Тарас Кущинський - художній фотограф Чехії українського походження

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 77.04.7 (437.3)

ТАРАС КУЩИНСЬКИЙ - ХУДОЖНІЙ ФОТОГРАФ ЧЕХІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

Микола Мушинка,

професор, доктор філологічних наук,

закордонний член НАН України,

м. Пряшів, Словаччина

Мушинка М.І. Тарас Кущинський - художній фотограф Чехії українського походження. Тарас Кущинський (1932-1983) народився у Празі. Батьки - емігранти з Полтавщини. Дитинство провів на Закарпатській Гуцульщині. У березні 1939 р. з мамою повернувся в Прагу, де закінчив Українську гімназію. У 1961 р. закінчив відділ архітектури празької Вищої технічної школи і став інженером-архітектором. Від шкільних років захоплювався художньою фотографією, а 1966 р. став незалежним професіональним фотографом. Фотографував, головним чином, жіночі акти у вільній природі. Його фотографії здобували призи на міжнародних фотоконкурсах та виставлялися на персональних виставках в 35 країнах світу. Від 1971 р. його виїзд за кордон був суворо заборонений. Автор був його другом від студентських років. Присвятив йому кілька статей.

Ключові слова: Кущинський Тарас, художня фотографія, чесько-українські взаємини.

Мушинка М. И. Тарас Кущинский - художественный фотограф Чехии украинского происхождения.

Тарас Кущинский (1932-1983) родился в Праге. Родители - эмигранты с Полтавщины. Детство провел на Закарпатской Гуцульщине. В марте 1939 г. с мамой вернулся в Прагу, где закончил Украинскую гимназию. В 1961 г. закончил отделение архитектуры пражской Высшей технической школы и стал инженером-архитектором. Со школьных лет увлекался художественной фотографией, а 1966 г. стал независимым профессиональным фотографом. Фотографировал, главным образом, женские акты в свободной природе. Его фотографии получали призы на международных фотоконкурсах и выставлялись на персональных выставках в 35 странах мира. От 1971 его выезд за границу был строго запрещен. Автор был его другом со студенческих лет. Посвятил ему несколько статей.

Ключевые слова: Кущинский Тарас, художественная фотография, чешско-украинские отношения.

Mushinka M. Taras Kuschynskyy - Czech art photographer of Ukrainian origin. Taras Kuschynskyy (19321983) was born in Prague. His parents were - emigrants from Poltava. He spent his childhood in the Transcarpathian Hutsul. In March 1939 my mother returned to Prague, where he graduated Ukrainian school. In 1961 he graduated the architecture department of the Prague Higher Technical School and became an engineer-architect. From school years he was fond of art photography, and in 1966 became an independent professional photographer. He photographed mainly female acts in the free nature. His pictures gained prizes in international photography contest and exhibited in solo exhibitions in 35 countries. From 1971 his travel abroad was strictly forbidden. The author was a friend from his student years. He devoted him several articles.

Keywords: Kuschynskyy Taras, art photography, Czech- Ukrainian relations.

Постановка проблеми. Подібно як у 1960-1970-х рр. минулого століття шокували американську публіку картини Енді Варгола, в тому ж часі шокували чеську публіку фотографії Тараса Кущинського (1932-1983). Ці два видатні митці мали спільну не лише манеру художнього вислову, але й національне походження: оба народилися на чужині від батьків-українців і стали загальновизнаними художниками у нових батьківщинах: Енді - в США, Тарас - у Чехословаччині. Та якщо Енді ніколи не голосився до національності своїх батьків, Тарас був гордий на свою українську національність. Ім'я «Тарас» стало його псевдонімом, який він вживав частіше, ніж прізвище.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Чехи вважали й вважають Т. Кущинського визначним чеським фотографом, який наприкінці 1960-х і на початку 1970-х рр. у чеській фотографії започаткував новий напрям - гармонійне поєднання з природою оголеного чи напівоголеного жіночого тіла. Неабияким майстром він виявив себе і в жанрі портрета, пейзажу та в рекламній фотографії.

Тарас не працював у студії. По суті він такої ніколи й не мав, бо ціле життя доводилось йому жити більш-менш скромно: майстернею для нього була лазничка в невеличкій квартирі празького житлового будинку, а студією - вільна природа.

