Жанрова специфіка анекдоту і постфольклор

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жанрова специфіка анекдоту і постфольклор

Валентин Бережний

Постановка проблеми. Сучасний анекдот побутує у соціокультурних умовах, в котрих функціонує постфольклор, і це зумовлює специфіку анекдоту як жанру. У науковому дискурсі розглядаються основні риси анекдоту, проте без співвіднесеності їх з особливостями постфольклору [1], [2], [3]. Між тим, такий аналіз є актуальним, оскільки анекдот, один з найбільш поширених жанрів сучасного фольклору, постійно зазнає змін (зокрема, в останні десятиліття), і багато з цих змін безпосередньо пов'язані з тими умовами, які впливають і на постфольклор. Тому аналіз цих умов дозволить повніше виявити не тільки риси та особливості побутування анекдоту, а й деякі характеристики динаміки його функціонування.

Аналіз останніх досліджень и публікацій. Серйозні дослідження міського фольклору містяться в роботах С.Ю. Неклюдова. Вчений виділяє феномен постфольклору на основі розробленої ним класифікації "фольклор архаїчний, традиційний, постфольклор", аналізує особливості міського фольклору (поліцентричність, трансформацію функцій тощо), відмінність його від сільського (відрив від землі, зміна форми трансмісії, міфологізація міського простору то що) [4], [5], [6], [7].

Впродовж двох останніх десятиліть у полі зору дослідників постфольклору знаходяться його генезис, типологічні особливості, система жанрів, особливості фольклору окремих міст (напр., Санкт-Петербурга [8]). Так, Є.Р. Секачова аналізує формування постфольклору як нового типу культури індустріального суспільства на межі XIX-XX ст., що виникає внаслідок технічного прогресу і характеризується трансформацією традиційної системи цінностей [9]. О.С. Архіпова та С.Ю. Неклюдов розглядають історію вивчення міського фольклору, його генезис, особливості збирання (напр., переваги та недоліки самозапису носіїв традиції) [10], [11]. І.С. Веселова аналізує особливості деяких усних розповідей (анекдот в роботі не представлений), що функціонують у сучасному місті: їх структуру, характеристики персонажів, специфіку побутування [12].

В українській фольклористиці комплексне дослідження постфольклору належить Н.А. Лисюк. У монографії "Постфольклор в Україні" дослідниця розглядає джерела постфольклору, його відмінності від фольклору традиційного (швидка змінюваність і низький рівень варіативності текстів тощо), систему жанрів (в т. ч. парафольклорних), функціонування фольклору в умовах білінгвізму [14].

Поза увагою дослідників залишаються особливості анекдоту в порівнянні з основними рисами постфольклору. Тому мета статті - розглянути жанрові ознаки анекдоту та їх динаміку у зв'язку з розвитком постфольклору.

Виклад основного матеріалу. Зародження міської фольклорної традиції починається на межі XVTI-XVІII ст., а остаточно формується вона вже в ХІХ-ХХ ст. Різні дослідники по-різному визначають джерела цієї традиції. Власні роздуми і праці науковців дозволяють виділити такі джерела: 1) традиційний фольклор; 2) масову культуру і видовища (до середини XIX ст. - ярмаркові вистави, з 1880-х гг. - європейські оперети і фарси, в XX в. -кінематограф) [7]; 3) авторську художню (в т. ч. елітарну) культуру; 4) традиції міського життя [14, 74].

Ці джерела характерні і для анекдоту. Так, одночасний вплив селянського фольклору та елітарної ("учено-артистичної") культури, відзначений В.М. Прокоф'євим [15], позначився на тому, що сучасний анекдот об'єднав у собі риси соціально-побутової казки (сюжети, типи персонажів) і салонного (історичного, літературного) анекдоту (інтерес до відомих особистостей, частина сюжетного фонду). Деякі особливості такої контамінації описані в монографії Є. Курганова "Анекдот як жанр" [16].

