Жлоб-арт: від кічу до революції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жлоб-арт: від кічу до революції

Ігор Шалінський

Постановка проблеми. Жлоб-арт та культурне тло, на якому він виник, відіграли одну з ключових ролей у формуванні революційних настроїв, які, зрештою, призвели до пасіонарного сплеску у вигляді Революції Гідності. Також жлоб-арт став широко використовуваним як взірець для революційного плаката, та й самі твори художників-жлобістів розмножувалися у вигляді плакатів і розповсюджувалися у революційні часи.

Актуальність дослідження. Досліджуючи плакатне мистецтво часів Революції Гідності та прагнучи визначити ключові характеристики перетворень у соціокультурному середовищі України, які є рушійною силою на шляху до європеїзації та утвердження космополітичних засновків новітнього культурного коду, обійти стороною феномен жлоб-арту неможливо.

Зв'язок авторського доробку з важливими науковими та практичними завданнями полягає в актуалізації проблематики взаємовпливів між новітнім мистецтвом та сучасним соціокультурним тлом, та виявленні якісних впливів мистецтва на перетворення у культурному коді українців. Дослідження, проведене у цій статті, може бути використане при вивченні українського мистецтва XXI сторіччя.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед авторів, які дописували про жлоб-арт, є художники, мистецтвознавці, журналісти, письменники - Б. Ворон [2], О. Костирко [5], Н. Мусієнко [6], А. Мухарський [7], І. Семесюк [8] та інші.

Зазначення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. Усвідомлюючи, що феномен жлобізму як соціокультурного явища є одним із ключових чинників перебігу новітньої історії загалом та чималим чинником у формуванні культурного і мистецького тла зокрема, ми повинні з'ясувати, як саме виник та розвинувся жлоб-арт.

Новизна наукового дослідження полягає в ґрунтовному дослідженні соціокультурних та історичних умов виникнення жлоб-арту, надання визначення поняття феномена жлоб-ар- ту та розкриття механізмів його впливу на культурні коди сучасного українського суспільства.

Виклад основного матеріалу. Будучи за своєю суттю сучасним кічем, жлоб-арт, утім, вдало полемізував його, зруйнувавши стереотип картинок з дешевого мистецького базару. На думку К. Ґрінберґа, «...кіч механістичний, і діє за формулами. Кіч - це підмінений досвід і підроблені відчуття. Кіч змінюється відповідно до пануючого стилю, але завжди залишається вірним собі. Кіч - утілення всього неістотного в сучасному житті» [3]. Жлоб-арт, натомість, використав почуття справжні, а також привніс у мистецтво свої власні - наприклад, огиду до тотальних проявів кічу у культурному середовищі. Він підкорив кіч і зробив його інструментом для істотних зрушень у суспільній свідомості. Ставши яскравим феноменом у сучасному мистецтві, не лише висміяв дійсність навколо, але й змусив кіч працювати проти себе самого - на перетворення у мистецтві.

Іл. і. і. Сємєсюк. «С Дньом рождєнія, брат!». Картина. 2009

Передумови виникнення жлоб-ар- ту. Із набуттям Україною незалежності розпочався поступовий процес відторгнення радянської культурної парадигми як такої, що не лише суперечить історичним, культурним і суспільним вимогам молодої європейської країни, але й не відповідає власне вимогам сучасності. Утім, цей процес значно розтягнувся у часі і триває досі. Причини для цього різні - від безкінечної вервечки економічних криз до функціональних порушень у культурному коді громадян, у їхній здатності до самоідентифікації. Часто дослідники, котрі працюють із тематикою суспільних культур та субкультур, використовують термін «ментальність», однак, на нашу думку, на пострадянському просторі говорити про ментальність тієї чи іншої етнічної групи або ж цілої нації не цілком доречно.

Зі слів А. Шевеля, «поняття «ментальність» до наукового обігу увійшло з 1958 р. завдяки двом французьким дослідникам, Ж. Люб'є і Р Мандру. Через цю категорію ми можемо аналізувати психічний склад людей у соціальному, політичному чи етнічному контексті.

