Іоаникій Галятовський

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Іоаникій Галятовський

Учнем і сподвижником Лазаря Барановича був відомий український письменник, громадсько-політичний і культурний діяч Іоаникій Галятовський. Народився він на початку XVII ст., однак точної дати встановити не вдалося. Перші відомості про життєвий шлях пов'язані з навчанням майбутнього письменника в Києво-Могилянській колегії, яку він закінчив 1649 р. Там він був учнем професора, а потім і ректора Лазаря Барановича, який звернув увагу на його здібності. Взагалі Галятовського справедливо вважають найосвіченішою людиною XVII ст. на Україні. На Волині він прийняв чернецтво, потім був ігуменом Куп'ятицького монастиря недалеко від Мінська. Коли в 1657 р. Барановича призначили Чернігівським єпископом, то він домігся, щоб ректором Києво-Могилянської колегії став Галятовський як цілком гідна такої посади людина (1659). Новий ректор гаряче взявся за відбудову колегії після пожежі, спілкувався з впливовими людьми України. галятовський проповідник письменник педагог

Важливо відзначити, що після відбудови і спорудження нових приміщень колегії Галятовський не тільки відкрив нові класи риторики, а й сам викладав гомілетику, або теорію новомодного красномовства. Саме в той час (1659) він видає свою знамениту книгу проповідей «Ключ разуменія» з теоретичною частиною «Наука, албо Способ зложеня казаня», яка набула великої популярності не тільки на Україні, а й далеко за їх межами.

У 1664 р. Галятовський змушений був через військову смуту покинути колегію і поневірятися по різних монастирях України та Литви. Певний час він жив у Львові, де готував до друку нове видання «Ключа разуменія» (1665) і збірник проповідей про чудеса богородиці «Небо новое» (1665). З 1669 р. І. Галятовський при підтримці Барановича стає спочатку ігуменом, а згодом і архімандритом чернігівського Єлецького монастиря. У Чернігові він відбудував старовинну церкву, написав значну кількість творів українською і польською мовами.

Письменник написав кілька гостро-полемічних творів проти католицизму і магометанства, в яких відтворив тяжке становище українського народу і його постійну боротьбу з зовнішніми ворогами. Ясна річ, у світогляді Галятовського було багато консервативного і клерикально-реакційного, зумовленого і часом, і самим соціальним становищем письменника. Помер він 2 січня 1688 р. і похований у Чернігові.

Всього І. Галятовський написав біля двадцяти великих і малих творів українською та польською мовами. Майже всі вони були надруковані за життя автора, а деякі перекладалися і на інші мови, зокрема на російську, румунську, та публікувалися в XIX ст. Окремі уривки з творів подано в різних хрестоматіях.

Насамперед Галятовський був проповідником. У 1659 р. виходить перше видання «Ключа разуменія». Через рік у тій же друкарні Києво-Печерської лаври виходять «Казаня, придании до книги Ключа разуменія названой». У 1663 р. львівський друкар Михайло Сльозка об'єднав ці видання і випустив окремою книгою без відома автора. І, нарешті, 1665 р. у Львові виходить третє прижиттєве видання, підготовлене до друку самим Галятовським з відповідними «поправками и придатками», яке і є найповнішим. Це третє видання складається з віршової присвяти львівському єпископові Желиборському, передмови до священиків, п'ятьох розділів (казаня на неділі, казаня на свята господські, проповіді на честь богородиці, проповідь на свята інших святих і похоронні казання), а також із згадуваної теоретичної частини «Наука, албо Способ зложення казаня», що, в свою чергу, складається з трьох невеликих підрозділів.

