Музеєфікація гончарної спадщини Михайла Китриша

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музеєфікація гончарної спадщини Михайла Китриша

О.Г. Ликова

У статті піднімається питання музеєфікації гончарної спадщини України, на прикладі формування персональної колекції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному гончаря М. Китриша. Проведено типологічний аналіз колекції майстра. Акцентовано увагу на основних проблемах, пов'язаних із формуванням колекції.

Ключові слова: музеєфікація, гончарство, кераміка, глиняний виріб, М. Китриш, Опішне

На початку ХХ ст. на території сучасної України зафіксовано більше 700 населених пунктів, мешканці яких займалися гончарством, а на початку ХХІ ст. у нашій державі функціонують близько 30 гончарних осередків. У деяких поселеннях, де ще донедавна було по кілька десятків гончарів, нині залишилося 1-2 майстри, а в більшості з них - лише пам'ять про ремесло і гончарські родини. Тому нині вкрай актуальним є питання музеєфікації гончарної спадщини України загалом і окремих майстрів зокрема.

Вироби кожного гончаря різняться асортиментом, формами, способами декорування, технологічними особливостями, а отже, містять значний обсяг інформації, яка дозволяє не лише простежити еволюцію майстра, а й регіональні особливості гончарного ремесла, вивчити численні етнологічні проблеми, з огляду на важливість кераміки як історичного джерела. Музеям належить особливе місце серед різноманітних наукових, культурно-освітніх закладів, які вивчають, зберігають і пропагують етнічні культурні надбання.

Музеєфікація являє собою сукупність науково обґрунтованих заходів щодо приведення пам'яток історико-культурної спадщини у стан, придатний для екскурсійного споглядання та іншого культурно-освітнього використання, з метою максимального збереження та виявлення їх історико-культурної, наукової та мистецької цінності. Хоча музеєфікацією, в широкому розумінні цього терміна, можна вважати й перехід будь-якого об'єкта в стан музейного предмета. Кінець ХХ - початок ХХІ ст. характеризується актуалізацією проблеми створення музеїв кераміки, виокремлення керамологіч- них колекцій із музейних та приватних зібрань. Проте, існуючі праці, лише частково висвітлюють питання музеєфікації саме гончарної спадщини України. Найчастіше вони присвячені або розбудові музейної мережі в країні загалом, або ж опису основних етапів формування колекцій кераміки певного регіону, в окремо взятому музеї. Тим більше немає жодної праці, присвяченої музеєфікації гончарної спадщини Опішненського гончаря М. Китриша.

Комплектування фондових колекцій постає основним завданням будь-якого музейного закладу. Воно повинно відбуватися за певною схемою, з метою пошуку речей, яких не вистачає у колекції, для повного висвітлення теми. За створення керамологічних колекцій, працівникам музеїв потрібно звертати увагу на поповнення колекцій гончарними інструментами та пристроями, оскільки ця група колекцій постає малочисельною, а часто навіть взагалі не представлена жодним експонатом.

Важливим завданням у роботі музейника постає проведення своєчасного первинного обліку та фахової інвентаризації предмета, що унеможливить виникнення непорозумінь та створення «міфів» у подальшій роботі з ним. Документація має містити докладні відомості про походження предмета, його стан, історію побутування, необхідні умови зберігання. Найпростіше це робити, коли до фондів музею потрапляють твори ще живого майстра, адже він сам може повідомити всю необхідну інформацію з найбільшою правдивістю. Хоча і в таких випадках потрібно проводити певну дослідницьку роботу, особливо якщо людина-інформатор похилого віку Проблема атрибутування глиняних виробів у сучасних музеях є однією з основних відносно процесу обліку й збереження предметів музейного значення. Нині чимало музейних працівників роблять спроби систематизувати всі накопичені матеріали й навести лад у фондових колекціях.

Науковий фондовий паспорт не повинен створюватись одномоментно. До нього постійно потрібно вписувати відомості про всі маніпуляції з предметом: участь у виставках, реставраційні втручання, відзнаки, дипломи тощо. Отже, зважаючи на усе вищесказане, з упевненістю можна стверджувати, що питання музеєфікації керамологічних колекцій постає вкрай актуальною проблемою сьогодення. Питання ж музеєфікації гончарної спадщини окремо взятого майстра донині не підіймалося взагалі. Метою цього дослідження є характеристика основних етапів музеєфікації гончарної спадщини М. Китриша та визначення головних проблем, пов'язаних з нею.

