Виникнення української школи дизайну в Галичині: боротьба за національну своєрідність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівська національна академія мистецтв, м. Львів, Україна

Анотація

український школа дизайн галичина

Маковецька М. І. Виникнення української школи дизайну в Галичині: боротьба за національну своєрідність. Стаття присвячена дослідженню історичних передумов виникнення української школи дизайну в Галичині наприкінці ХІХ ст. Проаналізовано вплив соціально-політичних та економічних факторів на виникнення та розвиток дизайнерської школи, з урахуванням етнокультурної своєрідності регіону. Доведено, що наприкінці ХІХ ст. завдяки зусиллям кращих представників інтелігенції краю вдалося відстояти, популяризувати, поширити і примножити власні культурні традиції, що змусило фахівців провідних європейських країн визнати існування самобутньої львівської школи.

Ключові слова: дизайн, Галичина, архітектура, культурна спадщина, українське мистецтво.

Аннотация

Маковецкая М. И. Возникновение украинской школы дизайна в Галичине: борьба за национальную своеобразность. Статья посвящена исследованию исторических предпосылок возникновения украинской школы дизайна в Галичине в конце ХІХ в. Проанализировано влияние социально-политических и экономических факторов на возникновение и развитие дизайнерской школы, с учетом этнокультурного своеобразия региона. Доказано, что в конце ХІХ века благодаря усилиям лучших представителей интеллигенции региона удалось отстоять, популяризировать и приумножить собственные культурные традиции, что вынудило специалистов ведущих европейских стран признать существование самобытной львовской школы.

Ключевые слова: дизайн, Галичина, архітектура, культурное наследие, украинское искусство.

Annotation

Makovetska М. І. The foundation of the Ukrainian Design School in Galicia: the struggle for national identity. Background. The rich in its own history, multiplied interpenetration and interplay of Western and Eastern cultural traditions contributed to the formation of unique Galician School of Design. The historical background of Ukrainian School of Design in Galicia in the late nineteenth century is studied in the article. Europe recognized the existence of the original Lviv school by the early twentieth century. The Galician intellectuals extended and enhanced their own cultural traditions though founding Galician design school due to the rise of national consciousness and the fight for the preservation of the national cultural heritage.

Keywords: design school, Galicia, architecture, cultural heritage, Ukrainian art.

Постановка проблеми

Історично так склалося, що полінаціональний образ Львова формувався завдяки доволі суперечливим процесам. І справа не лише у географічному розташуванні, але й у непростій, часто трагічній історичній спадщині. Втрата власної державності та століття правління окупаційних режимів, які послідовно і свідомо впроваджували зневажливе ставлення до культурно-мистецьких надбань українства, призводили до значних ускладнень у реалізації національного творчого потенціалу. Поліетнічна історія Львова з багатовіковим шляхом розвитку матеріальної та проектно-художньої культури спричинила взаємопроникнення та переплетення як західних, так і східних культурних традицій, що сприяло унікальності формування Львівської школи дизайну. Втім, лише завдяки надзусиллям кращих представників краю вдалося у непростій боротьбі відстояти, популяризувати, поширити і примножити власні етнокультурні традиції. Тому актуальним є питання дослідження історії становлення, формування нової моделі українського дизайну на Галичині наприкінці ХІХ ст.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Певні аспекти теми вже досліджували такі знані фахівці, як: Ю. Бірюльов [1], В. Даниленко [3], О. Нога [7], Р. Шмагало [11] та ін. Утім, незважаючи на значну історіографічну базу, питання формування та функціонування школи дизайну в Галичині потребують більш детального вивчення.

Метою статті є дослідження історичних передумов виникнення української школи дизайну в Галичині наприкінці ХІХ ст.

Виклад основного матеріалу дослідження

ХІХ ст. стало періодом найрадикальніших змін, що докорінно змінили саму соціокультурну парадигму існування людства. Промисловий переворот і буржуазні революції, що супроводжувалися також і національно-визвольними рухами, остаточно ліквідували феодальні пережитки, світ вступив у нову еру. Безумовно, Галичина мала бути присутньою в єдиному руслі трансформацій європейського культурно-мистецького процесу. Втім, формування власної школи дизайну в професійних колах України на її етнічних територіях набувало поширення доволі нерівномірно і не завжди синхронно з провідними культурно-мистецькими центрами Європи. На це були свої об'єктивні причини.

