"Закарпатський трансавангардизм" Ловранта Бокотея

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ЗАКАРПАТСЬКИЙ ТРАНСАВАНГАРДИЗМ» ЛОВРАНТА БОКОТЕЯ

БОКОТЕЙ Л.Л.,

старший викладач Закарпатського художнього інституту, кандидат педагогічних наук, м. Ужгород, Україна

Бокотей Л.Л. «Закарпатський трансавангардизм» Ловранта Бокотея. У статті розглянуто художній аналіз живописної мови трансавангардиста Ловранта Бокотея. Дається розшифровка деяких постмодерних понять та пояснення творчої формули художника «МІМІКА».

Ключові слова: авангард, трансавангард, трансгресія, етичний вимір, естетосфера, космізація.

Бокотей Л.Л. «Закарпатский трансавангардизм» Ловранта Бокотея. Рассмотрены художественный анализ живописного языка трансавангардиста Ловранта Бокотея. Дается расшифровка некоторым постмодернистским понятиям и объяснение творческой формулы художника «МИМИКА».

Ключевые слова: авангард, трансавангард, трансгрессия, этическое измерение, эстетосфера, космизация.

Bokotey L.L. The artistic method of one of bright representatives of «Trancarpathian transavangardizm» Lovrant Bokotey. The artistic analysis of picturesque language of transavangardizm is considered in the article. Decoding to some postmodern concepts and explanation of creative formula of artist «MIMIKA».

Keywords: advanceguard, transavangardizm, transgression, ethics measuring, esthetosfera, cosmatstya.

Постановка проблеми. Закарпатський живопис ХХІ ст. демонструє невпинні пошуки митців нових, відповідних часові зображальних засобів. При цьому калейдоскопічному відтворенні історично виділяються дві тенденції: подальший розвиток реалізму класичного мистецтва, удосконалення і пошук нових форм виразності; пошуки принципово нових засобів художнього мовлення, що привели до появи культури постпостмодернізму.

В історії живопису реалістична тенденція має свої закони й методи відтворення, де розмежувальною границею є рамка полотна: це правильність композиційної побудови, розташування кольорових співвідношень, тобто грамотна техніка виконання. Із часом відбулася трансформація відображення реальності, яку ми називаємо імпресіоністичною, де межею рамки є сам мазок: ілюзія світла й повітря, вібрація, що досягається за рахунок дрібних роздільних і контрастних мазків. Імпресіоністи не змішували фарби на палітрі і отримували потрібний колір шляхом правильного накладання їх на полотно. Зокрема, Іван Труш підкреслював: «Імпресіонізм - це перший термін, що приплив до нас із заходу і був немов синонімом малювання яркими фарбами, коли властиво суть його лежить не конечно в яскравості, а більше в технічнім розв'язанню і переведенню вибраного сюжету» [3].

Наступною трансформацією є авангардизм, граничною межею якого є безмежність. У 2014 р. виповнилось 100 років з моменту закінчення першого періоду авангардизму. Особливістю авангарду є не тільки прагнення до розриву з художньою традицією академізму, її образною системою та виражальними засобами, але й активний, революціонізуючий протест, який потребує переоцінки духовних цінностей та нового сприйняття і бачення світу. Ці риси дають можливість вважати, що авангард є «метаісторичним явищем», яке закономірно повторюється на різних історичних етапах розвитку мистецтва.

Під загальною назвою «авангардизм» об'єднано такі різні мистецькі течії, як кубізм, фовізм, експресіонізм, абстракціонізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм та ін. Духовні засади авангардистів у художній практиці часто поєднувалися з соціальним протестом проти існуючих вад дійсності, її усталених цінностей, клішованої масової культури та культу «академічної краси», відкрито і різко проголошувалося про розрив з класичними традиціями [1].

