"Соціально небезпечні елементи" в радянському кіно

Размещено на http://www.allbest.ru/

«СОЦІАЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ЕЛЕМЕНТИ» В РАДЯНСЬКОМУ КІНО

На основі матеріалів, зібраних для документального фільму «Нехай святиться ім'я твоє» (режисер Наталя Акайомова), та інформації періодичних видань у статті висвітлюється осмислення в історії кіно доль і стосунків оператора Данила Демуцького та режисера Сергія Параджанова. Досліджено атмосферу, взаємини між владою та митцями в умовах функціонування радянської ідеології в її крайніх проявах, доля оператора Володимира Нільсена.

Режисер Олександр Довженко надзвичайно високо оцінював творчість Данила Демуцького, називаючи його великим художником українського і світового кінематографа. І недаремно, бо ще в 1958 році міжнародні кінокритики включили фільм О. Довженка «Земля» до найкращих дванадцяти фільмів всіх часів і народів. Оператором- постановником цього фільму був Данило Порфирович Демуцький. Ось якими були враження знаного оператора Олександра Антипенка після перегляду фільму: «Коли дивлюся “Землю”, я завжди бачу соняшники кольоровими. Як це зробив Демуцький? Не знаю. Кіносекрет... Я бачу в сучасних фільмах соняшники. Зняті на кольорову плівку. Вони здаються пофарбованими». Олександр Довженко і Данило Демуцький зустрілись у 1926 році на зйомках фільму «Вася - реформатор». Це був початок їхньої екранної творчості: перший фільм Демуцького-оператора і перший фільм Довженка-сценариста.

Наталю Акайомову, доньку відомого оператора Олександра Пищикова, хвилювала доля українського оператора Данила Демуцького. У 1960-ті роки вона обіймала посаду монтажера на кіностудії ім. О. П. Довженка. Працювала з Юрієм Іллєнком та Іваном Миколайчуком у фільмах «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон ХХ», викладала курс лекцій «Монтаж» студентам кінофакультету Театрального інституту ім. І.К. Карпенка-Карого, водночас збирала матеріали для майбутнього документального фільму. І лише через десятиліття вона змогла реалізувати свій задум, створивши в 1993 році документальний фільм «Нехай святиться ім'я твоє» -- про оператора фільму Д. П. Демуцького. До того, в 1965 році, була видана єдина книжка «Данило Демуцький» Леоніда Кохна.

Метою цієї статті є дослідження долі, творчості і впливу Данила Демуцького на режисера Сергія Параджанова. Зроблено спробу за допомогою нових матеріалів поєднати і розкрити маловідомі факти історії кіно, стосунки між владою і митцями в умовах функціонування радянської ідеологічної атмосфери.

Ми зустрілися з Н. Акайомовою під час роботи над стрічкою «Білий башлик», я тоді проходив практику асистентом оператора у Вадима Іллєнка. Вже на кіностудії, після закінчення зйомок в Абхазії, замкнувши монтажну кімнату, вона показала мені на монтажному столі фільм Юрія Іллєнка «Криниця для спраглих». Ішов 1974 рік, зберігати стрічку, яку вимагали знищити, було небезпечно. І все ж Н. Акайомова, попри розпорядження знищити всі матеріали, пов'язані з фільмом, зберегла копію «Криниці для спраглих». Ризикувала: якби стрічку виявили, їй загрожували б великі неприємності. Тоді ж вона показала мені й змонтований матеріал до задуманого документального фільму про Данила Демуцького. Починався він історією кохання Данила Порфировича і його обраниці -- Валентини Михайлівни. Особливої чарівності надавала матеріалові музика. Згаданий фрагмент ішов під романс, створений студентом Київського університету Миколою Харито в 1910 році, -- «Відцвіли вже давно хризантеми в саду». В 1911-му на медичний факультет того ж університету вступив Д. Демуцький. Тоді ж він зацікавився фотографією. Цей період привернув мою особливу увагу. В інституті я саме працював над темою «Фотографія у творчості Демуцького». Інформації було мало, матеріали доводилося збирати з неабиякими труднощами. Особливий інтерес викликали ранні роботи Демуцького і його участь у Виставці декоративного мистецтва в Парижі, де чотири фотографії майстра завоювали в 1925 році золоту медаль.

