Апробація результатів дисертації здійснювалась шляхом публікацій виступів та доповідей на семи науково-практичних конференціях, під час прем'єри балету, участі в міжнародних конкурсах балету, на всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів” (Київ, 2004), „Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів” (Київ, 2005), „Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів” (Київ, 2006), на міжнародних науково-практичних конференціях: „Наукові дослідження: теорія та експеримент” (Полтава, 2005), „Динамика научных исследований - 2005” (Днепропетровск, 2005), „Наука и технологии: шаг в будущее” (Днепропетровск, 2006), „Дни науки - 2006” (Днепропетровск, 2006), в однодійному неокласичному балеті ? Романтичні мініатюри „Ти в моєму вересні”: ММНЗ „Натхнення”. Училище хореографічного мистецтва „КМУАТ” (Київ, 2005), ІІ Міжнародний конкурс-фестиваль дитячого і юнацького хореографічного мистецтва „Одеські перлинки - 2006”, номінація „Ансамбль” (Одеса, 2006), VI Міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря, номінація „Хореографи” (Київ, 2006).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображено у п'яти одноосібних публікаціях, у наукових збірниках, затверджених ВАК України як фахові з мистецтвознавства, а також у монографії.

Структура дисертації. Робота включає: глосарій з сучасної хореографії, вступ, чотири розділи, 7 підрозділів, висновки до розділів, загальні висновки, 16 додатків ? 7 таблиць, 9 схем динаміки розвитку сучасної хореографії, 12 ілюстрацій, списку використаних джерел з 258 найменувань (з них 217 літературних, 94 ? іноземними мовами, 6 ? іноземних ліцензованих відео джерел, 35 електронних джерел). ЇЇ повний обсяг ? 190 сторінок (150 сторінок основної частини).

Аналізується мистецтвознавча наукова думка, філософія танцю, хореологія як мистецтвознавча дисципліна.

У підрозділі 1.1. «Мистецтвознавча наукова думка в галузі хореографії» аналізуються наукові дослідження з візуально-пластичних мистецтв і хореографії. Cхарактеризовано найважливіші досягнення наукових досліджень у галузі танцю, балету, хореографії. Проаналізовано і схарактеризовано зарубіжні, вітчизняні наукові дослідження з філософських, культурологічних, педагогічних, психологічних, мистецтвознавчих наук у галузі хореографічного мистецтва: балети, танцювальні форми, танцювальні експерименти, особливості стилістики художньої та побутової репрезентації народного, класичного, бального сучасного танцю.

У підрозділі 1.2. «Філософія танцю і балету» аналізується онтологія танцю; специфіка вільних мистецтв і мусічного виховання; мімезис як головний чинник танцю та його складові частини, філософське обґрунтування в античності, середньовіччі, ренесансі.

Також аналізується теорія, характеристика, виражальні засоби танцю античними філософами; першими теоретиками танцю ренесансу; вчителями балету XVII-XX століття; хореографами сучасного балету і танцю; вперше надається переклад оригіналу вітчизняною мовою з книг Рауля Фьойє, Жана Жоржа Новерра, Карла Блазіса, Лепольда Адіса, Августа Бурнонвіля, Михайла Фокіна, Федора Лопухова, Рудольфа фон Лабана, інтерв'ю Бориса Ейфмана, Стіва Пекстона.

У підрозділі 1.3. «Хореологія, як мистецтвознавча дисципліна» наведено характеристики видової специфіки мистецтвознавчих наук у художній культурі. Висвітлено історичні та наукові чинники вивчення хореології як окремої мистецтвознавчої дисципліни.

Також змодельовано, обґрунтовано паспорт хореографічного мистецтва (хореології) серед мистецтвознавчих наук, її концепція, методи і напрями досліджень для вітчизняних хореографів-науковців. Запропоновано впровадження хореографічного мистецтва (хореології) в перелік вітчизняних наукових дисциплін з мистецтвознавства.

На початку дослідження наведено глосарій спеціальних термінів і понять сучасної хореографії, що вживаються в хореографічному мистецтві ХХ ст.

Зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність і теоретичну основу дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, обєкт, предмет, джерела, методологічну основу, наукову новизну дисертації, її практичне значення, наведено дані про апробацію з узагальненням теоретичного матеріалу на практичному балетмейстерському досвіді та про публікації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі - “Культурологічні засади осмислення хореографії ХХ ст.” - досліджено, що у вітчизняній науці, на жаль, досі не сформовано спеціальної галузі знань з хореографії. Так, в Західній Європі, зокрема у Франції, Швейцарії, Бельгії, Великій Британії, цілком визначено таку галузь, що включає - теорію й історію танцю. У вітчизняній науці мистецтво й культура представлені такими спеціальностями: 17.00.01 „Мистецтвознавство” (театрознавство, музикознавство, кіномистецтво й телебачення, образотворче мистецтво, декоративне і прикладне мистецтво, дизайн) та - 26.00.01 „Теорія й історія культури” (мистецтвознавство, культурологія).

Логічно було б запропонувати й виокремити таку спеціальність як, „Теорія й історія хореографічного мистецтва - хореологія (танець, балет, види хореографії)”, що не має окремої спеціалізації серед художніх наук. Ця спеціальність досліджувала б такі аспекти: історичний, теоретичний, практичний, інтегративний. Історичний аспект передбачає вивчення закономірностей розвитку хореографії як складової художньої культури, дослідження генезису та хронології танцю. Теоретичний аспект - дослідження та розробка понятійно-категоріального апарату, класифікації хореографічного мистецтва та його складових. Практичний аспект - вивчення хореографічної методики навчання й викладання. Інтегративний аспект - вивчення хореографічної культури суспільства як цілісної у взаємозв'язках з іншими галузями культури (наукою, релігією, філософією, психологією, політикою тощо).

