Французька романтика в розмаїтті мистецьких жанрів

Размещено на http://allbest.ru

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Французька романтика в розмаїтті мистецьких жанрів

Цебрій І.В.

Вступ

Постановка проблеми. Проблема дослідження мистецтва європейської Романики в розмаїтті всіх її жанрів витоками сягає початку ХІХ століття. Сам термін «Романика» вперше був вжитий археологами Шарлем де Жервілем і Огюстом Ле Прево в 1819 році для позначення мистецтва християнського Заходу УІ-ХІІ століть.

Вибір терміну визначався подвійним замислом: по-перше, на противагу англійським археологам того часу, які називали «саксонськими» або «норманськими» пам'ятки ХІ-ХІІ століть, він підкреслював латинську складову, що існувала в середньовічному мистецтві до часу, пов'язаному з визначенням «Готика»; по-друге, за аналогією з лінгвістикою він мав довести, що мистецтво середніх віків багато чого успадкувало від Античності, як і романські мови від латини [1].

У розумінні археологів і медієвістів початку ХІХ століття романський стиль був за змістом незаконнонародженим дитям, компромісом між заново відкритими римськими елементами та варварськими впливами.

Ця загальновідома ідея знайшла відображення у «Великому універсальному словнику» П. Ларусса, (1875 р.), та в статті «Романське мистецтво»: «Романський стиль є ніщо інше, як стиль римської архітектури, зіпсований і трансформований варварами ХІ-ХІІ століть. Його архітектурні комбінації показують лише ремінісценції. Його характер -- це імітація і суміш» [4, с. 9].

Виклад основного матеріалу

Прогрес середньовічної археології другої половини ХІХ століття виявив новий оригінальний характер, який отримала архітектура Заходу після вторгнень Х століття. Тоді й визначили обмеженіше тлумачення виразу «романське мистецтво»; воно стало «мистецтвом будівництва і декора, про яке дізнався Захід в епоху перших Капетингів», за думкою Жюля Кішери. Але довгий час переважала ідея, що романське мистецтво було просто своєрідною підготовкою готичного. «Романське мистецтво, -- стверджував Ж. Кішера у своїх «Історико-археологічних зібраннях», (1877-1878 рр.), -- є мистецтвом, яке перестало бути римським, і яке ще не є готикою, хоча вже має щось і від готики» [2, с. 89]. Ще більш виразно наголошує: «Романські будівники створювали пам'ятники, де майже нічого не залишалося бажати, якби дух не був звабливий наступною думкою про стрілчатий стиль, якого вони були в деякому роді передтечею» [2, с. 113].

Незважаючи на достатнє коло праць із проблематики мистецтва епохи Романтики, недостатньо таких, де б мистецтво Франції означеної епохи було представлено в єдності всіх видів і жанрів мистецтва. Тому автор статті ставить мету проаналізувати романську епоху Франції як уклад всього стилю життя.

Термін «романський стиль», що вже своєю назвою вказує на спадкоємність від Риму, характеризує практично все мистецтво Західної та Центральної Європи УІ-ХІІ століть. Це була сувора тривала епоха, але й творча, епоха пошуку та знаходження стійких форм соціальної організації, епоха нових державних утворень, вже не штучних або випадкових, а органічно пов'язаних з пробудженням національної самосвідомості. Здавалося, що світ знімав старе вбрання, щоб прикрасити себе святковим убором соборів. У добу раннього Середньовіччя стіни храмів часто оживлялися візерунчастим орнаментом, за своєю сутністю геометричним та абстрактним.

Романське мистецтво -- в цьому й полягають здійснені ним перетворення, гармонійно доповнило, а іноді й замінило такий орнамент живописною пластикою, що в новій якості виконувала його функції. І ось кам'яна площина храму ожила за рахунок вправно вирізьблених зображень, що часто об'єднувалися в багатофігурну композицію та наочно передавали те чи інше євангельське сказання [3, с. 12].

