Тшинецько-комарівська спільнота

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Тшинецько-комарівська спільнота

культура ритуал кераміка тшинця

"Зрубним" племенам на Півночі України протистояло численне населення тшинецько-комарівської спільноти. Воно заселило терени Полісся та Північного Лісостепу.

Це культурне явище західного походження, оскільки центром пам'яток тшинецької культури були терени Центральної та Південної Польщі, звідки її репрезентанти просувалися на Схід, долаючи опір населення культур шнурової кераміки та бакинської культури.

Участь місцевих компонентів зумовила утворення нових типів пам'яток та культур, зокрема -- комарівської, сосницької та пам'яток малополовецького типу. І. К. Свєшников ще в 1965 р. висловив припущення, що населення тшинецько-комарівської КІС було масивом споріднених племен, які репрезентують найдавніших праслов'ян. Цю думку розвинули С. С. Березанська та Б. О. Рибаков.

Тшинецька культура представлена побутовими та культовими пам'ятками на теренах Польщі й України від Одера до Дніпра. Датується XVIII--XIII ст. до н. е.

Виникла внаслідок розвитку й консолідації центральної групи культур шнурової кераміки на теренах Польщі й поширилася далі на Схід. Тшинецьку культуру виділив Й. Костжевський і назвав за цвинтарем Тшинець у Польщі.

Пам'ятки Тшинця в Україні досліджувала С. С. Березанська, яка спочатку вжила щодо них термін "східнотшинецька культура" (пізніше дослідниця відмовилася від цієї назви). У тшинецькій культурі виділено локальні групи (любенська, опатівська, любельська, мазовецько-підляська, рівненська, прип'ятська та київська).

Об'єднавчою ознакою культури виступає тюльпаноподібний посуд та "рогаті" прясла -- специфічна категорія речей тшинецької культури. Поселення (Клещове, Злота, Пінезівка, Завадівка, Здвижівка) розташовані в заплавах річок, на дюнних підвищеннях.

Вони невеликі за розмірами, з вуличним плануванням. Житла наземні, іноді трохи заглиблені, одно- та двокамерні, з відкритими вогнищами або банеподібними печами (рис. 28). Тшинецька людність ховала своїх померлих під могилами чи на фунтових цвинтарях.

Поховальний обряд передбачав скорчені інгумації, кремації в урнах, неповне спалення кістяків (Любна, Войцехівка, Малополовецьке). Скарби знайдено лише в Польщі (Дратов, Ставишице). Серед виявлених речей -- бронзові прикраси -- браслети, кільця, шпильки. Населення займалося скотарством і землеробством.

Перше розвивалося активніше в поліських районах, друге -- в лісостепових. Серед знарядь праці переважають крем'яні серпи, кам'яні зернотерки й сокири.

Зброя (наконечники стріл, списів, кинджали) також виготовлялася в основному з кременю. Бронзові вироби (переважно прикраси) трапляються рідко.

Рис. 1 Матеріальний комплекс тшинецької культури: 1-9 - Здвижівка; 10-12, 16-20-Войцехівка; 13-15, 21, 28, 30 - Малополовецьке -- 22-24 - р. Горинь поблизу м. Острог; 25 -- Святе; 26-- Черпонка (Польща); 27-- Таценки; 29 - Горошків; 31 - Вишеньки; 32- Рівненська обл.; 33 - р. Гуйва (1-12, 16-20, 22-27 29 31--33 -- за С. С. Березанською; 13--15, 21, 28, 30 -- за С. Д Лисенком). 1 -- план і розріз житла; 2--9, 22--33 -- кераміка; 10--21 -- бронза

