До осмислення концепції провідних резонансних субкультур сучасної України

Література з питань субкультур налічує тисячі позицій, проте немає комплексних ґрунтовних праць із субкультурології як окремої складової культурології, які були б присвячені субкультурам як автономному комплексу культури, зокрема узагальненій систематизації означеного матеріалу сучасного періоду. Аналіз літератури свідчить: незважаючи на важливі результати наукових пошуків у сфері субкультур, вони не набули завершеної форми. Через виокремлення субкультурології як цілісної складової культурології постає єдина науково обґрунтована система субкультур.

Виклад основного матеріалу. У науці термін «субкультура» набуває поширення в 60-70-ті рр. ХХ ст. поряд з термінами subterranean culture (підземна культура) та underground (підпільна). Доречним стає поділ субкультур на апкультури (позитивні, конструктивні) й андеркультури (негативні, низові), на моноі полікультурні (порівн. М. Бахтін, О. Ласкін та ін.). І. Клявіна підкреслює відмінність у сприйнятті субкультур: у Росії субкультура -- це «передкультура», в Польщі -- «підкультура». Запроваджуючи концепцію загальної теорії й історії субкультур, пропонуємо принципово новий підхід до системогенезу субкультур, де критерієм є їх поділ на резонансні й нерезонансні. Існують численні резонансні субкультури (футбольні й інші фани, скінхеди, деякі професійні та релігійні субкультури тощо), проте зосередимося лише на провідних резонансних субкультурах (вікові, кримінальні, бідні й багаті та модифікації тіл). Саме тому важливо визначити основні особливості провідних резонансних субкультур: репрезентативність, часто, умовно кажучи, найгучніші, набувають суспільного, групового й особистісного резонансу, певний інтерес, увага і небайдужість до них більшості населення, відносні поширеність, спадкоємність, укоріненість, здебільшого емоційне їх сприйняття, певна усталеність адептів та ставлення до них багатьох, своєрідна передача знань, умінь, навичок і досвіду загалом (інколи з певними, вимушеними перервами у зв'язку з певними обставинами тощо), історична зумовленість, визначена (позитивна чи негативна) соціокультурна та суспільна значимість, реальна екзистенційність, буттєвість і потенційна долученість до окремих субкультур (бідності, криміналу) через скрутні чи інші умови, масовість, популярність, поширеність, знаковість і видовищність (не залишають байдужим, хвилюють), окремо -- вплив, роль та місце в конкретно-історичних процесах, наслідки виникнення, розвитку і становлення, своєрідна проекція в майбутне, активна й важлива реакція реципієнтів, емоційність і свідома чи несвідома позиція носіїв, інтерес та увага ЗМІ і суспільства, стають предметом дискусій і обговорень, можуть слугувати взірцем для наслідування тощо. Окремо слід зазначити такий чинник, як «творення та формування майбутнього», тобто потенційний вплив провідних резонансних субкультур на програмування, формування, корегування і втілення потенційного майбутнього як своєї субкультури, так і суспільства загалом. Певною мірою в масиві субкультур резонансні є титульними [3].

