Художньо-стильові особливості портрета в закарпатській дерев'яній пластиці ІІ половини ХХ ст. - початку ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Художньо-стильові особливості портрета в закарпатській дерев'яній пластиці ІІ половини ХХ ст. - початку ХХІ ст.

Ходанич М. П.,

викладач Закарпатського художнього інституту

Стаття присвячена дослідженню жанру портрета в закарпатській дерев'яній пластиці ІІ пол. ХХ - поч. ХХІ ст., розглядаються художньо-стильові особливості, загальні тенденції становлення цього жанру в контексті творчості провідних митців краю.

Ключові слова: портретний жанр, дерев'яна пластика, станкова і монументальна скульптура, традиція, новаторство.

Ходанич М. П. Художественно-стилевые особенности портрета в закарпатской деревянной пластике второй половины ХХ в. - начала XXI в. Статья посвящена исследованию жанра портрета в закарпатской деревянной пластике II пол. XX - нач. XXI в., рассматриваются художественно-стилевые особенности, общие тенденции становления этого жанра в контексте творчества ведущих художников края.

Ключевые слова: портретный жанр, деревянная пластика, станковая и монументальная скульптура, традиция, новаторство.

Hodanych M. Art-style portrait features in Transcar- pathian wooden plastic of the second half of the ХХ - the beginning of ХХІ century. The article investigates the genre of portrait in Transcarpathian wooden plastic. Artistic and stylistic features, general tendencies of the genre in the context of the works of leading region artists are considered.

Keywords: portrait genre, wood plastic, easel and monumental sculpture, tradition, innovation.

Постановка проблеми

Скульптура - особливий вид мистецтва, багато в чому залежний від стану суспільного розвитку, зокрема, державницької ідеології, корпоративно-класових уподобань, соціо- культурного досвіду певної епохи, релігії. Жанр портрета, як ніякий інший, тісно пов'язаний з політичним, соціальним і культурним життям конкретного суспільства, оскільки головним завданням портрета є увіковічення особи. Досвід скульптурного зображення єгипетських фараонів, знатних римлян, середньовічних лицарів, державних достойників і культурних діячів пізніших епох засвідчили постійний пошук художньої виразності в жанрі портрета.

Можемо виділити кілька проблемних питань реалізації творчого задуму в скульптурному портреті. Перше: залежність від виду пластики (монументальна, станкова, кругла чи рельєфна). Друге: залежність від скульптурного матеріалу (метал, камінь, дерево тощо). Третє: художньо-стильове трактування образу залежить від досвіду певної мистецької епохи, а також від волі замовника скульптури. Таким чином, увага скульптора зосереджена не стільки на зовнішньому вигляді портретованого, скільки на формуванні саме художнього образу, що вимагає від митця розуміння внутрішніх психологічних станів прообразу, його міміки, пантоміміки; допомагають індивідуалізувати художній образ одяг та інші атрибути.

Закарпаття аж до кінця Другої світової війни знаходилося у володінні чужих для корінного населення держав, тому розвиток жанру портрета в краї мало відповідав інтересам української людності, увіковічення її історії та культури. У містах Ужгороді, Берегові, Мукачеві в ХІХ ст. встановлюються різноманітні пам'ятні знаки, присвячені угорським королям та іншим можновладцям, камерні портрети угорських та австрійських королів, аристократів, а також статуї античних богів (Геракл, Меркурій в Ужгородському замку), зображення Ісу- са Христа і святих, скульптури яких виконувалися як на території сучасної Угорщини, так і на закарпатських ливарних заводах в м. Ужгороді, селах Фрідешеві (неподалік м. Мукачева), Довгому, Т.-Реметах, Косівській Поляні. Серед скульпторів того часу найбільш помітною постаттю був Іван Петридес (1861-1920).

