Значення таїнства вінчання у шлюбно-сімеиних відносинах студентської молоді: традиція та сучасність (на матеріалах міста Києва)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Значення таїнства вінчання у шлюбно-сімеиних відносинах студентської молоді: традиція та сучасність (на матеріалах міста Києва)

У статті висвітлено питання про значення таїнства вінчання в шлюбно- сімейних відносинах сучасної студентської молоді. Наголошується, що оскільки цей обряд має велику історичну цінність та культурну спадщину, його роль та значення завжди змінювались в залежності від моделі державної влади та громадського розвитку людини в різні епохи. В українському традиційному суспільстві таїнство вінчання мало значний вплив на укладання шлюбів молодих людей. Однак, з плином часу, відбулися зміни в церковному житті. Церква зазнала утисків від радянської влади і була відокремлена від держави, тому обряд таїнства вінчання був заборонений. Щодо студентської молоді початку XXI ст. зроблено висновок, що церковний шлюб поступово набуває все більше вагомого значення в житті молодих людей: свобода людини дозволила вільно обирати шляхи утворення та розвитку нових молодих сімей, бо почала базуватися на добровільному виборі та вільному волевиявленні шлюбної поведінки.

Ключові слова: таїнство вінчання, церковний шлюб, сім'я, студентська молодь, обряд, звичаєве право, припинення шлюбу.

У традиційному українському суспільстві XIX ст. не існувало розуміння офіційного чи цивільного шлюбу, оскільки тоді цим поняттям не давала розвиватися висока християнізація тогочасного суспільства. Натомість єдиною формою укладання союзу між жінкою та чоловіком, що засвідчувала б законність їхніх сімейних відносин, було церковне таїнство, яке відбувалося у формі вінчання. У традиційних уявленнях вінчання являло собою шлюб, освячений церквою, під час укладання якого Господь своєю присутністю з'єднував душі закоханих в єдине ціле.

На превеликий жаль, тема дослідження ролі таїнства вінчання в традиційному суспільстві та в сучасності досить вузько представлена у вітчизняній історіографії, тому опираючись на аналіз окремих аспектів історії української церкви та церковного (канонічного) права, яким присвячені дослідження 1.1. Огієнка [6], М.В. Лубської [8], можна охарактеризувати роль таїнства вінчання у традиційному українському середовищі XIX ст. і виявити характерні зміни та спільні риси, які прослідковуються у ставленні до церковного шлюбу студентською молоддю XXI ст. у порівнянні з минулими поколіннями. Зокрема, у праці В. О. Кулікова та М.В. Проценка «Соціальна історія Наддніпрянської України в другій половині XIX - на поч. XX ст.» можемо простежити, яким чином звичаєве право впливає на шлюб, що укладається перед Богом та його значення для традиційного українського суспільства.

Загалом же мета цього дослідження полягає, в першу чергу, в з`ясуванні ролі таїнства вінчання у шлюбно-сімейних відносинах сучасної студентської молоді міста Києва.

Традиційно на теренах українських земель був поширений лише один вид шлюбу - моногамний, тобто єдиношлюбний. Слід зазначити, що моногамний шлюб - це форма шлюбу, за якою чоловік може одружитися лише з однією жінкою, а жінка виходить заміж за одного чоловіка.

Для того, щоб одружитися, наречений і наречена були зобов'язані повідомити про своє бажання створити сім'ю приходського священика у письмово або усно [7, с. 24]. Наречені обов'язково повинні були надати церкві повну інформацію про себе: прізвища, ім'я, чини та стани. Після цього священик оголошував про таїнство парафіянам і якщо ніхто з них не повідомляв про факти, що перешкоджали укладанню шлюбу, в спеціальній обліковій книзі робився запис, під яким підписувався священик, поручителі нареченого і нареченої і власне самі молоді.

Перед початком виконання таїнства вінчання молоді повинні були скласти присягу, бо за церковними канонами без цього дійства таїнство не було законним. Цей обряд присяги молодих на вірність один одному існував переважно на землях України, тому інші православні слов'янські церкви його не виконували. Обряд присяги на вінчання був записаний митрополитом Петром Могилою у требник, який вийшов у світ 1646 р., але згодом, за царським наказом від 5 жовтня 1720 р. по всій території Російської імперії почали друкувати требники єдиного зразка, що стало причиною загибелі деяких українських церковних звичаїв, зокрема, обряду присяги на вінчання [6].