Головним художником павільйону тієї виставки був М. Родченко, медаллю був нагороджений і художник Вадим Меллер -- за оформлення спектаклю в театрі «Березіль», де разом із ним з 1921-го працював Д. Демуцький. Демонструвала там свої роботи і представниця українського авангарду, одна з основоположниць стилю арт-деко -- Олександра Екстер, яка в 1924 році розробила приголомшливий дизайн костюмів до філь- му«Аеліта». Учасник виставки Олександр Бенуа не повернувся з Парижа. Його запросили головним художником на зйомки фільму Абеля Ґанса «Наполеон». Визнання серед такої зіркової компанії справді вражало. Цей матеріал відшаровує час, який сформував Данила Демуцького як оператора з унікальним, неповторним баченням.

В одному з епізодів, що його показала Н. Акайомова, фігурував тоді вже ув'язнений Сергій Параджанов, епізод відзнятий під час його відвідин Валентини Демуцької. С. Параджанов із задоволенням відгукнувся на цю зйомку. Режисер, незважаючи на гоніння на українську інтелігенцію планувала продовжувати роботу над фільмом, тож попросила мене допомогти їй у зйомках. У студентів завжди була зайва плівка, і можна було зробити це як курсову роботу. Тоді на кінофакультеті Театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого вів курс і викладав операторську майстерність Сурен Варкесович Шахбазян. Я декілька разів просив його показати «Колір граната», шедевр, знятий з Параджановим. Студенти фільму не бачили, а лише чули, що його створено з використанням незвичайних та яскравих зображальних засобів. С. Шахбазян обіцяв не лише показати, а й прокоментувати стрічку. Майстер не хотів, щоб ми переглядали прокатну копію, мотивуючи це тим, що є інший варіант -- оригінальніший і кращий за кольором. Сталося ж так, що з'явилася прокатна копія фільму, і ми її подивилися самостійно. Наступного дня, коли під враженням побаченого ми попросили показати стрічку ще раз, кіномеханік сказав, що показувати її заборонили, а в навчальній частині пояснили: демонструвати і дивитися не можна... Засудили Параджанова. Лише ввечері, коли співробітники розійшлися, студенти в маленькому залі змогли ще раз переглянути фільм, а потім у фотолабораторії скопіювати для себе деякі кадри. Усі кінороботи Параджанова зникли звідусіль на тривалий час. Тому ми не змогли продовжити роботу над фільмом.

Коли С. Параджанов вийшов із ув'язнення, Н. Акайомова хотіла зняти деякі епізоди, записати якісніше звук. Та Параджанов до Києва вже не повернувся. Вона телефонувала йому в Тбілісі, маестро дав згоду, Але, на жаль, нам не вдалося розв'язати проблему з фінансами, плівкою та знімальною апаратурою. Тільки в 1993 році продовжилася робота над фільмом, який дістав назву «Нехай святиться ім'я твоє». Це стало можливим завдяки тому, що в Києві, на студії ім. О. П. Довженка, проявляла плівку кінокомпанія з Хабаровська, яка випускала замовні ролики на різну тематику. Ми з Н. Акайомовою зустрілися з Євгеном Шарком, директором компанії. Його батьки були родом з України. У бесіді заговорили про те, щоб спільно з хабаровцями зробити фільм про українського оператора Демуцького. Ми показали матеріал. Євген Шарко пообіцяв нам допомогти з технічним забезпеченням виробництва, зокрема, ми одержали невикористані залишки плівки і на підставі усної домовленості поновили роботу.

