Цитадель духовності нації (роздуми про культуру)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.48

Цитадель духовності нації (роздуми про культуру)

М. МАШОВЕЦЬ

Україна завершує 21 - й рік свого самостійного, незалежного, суверенного існування. На жаль нас оточує дійсність, яка не має нічого спільного з очікуванням мільйонів співвітчизників. Можна констатувати, що країна як успішна держава не відбулася ані в економічному, ані у правовому, ані у соціальному відношеннях.

По виробництву ВВП на душу ми знаходимося на 112 місці: 5% населення «жирує», 20% - обслуговують «жируючих», а інші - на межі бідності або за її межами. Мільйони людей зазнають прихований голод. Аналізуючи ситуацію країни академік В. Геєць робить висновок, що Україна перебуває нині серед 113 відстаючих країн і опинилася перед реальною загрозою потрапити до кола 43 квазісуверенних держав.

Тому сміхотворним є поставлене Президентом України завдання увійти через 10 років до «великої двадцятки». Це неможливо навіть якщо переселити в себе багату уяву поміщика Манілова.

Академік В. Кремень вважає, що озираючись на минулі 20 років незалежності, принаймні наступні 10 років - жити нам доведеться у вкрай складному світі.

Таємничий спрут продовжує стискати і тіло культури. України занедбана малокультурною владою. Відсутність культури, що не найбільше загострюється в соціальних модусах буття. Вводиться системна дебілізація суспільної свідомості та моралі, нав'язується культ споживацтва, розкоші, «тупої ситості», насилля та вседозволеності, посилено експлуатується почуття страху. Дух гендлярства й зиску уразив усі сфери життя й суспільні структури - держапарат, судові та правоохоронні органи, депутатський корпус, політиків, медицину, освіту, сферу послуг. Шелест «зелені» затьмарив свідомість громадян, їх мово - мислення. Суспільство живе чуттєвістю, сексуальністю, медіа - образами.

Серед молоді зростає кількість безграмотних. І це в країні, в якій ще 20 років тому книга була кращим подарунком.

На біду Україні йде дегуманітаризація суспільства, влада знається на грошах економіки й не розбирається в питаннях гуманітарної політики. Прозорою ознакою цього стало вручення Шевченківської премії 2011 року в Каневі «великим знавцем української літератури» Миколою Азаровим. А хіба не про це свідчить той факт, коли головний диригент насильства над виборчим правом - С. Ківалов з рекламного ролика вчить народ, що таке справедливість?

Сьогодні вирішальним чинником соціальноекономічного розвитку України є людський капітал, інтелектуальний ресурс, виражений у знаннях, культурі та духовності. Бо саме на незримих скрижалях духовності тримається нація. Згідно з резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи, «основні виклики завтрашнього дня на Європейському континенті назрівають у галузі освіти і культури». Європейськість - це життя в культурі, а ми пока живемо більш в природі.

Виходячи з розуміння цього, виникла можливість і потреба на засіданні Громадської гуманітарної ради при Президенті України, яка відбулася 30 червня 2011 року, поставити завдання опрацювати нову концепцію гуманітарної політики з урахуванням Європейського досвіду культурної політики започаткувати більш системну роботу, насамперед над окремими програмами в галузі освіти, науки і культури. Адже вони - локомотив, котрий може витягнути інші програми : економічну, політичну, аграрну тощо, довести до певної завершеності, цілісності у розвитку суспільного організму. А цілісність людського життя потребує одночасного і гармонійного вирішення економічних, політичних і культурно - духовних проблем. Справжню цілісність задає саме духовність народу, і в цьому розумінні духовне життя, освіченість людини - це найвища цінність суспільства, яка забезпечує стратегічне спрямування розвитку економіки і політики.