Мистецтвознавчі наукові дослідження з цієї проблеми належать Пастух В.В, Кохану Т.Г., Васильєвій Л.Л., Романко В.І., Бернадській Д.П., Білашу П.М., Шкарабану М.М. Пастух В.В дослідила появу й розвиток модерних форм в Західній Україні на початку ХХ ст., зокрема поширення ритмопластичних і модерністських форм, охарактеризувала творчість художніх шкіл серед представників новітніх форм в Галичині - Д. Нижанківської-Снігурович, Д. Кравців-Ємець, Є. Голубовської-Гогулівської та інших. Виявлено такі форми сучасного танцю: ритмопластику, експресіоністичний танець як прояви новітніх форм танцю, запозичені в Західній Європі. Кохан Т.Г. розкрив втілення експресіонізму в традиціях народного танцю ХХ ст. у творчості В. Верховинця, В. Авраменка, П. Вірського, завдяки яким було збагачено народно-сценічний танець ХХ ст., порівняв експресіонізм в живописі Е. Мунка з сучасною хореографічною мініатюрою А. Рехвіашвілі, виявив вплив експресіонізму на хореографію ХХ ст. в Україні.

Васильєва Л.Л. показала специфіку масової культури, вплив популярної музики на молодіжну субкультуру другої половини ХХ ст. Романко В.І. проаналізував розвиток джазової музики в Україні протягам 60 - 90-х років ХХ ст., розкрив особливості джазових форм в музиці І. Тараненка, Є. Денінса. Бернадська Д.П. дослідила синтез мистецтв в контексті сучасного танцю кінця ХХ ст., проаналізувала творчість А. Урсуляка, У. Форсайта, І. Кіліана, А. Рехвіашвілі. Білаш П.М. охарактеризував балетмейстерське мистецтво в Україні у 10 - 30-х роках ХХ ст., запропонував жанрову типологію українського професійного танцю цього періоду, виявив зв'язки новітніх форм танцю з окремими філософськими ідеями З. Фрейда та з мистецькими напрямами (імпресіонізмом і експресіонізмом). Шкарабан М.М. детально проаналізував систему Ф. Дельсарта та її втілення у працях Е. Жак-Далькроза, а також у творчості А. Дункан, Р. фон Лабана, М. Вігман, М. Фокіна.

Культурологічні праці з досліджуваної проблематики належать Безклубенку С.Д., Афанасьєву Ю.Л. Так зокрема, Безклубенко С.Д. обґрунтував теорію і методологію культурології, охарактеризував зв'язок новітніх мистецьких тенденцій ХХ ст. з танцем. Афанасьєв Ю.Л. дослідив соціокультурні проблеми художньої діяльності, механізми художньої творчості. Естетично-художні аспекти даної проблематики досліджували Левчук Л.Т., Лозовий В.О., Ємахонова Л.Г. Левчук Л.Т. розглянула місце естетики серед гуманітарних наук, охарактеризувала течії в західноєвропейській естетиці ХХ ст. (інтуїтивізм, психоаналіз, екзистенціалізм), звертаючи увагу на модифікацію естетичних теорій і розвиток сучасного західноєвропейського мистецтва, здійснила видову класифікацію мистецтв. Лозовий В.О. проаналізував історію розвитку естетичної думки, згідно з якою визначив мистецтво як соціальне явище, також розкривши видову специфіку мистецтва і особливості його розвитку у ХХ ст., визначив хореографію як окремий вид мистецтва. Ємахонова Л.Г. охарактеризувала розвиток світової художньої культури, провідні течії, напрями і стилістичні форми мистецтва ХХ ст. - літератури, образотворчого мистецтва, музики, театру, балету.

Огляд наукових праць з досліджуваної проблеми, доводить, що вона є досить актуальною багатьма своїми аспектами: Левчук Л.Т., Лозовий В.О. визначають хореографію як окремий вид мистецтва із своїми специфічними особливостями та окремими видами хореографії (народна, класична, хореографія ХХ ст. тощо); Пастух В.В., Білаш П.Н., Кохан Т.Г. висвітлюють новітні тенденції в танці ХХ ст. (експресіоністичний, імпресіоністичний); Ємахонова Л.Г., Білаш П.Н., Гваттеріні М., Баланчин Дж., Голденберг Р.Л., Марсель М., Гіно І., Де Міль А., Шереметьєвська Н.В., Фокін М.М., Лопухов Ф.В. аналізують балети і постановки ХХ ст., Голденберг Р.Л. розкриває зародження перфомансу в танці - від модерністських танцювальних течій і форм футуризму, дадаїзму, сюрреалізму, конструктивізму; Пастух В.В. простежує процес зародження й розвиток модерних форм танцю у вітчизняній хореографії початку ХХ ст.; Коліер Д.Л., Сарджент У., Романко В.І. виявили вплив джазової і рок-музики на новітні форми танцю у ХХ ст.; Білаш П.Н., Голденберг Р.Л., Кохан Т.Г., Хакслі М. і Вітц Н., Левчук Л.Т. частково показали взаємовплив різних філософських ідей ХХ ст., художніх напрямів і стилів на сучасну хореографію.

