Архівознавчі студії Володимира Міяковського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Архівознавчі студії Володимира Міяковського

Анотація

архівний міяковський творчий культурологічний

Стаття присвячена архівному доробку відомого українського історіографа і архівознавця Володимира Міяковського в контексті науково-культурологічної діяльності та творчої спадщини вченого. Ідеї реорганізації та упорядкування архівів, розроблені В. Міяковським, розглядаються з позицій їхнього значення для сучасного архівознавства. Автором проаналізовано праці В. Міяковського в галузі архівознавства, у яких висвітлюється хід архівної реформи в Україні, історія створення і функціонування українських архівних установ та внесок окремих діячів вітчизняної науки у розвиток архівознавства.

Ключові слова: В. Міяковський, архіви, архівознавство, архівна справа, Музей-архів Української вільної академії наук.

Аннотация

Статья посвящена архивным исследованиям известного украинского историографа и архивоведа Владимира Мияковского в контексте научно-культурологической деятельности и творческого наследия ученого. Идеи реорганизации и рационализации архивов, разработанные В. Мияковским, рассматриваются с позиций их значения для современного архивоведения. Автором проанализированы работы В. Мияковского в области архивоведения, в которых описан ход архивной реформы в Украине, история создания и функционирования украинских архивных учреждений и вклад отдельных деятелей отечественной науки в развитие архивоведения.

Ключевые слова: В. Мияковский, архивы, архивоведение, архивное дело, музей-архив Украинской свободной академии наук.

Annotation

The article is devoted to the archives researches of the famous Ukrainian historiographer and expert on archives Volodymyr Miiakovskyi in context of the scientific-culturological activities and creative heritage of the scientist. The ideas of reorganization and streamlining of archives, developed by V. Miiakovskyi, are considered from the positions of their values for the modern. The works of V. Miiakovskyi in the field of archival science, in which were described the progress of archival reform in Ukraine, the history of creation and functioning of the Ukrainian archival institutions and the contribution of certain personalities of native science to development of Archivistics were analyzed by author.

Keywords: V. Miyakovskiy, archives, archivistics, archiving, Museum-archive of Ukrainian Free Academy of Sciences.

Різнопланова творча особистість Володимира Варлаамовича Міяковського архівного діяча, історіографа, літературознавця, дослідника джерел, бібліографічних, біографічних фактів і текстологічних матеріалів, головною метою якого було збереження національної історико-культурної спадщини в Україні та еміграції, була зосереджена на збиранні та зберіганні архівних документів, формуванні та використанні архівних фондів. В. Міяковський відіграв значну роль у проведенні архівних реформ в Україні та розбудові архівних інституцій. Як талановитий організатор архівної справи вчений проявив себе на посадах голови Київського губернського архівного управління та директора Київського центрального історичного архіву ім. В. Б. Антоновича (далі КЦІА). Він брав дієву участь у роботі Українського наукового товариства в Києві (далі УНТ) та Всеукраїнської академії наук (далі ВУАН), долучився до створення Всенародної бібліотеки України (далі ВБУ), організував роботу Кабінету з вивчення біографії Т Шевченка Інституту Тараса Шевченка та став одним із фундаторів і першим керівником Будинку-музею Т Шевченка у Києві. Згодом, перебуваючи в еміграції, В. Міяковський виступив одним з фундаторів Української вільної академії наук (далі УВАН) та Музею-архіву і Бібліотеки УВАН; саме під керівництвом ученого ці установи перетворилися у потужний архівний та культурний центр української еміграції.

Беручи активну участь у розбудові архівної справи в Україні у добу національно-визвольних змагань, згодом продовжуючи організаційну діяльність на архівний ниві упродовж першого десятиліття після встановлення радянської влади, працюючи в українських архівних установах під час Другої світової війни у Києві, а після війни за кордоном, В. Міяковський реалізував себе не лише як талановитий адміністратор, архівіст-практик, фундатор та керівник архівних інституцій, але й як яскравий дослідник, історик і теоретик архівної справи. У цих працях основну увагу він приділяв питанням, пов'язаним з необхідністю вдосконалення методів та принципів архівної справи, а саме реорганізації системи архівних установ. Вирішення поставлених завдань Володимир Міяковський вбачав у дослідженні теоретичних проблем архівістики, формуванні базових принципів реорганізації архівних установ, аналізі закордонного досвіду архівного будівництва та його творчій імплементації на українському ґрунті.