Комарівська культура охоплювала середню й верхню течію Дністра та верхів'я Пруту. Досить умовний кордон між нею і тшинецькою культурою проходив уздовж вододілу Дністра і Прип'яті. Сформувалася на місцевій базі культур шнурової кераміки, за участі носіїв тшинецької культури. Епонімний могильник неподалік с. Комарів поблизу Галича почали досліджувати з 70-х років XIX ст., однак культуру виділив Т. Сулимірський у J936 p. після великих розкопок селища та могил у Комарові. У повоєнний період її ґрунтовно досліджував І. К. Свєшников. Селища розташовані на високих берегах річок та озер. У Комарові відкрили 20 наземних однокамерних житель прямокутної форми з обгорілими стінами, кам'яною основою та глиняними долівками. У кутку містилася піч, а попід стінами стояли керамічні піфоси, наполовину прикопані в землю. Найбагатшим могильником є Комарівський, де розкопано 65 насипів. Переважав ритуал інгумації в неглибоких ямах, але відомі й кремації, здійснені на місці поховання. Останні досліджені на могильнику Буківна (13 могил). Під однією з них, довкола кремаційного багаття, розміщувалося десять урн із прахом небіжчиків. Яскравий матеріал виявлено в могилах поблизу с. Івання Рівненської області (кремація у склепі з системою чотирьох стовпів). Для білопотоцької групи пам'яток комарівської культури характерними були фунтові скорчені поховання у кам'яних скринях. Серед речового супроводу переважав посуд, а також знаряддя праці та прикраси. Кераміка -- ліпна з підлощеною поверхнею, домішками перепаленого й потовченого кременю й граніту в тісті. Показовими для культури були кухонні горщики тюльпаноподібної форми, декоровані горизонтальними продряпаними лініями або ж валиком по шийці. Столовий посуд вирізнявся багатством форм: кухлі, дворучні чаші, миски, слоїки, кубки, ложки. Горизонтальні лінії у декорі тут доповнювалися каннелюрами, фестонами, гірляндами трикутників, зверненими вершинами донизу. Традиційним для регіону було виготовлення необхідних знарядь із каменю (втульчасті сокири, зернотерки) та кременю (пласкі клинцеві сокири, серпи, скребачки, трикутні наконечники стріл тощо). З металевих виробів вирізняються бронзові кинджали та численні розмаїті прикраси: браслети зі спіральними завитками, намиста зі спіральних пронизок, дзвоноподібні підвіски лійчастого типу, скроневі кільця у 1,5 оберти, шпильки зі спіральною, ромбічною чи грибоподібною голівкою тощо. У Городищі (Львівська область) під час розкопок знайдені залізна шпилька та дрібні золоті прикраси. Господарство комарівських племен було землеробсько-скотарським. Засівали пшеницю двох сортів та ячмінь. Тваринництво базувалося на розведенні великої рогатої худоби, коней та свиней. Металеві вироби постачалися із Карпато-Ватіканського регіону в готовому вигляді. Населення комарівської культури було витіснене на північ, до ареалу спорідненої тшинецької культури, носіями культури Ноуа, які просувалися з півдня. Вони зайняли комарівський ареал не пізніше XIII ст. до н. е.

Сосницька культура локалізується у Наддеснянщині та в Дніпро-Деснянському межиріччі. її пам'ятки фіксують східний виступ тшинецько-комарівської КІС. Сосницький тип пам'яток виділила С. С. Березанська в 1957 р. І. І. Артеменко та Я. Домбровський вважали доцільним виділення сосницької культури в системі згаданої спільноти. Епонімною пам'яткою стало поселення Сосниця Чернігівської області, а найбільш дослідженою -- поселення Пустинка в заплаві лівого берега Дніпра, розкопане С. С. Березанською. На Пустинці (площа -- 12 га) виявлено рештки 19 житлових споруд, розташованих у два ряди вздовж берега озера, 15 господарчих споруд на палях та два культові об'єкти (рис.). Загалом виявлено більш як 100 поселень. Лише в Мезинському мікрорайоні на Середній Десні їх зафіксовано (В. Є. Куриленком) 39, а в Коропському -- 18. Поховання (кремації на стороні) здійснювали на ґрунтових цвинтарях (Пустинка, Хотянівка, Плитовище та ін.). Прах небіжчиків зсипали до неглибоких ямок, куди ставили також посуд. Кераміка, ліплена ручним способом, мала тюльпаноподібну форму (горщики, кубки, слоїки, миски, друшляки). У тісті є домішки піску, шамоту, жорстви, посліду домашніх тварин. Потовщені вінця оформляли у вигляді комірця, пишно декоруючи зовнішню поверхню прокресленим та гребінчастим візерунком, насічками, перлинами, валиком на плічках. Від валика звисали гірлянди трикутників, оздоблені бахромою. Окрему групу знахідок становлять керамічні прясла. Металевих виробів виявлено небагато (шпильки зі згорнутою у спіраль голівкою, шила, бляхи). Найцікавішою є знахідка ливарної форми (поселення Зазим'я Чернігівської області) для відливки кельта, втульчастого тесла та двох долот, що свідчить про наявність місцевої металообробки. Своєрідність сосницьких пам'яток на тлі інших старожитностей цієї спільноти дає підстави припускати їх належність до прабалтського етносу.