Не викликає сумнівів вплив на анекдот і масової культури, наприклад, кінематографа, який займається не лише створенням власних сюжетів та персонажів, а й "спрощенням" літературних (подібно до лубочних версій "високої словесності"), що сприяє їх подальшій фольклоризації [6,10]. Приміром, саме від кінематографічних (і мультиплікаційних), а не літературних образів походять такі персонажі анекдотів, як Штірліц, Шерлок Холмс і доктор Ватсон, Василь Іванович і Петька, Війні Пух і П'ятачок, Крокодил Гена і Чебурашка. поручик Ржевський, Наташа Ростова та ін. [17], [18], [ 19], у зв'язку з чим навіть виникає термін "кінозалежний анекдот" [20]. Запозичується при цьому лише ім'я персонажа, а функції, які він виконує, істотно трансформуються (інвертуються або перебільшуються, як зазначає О.Ф. Бєлоусов [17]). Так, перевернутими є ідеалізовані образи Штірліца, Шерлока Холмса, а утрируваними - образи, що вже мають у своїй основі певні недоліки (Ватсон - відсутність кмітливості, поручик Ржевський - вульгарність тощо).

Вплив кінематографічних творів співвідноситься і з такою особливістю постфольклору (яка яскраво проявилася в анекдоті), як цитатність: багато творів міського фольклору ґрунтуються на основі переосмислених запозичень з корпусу текстів масової культури [14, 120]. Не лише кіно, але й вся масова культура (масова література, телебачення, реклама тощо) виступає в ролі об'єкта пародіювання анекдоту, який обігрує як окремі фрази, так і загальну структуру текстів (рекламних, новинних тощо):

«- Подивіться на ціни на бензин...

Потім на мене...

Знову на ціни на бензин!

-1 знову на мене...

-Так! Я на коні!»

Масова культура та ЗМІ служать для анекдоту також джерелом для обігрування стереотипів. Так, С. Грехем відзначає, що образ чукчі в анекдоті багато в чому обумовлений творами радянської маскультури (фільми "Семеро смелых" 1936 р. та "Начальник Чукотки" 1966 р., шлягер "Самолет - ничего, а олени лучше..." 1972), в яких чукчі зображені відсталим народом [21].

С.В. Алпатов відзначає, що нерідко штампи, стереотипи, тиражовані ЗМІ, використовують фольклорну традицію для свого "прикриття" [22, 6], в результаті чого виникає таке явище, як "фальклор". З одного боку, можна погодитися з дослідником і відзначити, що фольклор, вводячи в традицію стереотипи масової культури, творчо переосмислює їх (напр., анекдот ставиться до них критично, часто висміює). Але, з іншого боку, досить складно визначити, який твір створювався щиро і для "внутрішнього споживання", а який на замовлення. Адже не завжди творець і транслятор фольклорного тексту (носій традиції) підходить до стереотипів критично, нерідко він цілком серйозно сприймає їх, переносячи у твір. Втім, навіть анекдоти, створені політтехнологами і спрямовані на "зовнішнє прикриття штампів", можна вважати фольклорними, якщо вони почали масово поширюватися самими носіями традиції і набули варіативності. Проблема розмежування "фольклору" і "фалыплору", "фейклору" вимагає в подальшому більш серйозних розробок.

Наступне джерело анекдоту - традиції повсякденного життя, засновані на повторюваності конкретних процесів. Л.Г. Ддришнікова відзначає, що така повторюваність веде до типізації та традиційності. Щоб усвідомити нову ситуацію, носій традиції вводить її в рамки одного з уже наявних типів, тобто, по суті, перестворює. Ця інтерпретація нерідко характеризується зниженням, тому що тілесно-предметна сфера, будучи невід'ємним елементом повсякденності, максимально проста для розуміння[13]. Типізація, опис злободенних ситуацій і комічне зниження відносяться до основних ознак анекдоту. Як приклад можна навести тексти політичної тематики, в яких події державної та міжнародної важливості трактуються з побутової точки зору:

«После окончания очередного московского кинофестиваля Бриджит Бордо говорит Брежневу на банкете в Кремле:

Почему бы вам не открыть границу для всех желающих?