Зважаючи на зміст проповідей, широкого відображення життя тогочасного суспільства ми не знаходимо в них. Однак і твердити, що там, крім «голої київської схоласти», більше нічого немає, теж було б глибоко помилковим. Галятовський виступав проти чвар між слов'янами, не один раз засуджував жадобу козацької старшини до наживи і багатства. Він радив багатство експлуататорських класів розділити на три частини -- для бідних, для монастирів, а третю частину залишити багатим. Проповідник апелював до совісті попів, до тих, «кто мает достаток злота, сребра, грошей, и инших скарбов», щоб вони роздавали убогим, на шпиталі і побудову монастирів та церков, викуповували з бусурманської неволі бранців. Суддів він картав за те, що вони судили не по совісті, брали хабарі, зловживали приятельськими стосунками, солдатів за те, що «людям кривду чинят, шарпают чужи добра и маетности пустошат» тощо. Гостpo висміював Галятовський п'яниць, недбайливих попів і всіляких грішників.

Як на свій час, цікаві думки висловив автор про різні явища природи, зокрема про походження грому, блискавки, землетрусів, хмар, вітру, про сонячні і місячні затемнення; подав багато відомостей про різних птахів, про квіти і каміння, про будову людського організму тощо. Характерно, що раціонально-наукові знання, щедро взяті проповідником з світової літератури, і реальні власні спостереження часто-густо перемішані з церковними забобонами, з переконанням віруючої людини. Ось один із таких прикладів: «Гды месяц сближится до солнца и под него подойдет, также станет между солнцем и землею, на той час солнце тмится, бо месяц, подошедши под солнце, не допущает променям солнечным землю освітити и для того на землі темности знайдутся. Месяц тмится, гды земля станет между солнцем и месяцем, бо от земли тень походит и месяц затемняет. Гды солнце или месяц затмится, презначают каране боже на свете, голод, войну, поветре, албо упадок якого панства, королевства».

Ще М. Ф. Сумцов зазначав, що мова Галятовського заслуговує на особливу увагу. Вона проста і зрозуміла, з багатьма елементами народної розмовної мови; трапляються не тільки окремі народні слова, а й цілі фрази та речення. Стиль нагадує в окремих місцях за своєю силою і простотою стиль полемічних послань І. Вишенського. «Якби в змісті «Ключа» було стільки народності, скільки в його мові, то це був би капітальний твір». І треба віддати належне: книга справді була надзвичайно популярною, вона справила помітний вплив на проповідницьку літературу.

За тодішньою теорією красномовства Галятовський написав велику книгу проповідей про різні чуда богородиці Марії під назвою «Небо новое», перше видання якої побачило світ у друкарні М. Сльозки 1665 р. Згодом «Небо новое» перевидавалося і перекладалося на російську та польську мови; крім того, у 1676 р. проповідник видає у Чернігові ще одну книгу «Скарбница потребная, или Чудеса пресвятой богородицы», про чуда єлецької ікони св. Марії; ця книга була ніби доповненням до «Неба нового».

У двадцяти восьми відділах книги вміщено 445 різних «чудес» богородиці під час її народження, перебування в церкві, народження Ісуса Христа, її «чуда» над хворими, померлими, єретиками тощо. Дослідники давно помітили, що матеріал для відтворення «чудес» св. Марії Галятовський брав з книжних, часто цілком апокрифічних джерел, переносячи на український грунт цікавий оповідний легендарний епос. Іноді з книжок Галятовського легендарні оповідання переходили в усну народну творчість, де також якоюсь мірою існував культ богородиці, а потім знову в книжки.

Цікаво й те, що, наприклад, оповідання про «чуда» єлецької ікони богоматері у «Скарбниці» переважно фольклорного походження і тому автор вплітає їх у розповідь без посилання на джерела на полях книг. «Взагалі треба сказати, -- писав І. Я. Франко, -- що XVII вік у нас був віком незвичайного розбудження віри в чудеса. В ту пору повстала маса церков із чудесними іконами, що появлялися чи то в старих церквах, чи то на деревах, чи над криницями або лісовими жерелами. В місцевостях, де була така ікона, швидко творилися численні оповідання про доконані нею чуда, а се стягало до тих ікон численних людей з ріжних сторін». Такі ж легенди про чуда були поширені в Росії, Білорусії та інших слов'янських країнах, що знайшло своє відбиття в писемних пам'ятках XVII ст.

