Історія походження драми та її розвиток у творчості Есхіла, Софокла, Еврипіда

Есхіл був уже на порозі старості, коли в 468 році до н.е. на святі Великих Діонісій виступив як його суперник Софокл. Чотирнадцять років тому п'ятнадцятилітньому Софоклові, в день великої перемоги випало очолити хор. Відтоді він протягом шістдесяти років писав і ставив свої трагедії, і кожен наступний твір був досконаліший. Талант поета не пригасав навіть на схилі віку.

Понад сто драматичних творів написав Софокл, створивши, за словами Арістотеля, найзавершеніший тип античної трагедії. Розвиваючи жанр трагедії, Софокл доводить кількість акторів до трьох, збагачує декорації та музику, бо й сам був чудовий музикант.

Кожна з його трагедій - це закінчений, самостійний твір, а не частина трилогії, як у Есхіла. Та головне в його нововведеннях - обмеження ролі хору й побільшення діалогічних партій. Софоклові випало щастя жити у “вік Перікла”. У ті часи формувався ідеал громадянина, людини гармонійно розвиненої, морально й фізично досконалої. Бездоганним громадянином був Софокл. Він вирізнявся чудовою будовою тіла, втішав афінян перемогами в атлетичних, а потім і в поетичних змаганнях.

Саме тогді, коли Афіни творили ідеал громадянина, Софокл в одній із найславетніших своїх трагедій - “Антігоні” проспівав натхненний гімн людині - “найдивнішому з усіх див на світі”.

Традиція споріднювала трьох великих трагіків Есхіла, Софокла і Евріпіда не тільки переможним днем Саламінської битви. У той рік, коли Есхіл помер, а Софокл сягнув вершин поетичної слави, Евріпід сягнув вершин поетичної слави, Евріпід уперше вивів на сцену свій хор. І сталося це в 455 році до н. е., в середині V століття, - полудні розквіту Афін. Цікаво й ще одне: тоді, коли Евріпід дорівнювався віком Есхілові, учасникові Саламінської битви, почалася Пелопоннеська війна. Есхіл у розквіті сил зустрів війну визвольну, славну героїзмом усього грецького народу, Евріпід - похмуру й затяжну, в якій зіткнулися самі греки, війну, що призвела Афіни до занепаду.

Час гартував Есхіла, щадив Софокла і зранював Евріпіда, який саме в пору найбільшого розквиту своїх творчих сил бачив присмерк рідного краю.

Значне місце у світогляді Софокла належить релігійним роздумам. Вони мало збігаються з думками його попередника Есхіла. Поет беззастережно вірить у богів, які до нього уособлюють вищі могутні сили, чиї задуми чи дії смертна людина осягнути не може. І в той же час вони владні над життям і діяльністю людини, визначають її існування. В ідеї богів Софокл шукав пояснення тим суперечностям, що дедалі загострювалися, особливо в часи розкладу полісної системи, в суспільному житті. Високо цінуючи людський розум, поет доводить його обмеженість. Закони богів нездоланні, але люди часто цього не розуміють або забувають про них і тим завдають собі лиха:

Зевсе, владу і міць твою

Не здолає людська зухвалість…

І в минулим, і в майбутнім

Панує один закон:

Не перейти людині

Шляхами життя без тягарів недоволі.

Софокл вірить, що лише боги визначають долю людини, але безпосередньо у вчинки людей вони не втручаються.

Софокл довершив розпочате Есхілом перетворення трагедії з ліричної кантати на власне драму. Герої його трагедій діють здебільшого самостійно і самі визначають свою поведінку щодо інших персонажів. Він рідко зображував на сцені богів. Вчинки героїв мотивуються їхнім характером. Спільною для обох великих драматургів є: а) відсутність або незначна роль любовних мотивів у творах; б) традиційне висвітлення релігійних та моральних проблем. Одночасно намічаються у Софокла і риси, які зближають його творчість із творчістю його молодшого сучасника Евріпіда: поглиблений психологізм, намагання зробити персонажі трагедій не тільки певними типами, але й яскраво вираженими індивідуальностями. Проте Софокл переважає Евріпіда, по-перше, витриманою якістю композиції; по-друге, гармонією між ліричними, хоровими та суто драматичними, діалогічними частинами трагедії.

Загалом же можна погодитися як із думкою Арістотеля, який назвав трагедії Софокла найдосконалішим типом античної трагедії, так і з думкою Гете - “ніхто так досконало не знав сцени і свого мистецтва, як Софокл”. Елліни називали Софокла “Фідієм літератури”, і вищої оцінки тоді не могло бути.

Поряд з античними трагіками, такими як Есхіл і Софокл, творчість Евріпіда в цілому позначена прагненням до зниження трагедійного стилю, до перетворення драми, що була спочатку формою культового дійства, в акторську виставу, цілком незалежну від культу. Новиною були в ній олюднення героїв, увага до їх психології. Поряд з цим основна тенденція всіх драм Евріпіда - в критиці засад суспільної моралі з погляду її відносності. Герої Евріпіда взагалі дуже багато розмірковують, часом на шкоду дії, висловлюючи “небезпечні” для моральності й релігії ідеї. В цій критиці і разом з тим в емоціональній спрямованості драм Евріпіда, який прагне зворушити глядача патетичними й афективними мотивами, і є істотна відмінність його від попередників.

