Патроцінії храмів візантійського обряду та їхні ікони в Словаччині (св. Івана Хрестителя, свв. Петра та Павла, св. Луки, св. Юрія, свв. Козьми та Даміяна, свв. Кирила та Мефодія)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Патроцінії храмів візантійського обряду та їхні ікони в Словаччині (св. Івана Хрестителя, свв. Петра та Павла, св. Луки, св. Юрія, свв. Козьми та Даміяна, свв. Кирила та Мефодія)

Ґрешлик В.

Анотації

Патроцінії храмів візантійського обряду та їхні ікони в Словаччині (св. Івана Хрестителя, свв. Петра та Павла, св. Луки, св. Юрія, свв. Козми та Даміяна, свв. Кирила та Мефодія). У статті йдеться про вибрані патроцінії церков, їхні ікони та процеси, поєднані з розмежуванням двох культурних масивів - "Slavia latina" та "Slavia byzantina". Частково вказано й на проблему втрати національної та релігійної ідентичності руського/українського населення Східної Словаччини, що віддзеркалилося й у змінах патроцініїв та мистецьких уподобань (перевага в іконопису ХІХ -початку ХХ століття західних академічних взірців) та латинізації релігійного життя.

Ключові слова: церкви, візінтійський обряд, патроцінії, ікони, Словаччина, св. Іван Хреститель, свв. Петро та Павло, св. Лука, св. Юрій, свв. Козьма та Даміян, свв. Кирило та Мефодій.

Ґрешлик В. Патроцинии храмов византийского обряда и их иконы в Словакии (св. Иоанна Крестителя, Св. Петра и Павла, св. Луки, св. Юрия, свв. Козмы и Да- мияна, свв. Кирила и Мефодия). В статье речь идет о избранных патроциниях церквей, их иконы и процессы, объединенных с разграничением двух культурных массивов - "Slavia latina" и "Slavia byzantina". Частично указано и на проблему потери национальной и религиозной идентичности руского / украинского населения Восточной Словакии, что отразилось и в изменениях патроциниив и художественных вкусов (превалирование в иконописи ХІХ - начала ХХ века западных академических образцов) и латинизации религиозной жизни.

Ключевые слова: церкви, византийский обряд, пат- роцинии, иконы, Словакия, св. Иоанн Креститель, свв. Петр и Павл, св. Лука, св. Юрий, свв. Козьма и Дамияна, свв. Кирилл и Мефодий.

Vladislav Greslik. Patronages of Churches of Byzantine Rite and Their Icons in Slovakia (St John the Baptist, Sts Peter and Paul, St Luke, St George, Sts Cosmas and Damian, Sts Cyril and Methodius). The article relates to the selected titulature of the churches of Byzantine rite and their icons at the intersection of "Slavia latina" and "Slavia byzantina". The gradual latinization is leading to some changes of patronages of churches of the Catholic church of Byzantine-Slavic rite in Slovakia. The article demonstrates the process that happens within Slovakia and territories of church administrative units of neighboring countries, including an attempt of its reasoning. In the article, the methods of statistical comparison of individual Greek Catholic dioceses of Carpathian and Subcarpathian regions and studying of historical church documents were used. Due to the change of patronages, a composition of icons in the system of an iconostasis changes inevitably and we can observe that the amount of traditional icons of the Mukachevo's/ Preshov's diocese of saints is reducing, too. Latinization of the Byzantine- Slavic Church in Slovakia - the language of a liturgy and relevant church books, church singing with instrumental music come along with the changes of patronages and their icons.

