Писанкарство у період етнонаціонального відродження та його сучасні трансформації

Размещено на http://allbest.ru

3

УДК 398.332.12«198/201»

Писанкарство у період етнонаціонального відродження та його сучасні трансформації

Віктор Ткаченко

Переяслав-Хмельницький

Початок 1990-х рр. відомий піднесенням національної свідомості, інтересом до вивчення своїх історичних коренів, народного мистецтва. У цей період досить активно розвивається і саме писанкарство; зростає кількість майстринь-писанкарок; у писанковому орнаменті з'являються нові мотиви, не характерні для писанки; змінюється і сам орнаментальний мотив різних регіонів. Метою статті є висвітлення стану писанкарства у кінці 80-х - 90-х рр. ХХ ст., коли в Україні почалося етнонаціональне відродження та становлення незалежності.

Яворівська писанка, яка тиражується у великій кількості у вигляді мальованки (на дерев'яній заготовці), пишеться на чорному тлі, орнаментується в основному рослинним орнаментом - це велика, на всю площину яйця, рожева квітка, до якої додаються зелені, фіолетові, жовті квіти, галузки з листям. У такій писанці-мальованці втрачено її первісне призначення - бути оберегом. У 90-х рр. ХХ - на початку ХХІ ст. вона продається у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Києві та інших місцях, презентує Україну в ближньому і далекому зарубіжжі.

У цей період писанкарка із с. Шкло (Львівської обл.) М.С. Жукевис використовувала при розписі писанок геометричний і рослинний орнаменти: «букет», «вазонок», «дубок», «квіти», «рожі». Орнаменти «вазонок» і «букет» складаються з трьох-п' яти галузок, на яких розміщуються довільних розмірів листочки та ягідки. Центральна галузка вивершується трипелюстковою квіткою. Унизу «вазонок» закінчується трикутником, а мотив букету - парними або потрійними галузками з ягідками на кінцях. Інколи зверху над «вазонком», «букетом» майстриня пише сонце - символ весняного пробудження природи. Оздоблюючи писанку рослинним орнаментом, Марія Степанівна, залежно від поверхні яйця, малювала цілі композиції «вазонка» або «букета». Квіти писала на 4-6-8 пелюсток [6, с. 54-56]. Сьогодні писанки сіл Закарпаття, зокрема Ясині, здебільшого зі стилізованим рослинним орнаментом, майже геометричним; тло писанки бордове, орнамент із синьої та зеленої фарб; у поєднанні з геометричним орнаментом зображені коники й олені. Серед розмаїття українських писанок особливе місце займають лемківські - за колоритом вони одноколірні, переважно коричневі, фіолетові, рожеві; візерунок білий. Геометричний характер декоративних мотивів поступається місцем рослинно-квітковій орнаментиці. У селах Хустського району найчастіше трапляються яскраві зображення різноманітних садових і польових квітів, серед яких - троянди, півонії, лілії, тюльпани, чорнобривці, волошки.

Писанковий традиційний розпис бойків на Закарпатті на початку 1990-х рр. перебував у занепаді. Цим мистецтвом займалися поодинокі майстрині старшого віку. Натомість з'явилися зразки писанкового розпису у вигляді «мальованок» і зразки, виготовлені реверсивним способом декорування, - наклеюванням листочків рослин чи квітів на поверхню яйця з наступним фарбуванням шляхом занурювання в різноколірні барвники природного та хімічного походження. Характерним для сучасних писанок Закарпаття, зокрема, Хустського, Свалявського, Перечинського районів є те, що тлом для них послуговує біла поверхня шкаралупки яйця. Тут часто використовують чисті, не змішані кольори [12, с. 2].

За повідомленням М. Шутак, на Буковині писанкарі є в Путильському, Вижницькому, Кіцманському та Глибоцькому районах. У с. Виженці М. Фірчук винайшов унікальний спосіб консервації великодніх яєць. Майстер розколює писанку, вибирає з неї середину, чистить, обробляє спеціальним розчином клею та тирси, зліплює її знову докупи, і вона може довго зберігатись [15, с. 54].

У кінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. на Коломийщині була помітна тенденція занепаду власних традицій та перехід до багатої на орнаменти писанки. Причин занепаду розпису писанок у цій місцевості багато. Перша та, що до свят у Коломиї на базарі можна було купити писанки з різних куточків Гуцульщини і тому відпадала потреба самим розписувати великодню писанку. Друга - брак барвників [7, с. 207; 10, с. 63]. На Західному Поділлі варто звернути увагу на надзвичайно привабливі варіанти писанкарства, відомі здавна, зокрема, майстрів із с. Богданівка Заліщицького району Тернопільської області. Для декорування писанкарки використовують тільки дві чи три фарби, основна - чорна, допоміжні - жовта, червона, коричнева, зелена. Орнамент складається з «кривульки», «гребінців», «трикутників», «розеток», «крапок», скомпонованих філігранними білими лініями в компактні групи на глибокому чорному тлі. Кожна богданівська писанка - оригінальний самобутній твір [4, с. 23].

На Чернігівщині на початку 1990-х рр. зафіксовано існування писанкарства в селах Кучинівці та Рогізки Щорсівського району, Хлоп'яниках Сосницького району та селах Срібнянського, Ніжинського, Куликівського, Ічнянського районів. Однак найстійкішим цей звичай виявився в Сосницькому та Коропському районах [1].

Виготовляє писанки восковим способом К. Пушкар з с. Верби Коропського району. Для цього використовує пензлик, соломинку або пір'їну та барвники рослинного походження - цибулиння, кору вільхи чи інших дерев і рослин. Рослинні орнаменти вона виконує частіше не за зразками, а згадуючи ті, що бачила в дитинстві й робила колись її мама.

У с. Авдіївці Сосницького району писанки на початку 1990-х рр. виготовляла О.Чепурна, якій було понад 80 років. У її роботах переважали квіткові орнаменти - узор з білих цяток на коричневому тлі між лініями, які вона називає «човничочки». У тому ж селі З. Протасова малювала на яйцях квіти, «вербичку». Узори цих майстрів, виконані у восковій техніці, та писанки із с. Сира Верба Коропського району свідчать про продовження традиції давнього писанкарства [2, с. 68; 1].

Поступово відроджується писанкарство на Запоріжжі. За свідченням Т Лазарєвої, наукового співробітника Запорізького обласного музею народної творчості та етнографії, серед творчої інтелігенції дедалі більше спостерігається прагнення освоїти старовинну техніку писанкарства, і в першу чергу - воскову. Результати етнографічних досліджень, які проводили співробітники музею, показали, що в багатьох селах області (перш за все з україномовним та російськомовним населенням) писанкарство як своєрідний вид народної творчості достатньо широко розповсюджений. Технологія оформлення яєць майже всюди однакова і проста. Перевага надається звичайним крашанкам, використовуються анілінові барвники (жовтий, малиновий, зелений) інтенсивних відкритих тонів. Деякі наклеюють на поверхню яйця різноманітні фігурки, які вирізають з паперу, а потім опускають яйце у відвар. Після фарбування наклейки знімають і яйце виходить вкрите світлим узором на темному тлі. Інші замість паперових наклейок використовують листя різних рослин. Треті перед фарбуванням обертають яйце будь- якою тканиною, після чого на його поверхні залишаються складні розводи, так званий «мармуровий» узор.

Крім вищеназваних технік декорування писанок дуже часто можна натрапити на так звані «мальованки», що розписані пензлем акварельними або гуашевими фарбами. Узори досить різні - від рослинних мотивів (квіти, гілочки, окремі листочки) - до складних композицій релігійної тематики (зображення Богоматері та Христа, культових споруд). Дуже часто яйця з подібним розписом побутують як сувеніри, для виготовлення яких використовуються дерев'яні форми [9, с. 61].

Все більшого поширення набуває техніка виконання писанок, у якій поєднано використання писачків з травленням кислотою, а також технічних засобів, зокрема різних надфелів і бормашин, свердлильних інструментів. Завдяки такому поєднанню ми можемо бачити писанки, які оформлені вже мережковим орнаментом, що є більш характерним для вишивки.