Таким чином, для всіх попередників, які звертались до цієї проблематики, характерні: ідеалізація здобутків американських, європейських, російських, українських дослідників, кожен з яких надавав перевагу лише своїм, вітчизняним дослідженням та художній роботі з сучасної хореографії, не розглядаючи їх в загальному контексті; недостатнє висвітлення витоків і особливостей стилістики різних форм сучасної хореографії (модерну, джазу, тепу, року, неокласики, модернізму, постмодернізму, буто, імпресіонізму) як феномена художньої культури ХХ ст.; відсутність узагальнень процесів розвитку світової хореографії ХХ ст.

У другому розділі - “Витоки сучасної хореографії”, - що включає два підрозділи, обґрунтовано і сформульовано поняття сучасної хореографії, визначено чинники і особливості становлення сучасної хореографії в контексті соціально-політичних, філософських та художніх процесів у культурі ХХ ст.

У підрозділі 2.1. - ”Чинники становлення танцювальних форм у ХХ ст.” - доводиться, що сучасна хореографія - це новітній вид хореографічного мистецтва, сформований під впливом соціально-політичних, філософських, технологічних, стилістичних характеристик культури ХХ ст., що виявили в танці імпровізаційність та індивідуальність, а також стабілізували його синтезовану структуру. Визначено чинники і особливості сучасної хореографії.

Перший чинник - це соціально-політичні перетворення в США та країнах Західної Європи протягом ХХ ст. Демократизація західного суспільства, а також рок-музика, сприяли зародженню серед молоді масової культури, що сприяла становленню рок-і-популярних тенденцій в танці. Вони виявились в розважальній молодіжно-побутовій, вуличній манері демонстрації себе в суспільстві, а саме: в еротизації та сексуальній розкутості у взаєминах та в одязі, агресивній репрезентації власного потенціалу, акцентуванні стилю танцю як відображення музики, у виразному динамічному русі.

Другий чинник - це філософські ідеї ХХ ст.: психоаналіз З. Фрейда, К. Юнга викликав інтерес до свідомих та підсвідомих психологічних процесів, фантазій, неврозів, агресій та сексуальності, колективного підсвідомого. Ці особливості сприяли появі авангардних течій (футуризму, сюрреалізму, дадаїзму), що паралельно з рок-і-поп стилями танцю увійшли в хореографію ХХ ст. Інтуїтивізм А. Бергсона сприяв вивільненню митця від суспільно колективних штампів та законів, віддаючи перевагу авторському баченню та втіленню у творчості. Ці ідеї вплинули на формування імпресіоністичних, неокласичних, модерних, пізніше - постмодерністських форм танцю. Естетика екзистенціалізму з її головними модусами людського існування, за М. Хайдеггером (страх, смерть, совість, емоції), а також філософія абсурду А. Камю сприяли входженню експресіонізму в хореографію. Філософська постмодерна деконструкція Ж. Дерріда сприяли розвитку постмодернізму та постмодерну в балеті. Російський космізм Ф. Достоєвського, В. Соловйова вплинув на становлення неокласичних танцювальних тенденцій в Росії та в країнах Західної Європи.

Третій чинник - це формально-технічні пошуки Ф. Дельсарта і Е. Жак-Далькроза у сфері ритму й руху та зв'язку руху й музики. Їх ритмопластика набула технічного застосування в джаз-танці, імпресіоністичних, неокласичних, модерних та модерністських тенденціях в танці, що поєднували музичний ритм і пластику, виразний рух.

Четвертий чинник - це вплив стилістики образотворчого мистецтва та музики. Поява в американський музичній культурі джазу, а також прояви архітектури модерну в танці, імпресіонізму в музиці і образотворчому мистецтві, що знайшли своє переломлення в імпресіоністичних танцювальних тенденціях (як імпровізації на вільну тему, показ свіжості, вібрації світла, фіксація миті) в модерн-танці як символічність та орнаментація, активне застосування стилізації різних стилів, форм.

П'ятий чинник - це авангардні течії в мистецтві: експресіонізм, що надав танцю виразності руху й жесту, трагічності, емоційної напруги, психологічності; футуризм, який зумовив впровадження в танець атрибутики, чужої художньої реальності (плакати, маніфести); дадаїзм, що заперечував традиційні принципи хореографії; сюрреалізм, що сприяв показу підсвідомого і реального світу та вчинків; абстракціонізм, що сформував у танці візуальні асоціації від музичного твору чи задуму хореографа; кубізм, що визначив у танці появу кутових позицій, положень, форм; конструктивізм, що виявив у танці візуальний показ механічних процесів. Всі ці прояви принципово нові для танцю, вони значною мірою трансформували і синтезували традиційний балет.