Згадаймо, людина середнього рівня здібностей прийшла у світ наприкінці ХІХ ст. і принесла з собою розквіт цивілізації і занепад культури. Як довго це буде продовжуватися? Ще на початку ХХ ст. російський письменник Д. С. Мережковський сказав, що на зміну пануючому хаму може прийти тільки грядущий Христос. Людина середнього рівня здібностей неспроможна розв'язувати проблеми суспільного розвитку в інтересах суспільства. Уособленням її стала більшість наших нардепів, високопосадовців, які хворі на специфічний СНІД - синдром набутого інтелектуального дефіциту. Саме ці роздуми дають змогу сформулювати одне з правил ще не написаної соціально - політичної абетки: на найвищі і високі посади у державі необхідно вибирати і призначати особистостей, а не людину середнього рівня здібностей, бо інакше на суспільство чекає деградація. Залишимо на фантазію читача варіант, коли така людина дивиться на культуру як на релікт або захід сонця вручну.

На зламі епох завжди постають потреби у переосмисленні найфундаментальніших понять, наприклад, що є культура. Який має зміст слово, що є в лексиконі майже кожної людини і відносяться до числа першорядних проблемкультурології.

Поняття «культура» (лат.cultura -виховання, освіта, розвиток) набуло у філософії термінологічного значення, посівши своє місце у підручниках, словниках та енциклопедіях, але, подібно до низки інших наукових термінів не має загальноприйнятого й усталеного змісту. Сутність культури досі ховається від науки. Вичерпати зміст цього поняття - несила нікому, адже на сьогодні існує більше трьохсот підходів до його тлумачення. Незаперечним і загально - визнаним залишається лише ім'я людини, котра власне конституювала це поняття в науку. Ця честь належить англійському історику культури Х1Х ст. Едуарду Барнетту Тайлору.

Більшість із найпоширеніших визначень культури окреслюють її як визнану суспільством систему цінностей, діяльність та засоби по їх створенню і кумулятивному нарощуванню. Культура - свідчення, результат людських зусиль, цілеспрямованої праці. Вона - надприродний результат життєдіяльності людини, механізм трансформації її тваринного буття в соціальний стан.

Річка - це природа, канал - культура. Стогін - природна річ, слово (logos) - надання культури. Культура не існує поза своїм живим носієм - людиною. Індивід засвоює її через мову, виховання, живе спілкування.

Культура - автономна система цінностей та ідей визначених типом соціальної організації. А. Камю зазначав, що революція - це включення ідеї в історичний досвід. Ніякі великі соціальні зміни неможливі без зміни в культурі. В якості соціального індивіда людина є творінням культури. Вона стає особистістю, тільки завдячуючи засвоюванню трансльованого в результаті соціального досвіду. Сам процес такого засвоєння здійснюється, ще раз наголосимо, в якості соціалізації, освіти і виховання. У них і через них людина здатна створювати нові зразки, норми, ідеї, вірування тощо, які можуть бути адекватними суспільним потребам і залучатися до культури. Тим самим індивідуальний досвід трансформується в соціальний. Культуру можна також розглядати в якості інформаційного аспекта життя суспільства як соціально значущу інформацію, що регулює діяльність, поведінку, людські комунікації.

Наведені міркування достатні для смислової відкритості поняття «культура», що дає можливість перейти до термінологічного аналізу головного змісту культури, яким є духовність. Ще І. Кант казав про «культуру душі» або «культуру душевних здатностей». Поняття духовності у свідомості має досить невиразну характеристику, навіть спотворене розуміння.

Енциклопедії, словники здебільшого обходять його. Один із останніх підручників філософії визначає духовність як стан інтенції людського буття на природу, чинник його екзистенційності. Глибоко, ґрунтовно й зрозуміло для фахівця. А для пересічного читача? Російський словник Даля зазначене поняття трактує як те, що протистоїть плоті. Є і інші підходи. За М. Бердяєвим та В. Соловйовим - людину духовністю наділив Бог. Як констатує відомий, (на жаль, нещодавно покинувший наш світ) український філософ С. Кримський, духовність - це ціннісний досвід людства, безкінечний шлях до формування свого внутрішнього світу, рух до вищого абсолютного зразку. Струснувши академізм, зазначимо, що духовність є специфічною людською якістю, яка формується в процесі розуміння і засвоєння суспільних норм і цінностей. Вона - сакральне відношення людини зі своїм «Я». Це сугестія - своєрідний «сплав мудрості, розуму й патріотизму» (Л. Зіневич).