Такі оригінальні писанки виконує майстриня-писанкарка із Київщини Л. Турукіна. Протравлені різнорівневі білі та кольорові писанки виготовляють переважно на гусячих, а тепер і страусиних яйцях, адже вони мають значно товщу шкаралупу, на якій краще видно рельєф і його можна зробити глибшим. Непокриті воском місця витравлюють до потрібного рівня, від чого малюнок робиться об'ємним [13. Навчає писанкарству дітей і всіх бажаючих під час проведення майстер-класів, проводить уроки в недільних та загальноосвітніх школах, дає приватні заняття. Вона - член спілки майстрів народного мистецтва. Н. Зелінська з смт. Клавдієво має дві вищі педагогічні освіти: біолог та вчитель трудового навчання, працює у школі. Писанкарством займається з 1996 р., також навчалася у С. Вискочил. У місцевій школі веде гурток писанкарства, в якому займаються учні з першого по десятий класи. Майстриня володіє техніками дряпання і капання, основною є традиційна воскова техніка розпису писанок. Улюбленими є мотиви Київщини, також виготовляє писанки з авторськими малюнками.

Капітоліна Шевченко з с. Ковалин Переяслав-Хмельницького району юність провела на Кіровоградщині, після чого на 30 років переїхала до Сибіру. У 2003 р. повернулася в Україну й оселилася у Ковалині. З 2007 р. розписує писанки, сама перейняла в майстринь-писанкарок техніку воскового розпису. Володіє також техніками дряпання та травлення кислотою. Їздила у Києво-Печерську Лавру на спеціальні курси.

Тонкощі писанкарства пізнає з літератури, вивчає символіку, підтримує контакти з досвідченими колегами. Крім вищеназваних майстрів Київщини відомими є Н. Фененко з Києво-Святошинського р-ну та Б. Шевченко з м. Василькова. писанкарство орнамент декоративний україна

Писанкарка з Луганщини Т. Коновал почала створювати мініатюри в теплій гамі з темно-коричневого, бежевого та білого кольорів. Шар за шаром покриває поверхню яйця воском, пише орнаменти й періодично занурює у місткість із кислотою - поверхня писанки, не вкрита воском, світлішає, втрачаючи кольори, щоб наприкінці стати білою. Шкаралупа яйця в протравлених місцях тоншає, а малюнок стає рельєфним [8].

Для майстрів писанкарства сьогодні притаманна зацікавленість міфологічними персонажами й алегоричними мотивами. Сам міф, який є засобом переосмислення реальності, вимагає від митця потрійної умовності: самого міфу, історичної епохи та живописної мови. У ХІХ ст. часто зображували сфінкса - ідеального героя, що поєднав у собі жінку, птаха та лева. Популярні були кентаври, що втілювали ідею чоловічої сили.

Відомими серед дослідників писанкарства є Тетяна Влененко та Любов Ктіторова. Т. Влененко народилася у м. Києві. Член національної спілки майстрів народного мистецтва України; закінчила Київський інститут народного господарства; реконструювала писанки з різних регіонів України: Київщини, Чернігівщини, Покуття, Поділля, Наддніпрянщини тощо. Учасниця всеукраїнських і регіональних виставок, етнографічно-мистецьких свят, семінарів, навчально-мистецьких заходів.

Володіє технікою воскового розпису. Л. Ктіторова народилася у м. Аксай Уральської області (Російська Федерація). Майстер писанкарства, член національної спілки майстрів народного мистецтва України. Закінчила Київський інститут народного господарства. Учасниця всеукраїнських і регіональних виставок, вернісажів та етнографічно- мистецьких свят. Навчалася писанкарського мистецтва у Оксани Білоус.

У 1996 р. працювала керівником гуртка «Писанка» в гімназії м. Києва. З 1999 р. разом із Т. Влененко організувала дев'ять річних виставок писанок. На одній із виставок київськими майстринями було продемонстровано серію писанок із давньоруськими мотивами. Різноманітні птахи, оригінальної форми хрести, Семаргли, Переплути зі стін Софіївського собору, сторінок стародавніх книжок, браслетів і колтів ХІ-ХІІ ст. перейшли на яйце й утворили орнаменти, нехарактерні для писанок.