Леонид Ильич в ответ грозит ей пальцем:

Хочешь со мной наедине остаться, крошка?»

Навіть якщо у персонажа є конкретний історичний прототип, його образ в анекдоті - не розгорнутий характер, а певний тип: шахрай, дурень, мудрий правитель тощо. Орієнтація на традиції повсякденності характерна як для постфольклору, так і для фольклору традиційного. Для сільського анекдоту (як і для гумористичного фольклору в цілому) також характерні типізація і комічне зниження (про ці особливості гумористичного фольклору див. [23, 39]).

Наступна особливість - це використання носіями постфольклорної традиції "надконтактних" форм трансмісії (радіо, телебачення, кіно тощо), в результаті чого знижується варіативність текстів [24, 130]. С.Ю. Неклюдов підкреслює, що фіксовані тексти (надруковані, розміщені на аудіо- чи відео-носіях), особливо ті, які набувають популярності, нерідко чинять впливають на функціонування фольклорного твору як певна "контролююча інстанція", знижуючи роль інших варіантів цього тексту. Як приклад дослідник наводить аудіозаписи пісень "Гоп-со-смиком", "Бублики" та ін. у виконанні Л. Утьосова [11]. Стосовно анекдоту ця тенденція розвивається у двох напрямках. В усному побутуванні жанр зберігає варіативність, навіть якщо адресант спирається на прочитаний текст (внесення змін з орієнтацією на ситуацію спілкування і соціокультурні характеристики адресата, відсутність "контролюючих пунктів" у вигляді рими і розміру рядка). У письмовому функціонуванні варіативність, безумовно, знижується, тому що тексти нерідко "перекочовують" з одного письмового носія (збірника, газетної рубрики тощо) до іншого без істотних змін. Зниженню варіативності сприяє й інтернет, в якому тексти анекдотів поширюються за допомогою функцій copy-paste і repost (докладніше про вплив цих функцій див. [25]).

Нові форми трансмісії сприяють і збільшенню ролі індивідуального авторства [7]. Так, видаються збірки авторських анекдотів (напр., [26]). В інтернеті нерідко розміщуються анекдоти із зазначенням авторства та значком копірайту. М.Д. Олексіївський вважає, що в міському фольклорі критерій анонімності стає факультативним. Як приклад дослідник наводить ситуацію з Карлом Радеком (1885-1939), якому приписували авторство ряду анекдотів про Сталіна, одним ыз персонажів яких іноді виступав і сам Радек [27].

Технічно опосередковані форми трансмісії також прискорюють поширення фольклорних текстів і розширюють сферу їх побутування. З одного боку, мова йде про швидкість ЗМІ та інтернету, з іншого - про зняття "психологічних" бар'єрів (див. [24,68]), присутніх при контактній комунікації. Так, усне побутування багатьох анекдотів обмежується самоцензурою з етичних причин (грубі, вульгарні, містять інвективну лексику або образливий натяк на реципієнта тощо). Адресант, що розміщує анекдот у ЗМІ або інтернеті, практично нічого не знає про свого адресата (крім, хіба що, приблизних відомостей про "потенційних читачів" того чи іншого видання) і про ситуацію, в якій твір буде прочитано, і це знімає перешкоди для функціонування текстів (нерідко на шкоду нормам моралі). У результаті відбувається швидка зміна "асортименту текстів", аж до появи і згасання в найкоротші терміни цілих циклів анекдотів (напр., про гіпнотизерів, дистрофіків тощо, див. про це [7]).

До швидкої зміни постфольклорного репертуару призводить і дуже насичене і швидко оновлюване інформаційне поле (фільми, музика, художні твори, блоки новин тощо), навколишнє середовище, що оточує сучасну людину. Реалії швидко виникають, і так само швидко зникають. А з втратою актуальності явища, що висміюється в анекдоті, втрачається сенс і самого анекдоту (напр., тексти про "новых русских").

