Дослідження матеріальної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Матеріальна культура

Культура скіфів справила великий вплив на лісостепове населення. Зброя, оснащення коня, речі у звіриному стилі були спільними для обох світів. Більше того, саме у хліборобському середовищі скіфська культура доби архаїки виражена яскравіше й повніше. У похованнях лісостепової смуги виявлено чудові зразки навершів, кам'яних блюд, люстерок, бойових сокир, списів, жертовних ножів, наборів вуздечок (рис. 11). Однак це середовище зберегло також чимало самобутніх рис. Це стосується, насамперед, посуду.

У кераміці панують різновиди, що з'явилися ще за часів чорноліської культури, хоча вони й зазнали певних змін. Так, тюльпаноподібні горщики поступаються місцем більш профільованим (з округлим плічком) та банкоподібним, валик із защипами чи ямками від пальця переміщують із тулуба під край вінець. На нього наносять наскрізні проколи або наколи зсередини, які зовні утворюють горбочки (перлинний орнамент). Починаючи із IV ст. основною формою стає горщик з роздутим тулубом та гладенькими відігнутими вінцями, хоча оздоблення ямками від пальця та валиком також трапляються.

Побутують і всі різновиди лощеного посуду: корчаги, кубки, черпаки, миски. Різні за формою корчаги, оздоблені прокресленим орнаментом та наліпами-шишечками, є прикметною рисою пам'яток VII--VI ст. до н. е. Неорнаментовані зразки зрідка трапляються й серед матеріалів V ст. Лінію розвитку місцевого посуду відбивають і черпаки, які у VII--VI ст. набувають витончених форм. Вони представлені двома основними різновидами: черпачками з мілкою, інколи повністю орнаментованою чашечкою та високою петле-подібною ручкою з виступом, і грушовидними, що сягають нерідко розмірів кухлів. Характерними для архаїчних пам'яток є також кубки -- невеликі кулясті посудини з увігнутою шийкою. Однак найпоширенішими серед столового посуду були миски -- здебільшого конічної форми із загнутим краєм, оздоблені на перегині вінець із середини рядочком наколів, який іззовні проступав перлинами.

Рис. 11. Поховання архаїчного часу. Курган Реп'яхувата Могила

Таким чином, продовжуючи місцеву лінію розвитку, за скіфського часу посуд зазнає певних змін. Це стосується не лише форми, а й орнаментації. Пік розвитку геометричної орнаментації припадає на жаботинський час, коли колорит насичених орнаментальних смуг посилювали затиранням білою пастою. За скіфського часу такі композиції спрощуються, зникає звичай затирати їх пастою. Лише окремі черпаки та кубки пишно орнаментовано по всьому тулубу, але вже за іншим принципом. Основу таких композицій становлять радіальні лінії, що відходять від центра денця до шийки. Вільні поля поміж ними чергуються із заповненими візерунком або доповнюються горизонтальним зигзагом. Уже в V ст. такі традиційні для хліборобів форми, як корчаги, черпаки й кубки, виходять з ужитку. Вони лише якоюсь мірою компенсуються появою кружок, кухлів, ваз на високій ніжці, оскільки такий посуд доволі рідкісний. У IV ст. переважають горщики і миски, ґатунок яких погіршується.

Етнічну самобутність місцевої людності відображає й костюм, представлений прикрасами, зазвичай бронзовими. Серед них -- шпильки у вигляді довгого стрижня з фігурною голівкою (посохоподібною, спіральною, конічною чи плоскою, як у гвіздка), якими скріплювали зачіску, головні убори й одяг; сережки й підвіски: спіральні, з шишечками на кінцях чи конічним завершенням (цвяхоподібні). Доволі поширеними були також браслети з товстого дроту, особливо з незімкненими кінцями, що завершувалися шишечками, стилізованими голівками змій чи тварин. Трапляються також гривни з гладенького чи перекрученого дроту. Усі ці речі мають витоки у чорноліській культурі.

Водночас починаючи від архаїчного часу до лісостепового населення потрапляють золоті вироби грецьких майстрів (сережки, браслети), з'являються також золоті бляшки скіфських зразків для оздоблення головних уборів, одягу, горитів. Походять вони з поховань знаті, де поєднувалися з місцевими прикрасами. Так, головний убір небіжчиці з кургану 100 поблизу с. Синя їжа на Канівшині, оздоблений золотими платівками у вигляді "скіфського оленя", доповнювали золоті цвяхоподібні сережки та шпилька. Схожу ситуацію маємо і в кургані 35 поблизу с. Бобри ця.