Загалом, мистецтво традиційного народного писанкарства є консервативним, у якому століттями пишуться незмінні мотиви. Тому хочеться звернути увагу ще на один аспект у розвитку сучасного писанкарства, а саме авторська писанка, в якій можливий необмежений політ фантазії. Всю композицію такої писанки та її розпису неможливо осягнути одразу, адже при обертанні яйця не видно, де початок, а де кінець сюжету. Ця особливість є дуже цікавою не тільки для глядача, а й для художника, тому що можна експериментувати з орнаментом, образами та кольорами. Для створення творчої писанки складно планувати цілу композицію. Улюбленими темами авторських писанок є інтерпретація архітектурних та рослинних мотивів, орнаментика Трипілля, фольклорно- декоративні композиції за мотивами народних розписів. Про їх високий рівень свідчить і далеке від натуралізму силуетне та контурне трактування рослинних і анімалістичних мотивів, а також благородство кольорових сполучень, чистота барв, сміливі тональні та кольорові контрасти.

Майстрині відкидають зайву деталізацію, лишаючи саму основу, власне те, що найхарактерніше підкреслює саму суть предмета [5, с. 80-85]. Окрім того, натуральні форми рослин, тварин, людини застосовуються тільки в тих випадках, коли вони своєю реальністю не переважають інших складових частин орнаменту і не перешкоджають загальному враженню від нього. Тому в більшості випадків нам доводиться зустрічати природні форми в стилізованому вигляді, тобто натуральний вигляд зображений в головних рисах із завитками і прикрасами, що не відволікають увагу. Сучасні авторські писанки - це живопис у мініатюрі. Духовний світ такого живопису виходить за рамки класично-традиційного писанкарства, але своїм корінням незаперечно ґрунтується на ньому. Як відзначила в інтерв'ю писанкарка О. Токарська, «...улюбленими мотивами є традиційні. Проте більше полюбляю творчу інтерпретацію традиційних народних мотивів» [14].

Професійні художники ще в кінці ХІХ та упродовж ХХ ст. звертались до писанкарства, розмальовуючи яйця. В. Луцик, закінчивши Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва, почав писати писанки, використовуючи традиційні символи, знаки («ромб», «баранячі роги», «віконечка», «зірки», «сонечка», «крапки», «безконечник», «зуби» тощо), технологічні прийоми, колорит. Він поступово прийшов до необхідності пошуку нових технологій і кольорів. Художник зумів дійти до дуже вишуканих поєднань кольорів і фактури. У тих писанках немає жодного нового елемента чи символу. В. Луцик використовує здебільшого дрібні геометричні та рослинні елементи, які є характерними для Бойківщини. Лінії письма чіткі і тонкі, крапочки та композиції поперечні й повздовжні. Колорит писанок: традиційне червоне тло та вкраплення зеленого, жовтого, оранжевого, білого, червоного. Проте в останніх роботах художник віддає перевагу пастельним теплим кольорам, рідко послуговується прийомами різкого контрасту «біле-темне». Його писанки спокійні за композицією, кольори не є яскравими [3, с. 243-246].

Писанки І. Паращука з Верховини зайняли гідне місце в музеях Львова, Івано- Франківська, Коломиї. Сучасний писанкар з відомого на Верховині села Криворівні при розписі писанок віддає перевагу двом фарбам: жовтій і червоній. Інші кольори вводяться як допоміжні. Основні орнаментальні мотиви на його писанках - це «ружі», «квітки», «безконечник», «хрести». Найцікавішими є «ружі» та «квітки» - складні за будовою, багаті на орнаментальні мотиви, з чудовим технічним виконанням [11, с. 69].

Серед авторських писанок хочеться відзначити роботи Г. Коваленко. Сучасна писанка в її виконанні - це постійні експерименти й пошуки, часто це роботи, у яких гармонійно поєднані колір та композиція. Інколи рельєф, традиційні елементи, зображення тварин і птахів створюють чарівний сучасний візерунок, за яким видно сформований стиль художниці. За кілька останніх років з'явилося багато писанок, виконаних на страусиних яйцях. Велика площа його шкаралупи дозволяє створити композиції, які вражають насиченістю образів [5, с. 146].

