Збереження і поширення духовних цінностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Збереження і поширення духовних цінностей

духовний цінність потреба споживання

Оригінальні ідеї, наукове відкриття, роман чи картина можуть бути втрачені безповоротно або залишитися в невідомості, і тоді вони не нестимуть ніякого впливу на людей, Уявимо, як збідніло б людство, якби не знало античної міфології, якби не збереглися єгипетські піраміди" розписи Рубльова, твори Т. Шевченка чи загадкова Мона Ліза Леонардо да Вінчі, як потьмянів би вигляд Києва без пам'ятника Богдану Хмельницькому чи Софіївського собору. Хто ж сприяє збереженню і поширенню духовних багатств? Це насамперед різні установи, що виконують функції збирання, збереження, дослідження і популяризації культурно-історичних і природно-наукових цінностей, Почнемо з музеїв" Сутність їх спочатку добре розкривав древній в'єтнамський термін "бао та", що означає "сховище реліквій". З розвитком музеїв (нині їх у світі понад 12 тис.) вони стали не тільки зібраннями цінностей" але завдяки своїм експозиціям, виставкам" екскурсіям 1 серйозним джерелом поповнення знань мільйонів відвідувачів.

Музеї різноманітні за своїм профілем: історичні (у тому числі археологічні" етнографічні тощо), художні" літературні, природно-історичні (ботанічні, геологічні тощо), технічні. В Україні й інших країнах багато і самодіяльних (створених на суспільних засадах) музеїв; це музеї історії навчальних закладів, військових частин, підприємств.

Слова "сховище" і "поширення" відносяться і до бібліотек. Найдавніша з них з'явилася за багато століть до винаходу друкарства: у середині VII ст. до н.е. при дворі ассірійського царя Ашшурбаніпала була зібрана бібліотека з "глиняних книг". З розвитком друкарства постійно зростала роль бібліотек як найважливішого засобу сприяння тому, щоб усе більше людей опановували науковими, літературними, духовними цінностями. Мережа бібліотек величезна: від невеликих - особистих, шкільних, міських - до найбільших книгосховищ.

Слово "архів" (у перекладі з лат. - письмосховище) нерідко асоціюється з чимось дуже давнім і від життя далеким. Архіви, як і бібліотеки, відомі здавна. Архіви - це місце збереження документів, у тому числі і найбільш древніх, і зовсім недавнього часу. Зібрання архівних джерел призначені для наукових досліджень, для реалізації практичних цілей. Архіви безупинно поповнюються, тому що щоденно накопичуються нові свідчення про діяльність окремих людей, організацій, державних установ. Архіви бувають невеликі (наприклад, архів заводу, де зберігаються документи про його працівників) і гігантські, за якими можна досліджувати багато чого, ще не пізнаного, або відновити істину, що довго ховалася. Так, завдяки архівним пошукам удалося зробити надбанням гласності раніше засекречені договори (наприклад, секретний протокол, підписаний Молотовим і Ріббентропом напередодні Другої світової війни). При відновленні стародавніх українських міст, зруйнованих фашистами в роки Великої Вітчизняної війни, залучалися дані про архітектурні особливості і розміри відроджуваних споруд, пам'ятників культури. Давні повідомлення, що зберігаються в архівах, про ті чи інші природні явища допомогли геологам XX ст. знайти колосальні запаси корисних копалин (нафта, газ тощо). Архівні довідки допомагають громадянам підтвердити деякі їхні права (наприклад, довідки про стаж роботи впливають на розмір пенсії).

Таким чином, архіви, бібліотеки, музеї - це не тільки сховища; древні єгиптяни називали їх "будинками життя", підкреслюючи важливу роль цих установ у збереженні і передачі культурної спадщини. Музеї, архіви, бібліотеки - надбання народу, вони повинні бути доступні для усіх.

Результативність духовно-практичної діяльності, здійснюваної музеями, бібліотеками, архівами, багато в чому залежить від "лоцмана", що прокладає відвідувачу, читачу найкращий шлях до пізнання. Ці "лоцмани" -екскурсоводи, бібліотекарі, архіваріуси.