Еволюція людини - переважно внутрішній процес визрівання її базових якостей. Тому коренем життя особи є її внутрішнє життя. Саме воно має бути в центрі уваги. На жаль, сьогодні люди занепокоєні проблемами фізичного виживання, забуваючи про виживання своїх душ. А душа - це головне в людині, все інше - біомаса. Духовність в десятки разів збільшує шанси людини вижити в боротьбі за існування. Людина, яка втратила духовність, підриває підстави свого буття.

Збочення та схилення у цій сфері останнього часу - головна причина нездужання сучасного суспільства. Якщо звести всі вектори, сьогодні йде абсолютне виродження нації. Ще 15 років тому, народжене немовля з масою 650 грамів вважалося абортним плодом, сьогодні ж забезпечується йому виживання. Тобто подовжується життя явно нежиттєздатному організму. На думку академіка М. Поповича, втрата життєвих духовних цінностей за останнє десятиріччя перевищує 80%. І дійсно, вирубали не тільки ліси, а й людські душі. Поставимо питання: а яку країну можуть творити чечетови, колесніченки, богословські, бондаренки, левченки(перелік може продовжити читач) - члени квазіпартії, що намагаються керувати Україною, винятково огидні монстри, котрі так ненавидять той народ, що їх утримує? Регіонали «покотили Україну до прірви» - попереджала ще у 1993 р. Л. Костенко.

Можна стверджувати, що в лоні сучасної цивілізації виросла істота, домінуючою якістю якої є інертність фізичної маси. Людина - маса - новий варвар, облишений всякої культури і претендуючий вивести вульгарність у статус права, а право - у статус брутальності. Ф. Ніцше, який дав пролог до нової культурно - філософської орієнтації, одним з перших передбачив кризу суспільства і культури сучасної доби та відчув занепад вищих ідеалів та цінностей, безпосереднього живого почуття. Дикунство, як спосіб існування протилежний культурному, вважав німецький мислитель, не подолане. Прагнення жити за кантівським категоричним імперативом згасає, коли світ культури відривається від її індивідуального оновлення, оновлення і відтворення людиною, здатною нарощувати досягнуту духовність. Про це добре сказано Ортегою та Гассетом: «Дичавіють по мірі того, як перестають рахуватися одне з одним. Здичавіння - це процес роз'єднання». Сучасний приклад тому - протестні акції чорнобильців та афганців біля парламенту. Протестувальники, яких роз'єднали з владою її наміри урізати або скасувати їхні законні права на заслужені пільги, відкинувши ілюзії про те, що суспільство консолідовано і «в Україні є широкий консенсус»(В. Янукович), пішли на штурм депутатського рубікону.

Постає питання: де можуть ощасливлювати зневірених людей, так звані, народні обранці, що тікали з приміщення Верховної Ради через горний хід, познімавши депутатські значки? У більш екстремальних ситуаціях, і це без сумніву, вони літаками чкурнуть з України.

Розмірковувати сьогодні про українську культуру, говорячи словами Володимира Винниченко, «неможливо без брому». Вона перебуває у страшенній облозі обставин об'єктивного та суб'єктивного характеру. В Україні не забезпечено справедливий розподіл не тільки соціальних благ, якості життя, а й культурних цінностей. І дійсно у нас поки вперед весь час вириваються політика і економіка, а культура ледве утримує свої 5% газетних площ та півтори хвилини в телевізійних випусках новин. Головний театр країни - Національна опера - випускає лише одну прем'єру на рік й зовсім не ставить українських опер. В Україні, не рахуючи підручників, видається 0,3 книги на душу населення. Це при тому, що книжковий ринок повністю окупувала Росія. Безкнижну націю український письменник Оксана Забужко називає катастрофою. Дивна річ - письменники є, а літератури немає. На телебаченні гігабайти мотлоху і відсутність чогось розумного. Колосальною проблемою є вакуум в українському кінематографі, і через це мало де можна побачити сучасного українця. Натомість існує якась пересічна людина, яка говорить убогою російською мовою, має низький рівень моральних цінностей, а коло головних персонажів складають олігархи, бандити, моделі, повії,співачки тощо.