Keywords: churches, Byzantine rite, patronages, icon painting, Slovakia, St John the Baptist, Sts Peter and Paul, St Luke, St George, Sts Cosmas and Damian, Sts Cyril and Methodius. ікона культурний релігійний

Постановка проблеми. На стику двох великих культурних пластів - "Slavia latina" та "Slavia byzantina" не раз доходить до цікавих переплетень, взаємних впливів та збагачень в різноманітних галузях мистецтва. Інколи навіть доходить до того, що об'єкти латинського обряду переходять в користування візантійського і навпаки. Як, наприклад, ужгородський єзуїтський [27] та пряшівський міноритський [26:54] храми стали греко-католицькими катедрами, маріє-повчанська ікона Богородиці 1675 р. [17:128] знаходиться на бічному вівтарі віденського Стефансдому.

Закономірні стосунки все ж таки відмінних проявів матеріальної та духовної культур торкаються також пам'яток іконопису та процесів, які проходили на території нинішньої Словаччини. Якщо їх досліджувати тільки з територіальної точки зору, то можна дійти висновку, що, наприклад, як в 1968 році писав Карол Вацулік, тодішній директор Словацької національної галереї в Братиславі, "іконописна творчість виникла на території та для території Словаччини як складова частина її власної мистецької традиції" [9]. Цю тезу розвивали декотрі словацькі автори і впродовж наступних років [12; 28]. Аналогічне трактування, але з іншої сторони, з точки зору мадярської культури, доповнене молдавськими впливами, знаходимо в угорських публікаціях останніх двох десятиліть [17]. Виходячи з наших досліджень [3] можна стверджувати, що все навколо іконопису Словаччини, а передусім її східної частини, набагато складніше. Але не так, щоб не можна було встановити джерела його походження та імпульсів розвитку починаючи ХV століттям - передусім Черемиську єпархію (спочатку православну, згодом греко-католицьку). Стосується це й патроцініїв церков та їхніх ікон на теренах досліджуваної території.

На патроцінії храмів Словаччини почали звертати увагу відносно недавно [6]. Перші вагомі публікації стосувалися тільки об'єктів Католицької церкви, включно з парафіями візантійсько-слов'янського обряду (т. зв. греко-католицьких), що стало на перешкоді виокремлення цих пам'яток та явищ, які відносяться до пласту "Slavia byzantina", або ще точніше - до української культури [10; 11; 13; 31]. В останніх роках подібний підхід, де майже всі кириличні пам'ятки презентуються й наголошуються майже виключно як словацькі (ніби вони жодним чином не належать до спадщини місцевого українського населення), можна спостерігати в численних фундаментальних монографіях та статтях працівників Словацької академії наук, передусім Славістичного інституту ім. Яна Станіслава САН. На жаль, такі пам'ятки досі недостатньо або зовсім не вивчені українськими авторами.

Вступні дослідження патроцініїв церков візантійсько-слов'янського обряду Словачини та їхні ікони були вже частково опрацьовані та опубліковані [4; 5; 33]. Тому мета наступних рядків - доповнити існуючі статті менш фреквентованими патронами церков, які так само є свідоцтвом довготривалої приналежності приграничних з сучасними Україною та Польщею теренів Східної Словаччини до традицій, що поєднуються спочатку передусім з давньою Перемиською єпархією (варто підкреслити, що посередництвом неї - з Київською митрополією) та континуїтетом її візантійсько-слов'янської традиції і лише пізніше, з часу виникнення Мукачівської єпархії, - з новим церковним центром, підпорядкованим католицькій єпархії Угорщини.

За цілком ймовірним припущенням, у всіх місцевостях, де в історичних документах XIV-XVII століть згадується "батько" (batyko) - православний священик чи дерев'яний храм [29; 30], мали б стояти вівтар та вівтарна перегородка з хоча би мінімальною кількістю ікон та інших предметів, необхідних для проведення літургійних обрядів. На відміну від сіл південно-східної Польщі, звідки походить найбільше давніх українських ікон, в підгірських лемківських населених пунктах Східної Словаччини збереглося непорівняно менше храмових та інших ікон основного - намісного ряду іконостаса. Причини цього явища можна бачити, зокрема, в інтенсивній побудові мурованих церков, що замінювали дерев'яні споруди особливо з кінця XVIII століття. В рідкісних випадках декотрі давніші ікони перенесли в новий об'єкт, а решту з них за церковними правилами закопували або спалювали. Не менш нищівними були й дві світові війни та численні регіональні збройні заворушення та лихоліття в попередніх століттях та й недбале ставлення священиків та церковних громад до давніх пам'яток через нерозуміння їхнього значення для сьогодення. І в не останній мірі відчувався брак фахових установ, котрі б на належному рівні займалися збереженням ікон так, як це завдяки митрополиту Андрею Шептицькому робили понад сто років тому у Львові, а в міжвоєнний період - і в інших містах Галичини.