Основними джерелами при дослідженні даного питання є праці Володимира Міяковського, присвячені реорганізації архівного будівництва та упорядкуванню архівних матеріалів. В цих працях здійснено науковий аналіз проблем архівістики, наголошено на необхідності державного підходу до питань організації архівної справи, потребі розвитку архівознавчих досліджень, розбудови системи підготовки архівістів¹. Основу джерельної бази даної публікації становлять праці В. Міяковського, присвячені проблемам розвитку архівної справи та архівознавства й опубліковані на сторінках журналу «Архівна справа» у 1920-х рр., а також інших періодичних органів.

Щодо історіографії, то відома українська історик та архівознавець, фахівець у галузі біографістики І. Матяш у своїх працях про перетворення у сфері науки, культури та архівної справи, що відбувалися в Україні під час національно-визвольних змагань та післяреволюційний період, висвітлила окремі аспекти діяльності В. Міяковського на ниві архівістики у 1917-1929 рр.². Зокрема, вона дослідила співпрацю В. Міяковського та В. Модзалевського, результати якої, на її переконання, значною мірою вплинули на розвиток архівного будівництва у 1918-1920-х рр. і створили підґрунтя подальшої успішної діяльності Володимира Варламовича у цій галузі³. І. Матяш одна з перших українських істориків почала вивчати документи особового архівного фонду В. Міяковського, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України, ф. 3966), де їй вдалося виявити автограф раніше невідомої праці «З історії архівної праці на Вкраїні»⁴, співавторами якої були В. Модзалевський і В. Міяковський.

Суттєвий внесок у дослідження біографії В. Міяковського, його наукової спадщини був здійснений відомим українським істориком С. Білоконем⁵, якому належить ґрунтовне дослідженні життя, діяльності та творчості вченого, при підготовці якого автор використав широкий комплекс архівних і бібліографічних джерел, спогади та епістолярну спадщину українських діячів і документи власного архіву⁶.

У 1998 р. побачила світ праця Р Подкура про В. Міяковського, у якій на основі документів слідчої справи вченого дослідник зробив спробу розкрити маловідомі сторінки його життя та діяльності. Проте архівна праця В.Міяковського у цій публікації висвітлювалася лише побіжно⁷.

Дослідниця українських зарубіжних архівних центрів М. Палієнко у своїх працях акцентувала увагу на визначенні ролі В. Міяковського у створенні Музею-архіву ім. Дмитра Антоновича УВАН), торкнулась окремих аспектів діяльності на чолі цієї провідної української архівної установи в США. Вона також звернула увагу на те, що В. Міяковський спільно з О. Волошиною та Т. Іванівською підготував перший огляд історії Музею-архіву УВАН, та відзначила внесок ученого в дослідження життя та діяльності Д. Антоновича⁸.

Поглибленому аналізу внеску В. Міяковського у заснування та розбудову Музею-архіву Української вільної академії наук у Нью-Йорку була присвячена стаття О. Сидорової «Внесок В. Міяковського у формування і функціонування Музею-архіву УВАН у США»⁹, де показана подвижницька праця ученого зі збирання та збереження української історичної та культурної спадщини за кордоном, комплектування архівної, книжкової та музейної колекцій Музею-архіву УВАН, досліджені його ініціативи щодо вивчення та видання зібраних у Музеї-архіві УВАН документів.

Проте досі не існує синтетичного наукового дослідження, яке б містило системний аналіз архівознавчої спадщини Володимира Міяковського, її місця та значення в історії архівної науки та архівної справи в Україні.

Звертаючись до аналізу наукового доробку В. Міяковського у галузі архівістики, зазначимо, що його перша суто архівознавча праця побачила світ у 1919 р. на шпальтах часопису «Слово». Це була стаття під назвою «Доля архівної справи», у якій він відобразив перетворення, що відбувалися в сфері архівної справи України протягом 1917-1919 рр. У цій невеликій за обсягом праці вчений наголосив на тому, що головним завданням Архівно-бібліотечного відділу, організованого у 1917 р. при Міністерстві народної освіти, стало проведення в Україні архівної реформи, необхідність якої диктувалась нагальною потребою у збереженні архівів окремих відомств, установ і організацій, що нещадно нищилися у вирі революційних подій та громадянської війни, а пріоритет державної політики в архівній галузі він вбачав у створенні Національного архіву, до якого мали б увійти «найбільш цінні з історичного боку матеріали і особливо такі, що мають загально-вкраїнський характер»¹⁰. Особливу увагу автор акцентував на тому, що архівну справу в Україні планувалося організувати на західноєвропейських засадах.