Рис. 2 Матеріальний комплекс сосницької культури: 1--4, 6--13, 19--20-- Пустинка; 5 -- Хоромки; 14 -- Седнів; 15, 16 -- Зазим'я; 17-- Мезинський острів; 18 -- Волинцеве; 21, 23, 24, 28, 29 -- Попова; 22, 27 -- Березова; 25 -- Ходосовичі (Білорусь); 26 -- Кудлаївка. (1-4, 6-13, 18-20 - за С. С Березанською; 5, 14, 17, 21-24, 26-29 - за В. Є. Куриленком, В. В. Отрощєнком; 15, 16 -- за В. І. Клочком; 25 -- за І.І. Артеменком). 1 -- план поселення Пустинка на Дніпрі; 2 -- план житла; 3--13, 17--29 -- кераміка; 14 -- бронза; 15, 16 -- бронзові вироби, реконструйовані за негативами ливарної форми

Пам'ятки малополовецького типу виділені Д. П. Куштаном та С. Д. Лисенком у 90-ті роки XX ст. Епонімною пам'яткою є ґрунтовий цвинтар Малопо-ловецьке-3 поблизу Фастова. Поселення, зосереджені на півночі лісостепу між Черкасами і Києвом, відомі за матеріалами розвідок. Ознакою цієї групи є тюльпаноподібний посуд, прикрашений горизонтальними під вінцями та вертикальними по тулубу пружками -- деградований варіант багатоваликової орнаментації бабинської культури. Скорчені на лівому чи правому боці поховання мали переважно східну орієнтацію. З цією групою пов'язують також знахідки невеликих бронзових серпів (Биківський скарб). Малополовецький тип склався унаслідок взаємодії місцевого населення бабинської культури з прийшлими носіями тшинецької. Датуються пам'ятки малополовецького типу XVI--XV ст. до н. е. Віднесені до системи тшинецько-комарівської КІС.

Блок культур Сабатинівка -- Ноуа -- Кослоджень

Вивчення цього яскравого й потужного явища розпочалося в міжвоєнний період з виділення окремих культур. Осмислення їх як певної спільноти відбулося в 70-ті роки XX ст. у працях румунського дослідника С. Морінтца. Згодом проблематика блоку культур привернула увагу молдавських (В. О. Дергачов, Є. М. Сава) та українських (І. М. Шарафутдінова, І.Т. Черняков, Я. П. Гершкович) дослідників. Культури блоку охоплювали Степову Україну на захід від р. Берда, Молдову, Східну Румунію, Середню та Верхню Наддністрянщину. При цьому культури Сабатинівка та Кослоджень охоплювали степову смугу, а Ноуа -- Прикарпатський Лісостеп. Порівнюючи комплекси Сабатинівки і Кослоджені, Є. Сава дійшов висновку, що це одна культура, штучно розділена колишнім кордоном між СРСР і Румунією. Аналогічною була ситуація зі згадуваними вище тшинецькою та східнотшинецькою культурами.