Афоризм "дивитися - не значить бачити" нагадує про одне з корінних завдань музейного працівника - навчити "бачити", тобто виявляти істотні риси експозиції, одержуючи, таким чином, максимум закладеної в ній інформації. Згадаємо, наприклад, про відвідування художньої галереї. Звичайно, залишаючись один на один з картиною, кожний відчуває її естетичний вилив. Але нерідко багато що залишається незрозумілим через слабке знайомство з тематикою (наприклад, із сюжетами на біблійні теми), через недостатньо чітке сприйняття художнього стилю, його особливості. У таких випадках пояснення екскурсовода дуже важливе.

У бібліотеках дуже важко орієнтування у світі книг. І тут порада бібліотекаря допомагає вибрати правильний шлях для задоволення запитів читача, формування його інтересів і смаків.

Найбільший за охопленням людей і за загальнонародною значимістю внесок у діяльність з поширення духовних цінностей вносить школа, насамперед учитель. Згадаємо широкий, суспільний зміст слова "учитель": це мислитель, що веде людей по дорозі знань і допомагає їм оформити свої погляди, шукати і знаходити свій життєвий шлях. Саме вчитель є для дітей і юнаків живим джерелом знань і умінь, носієм естафети часів, він поширює, передає новим поколінням найбільш головне, цінне і по-людському загальнозначуще з того, що накопичене наукою, технікою, мистецтвом із глибокої стародавності до наших днів. Учитель прагне закласти основи розуміння сучасної системи наукового знання, що розвивається, про світ, людину, суспільство.

Масова аудиторія, що сприймає духовні цінності, - це сотні мільйонів читачів газет і журналів, слухачів радіо, телеглядачів, тобто ті, на кого постійно впливають засоби масової інформації (ЗМІ).

Безсумнівним народним надбанням є класичні театральні постановки і кінофільми, відтворення яких телевізійними засобами знайомить нові покоління з мистецтвом народу України, різних закордонних країн.

Освоєння духовних цінностей

Створення, збереження і поширення духовних цінностей спрямовані, як відзначено вище, на задоволення духовних потреб людей. Процес їхнього задоволення називається духовним споживанням, прилученням до духовної культури.

Найважливіша духовна потреба людини -- у пізнанні. Про це говорили філософи різних епох. Аристотель писав: "Усі люди від природи прагнуть до знання". А французький мислитель XVI ст. М. Монтень стверджував: "Немає прагнення більш природного, ніж прагнення до знання".

Інша найважливіша духовна потреба - естетична. Прагнення освоювати світ за законами краси, бачити гармонію в природі, у людях, глибоко відчувати музику, живопис, поезію, удосконалювати людські відносини - усе це грані єдиної естетичної потреби.

Ще одна духовна потреба людини - у спілкуванні. Любов до людини" дружба, товариство - справжні людські потреби. Моральна і психологічна підтримка, увага одне до одного, співчуття, співпереживання, обмін ідеями, спільна творчість - ось деякі прояви потреби в спілкуванні (згадайте, що говорилося про значення спілкування в попередніх розділах).

Духовні потреби породжують види діяльності, спрямовані на їхнє задоволення. Відбувається ніби рух назустріч один одному: діяльність письменника зустрічається з діяльністю читача, діяльність актора - з діяльністю глядача, діяльність учителя - з діяльністю учня. Духовне життя суспільства немислиме без поєднання духовного виробництва і духовного споживання. Ніхто не зможе насолоджуватися музикою, яка ще не створена. Але професійний музикант буде засмучений, якщо на його концерті глядацька зала виявиться напівпорожньою. Духовні потреби, таким чином, викликають до життя ті види діяльності, які спрямовані на створення, поширення духовних цінностей і на прилучення до них. Але і самі потреби не є незмінними. Коли з'являються нові духовні цінності, виникає і потреба в прилученні до них. Нова книга, наприклад, знаходить своїх читачів. Створення духовних благ, таким чином, впливає на духовні потреби, розширює і змінює їх. А освоєння (споживання) духовних цінностей також впливає на духовні потреби, розширюючи, збагачуючи і поглиблюючи їх.

Отже, у духовному житті суспільства діяльність, спрямована на створення, збереження і поширення духовних цінностей, духовні потреби і духовне споживання є нерозривною єдністю.

Розглянемо детальніше духовне споживання. Духовні цінності найчастіше з'являються перед нами в речовинній формі (іноді говорять, що вони мають речову форму). Так, зміст літературного твору, думки й образи, створені письменником, можуть бути відбиті дрібним або великим шрифтом на сліпучо білому чи сірому папері, у м'якій чи твердій обкладинці. Книга це цінність духовна, але в той же час річ, предмет.