Іл. 2. і. Сємєсюк. Овощ созрел. Плакат. 2013

Аналіз міфології, фольклору, архетипів і установок колективного підсвідомого дає можливість вивчати ціннісно-смислові утворення етнічних суб'єктів. Вони стають головними у структурі етнічної ментальності. Ментальність орієнтує на певну поведінку, цінності і носить світоглядно-практичний характер» [11, с. 83]. Ментальність як операбельна категорія історико-культурного дослідження, виникнувши у надрах французької школи «Анналів» (М. Блок, Л. Февр, Ж. Ле Гофф та ін.), з часом набула рис загальної методологічно окресленої категорії, що отримала розповсюдження з ретроспективно-історичних студій в бік осмислення сучасності.

Однак, якщо придивитися до поступу поняття «ментальність» пильніше, стає зрозумілим, що у сучасності його застосовування утруднюється різницею соціально-політичних і культурних ситуацій, оскільки з часів ученого секретарювання Р Мандру в журналі «Аннали» світ набув тенденції до швидких змін і перетворень, які відбуваються з дня у день. Тим більше, що вже 1974 року Жак Ле Гофф стверджував: «.„безпосередня привабливість історії ментальностей лежить в її значній нечіткості» [1].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іл. 3. С. Коляда. Тушки-тітушки. Малюнок. 2013

Розвиваючи цю тезу та екстраполюючи її на українське сьогодення, ми можемо констатувати, що використання терміна «ментальність» зазвичай полягає у свідомих чи несвідомих спробах пояснити суттєві зміни у культурному коді за допомогою стереотипних спрощень. Як пересічний приклад, наведемо слова А. Фурмана: «„типовою є установка на перетворення себе, а не оточення, звідси перевага особистого над суспільним, тенденція до ситуативного утвердження власного Я і самоактуалізації; йому притаманні мрійливість та ніколи не завершене прагнення до правди, власної досконалості; він індивідуаліст: хоче мати свій шмат землі, будинок, господарство тощо, а тому не любить підкорятися, принижує близькі авторитети, неспроможний створити свою владу, більше живе своїм духовним життям та уявленнями про реальний світ» [9, с. 50]. Власне, ми бачимо, що автор радше виносить діагноз окремим індивідам, нехай навіть їхня кількість у суспільстві є значною, аніж описує ментальність українців як таку.

Говорячи про ментальність, необхідно ставити під сумнів кожне слово, оскільки підрадянський період історії України значно понівечив культурні коди, а складний період 1990-х привніс у культурну стагнацію ще більше сум'яття: у той час, коли суспільні настрої поділилися на налаштовані про- радянськи та пропатріотично, велика частина культурних комунікацій слугувала цілі з'ясування стосунків поміж цими кардинально протилежними думками та вихвалянню одне перед одним «широтою розмаху» своєї ненависті до того чи іншого трактування минулого, а, по суті, - величиною власної недолугості у створенні новітнього незалежного культурного простору.

Отже, завдяки такій культурній ситуації і виникло сучасне поняття, яке може схарактеризувати тогочасне, а значною мірою і сучасне культурне тло - жлобізм. Залишаючи його широке осягнення соціологам та політологам, спробуємо розібратися, що таке жлобізм у мистецтві.

Мистецтвознавець Б. Ворон у мистецькому альманасі «Артес» охарактеризував його так: «Жлобізм у мистецтві - це сатиричне відображення вад українського суспільства, сміх над болючими травмами радянського часу Неприємне і жахливе художники-жлобісти перетворюють на смішне, знешкоджуючи стереотипи й критикуючи «новоукраїнську» ментальність - адже для вирішення певної проблеми її потрібно спочатку виокремити. Шекспір писав, що «мистецтво - це дзеркало на порозі життя», художники-жлобісти вирішили це дзеркало потримати» [2]. Саме такі завдання, за особистими переконаннями І. Семесюка, ставили перед собою художники-жлобісти, кістяк яких, окрім І. Семесюка, склали О. Манн та А. Ярмоленко. Окрім них, у стилі жлоб-арту працювали чимало митців, а саме: С. Волязлов- ський, А. Галух, С. Коляда, Д. Кри- шовський, Р Мінін, Н. Мурашкіна, С. Хохол та ін. Варто зауважити, що жлоб-арт мав величезне і до часу свого виникнення ніким не використовуване поле для творчого натхнення: тогочасна, та й теперішня пострадянська дійсність була й залишається постачальником ідей та сюжетів, які все ще ніяк не вичерпаються.