Ще одна особливість постфольклору - інтенсивний міжетнічний обмін. Він відзначався К. В. Чистовим ще в 1986 р. [24, 17] і значно посилився в результаті глобалізації, що дозволило Н. А. Лисюк в 2012 р. говорити про наднаціональність [14, 345] і мультикультуралізм [14, 110] постфольклору. Так, з інших культур запозичуються окремі анекдоти і цілі цикли (напр., про білявок). Тенденція перекладу іноземних анекдотів існувала ще в Радянському Союзі, при цьому в текстах навмисно зберігався іноземний колорит для "відсторонення" висміюваних в них негативних реалій від радянської дійсності (див. [28]). Зараз, навпаки, при запозиченні намагаються внести "національний колорит", адаптувати тексти (див. [29]). Якщо описувана в анекдоті ситуація актуальна для культури-реципієнта, текст входить до активного побутування. В умовах глобалізації кількість подібних міжкультурних ситуацій збільшується, в результаті чого збільшується і кількість запозичень текстів, мотивів, персонажів з різних культур (з подальшим творчим переосмисленням). Сприяє цьому і створення єдиного інформаційного простору (відкритий доступ до текстів інших культур), а також вивчення іноземних мов, що посилилося в останні десятиліття.

Такі особливості постфольклору, що відзначаються Н. А. Лисюк, як аморальність, обсценність і лайливість [14,345], реалізуються в багатьох анекдотах (вульгарних, садистських тощо). Обумовлені вони, з одного боку, вже відзначеним вище комічним зниженням в область тілесного низу, а з іншого - висміюванням будь-яких соціальних норм, характерним для анекдоту.

Ще одна особливість обумовлена поліцентричністю міського середовища, на яку звертає увагу С.Ю. Неклюдов. Така поліцентричність веде до формування відносно замкнених соціальних груп, субкультур тощо, які відрізняються непостійністю і нечіткістю кордонів. Людина може належати до декількох груп (за професією, навчанням, інтересами; по необхідності: місця лікування, ув'язнення, відпочинку). Відповідно, міський фольклор фрагментований за цими ж критеріями. Це розвиває, на думку дослідника, дві протилежно спрямовані тенденції: 1) формування "закритих" традицій різних співтовариств; 2) проникність кордонів таких осередків (у т. ч. і "закритих" колективів), що веде до побутування творів за межами середовища, що їх породило (напр., популярність у суспільстві "блатних" пісень) [7]. Легкості та швидкості поширення текстів субкультур сприяє і розвиток засобів відео- та звукозапису. Н.А. Лисюк відзначає, що ці тенденції обумовлюють фрагментарність і соціокультурний поліцентризм постфольклору, який являє собою мозаїку, складену з фрагментів, що створюються і розповсюджуються окремими соціальними групами [14, 113]. Розвитку фрагментарності міського фольклору сприяє і той факт, що особистість, занурена у швидко змінну реальність міста, не прагне до відтворення у фольклорі цілісного життя, а "схоплює" окремі ключові епізоди. Відповідно, масив анекдотів відображає як поліцентричність міського середовища (анекдоти різних співтовариств), так і фрагментарність, "мозаїчність" картини світу (анекдоти - невеликі епізоди, що нерідко суперечать один одному).

Фрагментарністю, почасти, зумовлено й те, що постфольклор (а разом з ним і анекдот) не відіграє універсальної ролі [14, 110], йому властива функціональна маргінальність, втрата багатьох функцій, які були характерні для традиційного фольклору (обрядових, релігійних), і обмеження обсягу і ролі функцій, що залишилися. Відносно стабільними залишаються, на думку Н.А. Лисюк, комунікативна, пізнавальна, естетична, розважальна, психотерапевтична та деякі інші функції [14, 124]. Це пов'язано і з тим, що паралельно з фольклором розвиваються інші сфери культури (релігія, література, ЗМІ, масова культура, інтернет), що переймають ряд його функцій. Так, в анекдоті з відміною цензури втрачається функція "повсякденного спротиву" (докладніше про цю функцію див. [ЗО]). А в письмовому побутуванні - й комунікативна (і значно слабшають консолідуюча та стратифікуюча функції).