Коли споживаються матеріальні блага, то конкретна матеріальна цінність (дана річ) припиняє своє існування. Наприклад, зношені одяг і взуття вже не існують як цінності, обумовлені їх призначенням. Духовні цінності, як правило, можуть використовуватися багаторазово і багатьма людьми протягом тривалого часу. У тих випадках, коли здобуток може бути відтворено (книги, ноти тощо), загибель однієї речі - носія духовної цінності не веде до зникнення самої духовної цінності. Споживання (використання) унікальної картини в художньому музеї ніяк не впливає на її речовинну форму, якщо дотримуються оптимальні фізичні умови її збереження (температура повітря, вологість тощо). Більше того, цінність духовних продуктів у процесі їхнього споживання все більшою кількістю людей, як правило, зростає.

Духовні цінності, що виступають предметом споживання, у процесі задоволення духовних потреб не зникають, а збагачують духовний світ людини, стають її приналежністю. Така перша особливість духовного споживання.

Друга особливість полягає в тому, що процес духовного споживання є певною мірою і процесом духовного виробництва. Сприйняття духовних "цінностей носить творчий характер. Кожен по-своєму осмислює зміст літературного твору, сприйняття музичного добутку породжує власні образи і почуття. Будь-яка людина переживає духовні цінності через призму власного досвіду, але завжди це творча робота душі і розуму людини.

Сказане вище дозволяє нам зробити висновок про те, що духовне споживання - це особливий вид діяльності, і, отже, він має свою спрямованість, вимагає певних зусиль, використання відповідних засобів.

Спрямованість духовного споживання визначається суспільними умовами і духовними запитами людини. Одна шукає книги, що спонукують міркувати про зміст людського життя, інша не виходить за межі пригодницької літератури. Одна вчитується в опис природи, інша пропускає ці сторінки. Одній потрібна серйозна музика, іншій тільки розважальний жанр.

У процесі духовного споживання засобами досягнення мети виступають, з одного боку, матеріальні можливості, з іншого боку - відповідні знання і навички. Щоб прочитати книгу, потрібно мати можливість одержати її в бібліотеці чи купити. Щоб слухати музику, треба або потрапити в концертний зал, або володіти записами і технічними пристроями, що дозволяють відтворювати звучання. У даному випадку магнітофон - це один із засобів задоволення потреби в музиці. Але, з іншого боку, піднятися до вершин духовної культури не можна без знань про літературу і мистецтво, про письменників і художників, про виразні засоби і способи їхнього використання, без навичок дивитися і бачити, слухати і чути, читати і розуміти. Рівень освіти і загальної культури особистості безпосередньо впливає на споживання духовних цінностей.

Наукові дослідження дозволили зробити висновок: чим вища культура людини, тим більше засобів із сімейного бюджету вона прагне виділити на задоволення духовних потреб (купування книг, компакт-дисків, підписку на журнали, відвідування театрів тощо), тим більше вільного часу затрачає на самоосвіту, читання художньої літератури й інші види духовного споживання і творчості.

Але справа не тільки в кількісних показниках (витратах коштів і часу), головне - якісна характеристика духовного споживання. Можна за допомогою сучасної звуковідтворюючої техніки насолоджуватися шедеврами світової музичної творчості, але та ж апаратура може відтворювати примітивні добутки, цінність яких сумнівна. З програми телевізійних передач можна вибрати спектаклі за участю великих акторів сучасності. Але хтось дивиться тільки спортивні змагання, а хтось годинами сидить біля телевізора і дивиться все підряд. Отже, споживання духовних цінностей залежить насамперед від суб'єкта цієї діяльності, від його духовних запитів.

У багатьох випадках на духовне споживання дуже впливає мода. Модними можуть стати ті чи інші книги, театральні спектаклі, вірші і пісні (подумайте, як оцінити вплив моди на духовне споживання: позитивною чи негативною буде ця оцінка?).

Найбільш розповсюджені засоби прилучення до духовних цінностей -книга, радіо і телебачення. Читання книг - це найважливіший вид духовного споживання. "Люди перестають мислити, коли перестають читати, - говорив французький філософ Д. Дідро (1713-1784). А інший французький мислитель Р. Декорт (1596-1650) писав: "Читання гарних книг є ніби бесіда з поважними людьми минулих століть - їхніми авторами, і причому учена бесіда, у якій вони відкривають нам тільки кращі зі своїх думок".