За значної єдності культури цього часу на просторі лісостепової України пам'ятки окремих регіонів мають і певні локальні особливості, зумовлені живучістю традицій і напрямами зв'язків. Центральний регіон виділяють у києво-черкаську локальну групу. Саме їй найбільшою мірою притаманний лошений посуд з прокресленою орнаментацією. Схожими з нею є пам'ятки ворс кримської групи. На сході вона змикається з сіверсько-донецькою групою, де уже домінує кухонний посуд (горщики) і рідко трапляється лощений, а курганні насипи не вирізняються монументальністю.

Най грандіозніші кургани архаїчної пори зосереджені в Посуллі. Насипи таких масштабів з'являться у степу лише в IV ст. Курган Старша Могила поблизу Аксютинців, оточений ровом і валом, сягав висоти 20 м. Поховання здійснено у просторому дерев'яному склепі площею близько 50 м2, улаштованому в ямі, перекритій деревом. Воно супроводжувалося повним набором озброєння (панцир, мечі, списи, сокири, сагайдак зі стрілами), а також вуздечними наборами, навершями і заколотим телям. Поховальний обряд посольських курганів доволі сталий. Переважають воїнські поховання у повному військовому спорядженні, покладені випростано головою на південь. їхню появу В. А. Іллінська пов'язує з просуванням сюди скіфів після передньоазійських походів. Крайню на північному сході культуру скіфського зразка репрезентує середньодонська група пам'яток, поширених у лісостеповій Домшині (Росія).

У західному регіоні України своєрідним явищем є пам'ятки західно-подільської групи (Середнє Подністров'я). Розкопані в останній чверті XIX ст. кургани з кам'яними конструкціями відразу привернули увагу корифеїв тодішньої науки, а подальші дослідження дали змогу Т. Сулімірському окреслити їхню своєрідність. На думку Г. І. Смирновой три складові визначили "обличчя" культури Західного Поділля: нашарування власне культури скіфів, які з'явилися тут у середині VII ст. до н. е., і трансформація двох місцевих культур -- голіградської та чорноліської. Спадок останніх становлять побутові речі, а також деякі риси поховального обряду (застосування каменю, скорчена поза, кремації).

Своєрідністю вирізняються й пам'ятки Східного Поділля (Побужжя), репрезентовані матеріалами Немирівського городища, селищами та курганними похованнями. Проте вивчені вони ще недостатньо.

На шляху державогенезу

Попри своєрідність розвитку окремих регіонів масштаби змін за скіфського часу вражають. У монотонне життя хліборобів неначе увірвався вихор, що стрімко утягнув їх у нову систему цінностей. Вона розбудила активність, потребу реалізуватися й відстояти право на життя, що вилилося в грандіозне будівництво -- зведення городищ і курганів. Важко навіть уявити, скільки сил на все це було витрачено. Масштаби будівництва, безперечно, засвідчують неабияку консолідацію людських ресурсів, а відтак -- і появу тієї організаційної сили, яка завела цей механізм. Б. А. Шрамко, а за ним і Ю. В. Павленко та Ю. М. Бойко розглядають великі городища як міські центри ранньокласових об'єднань, оскільки містогенез і класогенез являють собою різні сторони одного процесу -- державогенезу. Ця думка прижилася в науці, однак вимагає уточнення. кераміка костюм пам'ятка культовий

Місто -- це не просто велике поселення. Воно уособлює новий поділ праці -- появу ремісників, професійних воїнів, жерців, апарату управління, тобто груп людей, безпосередньо не пов'язаних із виробництвом продуктів харчування. Це могло відбутися лише за умови отримання регулярного й до того ж значного додаткового харчового продукту. Відокремлення різних сфер виробництва від сільськогосподарського вимагало обміну продуктами між виробниками. Тому місто -- це й нова система розподілу: спочатку спеціальними органами, а потім і через ринок, що зумовило появу грошей.