Висновки. Отже, анекдот, зароджуючись в руслі традиційного фольклору (сільський анекдот) і салонної культури (історичний, літературний анекдот), потрапляє потім у соціокультурні умови, в яких функціонує постфольклор. Маючи таку рису, як швидка пристосовуваність, анекдот легко адаптується до нового середовища, стає одним із жанрів постфольклору, зберігаючи при цьому риси, актуальні і в традиційному, і в постфольклорі (типізація, опис злободенних ситуацій, комічне зниження), і набуваючи нових, таких як цитатність, обігрування текстів масової культури та ЗМІ (на рівні структури, фраз, персонажів, стереотипів тощо); використання "надконтактних" форм трансмісії (радіо, телебачення, кіно тощо); зниження варіативності; збільшення ролі індивідуального авторства; висока швидкість і легкість поширення текстів, розширена сфера побутування; швидка змінюваність репертуару; творча адаптація явищ з інших культур; ненормативність у виборі тем та лексики (факультативна риса); поліцентричність (анекдоти різних співтовариств); фрагментарність ("мозаїчність" картини світу, зображення окремих епізодів життя); функціональна маргінальність. Деякі з цих рис (зниження варіативності, розширена сфера побутування, функціональна маргінальність) анекдот набуває лише в 90-і рр. з відміною цензури і освоєнням "надконтактних" форм трансмісії.

Список використаної літератури

анекдот постфольклор авторство

1. Буркин А. Дополнения к разысканиям в области анекдотической литературы [Электронный ресурс] - Режим доступа: URL: http://aesthetica.narod.ru/ anekdotos.htm.

2. Кімакович І. Новітній український анекдот як виклик XXI століттю: до питання про сутність сучасних способів обміну інформацією // Народна творчість та етнографія. - 2005. - № 6. - С. 88-93.

3. Шмелева Е.Я. Русский анекдот: Текст и речевой жанр / Е.Я. Шмелева, А.Д. Шмелев. - М.: Языки славянской культуры, 2002. - 144 с.

4. Неклюдов С.Ю. Несколько слов о "постфольклоре" [Электронный ресурс]. - Режим доступа: URL: http://www.ruthenia.ru/folklore/postfolk.htm.

5. Неклюдов С.Ю. Устные традиции современного города: смена фольклорной парадигмы // Исследования по славянскому фольклору и народной культуре. Studies in Slavic Folklore and Folk Culture. -Вып. 2. / Под ред. А. Архипова и И. Полянской. - Oakland: Berkeley Slavic Specialties, 1997. - С. 77-89.

6. Неклюдов С.Ю. Фольклор современного города// Современный городской фольклор / Рос. гос. гуманитар, ун-т; Ин-т высш. гуманитар, исслед. - М.: Рос. гос. гуманитар, ун-т, 2003. - С. 5-24.

7. Синдаловский Н.А. Не претендуя на истину в последней инстанции: современный петербургский городской фольклор / Н.А. Синдаловский // Нева. - 2008,-№ 9.-С. 180-189.

8. Секачева Е.Р. Городской фольклор как феномен массовой городской культуры начала XX в. // Новый исторический вестник. - 2001. - № 5. - С. 67-74.

9. Архипова А.С., Неклюдов С.Ю. Фольклор на асфальте // Живая старина. - № 3.-С. 2-3.

10. Неклюдов С.Ю. Фольклор после фольклора: [беседа с фольклористом, профессором РТУ] / С.Ю. Неклюдов; записала О. Балла // Знание-сила. - 2010. - N 7.-С. 91-98.