Дерев'яна пластика аж до початку ХХ ст. розвивається переважно в галузі церковного різьблення. Розп'яття і ручні хрести, постаті святих, ангелів, престоли та іконостаси для багатих єпархіальних храмів виконують майстри з угорських міст, словацьких - Кошиць, Михайлівець, Гуменного, сільські церкви прикрашають вироби місцевих майстрів. На сьогодні не відомо, щоб місцеві різьбярі, зокрема відомі автори сакральних різьб Франциск Тек, Дмитро Молнар, Базиліус Лендєл, Олександр Са- бов, Мартин Духнович, Стефан Ковач, Онуфрій Кокодиняк, Іван Будиш, Іван Крайняк, спеціалізувалися на різьблених портретах, інтересом їх творчої уваги було зображення Ісуса Христа та святих.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сьогодні портрет у скульптурі мало досліджений, маємо хіба спорадичні звернення щодо тематики творів, певних художньо-стильових характеристик у працях Г. Островського, В. Мартиненко, В. Моздира, Л. Біксей, П. Ходанича, О. Приходько, М. Приймича.

Метою статті є аналіз динамічного розвитку крайової пластики у ХХ ст., що насамперед пов'язано зі зміною політичних режимів (Австро-Угорщина, Чехословаччина, СРСР, незалежна Україна), формуванням національно свідомої культурної і творчої еліти.

портрет скульптурний дерев'яний пластика

Виклад основного матеріалу

Після злуки Підкарпатської Русі з Чехословаччиною у 1919 р. почалася епоха своєрідного українського національного відродження, що позначилося зростанням інтересу до народного мистецтва краю, формуванням нової верстви освітньої, культурної та творчої інтелігенції, творчих осередків. За підтримки Міністерства шкільництва у 1924 р. в Празі відбулася виставка «Життя і мистецтво Підкарпатської Русі», за матеріалами якої видано ілюстрований каталог (упор. С. Маковський), у 1930 р. така ж виставка відбулася в м. Брно. На цих виставках були представлені різьблені дерев'яні хрести, іконостаси, царські врата, ікони, які засвідчили досить високий рівень крайового пластичного різьблення. Однак професійна пластика на цих виставках відсутня. Завдяки старанням Й. Бокшая та А. Ерделі у 1931 р. створюється «Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі», однак ця організація об'єднала практично тільки живописців.

З утвердженням Чехословацької держави підвищується інтерес до історичного вкладу закарпатців у формування загальнослов'янської ідеї, що, відповідно, сприяє розвитку пластичного мистецтва. На цьому тлі найбільш помітною постаттю в скульптурі міжвоєнного періоду є Олена Мондич (у дівоцтві - Шіналі), випускниця Празької академії образотворчих мистецтв (1925). Відомі її пам'ятники: президенту Чехословаччини Т.-Г. Масарику (1928, бронза, Ужгород - не зберігся), закарпатським письменникам Є. Фенцику (1926, мармур, Ужгород), О. Митраку (1931, Мукачево), О. Духновичу (1931, Виноградово), та камерні бюсти у бронзі А. Добрянського, О. Духновича та інших культурних і історичних діячів [1]. Однак, як зазначає В. Мартиненко, «на Закарпатті до радянської влади практично не існувало пластичного мистецтва, хіба що народне різьбярство» [2].

Після возз'єднання 1945 р. Закарпаття з УРСР пластичне мистецтво зазнало нового імпульсу, що пов'язано насамперед з процесом інтенсивної радянізації краю. Компартійна ідеологія наполегливо здійснює «ленінський план монументальної пропаганди». У містах і селах, на території навчальних закладів та підприємств встановлюються пам'ятники Леніну, Сталіну, Марксу, Енгельсу, Горькому тощо. Більшість скульптур, встановлені в наказовому порядку наприкінці 1940-1960-х рр., були бетонними чи гіпсовими копіями творів відомих радянських скульпторів. Серед закарпатських майстрів пластики цього періоду найбільш помітними є твори І. І. Гарапка (1909-2002), випускника Празької вищої художньо-промислової школи, який спеціалізувався в монументальній і станковій скульптурі. Можемо назвати його зачинателем нового закарпатського скульптурного портрета. Серед творів майстра високими художніми якостями виділяються портрети громадського діяча О. Борканюка та поета Д. Вакарова (1974).