Сабатинівська культура охоплювала в XVI--XIII ст. до н. е. степову смугу Надчорномор'я та Криму. В її формуванні провідну роль відіграли носії бабинської культури. Представлена багатьма поселеннями (Волоське, Ушкалка, Чикалівка, Ташлик, Степове, Виноградний Сад, Анатолівка, Кірове, Новокиївка та ін.). Добре збереглися кам'яні основи стін наземних та напівзаглиблених жител. Викликає дискусію функція зольників, присутніх майже на кожному селищі. Досліджені поховання в могилах та на фунтових цвинтарях, часто під кам'яними закладками (скорчені на боці кістяки). Для сабатинівського населення характерні землеробсько-скотарське господарство, розвинуте ливарне виробництво. Культура відома комплексами ливарних форм із тальку (Волоське, Червоний Маяк, Вищетарасівка, Новокиївка, Малі Копані), де виготовляли знаряддя праці, зброю та прикраси (рис. ЗО). Скарби бронзових речей (Журавлинський, Коблевський, Курячі Лози, Новотроянський, Інгульський, Солонецький, Оріховський) свідчать про наявність торговельних зв'язків із Карпато-Трансільванськими та Дунайськими металургійними центрами. Високого рівня досягла обробка кістки та рогу, що здійснювалася у спеціалізованих майстернях.

Культуру Ноуа виділив румунський учений І. Нестор у 30-ті роки XX ст. В Україні її вивчав Е. А. Балагурі. Ареал Ноуа в XV--XII ст. до н. е. охоплював терени від Верхньої Наддністрянщини до Нижнього Дунаю та Південно-Східної Трансільванії. Формувалася на основі культур Карпато-Дунайського басейну за активної участі носіїв бабинської культури. В межах України пам'ятки Ноуа вивчені на Верхньому та Середньому Дністрі. Поселення (Острівець, Магала, Кельменці) відкритого типу, а житла -- наземні, відомі також зольники. На фунтовому цвинтарі поруч із поселенням Острівець виявлені поховання за обрядом скорченого тілопокладення на боці та декілька тілоспалень в урнах, що супроводжувалися кухлями, дворучними чашами, слоїками з валиком. В ареалі культури відомі численні знахідки виробів із металу Карпато-Трансільванського походження.

Культура Фельшесевч-Станове

У Закарпатті за доби пізньої бронзи тривала еволюція місцевої лінії розвитку, пов'язаної з культурою Отомань. Трансформація останньої відбулася за участі носіїв культури Віттенберг III, витіснених із Трансільванії населенням культури Ноуа. Назва "Фельшесевч-Станове" (XIV--XII ст. до н. е.) походить від могильника Станове в Закарпатті та поселення Фельшесевч у Північно-Східній Угорщині. її сусідами на Сході, за Карпатами, виступали носії культури Ноуа. Перші цвинтарі були розкопані поблизу с. Сучью-де-Сус іще на зламі XIX--XX ст. археологами Угорщини (Д. Теліки, М. Рошка). Науковці цієї країни зробили найвагоміший внесок у вивчення культури (А. Можоліч, Н. Каліц, Т. Бадер). Вони ж сформулювали її складну назву "Фельшесевч-Станівська культура (Сучью-де-Сус)". Могильник Станове дослідив Ф. М. Потушняк у 50-ті роки XX ст., а поселення розкопував Е. А. Балагурі. Селища площею 0,5--2,0 га розташовували неподалік від джерел води, на підвищеннях, або ж серед боліт. На Дяковому виявлено близько 20-ти жител, у яких мешкали невеликі сім'ї (п'ять-сім осіб).

