Городоцький музей як осередок науки та культури на Волині

Городецький музей як науковий осередок отримав визнання серед наукової еліти, а тому привертав увагу молодих дослідників з усіх куточків Російської імперії та поза її межами. Одним зі свідчень цього є лист від агронома- дослідника, який зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. В листі О. Герман повідомляв, що здав дипломні іспити в Ризькому політехнічному інституті на агрономічному відділенні і далі мав написати письмову роботу по сільському господарству: «для чого мені і необхідно зібрати дані на практиці. Мені було б дуже і дуже приємно якщо б Ви, вельмишановний пане барон, дозволили б мені приїхати до Вас в маєток на декілька днів для зібрання даних, тим паче, що Ваше ім'я користується великою повагою у деяких з наших німецьких професорів» Там само, спр. 130, арк. 1..

В особистому фонді Штейнгеля збереглися його записні книжки, серед яких особливо виділяється записник під № 4, який присвячений спостереженню за погодою 1901-1903 рр. Отже, можемо констатувати той факт, що барон, окрім вищезазначених галузей знань, цікавився також метеорологією Там само, спр. 741..

Високо оцінюючи роботу Городоцького музею як наукового осередку Волині кінця XIX -- поч. XX ст. Т. Шахрай у статті «Внесок дворянсько- поміщицької верстви Волині в українську та європейську науку, культуру» відмічає: «Надбання музею стали відомими у світі. Про унікальні пам'ятки Волині було повідомлено англійською і французькою мовами в зарубіжних виданнях. В англійському журналі з мистецтва «Studio» (1912 р.), яким було видано чотири томи спеціальних додатків про мистецтво народів Європи, вміщено нарис про художні ремесла України зі 155 ілюстраціями, куди ввійшли й вироби з Волині, підготовлені М. Біляшівським» Шахрай Т. Внесок дворянсько-поміщицької верстви Волині в українську та євро-пейську науку, культуру // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. -- Луцьк, 2007. -- Випуск 1. -- С. 179..

Л. Баженов відзначав демократизм у побудові Городоцького музею та широкі наукові можливості, які він надавав вченим, які співпрацювали з закладом. Він підкреслював, що новації, які існували тут пізніше, були впроваджені М. Біляшівським в роботу очолюваного ним Київського міського художньо- промислового музею Гаврилюк С. Історичне пам'яткознавство Волині, Холмщини і Підлящшя (XIX -- поч. XX ст.): Монографія. -- Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. Держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2002. -- С. 21..

На жаль, доля Городоцького музею склалася досить трагічно. Згадуючи цей період свого життя М. Біляшівський писав: «Так тяглося до 1915 року, коли із-за паніки, яка сталася від наступу німців, Федір Рудольфович евакував музей на Кубань в с. Хуторок -- маєток брата. Маєток цей під-час революції було спалено і весь музей пропав. Особливо жалко збірок археологічних -- з стоянок палеоліта і неоліта в с. Городку, архива з часів польського повстання 1863 р., який я перетяг з поліцейської управи в Рівному, та фотографічного архива, в якому було багацько кліше, ще не надрукованих» ІР НБУВ, ф. XXXI, спр. 8, арк. 48.. Згадки про долю музею знаходимо також у листуванні М. Біляшівського та Ф. Штейнгеля. В листі від 26 лютого 1922 р. Федір Штейнгель писав з Берліна: «Від музею як частини перевезеної в Київ, так і частини, перевезеної на Кавказ, нічого не зали- шилось!» Там само, спр. 2196, арк. 1..

Так, дійсно, більшість експонатів було втрачено, але все-таки дещо залишилося. Г. Непомнящий в одній з перших статей присвячених Городоцькому музею пише, що Марія Штейнгель (дочка брата Федора Штейнгеля Володимира та Варвари Трубецької -- авт ), яка проживала недалеко від Армавіра у маєтку «Хуторок» у своїх мемуарах лише епізодично згадує про барона Федора Штейнгеля з чого можна зробити висновок, що вона майже нічого не знала про нього і навряд чи музей був переправлений саме в цей маєток, інакше Трубецька б знала про це. А. Гнатюк у своїй роботі висловлює думку, що частина експонатів була переправлена на Кавказ, але у маєток «Туїшко» неподалік від Туапсе Непомнящий Г. Городоцький музей Ф.Р. Штейнгеля // Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. -- Т. 15. -- Житомир: Журфонд, 1994. -- С. 173., де жив дядько барона Максим Васильович Штейнгель з яким племінник підтримував тісні стосунки. Можливо, якась частина туди й потрапила, адже, як ми пересвідчилися раніше, про це в листі до М. Біляшівського пише сам Федір Рудольфович. Але це були далеко не всі експонати. Наприклад, у червні 1919 р. Зоологічний музей Київського університету в особі асистента Б. Домб- ровського, надав Миколі Біляшівському розписку, в якій підтверджував отримання 19 банок і пляшечок з зоологічним матеріалом з колекції Штейнгеля ІР НБУВ, ф. XXXI, оп. 1, спр. 214, арк. 1.. Г. Непомнящий висуває припущення, що багатий етнографічний відділ музею М. Біляшівський долучив до збірок Київського музею старожитностей і мистецтва, директором якого на той час був Непомнящий Г. Городоцький музей Ф. Р. Штейнгеля // Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. -- Т. 15. -- Житомир: Журфонд, 1994. -- С. 173.. Старожили Городка свідчили, що в 20-30-х рр. інші матеріали, що залишилися в музеї, барон Штейнгель передав польським дослідникам, зокрема археологові Савицькому Там само..

Фонди колишньої багатої бібліотеки барона Штейнгеля є досить розпорошеними, але вони все-таки не зникли безслідно. Так, збереглася частина старовинних книг з Городоцького музею, яку дослідники віднайшли в Державному архіві Рівненської області. Частина особистої бібліотеки барона зберігається у Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського у відділі бібліотечних зібрань на історичних колекцій. За свідченнями старожилів Городка, невелика частина бібліотеки, яка була зібрана вже після революції і невдовзі перетворена в народну читальню «Рідна хата», була знищена місцевим населенням, коли в 1939 р. барон з дружиною Олександрою Вільгельмівною і сином Федором емігрували до Німеччини Непомнящий Г. Городоцький музей Ф. Р. Штейнгеля // Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. -- Т. 15. -- Житомир: Журфонд, 1994. -- С. 173-174..

Підсумовуючи сказане, треба додати, що здобутки Федора Рудольфовича Штейнгеля в різних галузях науки, так само як і його широка меценатська та політична діяльність у радянську епоху, замовчувалися. Поодинокі статті, присвячені життю та діяльності барона Штейнгеля, з'явилися лише починаючи з 1989 р., проте й зараз його ім'я мало відоме широкій громадськості.

Размещено на Allbest.ru