З'явилася можливість задуману картину зробити глибшою. Було чимало нових матеріалів, пов'язаних із незаконним арештом митця. Відомо що в 30-х роках посилився ідеологічний тиск, сформований жорсткою централізованою політичною владою, і Д. Демуцького відправили на заслання, як «соціально небезпечний елемент». Щодо безпідставного арешту 19 грудня 1934 р. Данило Демуцький звертався у 1946 році з заявою до генерального прокурора СРСР: «Я прошу, щоб несправедливе рішення Особливої наради, винесене 27 березня 1935 р., було переглянуте і визнане неправильним, що змиє, нарешті, з мене ганебну пляму «соціально небезпечного елемента», присвоєну мені цим рішенням. Прошу Вас не вважати постановку даного питання за надмірну недовірливість або бажання якось себе перестрахувати. Я вважаю, що одинадцятирічний термін достатній для того, щоб неправильне і юридично нічим не обґрунтоване (не кажучи вже про фактичний стан речей) рішення було переглянуто і скасовано як неправильне».

Окремими частинами сформувався і увійшов у фільм матеріал про Івана Миколайчука, з яким Наталя Акайомова монтувала всі його картини. Група зверталася до архівів. У центральному архіві жодної фотографії С. Параджанова не знайшли. На кіностудії, в музеї О. П. Довженка, теж бракувало багатьох оригіналів знімків Демуцького і Параджанова. Не вдалося знайти і частину архіву Д. Демуцького, яка існувала, за словами Акайомової, коли вона складала опис документів після смерті В. Демуцької. Хронікальних кіноматеріалів з Данилом Демуцьким та з Сергієм Параджановим практично не виявилося. Демуцький, який відзняв тисячі метрів кіноплівки, тобто десятки годин ігрових і документальних фільмів, був закарбований лише на кількох кадрах зі зйомки картини «Примха Катерини II» режисера П. Чардиніна в 1927 році. А хронікальні кадри з Параджановим, режисером, який зняв кінематографічні шедеври в Україні і Вірменії, були в єдиному екземплярі -- під час його нагородження. План з Д. Демуцьким був дуже короткий, секунд з десять. Роздивитися Демуцького, який тривалий час стояв з опущеною головою, було складно. Оператор комбінованих зйомок Микола Шабаєв переробив цю 10-секундну зйомку. Поступово сповільнюючи рух на екрані, збільшуючи кількість кадрів, він зробив «стоп-кадр», акцентувавши увагу на портреті Демуцького. Потім він зробив дубль-негатив з кадрами Параджанова, Ілленка, Миколайчука та Лариси Кадочникової. М. Шабаєв допоміг плівкою і працював з нами до завершення картини.

По крихтах група зібрала цікавий матеріал про перші кроки Параджанова в кіно і знайомство його з родиною Демуцьких. Відомо, що Ігор Андрійович Савченко разом із Данилом Демуцьким восени 1949 року почали роботу над історико-біографічним фільмом «Тарас Шевченко». Раніше, в 1946 році, Савченко очолив режисерську майстерню ВДІКу. Під час навчання, а потім при підготовці та на зйомках фільму «Тарас Шевченко» були присутні його студенти О. Алов, В. Наумов, М. Хуциєв, Л. Файзієв. Серед них був і 25-річний Сергій Параджанов. Сьогодні з' являються цікаві матеріали і подробиці студентського життя останнього. Асистент Параджанова на зйомках фільму «Саят-Нова» Левон Григорян у книжці «Параджанов» відзначив: «Вийшло так, ще в роки навчання в Москві у Параджанова вибудовується “український слід”, що став потім доленосним у його житті».

Приятель по навчанню Григорій Мелік- Аваков згадував: «Ми сидимо з Сергієм в нашій вдіковскій їдальні й їмо мерзенний капустяний салат з чорним хлібом. У ВДІКу було дивовижне братство в ті роки, яке йшло від педагогів. На курсі нас було троє вірмен: Марлен Хуциєв, Сергій і я. І ось в цю їдальню заходить зовсім ще тоді молодий Бондарчук, і Сергійко каже нам: „Дивись, ось вилитий Шевченко“. Ми зробили приголомшливу фотопробу Бондарчука, замовили пластичний грим. Дуже дорогий -- вісімдесят рублів коштував. Збирали для цього наші стипендії. І недаремно... Савченко був у захваті: „Да-а, це Тарас!..”».