Концентрація значних мас людей, до того ж різних професій, у межах міста вимагала нових форм управління. А його апарат не міг обійтися без обліку та контролю за виробництвом і споживанням, тобто писемності. Диференціація суспільства і поява правлячої еліти, поділ праці на фізичну та організаційну стимулювали розвиток духовної праці, покликаної забезпечити потреби у вишуканих речах, комфортних і красивих оселях, зрештою -- в розкішних гробницях. Наслідком усього цього було те, що місто стало певним чином спланованим архітектурним ансамблем, де, окрім осель міщан, передбачалися квартали ремісників, складські приміщення, адміністративні й культові споруди, резиденція правителя.

З погляду змісту і призначення місто -- це економічний, адміністративний та культовий центр певної території, з формального, що фіксується археологічно, -- це поселення, якому притаманна монументальна архітектура. Монументальні споруди -- перше, що відрізняє місто від найбільшого поселення. Монументальні храми, домінуючи над містом, символізують зверхність влади, її священність. Недарма ідеологічний чинник розглядають як першорядний в системі державотворчого процесу. Причому за всіх варіацій політогенезу зберігає силу закон, що передбачає збіг кількох обставин, серед яких дві -- отримання регулярного значного додаткового харчового продукту та ідеологія, яка б змінила стереотип мислення і виправдовувала новий порядок, -- є обов'язковими.

Безумовно, впровадження заліза, поява таких торговельних партнерів, як греки, демографічні й природні ресурси стимулювали процес державогенезу у хліборобському середовищі. Проте на заваді стала одна обставина -- кочовики. І це спонукало хліборобів сконцентрувати свої зусилля задля однієї мети -- відстояти себе. У скіфських городищах вражає власне одне -- площа і потужна фортифікація. Забудова їх доволі одноманітна, як і знахідки -- уламки посуду та кістки тварин, інші речі доволі рідкісні. За наявності слідів ремесел кварталів ремісників не відмічено.

Культові споруди на городищах представлено зольниками, глиняними вівтарями-вимостками та глиняними стовпцями. Приміщення, в яких їх виявлено, не вирізняються монументальністю і навряд чи виконували функцію центрального храму, на що вказував Б. О. Рибаков. На думку С. С. Безсонової, багатолюдні загальнозначущі обряди виконували, мабуть, просто неба. Не виключено, що функцію суспільних святилищ могли виконувати деякі кургани й курганоподібні споруди, розташовані поза межами поселень.

Таким чином, у городищах яскраво виражено захисну функцію. Ворог нам відомий -- кочовики степу. Загроза консолідувала хліборобів і висунула лідерів -- організаторів захисту, а також воєнізувала суспільство (усі чоловічі поховання, а нерідко й жіночі, супроводжуються зброєю). Виконання лідерами та їхнім оточенням важливих функцій мало своїм наслідком зосередження у їхніх руках контролю за виробництвом і обміном. Воєнізований побут спричинив поширення тут звіриного стилю, своєрідного знаку цієї доби, і передових військових технологій. Попри поширення речей скіфського зразка є очевидним, що населення зберігало свою "національну" ідентичність.

Технологічна оснащеність, демографічний потенціал, концентрація зусиль з метою організації захисту, що живилася збігом інтересів правлячої еліти й усього суспільства, зрештою, домінантний за доби архаїки напрям інтересів скіфів та, мабуть, і дипломатичні зусилля давали можливість певний час підтримувати рівновагу сил. Не виключено, що місцеві "царки" навіть брали участь у передньоазійських походах. В усякому разі в кургані Переп'ятиха, який С. С. Безсонова відносить до числа храмових комплексів місцевого населення, знайдено золоті бляшки у вигляді грифона передньоазійського зразка.

Пильнуючи свої землі, хлібороби розгортають грандіозний проект їхнього захисту, пік якого припадає на VI ст. до н. е. Прикметно, що в організації відсічі Дарію скіфи просять допомоги у сусідів (Геродот, IV, 118). Після перемоги над Дарієм, відчувши себе повновладними господарями, кочовики почали всіляко утискувати лісостепове населення, обклавши його поборами. Від V ст. розпочинається деградація культури хліборобів, а в IV ст. скіфські поховання у катакомбах, зокрема й знаті, з'являються на території хліборобів.

Таким чином, лісостепове населення не витримало натиску кочовиків і, виснажене ними, згасло на рубежі IV--III ст. до н. е., так і не реалізувавши свій потенціал, змушене витратити його на захист своєї землі. Соціально-політичну сутність хліборобського суспільства за часів його розквіту видається логічним визначити як складні вождівства, переростання яких у ранньодержавні утворення загальмували зовнішні обставини.

Размещено на Allbest.ru