Не можна обійти низький рівень культури мови. Мовна політика в Україні ще не вироблена, мова залишається політичним подразником. У мовному питанні нас розділяє глибоке безкультур'я. Адже як може людина, яка живе в Україні, говорити з неповагою про мову народу? Це за межами культурного контексту. Вище згадуваний нардеп від ПР В. Калісніченко, наприклад, говорить образливі речі, які автору огидно відтворювати, і детонує цей настрій у суспільстві. До речі, у Швейцарії для того, щоб займатися політичною діяльністю, треба знати всі чотири офіційні мови. У нас же можна очолювати уряд, не володіючи державною мовою! Тож потрібно виховувати у російськомовних українців повагу до державної мови, бо інакше остання стане фантомом, наявним на папері, але мертвим у просторі мислення. Втрачаючи мову, втрачаються знання, моделі світосприйняття людській свідомості.

Відсутність єдиної мови взаєморозуміння веде до неможливості понятійного консенсуса, узгодженості у вживанні одних і тих же понять. А чужомовна агресивна інформаційна стихія сприяє лінгвоциду щодо мови корінної нації. І це при усвідомленні, що українська мова для українців - не засіб спілкування, а спосіб існування. Зі зникненням мови вмирає нація. Вельми своєрідною у цьому відношенні виглядає думка львівського історика Ярослава Грицака, що українська мова мало відрізняється від російської і тому не здатна виконувати державні функції. Згідно з недемократичним висловлюванням Канта, провідний історик мав би, принаймні, почервоніти. Додамо до цього, що порівняльне вивчення лексики різних мов, результати якого оприлюднив у своїх роботах професор Анатолій Погрібний, свідчить про близькість української мови за індексом спільності лексики до білоруської - 84%, до польської - 70% і лише на третьому місці російська - 62%.культурний духовність свідомість моральний

Про занепад духовної сфери суспільства свідчать «розкультурнення» людини, звуження шкали її людяності, моральної чутливості, всезагальна варваризація і наркотизація насиллям. За виразом Гарсіа Лорки, «вирощуються племена духовних кастратів».

Держава, маючи намір вписатися в контекст глобалізації, потроху забуває про те, чому не має ціни і без чого все інше виглядає жалюгідною марністю. Цим найменшим є душа - сфера буття людського духу, носієм якої є особистість. Як це не абсурдно, душа опинилась під ідеологічною підозрою ще з часів приходу більшовицької влади. Термін «душа» залишився лишень на побутовому рівні, а у науці його замінили словами «психіка», «свідомість». Але за уявленнями геніальних і талановитих філософів усіх часів та народів (Аристотель, Кант, Гегель, Декарт, Бергсон), душа - животворне начало, суто індивідуальних феномен, вираз унікальних особливостей духовної визначеності даної особистості. Не дивлячись на всю унікальність душі кожної окремої людини, можна казати узагальнено про людську душу як таку.

В Україні коефіцієнт духовності, планка духовних та інтелектуальних потреб нації нестримно йде вниз. Її понижують люди, які знають лише одну мову, нічим не цікавляться, нічого не читають, живуть у телевізорі, не здатні навіть комп'ютер ввімкнути, за все життя не були далі свого обласного центру, мало що вміють і принципово не хочуть вчитися. Мудреці говорили, що держава процвітатиме лише тоді, коли її законодавцями будуть філософи. Спробуйте знайти філософічність у «думках» більшості нардепів. Без перебільшення можна стверджувати, що у Верховній Раді відсутні законодавчий інтелектуальний інструмент. Ми щодня бачимо «безум» політиків на телеекрані, «безум», котрий інфікує все більше людей. А Президент вручає їм за це високі державні нагороди як визнання особливих заслуг. Від політиків ми часто чуємо про безвихідь. А, як відомо, безвихідь притлумлює дух.