У підрозділі 2.2. - ” Особливості хореографії ХХ ст.” - охарактеризовано імпровізацію та синтез як головну особливість сучасної хореографії, що є імпровізаційно-синтезованою структурою, втіленою як:

- імпровізація в танцювальних формах (вільна пластика, класичний, народний, бальний танець - позиції та положення корпусу, рук, ніг, голови, нахили, скручування та перегинання тулуба, кроки, стрибки, біг, оберти);

- синтез балетної традиції кінця ХІХ ст. (створення балету: libretto, музичне оформлення, хореографія та постановка - pas de trois, divertisments, danse d'action, класичний, характерний танець, танцювальна пантоміма, художнє оформлення - сценографія та костюми, професійне навчання на основі класичної системи танцю - danse d'ecole) з танцювальними інноваціями першої половини ХХ ст. (модерн-танець, джаз-танець, хіп-хоп танець, імпровізація з тканиною, відтворення миттєвості, показ потворного, еротизація, символізація та асоціативний образ, перфоманс);

- новітні форми взаємодії хореографії з іншими мистецтвами, серед яких - синтез, симбіоз, концентрація, трансляційне сполучення;

- синтез всіх видів хореографії: народної - російського, українського, іспанського, польського, італійського, угорського, давньоруського, давньоєгипетського, східного, індійського танцю тощо; класичної - академічних балетних зразків, pas de deux (еntreМе, adagio, variations, codа); бальної - європейського стандартного танцю (повільний вальс, танго, віденський вальс, фокстрот, квікстеп; латиноамериканського танцю (самба, ча-ча-ча, румба, пасадобль, джайв);

- синтез інших видів мистецтва: образотворчого (живопис, скульптура, дизайн), музики (оперна, церковна, рок, популярна, романс), театру (ляльковий, оперета, пантоміма, театр тіней, інтерактивний), принципів поетики кіно (стоп-кадр, зворотній рух дії), відео-арт.

У третьому розділі - „Розвиток сучасної хореографії” - що складається з двох підрозділів, проаналізовано та узагальнено новітні і синтезовані форми танцю й балету.

У підрозділі 3.1. - ”Новітні форми танцю ” - відзначено, що відсутність єдиного поняття для визначення альтернативних і поєднаних форм в танці й балеті, що ускладнює роботу вітчизняних мистецтвознавців та хореографів-практиків. Дисертантом запропоновано називати їх новітніми формами танцю та синтезованими танцювальними формами.

Новітні форми танцю стали своєрідною танцювальною альтернативою традиційному балету, мета якої - створити нову систему та форму танцю. Техніка рухів і вправ чітка, динамічна, побудована на демонстрації зусиль виконання, естетика рухів реальна, іноді побутова та брутальна, жест точно відтворює психологію, справжній емоційний стан. Новітні форми орієнтувались на розважально-дозвільну аудиторію, молодіжний рух; танцювальні шоу, дискотеки, вуличну побутову субкультуру молоді, естетику хіпі, панків, на еротизацію та демонстрацію власного потенціалу, сексуальну розкутість та її відверту репрезентацію. Серед таких форм ? джаз-танець, теп-танець, модерн-танець, імпресіоністичні, рок-і-популярні тенденції в танці та балеті.

У підрозділі 3.2. - „Синтезовані танцювальні форми” - з'ясовано, що синтезовані форми танцю стали своєрідним поєднанням балетної традиції ХІХ ст. (багатодійовий балет ? pas de deux, divertissement, pas d'action, grand pas, класичний, характерний танець та танцювальна пантоміма) і танцювальної інновації першої половини ХХ ст. (однодійний балет, ансамблевий танець, solo, douetto, trio, quartetto, хореографічна мініатюра). Хореограф поступово відіграє головну роль у створенні балету, він не ігнорує канонів та зразків, а переосмислює на їх основі авторської філософії. Інтерес до життя та людини вже ототожнюється з глобальними проблемами світу (примітивізація існування, наркоманія, екологічна криза, світові хвороби, війни, голод).

На сюжет балетів впливають ідеї Ж. Дерріда, Ж.-Ф. Ліотара, Ф. Достоєвського, В. Соловйова. В балеті аналізуються проблеми совісті людини, причини її вчинків, візуалізуються внутрішні роздуми шляхом синтезу класичного танцю з джазом, модерном, модерністським танцем, акробатикою, співом та відео-артом. Ці форми представлені постмодерним балетом, буто-танцем, танцювальним перфомансом, фокінізмом та соцреалістичною класикою, неокласичними, постмодерністськими тенденціями в хореографії, естрадним танцем. Зазначено, що важливим елементом представників хореографії США, Західній Європі, Росії та України другої половини ХХ ст. стає її синтез з іншими видами мистецтв, спортом та новітніми технологіями.

У четвертому розділі - „ Класифікація сучасної хореографії за напрямами, стилями, видами”, - що складається з трьох підрозділів, доведено, що через складність і специфічність хореографії як виду художньої культури не було вироблено концептуальних засад її дослідження з теорії й історії. Запропоновано класифікацію, що дозволяє хореографам-практикам і мистецтвознавцям системно досліджувати сучасну хореографію як складову художньої культури, розвиток і трансформацію художньо-стильових систем (напрямів, стилів, видів, стилістичних різновидів) хореографії ХХ ст. та їх взаємозв'язок з іншими галузями культури (наукою, філософією, психологією тощо). Критерії класифікації вироблені шляхом систематизації хореографічних праць французьких дослідників (Ф. ле Моля, М. Марселя, І. Жіно, С. Бонвіна, Дж. Гійслера, Ж.-П. Пасторі, Л. Вебера) та аналізу балетних конкурсних вимог до технік і форм сучасної хореографії.

У підрозділі 4.1. - „ Напрями сучасної хореографії ” - наведено основні характеристики художніх напрямів у сучасній хореографії: імпресіонізму, неокласицизму, постмодернізму, виділено стилістичні різновиди імпресіонізму (фулеризм, дунканізм, фокінізм), виражальні засоби та характерні особливості яких аналізуються і визначаються на зразках хореографії Аніко Рехвіашвілі (мініатюри „Дві троянди”, „Три голоси”, „Гра з тінню”, „ Метелик”), Дениса Шарикова (мініатюри „Балерина”, „Ти в моєму вересні”, Гімн закоханих”).