У такому контексті явище жлоб-арту за зовнішніми ознаками нагадує трактування середньовічної сміхової культури та «матеріально-тілесного низу» у концепції карнавальної культури, з одного боку, Й. Хей- зінґа («Осінь середньовіччя», 1919), з іншого - М. Бахтіна («Творчість Франсуа Рабле та народна культура середньовіччя і Ренесансу», 1940).

Те ж саме, що Й. Хейзінґа трактував щодо пізнього середньовіччя у Голландії, а Бахтін стосовно французького роману почату XVI ст., можна зараз, транспонувавши усвідомлення явища на рівні зовні знятих форм, спостерігати на прикладі саме жлоб-арту. Не проводячи паралелей західноєвропейського середньовіччя із сучасною Україною, слід вказати на деякі формологічні обставини схожості не стільки форм прояву, скільки тенденцій усвідомлення людини у середовищі інших людей, народу в історії та спроб змін самих себе у часі.

Жлоб-арт став унікальним мистецьким явищем, справжнім відкриттям для суспільства, яке набуло можливості поглянути на художнє відображення своїх найнепривабливіших рис у гумористичному, іронічному та часто навіть дєщо романтичному виконанні.

Отже, дамо визначення поняттю жлобізму (жлоб-арту) у мистецтві. Жлоб-арт - мистецьке явище, що відображує тимчасові зміни в українському культурному коді, втілені у моральних та життєвих цінностях пострадянської людини як суспільного феномена.

Під останнім слід розуміти пострадянську людину з усім її історичним минулим та сьогоденням.

І.Семесюк, один з основоположників жлоб-арту, стверджує, що: «жлобство сформувало страшний мікс - кріпацький, напів-аграрний, напівкримінальний та напіврадянський менталітет. Завданням було це показати і поширити. Нечасто вдається розвинути нове явище в мистецтві, зазвичай міксуємо старе зі старим, актуальне соціальне мистецтво знайти непросто. А по цих картинах одразу видно, що малювали українці. Друзі росіяни чи поляки - говорять, що це новітній український продукт. Так фор-мується нова міфологія, твориться українське міське середовище» [2]. Отже, І. Семесюк впевнений, що жлоб-арт не лише відображує, але й творить культурну дійсність довкола, і це попри те, що інтерв'ю бралося у «Мистецькому барбакані», під час Революції Гідності, вже після того, як засновники жлоб-арту оголосили про завершення проекту у зв'язку з революцією, яка, за своєю суттю, стала «антижлобською».

Утім, зараз бачимо, на прикладі творчості того ж І. Семесюка, що жлоб-арт не вичерпав себе, і заяви про його припинення подібні до традиційних заяв музикантів про припинення виступів чи зарікання письменників писати ще одну книгу - не можна зупинити ідею, котра все ще на часі.

Зупинимося докладніше на розгляді явища жлоб-арту Оскільки будь-яке контемпорарне мистецтво має дві функції: соціально-культурну і художню, для ґрунтовного розуміння феномена жлоб-арту необхідно дати характеристику тому, як саме, на яких засновках та за допомогою якого культурного і мистецького інструментарію жлоб-арт ці функції виконує.

Зі слів І. Семесюка у його інтерв'ю журналові «Art Ukraine»: «Соціальна функція, вона ж і практично медична це діагностика й фіксація явища як такого. <...> От ми й ставимо в художній формі такий діагноз, неначе зі сторони - проблеми українського суспільства не в якихось неясних, абстрактних політико-економічних причинах, а переважно у внутрішніх у нашому елементарному природному жлобстві. Думаю, корінь його в негативній селекції, через яку ми пройшли у XX столітті: дві страшні війни, голодомор та інші радості. Ми не нащадки кращих, ми нащадки гірших, тих хто залишився після м'ясорубки. А як із цим боротися? Хоча б просто усвідомити й зрозуміти саме явище - це вже істотний крок» [5]. Бачимо, що художник не лише підтверджує нашу тезу щодо того, що ментальність людини на території України докорінно змінилася завдячуючи підрадянщині, але й ставить її як чільну причину і головний принцип виконання жлоб-ар- том соціокультурної функції. Він акцентує на необхідності усвідомлення суб'єктом культурного середовища його принципових непривабливих характеристик. Про подолання такої ситуації художникові начебто й не йдеться, з першого погляду, звісно - де ж пак, якщо вона якраз і є постачальником творчого матеріалу для його роботи.