Культурна неозброєність людини, особливо молодої, «закриває» її у своєму внутрішньому світі, пробуджує споживчі орієнтири, призводить до агресивних форм поведінки, інших деструктивних наслідків. Словом, робить її беззахисною перед викликами сучасності. Про трагізм сучасної людської душі, її нездатність до організованого протесу, до протистояння, до опору деградації і маразму влади, «озирнутися у гніві», щоб побачити, що країну скеровують не туди, переконливо пише Ліна Костенко:

Ні честі, ні мови, ні згоди,

Самі лише смутки і пні.

Коханий мій рідний народе,

Ти збудешся врешті чи ні?

Ідеться про серйозний етап деморалізації і недовіри не так до політиків, як до інструменту впливу через вуличні заходи на політику. У такій ситуації, навіть якщо з тріпотінням вимовляти слово «духовність», нічого не зміниться, тим більше якщо говорити про духовність з запахом перегару.

Як зробити людину своєю в культурі? Що треба задіяти задля виправлення наявних духовних деформацій?

Багато чого, але пріоритет має належати національно - культурному потенціалу України. Треба відійти від процесу оспівування культури до самої культури. Якщо зробити це прямо зараз, то завтрашній день може стати торжеством відродження, зокрема освоєння духовних надбань українського народу, виходу країни на принципово новий смисловий рівень суспільних відношень.

Ми весь час ходимо у фарватері московської культури. Це не є для нас найкращим шляхом розвитку, бо демонтаж країни відбувається через інформаційний та культурний простір. Ми фактично живемо на голодному інформаційному пайку, який доповнюють естрадні номери російського й українського шоу - бізнесу. В українській масовій культури є цікаві явища, просто вони не мають доступу до глядача. Росія розмиває державні кордони України за допомогою українського ТБ, а в самій Україні не зменшується критична маса тих, хто підтримує політику сусідньої держави. Звернемося для прикладу до такого факту: в Росії оголосили 2012 рік роком російської історії. Українська ж влада заклик Острозької академії і газети «День» відзначити 2012 року 1160 - річчя української державності - навіть не підтримала. Досі не прийнята концепція гуманітарного розвитку країни. Поки цей стратегічно важливий документ прийнятий на рівні Національної Академії Наук. А ця концепція має пройти Кабінет Міністрів, Президента - а це все час і доволі тривалий. Не цураючись великих надбань російської культури, нам треба якомога більше розвивати свою, національну культуру.

На черзі, як невідкладне завдання, подолання кризи суспільного виховання. Потребують переосмислення підходи до виховної практики, особливо морального виховання. Сьогодні є аксіомою, що вищий рівень соціальної культури - моральність. Саме розрив у нормах і імперативах, що їх висуває суспільство до сучасної людини, банальне хамство, психологія ситого, позбавленого моралі бовдура і нероби, одержимого добуванням грошей будь - яким чином, розтягують в різні сторони. Через це навчання покинуто, дискотеки витрусили залишки душі, децибели єстради надірвали барабанні перетинки, глухнемо, Моцарта вже не чуємо. А телевізійний пульт став для декого знаряддям слабоумства. Про це з тривогою і надривом душі писав Олесь Гончар: «Першопричина трагедії нашого суспільства - криза моральна! Бог дає нам останній шанс врятувати націю! Якщо пропустимо цей шанс - кінець життю».

Соціалізація молоді відбувається в час, який характеризується відсутністю сталої системи цінностей, економічною нестабільністю поляризацією і конфронтацією політичних сил, антропоруйнівним характером неконтрольованого впливу ЗМІ. У зв'язку з цим дуже важливо запроваджувати в культуру, життя сучасної людини гуманітарний потенціал надбань людства.

Нам дуже потрібні висока культура і духовність, як формуючі чинники оновлення України. І можна надіятися на початок відродження людського духу. Однак тільки тоді, коли така потреба пройде через душу кожного українського громадянина, подолає його духовну втому й самовичерпаність. Складно спростовувати тезу, що без газу прожити можна, а без гідності - ні.