Кількісні показники по фреквенції та змінах па- троцініїв церков Східної Словаччини в статті наводимо за шематизмами Пряшівської [20; 21; 24; 25] й сусідніх єпархій та оглядовими науковими працями про церковне будівництво та титулатуру церков [36; 37; 38]. Оскільки історично храми візантійсько-слов'янського обряду зосереджені виключно на теренах Східної Словаччини (нинішні Пряшівський та Кошицький самоуправні краї), будемо їх порівнювати з відповідними адміністративними одиницями Греко-католицької Церкви історичних Мукачівської [23], Перемиської [18], Львівської та Орадейської єпархій [19] й Апостольської адміністрації Лемківщина [39].

Церкви та ікони св. Івана Хрестителя. Найдавніша церква св. Івана Хрестителя знаходиться в с. Кальна Розтока (1750 р., дерев'яна, в "кожусі") [16:53]. Якщо намісні ікони Богородиці Одигітрії та Христа Пантократора можна віднести до малоберезнянського кола пам'яток й точно датувати на основі вкладних написів (на останній іконі виведені слова: ОИ± HKWHbl ЕЬОРИЦЄЮ ОуКРАШЄНЬІ. ЦРКЕИ КАА- НАНОКИЮ ЕГу ОЛАЕА ДА ЕуДЄТ ЕОАШАА. ИО- ПИОАШАО± ЕО ОЕИТЄАИ МАОЕЄРЄЗНИКОЙ PKU ЕЖ± АЈОГ (1773), також ікону св. Миколая (1802), то храмовий образ разом з "риботицького" письма рядом свят та Деесісом належать ще до середини XVIII століття. Цікаво, що на антепендіумах другої половини XVП століття під іконами Богородиці та Христа повторюються народного письма парні зображення свв. апостолів Петра та Павла.

Після створення Пряшівської греко-католицької єпархії (1818 р.) св. Іван Хреститель став патроном катедрального храму в Пряшеві (тут треба відзначити, що на початку 30-х років ХІХ століття в Пряшівській єпархії було вісім церков з таким або подібним патроцінієм - Собором, Зачаттям, Народженням або Усікновенням св. Івана Хрестителя, зате в Мукачівській не було жодної церкви, так само, як в інших єпархіях: пізнішій Гайдудорозькій [1], в Орадейській на 1828 рік була тільки одна, причому в Перемиській - 24).

Хоча в офіційних публікаціях єпархії наводиться 1430 рік як час побудови храму [25:127], то сучасний план та орієнтацію він отримав аж в середині XVШ століття, коли вівтар храму монастиря міноритів був перенесений до західної частини нави, а головний вхід з вулиці опинився на сході. Пристосування інтер'єру до потреб східного обряду настало за єпископа Йосифа Ґаґанця в 1846 році. Невдовзі був намальований також іконостас [26: 54], який повністю відображає тогочасні офіційні смаки церковної єрархії, цілковито в цьому відношенні залежної від західного, передусім італійського, та столичного австрійського мистецтва. Адже як інакше назвати те, що Богородиця намісного ряду є спрощеним дзеркальним переверненням ренесансної картини Рафаеля "Сікстинська Мадонна" (аналогічне використання цього авторитетного в академічних колах художника використане й в іконостасах Покровської церкви в с. Луків - в 1890 р. малював Павло Богданьський з Добромиля, та церкви св. Луки в с. Курів, ХІХ ст.).