Ще була у нього «дача» - старесенька напіврозвалена селянська хата у невеличкому селі Ченовіце над рікою Сазавою, в окрузі Кутна Гора Середньочеського краю, на яку їздив старенькою пластиковою машиною марки «Трабант». В нього часто збиралися друзі-однодумці. Там він зробив кращі свої фотографії. Спочатку селян обурювала поведінка їх нового бородатого співгромадянина, який з фотоапаратом ганявся за голими жінками у лісі, змушуючи їх лягати у траву або залазити на дерево. Та впізнавши в ньому «добру людину», вони прийняли пришельця до свого середовища і толерували його «витівки».

Напрям, започаткований Тарасом, здобув йому визнання далеко за межами Чехословаччини. Вже у 1960 р. його фотографії були дуже прихильно прийняті на виставці у Гонконгу. Через два роки на всесвітньому конкурсі американського журналу «US- Camera» одна з фотографій Тараса зайняла п'яте місце, а в 1965 р. на міжнародній виставці у Франфурті-на-Майні, портрет «Штєпанки» здобув другу премію. Високу оцінку здобули його фотографії і на виставках у Сиднеї (1961), Токіо (1964), Страсбурзі (1964), Сінґапурі (1964) та в ряді інших міст.

У 1966 р. він залишив професію інженера-архітектора і став професіональним фотографом. У тому ж році його прийнято в члени Союзу чехословацьких образотворчих митців. Як незалежний професіональний фотограф він працював переважно в області рекламної фотографії, яку підвищив на рівень справжнього мистецтва. Часто фотографував художні вироби із скла, дерева, кераміки, жіночі оздоби тощо. Нові елементи він вніс і до фотографій плакатів, проспектів, обгорток грампластинок, театральних програм тощо.

Нав'язав тривалу співпрацю з журналами «Domov», «Umeni a remesla», «Ceskoslovenska fotografie», «Zena a moda», «Svet v obrazech», «Mlada fronta», завів дружні контакти з артистами театру «Семафор».

З циклів, присвячених природі, на увагу заслуговують «Високі Татри», «Крконоші», «Мала Фатра», «Бескиди» тощо.

У 1967 р. він влаштував першу персональну виставку за кордоном - у голландському місті Ларен-Влалікум, за якою слідувала серія дальших. На нього звернули увагу кіностдії, телебачення та радіо. Своїми фотографіями він ілюстрував і кілька збірок поезій, наприклад книжку М. Лукешової «Біґ-біт та арифметика» (Прага, 1967).

На переломі 1960-1970-х рр. Тарас з успіхом виставляв свої фотографії у Цайлі (Західна Німеччина), Відні, Кракові та Афінах. Однак найвизначнішим успіхом фотографічної кар'єри Т. Кущинського була його персональна виставка в найбільшій фотогалереї Токіо - Pentax Galery 1974 р.

Т. Кущинський був першим європейським фотографом даної галереї, представленим самостійною виставкою. Фахова японська преса писала про виставку Тараса в суперлативах. За участь на виставці фірма Pentax нагородила його комплектом найновіших фотоапаратів та додаткових приладів до них. Таким чином, Тарас вже в середині 1970-х рр. міг користатися наймодернішим тогочасним технічним устаткуванням.

«Токійська» виставка Т. Кущинського побувала і в ряді інших міст. Фотографія Дани з цієї виставки на 13-му бієнале в Гайденгейму у 1974 р. здобула бронзову медаль.

У 1976 р. Тарас став членом празької групи «Set- kani'» (Зустріч), з якою виставляв свої твори на багатьох домашніх і закордонних виставках.

Ім'я «Тарас» стало поняттям серед художніх фотографів та митців усього світу. Про нього писали у таких визначних довідниках, як: «Encyklopedia of Practical Photography» (Praha, 1972), «Geschichte der Photographie im 20. Jahrhundert» (Kologne, 1977, London, 1980), «Britisch Journal of Photography» (London, 1977), «Contetiporary Photographera» (New York, 1982). Мюнхенський «Foto Magazin» (1971) помістив цікаву статтю про нашого фотографа «Taras - der Meister der einfachen Mittel». У центрі уваги фотографа і надалі були жіночі акти у вільній природі, з яких він уклав цілі серії: «Дана», «Моніка», «Ева», «Домініка» та інші.