Таким чином, мистецтво розпису писанки у 90-х рр. ХХ ст. набуло значного поширення. З одного боку - це позитивне явище, з іншого - воно має і деякі негативні риси. Перш за все тому, що звичай розпису яєць поширюється без розуміння його обрядовості та важливості збереження традицій, а тому переходить у ремесло. Для сувеніру-писанки характерним є вдале композиційно-орнаментальне вирішення, а не значимість того, що зображено на писанці. Тому сьогодні писанка - це вже не ритуально- обрядова річ, а витвір декоративного мистецтва.

Джерела та література

1. Адруг А. Писанки Чернігівщини: історія і сучасність. Чернігів: КП «Чернігівські обереги», 2005. 60 с.

2. Адруг А. Писанки Чернігівщини // НТЕ. 1990. № 4. С. 64-68.

3. Гвоздевич С., Сікора О. Традиційні і сучасні бойківські писанки Володимира Луцика // Бойки. 1996-1998. № 1-12. С. 243-246.

4. Гура Л. Українське народне писанкарство // Матеріали науково-практичної конференції «Писанка - символ України». Київ: Український центр народної творчості, 1993. С. 18-25.

5. Загайська Р. Писанка: традиції та модерний дискурс. Львів: Апріорі, 2009. 164 с.

6. Клапчук Є. Писанкарство на Яворівщині // Матеріали науково-практичної конференції «Писанка - символ України». Київ: Український центр народної творчості, 1993. С. 54-56.

7. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини: Альбом / [Авт.-упоряд.: О.Кратюк, К. Каркадим, В. Стефанко та ін.]. Київ: Мистецтво, 1991. 287 с.

8. Коновал Т Писанкова абетка. Навчально-методичні нотатки. Київ: Світ Успіху, 2007. 208 с.

9. Лазарєва Т Відродження писанкарства на Запоріжжі // Матеріали науково-практичної конференції «Писанка - символ України». Київ: Український центр народної творчості, 1993. С. 59-63.

10. Ласійчук В. Писанковий розпис на Покутті // Матеріали науково-практичної конференції «Писанка - символ України». Київ: Український центр народної творчості, 1993. С. 63-66.

11. Лубківський А. Писанки Верховинщини // Матеріали науково-практичної конференції «Писанка - символ України». Київ: Український центр народної творчості, 1993. С. 67-69.

12. Писанка - диво народного мистецтва / В. Пічкар, П. Сонко, Й. Дунда, С. Жупан. Ужгород, 1993. 15 с.

13. Ткаченко В. Українське писанкарство кінця ХІХ - ХХ ст. Київ: Міленіум, 2006. 77 с.

14. Ткаченко В. Розвиток українського писанкарства кінця ХІХ - початку ХХІ ст.: регіональні особливості, сучасні трансформації. Дис. кандидата історичних наук: спец. етнологія. 07.00.05. Київ, 2012. 214 с.

15. Шутак М. Писанка // Народне мистецтво. 1999. № 3-4. С. 54-55.

References

1. Adruh A. Pysanky Chemihivshchyny: istoriya i suchasnist. Chemihiv: KP «Chemihivski oberehy», 2005. 60 s.

2. Adruh A. Pysanky Chemihivshchyny // NTE. 1990. № 4. S. 64-68.

3. Hvozdevych S., Sikora O. Tradytsiyni i suchasni boykivski pysanky Volodymyra Lutsyka // Boyky. 1996-1998. № 1-12. S. 243-246.

4. Hura L. Ukrayinske narodne pysankarstvo // Materialy naukovo-praktychnoyi konferentsiyi «Pysanka - symvol Ukrayiny». Kyyiv: Ukrayinskyy tsentr narodnoyi tvorchosti, 1993. S. 18-25.

5. Zahayska R. Pysanka: tradytsiyi ta modernyy dyskurs. Lviv: Apriori, 2009. 164 s.

6. Klapchuk Ye. Pysankarstvo na Yavorivshchyni // Materialy naukovo-praktychnoyi konferentsiyi «Pysanka - symvol Ukrayiny». Kyyiv: Ukrayinskyy tsentr narodnoyi tvorchosti, 1993. S. 54-56.

7. Kolomyyskyy muzey narodnoho mystetstva Hutsulshchyny: Albom / [Avt.-uporyad.: O. Kratyuk, K. Karkadym, V. Stefanko ta in.]. Kyyiv: Mystetstvo, 1991. 287 s.

