Білий колір - легкий, холодний і шляхетний, але у великій кількості викликає стомлення, ослаблення зору.

Чорний колір - похмурий, важкий, різко знижує настрій. Красивий у невеликій кількості, застосовується часто для контрастів.

У побудові тектоніки форми розрізняють гармонійні та негармонійні колірні сполучення.

Гармонійне колірне сполучення припускає комбінацію різних кольорів за найпростішими естетичними закономірностями колірного кола: парні гармонії та гармонії-тріади. Парні гармонії складаються з контрастно-доповнюючих, контрастно-споріднених та ньюансних кольорів. Гармонії-тріади будуються на принципах сполучень рівностороннього та прямокутного трикутників.

Основні принципи застосування кольору у художньому проектуванні

На відміну від образотворчих і декоративно-ужиткових мистецтв колір у художньому проектуванні розглядається, насамперед, як засіб функціональної організації предметного середовища, що оточує людину.

Форма і колір виявляють особливості та функціональне призначення промислового виробу й одночасно полегшують зорове сприйняття і взаємодію між виробом і людиною, з урахуванням процесу його споживання.

Колір також обумовлений вимогами безпеки, помітності та легкості розпізнавання предметів.

Колірний тон, насиченість і коефіцієнт відбиття є тими основними параметрами, що забезпечують найбільш правильне асоціативне сприйняття абсолютних розмірів і масштабу виробу, динамічних і ритмічних побудов, почуття вагової та теплової характеристики, близькості та дальності.

Вироби, форма яких вирішена в стриманій гамі, із застосуванням мінімуму кольорів, сприймаються в більш великому масштабі, і навпаки, застосування збільшеної кількості кольорів, з підвищеною контрастністю між ними, створює враження більш дрібного масштабу.

Для естетичної виразності вигляду виробу велике значення має фактурна обробка. Оброблювані поверхні виробу можуть бути глянсові, матові чи шорсткуваті. Найбільш повно і красиво колір виявляється на матовій фактурі, глянець розсіює колір у просторі, а шорсткувата фактура, у певному ступені, маскує колір за рахунок тіней.

Матова фактура скрадає нюанси форми при розсіяному висвітленні, а глянсова - при яскравому спрямованому світлі.

Зв'язок колірного рішення виробу з умовами середовища - один із найважливіших факторів діяльності людини.

Щоб створити сприятливі умови, необхідно враховувати безліч різних вимог: колірний клімат оточення і мікроклімат інтер'єру, взаємозв'язок природного і штучного освітлення, гучність, запиленість, температуру приміщення та ін.

В усіх випадках при виборі кольорів для оформлення приміщень, устаткування й окремих виробів ставиться задача компенсувати недоліки середовища, максимально використовуючи різні властивості кольору.

Гармонія кольорів

Колір є важливим засобом композиції, здатним підсилити пластичну виразність і тектонічну ясність предметів.

За допомогою "відступаючих" (темних, холодних) і "виступаючих" (світлих і теплих) кольорів можна візуально змінити розмір приміщення чи предмета. Якщо з двох однакових за величиною та формою предметів один пофарбувати в холодний колір, а інший у теплий, то перший буде здаватися віддаленішим, а отже, меншим від другого.

Сприйняття одних кольорів як "легких", а інших як "важких" використовується в якості одного з засобів формування тектонічної характеристики предмета. Враження легкості можна створити шляхом фарбування предмета у світлий і "холодний" колір.

Темні та "теплі" кольори візуально підсилюють вагу і міцність предмета. Особливо добре підкреслюють міцність предметів темні блакитнувато-сірі тони, що ніби відтворюють колір чорних металів.

В однакових прямокутниках, розділених на дві частини, більш стійким тектонічно здається той, у якого нижня частина пофарбована в чорний колір, а верхня - у білий.

Велике число гармонійних рядів кольорів розділяються на два головних типи:

* контрастні, у яких протиставляються тональність чи світлота кольорів;

ньюансні, у яких використані тональні переходи кольорів.

Гармонії контрастних кольорів можна розділити на два види: парну (взаємодоповнюючу) та гармонію тріади.

У парній гармонії сполучається будь-яка пара кольорів протилежних секторів колірного кола та їх відтінків - гармонія контрастних - додаткових і споріднено-контрастних кольорів.

Гармонія тріади складається з трьох контрастних кольорів, два з який мають суміжний відтінок, а третій є кольором додатковим до їх середнього значення, або за принципом рівностороннього трикутника - із трьох споріднено-контрастних кольорів.