Дослідження соціологів у 60-80-х рр. XX ст. показали, що за кілька десятиліть відбулося зрушення в структурі культурної діяльності людей. Значно зросло споживання культури "у домашніх умовах" (індивідуально організовані форми культурної діяльності) у порівнянні з відвідуванням установ культури (суспільно організованими формами). Росте чисельність книг в особистих бібліотеках у порівнянні з бібліотечними установами, збільшилася кількість фільмів і спектаклів, переглянутих по телевізору.

Виникли суперечки: чи витісняється читання книг переглядом телепередач? Висловлювалися різні точки зору. Одні говорили, що через телебачення люди стали менше читати, що школярі, замість того, щоб прочитати "Лісову пісню" Лесі Українки, обмежуються переглядом фільму, створеного за цим твором. Інші стверджували, що, хоча телебачення і відняло частину часу в читання, воно, по-перше, через майстерність виконання повніше і глибше представляє образи й ідеї твору; по-друге, для людей, що прилучилися до читання, телефільм нерідко буває стимулом до прочитання відповідної книги; по-третє, якщо телебачення і забирає час, то для частини людей це відбувається за рахунок часу, що раніше затрачався на гру в карти чи доміно, на байдикування тощо (а як думаєте ви? Чи актуальна ця суперечка сьогодні?).

Підіб'ємо підсумок. Духовна діяльність людей різноманітна, у кожного широкий вибір її форм і видів. Така діяльність може стати його професією: він буде вченим чи письменником, актором чи художником, вчителем чи бібліотекарем, екскурсоводом чи журналістом. Він може прилучитися до аматорської духовної творчості, беручи участь у народному театрі, літературному об'єднанні, створенні народного музею, конкурсах художньої самодіяльності. А головне - кожний спілкується з книгою, музикою, театром і кіно, І від того, яким цінностям людина віддає перевагу, багато в чому залежить те, яка вона сама.

Основні поняття

Духовна культура. Духовні цінності. Духовні потреби. Духовне споживання.

Питання для самоперевірки

1. Чим відрізняються два види діяльності: створення духовних цінностей і виробництво речей?

2. Які установи займаються збереженням і поширенням духовних цінностей?

3. Які професії пов'язані зі збереженням і поширенням духовних цінностей?

4. Охарактеризуйте духовні потреби людини.

5. Які люди освоюють духовні цінності? Чим споживання духовних цінностей відрізняється від споживання цінностей матеріальних?

Завдання

1. А. Ейнштейн писав: "У світлі вже досягнутого знання вдало отри мані результати уявляються такими, що самі собою розуміються, і будь-який кмітливий студент може засвоїти їх без особливої праці. Але повні передчуттів багаторічні пошуки в пітьмі з їхніми напруженими устремліннями, з чергуванням впевненості і розчарування, з їхнім кінцевим проривом до істини - усе це знає лише той, хто пережив це". Які слова в тексті характеризують духовне споживання, які - духовне виробництво? Який зв'язок духовно-продуктивної і духовно-практичної діяльності?

2. Однією з найважливіших людських потреб учені вважають потребу в праці. Як ви думаєте, чи є ця потреба духовною? Свою позицію аргументуйте.

Широко відоме висловлення А. П. Чехова: "У людині повинно бути все прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки..."

Чи відбивають ці слова естетичну потребу? Чи пов'язане задоволення цієї потреби в даному випадку з духовною діяльністю? Якою? Свою позицію поясніть.

3. Як ви розумієте наступні слова німецького письменника Г.К. Ліхтенберга (1742-1799): "Книга подібна до дзеркала: якщо в неї заглянув осел, важко очікувати, що там відіб'ється апостол"?

З яким положенням у тексті параграфа можна пов'язати думку Ліхтенберга? Яка особливість духовного споживання відбилася в ньому?

4. Вкажіть, що загального й у чому відмінність між музеями, бібліотеками, архівами.

Моральні орієнтири діяльності

У чому полягає сутність і значення Золотого правила моральності? Що таке добро і зло. обов'язок і совість? Яке теоретичне і практичне значення морального вибору і моральної оцінки?

Існує кілька наукових визначень моралі, моральності. Наведемо одне з них: мораль - це форма нормативно-оцінної орієнтованості індивіда, спільностей у поведінці і духовному житті, взаємосприйнятті і самосприйнятті людей.