В неокласицизмі визначено такі його різновиди: соцреалістична класика - як переломлення в балеті методу соцреалізму, введено в обіг поняття „пост-неокласика”, зважаючи на сучасні процеси в хореографії кінця ХХ ст., що не підлягають загальним характеристикам неокласицизму. Поняття „постнеокласика” розглядається як синтез і розвиток виражальних засобів фулеризму, дунканізму, фокінізму, соцреалістичної класики, неокласики, джазу, модерну, експресіонізму, сюрреалізму, конструктивізму в балеті. Виражальні засоби та характерні особливості неокласицизму (в балеті Іржи Кіліана „Симфонія ре-мажор”, Аніко Рехвіашвілі „Романтичний альбом”) втілюють іронічність щодо класичного танцю, складні психологічні відносини. Виконання танцю здійснюється на найвищому технічному рівні. За своєю структурою ці балети поєднують авторський сюжет та абстрактні асоціації, включають ансамблевий танець („Болеро”, „Рондо”), хореографічні мініатюри.

У модернізмі як напрямі виділяють такі його авангардні різновиди: експресіонізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, кубічний конструктивізм, абстрактний конструктивізм. Виражальні засоби та характерні особливості модерністських різновидів аналізуються в роботі на матеріалі хореографії Кенета Макміллана („Іудине дерево”), Аніко Рехвіашвілі („Вигук”), зарубіжних, російських та вітчизняних постмодерністських танцювальних колективів перфомансу (Інклюзи, Канон данс, Різома).

Розкрито особливості постмодерністського танцю й балету: вільні експерименти на певну тематику; перероблення сюжетів класичних балетів, еротизація, синтез різних видів мистецтв в балеті (музики, театру, пантоміми, кіно, співу, конферансу), поєднання деконструкції, класичного танцю, модерн джаз танцю, акробатики, пересувних механізмів та декорацій, піротехнічних та світлових інновацій. Охарактеризовано сюжетний і безсюжетний різновиди балету: сюжетний різновид аналізується на зразках хореографії Матца Ека („Жізель”), безсюжетний - хореографії Уїльяма Форсайта („В середині щось підвішене”).

У підрозділі 4.2 - „Стилі сучасної хореографії ” - простежено втілення основних художніх стилів в сучасній хореографії сьогодення: джазу, тепу, модерну, рок-і-поп стилів, неокласики, постмодерну, буто. Проаналізовано техніку представників джазу (Мета Меттокса, Ріка Одумса, Бенджаміна Феліксдала), розглянуто сучасні танцювальні трупи, що працюють в теп стилі і відрізняються між собою за національними ознаками виражальних засобів і технікою. Серед танцювальних теп-колективів виділяють „Рівер данс”, „Лорд балет”, „Танцювальна трупа Кірсанова”, „Джаз-теп-данс”.

Модерн проаналізовано на балеті Мерса Каннінгема „Океан”: виділено основні техніки модерн стилю - contraction & realace (стиснення й розширення), suspend & recovery (піднімання й падіння) та художні інновації в балеті сьогодення - декорації, костюми, світлові ефекти. Зважаючи на відсутність визначення єдиного поняття в популярній розважальній танцювальній культурі, було введено в обіг поняття „рок-і-поп”. Рок-і-поп стиль визначаються як єдиний стиль, термін „рок і поп” означають музичне походження рок-стилю та популярне значення в молодіжній поп-культурі і популярному танці. Проаналізовано стилістичні танцювальні форми рок-і-поп-стилів (твісту, свінгу, чарльстону, рок-н-роллу, соулу, фанку, хіп-хопу, диско, брейка), представлених в російській танцювальній групі „Тодес” та в українських колективах „А6”, „Дельсарт”. Ці колективи працюють у великих шоу-програмах, концертах, знімаються у відеокліпах.

Охарактеризовано стиль неокласики, його різновиди - сюжетний та безсюжетний. Сюжетний різновид неокласики проаналізовано на прикладі балету Аніко Рехвіашвілі „Віденський вальс”, розкрито його основні компоненти, особливості побудови хореографії та новітні технічні прийоми. Безсюжетний різновид неокласики розглянуто на прикладі балеті А. Рехвіашвілі „Пори року”. Показано, як на основі класичної техніки відтворюються складні психологічні відносини між чоловіком і жінкою засобами асоціації. Охарактеризовано та введено в обіг поняття постмодерн (на прикладі постановках Б. Ейфмана „Російський Гамлет”, А. Рехвіашвілі „Болеро”), розкрито особливості постмодерного балету сьогодення. В його основі - суб'єктивні авторські роздуми його концепція на певну тематику, авторські редакції та сюжет, переосмислення певних балетних вистав, еротизація, синтез різних видів мистецтв у балеті (музики, театру, пантоміми, кіно, відео-арту, співу, конферансу), поєднання симетрії й асиметрії, деконструкції, синтезу танцювальних технік (класичний танець, народно-сценічний танець контемпорарі данс, імпровізація, модерн джаз танець, хіп-хоп танець), ілюзії та маніпуляції, акробатики, пересувних механізмів та декорацій, піротехнічних і світлових інновацій; звернення до всесвітніх проблем людства, відстоювання моральних і християнських принципів за Ф. Достоєвським, аналіз конфлікту між злом та добром, застосування механічних маніпуляцій, новітніх технологій тощо.

