Міфологічні уявлення про залізну сутність людини у традиційній культурі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Aнотація

міфологічний фольклорний залізний етнос

Міфологічні уявлення про залізну сутність людини у традиційній культурі

М.П. Тупчієнко

У статті, на підставі вивчення міфологічних, фольклорних та археологічних матеріалів розглядається питання про час та механізми виникнення міфологічного образу залізної людини у слов'янській міфологічній традиції. Визначаються можливі впливи на формування цього образу традицій інших етносів.

Ключові слова: залізо, міфологія, епос, фольклор, традиція.

Це дослідження є продовженням попередніх спроб автора реконструювати міфоритуальну символіку заліза у традиційній культурі східних слов'ян, що знайшло своє відображення у цілому ряді публікацій [1]. У них зокрема зазначалося, що уявлення слов'ян про залізо як матеріал, що має пряме відношення до організації і структури Всесвіту знайшло своє відображення у міфах ряду стародавніх та сучасних народів, які взаємодіяли в минулому із слов'янами та їх предками. Тому метою статті є розкриття символічного сприйняття людини як залізної істоти у традиційній культурі. Це має допомогти усвідомити не лише прагматичну цінність металу в народній культурі, але й виявити вплив цієї давньої технічної інновації на світоглядні аспекти життя народу.

Актуальність теми визначається, з одного боку, зростаючим інтересом серед етнологів до духовних аспектів народної культури, в тому числі й до міфоритуальної складової народних ремесел. [2; 3], а з іншого - потребою усвідомити необхідність і закономірність креативної складової в міжкультурних діалогах та запозиченнях не тільки минулого, але й сьогодення, що обумовлюється сучасними викликами та загрозами для етнічних культур інформаційною глобалізацією. Наші матеріали базуються на дослідженні етнографічних, археологічних та писемних джерел кількох народів, предки яких взаємодіяли між собою в минулому протягом тривало часу (слов'ян, фіно-угорців, германців, греків, хетів, кавказьких народів), але центральне місце займає в дослідженні епос та фольклор народів Східної Європи (українців, білорусів, росіян). З методологічного погляду робота є спробою комплексного дослідження означеної проблеми, з залученням досягнень, окрім суто історичних методів, ще й методів семіотики.

У попередніх публікаціях автора було показано, що, незалежно від етнічного забарвлення, міфопоетичній традиції властива певна універсалія ототожнення світу з конкретними об'єктами природи, культури або ж частинами цих об'єктів, серед яких мали місце образи залізного світового дерева, залізного двору, залізної споруди (терему, палацу, будинку), залізних птахів і тварин тощо. Не винятком з цього правила є й образ світу у вигляді залізної людини. Російський апокриф «Голубинная книга...» описує голову Адама у вигляді всесвіту, в якому зірки асоціюються із волоссям [4]. Та й самі небесні світила та сузір'я, які мали металеву природу, міфопоетичною уявою індоєвропейських народів, в тому числій слов'ян, ототожнюються із людьми [5]. У цьому контексті стає зрозумілим билинний сюжет про виковування ковалем для Іллі Муромця трьох залізних волосин майбутньої шлюбної долі [6, 46], яка таким чином набуває антропоморфних рис небесної залізної людини, оскільки, за поширеними уявленнями, майбутнє передрікали саме зірки. Недаремно в російських весільних піснях присутній коваль, який кує молодим вінець [7, 388 389] - щасливу шлюбну долю, а в українських родильних піснях коваль прямо виступає творцем новонародженої дитини - втілення щастя-мети подружнього життя, яку виковує на ковадлі:

Коли коваль ковалихі Ковалятко кує Ковалиха ковалеві Ковадло лаштує.

Більше того сам коваль був обов'язковим кликаним гостем на народинах або хрестинах. Прикметно, що вже наприкінці ХІХ ст., як відзначає дослідник дитинства в українській етнічній культурі З. Кузеля, ні батьки новонародженої дитини, ні запрошені ковалі вже самі не розуміли змісту цього звичаю [7]. Для нас важливо, що саме зачаття народною уявою асоціювалося із виковуванням залізних виробів. Недаремно й ковальські вироби, як ножиці, цвяхи, серп певним чином антропоморфізуються в українських загадках, наприклад: «Два пани наділи одні штани», «Лежу - одна нога, іду - вже дві, а на ногах стою, то дві голови», - відгадкою яких є «ножиці» або ще: «Маленький хлопчик у шапці ходить», - відгадкою якої є, відповідно, «цвяшок» [8, 134, 137], а також про серп: «Мусій горбатий - на все поле багатий» [9, 219].