Михайло Єгорович Китриш народився 21 жовтня 1936 р. в опішнянській родині гончарів: «Дід гончарював, батько гончарював, були знаменитими мисочниками» [9]. Ймовірно, це сприяло вибору життєвого шляху майстра. Спочатку ліпив свистунці на продаж. Згодом працював на місцевому заводі «Художній керамік» (1963-1996), де навчався у відомого гончаря Й. Марехи. Працював гончарем, пізніше - майстром творчої лабораторії. Міг виготовити практично все з гончарського асортименту: посуд, іграшки, скульптури, прикраси. Дружина Галина Сергіївна, за давньою традицією, оздоблювала вироби свого чоловіка. Тридцять три роки роботи на заводі пролетіли як один день: «Здається, ніби вчора сів за гончарний круг, а скільки тон глини перебрали пальці» [9].

Від середини 1960-х рр. М. Китриш почав брати участь у різноманітних обласних та всеукраїнських виставках і майже на всіх із них твори майстра були відзначені різноманітними нагородами. Неодноразово гончар був учасником міжнародних художніх виставок, зокрема у Бельгії, Болгарії, Великобританії, Канаді, Нідерландах, Норвегії, Польщі, США, Франції, Югославії, Японії. Брав участь у симпозіумах із гончарства, конкурсах художньої кераміки, днях ремесел, у традиційних «Днях гончаря» та святах народної творчості, що відбувалися в Україні та поза її межами.

Перша персональна виставка Михайла Єгоровича, на якій експонувалися близько 140 глиняних творів, відбулася у Полтавському краєзнавчому музеї 1981 р.

З цього часу майстер підтримував тісні зв'язки з музеями України. Його твори нині представлені в українських музеях Полтавщини, Києва, Запоріжжя, Донеччини. Є його роботи й у музеях за кордоном - Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі та у чисельних приватних зібраннях і в Україні, і за кордоном. М. Китриш стверджує, що, хоча роботи дорогі його серцю і з ними завжди важко розставатися, проте, «якщо робота зберігається в музеї чи в якійсь оселі, то, значить, вона комусь потрібна» [9].

Вправність Михайла Єгоровича у створенні глиняних шедеврів неодноразово відзначалася на державному рівні. Майстрові присвоєні почесні звання та премії: член Національної спілки художників України (з 1971), заслужений майстер народної творчості України (з 1985), лауреат Премії ім. Д. Щербаківського (1995), член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (з 1998), лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (1999). Нині майстер перебуває на заслуженому відпочинку і, за станом здоров'я, на жаль, вже не гончарює.

Найбільша збірка виробів М. Китриша сьогодні зберігається у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному (далі - Музей-заповідник) - 326 одиниць, основна частина яких передана до музею-заповідника самим автором [5]. Для порівняння, у Полтавському краєзнавчому музеї зберігається 56 творів М. Китриша [2], у Національному музеї народної архітектури та побуту «Пирогово» - 23 твори [1], у Національному музеї української народної декоративної творчості - 16 [4], у Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, який володіє великою колекцією опішненської кераміки, - жодного [3].

М. Китриш виготовляв, традиційний для народного гончарства Опішного, посуд (глечики, горщики, вареничні, чайні та кавові набори), дитячу іграшку, свічники, вази, настінні тарелі, скульптуру. За вивчення персональної колекції кераміки майстра у фондах Музею- заповідника, привертає увагу той факт, що в ній переважають зооморфні посудини, вази та свічники. Саме цим формам віддавав перевагу майстер у творчій роботі.

Персональна колекція кераміки Михайла Єгорови- ча у фондах Музею-заповідника почала формуватись уже з наступного року, від дати заснування установи. Перші експонати були як куплені у автора, так і подаровані ним, приблизно в однаковому співвідношенні. За наступні роки це співвідношення істотно змінилося. 1988-1989, 2006 рр. - майже всі експонати куплені, усі інші роки - переважно подаровані автором та іншими особами. Така нерівномірність стає зрозумілою, коли ознайомитися з подіями, що відбувалися в ці роки. 1987-1989 рр. - час становлення музею, активного формування його фондів. На цьому етапі державою ще виділялися кошти на поповнення музейних колекцій. Крім цього, 10 травня - 11 червня 1989 р., на базі Музею-заповідника відбувся Перший республіканський симпозіум гончарства «Традиції і сучасність», у рамках якого був організований творчий практикум народних майстрів-гончарів та мистецтвознавців. Під час цього практикуму були організовані конкурси з виготовлення побутового, фігурного, ритуального посуду, дитячої іграшки, властивої для різних гончарних осередків, виготовлення та розпис, різних за призначенням, мисок [7]. Готові вироби протягом 1989-1990 рр. були закуплені для колекції Музею-заповідника. Оскільки М. Китриш був одним із учасників практикуму, зрозуміло, що його роботи також потрапили до фондів музею. Серед робіт, придбаних у майстра, переважають різні форми - чайні набори, глечики, горщики, супники, мисочки, чайники, чашечки, посуд для спиртних напоїв у вигляді тварин («Лев», «Бик», «Баран» тощо).