Тема проведення архівної реформи в Україні та організації Національного архіву знайшла продовження в статті В. Міяковського «Культурні здобутки»¹¹, яка побачила світ у «Літературно-науковому віснику» того ж 1919 р. У праці наголошувалося на тому, що Національний архів повинен був складатися з фондів, які мали державне значення чи «виключну історичну та наукову вартість»¹². На думку В. Міяковського, до Національного архіву мали увійти архівні фонди, що знаходилися в Києві, та документи загальноукраїнських інституцій новітнього та попередніх періодів, які, у випадку їхнього перебування у архівних зібраннях Росії, необхідно було перевезти до Києва центру наукового опрацювання фондів національного значення. Для зберігання «архівних скарбів», що під час архівної реформи оголошувалися власністю Української держави, планувалося створити низку державних архівів, які б розташовувалися у великих містах країни.

Як член Архівного відділу Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини В. Міяковський брав участь у розробці законопроекту «Про заснування Українського головного архіву у м. Києві», згідно до якого планувалося створення у Києві Українського головного архіву, а також губерніальних й обласних архівів у провінціях, які б підпорядковувалися Архівному управлінню як вищому державному керівному органу в архівній справі. У пояснювальній записці до даного законопроекту вчений наголошував, що Український головний архів має знаходиться саме в Києві, адже на той час навколо Архівного відділу вже було зосереджено значну кількість архівних фондів (адміністративних установ, судових установ, селянських установ, фінансово-економічних, просвітніх установ, релігійних установ, військових установ, історично-революційних, земського та міського самоврядування), які разом з Архівом давніх актових книг і Центральним військовим архівом мали б утворити єдиний Український головний архів¹³.

В. Міяковський був одним із фундаторів та директором КЦІА, про історію створення та діяльність якого протягом 1922-1925 рр. він розповів у своїй праці «Центральний історичний архів ім. В. Б. Антоновича у Києві»¹⁴, у якій висвітлив передумови створення архіву, шляхи формування його фондів та організаційної структури. За ініціативою В. Міяковського в архіві було створено 7 відділів (І історично-революційний, II адміністраційно-судовий, III відділ земських та громадських організацій, IV фінансово-економічний, V просвіти і культів, VI військовий та VII відділ приватних архівів). У статті знайшли відображення питання комплектування архіву, історія формування його фондів, наведені кількісні характеристики документів по кожному з відділів. Показав В. Міяковський і поточну роботу КЦІА, зупинившись окремо на видавничій діяльності, організації виставок, наданні довідок та копій документів за запитами громадян, проведенні семінарів для підготовки майбутніх архівних робітників. Ця публікація В. Міяковського і сьогодні залишається цінним джерелом із вивчення історії архіву, його внутрішньої організації, даючи уяву про стан приміщень та склад архівних фондів.

З весни 1925 р. за рішенням Укрцентрархіву у Харкові почав виходити журнал «Архівна справа», з яким активно співпрацював В. Міяковський. У першому номері часопису, крім праці вченого «Центральний історичний архів ім. В. Б. Антоновича у Києві», було опубліковано його статтю «Архівний з'їзд у Москві (15-17 березня 1925 р.)»¹⁵, де йшлося про реформування архівної справи в Росії у післяреволюційний період та висвітлювалася робота Всеросійського архівного з'їзду в Москві, на якому була присутня й делегація українських архівістів.

У 1927 р. на шпальтах журналу «Архівна справа» побачила світ стаття В. Міяковського «Про реконструкцію архівного фонду»¹⁶, у якій вчений розглянув проблему можливості реконструкції архівних фондів, цілісність яких була порушена або на стадії формування, або під час вивчення фондів архівними комісіями та окремими дослідниками. Як правило порушення цілісності архівних фондів, за дослідженнями В. Міяковського, відбувалося внаслідок: 1) штучного створення архівних колекцій, у яких учені-дослідники акумулювали документи з різних фондів; 2) проведення численних адміністративних та адміністративно-територіальних реформ, які приводили до поділу чи об'єднання архівних фондів установ та організацій; 3) порушення правил діловодства і помилок під час систематизації, коли перемішувалися частини фондів, а це в архівах дореволюційної Росії відбувалося нерідко, адже лише деякі з них, як зазначав архівіст, у своїй роботі «орієнтувалася на західноєвропейську практику та архівознавчу науку»¹⁷. Проаналізувавши кожний з випадків, В. Міяковський зробив висновок, що реконструкція архівних фондів є доцільною, але можлива лише тоді, коли ще «не сталося органічного або глибокого механічного зростання» між частинами новоутворених архівних фондів і колекцій¹⁸.