Авангард - це передусім тривала високовідповідальна праця з виявлення вихідних передумов сучасності, розкриття таємного змісту життя, переосмислення минулого, що прагне створити не просто тривале, а завжди існуюче. Його сутність неможливо висловити засобами старої естетики з її категоріями «прекрасного, піднесеного, героїчного». Мистецтво авангарду прагне розкрити сутність світу, самопізнання людини, претендує на діяння, що закладає підвалини цілих історичних світів, пропонуючи для цього новий змістовий апарат. Завдяки зусиллям П. Пікассо, В. Кандинського, К. Малевича, теоретика-конструктивіста В. Татліна, мистецтво змінило свою мову та створюваний у новому мистецтві сенс художнього творення.

Авангард усупереч художньо-образній живописності класичного мистецтва започаткував знакове мистецтво, де знак виражає значення і зміст відображуваного. Інша образна система авангардизму передбачає цілу низку не лише художніх, а й позахудожніх критеріїв: соціальних, історичних, психологічних, природничо-наукових тощо. Для авангардизму втрачає зміст критерій прекрасного. Краса в цьому мистецтві може бути наявною, а може бути відсутньою взагалі. До того ж, від цього нічого не додається, не змінюється на гірше [2].

Авангардне мистецтво народжує не політичний мітинг, демонстрацію чи бунт, а створює і розігрує перформанс на ці теми. Художньо перетлумачує весь світ політичної міфології, його штампи та схеми. Авангард - це завжди життєнастрій, активна експансія назовні, перевлаштування життя, тому він дуже оптимістичний, життєствердний. Тільки оптиміст може претендувати на можливість описати неописуване, вийти за межі раціонального. Авангард ірраціональний і водночас докорінно раціоналістичний. До того ж, ці два моменти не піддаються у ньому розмежуванню. Митець авангарду прагне до влади над магією підсвідомого шляхом систематичного вивчення безсвідомо уживаних мистецтвом прийомів впливу, але в той самий час він сам творить у владі підсвідомого, ірраціонального [5]. Авангард початку XX ст. був утопічним, ідейним, намагався позитивно зобразити якісь вищі еманації Духу, першоджерела і перебудувати на їхній основі світ у космічному масштабі.

Уже близько 30 років у Києві існує інституційно захищений національний варіант «трансавангарду» - художня течія, що є універсальною (трансісторичною) і претендує на статус саме «сучасного» (contem- рогагу) мистецтва. Точніше, трансавангард позначає деякий особливий стан мистецтва, яке перебуває між авангардом і ще «чимось», що зараз попереду, тобто між минулим і теперішнім, у ситуації «post».

Аналіз останніх публікацій та досліджень. Український трансавангард - явище відносно молоде. Його повноцінну історію ще не написано. Проте серед сучасних українських художників є постаті, без сумніву, легендарні. В Україні в естетиці трансавангарду працювали О. Голосій, А. Савадов, О. Ройтбурд, І. Кожухар та ін.

Мета. Проаналізувати творчість Ловранта Бокотея в контексті розвитку ідей трансавангарду на межі ХХ-ХХІ ст.

Виклад основного матеріалу. Одним із яскравих представників «трансавангарду» на Закарпатті є Ловрант Бокотей, який, долаючи й одночасно розвиваючи традиції «історичного авангарду» початку ХХ ст., створює синтез художніх епох і стилів - так званий «мультикультуралізм». Знаходячись у трансісторичній парадигмі мислення й візії світу, актуалізує всю духовну історію людства і надто модернізує культурні феномени й артефакти в художньому контексті. Його засаднича особливість - полістилізм, взаємне накладання розмаїтих стильових домінант. Виникає феномен «інтертекстуальності», коли різноманітні тексти мистецтва, стикаючись один з одним, утворюють нове художнє ціле зі стильового кодомовного «пограниччя». У творчості художника поширюється «номадизм» - перетворення митця й сприймача у «кочовика», який вільно мандрує всією територією історії мистецтва.

