Технологія як детермінанта соціокультурних перетворень у XXI сторіччі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технологія як детермінанта соціокультурних перетворень у XXI сторіччі

Розглянуто технологію як процес упорядкування, алгоритмізації свідомо спрямованої діяльності по перетворенню оточуючого людину середовища у контексті соціокультурних перетворень у ХХІ сторіччі. Проблеми взаємодії культури та технології опинились у фокусі пильної уваги людей, котрі намагаються осмислити процес та перспективи прогресу людства. У контексті кризових процесів у сфері моралі, екології та ресурсів, необхідних для забезпечення добробуту людини та цивілізації, філософське вивчення проблем взаємодії технології та культури набуває першорядної значущості, що й є метою статті. В статті, аналізуються різні оцінки впровадження нових інформаційних технологій у контексті розвитку культури. Показана діалектична взаємопов'язаність культури та розвитку технологій. Обгрунтовуються дослідницькі завдання, вирішення яких сприятиме підвищенню ролі розуму та морального регулювання у світі людської життєдіяльності. Тому культура у всьому її багатстві та невичерпаності виявів виступає якісним боком того соціального простору, у якому розгортується технологічних рух.

Ключові слова: культура, технологія, інновація, цивілізація, соціум.

У наш час людство у повній мірі усвідомило свою смертність, яка може бути детермінована технічними та моральними причинами. Згідно із сучасними науковими дослідженнями, кожну годину на Землі зникає два види живого; за останні 80 років забрудненість повітря збільшилась у сто тисяч разів, людство втратило біля 500 млрд. тонн ґрунту тощо [1]. Ці процеси є «побічним ефектом» широкомасштабної соціотехнічної діяльності, яка «відкрила шлюз торнадному потоку» нових технологій.

Сьогодні проблеми взаємодії культури та технології опинились у фокусі пильної уваги людей, котрі намагаються осмислити процес та перспективи прогресу людства. У контексті кризових процесів у сфері моралі, екології та ресурсів, необхідних для забезпечення добробуту людини та цивілізації, філософське вивчення проблем взаємодії технології та культури набуває першорядної значущості, що й стане метою статті.

Існує багато спроб, різноманітних підходів та інтерпретацій феноменів культури, техніки, технології, цивілізації та інформації. У наш час поняття «культура» вводиться у сферу наукового знання за допомогою трьох основних підходів: антропологічного, філософського, та соціологічного, які ставлять у центрі, відповідно, людину, міру її розвитку та суспільні відношення. А. Кребер та К. Клакхон, проаналізувавши понад ста основних визначень культури, згрупували їх наступним чином: 1) описові дефініції, які представляють культуру у якості усіх видів діяльності, звичаїв та вірувань людей; 2) історичні визначення, підкреслюючи роль історичного розвитку як рушійної сили культурної ходи та значення соціальної спадщини, а також традицій у цьому процесі; 3) нормативні дефініції, згідно яких головним у розумінні культурного феномену є значення

прийнятих норм і правил; 4) ціннісні формулювання, які пропонують вважати культурою матеріальні та соціальні цінності окремих груп людей, їх звичаї, реакції, інститути; 5) психологічні визначення, де у культурі підкреслюється особливе пристосування людини до природи та соціальним потребам; 6) дефініції, побудовані на базі теорії навчання, у яких культура розглядається як поведінка, засвоєна людиною у процесі спілкування та виховання; 7) структурні формулювання, розуміючи культуру як систему певних ознак, організованих різним чином; 8) символічні визначення, вміщуючи поняття культури як організації різних явищ (ідей, дій, почуттів, матеріальних предметів), які виступають у якості символів, орієнтуючих діяльність людей та спілкування між ними [2].