На сторінках «Архівної справи» В. Міяковський часто виступав і в якості рецензента, публікуючи аналітичні огляди випусків журналу «Архивное дело» органу Центрального архіву Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (далі РРФСР), який виходив у Москві з 1923 р. На сторінках «Архивного дела» розглядалися проблеми теоретичного характеру, а також та практичні питання архівістики та археографії, що робило журнал цікавим як для фахівців-архівістів, які мали можливість ознайомитися з науковою та практичною діяльністю провідних архівів Росії та Західної Європи, так і для широкого кола вчених-істориків, співробітників музеїв та бібліотек, які працювали з архівними документами. Вже у перші роки видання журнал став, за висловом В. Міяковського, «надзвичайно інтересним і живим», а з часом відбулося його «внутрішнє зміцнення»¹⁹. Рецензуючи V--VI та VII випуски «Архивного дела» за 1926 р., В. Міяковський наголошував на тому, що вони мають «виключний інтерес» для архівних працівників. На думку вченого, особливу увагу слід було звернути на низку публікацій з організації роботи з архівними документами, їх обліку та описування, укладання наукового-довідкового апарату до архівних фондів. Серед проаналізованих ученим праць були «Робота поверочной и разборочной комиссий» С. Богоявленського, «Топографические указатели к архивным фондам» М. Вишневського, «Учет архивной работы» М. Бєльчикова, «Условия труда архивных работников» В. Домбровського, «Архив, библиотека и музей» І. Маяковського та ін.²⁰

Увагу В. Міяковського-рецензента привернув також ХІ--ХІІ випуск «Архивного дела» за 1927 р., у якому було опубліковано матеріали 2-ї конференції архівних працівників РРФСР! Проаналізувавши виступи представників архівів автономних республік, областей та країв РРФСР! учений констатував, що вони містять цінну інформацію про історію та сучасний стан архівної справи в національних регіонах Росії. Звернувши увагу на характерні проблеми регіональних архівних установ (недостатнє фінансування, малі штати, плинність кадрів, відсутність пристосованих приміщень, втрату фондів через несвоєчасну їх концентрацію), В. Міяковський зазначив, що першим кроком для вирішення цих проблем мало б стати розроблення законодавства про організацію роботи автономних, обласних і крайових автономних архівних органів. На думку вченого, загальний інтерес читацької аудиторії «Архивного дела» мали привернути статті Я. Ждановича про роботу відділів національної культури в історичних архівах автономних республік й областей, Є. Тарле про організацію архівної справи в Західній Європі та про діяльність провідних французьких архівів²¹.

Значна частина рецензії В. Міяковського на ХІІІ-й випуск «Архивного дела» (1927) була присвячена розгляду статей І. Голубцова «Краеведческие поправки к организации архивного дела в РСФСР» та Я. Ждановича «Взаимоотношения Центрархива РСФСР з Центрархивами союзных республик». У своїй праці I. Голубцов, аналізуючи різні підходи до організації архівної справи в Росії, обстоював доцільність організації архівної справи виключно державними установами й критикував позицію відомого російського архівознавця І. Маяковського, який відстоював право деяких науково-громадських товариств, зокрема краєзнавців, на організацію місцевих архівів, які могли стати в нагоді при проведенні краєзнавчих досліджень. І. Голубцов вважав таку позицію «регресом у справі архівного будівництва» та «кроком назад до кустарництва старих архівних комісій»²². В. Міяковський у своїй рецензії зауважив, що проблема, на яку звернув увагу І. Голубцов, актуальна й для України, де також швидкими темпами розвивався краєзнавчий рух. Оскільки краєзнавці широко співпрацювали з окружними архівами, музеями та бібліотеками, на думку вченого, архівним працівникам було б варто координувати свою діяльність з науковими товариствами краєзнавців та активніше залучати краєзнавців до розбудови архівної справи. Проте, на переконання В. Міяковського, «керувати та відповідати за правильність і плановість роботи по архівній лінії» мусили виключно архівні органи²³.