Дискримінаційна політика, яку свідомо та послідовно проводив уряд, спричиняла певну маргіналізацію українства, усунення його на периферію культурного життя краю. Зокрема, з перших 58 ректорів Львівського університету було лише 9 українців, решта - переважно німці та поляки. Відповідно, навчання велося німецькою, польською або латинською мовами. На 1847 р. викладання українською мовою існувало лише в одній приватній школі при Ставропігійському інституті, де готували учителів для сільських парафіяльних шкіл і церковних дяків. Зауважимо, що на той час у ній навчалося лише 15 учнів [4:91]. Так, західноукраїнські землі розглядалися лише як аграрний придаток Австрії, а більшість українського населення була зайнята у сільському господарстві. За таких обставин важко було ставити питання щодо розвитку національної школи дизайну.

Втім, ХІХ ст. стало періодом швидких докорінних якісних зрушень не лише в економічній галузі (спричинених стрімким розвитком промислового виробництва), але й у суспільно-політичній. «Весна народів» не лише дозволила заявити про себе українству, але також стала поштовхом для поступового перетворення Львова на український П'ємонт. Активізація суспільно-політичного життя була підкріплена потужним економічним чинником. Розвиток економіки потребував кваліфікованих фахівців.

Об'єктивні тенденції європейського розвитку змінювали обличчя краю. В регіоні розвивалася фабрично-заводська промисловість. Зокрема, у 1870 р. у Львові працювали вже 2408 промислових підприємств. Хоча це й були переважно дрібні промислово-ремісничі виробництва, але у місті працювали також п'ять великих броварів, які виготовляли майже 16% пива країни. Окрім того, товариству броварів належали фабрики мінеральних вод, штучного льоду та солодової кави. Також у місті функціонували залізничні ремонтні майстерні, які забезпечували роботою декілька сотень людей. А паровий млин «Том і син» був одним із найбільших в Австро-Угорщині [5:200-201]. Впровадження науково-технічних новацій стимулювало розвиток не лише технічного прогресу, але й модернізації освіти та культури. Розвиток промисловості сприяв і зародженню дизайну. Галицькі промисловці активно боролися за ринки, що потребувало проектування виробів для серійного виробництва.

Утім, розвиток галицької школи дизайну саме з урахуванням українських національних традицій, відбувався непросто. І справа навіть не в тому, що Львів, як це склалося історично - багатонаціональне місто, а у тому, що власне українська культура впродовж століть займала підпорядковане положення. Так, зокрема, якщо такий засіб популяризації та презентації дизайнерських досягнень, як художньо-промислові виставки почали широко використовуватися у Європі вже наприкінці XVIII ст., то аж до середини 1850-х рр. галицькі майстри не брали жодної участі у подібних виставках. Галичину вважали безнадійно відсталою сільськогосподарською провінцією Австрійської імперії зі слаборозвинутим мистецтвом, а творчість майстрів регіону не становила жодного інтересу.

Традиційно виставки у Відні відбувалися без присутності там українських фахівців і традицій. З цього погляду важко переоцінити значення виставки промислів та рукоділля, яка відбулася у 1851 р. в місті Львові. На ній майже сотня майстрів представили 650 своїх робіт. Серед них: керамічний посуд фабрики фаянсу у Глинську Фрідріха Вольфа; скляні вироби та скатертини з мануфактур князя Леона Сапіги; шкіра і сукно з мануфактур князя Альфреда Потоцького тощо. А також мідний та залізний посуд, ювелірні вироби, зброю та предмети побуту провідних майстрів краю. Зокрема, було виставлено багато оригінальних виробів із дерева. Так, К. Бочковський презентував фаетон, Я. Балько - фортепіано, Пастернак - стіл, Устиянович - сервант тощо. Чисельно були представлені вироби з тканин, хутра та вишивка: Ф. Пшилецька та М. Гординська виставили мереживні покривала, А. Черник - вироби з хутра, Ф. Добровольський - білизну. Це була дуже потужна заява. Адже, приміром, на виставці 1845 р. у Відні з майже 2 тис. виробів лише 15 були виготовлені галицькими майстрами [6:40-41].