Бокотей органічно поєднує класичні, модерні й постмодерні прийоми творчості - міметичні, експресивні, синергетичні, симуляційні. Виникає «асамбляж» методів художньої творчості, він намагається показати нікчемність і величність життя. Відбувається спроба синтезувати в процесі творчості різні починання, створюючи новий погляд на предмет - об'ємний, повний, емоційно насичений. Художник пропонує завойовувати простір і час майбутнього, не орієнтуючись при цьому на які б то не було вказівки. Він не знав жодних правил поведінки в цьому відкритому йому майбутньому, над ним не тяжіли норми і зразки, він просто рвався до нового, не знаючи при цьому ні шляху, ні орієнтирів.

Його мистецтво пройшло випробування часом - радянська влада забороняла його твори, тому Ловрант малював картини в голові. Вільно розмовляти на полотнах він зміг тільки в 1988 році. Саме в цей час відбувся вибух накопиченої часом його мистецької експресії, яка триває і досі.

У художній діяльності Ловранта можна провести паралелі окремих періодів, виділити фрагменти, які попри всю неординарність та полярність - мають між собою тісне поєднання.

Багатофігурні композиції, які визначають спалахом блискавки розмаїті людські долі, демонструють першу характерну групу. Важливо зазначити, що всі ці композиції аж ніяк не фрагментарні, не повчальні у моральному сенсі, не кричущі. Імовірно, це єдність доленосних величних явищ, у яких відображення фігур, сповнені енергією вищих відтворень, спонтанно переміщуються, спілкуються в паралельних - почуттєвих вимірах цінностей. Це романи Ловранта Бокотея: «Колесо фортуни», «Квантовий скачок», «Ярило в мегаполісі». У цих картинах художник користується асоціативною конструкцією композицій з почерговим представленням важливості кожної з фігур.

Миттєво проявляються деталі архітектури та фігур. Маленькі фігури скомпоновані у великі, охоплюючи форми. Перспектива то розгладжується, то розділяється прошарками або вихлюпує закритою кривою. Злиття елементів вирішується капризною логікою картинного бачення (візії). «Крах комунізму» (1994), «Око Боже» (1994) дають в сублімації вражаюче бачення всього того, що було пережито людством упродовж своєї історії.

Друга група утворює символічно-знаково-насичені композиції, в яких експресивне фігурне зображення збагачується виразною силою плями атмосферної форми «Голограма» (1990), і ті картини, на яких початкові конфігуративні форми створюють фігурні предметні асоціації, точніше мотиви, перш ніж, у зоровому сенсі, стати напрочуд конкретною фігурою, перевтіленою абстрактною формою. Відвідувач бачить безперервний внутрішній рух в картині під час огляду «Дромадер» (2002).

Третю групу утворюють картини, які можна зарахувати до кола мистецтва жестів, іноді ташистичного, іноді каліграфічного, чи одночасно використовуючи обидва методи зображення, - «Зимня обитель», «Язиката Хфеська». Останнє є картинною фігуральною категорією. Результати мистецтва жестів - «живопис дії» художник вбудовує у фігурні композиції, в багатофігурні хроніки долі «Від Адама до наших днів...».

З точки зору формальної побудови образу, використовуючи деякі «категорії споглядання», можна позначити трансформацію ментально-естетичних принципів зображальності: замкнена форма - у відкриту форму, лінійність - у живописність, площина - у глибину. При відтворенні нових візуальних принципів художнього світосприйняття народжується поліперспективність образу, як відмітна риса художника.