В Україні, яка здетонувала від банальної жадібності і хамства владної верхівки по відношенню до чорнобильців та афганців почали хоч і повільно, нагромаджуватися дійсно нові, духовні смисли. Але цього замало, культура повинна стати визначальним чинником соціальних дій.

Влада зобов'язана, якщо вона хоче збудувати цивілізоване суспільство, повернутися обличчям не тільки до соціально - економічних проблем, а й до культури. Вона має демонструвати розуміння того, що цілісність людського буття потребує одночасного і гармонійного вирішення економічних, політичних і культурно - духовних проблем, серйозних ціннісних зусиль.

Знаємо і переконані, що цим питанням не переймаються ані колишня, ані нинішня політична «еліта» (це слово автор свідомо бере в лапки), ані наші олігархи. Маючи все, вони не мають нічого, бо відлучені від культури. У них домінує не культура буття, а культура володіння. Їх вже настигла духовна смерть, ніщо не може нагріти пусті душі. Нинішні українські політики - це та каста людей, які не хочуть змін, це своєрідні євнухи, бо невладні над своїми обіцянками та справами. Як зрештою, ні над чим іншим. У них немає якісної думки для наповнення. Вони живуть у дуже вузькому егоцентричному світі і тому байдужі до потреб простої людини, а байдужість - свідчення паралічу душі. І навіть поширена мода на кандидатизацію і доктиризацію керівної еліти країни нічого не додає у подолання банального безкультур'я влади. Спитайте, що вони знають з музики, з живопису, з театру - то скрізь буде абсолютний нуль або розсіяна аура інтересу. Горе - вчені профанують і засади, і зміст академічних цінностей.

Хочеться вірити в те, що сьогодні вже усвідомлено у формі гострої проблеми: як ніколи прийшов час зберегти або пробудити в душі людини свячений трепет перед культурою. І тоді, як надіявся О. Гончар, «Дух воскресне і світлі віка настануть».

Висновки

1. Людина стає людиною лише за умов прилучення до культури, процесу її творення та використання, бо культура - це виявлення глибини людини.

2. Без культури людина не може розглядати себе і свою життєдіяльність, сповненими сенсів та змісту.

3. Культура повинна повернутись до потреб людського позитивного життєвого утвердження. Звідси порятунок культури означає порятунок людини. Порятунок культури людина мусить почати із себе, ставши на шлях доброчесності.

4. Політична, економічна, демографічна, культурно - духовна ситуації в Україні занедбані настільки, що чекати швидкого виходу розв'язання не варто. За короткий час неможливо змінити якість суспільства, бо це те, що є глибоко в людях, це якість і культура мислення.

Анотація

У статті розкрито поняття культури, духовності, духовної культури, душі, моральності. Автор наголошує на можливості настання катастрофічних наслідків культурного занепаду особи, «вимивання» з її свідомості субстанції духовності. Обґрунтовується необхідність удосконалювання сучасної людини як духовномо рального суб'єкта культури.

Ключові слова: культура, духовність, еволюція людини, кризи суспільного виховання, відродження людського духу, соціалізація молоді.

В статье раскрыты понятия культуры, духовности, духовной культуры, души, моральности. Автор акцентирует на возможности катастрофических последствий культурного падения личности, «вымывания» из ее сознания субстанций духовности. Обосновывается необходимость совершенствования современного человека как духовноморального субъекта культуры.

Ключевые слова: культура, духовность, эволюция человека, кризис общественного воспитания, возрождения человеческого духа, социализация молодежи.

In the article analyzed: The concepts of culture, spirituality, spiritual culture, soul, morality are analyzed in the article. An author marks possibili ty of offensive of catastrophic consequences of cultural decline of person, «washing» from her consciousness of substance of spirituality. The necessity of perfection of modern man is grounded as a spirituallymoral subject of culture.

Key boards: culture, spirituality, evolution of man, crisis of public education, revival of human spirit, socialization of young people.

Размещено на Allbest.ru