Аналізуючи працю Я. Ждановича, у якій розкривалася історія стосунків між Центрархівом РРФСР і центральними архівами України, Білорусі та інших союзних республік та наголошувалося на керуючій ролі Центрархіву РРФСР в архівному будівництві союзних республік, В. Міяковський, визнаючи пріоритет Центрархіву РРФСР «на шляху повної централізації архівної справи», звернув увагу на неточності при розкритті процесу архівного будівництва в Україні. Зокрема, вчений зазначив, що стосунки між Головним архівним управлінням у Києві та Центрархівом РРФСР розвивалися у сфері взаємного обміну інформацією та досвідом, а керівна роль останнього на той час полягала передусім у розробці методичних стандартів для запровадження у діяльності архівних установ союзних республік²⁴.

Підсумовуючи наукову діяльність В. Міяковського у галузі архівознавства у 1920-х рр., варто навести думку І. Матяш, яка зазначала, що В. Міяковський поряд з В. Веретенніковим, В. Барвінським, В. Нікітіним, В. Романовським, Ф. Герасименком та І. Шабатіним був одним із продуктивніших авторів, що публікувалися в українській архівознавчій періодиці у 1920-х рр. Як наголошувала дослідниця, ці вчені «збагатили своїми працями українське архівознавство й активно сприяли поступу архівної справи»²⁵.

Оскільки наприкінці 1920-х рр. В. Міяковського було репресовано, до наукової роботи, зокрема в галузі архівознавства, вчений зміг повернутися лише під час Другої світової війни. До 100-ліття Археографічної комісії та Архіву давніх актів і 25-ліття Головного історичного архіву імені В. Б. Антоновича він планував видати науковий збірник у двох томах. Згідно плану-проспекту ювілейного видання, який В. Міяковський розробив у 1942 р., перший том планувалось присвятити історії та історіографії архівної справи, другий охоплював питання методики архівознавства, бібліографію архівної справи, словник архівних діячів. Також передбачалася публікація джерел (офіційних документів, мемуарів) з історії архівної справи та окремих архівів. Крім того, готувалися нариси про видатних архівістів, які мали відобразити персональний вклад учених у розвиток архівної справи. До авторського колективу В. Міяковський планував залучити 36 науковців, зокрема О. Багалій-Татаринову, О. Водолажченко, М. Геппенера, П. Глядківського, І. Крип'якевича, П. Курінного, В. Маслова, О. Назаревського, О. Остроградську, Н. Полонську-Василенко, О. Степанишину та ін.²⁶. В. Міяковський також мав намір залучити до цієї роботи й українських учених, що мешкали за кордоном. Так, на його прохання взяти участь у ювілейному виданню відгукнувся історик Михайло Дмитрович Антонович, що мешкав у Бреслау (нині м. Вроцлав, Польща). Він зголосився підготувати для збірника огляди українських археографічних видань і архівних публікацій та україніки в європейських архівах, бібліотеках і музеях²⁷. Однак, цей проект залишився невтіленим. На переконання І. Матяш, яка відмітила «його комплексність і оригінальний підхід», він і «донині становить науковий інтерес»²⁸.

Вже в еміграційний період в «Енциклопедії українознавства», що виходила з 1949 р. під егідою Наукового товариства ім. Шевченка у Європі, побачили світ статті В. Міяковського «Архіви та архівна справа» («Енциклопедія Українознавства: загальна частина», 1949 р.) та «Архіви» («Енциклопедія Українознавства: словникова частина», 1955 р.), у яких учений вперше синтетично простежив витоки української архівістики²⁹. У статтях, зокрема, зазначалося, що архіви в Україні ведуть початок від давніх часів, коли документи зберігалися в монастирях, церквах і приватних збірках. Діяльність архівів як наукових установ розпочалася в середині ХІХ ст. із заснуванням Київської тимчасової комісії для розбору давніх актів (1843) і Центрального архіву давніх актів у Києві (1852). Дослідивши історію розвитку архівної справи в Україні протягом середини ХІХ ст. середини ХХ ст., В. Міяковський звернув увагу на те, що у 1930-х рр. в СРСР відбулася її надмірна централізація. З 1938 р. всі українські архіви були підпорядковані Москві, а їхня робота великою мірою залежала від політичних чинників. Значної шкоди українським архівам завдала Друга світова війна, під час якої великий масив документів було або знищено, або вивезено більшовиками та німецькими окупантами. Вчений також відзначив діяльність архівних центрів української еміграції, зокрема Музею визвольної боротьби України (далі МВБУ) в Празі (1925-1948) та Музею-архіву УВАН у Нью-Йорку.

