Історія розвитку кіноархіву Китаю (China Film Archive)

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Діяльність Кіноархіву Китаю не була предметом розгляду в публікаціях на пострадянському просторі, тому висвітлення цієї теми вважаємо актуальним, особливо з огляду на те, що питання архівації кіно- документів хвилює фахівців різноманітних галузей, зацікавлених у збереженні й доступності цього виду документів. Серед авторів, котрі вивчали архіви кінодокументів на пострадянському просторі, слід назвати: В. М. Магідова, Н. А. Каланторову, Т. О. Олексієву, І. Г. Асфандіярову, В. С. Малишева, Т. О. Ємельянову та ін. Серед китайських дослідників, які у своїх працях безпосередньо розглядали діяльність Кіноархіву Китаю (China Film ЛгсЫуе) виокремимо: Ван Шу Піна, Чен Джингліана.

Мета статті -- розкрити основні етапи діяльності Кіноархіву Китаю.

Виклад основного матеріалу дослідження. Історія виникнення й розвитку Кіноархіву Китаю тісно пов'язана з історією кінематографа Китаю, яка, у свою чергу, є складовою загальної історії країни, тому слід розглянути її головні події. Китайський кінематограф виник у 1905 р., коли господар фотоательє Фентай Жень Цзинфен зняв перший фільм, який зафіксував на кіноплівці фрагмент пекінської опери «Дин Цзюнь Шань». У 1913 р. в Китаї знято перший ігровий фільм. У 1925 р. в країні існувало вже 170 кіностудій, але деякі з них випустили лише по одному фільму. Центром китайського кінематографа того часу був Шанхай. Упродовж 1928-1931 рр. 50 кінокомпаній Шанхая випустило близько 400 фільмів. Але питанням збереження кінодокументів у національному масштабі ніхто не опікувався. Кіноплівки, зазвичай, зберігалися на кіностудіях, а зважаючи на те, що існування багатьох з них було не тривалим, немало з безцінних документів з історії розвитку китайського кінематографа втрачено назавжди. Деякі з кіноплівок випадково потрапили до світових фільмосховищ, і сучасні фахівці Кіноархіву Китаю докладають зусиль, щоб виявити і повернути на батьківщину копії фільмів, що втрачені. Значних збитків китайський кінематограф зазнав у період боротьби з японськими окупантами, починаючи з 1937 р. Більшість кінокомпаній Шанхая припинили існувати, а ті, що залишилися, розпочали випуск масового кінематографічного продукту (фільми жахів, бойовики, еротика). У період 1941-1943 рр. узагалі не було створено жодного художнього фільму. Після завершення Восьмирічної антияпон- ської війни (1945 р.) влада в країні перейшла до Гоміньданівського режиму, який став контролювати кіностудії Китаю [4; 7].

Утворення Китайської Народної Республіки (1949 р.) стало початком історії кіно Нового Китаю. Створено Центральне управління кінематографії, Пекінська, а пізніше -- Шанхайська кіностудії, а також кіностудія народно-визвольної армії Китаю. До 1960 р. діяло вже 33 кіностудії в усіх провінціях Китаю. З 1951 р. були заборонені китайські фільми, зняті до 1949 р., що також не сприяло їх належному збереженню. Але водночас інтенсивно розвивався кінематограф нової республіки. У грудні 1953 р. Державна адміністративна рада КНР прийняла постанову «Про посилення роботи з виробництва кінофільмів», у якій указувалося на необхідність кількісного зростання кінематографічної продукції. Так, за період 1949-1966 (до початку культурної революції) в КНР знято 603 художні й 8342 документальні фільми. Водночас відбувалося впорядкування кінопрокату: у 1958 р. функціонувало 10 тис. кінотеатрів. У 1956 р. створено Пекінську академію кіномистецтва, яка здійснювала підготовку національних кадрів для кінематографа КНР [3; 7].

Починаючи з 1950-х рр. розпочалася активна розбудова національної архівної мережі. Із цією метою вивчався досвід Радянського Союзу в архівному будівництві, перекладалися на китайську головні праці радянських архівістів, при Народному університеті Китаю в 1952 р. впроваджені постійні курси, які в 1954 р. трансформовані в Історико-архівний відділ університету, виходив друком часопис з проблем архівістики. Постановою Уряду КНР у 1954 р. з метою керівництва архівною справою в країні створене Головне архівне управління. У квітні 1956 р. уряд КНР прийняв рішення «Про укріплення архівної справи в країні», в якому визначено головні принципи централізації архівної справи в КНР. Основою всієї архівної організації стало поняття державного архівного фонду, до складу якого входять усі категорії документальних матеріалів, що належать державі, зокрема кінодокументи. Державний архівний фонд визначався як історичне багатство країни. Згідно з цим рішенням, Головне архівне управління реалізовувало завдання в галузі планування архівного будівництва і створення мережі державних архівів, що стало підґрунтям для початку архівування кінодокументів [2].