Як зазначив професор Львівського університету Е. Томашек, член галицької торгової комісії: «Художньо-промислові виставки стають сьогодні національною справою кожної країни». Автор наголосив, що «ремісники з міст, а тим паче зі Львова, наприклад столярі, бляхарі, кравці, цілковито у стані посісти на виставці почесне місце навіть своїми буденними виробами, а тим більше - майстерними витворами, призначеними спеціально на виставку». Е. Томашек цілком слушно наголошував, що мета участі у подібних виставках - не представити якомога більшу кількість виробів, а насамперед «дати правдивий образ та сучасний стан індустрії цілого краю» [9]. Тобто участь у виставці мала надати можливість галицьким майстрам насамперед гучно заявити про себе, підкреслити свою самобутність, унікальність, а разом із тим і конкурентоспроможність. Виставка дозволяла презентувати продукт, який на рівних міг би витримувати конкуренцію з виробами майстрів розвинутих європейських країн.

Промисловий розвиток потребував також відповідного масштабного архітектурного будівництва. Міста розросталися, збільшувалася кількість населення - це сприяло швидкому розвитку будівельної галузі. У Львові працювали 17 цегелень, а загалом на будівельних підприємствах Львова було зайнято майже 3,5 тис. людей. Перед тогочасними архітекторами постали абсолютно нові планувальні завдання. Зокрема, щодо побудови споруд нового типу, які б відповідали вимогам часу: освітні заклади, вокзали, банки, музеї, великі корпуси промислових підприємств тощо. Львівська архітектура була інтегрована в загальноєвропейські процеси та розвивалась майже синхронно з Віднем. А саме Віденська архітектурна школа наприкінці XIX ст. стала провідною у Європі. Тож і на українських землях виникають не лише будівельні фірми, але й власні архітектурні проектно-технічні бюро. Так, зокрема, видатний український архітектор-будівничий Іван Левинський не тільки заснував найбільшу в краї будівельну фірму (виготовляли також будівельні матеріали та кераміку), але й архітектурне бюро під його керівництвом спроектувало будівлі, які назавжди стали візитівкою Галичини: оперний театр і залізничний вокзал, готель «Жорж» і будинок товариства «Дністер» у Львові тощо. Окрім того, І. Левинський розпочав виробництво декоративної побутової та архітектурної кераміки за народними зразками [8:356].

Становленню у Львові професійної дизайнерської підготовки сприяла ціла мережа навчальних закладів. Зокрема, з 1844 р. у місті діяла Технічна академія, яку в 1877 р. перейменовано в Політехнічну школу. У 1857 р. при академії розпочала роботу кафедра рисунка, з 1868 - кафедра архітектури і будівництва, 1873 - кафедра вільноручного рисунка і моделювання. Саме з цим навчальним закладом пов'язана діяльність іншого видатного представника львівської архітектурної школи - Юліана Захарієвича. Зокрема, ним був створений проект власне нового корпусу Технічної академії. Корпус був виконаний у популярному на той час стилі італійського ренесансу, його фронтон прикрасила скульптурна група Л. Марконі «Інженерія, Архітектура, Механіка». Будівництво було завершене у 1877 р., а Ю. Захарієвич був обраний ректором новоствореної Політехнічної школи. Окрім науково-викладацької діяльності молодий ректор не залишає також і архітектурну практику. Йому належать проекти монастиря і костелу Франциска- нок у Львові, костелів у Заріччі та Буцневі, реконструкція костелу Марії Сніжної у Львові, будівництво Галицької ощадної каси та ін.