Храмова ікона Івана Хрестителя своєю іконографією так само наслідує західну мистецьку традицію.

Про використання набагато давніших взірців свідчать дві невідомого місцепоходження ікони Івана Предтечі - Ангела пустині, що зберігаються в державних галереях Словаччини. Перша з них, датована XVП століттям, експонується в Оравській галереї м. Долни Кубін [12:32]. За стилістикою, де переважає виразна площинність з підкресленим контурним рисунком, вона близька низці ікон другої половини XVП століття з церков Східної Словаччини [28:201-208], а за іконографією - також українським іконам Польщі [7: іл. 64]. Друга - св. Іван Предтеча з історією (Шариська галерея, м. Пряшів) є складовою частиною групи ікон з клеймами, існування яких на західних теренах їхнього поширення, в тому числі й Словаччини, спостерігаємо на відміну від інших поствізантійських культурних пластів (наприклад, Балкан чи Росії) лише до початку XVШ століття.

На восьми клеймах по боках середника зображено зліва: "Різдво св. славного пророка Предтечі Крестителя Господня Іоанна", "Втеча Єлісавети перед Іродом", "Архангел Гавриїл відпроваджує молодого Івана в пустиню" та "Хрещення вірних в ріці Йордан"; справа, також зверху вниз, знаходяться: "Св. Іван Хреститель забороняє Іроду взяти жінку брата свойого Пилипа", "Спекулатор приносить голову св. Івана Хрестителя на полумискові", "Спекулатор відсікає голову св. Івана Хрестителя", "Учні несуть труну з тілом Івана Хрестителя". Саме на основі лінгвістичного аналізу відносно розлогих текстів під окремими клеймами можна би було конкретніше встановити мовний і таким чином культурний ареал, звідки походив автор написів чи іконописець. Під словом "спекилаторъ" (з латинського "speculator" = 1. розвідник; 2. ординарець; 3. тілохранитель, охоронник) слід розуміти: "сторож, палач (Марк. 6, 27), тілохранитель імператора, виконував смертну кару по особистому наказу імператора" [34:648]. За Ф. Любкером, спекулатори - це були члени відбірного загону преторіанців, назначені служити при володареві, використовували їх також при стратах [14:1099; 35:1308]. Цікаві на іконі й побутові деталі часу намалювання ікони - частини одягу, меблі, посуд, зброя, скрипка.

Протягом століть не раз доходило до змін патроцініїв. У с. Ґерлахів біля Бардієва в 1845 року після зведення нової церкви патроціній св. Івана Хрестителя змінили на св. архангела Михаїла [21:26].

Церкви та ікони свв. Петра та Павла. Церкви з патроцінієм свв. Петра та Павла в Східній Словаччині доволі пізні. Адже найдавніший такий храм в с. Хим (Chym) з 1335 року, первісно католицький, використовується церквою візантійського обряду значно пізніше. З шести церков в 1833 році чотири були на південній території нинішньої Східної Словаччини, де переважало мадярське або словацьке населення. І лише дві з них (Камйонка - 1790 р., Звала - 1795 р.) знаходяться в руських селах. Згодом, найбільше вже в ХХ столітті, до церков з таким патроцінієм приєдналося декілька інших парафій, де, знов таки, після побудови нового храму поміняли попередній патроціній на свв. Петра та Павла (Ва- лашківці - з Миколая, перед 1857 р.; Стебник - з Па- раскеви, 1886 р.; Машковце - з Миколая, 1892 р.; Вишня Яблінка - з Миколая, 1923 р.; Банське - з Васи- лія, 1930 р.; Нова Полянка - з Параскеви, 1937 р.; Матисова - з архангела Михаїла, 1973 р.). Як видно, процес заміни патроцініїв був затяжним й проходив в умовах відкритої чи повзучої мадяризації та словакізації не лише церкви, але й руського/українського населення.