Це була епоха знаходження юною Європою певного синтезу минулого з власними традиціями, що, не зливаючись одне з одним, впливали на світосприйняття раннього Середньовіччя. Такий синтез було знайдено й у мистецтві. Наслідуючи Елладу, Стародавній Рим розглядав скульптуру як одне з найвищих мистецтв і надавав їй повністю самостійного значення. Раннє Середньовіччя тяжіло до орнаменту, до якого скульптурне зображення входило головною складовою частиною. У романському стилі Франції орнаментальні та зображальні начала узгоджені.

Сутність знайденого синтезу полягає в поєднанні образної виразності з візерунчастою геометричністю, простої безпосередності із символічною умовністю, витонченої орнаментики з грубою монументальністю. У створенні окремих образів романська пластика лише частково використовує деформацію образу, або жертвує життєвою правдою в ім'я декоративності та ідейного змісту скульптурної композиції. Циркуль і лінійка регулюють абстрактну орнаментику зображального мистецтва, як романського, так і пізнішого за часом.

Характерними рисами романського орнаменту є геометричність фігур, симетричність, синхронність і взаємовідповідна пропорційність. Це підтверджуеться малюнками з альбому французького архітектора Віллара де Оннекура, що й нині зберігається в Національній бібліотеці Парижу зі власними будівельними мотивами, попередніми замальовками людей і тварин. Він є дуже показним в цьому відношенні [3, с. 17].

Людські зображення виступають головними в романській пластиці, що повинна була відобразити в камені євангельські сюжети. Але образ тварини не зникає в ній. І найчастіше -- це образ лютого фантастичного чудовиська. У смертному бою чудовиська переплітаються на стінах християнського храму, як у стародавній «варварській» художній творчості. Цьому не варто дивуватися.

Християнство, що вже міцно ввійшло у життя європейців і проповідувало милість Всевишнього, містило в собі віру й у диявола. Темна сторона лякає людину, не було впевненості в наступному дні ні в лицаря, ні в беззахисного селянина. Один із найвидатніших церковних діячів, Бернар Клервоський, так писав про композиції скульптурних химер: «До чого в монастирях перед обличчями читаючої братії ці смішні виродки? До чого тут нечисті мавпи? Дикі леви? До чого страховиська і кентаври? До чого воїни, що вбивають одне одного? Тут під одною головою бачили купу тіл, а там, навпаки, на одному тілі багато голів. Тут, дивись, у чотириногого хвіст змії, там у риби голова чотириногого. Таке тут розмаїття всяких форм, що люди забажають читати по мармуру, а не по книзі, і цілий день розглядати ці диковинки замість того, щоб обмірковувати Божественний закон» [5, с. 44].

Із такими скульптурними зображеннями, з приводу яких обурювався Бернар Клервоський, ми маємо можливість ознайомитися завдяки фотографіям капітелей із різних соборів Франції. Мотив жаху та терзання присутній у всіх романських пластичних зображеннях раннього Середньовіччя: то лев, то незрозуміла потвора терзає людину, то грізна тварина зображена біля вівтаря, то горгулія спостерігає навколишній простір із даху собору Нотрдам де Парі, то ми зустрічаємося з очами капітелі, на якій відсутнє ображення обличчя чи морди тварини. За своєю назвою «базиліка» (царський дім) є не римського, а стародавнішого, грецького походження.

У Стародавньому Римі так звалися не храми, а великі прямокутні споруди, поділені на кілька частин, де проходили суди та відбувалася торгівля. Ще в раннє Середньовіччя (УІ-ІХ ст.) християнське будівництво продовжило античну традицію, використовуючи структуру саме таких споруд, проте не для світських, а релігійних потреб. Це було логічно, бо ця структура повністю підходила для християнського храму, покликаного помістити перед вівтарем найбільшу кількість людей, які прийшли молитися.

