Самобутність народних методів метеопрогнозування

Размещено на http://www.allbest.ru/

САМОБУТНІСТЬ НАРОДНИХ МЕТОДІВ МЕТЕОПРОГНОЗУВАННЯ. СПЕЦИФІКА ЛОКАЛЬНИХ ПРИКМЕТ УКРАЇНЦІВ КАРПАТ

Біляковський П. В.

В останні десятиліття пожвавилось зацікавлення народною культурою українців. В коло наукових зацікавлень етнологів потрапили і народні способи завбачення погоди. Так, метеорологічні прикмети є об'єктом дослідження сучасних етнологів Оксани Федорів [27], Олександра Васяновича [14], Світлани Боян [13], Ганни Скрипник [24], які розглядають їх побутування у поліщуків, бойків та українців загалом. Проте, попри значну кількість публікацій присвячених народному метеопрогнозуванню,такі моменти як, теорії поширення метеорологічних знань та їх відповідність з фактичним матеріалом виявленим в українців були упущені науковцями.

Джерельною базою дослідження слугують аналітичні, науково-популярні та періодичні видання ХІХ-ХХІст. а також дані польових етнографічних експедицій проведених особисто автором впродовж 2005-2013 рр. народний погода метеорологічний прикмета

Народні прикмети є особливим жанром народної творчості. Будучи пов'язаними з уявленнями людини про навколишній світ, вони несуть у собі пізнавальний потенціал, мають велику етнографічну, мовознавчу та художню цінність [26]. Окрім власне прогностичного матеріалу, прикмета несе інформацію про флору та фауну території, де вона виникла, вказує на основні види господарських занять, ландшафтні особливості тощо; виражає специфіку діалекту та, подекуди, відображає залишки світоглядних вірувань й уявлень.

Під час проведення дослідження було обстежено окремі населені пункти у Верховинському, Косівському, Богородчанському р-нах Івано-Франківської обл.; Великоберезняському, Перечинському, Міжгірському,Воловецькому та Рахівському р-нах Закарпатської обл., Самбірському та Дрогобицькому р-нах Львівської області; Путильському та Вижницькому р-нах Чернівецької обл.

Накопичення метеорологічних знань проходили поряд з розвитком головних галузей господарства - хліборобства, скотарства, і були нерозривно пов' язані з розвитком природничих наук - астрономії та географії.

Поширення значної кількості погодних прикмет, які відображали результати народних спостережень за погодою, на думку природознавців, припадає на період середньовіччя. Впродовж віків комплекси народних прикмет і завбачень погоди доповнювались, удосконалювались і передавались від покоління до покоління. Власне до середини XVIII ст. такий спосіб визначення атмосферних змін був домінуючим. Адже наукова метеорологія почала активно розвиватись з XVIII ст., а перші мережі метеорологічних станцій з'явились відносно пізно - у другій половині XIX ст. [20, с. 19].

У XVI-XVШст. у Західній Європі стають популярними довідники про явища природи - т.зв. планетники, громники, місячники, календарі. Складені у вигляді господарських порадників, вони вміщували прикмети, за допомогою яких можна було передбачити зміну погоди, визначити час посіву зернових культур, з' ясувати час затемнення місяця та сонця тощо. Значна кількість прикмет, які у цілому збігалися з етнографічним матеріалом, зафіксованим дослідниками наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., зумовила виникнення низки гіпотез, які пояснювали різноманітність народних методів метеопрогнозування впливом античної традиції. Зокрема, як вказував відомий етнограф Петро Іванов (1837-1931), “можна припустити, що більшість малоруських аграрних прикмет має своїм найближчим джерелом давній римський культ і, зокрема, давній римський календар. Звичайно, зараз важко, а точніше практично неможливо, довести вплив римських ауспіцій на теперішні народні прикмети по птахах чи по нутрощах кабана. Але коли ми і в наш час знаходимо в народних грамотіїв списки календарів минулого століття, і коли ми знаємо, що рукописні календарі, які були у вжитку в Польщі в XVIII ст., вміщували ті ж свідчення про вплив планет і місяця на людину і погоду, які потім повторюються з незначними змінами в календарях XVI, XVII і навіть XVIII ст., то мимоволі складається не лише припущення про можливість впливу римського державного культу на слов' ян, а й навіть і впевненість в неминучості такого впливу і збереження його слідів в народній пам'яті” [23, с. 20].