Стійкість міфологічних уявлень про наділення людини залізною природою проявляється також у називанні не тільки казкових героїв, але й реальних історичних постатей та літературних героїв «залізними» іменами. Візьмемо хоча б російську казку «Кощей Бессмертный» (№ 158), записану О. Афанасьєвим, в якій помічником головного героя - Івана-царевича виступає Булат-молодець [10, 485 500]. Водночас в Україні, починаючи від славнозвісного очільника гайдамацького повстання Максима Залізняка, є досить поширеним прізвище Залізняк. Очевидно не випадково Максим Горький для однієї із своїх героїнь - Васси Желєзнової в однойменному романі обрав саме «залізне» ім'я.

Найдавніші міфологічні свідчення про виковування із металу тіла людини знаходимо в сакральних текстах населення Малої Азії - ІІІ - ІІ тис. до н. е. Зокрема представляють інтерес хетські тексти, перекладені з мови хаті, що описують процес «оновлення», «другого народження» царя - сакрального символу колективу. Таке оновлення пов'язується з виготовленням нового «тіла» царя. Одна із частин цього «тіла» - «голова» виготовлялася саме із заліза [11].

Однак чи не найяскравіше зберегла уявлення про виготовлення людського тіла із заліза (в тому числі й небесного метеоритного походження) нартська міфое- пічна традиція населення Кавказу - найближчого до області проживання хетів регіону. З нартських сказаньпро народження героя Сасрикви відомо, що його запліднила матір усіх нартів Сатаній від «пастуха» - людини, наділеної рисами істоти іншого, потойбічного світу. Абхазький дослідник В. Ардзимба зауважує, що акт народження героя, особливо в абхазьких сказаннях, описується як громовий удар. Підкреслюється також, що тіло дитини, розпечене подібно до вугілля, було жаркішим від вогню. Крім того, в історії народження Сасрикви винятково важливу роль відіграє коваль. Він висікає образ дитини з чорного каменю, виготовляє для нього залізну колиску і, нарешті, загартовує Сасрикву в розплаві сталі. Ця особливість історії виникнення героя виявляється також в тому, що деякі частини його тіла виявляються сталевими чи залізними (за одними варіантами, у Сасрикви сталева права нога, а відповідно до інших варіантів - ліва нога і рука його із заліза) [12, 97; 13, 39].

Згідно з адигезькими текстами, що описують народження Сосруко (адигезька форма імені героя Сасрикви), при народженні дитина «була гарячою - голою рукою не могли його взяти» чи «з каменю вийшов Сосруко - блискучий, палаючий вогнем» [14, 191,194; 15, 126,194,195,235,368-369]. Далі уточнюється, що тіло Сосруко сталеве від народження і воно лише розм'якшується в кузні. Інакше кажучи, у цих абхазьких і адигезьких сказаннях зачаття, поява на світ і загартування описуються так, неначе мова йде про виготовлення людини з небесного заліза ковальським способом [11], що має прямі аналогії в українському фольклорі. До того ж нартський епос демонструє символічний зв'язок народження залізного героя одночасно із метеоритами, каменем, вогнем та громовим ударом, що цілком вписується в коло семантичних значень заліза.

Образ металевої людини має місце і в грецькій міфології. Мова йде про Талоса та Ахіллеса. Талос - мідна людина критських легенд, яка була виготовлена богом-ковалем Гефестом. Талос був подарований Зевсом царю острова Крит Міносу для охорони острова від ворогів. Окрім одного місця - гомілки, мідне тіло Талоса було невразливим до зброї. У гомілці закінчувалася, закрита мідним цвяхом, єдина жила, що була наповнена кров'ю безсмертних богів - іхором. Вона проходила, починаючи від голови. через все тіло велетня. Проте, Талос гине, коли, під дією чар Медеї, сам виймає цвях і випускає всю свою кров [16, 491]. У цьому міфі, окрім оповіді про металеву людину, важливими є також свідчення про символічні зв'язки життя цієї металевої людини з кров'ю та лімінальною зоною острова, який втілював собою не тільки територію держави, але й окремий, непроникний для чужинців світ. Тобто, і в цьому випадку має місце явне перегукування семантичного поля металевого Талоса з тими символічними значеннями заліза, які були вже розглянуті вище.