Розглянемо детальніше всі атрибути романського храму на прикладі плану Ам'єнського собору. Центральна висока видовжена зала, що називалася нефом, або кораблем, надавала церковній споруді вигляду могутнього корабля. До нього з обох боків могли приєднуватися ще два, а то й чотири низьких нефа. Зі східного боку головний неф завершувався напівкруглим виступом -- апсидою, часто у вінку напівкруглих капелапсидіол. Зала, що йшла впоперек і мала назву «трансепт», надавала будові форму хреста. Висока башта, що виступала в центрі храму, була його вінцем, бо символізувала собою точку перетину двох зал. Західний фасад найчастіше був двобаштовий.

Такий у загальних рисах зовнішній вигляд французького романського храму [4, с. 237]. Сірійський письменник ХІІ ст. Усама Ібн Мункиз, який знав франків, описує їх, як людей надзвичайно примітивної культури. І дійсно, неотесані воїни феодальної Європи, лицарі-хрестоносці в пір'ястих шоломах, що захопили 1204 року Константинополь (за часів осади якого згоріло більше будинків, ніж було на той час у трьох містах французького королівства), осквернили насиллям і грабунками горду Візантію, котра не хотіла визнавати папської влади. В очах греків то були не шляхетні паладини з ім'ям коханої дами на щиті, а рознуздані й кровожерливі дикуни, що не лише добивали живого й мертвого, а нищили всю велику спадщину Еллади та Риму [5, с. 33].

Французький романський стиль часто нагороджували такими епітетами, як «простонародний» і навіть «мужицький». Звичайно, у порівнянні з арабською архітектурою, такою винахідливою та витонченою, як і казки «Тисяча й одної ночі», чи з вишуканим духовним мистецтвом Візантії він може здатися дещо примітивним і спрощеним. Та все ж саме цим стилем середньовічна Європа виголосила своє слово в мистецтві, слово вагоме та неповторно своєрідне за своєю виразністю й силою.

Дивлячись на зовнішній вигляд романського храму, ми ясно відчуваємо вперту боротьбу майстра зі стихією каменю, що не піддавався.

Сувора міць у кожній архітектурній деталі, що чітко виявляла і свою необхідність і свою самостійність. Для того, щоб вкопати тут кожний стовп, потрібні були великі зусилля: яку він витримував величезну вагу, яку службу несла кожна арка між стовпами, вікна або двері. І люди, які будували романський храм, наче промовляють нам: «Ось так, камінь за каменем, об'єм за об'ємом ми будували цю споруду, і немає нічого таємного, ніякої загадки, а є лише наша усвідомлена воля» [4, с. 402].

Базиліка візантійської церкви також за свою основу взяла римський торгівельний дім. Проте переплетіння східних і західних мотивів у візантійському мистецтві дещо відрізняє вигляд її храмів Франції. Візантійська церква значно менша за розмірами у порівнянні з романським храмом, у неї не так виразно виділяється неф і трансепт, а кількість апсид і апсидіол значно більша. В Бургундії, в Оттені, скульптурні прикраси собору дають нам уяву про два лики французької романської скульптури: лик символічний, умовно фантастичний (суто середньовічний) і лик реалістичний, земний, істинно людський. У центрі собору -- «Страшний суд» -- роботи французького майстра Жизелбера, підпис якого зберігся на камені, що є для нас особливо важливим, бо імена майже всіх талановитих митців зникли в забутті.

Рельєф композиції дуже низький. Виділена лише величезна фігура Христа, надзвичайно витягнута із симетрично розведеними руками в мигдалевидному оформленні -- сяйві, що йде від Божества, перед яким всі повинні схилятися. Навмисно крихітними зображені в порівнянні з Христом фігурки людей у день Страшного суду. Нікчемним виглядає весь людський рід перед Богом -- такий замисел автора [2, с. 64]. Повернемося до іншого рельєфу собору в Оттені, що змальовує першу грішницю, Єву, і дуже відрізняється своєю композицією від попереднього символізму. Видно, що це робота не Жизелбера.