Відмінну позицію стосовно цього питання займав польський етнолог Казимир Мошинський (1887-1959). Учений хоча й визнавав можливість переходу способів передбачення з друкованих календарів “від дідичів до економів, а від них в народ”, проте відзначав і велику кількість прикмет, що склались саме в народному середовищі [39, 8. 49].

Для того, щоб визначити ступінь впливу друкованих календарів, громників та господарських практик на народне метеопрогнозування, ми здійснили типологічне зіставлення етнографічного матеріалу з даними, вміщеними у друкованих виданнях XVIII-XIX ст. Так, відомості, які дозволяли передбачити погоду і містились у порадниках та календарях, можна розділити на три групи.

Комплекси календарних прогнозів, які містили прикмети, прив'язані до окремих днів у році. Це переважно зразки довготермінових передбачень. Більшість з цих прикмет приурочена до католицьких свят. Вони не співпадають з тими, що побутували серед українського населення, яке сповідувало східний обряд.

Проте зустрічаємо способи метеопрогнозування, які й досі побутують у Карпатах. Це, зокрема, передбачення погоди на рік наперед шляхом спостережень за нею у визначений період часу. В опрацьованих “Господарських практиках” воно приурочене до 13-25 грудня (13грудня- грудень, 14грудня - січень і т.д.) [29, с. 10; 40, s. 180]. Такі ворожіння відомі народам Центральної Європи і засвідчують віру в те, що за допомогою моніторингу погоди в перші дні року можна передбачити її на весь рік наперед [25, с. 60]. У Карпатах ця прикмета належить до загальновідомих, однак набуває локальних особливостей, що виражаються у визначенні дня, у який слід було розпочинати спостереження.

Важливе місце в довготерміновому прогнозуванні займали прикмети, пов' язані з першим громом. У господарських практиках і громниках також знаходимо подібні ворожіння. Проте вони значно відрізняються від тих, що фіксувались безпосередньо у народному середовищі. Так, у “Южнорусскому громніку”, опублікованому ІваномФранком, акцент зроблено на факті прояву цього явища у певному місяці. Скажімо, якщо “загримитмцаГенваря, обиліямного будет вовсеммирі А шевелми загримитъ, то велика будетъ пагуба [...] Аще загримитмца Марта, будетпшениці много, вина и масла. Аще помалу загримит, то будетнемиръ” [22, с. 483]. В господарських практиках 1740 та 1808 рр. подібне ворожіння залежало від того, через яке сузір'я у момент грому проходив місяць. Так, якщо гриміло у січні в ті дні, “коли м(іся)цьесть в Воднику, велику шкоду в оурожаехъзначитъ” [29, с. 5]. Натомість у народних прикметах грім з астрономічними даними не зіставляється. Прогностична здатність залежить від того, чи загримить до Благовіщення (а не конкретно в певному місяці) або ж від природних ознак: наявності трави чи листя на деревах. Якщо гриміло до Благовіщення “на голе дерево” чи “на худобу в стайні”, - це могло віщувати посуху, голод та неврожай.

Короткотермінові прикмети, що дозволяли передбачити погодні зміни за допомогою спостережень за небесними світилами, станом неба, домашніми тваринами. Аналізуючи ці зразки та порівнюючи їх з наявним фактичним матеріалом, як зібраним в наш час, так і наведеним в етнографічних джерелах XVIII ст., спостерігаємо декілька особливостей, які, на нашу думку, підтверджують самобутній характер прикмет- передбачень. Перш за все, це різноманітність методів народного метеопрогнозування. Кількість можливих об'єктів для моніторингу і, відповідно, для прогнозу була і є надзвичайно широкою, і лише частина з них описана в друкованих календарях.

Наявність однакових прикмет у “масових” виданнях та в етнографічних записах не обов'язково свідчить про можливе запозичення. Ці прикмети, без сумніву, могли скластися і на місцевому ґрунті, адже прикмети за сонцем, місяцем, зірками чи туманом, які, як правило, вміщувались у порадники, базуються на універсальних метеорологічних закономірностях. Завдяки своїй достовірності вони поширені у багатьох народів світу .

Можливість створення прикмети на локальному ґрунті доводять зразки метеопрогнозувань, у яких яскраво вираженою є їх локальна специфіка. Це насамперед передбачення, здійснені за допомогою своєрідних місцевих ознак: осідання туману на певну гору, крик птахів чи тварин з певного боку лісу, шум річки на окремому відрізку тощо. Такі прикмети відсутні в опрацьованих нами календарях та господарських практиках. Пов'язаними з місцевими ознаками є прикмети, які виражають господарську специфіку певної території. У Карпатах такими передбаченнями є спостереження за свійськими тваринами під час випасу в гірській місцевості, передбачення під час заготівлі сіна тощо^.