Як і в «Ключі разуменія», Галятовський іноді звертається до місцевого історичного матеріалу про боротьбу з татаро-монгольськими загарбниками за часів галицького князя Данила, говорить про боротьбу з турками та польською шляхтою, про заснування різних міст і про спорудження церков та монастирів, про Запорізьку Січ, про українське козацтво тощо. Ось як він, наприклад, пише про походження назви містечка Завалова: «В Малой России, в повете галицком, есть место Завалов, названое от валов, давно высыпаных, которых есть три над тем местом на горе...». Є в обох книгах і низка демонологічних оповідань про потойбічне життя, якими цікавилися згодом І. Франко та В. Гнатюк. У 1686 р. письменник видає ще одну книгу про «чудеса» богородиці польською мовою «Sophia madrosc», спрямовану проти християнської релігійної течії аріанства, що заперечувала офіційне вчення церкви про єдину суть трійці.

З полемічних творів Галятовського, написаних тодішньою книжною українською мовою, слід назвати такі, як «Месіа» (1669) і «Боги» (1686). Перший твір -- досить великий трактат, спрямований проти поширення в ті часи расової, націоналістичної іудейської теорії про прихід нового месії, написаний у формі полеміки. Книга, напевно, мала успіх, бо в 1672 р. Галятовський перевидає її польською мовою, а в 1803 і 1887 pp. вона виходила у перекладі російською мовою. Другий твір, «Боги», порівняно з «Месією», -- невеликий полемічний трактат, спрямований проти «богів поганських», що начебто ховаються в статуях колишніх язичницьких богів і обманюють християн своїми чудами. Твір цікавий передусім своїми демонологічними оповіданнями, хоч загальний зміст якогось важливого значення для літератури не має.

Добру половину своїх творів Галятовський написав польською мовою, яка тоді була другою мовою спілкування освічених людей на Україні, особливо в полеміці між православними та католиками. Ще 1663 р. Галятовський взяв участь у полеміці з польськими єзуїтами Пражмовським і Пекарським у присутності короля Яна Казиміра. Згодом він виклав хід цієї полеміки в трактаті «Rozmowa bialocerkiewska» (1671), з якого ми дізнаємося, що основним питанням полеміки була давня суперечка про зверхність папи римського. В цій суперечці Галятовський виявив себе гідним наслідувачем письменників-полемістів першої половини XVII ст. Грунтовні заперечення проти папства в «Розмові» викладені настільки коротко, просто і ясно взагалі, тямуще і загальнодоступно, що будь-який грамотний православний, який цікавився релігійними суперечками, міг нею скористатися і керуватися під час своїх зіткнень з уніатами і католиками.

Як уже говорилося, за пропозицією Л. Барановича Галятовський взяв участь у полеміці з єзуїтами Боймою, а також Ціховичем і дав їм гідну відповідь, написавши досить велику книгу «Stary kosciol» (1678). Цікаво, що спочатку свій «Старий костьол» Галятовський написав книжною українською мовою і просив у російського царя коштів на друкування книги. Але таких коштів він не одержав, тому і книгу надрукував польською мовою з присвятою не цареві, а Л. Барановичу. Основне питання і тут було про філіокве, тобто від кого походить дух святий. Автор використав значно більшу аргументацію, ніж Гізель і Баранович, тому єзуїти гостро виступили проти Галятовського, видавши кілька книжок. Проти єзуїтів, за прикладом «Нової міри» Барановича, Галятовський написав ще один трактат «Fundamenta», в якому твердив, що ніколи православна Русь не була у спілці з католицьким Римом, і намалював цілу історичну картину зносин Русі з Заходом.

У першій частині автор заперечує тридцять «фундаментів» вигаданої єзуїтами єдності двох церков, а в другій говорить про «штурми», якими католики чинять насильство над православ'ям і нав'язують унію. Тут ми маємо не схоластичні роздуми, а конкретні факти, конкретні імена, тому вороги просто замовчували твір. Дослідники одностайно схиляються до думки, що «Фундамента» є одним з кращих полемічних творів другої половини XVII ст.