2006 р. солідна збірка робіт майстра (29 предметів) знову поповнила колекцію Музею-заповідника. Тоді Михайло Єгорович відсвяткував 70-річний ювілей. З нагоди цієї події, в Музеї-заповіднику була організована приватна виставка творів майстра, сформована як з фондових, так і робіт з приватної колекції подружжя Китришів. Після виставки більша частина кераміки гончара була закуплена для Музею-заповідника. Крім уже наявних у персональній колекції майстра посудних форм, збірка музею поповнилася й новими - куманці, барила, банки, хлібниця.

Найдавніший виріб майстра в персональній колекції Музею-заповідника датується серединою 1960-х рр. (час початку роботи майстра на заводі «Художній керамік»), останній - 2007 р. (час завершення гончарювання майстра через хворобу). Більшість виробів у колекції датована 1978-2000 рр. - період найбільшої творчої активності М. Китриша як у створенні робіт, так і участі в конкурсах та виставках (від регіональних до міжнародних).

Таким чином, у колекції Музею-заповідника нині зберігається найбільша колекція кераміки М. Китриша, яка ілюструє все розмаїття творчого доробку майстра: тематичне, декоративне, формотворче, часове. Однак, незважаючи на те, що гончар уже не працює, та попри наявність повного висвітлення в колекції Музею-заповідника його творчих досягнень, поки ще не можна стверджувати, що персональна колекція опішненського гончаря вже повністю сформована. Вдома Михайло Єгорович, за часів роботи на заводі «Художній керамік», також почав формувати приватну колекцію, яка з часом переросла в солідний приватний музей, де знаходяться лише вироби подружжя Китришів. Визначальною рисою цього домашнього музею є його плинність, адже наявні в колекції вироби господарі завжди дарували гостям і знайомим. Порожні місця заповнювалися новими, «свіжішими» творами. Відносна стабільність прийшла з періодом втрати працездатності М. Китриша. Майстер уже не працює, тому поки що не роздає творів з наявної колекції. На початок 2013 р. приватна колекція родині Китришів нараховує близько 150 предметів. Це зооморфні скульптури, вази, посуд, іграшки, свічники тощо.

На сучасному етапі питання подальшої долі колекції не обговорюється, тому залишається відкритим. М. Китриш не хоче «прощатися» зі своєю збіркою та не хоче думати, що буде з нею далі. Крім кераміки, у гончаря зберігаються його інструменти та пристрої - гончарні ножики, стеки, гончарний круг, горно тощо, а інструменти, які використовував у роботі майстер, поки також відсутні поміж його персональної колекції в Музеї-заповіднику. Маємо надію, що родина Китришів не втратить свою колекцію та передасть її до фондів музейного закладу, як це зробив львівський колекціонер І. Гречко. У березні цього року він подарував свою унікальну колекцію гуцульських та покутських ікон на склі Українському Католицькому університету, який цією збіркою започаткував власний мистецький музей [6, 8]. Проте, ще 2006 р., під час спілкування автора статті з відомим львівським колекціонером, він однозначно стверджував, що передавати свою колекцію державному музею він не планує, хоча й починає задумуватися над її подальшою долею [8]. Як завжди, час вносить свої корективи в наші плани. Сподіватимемося, що й приватна колекція родини Китришів перейде в повному обсязі до музейних фондосховищ й буде музеєфікована за всіма правилами фондової роботи.

колекція китриш гончарство

Список літератури

1. Інвентарні книги (кераміка, скло) //Національний музей народної архітектури та побуту НАН України.

2. Інвентарні книги (кераміка, скло) // Полтавський краєзнавчий музей.

3. Інвентарні книги // Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.

4. Інвентарні книги // Національний музей українського народного декоративного мистецтва.

5. Інвентарні книги // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

6. Пастернак Н. « Червоні образи» -- в постійній експозиції // Культура і життя. -- 2013. -- № 9. -- 1 березня.

7. Програма Першого республіканського симпозіуму гончарства «Традиціїі сучасність»: 10 травня -- 11 червня 1989 р. -- Полтава, 1989.

8. Розмова з Іваном Гречко. 11--22.07.2006 // Приватний архів автора.

9. Розмова з Михайлом Китришем. 8.10.2010 //Приватний архів автора.

Размещено на Allbest.ru