Рис. 3 Матеріальний комплекс сабатинівської культури 1 - Анатоліївка; 2, 34 - Златопіль; 3, 13, 28 - Степове; 4, 12, 53 - Пересадівка; 5, 22, 54, 57 - Сабатинівка; 6, 21, 24, 41, 47, 50 - Чикалівка; 7, 8, 11, 20 - Кірове; 9, 11 - хут. Божків; 14-16, 38, 48, 49, 55, 56 - Інгульський скарб; 17, 29, 30, 37 - Солонецький скарб; 18 - Волоське; 19 - Скельки; 23 - Ташлик; 25 - Миколаївський музей; 26, 31, 43, 44 - Вищетарасівка; 27, 32, 33, 39, 46, 52, 59 - Новокиївка; 35 - Купалівка; 36 - Єланець; 40 - Борисівка; 42 - Сазонівка; 45, 61 - Андріївка; 51,58 - Ушкалка; 60 - Червоне Озеро (1,24,25 - за І.Т. Черняковим; 2-23, 26,28-31, 34-38, 42-45, 48,49,52, 56 - за І.Н. Шарафутдіновою; 27, 32, 39, 46, 52, 59 - за Я.П. Гершковичем; 40, 41, 50, 53, 57, 58, 60 - за С.С. Березанською; І.Н. Шарафутдіновою) 1 - план житлового комплексу; 2-13; 18-23 кістка; 14-17, 26, 29, 30, 37, 38, 43, 44, 48, 49, 55, 56 - бронза; 24, 25, 31, 34-36, 45, 51 - камінь; 27, 28, 32, 33, 39-42, 46, 47, 50-54, 57-60 - кераміка

Відомі також два городища (Солотвинське та Мала Копаня). Житла двох типів -- прямокутні наземні та заглиблені овальної форми, обмащені глиною. Конструкція стін -- каркасно-стовпова. Обігрівалися вони за допомогою глинобитних печей. Додатково влаштовували вогнища, обкладені камінням. На поселенні в Береговому розкопано колодязь глибиною 7 м, укріплений дубовими кільцями. На дні його було сховано шість ошатних посудин. Ґрунтові цвинтарі (Станове, Холмець) влаштовували поза селищами, на середніх та верхніх річкових терасах. Основним поховальним ритуалом були кремації на стороні. Прах зсипали в урни, які закопували в неглибокі ями. Супровід обмежувався посудом, зрідка -- прикрасами. Найпоширенішим матеріалом культури Фельшесевч-Станове є ліплена кераміка -- кухонна і столова. Основні форми -- горщики, кухлі, біконічні вази, миски, мініатюрні чаші, друшляки, глеки. Кухонні горщики були товстостінними, з недбало затертою поверхнею і скупим декором (вушка, валик), зате столовий посуд вирізнявся тонкими стінками, лискованою поверхнею й багатством різьбленого, криволінійно-спірального, рельєфного оздоблення. Заглиблені лінії були додатково інкрустовані білою пастою, що створювало ефект поліхромії (рис. 4).

Рис. 4 Матеріальний комплекс станівської культури з поселення Дякове у Закарпатті: 1-6, 9-12, 17-22 - кераміка; 7, 8, 14, 15 - кістка; 10, 13, 16 - камінь (за Е. А. Балагурі)

Основою господарства були орне землеробство (пшениця, ячмінь, просо) і тваринництво (конярство). Видобували сіль, а також мідь і золото, з яких виготовляли різні знаряддя та прикраси. Серед хатніх промислів переважали гончарство, ткацтво, обробка кістки та каменю. Населення обслуговував верхньотиський осередок металообробки, що використовував місцеві (середньо-словацькі й трансільванські) родовища міді та золота. Ознаки металевого виробництва повсюдно виявлені на поселеннях, але найбільшу інформацію дають 89 скарбів бронзових та золотих виробів лише із Закарпаття. Найбільші скарби (60--176 речей) знайдені на поселеннях Клячанове II, Велика Паладь, Чинадієве II. Найчастіше скарби закопували в горщиках уздовж шляхів, що вели на Схід, до Верецького перевалу. Такої кількості та розмаїття металевих речей не знала жодна інша культура доби бронзи в межах нашої держави. Їх поділяють на знаряддя праці (сокири-пальштаби, кельти, серпи, долота, одно-лезові ножі, шила, голки), елементи кінської збруї (весло- та кинджалоподібні псалії, підвіски, бляхи, кнопки), зброю (чекано-молоти з шайбою чи гребенем на обусі, мечі, наконечники списів, стріл) та прикраси. Загалом метал майже витіснив із побуту крем'яні знаряддя праці та зброю. На другому етапі розвитку (Беркес-Демечер) культура Станове стає менш яскравою, але зберігає свої багатства (бронза, сіль, золото) та економічний потенціал.

Размещено на Allbest.ru