Ньюансні ряди складаються з кольорів одного тону, але різних відтінків чи із кольорів різних тонів, але близько розташованих у колірному колі. Особливою шляхетністю відрізняються ахроматичні гармонійні ряди. Ньюансні та контрастні ряди можуть будуватися на сполученні тільки ахроматичних кольорів чи хроматичних і ахроматичні.

Колір у дизайні. Особливості психофізіологічного сприйняття кольорів

Що стосується ролі кольору як засобу композиції в дизайні, його значення в гармонізації форми вивчено ще недостатньо.

Розробляючи колірне рішення складного промислового виробу, дизайнери часто інтуїтивно підходять до цього важливого питання, не знаходячи надійних об'єктивних критеріїв зв'язку з формою.

Колір, функція і форма будь-якого промислового виробу повинні бути органічно пов'язані між собою. Колір не можна розглядати поза умовами експлуатації виробів.

Дизайнер не повинен залишати колір в оформленні форми на останнє. Ще працюючи над композиційним прийомом, свідомо вибираючи його, він повинен думати і про колір, щоб використовувати цей засіб у розвитку і доповненні ідеї композиції.

Уже на ескізній стадії художнього проектування форми необхідно будувати композицію кольором і тоном.

Характерно, що примітив у колірних відносинах неминуче спрощує навіть цікаву об'ємно-просторову композицію. Цю важливу закономірність знали великі майстри живопису всіх часів, і будуючи складну колірну композицію, особливо на контрастних сполученнях кольорів, вони приділяли величезну увагу зв'язкам між кольорами, що контрастують, розподілу їх на полотні.

Колір повинен бути пов'язаний з об'ємно-просторовою структурою об'єкта - це одна з головних умов застосування кольорів у художньому проектуванні промислових виробів, і костюма в тому числі.

Форма лаконічна, геометрично просто і чітко організована, не насичена тінями, не буде виглядати похмурою і при темно-синіх чи холодно-сірих то нах. При дрібній і складній внутрішній структурі фарбування форми в синій, темно-зелений чи темно-сірий колір вбиває цікаву об'ємно-просторову структуру з усім багатством її пластики, грою тіні і світла. Зовсім інакше сприймається така форма при світлому кольоруванні.

Колір тісно зв'язаний і з іншими засобами композиції - пропорціями, масштабом і нюансом. За допомогою кольору можна акцентувати потрібні елементи форми чи композиційно послабити їх, супідрядити основній ідеї тектонічної побудови.

Особливо велика роль кольору в досягненні образності форми костюма. Вдале колірне рішення допомагає розкрити сутність речі, загострити, чи, навпаки, зробити більш нейтральним, коли потрібно, характер форми, її функціональне призначення. Особливості психофізіологічного сприйняття кольорів представлені на схемі 4.

Контраст складної структури і простого об'єму можна підсилити контрастом кольору і тону, а нюанс пластики зробити ще більш вишуканим введенням легкого колірного нюансу. Таким чином, художні властивості кольору є однією з найважливіших тектонічних характеристик у формоутворенні костюма, як об'єкта дизайну.

2. ТКАНИНИ ТА МАТЕРІАЛИ КОЛЕКЦІЇ

Художні властивості матеріалів

Властивості матеріалів багато в чому визначають тектоніку зовнішньої форми виробу.

Розглядаючи одяг як об'ємну форму, необхідно знати властивості матеріалів, із яких його виконано. Основними матеріалами, з яких виготовляється одяг, є тканини, трикотажні полотна, неткані матеріали, хутро, натуральна і штучна шкіра, плівки, неткані і клейові прокладкові матеріали й ін. Асортимент тканин надзвичайно різноманітний і постійно оновлюється.

Властивості матеріалів, що визначають їх зовнішній вигляд і здатність до формоутворення, можна розділити на два види: фізико-механічні та естетичні. Основні показники фізико-механічних властивостей матеріалів - це вага, щільність, товщина, пружність, незминаємість, розтяжність і багато інших.

У залежності від перерахованих вище фізико-механічних властивостей, тканини мають можливість утворювати різні форми одягу. Так, м'які еластичні тканини добре драпіруються, є пластичними, а тверді, щільні - утворюють складки, що стирчать, геометрізовані форми, тобто визначають ступінь пластичності форми.

Властивості матеріалів, що визначають їх естетичні якості - це пластика, фактура, текстура, колір і малюнок на поверхні матеріалу.