Драматична композиція - єдність дії - рідко вдається Евріпідові: часто для того щоб ввести глядача в сюжет або розв'язати дію, він удається до виведення на сцену якогось бога. Хор у Евріпіда втрачає колишнє значення безпосереднього учасника дії, і партії хору виконують функцію музично-вокального антракту. Більш реалістично-життєвий характер п'єс Евріпіда, увага драматурга до почуттів, до простих, маленьких людей, до жіночої психології, нарешті- його пафос забезпечили поетові успіх у пізнішій літературі: його трагедії в Римі наслідував Сенека, пізніше - в добу класицизму- Расін, який знав, як переказують, напам'ять більшу частину віршів Евріпіда. Окремі його п'єси, такі як “Медея” та “Іпполіт”, обросли великим числом наслідувань. “Проблемність” драм, жіночі образи їх, любов до парадоксів і інші риси дозволяють порівнювати Евріпіда з такими драматургами новітніх часів, як Ібсен і Шоу.

Мине століття, і всі троє, вже в бронзі, стануть на схилах Акрополя, там, де виховували своїх співгромадян, будячи в них страх, співчуття і справедливість. Есхіл, з прямим і мужнім поглядом воїна і поета, якому належать слова: “Мова правди - проста”, кого тринадцять разів вінчали плющем переможця; Софокл, з погідним, гордо піднесеним чолом, який двадцять разів втішався перемогою на трагічній сцені, кому й після смерті складали почесті, як напівбогові; і Евріпід, на обличчя якого лягла печать душевних страждань, кому ми чотири рази за життя й один раз посмертно було присуджено першу нагороду, кого Арістотель назвав “найтрагічнішим серед поетів”, віддавши йому таким чином найбільшу хвалу серед усіх , хто писав трагедії.

Література

1. Античная культура. Литература, театр, искусство, философия, наука: Словарь-справочник. / Под ред. В. Н. Ярхо. -М.: Высшая школа, 1995.-383 с., ил.

2. Античная литература. / Под общ. ред. Проф. А. А. Тахо-Годи.- М.: Мин-тво просвещения РСФСР, 1963. - 375 с.

3. Боннар Андре. Греческая цивилизация: От Илиады до Парфенона. От Антигоны до Сократа. От Еврипида до Александрии.- М.: Искусство, 1995. - 671с.

4. Еврипид. Трагедии: В 2 т. / Пер. И. Анненского. - М.: Наука, 1999. - ( сер. Литерат. памятники). Т. 1- 1999.- 644с.

5. Еріпід. Трагедії / Пер. з давньогрецької А. Содомори та Б. Тена; Передм. та комент. А. Содомори.- К.: Основа, 1993.- 448с.

6. Зарубіжна література ранніх епох. Античність. Середні віки. Відродження: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1994. - 406с.

7. Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В. М. Кожевникова и др. - М.: Сов. энциклопедия, 1987. - 752с.

8. Лосев А.Ф. Греческая трагедия: Уч. пособие для пед. институтов. - М.: Мин-тво просвещения РСФСР. - 1958. - 201с.

9. Міфи Давньої Греції: Твори давньогрецьких авторів: Навч. посіб: У 2 кн. - К.: Грамота, 2004. - ( Сер. Шк. б-ка). Кн. 1- 2004.- 608с.

10.Підлісна Г. Н. Світ античної літератури.- К.: Наукова думка, 1981.- 198с.

11. Підлісна Г. Н. Антична література для всіх і кожного. - К.: Техніка, 2004. - 384с.

12. Радциг С. И. Античная литература. Ее художественное и историческое значение в связи с общей культурой древних греков и римлян. - М.: МГУ, 1962.- 128с.

13. Содомора А. Жива античність. - К.: Молодь, 1983. - 227с.

14. Софокл. Драмы / В пер. Ф.Ф. Зелинского. - М.: Наука, 1990. - 605с. - ( сер. Лит. памятники).

15. Софокл. Трагедії: Пер. з давньогрецької. / Передм. та комент. А. Білецького- К.: Дніпро, 1989.- 303с.

16. Стабрила С. Міфологія для дорослих: Боги, герої, люди. / Пер. з пол. Д. Андрухів.- К.: Юніверс, 2000.- 544с.

17. Чистякова Н. А., Вулих Н. В. История античной литературы. - М.: Высшая школа, 1971.- 453с.

18. Шалагінов Б.Б. Афінська трагедія.- // Всесвітня література та культура в навч. закладах України.- 2004.- N 11.- с. 9

19. Шкаруба Л. М. Древнегреческая трагедия: от Есхила до Еврипида. - // Всесвітня література та культура в навч. закладах України. - 2004. - N 11. - с.9

20. Энциклопедический словарь юного литературоведа / Сост. В. И. Новиков. - М.: Педагогика, 1988. - 416с.

Размещено на Allbest.ru