Велике враження справила на нього подорож до батька в США в середині 1960-х рр., під час якої він мав змогу ознайомитися з новими течіями американського фотомистецтва.

Останньою (тридцять п'ятою) прижиттєвою персональною виставкою фотографій Тараса Кущинського була виставка «Прагнення краси» в Музеї української культури у Свиднику, відкрита наприкінці липня 1983 р.

Тараса Кущинського знав цілий світ. Окрему статтю присвятив йому навіть латвійський журнал «Reklamas fotografas» (1976). Лише Україна, яку Тарас ніколи не перестав вважати своєю первісною батьківщиною, категорично відмовлялась визнати його. Чому - важко зрозуміти. Таж він навіть емігрантом не був, бо народився у Празі 25 травня 1932 р. Емігрантами були його батьки Антоній та Зінаїда.

Обоє вони походили з Полтавщини (батько - з козацького роду), закінчили економічно-кооперативний факультет Української господарської академії в Подєбрадах (Чехія), а 1935 р. разом з молодим Тарасиком виїхали до Закарпатської України в село Кевельово Рахівського округу, де батько став директором сільської школи, а мати - учителькою. Тут Тарас виростав на лоні чудової гірської природи, яку на все життя полюбив серцем і душею. І в перший клас початкової школи він поступив на закарпатській Гуцульщині.

Після окупації Закарпаття угорцями 1939 р. сім'я Кущинських розлучилася: батько, рятуючи життя перед угорськими окупантами, емігрував в США, а мати з восьмирічним Тарасиком -- повернулася до Праги. Під час війни Тарас з мамою жив у суцільних злиднях. Мама на все життя залишалася для нього ідеалом працьовитості, доброти і ніжності. Значний вплив на формування його світогляду мав український видавець і меценат мистецтва Євген Вировий, на квартирі якого вони жили з мамою. До 12-го року народження «дядя Женя» подарував Тарасикові фотоапарат, який став його улюбленою «іграшкою». Ним він фотографував головним чином своїх шкільних товаришів та товаришок. 17 травня 1945 р. Тарас був свідком трагічної смерті Євгена Вирового. Коли солдати контррозвідки Червоної армії «Смерш» («Смерть шпіонам» - авт.) прийшли арештувати його, він вискочив з вікна четвертого поверху на кам'яний брук і розбився перед машиною, якою його мали відвезти у в'язницю.

Будучи студентом архітектурного відділу Чеської політехніки, Тарас у 1954 р. одружився з чешкою Аленою Шпіритою, яка стала вірною супутницею його нелегкого життя. Пані Алена була не лише моделлю, домашньою господинею, але й помічником у його художній творчості. В гармонійному подружжі вони виховали трьох доньок.

Тарас весь час мріяв про відвідини України, однак здійснити цю мрію було не легко. Лише навесні 1968 р. в рамках туристичної подорожі він побував у Києві та інших містах. Об'єктиву його фотоапарата не уникали запущені пам'ятки архітектури, зруйновані церкви, черги в магазинах. Кілька таких його фотографій потрапило і у пресу, що викликало обурення радянських органів, які вбачали в них «наклепи на радянський лад». Коли в 1971 р. він у чехословацьких органах безпеки добився дозволу на другий туристичний виїзд в Україну, його було затримано на радянському кордоні, піддано ретельному обшуку, в результаті якого в нього було виявлено «порнографію» (художні акти Тараса - авт.) і... повернено назад. До кінця життя він залишився persona non grata для України. Та не лише для України. Після цього «інциденту» органи чехословацької безпеки заборонили йому виїзд за кордон. Навіть на відкритті власних персональних виставок він не міг виїхати.

На початку 1980-х рр. Тарас Кущинський важко захворів і з усім зусиллям волі боровся з невиліковною хворобою - раком. Фотографувати не перестав і в тих безнадійних умовах. Фотографії останнього періоду - жіночі постаті в масках - позначені сумом. Це своєрідна візія грізної смерті, яка виявилась міцнішою за нього. Помер він 27 грудня 1983 р. у Празі. Його смерть була відзначена десятками некрологів. Лише Україна мовчала.