У відомій монографії «Філософія культури» М. С. Каган докладно доводив, що культура є породженням людської діяльності та уявляє собою четверту форму буття (поряд з природою, суспільством та людиною), яка у філософському сенсі охоплює якості самої людини як суб'єкту діяльності; способи діяльності, непритаманні людині одвічно, такі, що винаходжуються, удосконалюються та передаються з покоління у покоління завдяки навчанню, освіти, вихованню, різноманіття предметів - матеріальних, духовних, художніх, у яких опредметнюються процеси діяльності, які стають «другою природою», утворюваною з матеріалу «першої» природи для задоволення надприродних, специфічно людських потреб, які передають це людське начало іншим людям; вторинні способи діяльності, які слугують вже не опредметненно, а розпредметненно тих людських якостей, які зберігаються у предметному бутті культури, знову людина, друга роль якої у культурі обумовлюється тим, що у процесі розпредметнення вона зростає, змінюється, розвивається, становлячись продуктом культури, одночасно залишаючись і її творцем; зв'язок процесів опредметнення і розпредметнення з спілкуванням беручих участь у них людей як особливим аспектом людської діяльності, та, відповідно, феноменом культури.

У контексті розуміння культури як сукупності способів та результатів діяльності людини (матеріальних і духовних) у сучасній філософії розробляється соціокультурний підхід до вивчення руху суспільства. У спробі подання суспільства у якості самодостатньої системи М. І. Лапін конкретизує соціокультурний підхід до вивчення руху суспільства через розробку наступних принципів: 1) принцип людини активної (Homo activus), який акцентує увагу на багатомірності людини та її взаємодії з оточуючим світом; 2) принцип взаємопроникнення культури та соціальності; 3) принцип антропосоцієтальної відповідності, який означає сполученість особистісно-поведінкових характеристик людини як члена даного суспільства і соцієтальних характеристик суспільства; 4) принцип соціокультурного балансу; 5) принцип симетрії та взаємної зворотності соцієтальних процесів, віддзеркалюючих симетричну полярність соціальних процесів динаміки суспільства [3]. інформаційна технологія культура

При цьому важливо розуміти культуру як цілісне якісне середовище і одночасно показник розвитку технології. Ось чому знання та інформація як елементи культури залежать від технології. Так, Д. С. Робертсон у роздумах про п'ять інформаційних революцій, пов'язаних з винаходженням мови, писемності, книгодрукування, електронних засобів інформації та комп'ютерною революцією, визначає, що кожний раз нові інформаційні технології, змінюючи докорінно кількість і якість знання, збільшуючи людську інформованість на порядки, якісно змінювали рівень культури у цілому [4].

Впровадження нових інформаційних технологій у контексті розвитку культури оцінюється сучасними вченими по-різному: так, академік Д. С. Ліхачьов вказував, що ХХІ сторіччя повинно бути сторіччям гуманітарної культури, чи його не буде зовсім; І. М. Орешников підкреслює: «.. .сучасна техногенна цивілізація переживає загальну і глибоку кризу. Її суто утилітарно-прагматичні, сцієнтистські та техніцистські настанови, цінності та ідеали, природо підкорююча парадигма набувають все більше і більше погрожуючий, антигуманний характер, породили цілий ряд глобальних проблем та реальну небезпеку самому існуванню людського роду» [5].

Б. І. Пружинін, підкреслюючи потенційну небезпеку можливості руйнування новими інформаційними технологіями соціокультурних основ, на яких вони виникли, стверджує факти встановлення іншого роду соціального і культурного середовища по мірі впровадження нових інформаційних технологій.

Дійсно, інноваційні інформаційні технології є могутнім техногенним чинником, детермінуючим культурний рух людства. І, як слушно підкреслює О. В. Горелова, «.чи збережуться при цьому гуманістичні та раціоналістичні орієнтири, залежить від того, наскільки людство намагається їх зберегти» [6].