Розглядаючи назву «таїнство вінчання», можна впевнено говорити про теологічне значення цього обряду, бо у всякому таїнстві виділяються дві риси - форма і матерія. Тому, опираючись на канонічне право, робимо висновок про те, що виходячи з теорії про матерію шлюбу, наречені мали право на тіло, або ж на слова та знаки, за допомогою яких молоді прагнули єдності в спільному житті та тілі один одного, яке в свою чергу і виражалося в укладанні шлюбу [8, с. 458].

Безпосередньо таїнство шлюбу в Україні складалося з символічних актів: змовин, заручин, сватання, які передували складній символічній шлюбній церемонії. У давні часи вони були відокремлені один від одного згідно за часом укладання. Навіть, після таїнства вінчання молоді не мали права на спільне сімейне життя, тому повінчані молоді жили кожен зі своїми батьками до весілля. Але після рішення Священного Синоду Російської імперії, яке увійшло в дію у 1775 р. [8, с. 446], під час укладання таїнства вінчання з молодих вимагалося брати підписку про те, що після завершення цього процесу вони мали почати жити як подружжя разом, не чекаючи весілля. Таким чином, тиск з боку держави призвів до виникнення нової практики вінчання і святкування весілля в один день. Тому, вважається, що церковне вінчання стало обов'язковою складовою частиною весільних обрядів та звичаїв, оскільки на цих дійствах були завжди присутні всі члени громади, які підтверджували те, що молоді стали чоловіком і дружиною.

При здійсненні таїнства вінчання в православній церкві потрібно, щоб наречені були християнами православної віри та щоб вони не були близькими родичами як у кровній, так і в духовній спорідненості (у слов'ян шлюб допускався між родичами, починаючи тільки з четвертого ступеня споріднення).

У традиційному українському суспільстві XIX ст. парубки одружувалися після служби у війську і вік нареченого мав бути не менше вісімнадцяти років, а нареченої - не менше шістнадцяти років [7, с. 24]. Звичаєве право, що існувало на рівні громади і сім'ї, забороняло церкві вінчати молодих, якщо вони не досягли шлюбного повноліття. Шлюбне повноліття визначалося канонічним правом і не завжди співпадало зі звичаєвими нормами громади. Тому, за наказом Священного Синоду від 19 липня 1830 р., було встановлено два види вікового шлюбного повноліття - звичаєве і церковне [8, с. 453]. За церковним шлюбом визначався вік для нареченого вісімнадцять років, а для нареченої - шістнадцять років, а звичаєвий шлюб закріплювався для дівчат у чотирнадцять років, а для хлопців у шістнадцять років, але якщо парубки не пройшли службу у війську, то вони не мали змоги укласти шлюб зі своєю обраницею.

Звичайно, церковні шлюби укладалися і в більш ранньому віці, але на те мали бути досить вагомі причини. Окремими випадками для укладання шлюбу могли слугувати рання вагітність, народження дитини, висновок лікаря про стан здоров'я нареченої або нареченого чи згода місцевої влади на укладання шлюбу.

Практика масового вінчання перестала існувати серед народу через деякий час після встановлення радянської влади. Наповнення громадянським сенсом шлюбу пов'язане з відокремленням церкви від держави, про що свідчить декрет про відокремлення церкви від держави, який був виданий у 1918 р. Тому, коли уряд «посварився» з церквою, то до середини 50-х рр. XX ст. спроба провести церковне таїнство вінчання могла навіть привести до суворого покарання.

Навіть в той момент, коли радянська влада почала лояльніше ставитися до таїнства вінчання, нове покоління молодят, яке виховувалося на державних заборонах у зв'язках з церквою, не поспішало вінчатися. Покоління виросло в атмосфері атеїзму, бо з дитинства їм прищеплювали переконання про те, що релігія є непотрібною річчю, тому цілком природно, що зі скасуванням заборони ніхто з них не проявляв масового бажання вінчатися. Більше того, таїнство вінчання почало відроджуватися тільки після періоду перебудови і з плином часу ця гарна традиція стала згадуватися, поступово обростаючи всілякими необхідними деталями.

З недавнього часу таїнство вінчання в церкві придбало дуже широку популярність серед молодят, а особливо серед сучасної студентської молоді. Часто можна бачити, як молоді відразу після офіційної реєстрації своїх відносин в РАЦСі їдуть в храм для скріплення свого подружнього союзу духовними узами. З опитування молодих студентських сімей видно, що всі вони ставляться до вінчання виключно позитивно [4].