У праці, присвяченій 20-річному ювілею Музею-архіву УВАН, яку В. Міяковський підготував спільно з О. Волошиною і Т Іванівською, авторами було відображено процес створення Музею-архіву як центрального сховища для збирання та збереження матеріалів з історії української еміграції. Зокрема, зазначено, що Музей-архів УВАН було засновано у 1945 р. як продовження МВБУ в Празі, який, на переконання авторів розвідки, був «достойним прикладом організації центрального комплексного книжково-архівно-музейного сховища поза межами рідної землі»³⁰. У дослідженні висвітлюється діяльність Музею-архіву УВАН протягом 1945-1965 рр., внесок у його становлення таких діячів, як В. Дорошенко, А. Животко, Л. Бачинський, М. Марковський, І. Коровицький, Л. Биковський, Т Олесіюк, В. Шугаєвський та ін., розкривається склад збірок основних відділів Музею-архіву УВАН: 1) друкованих видань і книжкових колекцій, 2) рукописних пам'яток та архівних колекцій, 3) речових пам'яток і музейних колекцій. В окремій розвідці В. Міяковського йдеться про церковний відділ Музею-архіву УВАН³¹.

Продовжуючи характеризувати процес комплектування та організації зберігання документів у Музеї-архівів УВАН, у 1970 р. В.Міяковський спільно з О. Волошиною та Т Іванівською опублікували огляд його праці за 1966 1968 рр.³², у якому зазначили, що за цей період фонди Музею-архіву збільшилися на 39664 одиниць зберігання. До Музею-архіву УВАН надійшли колекції матеріалів громадсько-культурного та церковного діяча О. Теребуса, письменниць Л. Коваленко та Д. Гуменної, поета та художника Д. Бурлюка, професора М. Маркевича, вченого-соціолога, поета та громадського діяча М. Шаповала, журналіста А. Коршнівського, поета Є. Маланюка, дослідника історії української преси О. Животка, історика й економіста, дійсного члена УВАН Д. Солов'я, археолога та музейного діяча В. Шугаєвського, композиторів І. Тьороха й М. Гайворонського та ін. У цей період до Музею-архіву УВАН поступили дари від О. Гайдамаки (світлини Т Шевченка, О. Лазаревського, М. Лазаревського, М. Костомарова, Г Честяхівського), родини Драгоманових (комплект часопису «Громада» та збірка літератури про М. Драгоманова), В. Павловського (колекція друкованих і рукописних нот), Л. Биковського (рукописи різних авторів), Віри Вовк (рукописи, листування та фотографії письменниці), О. Перхорович (книги та ілюстративні матеріали до відділу Шевченкіани) тощо. Мистецькі збірки Музею-архіву поповнилися творами Л. Ґеца, С. Литвиненка, М. Бутовича, М. Кравчука, Я. Гніздовського та ін.

Згадана праця висвітлює щоденну копітку роботу співробітників Музею-архіву УВАН на чолі з В. Міяковським, які проводили реєстрацію, систематизацію та первинну обробку нових надходжень, складання описів і перевірку наявності раніше набутих матеріалів, виявлення дублетів й каталогізацію друкованих видань тощо. Матеріалами Музею-архіву УВАН широко користувалися дослідники, зокрема О. Архімович, Д. Горняткевич, О. Домбровський, Н. Осадча-Яната, І. Світ, Ю. Шевельов та ін. На прохання О. Архімовича, Н. Осадчої-Янати, Л. Винара, І. Лисяка-Рудницького, Є. Маланюка та деяких інших дослідників співробітники Музею-архіву виготовляли фотокопії документів. Періодично на базі фондів Музею-архіву УВАН влаштовувалися виставки українських митців (Л. Ґеца, М. Бутовича, В. Винниченка), а до конференцій УВАН завжди готувалися експозиції з матеріалів Музею-архіву.