Трансавангард у Ловранта - це трансгресія стилю, тобто граничне переступання, екстрерумний прорив культурних норм і стандартів. Сучасна зміна способів сприйняття і почування, розуміння і переживання приводить до кардинальної зміни художньої мови, всієї іконосфери. Принцип трансгресії вказує на те, що без світоглядної динаміки образності, естетичної змінності чуттєвих відносин є немислимою історія вселюдського духу, розвиток універсальної культурної свідомості в її смисловому багатстві та перманентному різноманітті. Сама етимологія вказує на його зв'язок з порушенням міри, виходом за межі, переступанням порогу дозволеного чи загальноприйнятого. Таким чином, метод живописця наділяється широким філософським, категоріальним сенсом, означаючи рух, перехід, прорив за наявне буття. Звичні традиції, життєві стандарти та стереотипи замінюються незвиклими, протиставляються ним, як віджилі, «старомодні».

Метод Ловранта має і етичний вимір. З точки зору дієвої моралі, а не «безсилля в дії», моральний вчинок - то є певне «переступання» через самого себе, через наявні умови та обставини, через інстинкт життя. Як це не парадоксально, але моральна дія інколи потребує «злочину» проти себе, тобто самопожертви заради інших. То є справжня моральність, «гуманізм дії», а не думки, наміру чи ідеалу. То є етика вчинку.

Естетичні вчинки закладені в духовно-чуттєвих особливостях творчості, в образній специфіці мистецтва. Художня творчість є неможливою без взаємодії митця і світу у формах переживання, уяви, фантазії, мрії, інтуїції, асоціативного мислення тощо. Художні образи мають не тільки елементи відображення, але й потужний заряд антиципації - передбачення майбутніх або ідеально можливих станів. Сам процес творчості в мистецтві моделює духовний прорив людства до нових ментальних та перцептивних систем.

Здійснюється прорив з конкретно-історичних або субкультурних сенсів у сферу загальнолюдських культурних пріоритетів. Недарма проблематика трансавангарду так чи інакше співзвучна з ідеями космізму, універсалізму, «вселюдскості». З творчістю Ловранта пов'язана трансгресія у «понад людське», де митець виступає як творець, а мистецтво розуміється як теургія.

На рубежі ХХ-ХХІ ст. людство зустрілося з проблемами, від вирішення яких залежить доля цивілізації. Ці проблеми прийнято називати глобальними - загальними, поширеними на всю планету. З цього приводу художник не раз замислювався що весь світ єдиний, формується тенденція - космізації, тобто розуміння загальної (космічної) єдності людини і навколишнього природного середовища. Характерні риси при взаємопроникненні й трансформації культур - дух демократії та громадянського суспільства, динамізм, орієнтація на новизну, ствердження гідності й поваги до людської особистості, ідеали волі, рівності, толерантності.

Метою творчості Ловранта Бокотея є осмислення, особливе світобачення естетосфери XX сторіччя, передати його ексцентризм в адекватних трансавангардистських формах. Але оскільки світобачення - це гранично ексцентричне, митець частогусто відчуває себе еквілібристом в естетосфері творчості, котрий у пошуках образу чи символу нібито йде по натягнутому над цілим світом канату. Багатогранне буття й мозаїчна свідомість художника відкриваються то однією, то іншою стороною художнього плюралізму. У його творчості органічно поєднані і взаємодоповнені в системі формального мистецтва фігурація з не фігурацією, символізм, метафоризм з колоризмом, асоціативна візуальність із знаковими константами. Поліфонізм склався в наслідок індивідуальної реалізації та інтерпретації художнього образу і самопізнання. Як би не розрізнювались творчі етапи, фази, операції, як би не змінювалось співвідношення свідомих і позасвідомих, логічних та інтуїтивних механізмів творчого осявання (інсайт), для останнього завжди є характерним головне: перетворення досвіду, модуляція світобачення, «переборення сприйняття».

Зокрема, народження нового - це, мабуть, найпотаємніший і водночас найсуттєвіший момент творчості. М. Гайдегер, наприклад, бачив у творчості перетворення всіх сторін світовідношення, прорив («заскок») від банального до оригінального, від тривіального до неординарного, від вульгарного до одухотвореного. «Творіння вводить нас у розверстість сущого, виряджаючи нас із середовища звичного» [4]. У творчому акті переборюється явне і звикле, досягається невірогідне й безпрецедентне - здійснюється трансгресія.