Варто наголосити, що Ю. Захарієвич не лише сліпо копіював на українських теренах європейські взірці та впроваджував кращі досягнення архітектури того часу. Він здійснив декілька наукових експедицій-пошуків, під час яких особисто брав участь в археологічних розкопках, досліджував архітектурну спадщину Галицько-Волинського князівства, виявляв давньоруські деталі в пам'ятках архітектури, які збереглися тощо. За підсумками проведеної роботи видано низку наукових публікацій: «Мандрівка до Залукви, Галича і на Крилос» (1882), «Мандрівка до Сокальського повіту» (1892), а також альбом обмірних креслень «Пам'ятки мистецтва в Польщі» (1885). Саме в цьому альбомі Ю. Захарієвич вперше звернувся до теми української народної дерев'яної церкви [10:166]. Так, наприкінці ХІХ ст. Європа визнає існування львівської архітектурної школи. Якщо раніше для проектування великих споруд у Галичині запрошувалися насамперед віденські фахівці, то починаючи з 1880-х рр. міським будівництвом займалися переважно учні Ю. Захарієвича.

Говорячи про навчальні процеси та їх вплив як на формування вітчизняної школи дизайну, так і на пробудження національної свідомості, неможливо не згадати діяльність технічних товариств. Адже саме на їх основі формувалися мистецькі об'єднання в Галичині. Виникнення подібних об'єднань тісно пов'язане з найбільшим адміністративним та промисловим центром Галичини - Львовом. Саме там ще у 1862 р. було створене перше Технічне товариство, члени якого планували займатися організацією виставок, конкурсів тощо. Втім, спочатку товариство мало відверто пронімецьку орієнтацію: статут та вся документація велися німецькою мовою, що ніяк не відповідало прагненням місцевої інтелігенції, які мріяли реалізувати національний культурно-мистецький потенціал. Тому в 1877 р. колишні учні Технічної школи створили нове об'єднання: Товариство вишколених техніків. Варто зазначити, що серед перших його засновників був і тоді ще молодий випускник Львівської політехнічної школи, а згодом видатний український архітектор - Іван Левинський. За рік новостворене товариство ще раз змінило назву на Політехнічне товариство і прийняло свій програмний документ - статут.

Згідно нього товариство визнавалося об'єднанням осіб, які працюють в усіх технічних галузях, щоб з їхньою науковою та практичною допомогою вплинути на розвиток усіх ділянок техніки, поставити технічне життя на належне йому місце у суспільстві; особливу ж увагу звернути на розвиток вітчизняного промислу. Головними завданнями проголошували: поліпшення становища самих техніків і продовження чи відродження давніх звичаїв, що існували в деяких технічних галузях [7:157].

Цей документ став програмним для української інтелігенції. В ньому зафіксовані революційні для того часу вимоги: «відродження давніх звичаїв» та «розвиток вітчизняного промислу». Члени товариства вважали, що вітчизняні майстри можуть не лише посісти своє місце у європейській культурній парадигмі, але й на гідному рівні конкурувати з відомими світовими школами. Члени товариства планували активно займатися просвітницькою роботою: створювати фахові комісії, відкрити мережу бібліотек та читалень, читати лекції, влаштовувати художньо-промислові виставки тощо.

Зауважимо, що у непростій боротьбі, долаючи бюрократичні перепони український рух пробивав собі дорогу. У 1877 р. вся матеріальна база товариства становила лише 91 злотий. А власне приміщення з'явилося лише у 1899 р. Втім, на початок ХХ століття Політехнічне товариство вже мало понад 700 членів, випускало власне друковане видання «Часопис Технічний», створило фахові комісії: інженерну та архітекторську і загалом почало відігравати значну роль у науковому та культурно-технічному розвитку регіону. Національний склад товариства був доволі неоднорідним: переважали поляки та особи інших національностей, а українці не становили однозначної більшості, але їм вдавалося за допомогою цього товариства потужно заявляти про себе та відстоювати свої національні інтереси.

Так, на Всесвітній виставці у Парижі 1900 р., завдяки роботі Політехнічного товариства, українські майстри були представлені окремим Галицьким розділом в Австрійському відділі, а українська делегація на відкриття виставки прибула самостійною групою під жовто-блакитним національним прапором [7:158].