Кілька творів польською мовою спрямував Галятовський проти турецького і татарського нашестя, яке було величезним національним лихом для українців. Неодноразові спустошливі набіги турків і татар у XVII ст. викликали не тільки страх, а й велике патріотичне піднесення народу, мобілізацію всіх духовних і фізичних сил для боротьби з бусурманами. Трактати Галятовського «Labedz» (1679) і «Alkoran» (1683) були, так би мовити, ідеологічною зброєю в боротьбі проти магометанства і приписів корану.

Полеміка в «Лебеді» ведеться між лебедем -- втіленням християнства -- і яструбом -- втіленням хижого магометанства. Розділивши трактат на п'ять «лебединих пер», автор говорить, що перше лебедине перо вказує на причину довгого існування магометанської віри; друге з'ясовує причину прийняття магометанства багатьма зрадниками православного світу; третє розповідає, чому легко перемагають турки і татари, а також містить досить цікаві думки про можливість всенародного єднання поневолених турками народів для визволення з-під неволі; четверте і п'яте пера містять цілу низку так званих фортелів або сповідань про військову тактику і стратегію, зібраних з усієї попередньої світової історії. За твердженням дослідників, автор ставив перед собою завдання показати прийоми ведення успішних битв, що грунтуються на кмітливості, хитрості, винахідливості полководців, які б могли боронитися та перемагати не тільки магометан, а й будь-якого ворога. Дібрані героїчні сторінки з історії слов'янства взагалі і українського козацтва зокрема свідчать про беззаперечний патріотизм і військовий хист, здавалось би, далекого від світських справ архімандрита Єлецького монастиря Галятовського. Про те, що практична мета автора була досягнута, свідчать переклади «Лебедя» на російську мову, з яких один виконаний спеціально для Петра І, який продовжував боротьбу проти турецько-татарської агресії (азовські походи 1695--1696 pp.; російсько-турецька війна 1710--1711 pp.) і міг використати окремі поради Галятовського. Натомість «Алькоран», написаний у плані богословського заперечення основних догм магометанства, хоч був полемічно-публіцистичним твором, однак відіграв меншу роль, ніж «Лебідь».

Проти єретиків взагалі Галятовський видав досить велику книгу під назвою «Alphabetum rozmaitym heretykom niewiernym» (1681), а проти аріанства згаданий трактат «Sophia madrosc». В цих творах поряд з цікавими думками і фактами є багато наївного, фантастичного, а то й просто реакційного, зокрема повне нерозуміння вчення Лютера, Кальвіна, Гуса, різке засудження купальських свят, колядок тощо. Єретики, за Галятовським, набагато гірші за іудеїв та язичників, а тому він радить їх винищувати. Про Лютера і Кальвіна набагато більше й вірніше скаже М. Андрелла, який безпосередньо познайомився з їхнім вченням у богословських школах Братіслави та Відня. Разом з тим він, як і другий закарпатський проповідник Іван Вюсяник, зазнає благотворного впливу гомілетики східноукраїнських письменників Галятовського і Радивиловського.

Хоч твори Галятовського польською мовою написані в дещо схоластичному плані, однак вони є цікавою і поки що маловивченою сторінкою в історії українсько-польських літературних зв'язків. Взагалі ж творча спадщина письменника є важливим вкладом не тільки в українську, а й в східноєвропейську літературу XVII ст. Про це свідчила і популярність його оригінальних творів на Україні, в Білорусії, Росії, Молдавії, Румунії; про це свідчать і різні переклади їх на інші мови. Для трудящих західноукраїнських і закарпатських українських земель полемічно-публіцистичні трактати письменника досить довго були зброєю у боротьбі проти засилля католицької та уніатської церкви, збуджували патріотичні почуття і допомагали в боротьбі за визволення та возз'єднання України.

Размещено на Allbest.ru