Отже, В. Міяковський, будучи організатором архівної справи, архівістом-практиком, значну увагу у своїй діяльності приділяв також дослідженню теоретико-методологічних засад її функціонування, був автором низки праць в галузі архівознавства, що висвітлювали хід архівної реформи в Україні під час національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. і в післяреволюційний період, історію та діяльність українських архівних установ, внесок різних діячів у розвиток архівознавства та розбудову українських музеїв і архівів, а також торкалися окремих практичних питань розбудови архівної справи. Фундаментальні проблеми розвитку архівної справи Володимир Міяковський вбачав у відсутності єдиної системи архівних установ на всіх рівнях і створення належних умов для їх взаємодії. Поряд з цим, В. Міяковський пропонував дотримуватися принципу цілісності архівних фондів. Важливу увагу при формування власної концепції реорганізації він приділяв аналізу праць закордонних фахівців в галузі архівознавства. Критично аналізуючи пропозиції архівістів, В. Міяковський у своїх численних рецензіях визначав найконструктивніші пропозиції щодо вдосконалення архівної системи.

В. Міяковський відіграв значну роль у проведенні архівних реформ та розбудові системи архівних установ в УСРР, а установи під його керівництвом перетворилися у потужний архівний та культурний центр української еміграції. Визначний внесок був зроблений ученим і в збереження національної історико-культурної спадщини в еміграції, заснування одного з найбільших осередків зарубіжної україніки Музею-архіву УВАН ім. Д. Антоновича у Нью-Йорку. Все це дає підстави зробити висновок про надзвичайну цінність архівної діяльності та архівознавчої спадщини В. Міяковського, важливість її вивчення для глибшого розуміння складних процесів формування Національного архівного фонду у ХХ ст.

Література

1 Міяковський В. Доля архівної справи // Слово. 1919. 19 жовтня № 29. С. 2; його ж. Культурні здобутки // Літературно-науковий вісник. 1919. № 4-6. С. 66-75; його ж. Центральний історичний архів ім. В. Б. Антоновича в Києві. // Архівна справа. 1925. № 1. С. 101-118; його ж. Архівний з'їзд у Москві (14-19 березня 1925 р.) // Архівна справа. 1925. № 1. С. 155-162; його ж. Про реконструкцію архівного фонду // Архівна справа. 1927. № 4. С. 22-27; його ж. Рец.: Архивное дело. Выпуск V-VI. Центральный архив РСФСР, 1926 г. // Архівна справа. 1927. № 2-3. С. 112-113; його ж. Рец.: Архивное дело. Выпуск ХІ-ХІІ-1927. Центральный архив РСФСР // Архівна справа. 1928. № 5-6. С. 114-115; його ж. Рец.: Архивное дело. Выпуск ХШ. 1927. Центральный архив РСФСР // Архівна справа. 1928. № 7. С. 81-83; його ж. Музей-архів УВАН і церковний відділ його // Наша церква: Буфало. 1953. Т. І, № 4. С. 6-7; його ж. Архіви та архівна справа // Енциклопедія Українознавства: загальна частина. Мюнхен; Нью-Йорк: Видавництво «Молоде життя», 1949. Т. 3. С. 1016-1018; його ж. Архіви // Енциклопедія Українознавства: словникова частина. Париж; Нью-Йорк: Видавництво «Молоде життя», 1955. Т. 3. С. 69-70; його ж. Музей-Архів ім. Дмитра Антоновича Української вільної академії наук (1945-1965) / В. Міяковський, О. Волошина, Т. Іванівська. Нью-Йорк, 1967. С. 50-58.

2 Матяш І. Б. Архівна справа в Україні 1917-1921 рр.: особи, події, здобутки // Пам'ятки. К., 1998. Т. 1. С. 5, 8-10; її ж. Українська архівна періодика 1920-1930-х рр.: історія, бібліографія, бібліометрія / ред.: О. С. Онищенко; НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. К., 1999. 480 с.; її ж. Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років. К., 2000. 592 с.; Нариси історії архівної справи в Україні / За заг. ред. І. Матяш та К. Климової. К., 2002. 612 с.

3 Матяш І. Б. Вадим Модзалевський і Володимир Міяковський: співпраця на ниві архівістики // Матяш І. Б. Особа в українській архівістиці. Біографічні нариси. К., 2001. С. 32-56.

4 Матяш І. Б. «Надіюся, що ця сторінка з історії архівної справи на Вкраїні буде цікава для фахівців цього діла...» (Маловідомий сюжет історіографії архівознавства) // Студії з архівної справи та документознавства 1999. Т 4. С. 187-195.