Неможливо не згадати також і про створення у 1876 р. першої в Україні художньо-промислової школи, що дістала назву «Загальнопромислова школа рисунків та моделювання». Важко переоцінити значення цього навчального закладу, адже як підкреслив доктор мистецтвознавства О. Боднар: «Львівська художньо-промислова школа... була, мабуть, першою в Європі серед собі подібних, що проголосила у своїй декларації антикосмополітичну орієнтацію. Ґрунтування на традиціях народного мистецтва» [2:58]. Українці Галичини відстоювали право на існування українського національного мистецтва. Серед перших діячів, які всіляко підтримували діяльність художньо-промислової школи фігурують такі знакові постаті, громадські та політичні діячі, які багато у чому змінили долю краю, як Кость Ле- вицький, Василь Нагірний, Володимир Дідушиць- кий, Андрій Скординський та інші. Також з роботою цієї школи тісно пов'язані імена архітекторів І. Левинського, Ю. Захарієвича, О. Лушпинського, художників І. Труша, О. Новаківського, скульпторів Л. Марконі, Л. Герасимовича та багатьох інших.

Вже за перші 20 років у Галичині було відкрито 14 промислових шкіл: гончарські, малярські, ткацькі, столярські та токарські, килимарські, скульптурно-каменярські, виготовлення дитячих іграшок, мережива та лозоплетіння [2:55]. А на початок Першої світової війни в Галичині діяло вже п'ятдесят три фахові промислові школи різного рангу: тридцять чотири з них та одна Вища промислова школа - у Західній Галичині; дев'ятнадцять і одна Вища промислова школи - у Східній Галичині [11:52]. Надважливим є той факт, що для більшості шкіл пріоритетним завданням стало не сліпе вивчення та копіювання західних зразків, а збереження та примноження багатої культурно- мистецької спадщини та українських історичних традицій.

Таким чином, об'єктивні світові соціально-історичні та економічні чинники спричинили докорінні зміни у традиційному укладі життя українців Галичини. Процеси розвитку промисловості потребували виникнення дизайнерської школи. Піднесення національної свідомості та боротьба українців за збереження національної культурної спадщини призвели до того, що завдяки послідовній та наполегливій праці галицької інтелігенції, вдалося подолати упереджене ставлення й відстояти, популяризувати, поширити і примножити власні етнокультурні традиції. На початку ХХ ст. Європа визнала існування самобутньої львівської школи. У наступних дослідженнях доцільно проаналізувати подальший розвиток дизайну в Галичині, зокрема, у міжвоєнний період.

Література

1. Бірюльов Ю. О. Захаревичі: Творці столичного Львова / Ю. Бірюльов. Львів: Центр Європи, 2010. 336 с.

2. Боднар О. Я. Дизайн в Україні: історія, актуальний стан, орієнтири розвитку / О.Я. Боднар // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Львів, 2001. Т. CCXLI: Праці Комісії архітектури та містобудування. С. 54-64.

3. Даниленко В. Дизайн України у світовому контексті художньо-проектної культури. / В. Даниленко. Харків: ХДАДМ; Колорит, 2005. 244 с.

4. Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів / Упорядники: У. Єдлінська, Я. Ісаєвич, О. Купчинський та ін. К.: Наукова думка, 1986. 422 с.

5. Історія Львова. У трьох томах / Редколегія: Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. Т. 2. Львів: Центр Європи, 2007. 560 с.

6. Король С. Виставка промислів і рукоділля 1851 року у Львові / С. Король // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. Львів, 2007. Ч. 2. С. 35-44.

7. Нога О. Іван Левинський: Архітектор, підприємець, меценат / О. Нога. Львів: Центр Європи, 2009. 192 с.

8. Рудницький А. До історії архітектурної освіти в Західній Україні / А. Рудницький // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Львів, 1994. Т. CCXXVII: Праці секції мистецтвознавства. С. 346-366.

9. Tomaschek E. Zblizajaca sie dla calej monarchii wysta- wa plodow przemyslowosci w Wiedniu I przemeslowosc Galicyi / E. Tomaschek // Gazeta Lwowska. 1844. № 128.

10. Черкес Б. С. Юліан Захарієвич - основоположник львівської архітектурної школи / Б. С. Черкес, О. Жук // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». № 585. 2007. С. 163-167.

11. Шмагало Р.Т. Мистецька освіта в Україні середини XIX - середини XX ст.: структурування, методологія, художні позиції / Ростислав Шмагало. Львів: Укр. технології, 2005. 526 с., 742 іл.

Размещено на Allbest.ru