У сучасному науковому світі існує безліч визначень інформації у залежності від наукових аспектів дослідження. Інформація розуміється як позначення вмісту сигналу, отриманого із зовнішнього світу у процесі пристосування до нього (Вінер); комунікація, у процесі якої усувається невизначеність (Шеннон); передача різноманіття (Ешбі); міра складності структур (Моль); те, що можна описати при проходженні процесів у живій природі та суспільстві, але не можна визначити (Моісеєв) тощо.

У сучасній науці існує п'ять основних підходів до розуміння інформації: 1) у технічних науках - сукупність певних свідоцтв, які передаються людині; 2) у природничо-науковому розумінні - енергетичний вплив, який надходить у людський організм як закодоване повідомлення про можливість впливів на нього з боку інших організмів чи чинників середовища та викликає його відповідну реакцію; 3) у кібернетиці - деякі вхідні дані, які переробляються для отримання даних на виході; 4) у філософії - як форма управління у саморозвиваючих системах і спосіб функціонування суспільства чи як відображення, яке можна передавати, об'єктувати та розповсюджувати; 5) в інформаціології - фундаментальна сутність Всесвіту.

У загальному сенсі існує два основних підходи до тлумачення інформації: функціоналізм, що зв'язує інформацію лише з функціонуванням систем, які самоорганізуються, та атрибутизм, у рамках якого інформація розуміється як атрибут матерії, тобто властивість матеріальних об'єктів.

Розуміння єдності та боротьби протилежностей у культурі, яка, з одного боку - репрезентована системою цінностей, а, з другого, - продуктами діяльності, щільно пов'язано з різними формами людської поведінки, відкриває пізнавальні горизонти для опису циклу від виробництва до споживання, засвоєння культурних цінностей. Як підкреслюється у книзі українських вчених, підготовленої під керівництвом В. П. Андрущенка та М. І. Горлача, «...цикл передбачає наявність відповідної матеріально-технічної бази розвитку культури, процес демократизації культурного життя, який створює передумови для універсального впливу культури на усі сфери життєдіяльності людей» [7]. У цій взаємодії проявляються дві головні функції культури: нормативна і творчо-спонукальна, які діють в одному напрямі: творчість завжди супроводжує процес справжнього оволодіння культурними цінностями, а культуротворчість закріплюється у культурі та акумулюється у вигляді еталонів і стереотипів майбутньої діяльності.

Проте втілення технологічної інновації пов'язано з обмеженим вибором, коли одні елементи відкидаються, а іншим надається особлива значущість. У більшості випадків цей процес відбувається стихійно, але інформація про нього, потрапивши у сферу суспільної свідомості, слугує основою для виробки нових технологічних ідей. Далі продукти творчості, розповсюджуючись через засоби масової комунікації, отримують статус культурних цінностей та починають слугувати матеріалом для подальшої творчості. Останньою обставиною можна, у деякому сенсі, пояснити спадкоємність технологічного руху у рамках культурного розвитку соціуму.

Отже, культура у всьому її багатстві та невичерпаності виявів виступає якісним боком того соціального простору, у якому розгортується технологічних рух. Його спрямованість, інтенсивність та динамічність у значному ступені визначаються можливостями та обмеженнями, які формують «ніші» технологічних інновацій у суспільстві. Оскільки технологія розуміється як процес упорядкування, алгоритмізації свідомо спрямованої діяльності, то культура як цілісна система знань, моральних і духовних цінностей складає основу тої свідомості, яка не тільки відображає, але й творить світ.

Технологія ж є раціонально спрямовуємим процесом перетворення людиною оточуючого середовища у відповідності з її ціннісними та моральними переконаннями. Ось чому культура як нормативна характеристика соціального простору визначає інноваційний потенціал суспільства та епохи.

Сутністю нововведення - наукового, технологічного, соціально-культурного тощо - є інноваційна діяльність людей. Інноваційний процес у діяльності розпочинається з відкриттів та винаходів, кінцевим результатом яких є зміна, розвиток способів та механізмів функціонування суспільства у всіх сферах життєдіяльності.