Відповідно до нових церковних споруд були створювані й комплекси ікон. Самозрозуміло, вони намальовані виключно за латинськими взірцями. А ікони, що були в попередніх за часом церквах, просто збереглися тільки винятково.

Церкви та ікони св. Луки. Набагато давнішою за патроцініум свв. Петра та Павла (і за збереженими іконами) була титулатура св. апостола Луки. Незабаром після виникнення Пряшівської єпархії (1833) було сім церков св. Луки. В тому ж часі Перемиська єпархія мала п'ять таких храмів (всі - виключно в західній частині Лемківщини, таке ж число зареєстровано й в 1936 р.). Збігом обставин аналогічну ситуацію, як і при титулатурі св. Івана Хрестителя в Мукачівській єпархії та на її теренах створених нових єпархій - Орадейської та Гайдудорозької, спостерігаємо й при храмах св. Луки - нема тут ні одного, так само, як в римокатолицькій Кошицькій архієпархії (якщо не рахувати в с. Брежани, де появився такий патроціній завдяки переходу місцевих віруючих до католицизму після насильного запровадження православізації грекокатолицької церкви в 1950 р.) [15].

Найдавніша, та ще й датована храмова ікона св. Луки - в с. Трочани (ДХЛИ - 1638 р.) [3:22]. В останньому часі з автором цієї ікони українські науковці Марія Гелитович та Кость Маркович поєднують низку дальших пам'яток західноукраїнських ікон, які завдяки ним виходять з анонімності (за нещодавну подану мені інформацію висловлюю їм щиру подяку). Сидяча за столом фігура апостола з Євангелієм, яке він пише, своїм формальним рішенням та детальністю опрацювання зображень, особливо драперії, дуже близька до ілюмінацій рукописних книг. З кінця наступного століття збереглися напівфігурні ікони св. Луки в с. Брежани (церква зведена в 1727 р.) в іконостасі 1790 р. та в с. Криве, де цю ікону, як свідчить художнє рішення композиції, виконав, мабуть, той самий майстер або хтось з його кола.

У с. Андрійова, де значилася давня парафія [20: 66], в 1893 році на місці попереднього дерев'яного храму св. Луки побудували муровану церкву Покрова [22:79].

Церкви та ікони св. Юрія. Церкви св. Юрія в Пряшівській єпархії - поодинокі, адже були лише в с. Нижня Словінка на Спиші та с. Ялова на півночі Земплина. Але в інших місцевостях збереглися ікони, які колись були храмовими, що дуже правдоподібно.

У церкві св. Юрія в с. Ялова знаходиться стандартний іконостасний комплекс, але він явно перенесений з іншого храму, бо своїми розмірами ні шириною, ні висотою аж ніяк не вписується в існуючу церкву. Дві крайні ікони іконостаса, св. Миколай та св. Юрій, взагалі розміщені на бічних стінах нави напроти себе, ряд празників прикріплений в західній частині нави над входом, ікона Таємної вечері окремо висить на південній стіні, а пророкам наразі ще не визначене їхнє місце в храмі. Взагалі, збережені тут і поєднані в одне ціле різного часу ікони - типове явище в подібних церквах. Предели - Покров, свв. Петро та Павло, св. Василій (якого невідомо чому названо Христом Архієреєм [16:46]) та св. Миколай кінця XVII століття разом з трохи пізнішими, найбільш ймовірно 1710-1720 рр. (до такого датування схиляє нас порівняння із стилістикою ікони св. Миколая з пределою свв. Антонія та Теодосія Печерських з с. Нижня Писана, де вкладний напис містить дату 1713 - АЈГІ з ім'ям Якова, мещанина риботицького.