Мав рацію й Е. Тоффлер, коли писав, що «ми живемо в час субкультурного вибуху» [6, с. 336]. Так, на думку О. Власової і С. Левікової, до субкультурної молоді в Росії належать до 30-33% загальної кількості молоді [3]. А. Трухін і Н. Єрохіна вважають, що приблизно на 30% повсякденна новітня російська мова складається з кримінального жаргону, чого немає ніде, крім, можливо, Австралії. Вікові та кримінальні субкультури «захоплюють» понад 20-25% громадян України. Через маргіналізацію і нестабільність складаються умови для експансії субкультури бідності. Кількість її носіїв за останні 20 років стрімко збільшувалася, і досі ця тенденція є незмінною. Згідно з нашими підрахунками, активних адептів субкультури бідних уже від 5 до 15% (залежно від регіону), причому значна частина з них -- це люди до 30-35 років. Носіїв субкультури багатіїв небагато (менше 1%), проте значна кількість населення (більше 20%) цікавиться примхами багатіїв і їх субкультурою. Окремо постає проблема модифікації тіла та похідних субкультур. Якщо в США у 2014 р. складні модифікації тіла мало понад 10 млн громадян, то надскладні модифікації тіла мали близько 100 тис. (проте немало даних можуть бути засекречені, зокрема через військові й інші таємниці). Статистика в Україні щодо відповідних модифікацій тіл з похідними субкультурами не стільки таємна, скільки «завуальована» через маловідомість і латентність. Загальновідомо, що в Україні живуть дівчина-барбі Валерія Лук'янова (і в неї є численні прихильники, ледь не власна субкультура) або популярний не лише в інтернеті «чорний ельф» з Тернополя, численні інші «трансформатори плоті», чиї субкультури заслуговують не лише на дослідження, а й навіть на розкриття. Наприклад, це бодіартівці, радикальні моделі й культуристи, «звіроподібні» («фуррі», теріантропи, субкультури драконів тощо), «творці» «іншої» статі та «неолюдства». Загалом, згідно з нашими підрахунками, ареал поширення тільки носіїв та активних прихильників провідних резонансних субкультур в Україні навесні 2015 р. охоплював не менше 30% її громадян. Інтерес до резонансних субкультур тут перевищує 60% (стосовно загальної кількості населення).

Концепція провідних резонансних субкультур як важлива складова субкультурної концепції має значне історичне підґрунтя. Поперше, давно розробляється ідея створення субкультурної концепції, яка через різні думки, гіпотези, підходи та напрями викликає численні дискусії й непорозуміння. По-друге, існують концепції окремих провідних резонансних субкультур (ми просто поєднуємо найзначиміші, знакові та символічні). Так, наприкінці 40-х рр. ХХ ст. відома концепція субкультури бідності [8, с. 77], потім набуває значного поширення концепція кримінальної субкультури (в СРСР її пропагував проф. В. Пирожков, а потім численні кримінологи, культурологи, соціологи, історики і філософи). Слід зазначити, що проблема провідних резонансних субкультур не є українською чи пострадянською. Так, Ю. Локтєва зазначає, що маргінальний соціолект делінквентів в англійців виник близько 700 років тому, наприкінці Х ст., в американців -- близько 250 років тому [2]. Стосовно резонансності та її субкультур, існують і альтернативні до неї синоніми («лімінальні» або «екстернальні», «маргінальні», «нонконформістські», «грегальні» [1] тощо). Субкультурологія спрямована на дослідження різних «випадінь» у культурі, що суттєво поєднує її з «девіантологією», а в деяких елементах Культура України. Випуск 49. 2015 (негативні субкультури, зокрема кримінальні субкультури) субкультурологія пов'язана з «делінквентологією», «аномієлогією», а віддалено дещо й з кримінологією. Так, на початку ХХІ ст. за кордоном (наприклад, у Латвії та Росії) набуває поширення кримінокультурологія [3; 4]. Як ширший варіант були запропоновані юридична культурологія й аномієлогія [4]. Аномієлогія як прояв культурного беззаконня і вияв позанормативності частково стала пов'язуватися з аномалієлогією, не обмежуючись не лише кримінальною, але й делінквентною субкультурами.

У першому десятиріччі ХХІ ст. питання кримінальної субкультури активно розглядали й вивчали (спецкурси) в Краснодарському державному університеті культури і мистецтв, у Ризькому університеті Страдиня, Міжнародній балтійській академії (м. Рига), Кубанському державному університеті та його філіалах (містах Краснодар, Новоросійськ, Геленджик), Північно-Кавказькому державному технічному університеті та його філіалах (містах Ставрополь, Кисловодськ), Академії права й управління ФСІН РФ (колишня Рязанська ВШ МВС СРСР), РДСУ (зокрема, П'ятигорський філіал). Порушувалося питання подібного викладання і в університетах інших держав.