Саме трансгресія, на нашу думку, і є загальним принципом творчості у Ловранта Бокотея, алгоритмом переходу від старого до нового. Адже через трансгресію відбувається порушення стандартної міри, вихід за нормативні межі, подолання звиклих досягнень. У трансгресії здійснюється перехід від рутинних, клишованих станів до творчих, нередукованих.

Митець немов видобуває із свого «Я» ті ціннісні та смислові шари, які здавались неіснуючими чи забороненими. Невипадково Дега одного разу вигукнув, що картину треба писати з таким саме чуттям, з яким злочинець здійснює злодіяння. Митець «викрадає» для людства такі «сховані» реалії, які природа, суспільство та людська психіка ніколи добровільно не віддають. Інтроспекція спрямовує хрест творчості на «прозріння-у-себе». Будь-який творчий «злочин» тут дістає вибачення.

Аналіз художнього методу Ловранта Бокотея дозволяє прослідкувати формулу, що має абривіатуру «МІМІКА». Міміка обличчя людини - цінне джерело інформації. За нею ми можемо визначити, які емоції відчуває людина (гнів, страх, смуток, горе, відраза, радість, задоволення, здивування, презирство), так і творчість Ловранта є багатогранною і дозволяє виявити досить тонкий характер його натури, а саме: медитація - процес самозаглиблення з метою самовдосконалення, при якому митець залишається на самоті зі своєю свідомістю; інтуїція - здатність митця у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, знання, чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття; модулі - це ціла частина будь-якої картини. Зазвичай модулі виконують одну певну задачу в більш великих системах і можуть бути взаємозамінні, в них є нескінченність підходів і комбінацій; інтеграція - поєднання, взаємопроникнення. Це процес об'єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення й утворення взаємозв'язків; конструкція - «разом», «з» та «будувати» в картині позначаючий побудову художнього цілого, спосіб об'єднання окремих частин між собою, мається на увазі весь комплекс внутрішніх взаємозв'язків між окремими частинами та елементами художнього цілого в прямій залежності від їх загального призначення; адаптація - це процес пристосування.

Висновки і перспективи. Кінцева мета творчості Ловранта формується під знаком безкінечної реальності чи реальної нескінченності. Художник бачить мистецтво одночасно безмежно різноманітним за формою і єдиним у своєму людському змісті, створив точку огляду на 360 градусів. По суті, світ його творів є двоїстим, у ньому співіснують уявний світ і «справжне» життя, причому перший виявляється більш реальним, ніж другий. Навіть творче «Я» в художній подачі є нікчемним, випадковим і примарним поряд з автономним механізмом самої творчості. Підтвердження цього знаходимо у словах К. Малевича: «...Потрібно напружити всю волю, енергію, щоб через прірву минулих культур витягнути нову форму. Коронуйте день новою свідомістю, так як світ його більше і яскравіше сонця. Геніальність не в тому, щоб передати можливо правдивіше епізод і прикрасити картину. Наша геніальність - знайти нові форми сучасного нам дня. Щоб наше обличчя було печаткою нашого часу».

закарпатський трансавангардизм бокотей

ЛІТЕРАТУРА

1. Національна культура в сучасній Україні. - К.: Асоціація «Україна», 1996. - 336 с.

2. Оніщенко О. Художня творчість: проект некласичної естетики. - К., 2008.

3. Труш. І. Нові напрями в малярстві // Львівський науковий вісник. - 1899.- Т/V. - Кн.1-3. - С. 143.

4. Хайдеггер М. Исток художественного творения // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ веков. - М., 1987. - С. 301.

5. Цибій І. Декілька слів про модернізм. - К., 1999.

Размещено на Allbest.ru