Однак, насправді, погляди студентів не є настільки одностайними. Для однієї частини студентів міста Києва, яка відзначається особливою духовною зрілістю та релігійною обізнаністю, жити в шлюбі лише на основі реєстрації офіційного шлюбу є ненормальним явищем, адже за християнськими нормами лише після того, як наречений і наречена укладуть шлюб перед Богом, вони є чоловіком і дружиною [2]. Якщо ж цієї процедури не відбулося, то життя такого подружжя за церковними нормами та канонічним правом нічим не відрізняється від блуду, тому укладати офіційний шлюб без церковного вони вважають недоречним і наполягають на одночасному укладені обох видів сімейного союзу. Цікаво відзначити, що більшість студентів, які поділяли цю думку, є вихідцями із Західної України [3]. Говорячи про Західну Україну, то можна також сказати, що ця частина українських земель відрізнялася особливою духовною зрілістю і релігійною обізнаністю, бо коли припинився вплив Священного Синоду, обряд присяги на вінчання відновився на Волині. Тому молоді люди тепер часто просять священика перед початком вінчання дотримуватися виконання обряду присяги на вірність, щоб подружжя міцніше було [6].

Для іншої частини студентської молоді таїнство вінчання є надзвичайно серйозним і відповідальним кроком у житті. З огляду на це, вони вважають, що негайне укладення шлюбу перед лицем Господа після офіційної реєстрації є недоречним, адже досить часто виникають такі життєві ситуації, за яких подружжя може розлучитися, а укладення церковного шлюбу означає, що пара буде разом не лише під час земного життя, а й на небесах [1]. У рамках висвітлення думки цієї частини студентства доречно згадати поняття «розвінчання». таїнство вінчання молодь шлюб

Серед широких мас існує така думка, що якщо існує розлучення, то існує і розвінчання. Однак такого поняття, як «розвінчання» в церкві не існує. Не існує й обряду з розірвання церковного шлюбу. У православній церкві про нерозривність шлюбу - таїнства говорять як і про нерозривну єдність Христа і церкви [8, с. 452]. Якщо після розриву офіційного шлюбу через деякий час хтось із членів колишнього подружжя вирішить повінчатися з новим обранцем, або обраницею, потрібно отримати спеціальний дозвіл, або благословення на повторний церковний шлюб. Але цей процес відбувається не через розвінчання, а через причини, що припиняють церковний шлюб у православній церкві. Такими вагомими причинами є: смерть одного з подружжя або його засудження і заслання; посягання на життя дружини чи чоловіка; божевілля; аборт; інші види гріховності - пристрасть, перелюб, імпотенція та егоїзм [7, с. 25].

Водночас, церква ставиться терпимо до укладання другого, а то й третього церковного шлюбу. Однак, всі наступні шлюби вже не вважаються таїнством, як перший, але все ж таки вони мають свою єдність із Христом і церквою й змушують відповідати молодих людей за свою гріховність перед Господом Богом. Якщо ж у обох молодят цей шлюб - повторний, то таїнство вінчання відбувається «другим чином», без покладання вінців. Але якщо один з них вінчається вперше, то церемонія проходить з покладанням вінців. Таким чином, процедури розвінчання зі своїм колишнім партнером після розриву офіційного шлюбу за церковними канонами не існує, можливо тільки припинити дію таїнства без розривання шлюбних уз перед Богом або взяти дозвіл на вінчання нової сім'ї [5].

Не дивлячись на відсутність поняття «розвінчання» в офіційних церковних догмах, деякі підприємливі священики проводять цей, так званий, обряд - таїнство над розлученими парами. Один зі студентів підтвердив на прикладі своєї сестри наявність та практику проведення священослужителями подібних сумнівних церковних обрядів. Загалом, респонденти вказували, що такі негідні справи підривають авторитет церковників серед народу, а подібна поведінка є смішною і звичайним спекулюванням на сімейних бідах людей [1]. У зв'язку з цим, студенти вказували, що в наш час поняття «людина і Бог» та «людина і церква» повинні існувати окремо і ніяким чином не переплітатися.