Іноді мораль і моральність розрізняють: мораль - це норми свідомості, а моральність - реалізація цих норм у житті, практичній поведінці людей.

Мораль є етика - теорія, що розглядає сутність, проблеми морального вибору, моральної відповідальності людини, що стосуються всіх сторін її життєдіяльності спілкування, праці, сім'ї, громадянської орієнтації, національних і конфесіональних взаємин, професійного обов'язку. Тому етику прийнято вважати "практичною філософією".

Духовний регулятор життя

Ви вже знаєте, що, будучи істотою суспільною, людина не може не підкорятися певним правилам. Це необхідна умова виживання людського роду, цілісності суспільства, стійкості його розвитку. У той же час правила, норми покликані захищати інтереси і достоїнства окремої людини. Серед таких норм найважливішими є норми моралі. Мораль - це система норм, правил, які регулюють спілкування і поведінку людей для забезпечення єдності суспільних та особистих інтересів.

Хто ж установлює моральні норми? На це питання даються різні відповіді. Авторитетною є позиція тих, хто вбачає їх джерело в діяльності і заповідях засновників світових релігій - великих учителів людства: Конфуція, Будди, Мойсея, Ісуса Христа.

Христос учив: "...В усьому, як хочете, щоб з вами гарно поводилися люди, так поводьтесь і ви з ними". Так, у далекій давнині був закладений фундамент головної загальнолюдської нормативної моральної вимоги, яку потім назвали "золотим правилом моральності". Воно говорить: "Поводься стосовно інших так, як ти б хотів, щоб інші поводились із тобою".

Відповідно до іншої точки зору, норми і правила моралі формуються природно-історичним шляхом, на основі масової життєвої практики, відшліфовуються в різних життєвих ситуаціях, поступово перетворюючись у моральні закони суспільства.

Виходячи з досвіду, народ керувався моральними заборонами і вимогами: не убивати, не красти, допомагати в біді, говорити правду, виконувати обіцянки. У всі часи засуджувалися жадібність, боягузтво, обман, лицемірство, жорстокість, заздрість. Завжди схвалювалися свобода, любов, чесність, великодушність, доброта, працьовитість, скромність, вірність, милосердя.

Моральні установки особистості досліджувалися найбільшими філософами. Один з них - Еммануїл Кант - сформулював категоричний імператив моралі, наслідування якого дуже важливе для реалізації моральних орієнтирів діяльності. Категоричний імператив - це безумовна примусова вимога (веління), що не допускає заперечень, обов'язкова для всіх людей, незалежно від їх походження, становища, обставин.

Як же Кант характеризує категоричний імператив? Наведемо одне з формулювань, обміркуйте його, обговоріть, порівняйте з "золотим правилом". Існує, стверджував Кант, один категоричний імператив: "Поводься завжди відповідно до такої максими (максима - вищий принцип, правило, яке ти в той же час можеш вважати за закон)". Категоричний імператив як і "золоте правило", стверджує особисту відповідальність Людини за свої діяння, учить не робити іншому того, чого не бажаєш собі. Отже, ці положення, як і моральність у цілому, за своєю природою гуманістичні, тому що "інший" виступає як друг. Говорячи про значення "золотого правила" і кантівського імператива, сучасний учений К. Попер писав, що "жодна інша думка не зробила такого могутнього впливу на моральний розвиток людства".

Ідеали, цінності, категорії моралі

Крім прямих норм поведінки, мораль містить у собі ідеали, цінності, категорії (найбільш загальні, фундаментальні поняття).

Ідеал це досконалість, вища мета людських прагнень, уявлення про вищі моральні вимоги, про найбільш піднесене в людині. Ці уявлення про краще, цінне і величне деякі вчені називають "моделюванням бажаного майбутнього" - майбутнього, що відповідає інтересам і потребам людини.

Цінності - це те, що найбільш дороге, святе для індивіда, для співтовариства людей. Коли мова йде про негативне ставлення індивіда до тих чи інших явищ, проте, що люди відкидають, нерідко використовується термін "антицінності", або негативні цінності. Цінність відбиває ставлення людини до дійсності (до тих чи інших фактів, подій, явищ), до інших людей, до самої себе. Відносини ці можуть бути різними в різних культурах і народів, соціальних групах.