Розглянуто стилістику буто-танцю як зразок стилю постмодерністського спрямування сучасної хореографії японського походження. У постановках Тацумі Гідзікати, Ушіо Амагацу характерними стилістичними ознаками є: поєднання тенденцій експресіонізму з японським побутовим селянським танцем із бруду, приземленість, певна „забрудненість” виконання, візуальний вигляд, еротизація, відштовхування від зовнішніх явищ природи, що переживаються внутрішньо, причому тіло танцівника є вираженням цих переживань, відтворення елементів природи - рослини, тварини тощо. Стилістика буто використовується у постмо-дерністських балетних виставах і авторських танцювальних перфомансах США, Західної Європи.

У підрозділі 4.3 - „ Види сучасної хореографії ” - визначено види сучасної хореографії як танцювальні системи чи танцювальних авторські техніки ХХ ст. - перфоманс, модерн джаз танець, імпровізація, контемпорарі данс, хіп-хоп танець, теп данс.

Охарактеризовано перфоманс як сукупність різних постмодерністських авторських виконань на основі експериментувань (танцювальні форми футуризму, дадаїзму, сюрреалізму, кубічного й абстрактного конструктивізму) та синтезі технік (модерн-танцю, контактної імпровізації, боді-арту). Серед представників перфомансу виділяються спрямування американських, європейських та російських майстрів. У модерн джаз танці поєднуються сучасні техніки танцю: техніки М. Ґрехем, Д. Гемфрі, Х. Лімона, М. Каннінгема, К. Данхем, Г. Джордано, М. Меттокса, Р. Одумса. Побудова уроку з модерн-джаз танцю, який включає розігрів, ізоляцію, партер, адажіо, крос, комбінації та імпровізацію. При цьому переважає термінологія англійська, почасти французька.

Імпровізація поєднує сучасні танцювальні техніки: традиційну М. Фокіна - імпровізація з використанням класичного танцю та вільної пластики; дунканівську А. Дункан ? імпровізація від внутрішнього настрою, постмодерністську - імпровізацію В. Форсайта з деконструктивними експериментами, контактну імпровізацію С. Пекстона - імпровізацію з партнером, імпровізацію звільнення. Охарактеризовано контемпорарі данс як сукупність авторських неокласичних, синтезованих технік (танцювальні лабораторії, студії, авторські й академічні театри Франції, Люксембурга, Великої Британії, Нідерландів), що спираються на класичний танець (систему), неокласичні балетні прийоми, а також техніки модерн джаз танцю, імпровізації. Термінологія переважно французька, почасти - англійська. Урок включає розігрів, вправи біля станка, виконання вправ на середині залу, швидку частину і стрибки, комбінацію.

Хіп-хоп танець поєднує різні стильові форми: вуличні, молодіжні танці (street dance) ? хіп-хоп та його сучасну форму н'ю стайл, електрик-бугі, брейк-данс; клубні, танці на дискотеках (club dance) ? фанк, диско, техно, хаус, електро, особливістю яких є емоційне відтворення музики та співу, а також висока віртуозність і динамічна виразність. Також до хіп-хоп танцю дисертантом віднесині музично-танцювальні форми рок-і-поп стилів: рок-н-рол, свінг, твіст, чарльстон. Теп данс поєднує сучасні танцювальні техніки: афро-американські Б. Роббінсона, С. Девіса (молодшого), братів Ніколсів, американо-європейську техніку Ф. Астера, Р. Кіллер, Дж. Келлі, ірландську техніку Тетлі, російську техніку братів Гусакових, В. Кірсанова, О. Балансева, В. Подберьозкіна, В. Шпудейка.

Таким чином, напрями, стилі, види сучасної хореографії, що остаточно сформовані наприкінці ХХ - початку XXI ст., переконують, що в хореографічній культурі кінця ХХ ст., відбулися художньо-естетичні трансформації, започатковані ще на межі ХІХ - ХХ ст.

Здійснене дослідження дозволило дійти відповідних висновків.

1. Доведено, що на сьогодні у вітчизняній науці, на жаль, досі не сформовано спеціальності з теорії й історії хореографічного мистецтва ? хореології. Це ускладнює об'єктивне вивчення, дослідження та систематизацію хореографії як складової художньої культури. Введення цієї спеціальності необхідне для вивчення закономірностей розвитку хореографії: становлення художньо-стильових систем; дослідження та розробки понятійно-категоріального апарату; вивчення взаємодії хореографічної культури суспільства з іншими галузями культури (наукою, релігією, філософією, психологією, політикою тощо).

2. Визначено зміст поняття сучасної хореографії як новітнього виду хореографічного мистецтва, сформованого під впливом соціально-політичних, філософських, технологічних, стилістичних чинників культури ХХ ст., що зумовили імпровізаційність та індивідуальність танцю, а також стабілізували його синтезовану структуру. Охарактеризовано чинники і особливості формування сучасної хореографії:

- соціально-політичний чинник, що вплинув на певну демократизацію західного суспільства та появу масової культури (рок-і-популярні тенденції танцювальної субкультури);

- філософський чинник - це ідеї психоаналізу (З. Фрейда, К. Юнга), інтуїтивізму А. Бергсона, екзистенціальної естетики М. Хайдеггера, А. Камю, філософії постмодерну Ж. Дерріда, російського космізму Ф. Достоєвського, В. Соловйова, що втілились у стилях і напрямах сучасної хореографії (неокласицизмі, модернізмі, модерн-танці, балетному постмодерні, постмодерністському танці, рок-і-поп стилях);