Суттєвою є констатація того, що для носіїв будь-якої субкультури важлива специфічна субкультурна тріада. По-перше, свідомовольовий вибір (під час вибору субкультур, долучення). По-друге, адаптація (ідеологія, картина світу, зокрема цінності, ідеали, групова мораль, переконання, стереотипи тощо) і стиль життя (як спосіб існування в період перебування в субкультурі). По-третє, ставлення і сприйняття субкультурних (під)коду й картин життя та світу (як специфічний світогляд) -- особливо за адаптаційного та дезадаптаційного періодів, переважно через час, місце і простір на прикладах конкретних носіїв (осіб, груп тощо). Важливо, якщо людина, насамперед, належить до якоїсь субкультури та визнає це («по-перше, я панк, а потім усе інше» або «я -- хіпі, а потім: я -- юрист, я чоловік, мені 25 років, ще -- українець тощо»). Велике значення мають ідентифікація, самоідентифікація і самовизначення у вільному виборі. Крім суб'єкта (носія чи реципієнта субкультури) та об'єкта (сама субкультура як явище), мають бути суб'єктивна й об'єктивна сторони субкультурного вибору. Щоб стати реципієнтом субкультури, потрібні внутрішні (суб'єктивні) та зовнішні (об'єктивні) чинники вибору. До вподобань, намірів, мотивів, бажань, орієнтирів, векторів тощо (суб'єктивний аспект) мають долучатися об'єктивні фактори (не лише конкретно-історичних умов, «удалого часу і місця», «потрібних» людей, «духу» часу, збігу обставин, захоплюючих мелодій тощо (об'єктивний аспект)). Спірними є надсуб'єктивні (генетичні, біологічні й інші позасоціокультурні передумови) і надоб'єктивні (зазделегіть визначені умови і середовище, впливи «згори», фатальні казуси, обставини непереборної сили тощо) чинники, які потребують теоретичних досліджень.

Формування загальної теорії субкультур на базі дослідження провідних резонансних субкультур сучасної України сприятимуть долученню української культурології до світових лідерів. Адже поки що у світі немає єдиних, усталених та цілісних не лише загальної теорії й історії субкультур, але навіть єдиної загальновизнаної та прийнятої всіма теорії субкультур. Пов'язані з провідними резонансними субкультурами питання активно вивчали багато вчених, серед яких: Д. Виговський, В. Дремін, А. Костенко, О. Мухін, Н. Пархоменко, В. Пирожков, Н. Полянін, Д. Совічко. Провідні резонансні субкультури, -- а не маловідомі і непопулярні периферійні субкультури, -- представляють субкультурну сферу сучасного суспільства.

Резонансна субкультура -- це субкультура, яка набула поширення в сучасному урбанізованому просторі, привертає значну увагу, набула суспільного резонансу й ареалу поширення. Провідні резонансні субкультури -- це специфічний, певною мірою маргіналізований світ, який вилучаючись з основної культури, створює свій інший світ, у якому є власні складові (особливі цінності, картина світу, стиль поведінки, спосіб життя, набір стереотипів та іміджів тощо). Ці світи перебувають у відносному (органічному або штучному) взаємозв'язку. Світ резонансних субкультур -- гетерогенний, складний об'єкт, кожна складова якого потребує комплексного дослідження, опису й аналізу. Концепція резонансних субкультур може розглядатися як «теоретичний прорив» у загальній теорії та історії субкультур.

Критеріями для виокремлення провідних резонансних субкультур є культурологія (в її виокремленій галузі та різних контекстах, аспектах і конфігураціях), історія (історія субкультур, їх досліджень, історіографія, етнологія, археологія, історіософія тощо), філософія (ядро світогляду, цінностей, ідеалів тощо), соціологія (через поширеність, чинники, причини, умови й інші складові резонансності на рівні суспільства, а в психології -- для особистості), прогностика і футуркультурологія (ці субкультури є доленосними в імовірних проекціях у майбутнє, впливах і значеннях), педагогіка, політологія, мистецтвознавство тощо. Так, зокрема, субкультура Культура України. Випуск 49. 2015 розглядалася в таких сферах, як культурологія (Ю. Бревнова, Н. Тищенко та ін.), історія (В. Кабо, В. Калашникова та ін.), психологія (Ю. Колягіна, В. Пирожков та ін.), кримінологія (Д. Виговський, О.Старков та ін.), соціологія (Г. Бєлоусова, О. Братухін та ін.), педагогіка (Ю. Лисенко, О. Михеєва та ін.), медицина (І. Обросов, Ю. Попов та ін.), філософія (А. Карманова, І. Сімонова та ін.), філологія (Р. Боднар, Я. Левчук та ін.), юриспруденція (О. Гуров, Д. Донських та ін.), мистецтвознавство (А. Артюх, Р. Михайлова та ін.), політологія (Ф. Діденко, О. Круглов та ін.), навіть економіка (П. Забєлін, І. Саннікова, С. Бочаров та ін.), технічні науки (Т. Подуфалова тощо) та інші галузі.