Зауважимо, що окремі передбачення мають яскраво виражений індивідуальний характер. Так, під час проведення опитувань респонденти часто зазначають, що цю прикмету вони вивели самостійно, на основі спостереження за сонцем, місяцем, домашньою твариною тощо. Хоча при зіставленні таких індивідуальних прикмет з наявним фактажем з інших сіл чи навіть районів простежується схожість, а часом й ідентичність, проте суб' єктивна вказівка інформаторів на власний досвід є ще одним доказом самобутності прикмети.

Приписи, якої погоди слід очікувати у певний час. Такі прогнози будувались на уявленнях про циклічність та повторюваність погоди через певні проміжки часу. Частина таких припущень напряму пов'язана з формулюванням “згідно зі 100-літнім календарем” . Ці передбачення не мали нічого спільного з народними прикметами і “віщували” типову погоду для певного місяця. В окремих календарях такі прогнози робили на чверті, згідно з фазами місяця, в інших - на окремі дні. Яскраво демонструє такий спосіб визначення атмосферного стану запис у Краківському календарі на 1837 р. Згідно з ним, у січні слід було очікувати перших шість днів нового року стабільну морозну погоду, 7, 8 і 9 дні - мороз та снігопади, 10 та 11 - мороз, 12 та 13 - вітер, снігопад та мороз, 13 та 14 - завірюху та сніг, 16,17 та 18 - люті морози, 19 та 20 - снігопад з вітром. Відзначимо, що подібні прогнози масово зустрічаються в календарях ХІХ ст. [30; 31, 8. 718; 32, 8. 4-11; 33, 8. 6-33; 34, 8. 6-18; 35, 8. 4-10; 36, 8. 6-29; 37, 8. 8-30; 38, 8. 19-42].

Вірогідно, що саме часте неспівпадіння прогнозів зумовило скептичне ставлення селян до літератури такого типу. Це знайшло своє вираження у народних приказках “Бреше, як календар” [16, с. 181]; “На селі дохтор - піч, а свиня - астроном” [17, с. 37]; “Мокне моє сіно, най же мокне календар” [17, с. 546] та пов'язаних з ними анекдотах, які власне й ілюстрували народні погляди на те, хто і яким чином складає ці календарі [18, с. 134-135]. Цікавим є й те, що в окремих оповідях прямо протиставляються народні способи передбачення бурі з астрологічно-астрономічними методами. Такий мотив міститься у поширеному в Карпатах анекдоті про Астронома (планетника). Подорожній астроном попросився на ніч до селянина і вирішив ночувати на подвір'ї, оскільки виворожив собі хорошу погоду на ніч. Незважаючи на те, що господар попереджував його про можливу негоду, він залишився надворі і дощ намочив його. Господар при цьому зробив правильний прогноз за поведінкою свині [17, с. 37; 18, с. 135; 1, арк. 11].

Повертаючись до короткотермінових методів завбачення погоди зазначимо що порівняння фактичного матеріалу виявленого у Карпатах з відповідними джерелами з інших теренів України засвідчує подібність більшості методів. Це, очевидно, пов' язано з: тим що ці прикмети базуються на універсальних метеорологічних закономірностях (зміні вологості повітря перед дощем, видимості небесних світил в переддощову чи передвітряну погоду і реакції на ці закономірності рослин та тварин), однорідністю флори та фауни. Такі прикмети мають, підтверджену науковцями-природознавцями, раціональну основу.

Проте, попри універсальність фізичних та білологічних законів окремі способи метеопрогнозування (навіть ті, які відбивають універсальні метеорологічні закономірності) набувають локальних ознак. Ця локальність доводить автентичність народних способів метеопрогнозування, засвідчує можливість їхнього виникнення навіть на невеликих за площею територіях. Часто такі прикмети мають вузьке прогностичне значення, яке може не поширюватися за межі населеного пункту, де виникла та побутує прикмета. До своєрідних карпатських способів передбачення погоди зараховуємо ті, що відображають традиційний господарський уклад сільського населення або ж відмінні за своїм змістом від прикмет з рівнинних територій. Зважаючи на це, виділяємо такі групи локальних прикмет.