Під фактурою матеріалу розуміють характер побудови його поверхні і структурних елементів. Тканини за фактурою можуть бути гладкими, матовими, блискучими чи прозорими, шорсткуватими, ворсистими, ребристими, опуклими, з ефектом букле, зернистими та ін. Фактура матеріалу знаходиться в залежності від кількості та величини опуклих елементів у відношенні до площини поверхні матеріалу, тобто кількості виступаючих на поверхню перекриттів чи ниток волокон.

Якщо число елементів (ворс, вузлики, непе) є великим, а величина їх малою, поверхня матеріалу візуально сприймається як гладка. Фактура матеріалу має велике значення для виявлення ступеня об'ємності одягу, його маси, щільності. Посилення фактурної поверхні збільшує об'ємність, щільність, вагу одягу. Прозора, гладка поверхня додає легкість, візуально зменшуючи масу форми.

Текстура матеріалу - характер його побудови в зрізі чи на зламі. Вона має декоративне значення (наприклад, текстура дерева, напівкоштовних каменів) у тектоніці формоутворення оздоблювальних елементів одягу.

Малюнок і декор тканини розрізняється в залежності від способу вироблення тканини та її обробки. За способом виробництва розрізняють малюнки ткані, набивні, витравні. За характером елементів, що складають малюнок на поверхні тканини, розрізняють безпредметний (абстрактний), геометричний, рослинний, тематичний, стилізований малюнки. За величиною рапорта малюнки на тканинах поділяються на такі, що мають дрібний, середній, великий розмір. За частотою заповнення тла розрізняють тканини із суцільним заповненням тла (гладкофарбовані), з рідким, частим, рівномірними, а також каймовим і купонним заповненням тла.

Колір і орнаментація матеріалів мають велике значення в моделюванні одягу, впливають на зовнішній вигляд форми, її виразність, декоративність, образність, вибір основних тектонічних характеристик формоутворення костюма (величину і масу форми, ступінь її статичності та динамічності).

Класичне мистецтвознавство протягом ряду століть у виявленні сутності побудови форми (у теорії просторових мистецтв) обходилося без категорії кольору. Колір домінував у живописі, в основному у великих колористів минулого, в архаїчному чи народному мистецтві, тому що в академічному живописі він служив для ілюмінювання малюнка, що був основою основ. Для всіх інших видів мистецтва й галузей художньої культури колір вважався додатковим засобом художньої виразності.

Теорія архітектури припускала існування кольору в архітектурі (як колір матеріалу поряд з фактурою), відводячи головну роль простору, обсягу, масштабності, тектонічності. Так, А. Гільдебранд обґрунтовував необхідність кольоровості скульптури тим, що в природному барвистому оточенні вона "не повинна являти якийсь прорив, а повинна існувати також як барвисте враження", (застерігаючи водночас від розфарбованості скульптури, допускаючи лише тонування каменю і патинування бронзи). Це є природним для представників аналітичного мистецтвознавства, що знаходять опору своїм судженням головним чином у мистецтві ренесансу, що вважає колір "спеціальною часткою мальовничого досвіду" та й самому живопису відводить службову роль "стосовно просторового уявлення".

Народження художньої культури новітнього часу визначило колір уже на рубежі ХІХ-ХХ століть як одну з могутніх реалій культури, протиставивши його величезні виразні можливості в побудові художнього образу вихолощенності академічного ілюмінування малюнка в живописі, монохромності академічної архітектури та скульптури. Вперше колір одержує своє теоретичне обґрунтування як найважливіша для просторових видів мистецтва категорія форми, що володіє самостійною образною емоційною виразністю, у доповіді В. Кандинського "Про духовне в мистецтві", на Всеросійському з'їзді художників у 1911 році. Кандинський узагальнив не тільки свій власний досвід, але і колективний досвід бачення художників рубіжної епохи початку XX століття, не скованих академічними забобонами, що успадкували, серед найближчих попередників, імпресіонізм і постімпресіонізм, а також все докласичне, архаїчне та народне мистецтво.

Багаторічні дослідження взаємодії просторових мистецтв показали, що змістовно-функціональне поєднання тектонічних засобів формально реалізується в триаспектній їх єдності: просторовому, пластичному і колористичному аспектах. Подальші дослідження показали, що неможливо розглядати поза закономірностями розвитку кольору не тільки безпосередню композиційну єдність різних видів мистецтва, але і їх стильові й історичні зміни в культурі.

Психологічна колірна характерність стилю не вичерпує всієї історії колірної культури, але є її найважливішою структурною складовою, як і кожен конкретний стиль не вичерпує складності художньої культури епохи, але характеризує її ядро чи одну з найважливіших складових у багатостильовій системі.