На храмовій іконі св. Юрій великомученик традиційно зображений як вершник на білому коні, що невимушено, списом в одній руці вбиває змія. На цю дію з віддалі дивляться принцеса під замком та королівська пара з благословляючим Христом Емануїлом у верхній частині композиції. Близька за часом колись храмова ікона св. Юрія була знайдена в церкві св. архангела Михаїла в с. Новоселиця недалеко українського кордону [28:216]. Трапляються й незвичні через ромбоїдну дошку ікони XVII століття [28:206, 207; 8], але відомості про їхнє розміщення в інтер'єрі церкви не збереглися.

Церкви та ікони свв. Козьми та Даміяна. У рамках досліджуваного ареалу найбільший відсоток церков свв. Козьми та Даміяна із загальної кількості храмів упродовж двох століть був у Пряшівській єпархії - 8,26% в 1833 році, та в 2008 році їх стало лише 3,94%, хоча загальне число таких церков знизилося тільки з 26 до 20. Так само й тут, коли занепала споруда церкви, як правило дерев'яна, і зводили нову, муровану, патроціній звикли міняти (наприклад в с. Лютина [2]). Як і у випадку з використовуванням патроцініумів св. Івана Хрестителя, св. Луки та св. Іллі територія нинішньої Пряшівської архієпархії більше поєднана з Перемишлем чи Лемківщиною, як єпархіями, з котрими була тисячу років в одній державі. В Мукачівській єпархії була тільки одна церква - в с. Башковце (біля м. Собранці), що нині належить до Словаччини.

З храмових ікон свв. Козьми та Даміана варто згадати ікону 1736 року з с. Венеція, яка належить пензлю Андрія Ґаєцького з бардіївської родини малярів.

Церкви та ікони свв. Кирила та Мефодія. Здавалось би, що де ще шукати такий патроціній, як не в краях, про які дехто твердить, ніби їхнє населення свого часу охрестили саме святі рівноапостольні брати. Але коли подивитися на ситуацію в історичній Мукачівській єпархії, то на 1833 рік не було на її території ні одного такого храму (!). Аналогічна картина була тоді і в Перемиській єпархії. У Східній Словаччині перша церква свв. Кирила та Мефодія появилася в с. Подпроч (регіон Спиш) в 1882 р. (ще в 1833 р. там була ц. Різдва Богородиці). У рамках всієї переважно католицької Словаччини храми свв. Кирила та Мефодія почали виникати передусім в міжвоєнний період ХХ століття, що часом кон'юнктурно поєднане головним чином з національним піднесенням після створення самостійної Чехословаччини. Відповідно, тим самим часом датовані й перші їхні ікони, бо, на відміну від декотрих балканських країн, тут довгі роки не було для поширення поєднаного з Візантією патроцініума сприятливого підґрунтя.

Висновки

Досліджувані патроцінії та ікони церков візантійсько-слов'янського обряду в Словаччині, зокрема її східної частини, мають довгі століття більше спільного з Перемиською єпархією, ніж з окремими частинами історичної Мукачівської єпархії, тим більше з латинськими Еґером або Естерґомом. Свідоцтвом цього є не тільки те, чи присутні або ні конкретні патроцінії, але й іконопис та літургійні книги - найчастіше західноукраїнського походження (Перемишль, Львів, Почаїв). Самозрозуміло, ця теза вимагає дальших інтердисциплінарних досліджень.

Література

1. A Hajdiidorogi Egyhazmegye es a Miskolci Apostoli Kormanyzosag Schematizmusa. - Pecs: 1982. - 256 s.

2. Borza, P. Niekol'ko poznamok k zaniknutemu chramu sv. Kozmu a Damiana v Lutine / Peter Borza // Theologos. Teologicka revue. Theological Revue. - Presov, 2012, c. 2. - S. 185-197.