Проте, цю Єву також створив із каменю його сучасник, із яким вони, можливо, працювали пліч-о-пліч. Тіло Єви, зображене горизонтально, виглядає декоративним у своїх хвилястих випуклостях. Цю скульптуру часто називають «Повзучою Євою». Її тіло живе і сильне в своїй жіночості. Та головне -- це обличчя Єви. Її величезні очі, що дивляться вбік, в якусь незрозумілу їй далечину, її тонкий розріз вуст, овал підборіддя та високе чоло під рівно розчесаним волоссям, її рука, на яку вона спирається щокою, і внутрішня цілеспрямованість, що оживляє кожну рису -- створюють тут один із найбагатших за своїм змістом, найзначніший жіночий образ у всьому середньовічному мистецтві. Розуміємо, як багато знає, як багато пережила та як далеко зазирнула в долю роду людського ця Єва, чиє обличчя здається нам вічним: з одного боку, стародавнім, з іншого, настільки сучасним і близьким, що здається, наче ми з ним зустрічалися вчора. Дійсно, багатогранні шедеври французької романської скульптури.

Таким же оригінальним є портал церкви святого Трохима в Арлі, самому серці Провансу. Пропорційні фігури апостолів вишикувалися між колонами з коринфськими капітелями. Нам зрозуміло, що скульптор не мав перед очима давньоримських статуй філософів і риторів. Ні динамізму, ні хвилювання, проте є бажання наблизитися до спокійного шляхетства античних форм, якого, правда, не завжди тут вистачає: варварська грубість ще не встигла зникнути. У цілому прикраси порталу переконливо та гармонійно доповнюють одна одну в усіх деталях, але дещо монотонно. По цьому шляху піде й далі французька пластика у високому пориванні втілити по-своєму новий ідеал краси, що з часом усе ясніше постає та вимальовується [5, с. 17].

Варто звернути увагу й на верхню частину порталу, де зображені фігури маленьких чоловічків із головами, поверненими в один бік. Коли ми дивимося на них зблизька, то складається враження, що нібито кожна фігура індивідуальна і навіть одяг у них відрізняється один від одного, та варто поглянути на композицію в цілому і всі чоловічки гармонійно вплітаються в єдиний орнамент верхньої частини порталу, що сприймається нами практично в якості декоративного візерунку. Характерні риси Романського мистецтва відобразилися й у французькій моді. Звичай пристойності зобов'язував одягати на тіло кілька туалетів, один на інший. Зазвичай це було спіднє плаття (що нагадувало сорочку), що покривали подібним одягом, але з ширшими рукавами. французький романський стиль мистецтво

Одяг осіб, які належали до вищих станів суспільства, виготовлявся з дорогих тканин, кінці яких оброблялися декоративною тасьмою. Така тасьма не лише вишивалася, а й прикрашалася золотими пластинками чи дорогоцінним камінням.

Сьогодні образ французької жінки тієї епохи в нашій уяві виникає по іншому: якщо ми подивимося на жіночу статуру, то побачимо, що вона є певним блоком, поверхня якого вертикально та горизонтально поділена облицювальною тасьмою на самостійні частини. Наприклад, рукави відділені від плаття нашитою поверх тасьмою, а ліф зі спідницею найчастіше розділяється ще на дві чи три частини. У цьому поділі ми вбачаємо художню основу романської моди. Її розуміння відповідає романській архітектурі, що також складається з блоків; поверхня споруд аналогічно розбивається аркадами та арочними фризами. Подібно тому, як прикрашена система площин в архітектурі має тектонічні риси, так і тасьма на одязі виконує подібні ж функції. Таким чином, тасьма в романській моді виступає не лише прикрасою та знаком станової відмінності [3, с. 48].