Кілька фотовиставок світлин Тараса Кущинського було влаштовано і після його смерті. Найвизначнішою була виставка до недожитого 80-ліття від дня народження у Празі під назвою «Тарас - 80», організатором якої була громадська організація «Portes». Український мистецтвознавець Оксана Пеленська (редактор української редакції «Радіо Свобода» у Празі), оцінюючи виставку, дала її авторові таку характеристику; «Тарас Кущинський є автором неповторної за високим рівнем естетики серії жіночих портретів, які й через півстоліття вражають глядачів свіжістю й поетичним сприйняттям світу. Один з найвідоміших майстрів художньої фотографії так і залишається невідомим для українців» [1].

У жовтні того ж 2012 р. Центр чеської культури у Києві влаштував пересувну фотовиставку «Чесько-словацькі фотографи з українським корінням», на якій були представлені світлини п'ятьох художніх фотографів: Яна Погрібного, Богдана Голомічка, Петра Жупника, Радки Циглерової-Кущинської (дочки Тараса - авт.) та Тараса Кущинського [2]. З Києва виставка помандрувала майже в усі обласні центри України і всюди мала значний успіх. В Ужгороді вона демонструвалася в Закарпатському музеї народної архітектури і побуту від 30 жовтня до 12 листопада 2012 р. [3].

На завершення хочу сказати кілька слів про свої взаємини з Тарасом Кущинським. Я познайомився з ним і заприятелював ще під час навчання в Празі. Ця дружба тривала до останніх його днів. Я був захоплений його світлинами й опублікував про нього кілька україномовних статей [4], представляючи його українській публіці як українського фотографа.

Я ініціював його останню прижиттєву виставку «Прагнення краси» в Музеї української культури у Свиднику 1983 р. [5], до якої було видано гарний каталог. На жаль, він вже не зміг взяти участь у її відкритті.

Мені довелось виступати з промовою і на його поминках в Празі. Після проголошення незалежності України я представив життя і творчість Тараса у львівському фотожурналі «Світло і тінь»⁶. Статтю про нього я опублікував і в «Енциклопедії Сучасної України» (т. 16, Київ, 2015 - в друку).

Тарас Кущинський першим звернув мою увагу на високу художню вартість фотографій Флоріана Заплетала і виготовив позитивні відбитки з його скляних негативів, що опинились у моєму архіві. На їх основі було видано перший альбом фотографій Ф. Заплетала «Дерев'яні церкви Карпат» (Відень, 1982).

Художня спадщина Тараса Кущинського неймовірно багата. Вона охоплює кілька десятків тисяч світлин. Спадщина заслуговує на те, щоб хоча би невеличкий вибір з неї появився окремим альбомом в Україні.

кущинський фотограф художній жіночий

Література

1. Пеленська О. «Тарас - 80» - Виставку фотографій відомого українця відкрили у Празі. - [Електронний ресурс]: http: //www.radiosvoboda.org/content/article/24601089.html

2. Острожанська Д. Чеські фотографи на українські батьківщині // Пороги. - Прага, 2012. - Ч. 10.

3. Новини Закарпаття. - 2012. - 30 жовтня.

4. Мушинка М. Виставка фотографій Тараса Кущинсь- кого // Дружно вперед. - Пряшів, 1970. - № 5. - С. 16-17. [Крип. М. М. ]; його ж: Тарас Кущинський // Наше слово.

5. Варшава, 1984. - № 15. - С. 3.; його ж: Світ поезії у фотографіях Тараса Кущинського // Нові дні. - Торонто (Канада), 1984. - № 410. - С. 7, 10; його ж: Тарас у Братиславі // Нове життя. - Пряшів, 1989. - № 49. - С. 5.; його ж: Тарас - фотограф-поет // Український журнал. - Прага, 2007. - № 3. - С. 19-21.

6. Мушинка М. Поезія у фотографіях. З виставки чехословацького фотографа Тараса Кущинського у Свид- ницькому музеї української культури // Наше слово. - Варшава. 1983. - № 36. - С. 5.

7. Мушинка М. Тарас Кущинський - український фотограф Чехо-Словаччини. До недожитого 60-ліття від дня народження // Слово і тінь. - Львів, 1992. - № 4. - С. 18-21.

Размещено на Allbest.ru