Зважаючи на ареал досліджень субкультур (як синонім -- ідеокультур, інфракультур, підкультур, які використовуємо як тотожні), можна виокремити найважливіші напрями їх вивчення (культурологічний, історичний, філософський, юридичний, медичний, педагогічний тощо), а з ними пов'язані й перспективи розвитку питань субкультур і субкультурології, особливо основні проблеми теорії та історії субкультур у площині культурології з їх відповідними параметрами. У процесі вивчення тисячі досліджень з проблем субкультур може скластися враження, що за постмодерної парадигми субкультура немовби поглинає культуру, ніби є необхідність розробки «єдиновірної» теорії пансубкультур. Сама умовно-ілюзорна всеосяжність та глибинність і, водночас, реальна заплутаність, невизначеність, аморфність та «необмеженість» недорозвиненої протягом десятиріч теорії субкультур спонукають до теоретичних узагальнень і виокремлення серед масиву підкультур саме резонансних субкультур.

Формування галузі субкультурології в культурології (а ширше -- комплексної міждисциплінарної загальної теорії та історії субкультур, яка не обмежується культурологією й може розглядатися, щонайменше, в історії, філософії, мистецтвознавстві, соціології та правознавстві) з різними напрямами її вивчення має важливе наукове значення. На особливу увагу заслуговують історія формування, становлення та розвитку вчення про субкультури, історія субкультур, зокрема у вітчизняному конкретно-історичному вимірі.

Субкультурологія може розглядатися в історико-культурних реаліях (минуле, сучасне та перспективи). Так, специфічні археологічні шари й інші «випалі» елементи в маловідомому археологічному просторі культури східних слов'ян -- це давні протосубкультури і субкультури. У контексті вікових субкультур звернемо увагу на таку особливість. Згідно з новою шкалою ВООЗ, молодими Культура України. Випуск 49. 2015 називають людей 25-44 років, 44-60-літні вважаються середніми за віком, 60-75-річних людей кваліфікують як людей похилого віку, після 75 -- старість, з 90 -- довгожителі. Таким чином, необхідними для дослідження стають субкультури середнього, похилого віку. Це зумовлено, зокрема, демографічними особливостями й історичними реаліями. Нині по-іншому презентуються й класичні культурні приклади. Виникають також нові субкультури. Так, А. Абдуллін, слідом за Г. Несветайловим і В. Моляко, звертається до «чорнобильської» субкультури.

Субкультури можна вважати локомотивом культури, а концепцію субкультур -- важливою домінантою культурології. Тим більше, коли йдеться про групову чи особистісну унікальність, це можна екстраполювати і на субкультурологію. Можливо, пансубкультуризм -- не ілюзія і не утопія, адже крізь субкультури відкривається значне поле для досліджень. Якщо за віддаленою аналогією з таблицею Д. І. Менделеєва зробити таблицю елементів світогляду і культури, то така культурологічна таблиця може основуватися на субкультурному підході (С. Ярошенко, О. Кузнєцова та ін.). Запозичуючи іноземний досвід, слід вийти на новий рівень дослідження субкультур, продемонструвати український потенціал, аспекти переосмислених теорій.

Висновок. Роль концепції провідних резонансних субкультур як основи субкультурології в культурфілософському дискурсі складно переоцінити, адже теоретико-методологічне осмислення найбільших і найпоширеніших субкультур потребує подальших досліджень, зокрема під час вивчення провідних резонансних субкультур різних часів та народів, подальшого розвитку нової багатоаспектної парадигми субкультур у межах світової культури та її історії.

субкультура культурфілософський ментальний

Список використаних джерел