У післявоєнний період інтерес до створення портретів підсилюють і регулярні обласні художні тематичні виставки, виставки народного мистецтва. Компартійне керівництво чітко скеровувало митців до створення портретів партійних і державних діячів, історичних постатей, передовиків праці. Так, уже в перші повоєнні роки портретний жанр найбільш представлений у дерев'яній пластиці. Портретні зображення постають насамперед на різноманітних виробах декоративного мистецтва, як-от: декоративні пласти, тарілки, шкатулки, скрині тощо.

Серед різьбярів-портретистів виділявся випускник колишньої Ясінянської деревообробної школи В. М. Асталош, який створив кілька рельєфів із портретами вождів. Як своєрідне досягнення майстра, дослідник українського різьбярства М. І. Моздир називає його рельєф «Ленін серед гуралів» (1962) та рельєфну композицію, створену за схемою українського народного живопису до 100-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка. Так, життєпис особи, портрет якої розташований у центрі композиції, розвивається в оточуючих клеймах. Цей самий майстер вирізьбив портрети сучасних йому політичних дія- чів-революціонерів Фіделя Кастро і Патріса Ломум- би [3]. Рельєфні портрети Т. Шевченка, І. Франка на різьблених тарелях, окремих скульптурних композиціях виконали різьбярі В. Смердул, Ф. Бабинець, М. Тулайдан, Ю. Куля та ін. Художньо-стильові особливості та характер різьблення їхніх творів відповідають принципам народної дерев'яної пластики, а головне - у схожості портретованих.

Якісно новий підхід до портретного жанру запропонував В. Свида (1913-1989). Пошук художньо- образної мови в жанрі портрета цього майстра тривав упродовж майже двох десятиліть. У 1970 р. уже визнаний майстер станкової дерев'яної пластики виконав рельєфну композицію «Опришок М. Шугай», яка й започаткувала низку багатофігурних творів круглої пластики з використанням жанру портрета. Багата творча спадщина лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка (1984) дозволяє виділити кілька своєрідних тематичних і художньо- стильових груп портретованих.

Перша група: зображення історичних та культурних діячів краю. До кращих творів майстра можна віднести зображення партійного і громадського діяча О. Борканюка - «На Сході воля. О. Борканюк» (1972); закарпатських партизанів - «Командир партизанського з'єднання В. Русин» (1972), «Зрадником не буду. І. Локота» (1972); вчених - І. Орлая («І. Орлай у друзів на Закарпатті», 1973), Ю. Венеліна-Ґуци («В рідній хаті. Ю. Венелін-Ґуца», 1973), письменника І. Ольбрахта («На Верховині. І. Ольбрахт», 1976).

Друга група: митці, сучасники. Серед відомих творів: «Закарпатські художники в Підмосков'ї, в гостях у земляка І. Грабаря», «Найстаріші художники Закарпаття - А. Ерделі, Й. Бокшай, Е. Грабовський», «Й. Бокшай і Р. Кент на етюдах» (усі - 1976); композиція на честь лісорубів-переможців Міжнародних змагань - «І. Чуса та В. Шорбан - герої Монреаля-67» (1975), «Герой Соціалістичної Праці Ю. Пітра в полі» (1976). Усі ці твори виконані в традиційній для митця художньо-стилістичній манері народного різьблення з явними елементами академічного трактування скульптури, що продиктовано конкретністю зображень, передачею індивідуальних рис портретованих, акцентом на вагомість їх місця у політичному та соціальному просторі. Різьбяр задля посилення конкретизації художнього образу використовує різноманітні професійні атрибути: лісоруби зображені з сокирами, Ю. Пітра - на тлі високої кукурудзи і з зіркою Героя соцпраці на грудях, художники - з етюдниками і полотнами, політичний діяч О. Борканюк - з прокламацією в руках, а партизан В. Русин - з автоматом і біноклем.

Третя група: родинне коло різьбяра. Вершинним твором тут виступає «Моя сім'я» (автобіографічна композиція, 1985). Це багатофігурна композиція, де постає автопортрет Василя Свиди, постаті дружини, сина і доньки, онуків.