Романський стиль знайшов своє відображення в побутовому декорі, в традиційній символіці імператорів та аристократів. Після утворення Священної римської імперії (962 р.) від Оттона І до його спадкоємців переходили священні імператорські атрибути -- корона, рукавиця, чаша. Вони були оздоблені коштовностями, інкрустованні дорогоцінним камінням на металами. Після понтифікату папи Григорія І Великого почала передаватися папська тіара, посох, хрест, книги святого Писання тощо. Служителі культу від покоління до покоління релікварії (сакраментальні речі), чудодійні ікони, статуї святих.

Художні мініатюри романських майстрів вражають нас своєю технікою виконання, лінією сюжету, психологічним задумом виконавця. Це були речі, що виготовлялися не на потребу сьогоднішнього дня, а для того, щоб передаватися нащадкам у спадщину. Незважаючи на те, що вони у більшості своїй виготовлялися ще майстрами-невільниками (сеньйоральними майстрами), це речі надзвичайно високої якості.

Велику художню цінність представляють варварські Біблії романського періоду. Окрім великих ілюстрацій, котрі займають більшу частину сторінки, їхні палітурки представляють інкрустацію цінних металів та дорогоцінного каміння. Ілюстрування кожної сторінки Біблії було розраховане на розуміння її змісту неосвіченим варварським населенням, де події розкривалися не завдяки тексту, а за допомогою малюнку.

Вражають і яскраві фарби малюнків, котрі не вицвіли й до сьогоднішнього дня. Техніка їхнього виготовлення нажаль утрачена [3, с. 52]. Таким чином, у романському мистецтві Франції знайшли своє художнє втілення ідеали, тривоги та поривання всього західного середньовічного Світу, що прямо чи опосередковано сягав своїм корінням у спадщину Стародавньої Римської імперії. Як ми простежили, в єдиному романському потоці знайшли свій прояв різні види і жанри мистецтва, які можна узагальнити єдиним визначенням -- «французька Романика». Загально визнано, що саме Франції належить ведуча роль в історії західноєвропейського середньовічного мистецтва. Проте й у інших країнах, таких, як Німеччина, Італія та Англія, в ті часи було створено багато чудових із яскравим проявом національного художнього стилю прикладів романського мистецтва.

Список літератури

1. Жервиль Ш. Письмо от 18 декабря 1818 года к Огюсту Ле Прево / Шарль Жервиль // Письма. - М.: Мысль, 2004. - 462 с.

2. Кишера Ж. Историко-археологические собрания / Ж. Кишера; пер. с франц. Т. Глебовой. - М. : Прогресс, 1999. - 216 с.

3. Цебрій І.В. Романський художній стиль у мистецтві середньовічного Заходу / І.В. Цебрій. - Полтава: ПНПУ імені В.Г. Короленка, 2010. - 56 с.

4. Larousse P. Grand dictionnaire universel / Per Laruss. - Paris: Univers Publication, 2006. - 680 p.

5. Larousse P. Art roman / Per Laruss. - Paris: Universitй Publication, 2008. - 59 p.

Анотація

Французька романтика в розмаїтті мистецьких жанрів. Цебрій І.В. Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Матеріали статті знайомлять зі становленням романського художнього стилю та особливостями його прояву в усіх видах мистецтва в такій європейській країні, як Франція.

Аналізуючи французьку архітектуру, скульптуру, побутовий декор, орнаментальні прикраси храмів, оздоби символічних цінностей феодальних родів і мистецтво інкрустації обкладинок Біблії та специфіку її ілюстрацій упродовж УІ-ХІІ століть, автор доводить ідейну цілісність мистецтва Романтики, його смислового наповнення як самого стилю життя раннього Середньовіччя.

Ключові слова: мистецтво, Романтика, Франція, художні стилі, жанри, орнамент, інкрустація, уклад життя.

Размещено на Allbest.ru