- формально-технічний чинник, пов'язаний з практичними дослідженнями в галузі ритму та зв'язку руху і музики, створенням системи ритмопластики - Ф. Дельсартом і Е. Жак-Далькрозом, що зумовило виразність руху та поєднання його з музикою і ритмом, стимулювало зародження таких напрямів і стилів сучасної хореографії, як імпресіонізм неокласицизм, джаз, теп, модерн;

- стилістичний чинник як стилістичні особливості в музиці та образотворчому мистецтві, зокрема, джаз утвердив емоційну, імпровізаційну, ритмічну та свінговану манеру виконання у джаз-танці (М. Меттокс, Р. Одумс), теп-танці (Дж. Келлі), імпресіонізм -імпровізацію, зафіксував мить, показав вібрацію та світло, що відобразилося у імпресіоністичних танцювальних тенденціях Л. Фулер, А. Дункан; модерн як стилізацію та симбіоз різних стилів, акцент на авторському стилі, орнаментація та символізація сюжету, що відобразився в модерн-танці М. Ґрехем, Х. Лімона, М. Каннінгема;

- авангардний чинник пов'язаний з експресіонізмом, футуризмом, дадаїзмом, сюрреалізмом, абстракціонізмом, кубізмом, конструктивізмом, що сприяли реформуванню і синтезу в розвитку сучасної хореографії, що виявилось у новій формі рухів, танцювальній побудові;

Особливостями сучасної хореографії є імпровізаційно-синтезована структура, що реалізувалась як:

- імпровізація в танцювальних формах і техніках;

- синтез балетної традиції кінця ХІХ ст. з танцювальними інноваціями першої половини ХХ ст.;

- новітні форми взаємодії хореографії з іншими мистецтвами, в яких розрізняють такі форми, як синтез, симбіоз, концентрація, трансляційне сполучення;

- синтез всіх видів хореографії: народної, класичної, бальної, сучасної;

- синтез інших видів мистецтва: образотворчого, музики, театру, принципи поетики кіно, відео-арту.

3. Запропоновано називати форми танцю кінця ХIХ до 60-х рр. ХХ ст. новітніми за аналогією до назви історії ХХ ст., що визначається як новітня. Охарактеризовано розвиток новітніх форм танцю, їх авторської стилістики, техніки та форми в джазі, тепі, модерн-танці, імпресіоністичних, модерністських танцювальних тенденціях, рок-і-популярних танцювальних жанрах. Запропоновано називати танцювальні форми кінця 50-х - 90-х рр. синтезованими внаслідок поєднання балетмейстерами у своїх постановках різних видів танцю й мистецтва. До синтезованих танцювальних форм дисертант відносить: фокінізм, неокласику, соцреалістичний балет, естрадний танець, постмодерний балет, буто-танець, постмодерністські хореографічні експерименти, перфоманс в танці.

З'ясовано, що прояви та втілення синтезованих форм в танці й балеті визначено як складну танцювальну лексику сучасної хореографії. Хореографи-практики внесли в балет ХХ ст. нові форми і жанри (хореографічну мініатюру, однодійний балет, абстрактну асоціацію, драму з використанням ідей філософії і психології). Вказано, що балет ХХ ст. представлений двома течіями: безсюжетним абстрактно-асоціативним балетом та сюжетним драматичним балетом. Безсюжетний балет зорієнтований на музику, візуально відтворювану в танці. Сюжетний балет завжди має літературний чи авторський сюжет.

4. Здійснено класифікацію сучасної хореографії за напрямами, стилями, видами, що дозволить хореографам-практикам і вітчизняним мистецтвознавцям системно досліджувати сучасну хореографію як складову художньої культури. Критерії обґрунтування класифікації базуються на систематизації хореографічних праць французьких науковців Ф. ле Моля, М. Марселя, І. Жіно, С. Бонвіна, Дж. Гійслера, Ж.-П. Пасторі, Л. Вебера, а також аналізі балетних конкурсних вимог до технік і форм сучасної хореографії. Серед напрямів і стилів визначено: імпресіонізм, неокласицизм, модернізм, постмодернізм, джаз, теп, модерн, рок-і-поп, неокласику, постмодерн, буто.

Хореографічна практика кінця ХХ ст. визначила видові специфічні форми, відображені у творчості С. Пекстона, І. Кіліана, П. Тейлора, П. Бауш, Т. Браун, А. Урсуляка, М. Бежара, Б. Ейфмана, А. Рехвіашвілі. Їх вивчають у вітчизняних та зарубіжних хореографічних школах, вони утвердились як види - техніки в сучасних балетних виставах хореографів США, країн Західної Європи, Росії та України. Серед них виділяють такі: перфоманс, модерн джаз танець, імпровізація, контемпорарі данс, хіп-хоп танець, теп данс.

Всі вони репрезентують сучасний стан хореографічного мистецтва, остаточно набувши художньої цінності в мистецтві. Постійний рух, збагачення новими формами, швидке пристосування до сучасних вимог у хореографічній культурі надає їм універсальної цінності.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях та монографії

танцювальний хореографія культура

1. Шариков Д.І. Сучасна хореографія в контексті формально-технічних пошуків ХХ ст Вісник, КНУКіМ: Зб. наук. пр. Серія Мистецтвознавство. - Вип. 9. К., 2003. - с.163 - 168.