На основі цінностей, які вони приймають, сповідують, люди будують відносини, визначають пріоритети, висувають мету діяльності, займають ті чи інші позиції. Цінності можуть бути правовими, політичними, релігійними, художніми, професійними, моральними.

Найважливіші для діяльності індивіда моральні цінності склалися в систему ціннісно-моральної орієнтації, нерозривно пов'язаної з категоріями моралі. Моральні категорії носять парно-співвідносний (біполярний) характер. Приклад цього - добро і зло.

Категорія добро служить системоутворюючим початком моральних понять. Етична традиція говорить: усе, що вважається моральним, морально належним, є добром. У понятті зло сконцентроване збірне значення аморального, конфронтуючого з морально цінним. Поряд зі словом "добро" згадується поняття "чеснота" (робити добро), що служить узагальненою характеристикою стійко позитивних моральних якостей особистості. Доброчесна людина - це активно діючий носій моральності. Протилежним чесноти є поняття "порок ".

Англійський філософ Томас Гоббс писав: "Моральна філософія є не що інше, як наука про те, що таке добро і зло у вчинках та людському суспільстві. Добро і зло це імена, що позначають наші симпатії і антипатії, які різні залежно від відмінностей характеру, звичок і напряму думок людей". Мораль Гоббс характеризував як підзорну трубу, що допомагає людям бачити здалеку ті нещастя, що загрожують їм.

Конкретний зміст добра і зла може бути різним залежно від суспільних обставин, від потреби різних народів, поглядів соціальних груп. Різнорідність конкретних оцінок не повинна закривати від нас головного - гуманістичного критерію: "Добро - це те, що служить збереженню і розвитку життя, зло те, що знищує життя або перешкоджає йому" (О. Швеицер).

До моральної єдності "добро і зло" прилягає категорія обов'язок - особистісне відповідальне наслідування моральних цінностей, особисте усвідомлення необхідності безумовного виконання моральних вимог. Якщо людина виконує моральні вимоги не під страхом покарання, а керуючись моральним обов'язком, то вона ставиться до цієї вимоги так, ніби вона була встановлена нею самою. Носієм моральних засад може бути як особистість, так і суспільство. Отже, моральну правду може відстоювати й особистість у протистоянні з розпусним співтовариством, і співтовариство накладає обмеження на індивіда, який переступив моральні вимоги.

Виконання обов'язку часто пов'язане з труднощами (наприклад, доводиться йти проти своїх бажань), з небезпекою для життя (виконання військового обов'язку, участь у рятувальних роботах при виникненні надзвичайних ситуацій, боротьба з тероризмом тощо).

Одна з найважливіших моральних категорій совість. Це здатність особистості пізнавати етичні цінності і керуватися ними у всіх життєвих ситуаціях, самостійно формулювати свої моральні обов'язки, здійснювати моральний самоконтроль, усвідомлювати свій обов'язок перед іншими людьми. Совість - джерело інтуїції, внутрішній дзвіночок, що схвалює вчинок людини або засуджує його.

Без совісті немає моральності. Совість - внутрішній суд, який людина вершить над самою собою. "Каяття совісті, - писав Адам Сміт більше двох століть назад, - найжахливіше з почуттів, що відвідують серце людини".

Важливою категорією моралі є чесність. Слова "чесність" і "честь" тісно взаємозалежні. Честь - це гідні поваги моральні якості особистості, що виявляються у всій діяльності. "Безчестя гірше смерті", - говорить народна приказка. Чесна людина-сумлінна, що заслуговує поваги, щира людина.

Чесність, сумлінність, добропорядність у всіх видах діяльності, особливо в праці, підприємництві істотно важливі в складних перехідних періодах, пов'язаних зі значними змінами у формах власності, в економіці, хоча саме в ці періоди нерідко яскраво виявляються протилежні якості - обман, корисливість.

В основі морального вибору, як і у виконанні обов'язку, особиста відповідальність людини як за свою безпосередню діяльність, так і за загальні інтереси людства.

Так, американський фізик Р. Опенгеймер (1904-1967), що керував у 1943-1945 рр. створенням американської атомної бомби, пізніше, глибоко усвідомивши втрату, нанесену людям першими атомними бомбардуваннями, борючись за збереження життя на землі, виступив проти створення водневої бомби, за що був звинувачений владою США в нелояльності і відсторонений від роботи.