Під час зйомок фільму «Тарас Шевченко» сталася ще одна історія, яка могла скалічити Параджанову життя. Судячи з розповіді Григорія Мелік-Авакова, Ігор Савченко кинувся рятувати його і допоміг її пережити. «На зйомках „Тараса Шевченка“ з Сергієм сталося таке... Знімався епізод -- вечір напередодні Івана Купала, і Сергій запропонував: „Давайте зробимо гарбузи з «очима», всередині запалимо свічки!” Ідея Савченкові сподобалася. Але от біда -- в жодному селі немає жодного гарбуза, післявоєнні роки, голод -- усе з'їли. Сергій каже: „Давайте поїду в Тбілісі, там дістану...“ Послали... Але ось минає п'ять днів, два тижні, місяць -- Сергія немає. Поїхав за ним Мераб Шенгелія -- художник. Приходить від нього телеграма: „Серьожа заарештований. Приїжджайте рятувати“. Був 1950 рік. Як телеграф пропустив таку телеграму -- незрозуміло...

І ось Савченко бере з собою Корнійчука, Ванду Василевську, Натана Рибака та їде в Тбілісі. Причина для виїзду настільки потужної делегації була вагома. Виявилося, що Сергій у КДБ... Тінь на всю знімальну групу! І ось як усе було. Сергійко, приїхавши в Тбілісі і зайшовши в ГТКЗ (Грузинське товариство культурних зв'язків), запропонував розмалювати стіни фресками і... зобразив на них святих. І вони сиділи тут, як у церкві, і слухали іноземну музику -- ось такі культурні зв'язки з закордоном. Ну, і, природно, забрали...»⁵. Завдяки старанням І. Савченка, Сергія Параджанова відпустили на поруки.

На зйомках фільму «Тарас Шевченко» Параджанова вразило художнє бачення оператора Демуцького, який, як і Тарас, також пережив заслання в Узбекистані, де зазнав важких моральних випробувань, де зміг знайти другу батьківщину, полюбити тамтешній народ та його мистецтво. Демуцький у цьому фільмі, ототожнюючи його з власною долею, передав атмосферу безрадісного життя на засланні. Як зазначав Леонід Кохно, «щоб досягти такого сіро-свинцевого тону, оператор відмовляється від кольористості, притемнює небо сірими фільтрами, обирає “лобове” (без тіні) сонячне освітлення. І в результаті домагається повної ілюзії азіатського степу»⁶. Кадри, зняті на натурі під Вишгородом, біля Києва, створювали переконливий образ Орської фортеці. В. Антропов відзначає: «Оператори знімали буквально наосліп і могли перевіряти свою роботу на екрані лише через два-три місяці, коли позитив присилали з Москви. Але, попри все, багато натурних сцен, знятих Демуцким, вражають поетичністю, драматургічною насиченістю, великим смаком».

Передчасна смерть обірвала роботу Ігоря Савченка. Параджанов був серед учнів, які завершили роботу. Курс очолив Олександр Довженко. Саме він, відчуваючи стихію Параджанова, порадив взяти для дипломної роботи не побутову історію, а етнографічну казку «Андрієш».

У фільмі «Нехай святиться ім'я твоє» є унікальна зйомка, яку режисирував Параджанов, перебуваючи у гостях у Валентини Демуцької (згадував той час коли приїхав в Україну, період знайомства з її природою, культурою і людьми). Митець попередньо знайшов для зйомки необхідні аксесуари і накидав потрібні розкадров- ки. Через обмежені можливості камери, що працювала надто гучно, звук записувався окремо. Параджанов говорив про вплив на нього творчості Данила Порфировича, з яким познайомився на зйомках фільму «Тарас Шевченко».