Інший персонаж грецької міфології - фесалійський герой Ахіллес - син царя мирмидонян Пелея та морської богині Фетиди - також виявляється наділеним металевою природою. Його мати Фетида, щоб зробити свого сина невразливим і безсмертним, щоночі загартовує тіло сина, розігріваючи його у вогні, а вдень натирає його їжею богів - амброзією. В іншому варіанті вона загартовує тіло сина, опустивши його у води підземної ріки Стікс. З усіх частин тіла героя лише п'ята, за яку тримала Ахіллеса Фетида, залишилася не загартованою, а тому й вразливою. Крім того, Ахіллеса виховує кентавр Хирон, який годує свого вихованця внутрощами левів та ведмедів, а також вчить співати та грати на кіфарі. [17, 137 140]. Видається, що тема невразливого Ахіллеса є подальшим розвитком образу критського мідного Талоса, яка була спровокована появою нового металу - заліза. Однак ця нова тема розроблялася вже не критянами, а їх завойовниками - ахейцями. Адже всі операції загартування тіла героя і розігрівання у вогні й подальше натирання його амброзією, потім опускання у води Стіксу, повністю відповідають технології загартування стальних та залізних виробів. Крім того, в епосі Ахіллесу приписуються такі психічні риси, як невблаганність та нестримний гнів, якими також характеризується й залізна зброя. Із залізом Ахіллеса зближує й його символічний зв'язок з конем (Хироном), хижаками (левами, ведмедями) та звуком (гра та спів), що також притаманне символічним значенням заліза. Врешті, зближують обох міфічних персонажів - мідного Талоса та залізного Ахіллеса, ще й їх слабке місце на нозі - гомілка та п'ята (насправді та ж гомілка - «ахіллесове сухожилля», яке забезпечує рухливість всієї ступні, включно з п'ятою). До того ж обидва виступають у ролі охоронців - один острова, а інший - війська і табору ахейців. Адже відмова Ахіллеса брати участь у війні приводить до того, що троянці вриваються в ахейський табір і навіть підпалюють один корабель.

Однак для нашого дослідження важливим є те, що культ залізного Ахіллеса був надзвичайно популярним у Північному Причорномор'ї, оскільки острів Левка, на який переселилася душа загиблого героя, локалізувався в гирлі Дунаю. Свідченням наявності цього культу були як давні топоніми, наприклад, «Ахіллесів біг» - піщана коса в гирлі Дніпро-Бузького лиману, так і пам'ятки торевтики із сюжетами біографії Ахіллеса. Чи не найяскравішими із таких пам'яток є електрові горити із сценами життя Ахіллеса, знайдені у скіфських царських похованнях в чортомликському, ільїнецькому, п'яти- братньому та мелітопольському курганах. Всі горити були зроблені за однією матрицею в одній майстерні, ймовірно в Ольвії, грецькими ювелірами на замовлення скіфської знаті [18 - 21]. Останнє може свідчити, що міф про залізного Ахіллеса був не тільки відомим, але й визначався популярністю, окрім греків, ще й серед місцевого іраномовного скіфського населення Степу.

На Алтаї, населення якого в області міфопоепічних увлень пережило значний вплив скіфської культури, зафіксовані вірування, що бог-першотворець Ульгень виготовляє богатиря Манди-шире, добувши метал (суміш чавуну та срібла) як сік із каменя [22, 35]. Натомість у фінській «Калевалі» виплавлення заліза богом - ковалем Ільмариненом описується як процес створення антропоморфної істоти, наділеної язиком й ротом, яка здатна навіть давати клятву служіння людям (Руна. ІХ, 180-205).