Як вже зазначалося, серед нинішньої студентської молоді міста Києва таїнство вінчання користується помітною популярністю. Однак є й такі студентські сім'ї, в яких члени подружжя або негативно ставляться до цього таїнства, або просто не вважають за доцільне укладати його. В такій ситуації вирішальну роль в прийнятті рішення про втілення в життя цього церковного звичаю нерідко переймають на себе батьки молодят, або дідусі та бабусі. Студентська молодь зазначила, що, зважаючи на сакральність церковного шлюбу для молодої студентської пари, члени майбутнього подружжя повинні самостійно приймати рішення про те, узаконювати свої стосунки перед Богом чи ні. У таких справах будь-яка спроба тиску на молодих людей може розцінюватися як недобровільне прийняття вінчального таїнства, що за християнськими догмами є великим гріхом.

Слід також відзначити, що незважаючи на яскраво виражену прихильність до вінчання, студенти Києва не до кінця знають всі тонкощі проведення цього дійства. Так, неодноразово було зазначено, що оскільки церковний шлюб в традиційних уявленнях українців відігравав не лише провідну, а й вирішальну роль, то й в нинішніх умовах було б вірним спочатку створювати сім'ю на церковних приписах, а лише потім надавати своєму шлюбу офіційну юридичну силу перед державою. Але існують відомості, що ці норми та правила були змінені, про що свідчить декрет про відокремлення церкви від держави, який був виданий у 1918 р., в ньому говорилося про те, що віруючі люди мали право спочатку реєструвати свій шлюб в органах РАЦСу, а лише потім зважуватися на церковне таїнство вінчання. Таким чином, цим декретом скасовувалась вся юридична сила церковного шлюбу [8, с. 447].

Тому більшість сучасних церков перед початком проведення вінчання над нареченим та нареченою вимагає від своїх підопічних підтвердження зареєстрованого сімейного статусу своєї сім'ї, таким чином, укласти шлюб перед Господом до того, як буде зареєстровано офіційний шлюб, як того хотіли дехто з наших респондентів, неможливо.

З огляду на наведені факти, впевнено можна вести мову про те, що церковне таїнство вінчання відіграє помітну роль в шлюбно-сімейних відносинах студентської молоді Києва. Оскільки на сьогоднішній день церква і держава мають безпосередній вплив на формування та утворення студентської сім'ї, то молоді люди почали повертатися до церковних канонів та виконувати канонічні норми, тому останнім часом помітно зріс інтерес до церковного шлюбу зі сторони молодих людей. Зазначимо, що таїнство вінчання - це відповідальний крок у житті пари, яка наважується прийняти таїнство, оскільки це визнання єдності пари перед Богом.

Однак, заслуговує на увагу думка відомого історика Ореста Левицького, що церковне вінчання без виконання весільного обряду не мало у шлюбній справі ніякого рішучого значення, а справлялося тільки як релігійний акт [9]. Тому свобода людини стала основним чинником у виборі укладання чи розірвання як шлюбних угод, так і церковного таїнства вінчання, бо базується на добровільності і вільному волевиявленні чи свободі шлюбної поведінки студентської молоді.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Архів КЕКІФ. - Ф. 40. - П. 2. - Од. зб. 23. - Арк. 11.

2. Архів КЕКІФ.- Ф. 40. - П. 2. - Од. зб. 29. - Арк. 11.

3. Архів КЕКІФ. - Ф. 40. - П. 2.- Од. зб. 30. - Арк. 6.

4. Архів КЕКІФ. - Ф. 40. - П. 2. - Од. зб. 32. - Арк. 7.

5. Обряд развенчания церковного брака / Авт. текста А.В. Белов [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://helprazvod. ru/razvod/obryadrazvenchaniya-cerkovnogo-braka.html

6. Огієнко І.І. Українська церква: Нариси з історії Української Православної Церкви: У 2 т.: Т. 1-2. - К. : Україна, 1993. - 284 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://litopys.org. ua/ohienko/oh.htm

7. Соціальна історія Наддніпрянської України в другій половині XIX - на поч. XX ст.: Посібник для практичних занять та самостійної роботи для студентів історичних факультетів / Упоряд. В.О. Куліков, М.В. Проценко. - Харків : Вид-во ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2007. - 63 с.

8. Церковне (канонічне) право: Підручник / В. Лубський, Є. Харьковщенко, М. Лубська, Т. Горба- ченко. - К. : Центр учбової літератури, 2014. - 640 с.

9. Крикун Ю. Орест Левицький - дослідник звичаєвого права українців XVI-XVII століть / Ю. Крикун // Етнічна історія народів Європи. - 2005. - Вип. 19. - С. 65-70.

Размещено на Allbest.ru