«Дорога Валентино Михайлівно, прийміть, по-перше, мої вибачення, що мій візит запізнився на десять років. Я через десять років відвідую вас. Знайшов дивовижні аксесуари у вас в будинку: метроном, який я вмикаю, квітка, яку я подаю, і блюдо, схоже на соняшник. Соняшник -- символ творчості вашого чоловіка і друга Данила Порфировича. Дивовижне блюдо, воно тріснуло, воно склеєне. Але блюдо не втратило свій сенс і свою істину, воно склеєне. Вісімнадцять років тому, хлопчиками, Ви прийняли нас у своєму домі. Ви нам показали красу, навчили відчувати красу, полюбити Схід. Ви любили Схід так само, як європейську культуру, як Україну, як квітучу Україну, як Україну великої романтики, Україну Довженка, Україну Данила Порфировича. Чи є ми учнями? Навряд чи нам вдається і вдасться зробити те, що передали нам наші педагоги, Ігор Андрійович Савченко. Але спроби, ось це єдиний ентузіазм проявити спробу. І час. Час щось згладжує, щось забувається. Але дуже важко забути образ Данила Порфировича. Сьогодні на алеї Байкового кладовища -- барельєф ніби двох однакових людей. Батька і сина. Батька, який полюбив пісенну Україну. Сина, який полюбив красу і зробив з цього портрет України та герб України. Герб у тому сенсі, що оспівав красу соняшників, красу жінки, красу Дніпра. Я не знаю, коли буде мій наступний візит до вас. Ми живемо в суєті суєт і не встигаємо навіть згадати, що ми живемо. В чиєму життєвому полі (...нерозбірлива фонограма...) прийти до того джерела, де ми вперше побачили красу і стати перед вами на коліна. Ви одна з тих прекрасних муз художника, ви той колосальний друг, якого іноді шукає художник все життя і не знаходить»⁸. На тарелі-соняшнику закарбований був і об'єктив, яким Данило Порфирович знімав фільм «Земля».

Озвучив картину Богдан Ступка. Музику написали композитори Віктор Пацукевич і Микола Каландьонок. Автори завершили роботу, зібрали унікальний матеріал, голос і кінохроніку Д. Демуцького, С. Параджанова та надрукували кілька копій. Негатив картини, оптична фонограма та установчі ролики з сейфа Наталі Акайомової на студії в наш час таємниче щезли. Після її смерті в 2012 році їх там не виявилося. Залишилися копія, озвучена російською мовою, яку зберігає студія О. Довженка -- одна з українських копій озвучених Богданом Ступкою на УТ- 1, та друга -- завдяки зацікавленості завідувача кафедри кінооператорства Олексія Юхимовича Прокопенка, в КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка- Карого. Таким чином, були збережені матеріали, які відіграють важливу роль не лише в українському, а й у світовому кіно.

Минулого року на кафедрі кінотелеоператорства КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого з'явилась книжка «Образотворча побудова фільму» відомого кінооператора Володимира Нільсена⁹, який працював викладачем ВДІКу і завідувачем кафедри операторської майстерності з 1931-го по 1934 рік. Першодрук цієї праці з'явився вперше тільки в 1936 році. Цей унікальний примірник дивом зберігся до нашого часу¹⁰. Кінооператор В. Нільсен працював з С. Ейзенштейном та Г. Александровим у той самий час, що і Д. Демуцький з О. Довженком. Видання рідкісне, це одне з перших досліджень з теорії і практики операторського мистецтва, в якому проаналізовано операторську роботу Е. Тіссе, А. Головні, А. Москвіна та інших, детально розглянуто манеру та методи зйомки. Автор наголошує, що кожен оператор має зберігати своє творче обличчя. Порівнюючи манеру різних майстрів відзначає: «Якщо в роботах Е. Тіссе превалює лінійно-об' ємне трактування, багатопланові композиції з великою глибиною і яскраво виражені експресивні тенденції Москвін, навпаки, характерний схильністю до світло-пластичного трактування. Його роботам емоційний відтінок притаманний більшою мірою, ніж роботам Е. Тіссе. Нарешті, у фільмах Довженка яскравіше відчувається композиція в просторі, ніж композиція у часі. Оскільки йдеться про специфіку творчої манери оператора-художника, можна говорити про те, якою мірою ця творча манера задовольняє вимогам того конкретного жанру, в якому цей оператор працює». Про українського оператора Данила Демуцького, який є автором зображення в фільмах Довженка, в книжці не згадано. Напевно, прізвище викреслив редактор-цензор, відстежуючи долю Демуцького. Книжку було здано на виробництво у березні, в травні 1935 року Данила Демуцького вислали до Ташкента. «Образотворча побудова фільму» була видана в 1936-му.