3. Greslik V. Ikony 17. storocia na vychodnom Slovensku / Vladislav Greslik. - Presov: Akcent print, 2002. - 100 s.

4. Greslik V. Patrocinia a ikony Bohorodicky na vychodnom Slovensku / Vladislav Greslik // Peter Zenuch / Peter Zubko (eds.). Bohorodicka v kuMrnych dejinach Slovenska.

5. Greslik V. Patrocinia chramov byzantskeho obradu na Slovensku a ich ikony / Vladislav Greslik // XV. medzinarod- ny zjazd slavistov v Minsku. Prispevky slovenskych slavistov. Ed. Peter Zenuch. - Bratislava: Slovensky komitet slavistov - Slavisticky йstav Jana Stanislava SAV, 2013. - S. 171-193.

6. Hudak J. Patrocinia na Slovensku ^pis a historicky vyvin) / Jan Hudak. - Bratislava: Umenovedny йstav Sloven- skej akademie vied, 1984. - 463 s.

7. Ikona karpacka. Teksty naukowe Jerzy Czajkowski / Romualda Grz^dziela / Andrzej Szczepkowski. Redakcja nau- kowa Jerzy Czajkowski. - Sanok: Muzeum budownictwa ludowego, 1998. - 192 s.

8. Ikona sv. Juraja. Режим доступу: http://www.webu- menia.sk/ web/guest/detail/-/detail/id/SVK:SNG.O_6187/ Nezn% C30/oA1my0/o20ikonopisec. (дата звернення 15.03. 2015). - Назва з екрана.

9. Ikony na Slovensku. Katalog vystavy. Uvod: Karol Va- culik. Komisar vystavy a autor textu katalogu: Stefan Tkac. - Bratislava: SNG, 1968.

10. Judak V. Katalog patrocinii na Slovensku / Viliam Ju- dak / Stefan Polacik. - Bratislava: Rimskokatolicka cyrilome- todska bohoslovecka fakulta Univerzity Komenskeho, 2009.

11. Judak V. - Polacik S. Komplexna analyza patrocinii Slovenska / Viliam Judak / Stefan Polacik // Historia Eccle- siastica. - 2011. - C. 2. - S. 41-66.

12. Keleti M. Ikony 16.-18. stoleti na Slovensku / Magda Keleti. - Praha: Narodni galerie, 1984. - 55 s.

13. Kristof J. Marianske patrocinia v Kosickej arcidieceze s osobitnym zretelom na patrocinium Sedembolestnej/Bolestnej Panny Marie / Jozef Kristof // Peter Zenuch / Peter Zubko (eds.). Bohorodicka v kullurnych dejinach Slovenska.

14. LObker F. Reallexikon des classischen Alterthums fur Gymnasien / Friedrich LObker. Sechste verbesserte Auflage.

15. Patrocinia kostolov Kosickej arcidiecezy. Режим доступу: http://schematizmus.rimkat.sk (дата звернення 15.03.2015). - Назва з екрана.

16. Pavlovsky F. Drevene greckokatolicke chramy na vy- chodnom Slovensku. Humenne, okolie a ine / Frantisek Pavlovsky. - Presov: PETRA, n. o., 2008. - 144 s.

17. Puskas B. A gorog katolikus egyhaz muveszete a tor- tenelmi Magyarorszagon. - Budapest: Hagyomany es megй- julas / Bernadett Puskas. Szent Atanaz Gorog Katolikus Hit- tudomanyi Foiskola - Magyar Kepek Kiado, 2008. - 320 p.

18. Schematismus Venerabilis Cleri Dioeceseos Graeco Catholicae Premisliensis pro Anno Domini M.D.CCC.XXXI. Premisliae, 1830. - 229 p.

19. Schematismus Venerabilis Cleri Dioecesis Magno-Va- radinensis Graeci-Ritus Catholicorum pro Anno a Christo Nato MDCCCXXVIII. - Magno Varadini, 1828. - 120 p.

20. Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholico- rum Dioecesis Eperiessiensis, pro Anno Domini M.D.CCC.XXXIII.

21. Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catholi- corum Dioecesis Eperiessiensis, pro Anno Domini 1884. - Eperjesini, 1884. - 160 p.

22. Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catho- licorum Dioecesis Eperiessiensis, pro Anno Domini 1898. - Eperjesini, 1898. - 352 p.

23. Schematismus Venerabilis Cleri Graeci Ritus Catho- licorum Dioecesis Munkacsiensis. Pro Anno a Christo Nato M.D.CCC.XXXIII. - Cassoviae, s. a. - 226 p.

24. Schematizmus Greckokatolickeho biskupstva 1994. - Presov: Greckokatolicke biskupstvo, 1994. - 188 s.

25. Schematizmus Greckokatolickej Presovskej metropo- lie 2008. - Presov: Petra, 2008. - 560 s.

26. Sprievodca po historickom Presove. Zostavil Peter Svorc. - Presov: Universum, 1997. - 116 s.

27. Terdik Sz. Coexisting Traditions: The Conversion of the Jesuit Church of Uzhgorod into a Greek Catholic Cathedral / Szilveszter Terdik // Annales Universitatis Apulensis. Series Historica 18/I. Sacred Space in Central and Eastern Europe from Middle Ages to the Late Modernity: Birth, Function, and Changes. Eds. Daniel Dumitran / Ileana Burnichioui.

28. Tkac S. Ikony 16.-19. storocia na severovychodnom Slovensku / Stefan Tkac. - Bratislava: Tatran, 1980. - 280 s.

29. Ulicny F. Dejiny osidlenia Sarisa / Ferdinand Ulicny. - Kosice: Vychodoslovenske vydavatelstvo, 1990. - 517 s.

30. Ulicny F. Dejiny osidlenia Uzskej zupy / Ferdinand Ulicny. - Presov: FF v Presove, UPJS v Kosiciach, 1995. - 354 s.

31. Zubko P. Marianske sviatky latinskej cirkvi s prihliad- nutim na йzemie Slovenska / Peter Zubko // Peter Zenuch / Peter Zubko (eds.). Bohorodicka v kullurnych dejinach Slovenska. - Bratislava: Slavisticky йstav Jana Stanislava SAV, 2014. - S. 22-55.

32. Ґрешлик В. Ікони українців Східної Словаччини XVIII століття. Кілька уваг до співіснування традицій і іновацій в іконопису периферії / Владислав Ґрешлик // Пам'ятки культури. Історія та культура. Науковий часопис. - 2005. - Ч. 1 (146). - С. 24-39.

33. Ґрешлик В. Патроцінії церков візантійського обряду в регіоні Карпат та їхні ікони / Владислав Ґрешлик // Науковий вісник Закарпатського художнього інституту: "Ерделівські читання" (Ужгород, 13-14 травня 2013 р.) / Ред. кол.: І. І. Небесник та ін. - Ужгород: Ґражда, 2013. - С. 125-132. (Стаття містить бібліографію публікацій автора про найчастіші патроцінії та їхні ікони)

34. Дьяченко Г. Полный церковно-славянский словарь / Григорій Дьяченко. - М.: Типографія Вильде, 1900.

35. Любкер Ф. Реальный словарь классическихъ древностей / Фридрих Любкер. - С.-Пб.: Изданіе Общества классической филологіи и педагогики, 1885. - 1550 с.

36. Сирохман М. Церкви України. Закарпаття / Михайло Сирохман. - Львів: Мс, 2000. - 880 с.

37. Слободян В. Посвяти церков Холмської єпархії / Василь Слободян // Християнські культи в Україні. Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. Вип. 2. - Львів, 2000. - С. 93-96.

38. Слободян В. Церкви України. Перемиська єпархія. Львів: W, 1998. - 864 с.

39. Шематизм греко-католицького духовеньства Апостольскої адміністрації Лемковщини. - Львів, 1936. - 177 с.

Размещено на Allbest.ru