Нерідко правильно зроблений моральний вибір є рятівним для суспільства, для країни. Прикладом може бути Богдан Хмельницький, який спочатку перебував на службі польського короля, а потім очолив боротьбу українського народу проти польського гноблення і як наслідок - перша українська державність на чолі з керівником визвольної війни.

Одним із джерел морального вибору є сприяння благу. Виходячи з цього, англійський філософ Мілль запропонував додати до імператива Канта: ми повинні керуватися в наших учинках такими правилами, які можуть визнати усі розумні істоти з користю для їхніх колективних інтересів.

Моральний вибір в ім'я блага вирішальний показник людського достоїнства. Достоїнство це поняття, що виражає уявлення про цінність кожної людини як моральної особистості.

Моральна оцінка

Діяльність людини відбувається в суспільстві. У її процесі вона дотримує чи, навпаки, порушує інтереси інших людей, держави, суспільства. При цьому діяльність людини може схвалюватися державою, засуджуватися і каратися. У цьому виявляється юридична чи правова оцінка, що спирається на закони, правові норми, урядові або інші адміністративні рішення. Життєвий досвід свідчить, що юридичні чи правові оцінки не охоплюють усього різноманіття проявів людської діяльності, що багато з них можуть бути оцінені в категоріях моралі, моральності, етики. Іншими словами, крім юридичної чи правової, існує ще і моральна оцінка діяльності людини. Що ж це таке? Моральна оцінка - це схвалення або осудження діяльності людини з позицій тих вимог, що містяться в моральній свідомості суспільства, етнічної групи, соціальної спільноти людей, тих чи інших особистостей. Можлива і самооцінка: вона виражається в таких поняттях моралі, як "совість", "гордість", "сором ", "каяття". Усе різноманіття моральних оцінок діяльності людини спирається на розуміння того, що є добро і що є зло.

Підходити до моральної оцінки необхідно виходячи з конкретних умов, у яких відбувається діяльність людини. Так, наприклад, у далекому минулому в скотарських народів Сходу оранка землі і наступне заняття рослинництвом розглядалися як аморальне діяння, що ображає землю. У нашому суспільстві ще зовсім недавно аморальним явищем вважалася приватна підприємницька діяльність. Морально засуджувалася навіть торгівля на ринках, турбота про гідну оплату своєї праці. Зараз ці і багато інших явищ нашого життя виявилися переосмисленими й оцінюються по-іншому, виходячи як із ситуації, що змінилася, у самому суспільстві, так і нашої моральної свідомості, яка змінилася. Але, разом з тим, існують, стійко зберігаються прийняті в більшості народів моральні цінності і моральні оцінки (наведіть приклади загальнолюдських моральних цінностей).

Моральний досвід минулого попереджає нові покоління про можливі небезпеки, що ховаються в "перепадах" морального вибору (зиґзаґи, відступи, падіння). Загальнолюдські моральні норми, обумовлені ними моральні оцінки спонукають до рішення таких глобальних проблем, що постали в наші дні перед людством, як збереження самої можливості його існування перед небезпекою ядерної катастрофи, подолання відсталості й убогості в ряді регіонів земної кулі, запобігання екологічної катастрофи, подолання багатьох захворювань і недопущення демографічної катастрофи.

Моральні пошуки людини набувають особливо тривожного і значимого характеру у перехідні історичні періоди, коли відбуваються зміни в системі цінностей. Від морально-психологічного стану Людини залежить її загальне соціальне самопочуття, її самооцінка і розуміння сутності своєї діяльності в суспільних умовах, що змінюються. Саме в атмосфері корінних суспільних змін особливо небезпечні будь-які неблагополуччя в суспільній і особистій моральності, такі, приміром, прояви, як ненависть.

Особливо небезпечна ненависть групова: релігійна, національна, ідеологічно-доктринерська. Це - вир, що, зрештою, втягує в себе усіх, хто схильний до індивідуальної ненависті, а також людей малої і слабкої моралі, егоїстів, людей ледачого духу, що не вміють самостійно мислити і тому піддаються впливу ненависті.

Привабливість колективної ненависті, на відміну від індивідуальної, пояснюється такими причинами: вона створює видимість порятунку людини від почуття самотності, слабості, безсилля, створює спільноту, загальну ідеологію "кривди" (наприклад, твердження про те, що у всіх нещастях світу винні цигани, німці, араби, негри тощо). Єдність тих, що ненавидять, ніби легалізує агресивність. До того ж єдина уніформа, значки, прапор, пісня зближають членів цієї єдності, примножують у їх очах власну значимість. Природно, що ненависть, у яких би формах вона не виявлялася, суперечить нормам людської моралі, відносинам доброзичливості і дружби.