Власна історія Кіноархіву Китаю розпочинається в 1955 р., коли один із чиновників Китайської кінопрокатної компанії був присутнім як спостерігач на ХІ-ій щорічній нараді Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF), яка відбувалася у Варшаві. З метою запозичення досвіду забезпечення збереження надбань кінематографії він відвідав польський кіноархів, вивчав діяльність кіноархівів Чехословаччини та Радянського Союзу. Повернувшись, він звернувся до Міністерства культури та Центрального управління кінематографії з рекомендаціями щодо створення Підготовчого бюро із організації Кіноархіву Китаю. Відразу виникла проблема кадрового забезпечення цього нового для країни напряму діяльності. Справа в тому, що кінематографічний матеріал зберігався в різних кіностудіях. Більшість його перебувала в Шанхайській кіностудії й потребувала інвентаризації. Також слід зазначити, що кінодокументи переважно були пошкоджені з причин неналежного зберігання, тому потрібно було вжити невідкладних заходів зі спасіння колекції. На ХІІ-ій щорічній нараді Міжнародної федерації кіноархівів у Дубровнику був присутнім як спостерігач директор Підготовчого бюро Кіноархіву Китаю Ван Хуей, котрий домовився з представниками понад десяти країн про обмін інформацією та безпосередньо кінодокументами. Після цього він відвідав Держфільмофонд у Радянському Союзі, де докладно вивчав організаційні засади функціонування кіноархіву. Таким чином, створено базис для централізованого збору та зберігання продукції китайської кінематографії з моменту її зародження.

У 1957 р. Ван Хуей розробив «План роботи Кіноархіву Китаю», в якому визначено, що головними завданнями цього закладу є: збір творів вітчизняних та зарубіжних кінематографістів, а також друкованої продукції та артефактів, що стосується кінематографії (сценаріїв, афіш, ескізів костюмів тощо), забезпечення належних умов їх зберігання, а також популяризація надбань китайського та світового кінематографа за допомогою організації виставкової діяльності та демонстрації кінострічок, міжнародний обмін. Значна увага приділялася і питанням каталогізації. Потрібно було описати всю колекцію фільмів, що збереглися, і створити «Загальний каталог китайських фільмів». Ця масштабна робота потребувала обстеження всіх кіностудій, що зберегли свої фільмофонди.

У серпні того ж року світова спільнота відзначала 60-ти річ- чя кінематографа. На Берлінську виставку, присвячену цій події, Підготовче бюро Кіноархіву Китаю також надало експонати з власної колекції. Перед відправкою до Берліна з виставкою цих експонатів ознайомилися і в Китаї. У Берлінській виставці взяло участь понад 30 країн, аудиторія становила 80 тис. осіб. Надалі вирішено, що кожна кіностудія має передавати копію знятого фільму до Кіноархіву Китаю. Стосувалося це і всіх артефактів, пов'язаних з міжнародним співробітництвом: призів, нагород, що отримані на міжнародних кінофестивалях.

Офіційне відкриття Кіноархіву Китаю відбулося в серпні 1958 р. Керівництво закладу звернулося до Міністерства культури з проханням допомогти в будівництві бібліотеки для Національного архіву кінодокументів. Міністерство прийняло рішення щодо будівництва сховища, читального залу, кінозалу, виставкового залу та приміщень для виконання технічних робіт. Протягом 5 років передбачалося сформувати штат архіву кількістю 110 осіб, котрі відповідно до своєї професійної кваліфікації зможуть обслуговувати всі потреби закладу. Незважаючи на труднощі, пов'язані з браком коштів, у 1962 р. будівництво завершено.

У цей час Кіноархів Китаю продовжував регулярно співпрацювати з Міжнародною федерацією кіноархівів, Міжнародним бюро історії кіно, здійснював взаємообмін фільмами з кіноархівами таких країн, як Радянський Союз, Чехія, Франція, Італія, Угорщина, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Швеція, ФРН, Бразилія, Норвегія, перекладав бюлетені щорічних нарад Міжнародної федерації кіноархівів. З початку 1957 р. дослідницька група підготувала «Список китайських фільмів» (1906-1949), до яких ввійшли як художні, так і документальні кінострічки. Окрім того, був підготовлений Покажчик, який складався з 380 тис. об'єктів, що пов'язані з китайським кінематографом -- назви фільмів, імена персонажів, режисерів, акторів, сценаристів тощо. За рік свого офіційного існування Кіноархів Китаю провів величезну роботу: реставровані 70 тис. фільмів, завершена робота над створенням загальнокитайського Каталогу кінофільмів. Також проводилася робота над «Положенням щодо комплектування Кіноархіву», згідно з яким студії повинні передавати копії фільмів власного виробництва для збереження в кіноархіві.