5 Білокінь С. І. Архівіст Володимир Міяковський // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби Визвольних Змагань. 1917-1921 рр.: збірник наукових праць. К., 1998. С. 213-222; його ж. Володимир Міяковський діяч української книги // Вісник Книжкової палати. К., 1998. № 2 (20). С. 39-43; його ж. Таємниці архівів не вічні...: Володимир Міяковський. 1888-1972 // Сучасність. 1998. № 10. С. 57-80.

6 Білокінь С. І. Володимир Міяковський 1888-1972 // Вісті Української вільної академії наук (Нью-Йорк). 2000. № 2. С. 201-267.

7 Подкур Р Ю. Володимир Варламович Маяковський як історик, краєзнавець, організатор архівної справи в Україні (маловідомі сторінки життя та діяльності) // Проблеми історії та методології історичної науки. Харківський історіографічний збірник. Харків, 1998. Вип. 3. C. 147-151.

8 Палієнко М. Г. Скарбниця української історії в США (З історії створення та діяльності Музею-архіву ім. Д. Антоновича Української Вільної Академії Наук) // Студії з архівної справи та документознавства. К., 2002. Т. 8. С. 204-210; її ж. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій) . К., 2008. С. 13, 266, 268, 299, 404, 409, 412-417, 419-420, 423, 443, 461.

9 Сидорова О. Внесок В. Міяковського у формування і функціонування Музею-архіву УВАН у США // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. К., 2015. № 1 (124). С. 41-45.

10 Міяковський В. Доля архівної справи // Слово. 1919. 19 жовтня № 29. С. 2.

11 Міяковський В. Культурні здобутки // Літературно-науковий вісник. 1919. № 4-6. С. 66-75.

12 Там само. С. 74.

13 Пам'ятки. К., 1998. Т. 1. С. 102-103.

14 Міяковський В. Центральний історичний архів ім. В. Б. Антоновича в Києві // Архівна справа. 1925. № 1. С. 101-118.

15 Міяковський В. Архівний з'їзд у Москві (14-19 березня 1925 р.) // Архівна справа. 1925. № 1. С. 155-162.

16 Міяковський В. Про реконструкцію архівного фонду // Архівна справа. 1927. № 4. С. 22-27.

17 Там само. С. 23.

18 Там само. С. 27.

19 Міяковський В. Рец.: Архивное дело. Выпуск V-VI, 206 с. Выпуск VII, 158 с. VII. Центральный архив РСФСР, 1926 г. // Архівна справа. 1927. № 2-3. С. 111.

20 Міяковський В. Рец.: Архивное дело. Выпуск V-VI. Центральный архив РСФСР, 1926 г. // Архівна справа. 1927. № 2-3. С. 112-113.

21 Міяковський В. Рец.: Архивное дело. Выпуск XI-XII-1927. Центральный архив РСФСР // Архівна справа. 1928. № 5-6. С. 114-115.

22 Міяковський В. Рец.: Архивное дело. Выпуск XIII. 1927. Центральный архив РСФСР // Архівна справа. 1928. № 7. С. 81.

23 Там само. С. 82.

24 Там само. С. 82-83.

25 Матяш І. Б. Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років. К., 2000. С. 540.

26 Там само. С. 347-348.

27 Шаповал А. І. Листи Михайла Антоновича до Володимира Міяковського 1942-1945 рр. // Київська старовина. 2011. № 3. С. 106-107.

28 Матяш І. Б. Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років. К., 2000. С. 348.

29 Порський В. [Міяковський В. В.] Архіви та архівна справа // Енциклопедія Українознавства: загальнаа частина. Мюнхен; Нью-Йорк: Видавництво «Молоде життя», 1949. Т. 3. С. 1016-1018; його ж. Архіви // Енциклопедія Українознавства: словникова частина. Париж; Нью-Йорк: Видавництво «Молоде життя», 1955. Т. 3. С. 69-70.

30 Міяковський В., Волошина О., Іванівська Т. Музей-Архів ім. Дмитра Антоновича Української вільної академії наук // Українська Вільна Академія Наук. Ювілейне видання. Нью-Йорк, 1967. С. 58

31 Порський В. [Міяковський В.] Музей-архів УВАН і церковний відділ його // Наша церква: Буфало. 1953. Т І, № 4. С. 6-7.

32 Міяковський В. Музей-Архів ім. Дмитра Антоновича в роках 1966-1968 / В. Міяковський, О. Волошина, Т Іванівська // Вісті УВАН. Нью-Йорк, 1970. Ч. 1. С. 50-51.

Размещено на Allbest.ru