Після наукової розробки інновація продовжує свій розвиток у створенні дослідних зразків нових технологічних об'єктів, їх серійному виробництві, розповсюдженні на нові регіони, серед нових споживачів, у використанні в нетрадиційних сферах, утилізації відходів після використання.

Не дивлячись на такий довгий процес «входження» інновації у життя, коли вона «обростає» новими змінами на кожному етапі свого руху, перша «закладка» характеру, цінностей, цілепокладання нововведення відбувається на етапі його наукової розробки. І від того, яка ціннісно- етична та екологічна норма лежить в основі даного наукового винаходу, у багатьом залежить якість та судьба конкретної інновації.

Сама по собі наукова, а отже, і технологічна інновація є глибоко суперечливою системою. Якщо її розглядати у динамічному аспекті, то вона диференціюється на дві взаємопов'язані підсистеми: інноваційний процес та життєвий цикл, де інноваційний процес, який містить створення, розповсюдження та використання інновацій та має в основі функціонування відтворювальний характер, диференціюється на просте та розширене відтворення.

Життєвий же цикл інновації відображає динаміку взаємозв'язку інноваційного процесу з його природним і соціальним середовищем. Він характеризується, з одного боку, ступеню і якістю розвитку процесу нововведення, а, з іншого боку - ступеню задоволення потреб індивідів та соціуму у цілому в даній інновації, а також її ефективністю для учасників інноваційного процесу.

З іншого боку, суперечливість системи «інновація» має вираз у такому: нововведення деяку кількість раз відтворюється у відповідності з існуючими, чи новими, ним створеними, механізмами репродукування. З деякого моменту інновація рутинізується, що призводить до відносної короткочасності кожного конкретного нововведення і, якщо на початку ХХ сторіччя обсяг наукової діяльності подвоювався кожні десять- п'ятнадцять років, то на початку ХХІ сторіччя обсяг світової інформації подвоюється кожні шість-вісім років.

Значний сплив на «судьбу» наукової або технологічної інновації справляє суперечливість позицій, етичних норм, менталітетів і цілей різних груп учасників інноваційного процесу в цілому та його окремих стадій. Проте не дивлячись на ці ускладнення, початок ХХІ сторіччя диктує необхідність удосконалення людьми їх здібностей створювати, сприймати та адаптувати інновації. Але у ході цього процесу, крім внутрішніх суперечностей системи «інновація» чинять значну перешкоду дві «міжсистемні» суперечності.

По-перше, епістемологічний парадокс, суть якого полягає у тому, що наука як інформаційно- інтелектуальне джерело розвитку техніки та технології більш нейтральна, ніж вони, по відношенню до практичних потреб і гуманістичних цінностей. Наукова діяльність орієнтується, перш за все, на істину, а техніко- технологічна - на користь та вигоду. По-друге, не дивлячись на те, що наука і технологія розвиваються в цілях підвищення влади суспільства над природою, вони стають проявами самоактуалізації особистості, що далеко не завжди співпадає з інтересами людства.

Сучасна людина, озброєна наукою і технологією, повинна прийняти на себе турботу про судьбу життя на планеті, що повинно стати наріжним каменем нової соціокультурної парадигми. Суспільство повинно не лише аналізувати витрати та прибутки, не тільки прагнути до негайної окупності своїх дій, але й розширювати панораму свого бачення життя, створити екологічну етику, розроблюючу та затверджуючу у свідомості принципи, які визначають можливості та заборони в області прийняття технологічних рішень.

Не менш важливим бачиться збереження цілісності екосистем, еколого-етнічна цілісність народів і націй. Ця проблема пов'язана з перспективами коеволюційного руху соціуму і природи, взаємодією культури і технології. Недостатньо осмислений рух сучасних форм розвитку, в основі яких лежать цінності техногенної цивілізацій, до ізольованих систем природи (пустелі, тропічні ліси тощо) може зруйнувати ту єдину культуру, яка адаптувалась до такого природного оточення. Аналогічно, масовані проникнення технологій з високотехнологізованих суспільств у соціуми, які відстають у технологічному відношенні, повинно бути адаптованим до культурних умов даного етносу. Інакше впровадження інноваційних технологій може бути причиною дисбалансу і появи елементів хаосу у даній субкультурі.