1. Передбачення, які базуються на універсальних метеорологічних закономірностях, проте відображають пристосування цих закономірностей до гірських умов. При цьому така прикмета може бути загальновідомою у Карпатах, але не зустрічається у місцевостях, віддалених від гір. Типовими зразками таких прикмет є передбачення, засновані на видимості гір, які були зафіксовані у прикарпатських районах Східної Бойківщини§: “Як гори ясні, але так ніби § Зважаючи на певні відмінності в традиційній культурі бойків дослідники умовно поділяють їх етнографічну територію на три близенько, то погода зміниться, на дощ" (Хмелівка Бог. Ів.) [10, арк. 10]; “Як гори чистенечкі, такі, шо видно далеко-далеко, то обов'язково буде дощ" (Підмонастирок Дрб. Лв.) [12, арк. 69] . Такі спостереження відомі й іншим європейським народам, які проживають у безпосередній близькості до гірських масивів [39, s. 48].

До цієї ж групи відносимо спостереження за худобою під час випасу. Гірський ландшафт та вроджені інстинкти самозбереження зумовили виникнення низки таких прогнозів: “Коні, як чюствуют, шо буде погода файна, тойдутуверьх, віхоґєт на ґрунь, - там пасут. Аєкчуствуют,шо буде негода, то сі спускают долів, то цеозначає, шо через день-два будет негода" (Рахів Рхв. Зк) [3, арк. 105]; “Дивились за худобою, як іде д 'горі, то буде погода. А як йде в долину, то буде на годину, це дожжі будуть "(ДовгопілляВер. Ів.) [6, арк. 17].

2. Вузьколокальні прикмети.До них зараховуємо прогнози, які стосуються лише тієї місцевості, де вони виникають. Як правило, така прикмета є пов'язаною з певною природно-географічною особливістю території, де вона побутує, а саме: з гірськими вершинами, порогами на річці, окремими представниками фауни тощо. Для Карпат найпоширенішими та типовими є локальні спостереження за тим, як осідає туман. Оскільки основою метеопрогнозу виступає висота його розміщення, за основу спостереження використовують як міру: певну вершину, полонину, сусіднє село (його видимість). Це знаходить своє відображення у таких прикметах-спостереженнях: “Буде дощ, бо ймивсямрак до Смерека^ (Присліп Мжг. Зк.)" [5, арк. 54]; “Якщо Кваси (с. Кваси Рхв. Зк. - П. Б.) вкриті туманом, значить буде ясна погода. Як Кваси стоять, шо нема туману, всьо буде дожжити" (Росішка Рхв. Зк.) [8, арк. 46]; “Як Говерла чиста, то не буде дошчю. Як ловиться до неї туман, хмари, то скоро буде дошчь, за дві години приходит" (Лазещина Рхв. Зк.) [3, арк. 5].

Вузьколокальний характер мають народні прикмети, пов'язані з поширенням звуку. Шум лісу та річки, гул поїзда біля найближчої станції - все це було підставою для передбачення зміни погоди. Зазвичай такі прикмети віщували дощі. Це пов'язано з тим, що внаслідок частини: західну (Турківський, більша частина Старосамбірського, південна смуга Дрогобицького та Самбірського районів Львівської області та північна частина Великоберезнянського району Закарпатської області); центральну (Сколівський, південна смуга Стрийського районів Львівської області та західна частина Долинського району Івано-Франківської області та Воловецький район Закарпатської області); східну (північна частина Міжгірського району Закарпатської області, східна частина Долинського та південно-західна частина Рожнятівського, центральна та північна частина Богородчанського району Івано- Франківської області).

Тут і далі для позначення адміністративних одиниць рівня області та району будемо використовувати наступні скорочення: Івано- Франківська область - Ів., Богородчанський район - Бог., Верховинський район - Вер., Косівський район - Кос., Долинський район - Дол.; Львівська область - Лв., Дрогобицький район - Дрб., Самбірський район - Смб.; Закарпатська область - Зк., Воловецький район - Вол., Міжгірський район - Мжг.

Особливу групу локальних прикмет складають спостереження за дикими тваринами. Основою метеопрогнозу тут виступає не лише прояв певної дії (польоту, крику, співу тощо), а й її місце: “Цапи, кози як рекают з тої сторони (захід), то це на дощ, а як на цій стороні (схід), то це на погоду" (Прокурава Кос. Ів.) [7, арк. 22]; “Чорний бузьок, то якщо він летить догори річки, то буде сльота" (Мшанець Стс. Лв.) [9, арк. 21]; “Якщо чапля летить вниз річки, то буде дощ, а як вверх, то випогодиться" (Люта ВлБ. Зк.).