Утім, за Кантом, наше знання виникає з двох основних джерел душі: перше з них - здатність отримувати уявлення (сприйнятливість до вражень), а друге - здатність пізнавати через ці уявлення. Отже, саме відображення, та ще й у доступній для широкого загалу формі, жлобства як соціокультурного явища, є головною підвалиною для його пізнання, що означає вироблення механізмів взаємодії, а, отже, опанування.

Художню функцію І. Семесюк схарактеризував так: «Жлоб-арт - цілком гуманістичний жанр і тому, здебільшого, фігуративний. Ми - художники-гуманісти, і вивчаємо людину. Але не просто якусь абстрактну, притягнуту за вуха, або екзотичну, супер-локальну людинку, яку-не- будь літню проблемну феміністку, наприклад, а скоріше типового представника нашого суспільства. Наш художньо-ментальний продукт добре сприймається глядачем, тому що в ньому є гумор, сарказм і іронія, а це - найкращий інструмент для популяризації ідеї» [5]. І. Семесюкові та іншим представникам жлоб-арту йдеться передусім про те, щоб надати глядачам дзеркало - в міру криве для того, щоб кожен міг упізнати в якомусь його кутику себе, і водночас достатньо добре відчищене від пилюки надмірного прагнення до боротьби із суспільними забобонами для того, щоб будь-хто, пересвідчившись у тому, що він таки стоїть перед дзеркалом, не зміг не посміхнутися й не задуматися, як зробити так, щоб його на цій картині більше не було.

Йдеться І. Семесюкові і про культуртрегерську функцію жлоб-арту - він протиставляє його формалізмові звичної пострадянської мистецтвознавчої та культурологічної наук: «Коли починаються всі ці нудотні лекції замшілих кістяків у окулярах, круглі столи незрозуміло про що, якесь збіговисько мутних комсомольців - то це все, звичайно, нісенітниця. А от весела гра - найкращий спосіб для вкорінення та навчання» [5]. З цим важко посперечатися: жлоб-арт став дійсно широко відомий серед пересічних громадян, і популярні соцмережі рясніють картинками художників-жлобістів. Отже, освітню функцію він також виконує: як би до нього не ставилися, не брати до уваги цей відбиток дійсності неможливо.

Наступним кроком у поширенні популярності жлоб-арту став вихід у світ 2013 року книги за редакцією А. Мухарського «Жлобологія» [7], яка є своєрідною енциклопедією жлобства в Україні. А. Мухарський схарактеризував її як «мистецько-культурологічний проект». Це збірка короткої прози, есеїв різних авторів - художників, письменників, культурних діячів - у яких вони на власний розсуд розкривали сутність понять «жлоб», «жлобізм» тощо. Загалом, «Жлобологія» - книга саме про відторгнення жлобства через його усвідомлення завдяки мистецтву.

Жлоб-арт, на думку авторів, виник як протидія жлобству, але не агресивним шляхом, а завдяки вихованню у суспільства здатності до глибинного розуміння того, що з негативними рисами у собі потрібно боротися.

Під час Революції Гідності завдяки сучасним українським художникам, серед яких було чимало жлобістів, виникло унікальне мистецьке явище - вуличний осередок культури і відкрита платформа для мистецького діалогу поміж митцями й суспільством у вогні революції, посеред барикад - «Мистецький Барбакан». Барбакан - це фортифікаційна споруда, призначена для того, щоб охороняти підступи до міських брам, фортець. Тож назва була дуже влучною і символічною: останній пост культури перед головною фортецею - українською свободою і незалежністю, насамперед, культурною, яку не спромоглися знищити упродовж усього XX ст., утім, і надійно захистити - також.

«Мистецький Барбакан» був зібраний завдяки зусиллям творчого об'єднання «Остання барикада» та закритої галереї «Бактерія», що є, по суті, дійсним андеґраундним осередком творчої української інтелігенції за часів, здавалося б, свободи мистецтва. «Барбакан» отримав у спадок саму суть «Бактерії» - він був (хоч і знаходився за барикадами) відкритим для всіх. Окрім того, що «Барбакан» відразу став діючою мистецькою виставкою, на якій демонструвалися репродукції-плакати, там проводилися численні культурні заходи: від читань віршів до лекцій з анархічного і взагалі протестного мистецтва, у тому числі й плаката.