2. Шариков Д.І. Сучасний танець в контексті масово-популярної субкультури дозвілля Вісник, КНУКіМ: Зб. наук. пр. Серія Мистецтвознавство. - Вип. 10. - К., 2004. - с. 121 - 126.

3. Шариков Д.І. Джазові танцювальні форми в контексті розвитку сучасного хореографічного мистецтва Вісник, КНУКіМ: Зб. наук. пр. Серія Мистецтво-знавство. - Вип. 11. К., 2004. - с. 151 - 156.

4. Шариков Д.І Вплив неокласичних тенденцій у мистецтві на розвиток сучасного балету // Питання культурології, КНУКіМ: Зб. наук. статей. Серія Мистецтвознавство. - Вип. 20. К., 2004. - с. 299 - 306.

5. Шариков Д.І. Класифікація сучасної хореографії: напрями, стилі, види Вісник, КНУКіМ: Зб. наук. пр. Серія Мистецтвознавство. - Вип. 14. К., 2006. - с. 117 - 127.

6. Шариков Д.І. Класифікація сучасної хореографії: напрями, стилі, види. - К.: Карпенко В.М., 2008. - 168 с.

Анотація

Шариков Д.І. Сучасна хореографія як феномен художньої культури ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю - 26.00.01. - теорія й історія культури. - Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, 2008.

В дисертації розкрито зародження й розвиток сучасного хореографічного мистецтва ХХ ст. Систематизовано й узагальнено досвід попередників у вивченні цієї галузі, вказується, що лишилось поза їх увагою, але має важливе значення для подальших досліджень з сучасної хореографії - теорії й історії.

В дисертації визначається поняття сучасної хореографії, її джерела, етапи становлення. Розкрито чинники і особливості, а також новітні й синтезовані форми танцю ХХ ст., визначено сучасний стан хореографічного мистецтва за напрямами, стилями, видами.

Ключові слова: культура ХХ ст., хореографія, танцювальні тенденції, стилістика, імпровізація, синтез.

Анотация

Шариков Д.И. Современная хореография как феномен художественной культуры ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности - 26.00.01. - теория и история культуры. - Киевский нацио-нальный университет культуры и искусств, Киев, 2008.

Диссертация посвящена зарождению и развитию современного хорео-графического искусства. Систематизирован и обобщён, а также проанализирован oпыт исследования современного хореографического искусства, выявлены аспекты, требующие специальных научных исследований по современной хореографии - теории, истории танца и балета.

В диссертации определена сущность современной хореографии как новейшего вида хореографического искусства, сформированного под влиянием социально-политических, философских, технических, стилистических факторов, определивших импровизациозность и индивидуальность танца, стабилизировали его синтези-рованную структуру. Раскрыта особенность современного танца и балета как отражение в нём психологических взаимоотношений между людьми, философских идей ХХ в., развитие безсюжетного абстрактно-ассоциативного балета и сюжетного драматического балета, появление в балете хореографической миниатюры и одноактного балета.

В диссертации систематизирована стилистика современного хореограф-фического искусства ХХ века по направлениям, стилям, видам. Рассмотрены художественные направления, стили, виды современной хореографии на образцах ее отечественных и зарубежных представителей: А. Дункан, М. Фокина, М. Грехем, Дж. Баланчина, М. Бежара, Л. Якобсона, Дж. Кранко, К. Макмиллана, Р. Пти, С. Лифаря, А. Урсуляка, Ю. Григоровича, И. Килиана, Б. Эйфмана, А. Рехвиашвили. Такими направлениями определены: импрессионизм, неоклассицизм, модернизм, постмодернизм, стилями - джаз, теп, модерн, рок-и-поп, неоклассика, постмодерн, буто; видами - перфоманс, модерн джаз танец, импровизация, контемпорари данс, хип-хоп танец, теп данс.

В диссертации утверждается, что постоянное движение, обогащение новыми выразительными средствами, быстрая приспособляемость к современным требова-ниям придают универсальную ценность направлениям, стилям, видам современной хореографии начала ХХI века.

Ключевые слова: культура ХХ ст., хореография, танцевальные тенденции, стилистика, импровизация, синтез.

Annotation

Sharykov D.I. Contemporary choreography аs a phenomenon in the cultural of XX th century. - Manuscript.

Thesis on competition of a scientific degree of the Ph D (Art), on the specialty - 26. 00. 01. - Theory and history of culture. - National University of Cultural and Arts, Kyiv, 2008.

The dissertation is dedicated to the genesis and development of contemporary choreographic art of XX th century. The dissertation provides the critical analysis of the works of art historians in this field and focuses on important problems of contemporary choreography such as: history, choreographers, ballets, dance, and technique. The term contemporary choreographic is determined in the dissertations. Also we describe sources of XX th century contemporary choreographic culture and its factors and peculiarities.

In the dissertation we show the process of development of XX th century contemporary choreographic art as entire phenomenon. And also we analyze current and synthetic dance forms. In the dissertation contemporary situation of XX th century chorographical art is determined by the trends - impressionism, neoclassism, modernism, postmodernism. Styles - jazz, tep, modern, rock & pop, neoclassique, postmodern, buto. Varieties - performance, modern jazz dance, improvisаtion, contemporary (contйmporain) dance, hip-hop dance, tep dance.

Key words: cultural XX th century, choreography, dance tendencies, stylistics, improvisation, synthesis.

Размещено на Allbest.ru