В 1945 році вийшла друком книжка Анатолія Головні «Світло в мистецтві оператора». Узагальнюючи досвід роботи кінооператорів А. Москвіна, Ю. Екельчика, А. Яковлева та інших, А. Головня навіть не згадав прізвищ видатних кіномайстрів зображення Демуцького та Нільсена, бо мабуть, розумів, боявся стати також наступним «соціально небезпечним елементом». І ось чому.

У 1937 році на всіх кіноекранах демонструвалися фільми, які знімав Володимир Нільсен: «Веселые ребята» та «Цирк». Фільм «Волга- Волга», де він був також і сценаристом, готувався до виходу на масовий екран. Та з титрів фільмів прізвище оператора було вилучено. Володимир Нільсен був заарештований 8 жовтня 1937, а 20 січня 1938 року розстріляний.

Книжка Нільсена на той час вже була вилучена з бібліотек і знищена. Та й саме слово Нільсен на сторінках збереженого видання закреслено густим шаром чорнил. Бібліотечних штампів немає, власники вочевидь прагнули зберегти книжку, але розуміли, що ім'я автора залишати небезпечно. режисер кінематограф демуцький радянський

ВДІК у 2013 році повторно видав книжку Володимира Нільсена «Образотворча побудова фільму», на жаль, не в авторській версії. Доцент ВДІКу К. М. Ісаєва в післямові до нового видання зазначила «Він перший докладно й кваліфіковано розглянув особливості творчої манери найяскравіших операторів “німого” кіно: Е. Тіссе, А. Головні і А. Москвіна, давши оцінку їх майстерності, якою й досі користуються дослідники, коли хочуть охарактеризувати творчість цих майстрів екрана». Здається, все правильно, але в перевиданій книзі прізвище Демуцького відсутнє (був режисер Довженко), хоч книга проілюстрована кадрами Данила Порфировича Демуцького з фільму «Земля». І не помітити цього було неможливо. Сподіваємось, подальші наукові дослідження та пошуки, приведуть до відкриття рукопису, який, напевно, поки що зберігається в закритих фондах і не знищений. Сподіваємось також на головне: що будуть знайдені вихідні матеріали і негатив фільму «Нехай святиться ім'я твоє».

Література

1. Кохно Л. Данило Демуцький / Л. Кохно. -- К.: Мистецтво, 1965. -- С. 90.(7,07)

2. Антропов В. Десять операторских биографий. Демуцкий / В. Антропов. -- М.: Искусство, 1978. -- С. 102-103.(11,9)

3. Нехай святиться ім'я твоє [Кінофільм] / реж. Н. Акайомова. -- Далекосхідна кінокомпанія, 1993. -- 1 кф, 8 частин, Україна.

4. Нільсен В. Изобразительное построение фильма / В. Нільсен. -- М.: ВГИК, 2013.(17)

5. Нільсен В. Изобразительное построение фильма / В. Нільсен. -- М.: Кинофотоиздат, 1936. -- С. 221(14,5)

6. Там само.

7. Головня А. Свет в искусстве оператора / А. Головня. -- М.: Госкиноиздат, 1945. -- С. 3 (14,2).

8. Нільсен В. Изобразительное построение фильма / В. Нільсен. -- М.: ВГИК, 2013 (17).

Размещено на Allbest.ru