Рівень культури визначає характер цивілізації а технологія генерує рівень культури. І все ж простий ланцюг залежності від технології до культури, і через культуру до цивілізації не відбиває у повній мірі їх складний взаємозв'язок. Питання ієрархічної першості технології чи культури у соціальному розвитку не можна вирішити однозначно. Набагато важче усвідомити, що технологія детермінує ходу соціокультурних перетворень і сама залежить від них, а взаємовідношення технології та культури, ступінь їх взаємодії докорінним чином впливають на судьбу цивілізації, на її просування по шляху соціального прогресу.

Нещодавно домінантною технологічною парадигмою культури було перетворення та силове «підкорення» природи. Заразпосилюється орієнтаціянаперетвореннята«підкорення» інформації. Нарощуюча міць комп'ютерної революції у сполуці з розвитком інформатизованих засобів робить можливим попереднє моделювання не тільки розроблюваних технологій, а й екологічних, соціальних наслідків застосування них. Такий потужний інструментальний спосіб прогнозування наслідків застосування розроблюваної технології створює методологічну базу для свідомого управління взаємодією культури та технології з метою досягнення соціального прогресу.

Проте сам по собі такий методологічний підхід не може докорінно змінити ситуацію. Новий гуманістичний світогляд - це розуміння відповідальності за стан природи, її використання людиною, що тільки і може сьогодні зберегти цивілізацію від загибелі. Людина сьогодні вимушена взяти на себе відповідальність за встановлення меж свого втручання у природу і у цьому питанні відповідальний вибір не може бути повністю детермінованим професійним знанням інженерів. Сьогодні необхідною є докорінна трансформація технократичної парадигми культури, яка, по суті, стала причиною деградаційних процесів у бутті природи та алгоритмізації мислення людини.

Відображаючи сутність людини, її знання та мораль, тобто культуру даного часу і даного суспільства, технологія чинить детермінуючий вплив на процеси формування та розвитку культури: образа мислення, сприйняття світу і морально-ціннісне відношення до дійсності. Технології, які утворювали основу крупної машинної індустрії та дозволяли оволодіти величезними енергетичними ресурсами, породжували концепції людини - підкорителя природи та володаря світу.

Інформаційні технології на тлі вичерпання природних ресурсів і нарощування екологічної кризи орієнтують людину на гармонічне сполучення індивідуальних та суспільних інтересів, на самообмеження в ім'я збереження сприятливих умов життєдіяльності людства сьогодні та в майбутньому.

Технологія - матеріальна основа культури - усієї системи освіти, виховання, науки, морально-нормативної структури суспільства, його менталітету і світогляду.

Отже, у процесі соціокультурних перетворень в сучасній Україні необхідно осмислити не лише культуру технології, тобто якісний рівень вітчизняних та перейнятих «ноу-хау», їх впровадження, використання, але й технологію культури - свідомо відбираємі та спрямовуємі процеси організації та удосконалення систем освіти, науки, мистецтва, масових комунікацій, духовного життя суспільства. Технологія виступає, з одного боку, як матеріальний засіб та спосіб функціонування культури, а з іншого боку, як джерело збільшення потреб у продуктах соціокультурного процесу: рівня освіти та кваліфікації робітників, вимог до їх морального образу, особистісним та діловим якостям не тільки виробників, але й споживачів, які застосовують сучасні технології.

Наступ «технологічної епохи» означає подальше посилення ролі технології яке забезпечує зв'язок між наукою і культурою, між науково-технічним пізнанням та практикою повсякденного життя у сфері як матеріального, так і духовного виробництва.