Як впливає на моральні оцінки діяльності факт існування національно-етнічних і соціально-класових спільностей людей? Насамперед це необхідність рахуватися у своїй діяльності із самим фактом існування інших людей, інших націй і етносів, інших класів і соціальних груп. Стаття загальної Декларації прав людини говорить: "Усі люди народжуються вільними і рівними у своєму достоїнстві і правах, вони наділені розумом і совістю та повинні діяти стосовно один одного в дусі братерства ".

Ці слова Декларації свідчать про зв'язок моральних норм і права. "Усі люди народжуються вільними і рівними" - це положення виходить з теорії природного права, відповідно до якого людські права ніким не даровані, а мають природне походження, тому що дані Богом чи природою людини. Положення ж про те, що люди повинні діяти стосовно один одного в дусі братерства, безсумнівно, враховує моральний імператив Канта.

Чи означає проголошення цих норм і прав ліквідацію будь-яких суперечок, конфліктів між людьми, між національно-етнічними і соціальними групами? Звичайно, ні. Суперечки і конфлікти існували, існують і будуть існувати. Необхідно, щоб ці конфлікти, зіткнення окремих людей, національно-етнічних і соціально-класових груп вирішувалися шляхом переговорів, дискусій на основі терпимості, взаємоповаги і взаєморозуміння. Зрозуміло, це вимагає формування в людині моральних засад, прилучення людей до вищих проявів моральної культури.

Становлення морального в людині

Чи формуються моральні засади в людині стихійно, чи їх необхідно формувати свідомо?

В історії філософської й етичної думки існувала точка зору, відповідно до якої моральні якості споконвічно притаманні людині. Так, французькі просвітителі думали, що людина за своєю природою добра. Деякі представники східної філософії вважали, що людина, навпаки, за своєю природою зла, є носієм зла. Вивчення процесу становлення моральної свідомості показало, що немає підстав для таких категоричних тверджень. Моральні засади не закладені в людині від народження. Вони формуються в сім'ї на підставі того прикладу, що знаходиться в неї перед очима, у процесі спілкування з іншими людьми, навчання і виховання в школі, у процесі сприйняття таких пам'яток світової культури, що дозволяють як прилучитися до вже досягнутого рівня моральної свідомості, так і сформувати на основі самовиховання власні моральні цінності. Здатність почувати, розуміти, чинити добро, розпізнавати зло, бути стійким і непримиренним до нього - особливі моральні якості особистості, які вона не може одержати готовими від навколишнього, а повинна виробити самостійно, що вимагає творчих зусиль, тобто самовиховання, самовдосконалення.

Самовиховання в сфері моральності - це насамперед самоконтроль, пред'явлення високих вимог до самого себе, з усіх видів своєї діяльності. Ствердженню моральності у свідомості, діяльності кожної людини сприяє багаторазова реалізація позитивних моральних норм кожною особистістю, або, говорячи простими словами, досвід добрих справ. Якщо така багаторазовість відсутня, то, як показують дослідження, псується й іржавіє сам механізм морального розвитку, підривається настільки необхідна для діяльності здатність особистості до самостійних моральних рішень, її здатність покладатися на себе і відповідати за себе.

Основні поняття

Мораль. Ідеал. Цінності. Добро. Чеснота. Вада. Зло. Обов'язок. Совість. Моральний вибір. Моральна оцінка.

"Золоте правило моральності". Категоричний імператив. Достоїнство людини.

Питання для самоперевірки

1. Що таке моральні орієнтири діяльності, яка їхня роль?

2. У чому полягає зміст і значення "золотого правила моральності"? Яка сутність категоричного імператива?

3. Що таке моральні цінності?

4. Які основні категорії моралі?

5. Що таке моральний вибір і моральна оцінка? Наведіть приклади.

6. Що таке ненависть? У чому суспільна небезпека групової ненависті?

7. Як виявляється роль таких моральних якостей, як совість, чесність у різних видах діяльності?

8. Охарактеризуйте загальнолюдські моральні цінності. У чому їх особливе значення для громадян нашої країни в переломний момент історичного розвитку?

Размещено на Allbest.ru