Такі прикмети не зустрічаються у кожному населеному пункті і на перший погляд здаються нераціональними. Проте, при зіставленні їх з іншими народними прогнозами, які побутують на цій же території, можемо прослідкувати певні закономірності. Так, у Карпатах, зокрема на Гуцульщині та Бойківщині, й досі вважають, що негоду слід очікувати зі заходу. Це підтверджують народні спостереження за напрямом вітру. Тому підвищена чутливість тварин до метеорологічних змін і їхня реакція на холодний західний вітер могли спричинити виникнення місцевих прогнозуючих формул. Стосовно польоту птахів вниз чи вгору ріки, то цей прогноз, можливо, пов' язаний з поведінкою земноводних, якими харчуються журавлі та чаплі.

3. Формули прогнозування, які свідчать про господарське спрямування населення певної території, проте можуть бути відомими і в інших етнографічних районах. Так, у Карпатах, попри наявність загальновідомих в Україні прикмет, пов'язаних з поведінкою великої рогатої худоби, зустрічаємо велику кількість прогнозів, пов' язаних з вівчарством та заготівлею сіна. Наприклад: “Барани гуляють - це на вітер" (Чорна Тиса Рхв. Зк.) [8, арк. 66]^; “Єк при клепаню коса твердне - то на погоду, а єкизмнєкає- на погоду" (Гуцульщина) [28, с. 75]; “Коли косарі косять, а коса почорніє від соків трави (коса ся захмарить), кажуть, що буде слота; коли коса блищить, буде погода" (Гуцульщина) [41, s. 266].

4. Прикмети, які оперті на загальновідомі об'єкти спостереження, проте територіально відрізняються. Порівняно невелику групу прикмет складають ситуативні спостереження за зірками. Як правило, прогнози робили на основі спостережень за їхньою видимістю, яскравістю та густиною на небі. Ця група прикмет базується на спостереженнях за чистотою неба. Однак відзначимо, що лише у Карпатах всіяне зірками чисте небо могло віщувати дощову погоду. Так, селяни помічали: “Як дуже густо зір на небі, то буде дощ" (Хмелівка Бог. Ів.) [10, арк. 20]; “Як ясні зорі - на погоду, а як так густо - на дощ " (Яблунька Бог. Ів.) [10, арк. 60]; “Якщо вночи зірок рідко на небі, зріджено виділяються, значить буде погода, кидь густо, то буде дощ" (Тишів Вол. Зк.) [1, арк. 33]. Свідченням розвинених астрономічних знань горян виступають прикмети, основані на спостереженнях за розташуваннями сузір'їв. Відповідні зразки фіксуються переважно на Гуцульщині й відсутні в опрацьованих нами матеріалах з інших етнографічних районів України: “Як ідут Косарі тоти, то як вони провертаютци хвостом удолину, то на дощь. Аєктота коса пидоймлена до гори, то на погоду ” (Гута Бог. Ів.) [2, арк. 16]; “ЄкКосарі сходили раньше у погоднуднину, то спостерігали на погоду, а єкзахмуренівіходєт, то може бути злива” (Яблунька Бог. Ів.) [2, арк. 84].

Короткотермінове прогнозування погодних змін здійснювали за допомогою вітру. Найчастіше звертали увагу на його напрям. Такі прикмети є поширеними в Україні і також виявляють локальні особливості, які, щоправда, є характерними для великих за площею територій. Так, у Карпатах вважали, що західний вітер передвіщає дощ, а східний - посуху. Це підтверджують такі прикмети-спостереження: “Західний вітер несе дощову погоду”(ЧерхаваСмр. Лв.) [11, арк. 11];“Вітер з-під сонця дує на хорошу погоду” (Лемківщина) [19, с. 157]. Аналогічно передбачали зміну погоди і на Поліссі [14, с. 44]. Натомість на Слобожанщині дощову погоду віщував вітер з півдня, а західний свідчив про її зміну [23, с. 28].

Вищевикладений матеріал дозволяє зробити наступні висновки. Друковані календарі, господарські порадники та громники суттєво не вплинули на поширення метеорологічних знань. Адже наявний фактографічний матеріал демонструє можливість виникнення короткотермінових прикмет-передбачень на місцевому ґрунті та неспівпадіння об'єктів спостереження та дат, у які воно відбувалось при довготермінових прогнозах. Це вказує на те, що народні методи прогнозування погоди склались на основі багатовікових спостережень людини за циклічними явищами природи, та, попри власне прогностичну складову, відображають господарський досвід населення певної території.

Размещено на Allbest.ru