Тектоніка матеріалу форми

Усі властивості форми і її конструкцій тісно пов'язані з матеріалом, з якого вони виконані, і через нього візуально розкриваються. За зовнішнім виглядом матеріалу часто судять про ступінь міцності, надійності форми. Природний зовнішній вигляд матеріалів - їхній колір, фактура, текстура чітко зв'язані в понятті споживачів із певними фізико-механічними властивостями. Тобто, природний вигляд кожного матеріалу (крім певних, часто особливо яскравих декоративних властивостей, що викликають емоційно-естетичні враження) несе значну інформацію про його конструктивні властивості, і тому, як правило, є найбільше тектонічним. Збереження і виявлення природного вигляду матеріалу, у більшості випадків, є доцільним для створення правдивих і виразних архітектонічних виробів.

Різним матеріалам, як правило, властиві свої характерні види форм і конструкцій, тому що матеріал багато в чому визначає форму. Для твердих матеріалів (волокнистої, зернистої побудови) це форми прямокутні, коробчасті; для пластичних матеріалів - складні, скульптурні, просторові форми.

Відповідність між матеріалом і формою - важлива умова загальної тек-тонічності, естетичності та гармонії предмета. І навпаки, усяка форма, матеріалу якої надано невластиву йому пластику та конструктивно-просторову організацію, викликає відчуття неприродності, атектонічності.

Збереження природного зовнішнього вигляду матеріалів - один із найкращих, але не єдиний спосіб досягнення тектонічності форми.

У силу різних вимог багатофакторного і надзвичайно складного художньо-тектонічного формоутворення, виникає необхідність застосування різноманітних оздоблювальних матеріалів і спеціальних обробок. До таких видів обробки відносять фарбування, лакірування, металізацію, декоративну трансформацію площини. Матеріали, що зазнали такої обробки, стають найважливішим засобом цілеспрямованого художнього трактування архітектоніки форми.

У цілому, застосування оздоблювальних матеріалів у промислових виробах вважається тектонічним, якщо оздоблювальний шар відповідає всім елементам внутрішнього змісту предмета, візуально підсилюючи, підкреслюючи їх, або, якщо він "вдягає" форму в яскраву, святкову, відверто декоративну, але обов'язково доцільну за всіма параметрами, оболонку.

Створення художньо-виразної та привабливої лицевої поверхні предмета, гармонійно відповідній його конструктивній основі - одна зі специфічних професійних задач дизайнера. Для рішення цієї тектонічної задачі використовуються оздоблювальні, захисно-декоративні покриття, декоративні кольорографічні зображення, скульптурні накладки, які виконують різноманітними технологічними способами.

Декорування поверхні форм несучих та несучоогороджуючих, тобто працюючих, конструкцій є тектонічними лише тоді, коли воно є гранично стриманим, поміркованим, супідрядним ролі матеріальної основи.

Для легкових автомобілів, наприклад, є доцільним й архітектонічним однотонне й одноколірне фарбування. Можливо двоколірне рішення, але з більш темним фарбуванням нижньої частини кузова (таке фарбування навіть функціонально доцільніше, тому що нижня частина кузова забруднюється сильніше). Фарбування нижньої частини в більш світлий колір чи нанесення випадкового, не відповідного динамічній формі малюнка, є нелогічним та нетектонічним. В архітектурі класичним прикладом гармонії художнього вигляду лицьової поверхні форми з її конструктивною основою є настінні фрески, мозаїчні панно, вітражі, що доповнюють або видозмінюють форму.

В упаковці, як тектонічне рішення, можна прийняти відповідність кольорографічного декоративного оздоблення тонкостінній коробчасто-пластинчастій структурі, у вигляді площинного і стилізованого зображення, а не натуралістично об'ємного предметного.

Тектонічне художньо-декоративне рішення лицьової поверхні форм, що обгороджують несучі конструкції, допускає, як кращу і домінуючу, їх активну кольорографічну розробку у вигляді соковитих пластичних, лінійних, колірних чи інших зображень. Таке рішення ізолюючої конструкції, яке візуально полегшує та руйнує поверхню форми, доцільно, тому що відповідає тільки функції обгородження чи екранування цієї поверхні. Саме в такому архітектонічному ключі зважуються кращі варіанти архітектурних споруджень (ампірні балюстради, вітражі, колони), мальовничо-декоративне оформлення обгорток, конвертів, упакувань.

Размещено на Allbest.ru