Загалом, портрет у творчій спадщині В. І. Свиди - це вагома складова всього українського різьбярства. Майстер, орієнтуючись на досвід народного різьблення, зумів знайти власну пластичну мову, нові художньо-образні прийоми у відтворенні образу конкретної людини в її історичному часі.

До портретного жанру звертається і лауреат Шевченківської премії (2008) із Закарпаття В. Сідак. Відомий як майстер станкової дерев'яної пластики, він часто використовує портретні зображення як елемент композиції. Серед найбільш вагомих творів цього напрямку стала рельєфна композиція «Думи мої» (1988). Постать замисленого Кобзаря зображено за іконописним принципом - по центру композиції, а довкола шість рельєфів-клейм, які розповідають про життя і творчість поета. Художньо-стилістичні характеристики композиції виявляють органічне поєднання академічної пластики і довільних прийомів народного різьбярства.

Значний вклад у розвиток пластичного мистецтва краю, зокрема і портретного жанру, зробили скульптори М. Попович (1930-2011) і К. Лозовий (1930-1976). Випускники ЛДІПДМ, вони приїхали на Закарпаття в 1960-х рр. як викладачі Ужгородського училища прикладного мистецтва. Заради заробітку були змушені виготовляти помпезні портрети вождів і генералів, але на виставках експонували твори станкової скульптури, портрети. Одним із перших творів у круглій дерев'яній пластиці став «Портрет дочки» (1967) М. Поповича. Зображення позначено прискіпливою увагою до внутрішнього світу дитини, пластика вирізняється академічною проробкою деталей обличчя, волосся. Автор звертається і до рельєфного різьблення, художньою досконалістю виділяється композиція «Фольклорист П. Лінтур» (1999). Голова відомого збирача казок зображена на тлі розгорнутої книжкової сторінки, що підсилює образну структуру роботи, акцент автора зосереджений на прискіпливому погляді портретованого, що передає його інтерес до сприйняття світу.

Особливу роль у становленні і розвитку дерев'яної пластики в краї відіграло Ужгородське училище прикладного мистецтва. З його стін вийшли відомі майстри скульптури і різьбярства І. Бровді, Й. Пал, В. Товтин, В. Олашин, В. Сідак, М. Санич, М. Белень, Б. Корж, П. Матл, Т. Руснак, В. Рубіш, В. Сопільняк, В. Роман, В. Олашин, В. Щур, І. Ісак, І. Палаташ, С. Голінка, П. Ходанич, І. Сідун, В. Шип, О. Мешко та ін. У їх творчому доробку портрет посідає значне місце, хоча не всі майстри надають перевагу дереву, що пов'язано насамперед зі специфікою самої скульптури, зокрема її експонуванням. Завдяки цим майстрам молодшого покоління у сімдесятих і в наступні роки на обласних виставках жанр портрета став звичним явищем.

Низку портретів у малій пластиці, переважно - медалі у бронзі, створює М. Белень, серед них портрети Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Данте, В. Шекс- піра, О. Пушкіна, Т. Шевченка, закарпатських культурно-історичних діячів - А. Бачинського, М. Балудянського, М. Лучкая, І. Орлая, Ю. ВенелінҐуци та ін.

У круглій дерев'яній пластиці демонструють свої твори М. Михайлюк («Портрет скульптора С. Коненкова», 1973; «Портрет А. Коцки», 1982), І. Ісак («Опришок Довбуш», 1973; «Малий Юрчик», 1975)), П. Ходанич («Портрет письменника І. Сільвая», 1972; «Портрет водія І. Стецяка», 1974), у рельєфній пластиці до народного типу різьблення звертається В. Шип - «Лісова пісня» (1977), «Ярило» (2005), «Опришок Пинтя» (1992), «Опришок Довбуш» (1992), «Святий Іштван»(2003), «Князь Лаборець» (2005).