Але технологія - не просто засіб функціонування та розвитку культури, вона активно і неоднозначно впливає на духовне життя. Світова сітка масових комунікацій та транспорту, наприклад, нівелює національну самобутність окремих культур. Технології впливають на ритми життєдіяльності, на стиль мислення і мораль не тільки у сфері виробництва, але й у масштабах усього суспільства. У результаті збільшується духовна відчуженість між людьми, самітність, сухий раціоналізм, жорстокість та байдужість по відношенню один до одного, оскільки люди все менше спілкуються безпосередньо і все більше через електроні засоби зв'язку і переробки інформації. Не випадково сьогодні у число параметрів оцінки технологічних інновацій, вводять ступінь і характер їхнього впливу на якість суспільства та розвиток особистості. Не рідко «технологізація» індивіду (навчання навичкам користування сучасними технологіями) іде у відриві від його культурного розвитку. Тільки всезагальна гуманізація суспільства і, особливо, гуманізація інженерної освіти, інженерного пізнання здатні поставити заслін негативному впливу соціальних наслідків розвитку технології на культуру.

Цей вплив має вираз у формуванні технологічних (по походженню) парадигм культури, тобто зразків моделей оціночних суджень, які мають пізнавальні та нормативні функції - принципи і соціально-психологічні настанови при визначенні та вирішенні проблем в області культури. Створюючи певне штучне середовище, технологія диктує свої умови життя людей і відповідні до цих вимог парадигми культури.

Вплив технології на парадигми спирається на велику кількість чинників безпосереднього та опосередкованого впливу: через структуру робочого часу наявність у ньому елементів свободи від примусових технологічних ритмів, через ріст небезпеки при застосуванні складних, швидкодіючих, надпотужних технологічних систем тощо. Створення зброї масового знищення сутнісно вплинуло на такі сфери культури, як військові доктрини. Слід підкреслити глибоку і різноманітну суперечливість взаємодії культури і технології.

Суперечливою є основна соціальна функція технології - збереження зусиль і часу людини які витрачаються для задоволення її потреб. З одного боку, це збільшення вільного часу, а отже і можливостей для культурного

зростання, освіти, кваліфікації, фізичної культури і спорту, а, з іншого боку, втрачається практичний сенс усього цього, якщо людина не має можливості застосовувати свої знання та здібності у праці.

Отже, загострюється проблема формування нових парадигм інженерно-технічного та соціально- політичного мислення, яке включає розуміння глибокого сенсу для людини змістовного, цікавого, ефективного та посильного труда.

Технологізація, тобто збільшення питомої ваги свідомо спрямовуємих процесів не тільки у сфері матеріального, але й духовного виробництва у соціально-політичному житті означає підвищення ролі розуму та морального регулювання у світі людської життєдіяльності у цілому, у процесі перетворення біосфери у ноосферу, у процесі цефалізації світу. А це ставить перед людством складну проблему виробки нових парадигм культури, заснованих на високій моральній відповідальності людства за життя на Землі.

Список використаних джерел

1. Материалы «Круглого стола» журнала «Вопросы философии», посвященного обсуждению книги Н. Н. Моисеева «Быть или не быть... человечеству» // Вопросы философии. - 2000. - №9. - С.17.

2. Ракитов А. И. Философия: основные идеи и принципы. - М., 1985.

3. Лапин Н. И. Проблема социокультурной трансформации // Вопросы философии. - 2000. - №6. - С.6.

4. Ракитов А. И. Новый подход и взаимосвязи истории, информации и культуры // Вопросы философии. - 1994. - №4. - С.25.

5. Орешников Н. М. Философия техники и инженерной деятельности. - Уфа, 2008.

6. Горелова Е. В. Философское осмысление проблем техногенной цивилизации // Философские науки. - 2006. - №9. - С.8.

7. Андрущенко В. П., Горлач Н. И. Социология: наука об обществе. - Харьков, 1996.

Размещено на Allbest.ru