Н. Мусієнко у книзі «Мистецтво Майдану» цитує слова сучасного українського художника О. Манна: «Майдан розпочали художники, які могли яскравіше й вірніше за політологів та журналістів сформулювати і донести певні ідеї. Художники хотіли зробити абсолютно європейську революцію, можливо, у перегук з 1968 р., придумали із сорок відповідних девізів на зразок «Європа - це моє право бунтувати», «Барана треба стригти, а не слухати» тощо» [6, с. 33]. Коли революційні події розгорнулися на повну потужність і вийшли поза рамки інтелігентських протестів, «Барбакан» взяв на себе місію культурного осередку. Втім, учасники «Барбакану» також брали участь і в силовому протистоянні (декілька з них навіть отримали різні за тяжкістю поранення). Таким чином, художники, що працювали у стилі жлоб-арту, докладали зусиль до подолання усіма можливими способами у собі й суспільстві культурних ознак, що стали основою їхньої творчості.

Висновки

Жлоб-арт став однією з найяскравіших течій контемпорарного мистецтва України. Гостра, навіть злісна сатира художників на навколишню культурну і побутову дійсність не лише набула розголосу, але й створила цілу низку субкультурних осередків, які з часом вийшли за рамки власне жлобізму та стали для мистецького середовища майданчиками для новітніх культурних перетворень.

Вирізняє жлоб-арт і художньо та змістовно своєрідний, унікальний спосіб протесту проти арт-офіціозу, який, здавалося, мав би відійти у ми- нуле разом із радянською системою, а втім, зумів пристосуватися до українських реалій. Жлоб-арт використовує кіч як скальпель, яким рішуче розтинає сучасний культурний простір у пошуках застарілих злоякісних утворень. Контемпорарне мистецтво за своєю суттю прагне переосмислення, свободи, воно протестує і ламає стереотипи, позбуваючись «духовності» та чуттєвості, і жлоб-артові ці завдання виявилися під силу: йому вдалося підійти впритул до зламу культурних сенсів і кодів. Він виявився лакмусом, що вчасно почервонів, і - з європеїзацією та осучасненням суспільства й мистецтва як його дзеркала - так само вчасно поволі втрачає колір.

жлоб арт культурний мистецтво

Література

1. Le Goff Jacques. Mentalities: a new field for historians [Text] / Jacques Le Goff // Social Science Information. - 1974. - № 13. - P. 81-98.

2. Ворон Б. «Жлоб-арт: з гумором про суспільні вади» [Електронний документ] / Режим доступу: http://artes-almanac.in.ua/art/articles/zhlob_art.html

3. ҐрінберґК. Авангард і кітч [Електронний документ] / Режим доступу: http://www. azh.com.ua/lib/avangard-i-kitch

4. Ермолаев А. Украинский характер (Характерные социально-психологические особенности населения Украины) [Текст] / Андрей Ермолаев, Александр Левцун, Святослав Денисенко. - К.: ЦСИ «София», 2011. - 64 с.

5. Костырко О. Личинка жлоба [Електронний документ] / Режим доступу: http:// artukraine.com.ua/a/lichinka-zhloba/#.V9AY5zUp6ep

6. Мусієнко Н. Мистецтво Майдану [Текст] / Наталія Мусієнко. - К.: Майстер-принт, 2015. - 96 с.: іл.

7. Мухарський А. Жлобологія: Мистецько-культурологічний проект [Текст] / Антін Мухарський. - К.: НАШ ФОРМАТ, 2013. - 384 с.

8. Семесюк І. Щоденник україножера [Текст] / Іван Семесюк. - К.: Люта справа, 2014. - 162 с.

9. Фурман А. Психокультура української ментальності [Текст] / А. Фурман. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 131 с.

10. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні [Текст] / Дмитро Чижев- ський. - К.: Вид-во «Орій» при УКСП «Кобза», 1992. - 230 с.

11. Шевель А. О. Ментальність українців крізь призму природи [Текст] / Шевель А. О. // Наукові праці Чорноморського держ. унів. ім. Петра Могили, сер. Політологія. - Миколаїв, 2012. - Вип. 192. - С. 83-86.

Размещено на Allbest.ru