Поряд із зображенням конкретних особистостей, майстри дерев'яної пластики постійно працюють над пошуком типажів, які уособлюють певні етнічні та національні групи закарпатців, як-от: бойків, лемків, гуцулів, угорців, румунів, словаків, євреїв. Так, М. Попович в рельєфній композиції «Верховинці» (1969) відобразив типові образи закарпатців, характерні риси в деталях обличчя, одягу, використовуючи атрибути, пов'язані з місцями проживання горян і долинян, їх професійними зацікавленнями та історією. Таким чином, твір став своєрідною спробою художника втілити історичні образи. Горельєфні зображення голів двох чоловіків і двох жінок, розміщених в одну горизонтальну лінію, символізую плинність часу. Перша (зліва) голова - зображення типового верховинця з довгим волоссям, вусами, очі глибоко посаджені, зосереджені, у погляді міць духу, тривога і сподівання, стиснута міцними пальцями бартка символізує волю і звитягу. Поруч - голова жінки у хустці, увага зосереджена на материнській красі. Наступна група - голова юнака з затиснутим у руках крісом і дівчина з трьома колосками у руці - це образ трудової молоді. До типізації портрету закарпатців М. Попович вдався і в горельєфній пластиці «Гірська квітка» (1969). У цій композиції вдало поєднано академічну пластику і досвід народного різьблення, митець ставив за мету показати сучасну молоду пару, засвідчуючи моду кінця шістдесятих, зокрема в зачісках.

Над типажами закарпатців постійно працював В. Свида. Кожен його твір - це низка типових облич, етно-національного характер майстер підтверджував і різноманітними костюмами гуцулів, лемків, бойків, представників духовенства, пластика портретів часто наближена до академічної. Натомість В. Сідак, у багатофігурних композиціях, використовує принципи народного різьблення, вдається до стилізації, узагальнення, гіперболізації рис обличчя чи створює враження чіткої індивідуалізації образів.

Серед майстрів дерев'яної пластики виділяється І. Бровді, автор відомих пам'ятників, пам'ятних знаків із зображенням історичних постатей: св. Кирила і Методія, покровителя Мукачева Св. Мартина, королеви Ілони Зріні. У різьбярстві митець вдається до типізації, умовностей, цікавим є його творчий досвід над монументальною композицією «Легенди Карпат» для парку Синевир. У постатях легендарних героїв Вира і Сині вгадується уособлений образ молодих верховинців. Манера різьблення І. Бровді м'яка, врівноважена.

До типізації образів вдаються багато закарпатських майстрів дерев'яної пластики, зокрема: І. Ісак («Чабан», 1982; «А я собі задримбаю», 1986), П. Ходанич («Дівчина з Турянської долини», 1976), В. Рубіш («Лісова пісня», 2009), В. Шип («Чугайстер», 2004», «Ярило», 2001).

Висновки і перспективи

Портретний жанр у закарпатській дерев'яній пластиці найбільш активно розвивався у повоєнний період. Його становленню, як і розвитку різьбярства в цілому, сприяла художня освіта, насамперед створення Ужгородського училища прикладного мистецтва, зростання творчого інтересу митців до відображення народного життя, традицій закарпатців, організація системної виставкової діяльності, підтримка і замовлення творів державою.

Завдяки наполегливій праці митців сформувався вагомий творчий доробок в жанрі портрета, де можемо виділити наступні художньо-образні групи:

зображення реальних постатей, відтворення їх індивідуальних портретно-психологічних особливостей на засадах академічної станкової пластики;

зображення конкретної людини в художній стилістиці народного різьблення з елементами академічної скульптури;

зображення узагальненого, типізованого, ар- хетипного, часто колоритно індивідуалізованого, етнічно-національного образу людини.

Література

Манайло Ф. Изобразительныя искусства на Подк. Руси / Ф. Манайло // Подкапатская Русь за годы 19191936.- Ужгород, 1936. - С. 144-147.

Мартиненко В. Василь Свида: Скульптура: Альбом / В. Мартиненко. - К.: Мистецтво, 1987. - С. 13 .

Моздир М. Українська народна скульптура / М. Моз- дир. - К.: Наукова думка, 1980. - С. 160-163.

Размещено на Allbest.ru