У 1965 р. заплановано будівництво нового фільмосховища в Сіані, в якому повинні мали зберігатися копії документальних фільмів до 1949 р. У 1968 р. Центральна студія хронікально-документальних фільмів передала до Кіноархіву Китаю свою колекцію, яка складалася із 7859 екземплярів, з яких 1272 були пошкоджені цвіллю і потребували реставрації. Тривало будівництво нових будівель фільмосховищ і в самому Пекіні. У 1970 р. у зв'язку із закриттям Інституту науки і техніки ввесь його кіноархів разом із персоналом був переданий до Кіноархіву Китаю [6]. Історично склалося так, що в КНР Кіноархів Китаю містить як художні, так і документальні та наукові фільми, на відміну від практики Радянського Союзу, яку потім успадкували країни пострадянського простору, де зберігання художніх фільмів здійснював Держфільмофонд, а документальних -- Центральний архів кінофонофотодокументів.

Багато в чому причиною для такого рішення про об'єднання стали трагічні для культури КНР події «культурної революції». У кінематографі вони розпочалися з критики творчості окремих митців, а потім у 1967 р. хунвейбіни Пекінського інституту кінематографії створили «Список чотирьохсот фільмів -- отруйних трав і фільмів із серйозними помилками», який був виданий окремою брошурою і складався з шести розділів: китайські художні фільми (200 назв), хронікально-документальні фільми (30 назв), науково-популярні фільми (30 назв), мультиплікаційні фільми (20 назв), фільми 30-х рр. (20 назв), іноземні фільми, що були в китайському кінопрокаті (100 назв). У цей період почали закривати кіностудії, призупинилося виробництво художніх фільмів (1967-1974). Починаючи з 1974 р. їх зйомка була відновлена, але під пильним наглядом партійних органів. Навіть науково-популярні фільми хунвейбинівська критика вважала «буржуазним мистецтвом». їх виробництво відновила Пекінська студія науково-популярних фільмів лише в 1972 р. після статті в органі ЦК КПК часописі «Хунци», в якій містилося теоретичне обґрунтування необхідності розвитку цього жанру, як такого, що є «поширювачем наукових знань, передової техніки». На початку «культурної революції» працювали лише дві кіностудії Пекіна -- Центральна студія хронікально-документальних фільмів та армійська кіностудія «Перше серпня», які завжди знімали лише документальне кіно. За вісім років з початку «культурної революції» створено лише близько 200 кінострічок, здебільшого документальних [3; 7].

Поступова зміна курсу в напрямі лібералізації економіки та політики відкритості в міжнародних відносинах, що розпочалася після 1976 р., зумовила позитивні зміни і в розвитку кінематографії. Якщо в 1976 р. вийшло 14 художніх фільмів, то в 1979 р. -- 46, а в 1980 -- уже 82 [1]. Відновилися й міжнародні контакти, які зовсім призупинилися в часи «культурної революції». У 1980 р. Кіноархів Китаю став повноправним членом Міжнародної асоціації кіноархівів.

У 1984 р. в результаті об'єднання Кіноархіву Китаю з Інститутом мистецтва кіно і літератури створено дослідницький центр китайського кіномистецтва «Кіноархів Китаю».

Нині Кіноархів Китаю -- багатопрофільний заклад -- відповідає за збір, узагальнення, депозитарне збереження китайських та вибірково зарубіжних фільмів, а також матеріалів, що стосуються кінематографа (сценарії, макети, малюнки декорацій, костюмів, афіші, постери тощо); науково-дослідну та навчальну діяльність, міжнародне співробітництво в галузі кінематографії.

Таким чином, Кіноархів Китаю є не тільки найбільшою фільмотекою Азії, а й унікальним закладом, у якому комплексно ставляться до формування, збереження та актуалізації надбання країни в галузі мистецтва кіно. Вивчення історії його розвитку є корисним для фахівців архівної справи і кіномистецтва. Напрями сучасної діяльності Кіноархіву Китаю, інтеграція його фонду у світові інформаційні ресурси потребують подальшого дослідження.

архівний китай кінематограф навчальний

Список використаних джерел