8. Konoval T. Pysankova abetka. Navchalno-metodychni notatky. Kyyiv: Svit Uspikhu, 2007.

208 s.

9. Lazaryeva T. Vidrodzhennya pysankarstva na Zaporizhzhi // Materialy naukovo- praktychnoyi konferentsiyi «Pysanka - symvol Ukrayiny». Kyyiv: Ukrayinskyy tsentr narodnoyi tvorchosti, 1993. S. 59-63.

10. Lasiychuk V. Pysankovyy rozpys na Pokutti // Materialy naukovo-praktychnoyi konferentsiyi «Pysanka - symvol Ukrayiny». Kyyiv: Ukrayinskyy tsentr narodnoyi tvorchosti, 1993. S. 63-66.

11. Lubkivskyy A. Pysanky Verkhovynshchyny // Materialy naukovo-praktychnoyi konferentsiyi «Pysanka - symvol Ukrayiny». Kyyiv: Ukrayinskyy tsentr narodnoyi tvorchosti, 1993. S. 67-69.

12. Pysanka - dyvo narodnoho mystetstva / V. Pichkar, P. Sonko, Y. Dunda, S. Zhupan. Uzhhorod, 1993. 15 s.

13. Tkachenko V. Ukrayinske pysankarstvo kintsya ХІХ-ХХ st. Kyyiv: Milenium, 2006. 77 s.

14. Tkachenko V. Rozvytok ukrayinskoho pysankarstva kintsya ХІХ - pochatku ХХІ st.: rehionalni osoblyvosti, suchasni transformatsiyi. Dys. kandydata istorychnykh nauk: spets. etnolohiya. 07.00.05. Kyyiv, 2012. 214 s.

15. Shutak M. Pysanka // Narodne mystetstvo. 1999. № 3-4. S. 54-55.

Анотація

УДК 398.332.12«198/201»

Писанкарство у період етнонаціонального відродження (кінець 80-х - 90-і рр. ХХ ст.) та його сучасні трансформації. Віктор Ткаченко (Переяслав-Хмельницький)

У статті висвітлено розвиток писанкарства у кінці 80-х - 90-і рр. ХХ ст.

Автором відзначено, що сам розпис писанки поступово почав відроджуватися, проте досить поширеним стало виготовлення писанки-сувеніра, основою якого слугує дерев'яна заготовка у вигляді яйця. З часом з'явилася ціла плеяда майстринь, які не тільки відроджували народне мистецтво, а й створювали нові орнаментальні композиції, використовуючи різні мотиви для оздоблення писанки. Крім того, у цей період для розпису та виготовлення великоднього яйця писанкарки використовували не тільки традиційний писачок, а й сучасні технічні засоби.

Для майстрів писанкарства сьогодні притаманна зацікавленість міфологічними персонажами й алегоричними мотивами. До розпису долучаються художники, що значно збагачує орнаментальне оздоблення писанок. Хочеться звернути увагу ще на один аспект у розвитку сучасного писанкарства - мається на увазі авторська писанка, в якій можливий необмежений політ фантазії.

Ключові слова: писанка, сувенір, композиція, орнамент, авторська писанка.

Annotation

Easter Eggs Painting in the Period of Ethno-National Revival (late 80s - 90s of the XX century) and Its Modern Transformations. Tkachenko V.

The aim of the article is to elucidate the current state of Easter eggs painting in late 80s - 90s of the ХХ century.

The author noted that the painting of Easter eggs gradually began to emerge, however, there was quite common to manufacture souvenir Easter eggs, basis of which served wood billets in the shape of eggs Over time, there became a whole galaxy of masters who not only revived folk art, but also created new ornamental compositions using different motifs for decorating Easter eggs. Moreover, during this period for painting and manufacturing of Easter egg, masters used not only traditional pysachok, but modern technology as well.

Nowadays the masters of Easter eggs painting are interested in mythological characters and allegorical motifs. By painting artists are attached, which significantly contributes to the ornamental decoration of Easter eggs. We would like to pay attention to one more aspect in the development of modern Easter eggs painting. We mention the author pysanka, where the unlimited uprush of fancy is possible.

Keywords: pysanka (Easter egg), souvenir, composition, ornament, author pysanka (Easter egg).