11. Веселова И.С. Жанры современного городского фольклора: повествовательные традиции: дис. ... кандидата филол. наук: 10.01.08 / Веселова Инна Сергеевна. - М, 2000. - 189 с.

12. Ядрышникова Л.Г. Фольклор и постфольклор в культурных практиках повседневности: автореф. дне. на соискание учен. степени канд. культурологии: спец. 24.00.01 "Теория и история культуры" / Л.Г. Ядрышникова. - Екатеринбург, -27 с.

13. Лисюк Н.А. Постфольклор в Україні / Н.А. Лисюк. - К.: Агентство "Україна", 2012. - 348 с.

14. Прокофьев В.Н. О трех уровнях художественной культуры Нового и Новейшего времени (к проблеме примитива в изобразительных искусствах) // Примитив и его место в художественной культуре Нового и Новейшего времени. - М.: Наука, 1983. - С. 6-28.

15. Курганов Е. Анекдот как жанр / Е. Курганов. - СПб: Академический проект, 1997.- 123 с.

16. Белоусов А.Ф. Анекдотический цикл о Крокодиле Гене и Чебурашке // Проблемы поэтики языка и литературы: Материалы межвузовской научной конференции (22-24 мая 1996 г.). - Петрозаводск: Изд-во КГГО/ 1996. - С. 86-89.

17. Лурье В.Ф. Анекдоты о Шерлоке Холмсе и докторе Ватсоне [Электронный ресурс]. - Режим доступа: URL: http://www.ruthenia.ru/folktee/CYBERSTOL/I_AM/ holms.html.

18. Лурье В.Ф. "Поручик Ржевский, старый мой приятель" [Электронный ресурс]. - Режим доступа: URL: http://www.ruthenia.ru/folktee/CYBERSTOL/I_AM/ rjevsky.html.

19. Архипова А.С. Штирлиц подвел итоги... Особенности возникновения каламбуров в кинозависимых анекдотах / А.С. Архипова // Логический анализ языка. Языковые механизмы комизма. - М.: Индрик, 2007. - С. 475-498.

20. Грэхем С. Цикл анекдотов о чукчах: откуда, однако? / С. Грэхем // Живая старина. - 2007. - № 4. - С. 33-35.

21. Алпатов С.В. Сталин и фольклор // Литература. - 2003. - № 9, 1-7 марта. - С. 5-6.

22. Блажес В.В. Современные устные юмористические рассказы в их связи с народной поэтической традицией / В.В. Блажес // Фольклор Урала. Современный фольклор промышленного региона. - Свердловск : Изд-во УГХ 1989. - С. 38-47.

23. Чистов К.В. Народные традиции и фольклор. Очерки теории / К.В. Чистов. - Л.: Изд-во "Наука", 1986. - 303 с.

24. Алексеевский М.Д. Очерки из современной истории российского политического анекдота // Русский политический фольклор: Исследования и публикации / Отв. ред. А.А. Панченко. - М.: Новое Издательство, 2013. - С. 250-305.

25. Судак И. Штирлиц в авторских анекдотах. Сборник / И. Судак. - К.: Нора- Друк, 2003. - 47 с.

26. Алексеевский М.Д. Анекдоты от Зюганова: фольклор в современной политической борьбе [Электронный ресурс]. - Режим доступа: URL: http:// anthropologie.kunstkamera.ru/files/pdf/012online/12_online_alekseevsky.pdf.

27. Дементьев В.В. Анекдот в эпоху цензуры: способы публичной репрезентации (опыт диахронического анализа анекдотов на материале журнала "Крокодил") / В.В. Дементьев // Respectus Philologicus. - № 18 (23). - 2010. - С. 26-40.

28. Вернер Д.А. "Анекдоты из России" и фольклор интернетовской эпохи [Электронный ресурс]. - Режим доступа: URL: http://old.russ.ru/netcult/ 20030617_verner.html.

Размещено на Allbest.ru