Як бачимо, у міфопоетичній традиції народів, що мали певний вплив на формування слов'янських назв заліза та сталі [23] були досить поширеними уявлення про створення людини із заліза, найдавнішими із яких є малоазійські хатсько-хетські, що датуються ще ІІІ - ІІ тис. до. н. е. Водночас міфологічні уявлення про виковування чи загартування залізного людського тіла тісно переплітаються із такими символічними значеннями заліза, як вогонь, камінь, метеорити, грім, кров, кінь, хижаки, звук тощо, що цілком вписується в розкриті автором в інших публікаціях семантичні значення цього металу. Водночас, поряд із універсальним міфологічним образом залізної людини, перспективним залишається розкриття механізмів виникнення окремих символічних значень залізної природи конкретних анатомічних органів людини, її соціальної та психічної організації.

Література

1. Тупчієнко М.П. До питання про символіку залізних виробів у захисних обрядах від грози в традиційній культурі українців //Народна творчість та етнографія. -- 2008. -- № 5;

2. Тупчієнко М.П. Аспекти міфо-ритуаль- ного символічного зіставлення заліза з компонентами неживої природи (мінералами) в народній уяві //Етнічна історія народів Європи. Вип. 31. -- К., 2010;

3. Тупчієнко М.П. Семантичні паралелі технологій обробки коноплі та заліза в народних уявленнях східних слов 'ян // Український селянин. -- Черкаси, 2010. -- Вип. 12;

4. Тупчієнко М.П. Структурно-організуюча символічна функція заліза в космогонічних міфах // Народна творчість та етнографія. -- 2010. -- № 4.

5. Босий О.Г Священне ремесло Мокші. -- Кіровоград, 2004.

6. Боряк О.О. Ткацтво в обрядах та віруваннях українців.К., 1997.

7. Данилов К. Древние российские стихотворения собранные Киршею Даниловым. -- М., 1938.

8. Тупчієнко М.П. До питання про семантику метеоритів в контексті проблеми символіки сировини в залізоробному виробництві //Матеріали до української етнології. К., 2003. -- Вип. 3 (6).

9. Былины. -- М., 1986.

10. Кузеля З. Дитина в звичаях і віруваннях українського народа: матеріали з полудневої Київщини: зібрав Мр. Г // Матеріали доукр.-руськ. етнології. -- Львів, 1906. -- Т. 8.

11. Де живе жар-птиця? / Запис. І. Гурін. -- К., 1991.

12. Чубинський П. Мудрість віків: у 2 кн. -- Кн. 2. -- К., 1995.

13. Афанасьев А.Ф. Народные русские сказки: в 3 т. -- Т. 1. М, 1985.

14. Ардзимба В.Г. К истории культа железа и кузнечного ремесла (почитание кузницы у абхазов) // Древний Восток: этнокультурные связи. -- М., 1988.

15. Инал-ипа Ш.Д. Нартский эпос абхазцев // Нартский эпос: материалы совещания. -- Орджоникидзе, 1957.

16. Нарт Сасрыква и его девяносто девять братьев: абхазский народный эпос. -- Сухуми, 1962.

17. Нарты: адыгский героический эпос. -- М., 1974.

18. Гадагатлъ A.M. Героический эпос «Нарты» и его генезис. -- Краснодар, 1967.

19. Ботвинник М.Н. Талос //Мифы народов мира: в 2 т. -- Т. 2. -- М., 1992.

20. Ярхо В.Н. Ахилл //Мифы народов мира: в 2 т. -- Т. 1. -- М., 1992.

21. Манцевич А.П. Горит из кургана Солоха // Тр. гос. Эрмитажа. -- 1962. -- Т. 7.

22. Онайко Н.А. Античный импорт в Поднепровье и Побужье в IV--ІІІ вв. до н.э. // САИ. -- 1970. -- Д. 1 -- 27.

23. Тереножкин А., Мозолевский Б. Мелитопольский курган.

24. К., 1988.

25. Черненко Е.В. Скифские лучники. -- К., 1980.

26. Веселовский А. К вопросу о дуалистических космогониях // Этнографическое обозрение. -- 1890. -- № 2.

27. Тупчієнко М.П. Перспективи використання досягнень лінгвістики у виявленні шляхів формування символіки заліза у східнослов'янських народів // Духовність українства ХХІ століття: VI Всеукр. наук.-практ. конф.: Мат. конф. -- Вип. 10. -- Кіровоград, 2006.

Размещено на Allbest.ru