Аналіз методологічних засад міжкультурної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз методологічних засад міжкультурної комунікації

Покляцька Катерина

У статті проаналізовано методологічні засади міжкультурної комунікації, які посідають вагоме місце у працях провідних науковців та філософів. З'ясовано, що дослідження, представлені у їхніх матеріалах, дозволяють зіставити, розкрити та узагальнити взаємовідносини між представниками різних народів світу, сприяючи розвитку суспільства і цивілізації в цілому. Розтлумачено сутність дефініцій культури і міжкультурної комунікації, які в сучасних глобальних суспільно-політичних та економічних умовах розвиваються у культурно-інтеграційному контексті, що сприяє налагодженню міжнародних контактів, формуванню готовності до міжнародного діалогу, визнанню культурної самобутності людей різних національностей, правомірності іншого бачення реальності та оволодіння новою концептуальною картиною світу, забезпечуючи розуміння соціальної дійсності та культури.

Ключові слова: культура, міжкультурна комунікація, методологічні засади.

В статье проанализированы методологические основы межкультурной коммуникации, которые занимают важное место в трудах ведущих ученых и философов. Выяснено, что исследования, представленные в их материалах, позволяют сопоставить, раскрыть и обобщить взаимоотношения между представителями разных народов мира, способствуя развитию общества и цивилизации в целом. Разъяснены сущность дефиниций «культура» и «межкультурная коммуникация», которые в современных глобальных общественно-политических и экономических условиях развиваются в культурно-интеграционном контексте, что способствует налаживанию международных контактов, формированию готовности к международному диалогу, признанию культурной самобытности людей разных национальностей, правомерности иного видения реальности и овладения новой концептуальной картиной мира, обеспечивая понимание социальной действительности и культуры.

Ключевые слова: культура, межкультурная коммуникация, методологические основы

The article analyzes the methodological foundations of intercultural communication, which take an important place in the works of leading scientists and philosophers. The researches are found out to be presented in their submissions allow to compare, reveal and generalize relationships between representatives of different nations of the world, contributing to the development of society and civilization as a whole. The essence of definitions of culture and intercultural communication, is explained in today's global socio-political and economic conditions, is developed in the context of cultural integration, that facilitates to international contacts, formation of readiness for international dialogue, recognition of the cultural identity of people of different nationalities, the legality of another vision of reality and possession of world's new conceptual picture, providing an understanding of social reality and culture.

Key words: culture, intercultural communication, methodological bases.

Актуальність дослідження міжкультурної комунікації у сучасному інформаційно-комунікаційному світі пов'язана з тим, що на сьогоднішній день засоби масової інформації виступають чинниками розвитку комунікативної парадигми нерозривно пов'язаних між собою культур.

В умовах інформатизації суспільства міжкультурна комунікація є загальносуспільним процесом, за допомогою якого відбувається опосередкування суспільних відносин. Кожна людина залежить від певного інформаційного середовища, в якому вона перебуває. Для більшості людей інформація, образи, ідеї, які подають засоби масової інформації, - це основне джерело усвідомлення спільного минулого, історії, показник того, де ми і хто ми, орієнтир для майбутнього. Медіа виступають культурними індустріями, які відповідають на суспільні потреби інформації та розваг, водночас сприяючи нововведенням та змінам соціокультурного клімату, що висуває нові вимоги до комунікації. Американський дослідник Т. Кларк пояснив такі вимоги твердженням французького соціолога Г. Тарда 1900 р.: «Технічні досягнення уможливили існування газет, сприяли утворенню ширшої публіки, а та, залучивши велику кількість членів, створила широку мережу змінних угрупувань, що перетинаються» [1].

Мета дослідження полягає у комплексному аналізі методологічних засад культури та міжкультурної комунікації у працях провідних науковців та філософів.

При цьому вирішувалися такі основні завдання: проаналізувати наукові праці дослідників, присвячені дефініції культури та міжкультурної комунікації; з'ясувати витоки поняття культури; визначити дефініцію міжкультурної комунікації.

Наукова новизна полягає у тому, щоб показати, що з'ясування загальнотеоретичних засад, в яких розкривається сутність дефініції культури та міжкультурної комунікації, є важливим фактором у визначенні змісту цього поняття в сучасних глобальних суспільно-політичних та економічних умовах, що викликають значний інтерес до культури інших народів як визначального чинника реалізації творчого потенціалу особистості й суспільства, форми ствердження самобутності народу й основи духовного здоров'я нації, міжкультурних контактів, що розвиваються сьогодні у специфічному культурно-інтеграційному і соціально-психологічному контексті.

Комунікація і спілкування виступають важливою частиною людського життя, а тому і частиною культури. Вперше поняття «культура» як самостійний термін використав у 1684 р. німецький філософ С. Пуфендорф для визначення духовного світу людини [2].

Голландський науковець Г. Хофстед вважає, що культура - це «ментальне програмування людини», яке складається з моделей: як ми думаємо, як відчуваємо і як діємо. Джерелом цих ментальних програмувань є соціальне оточення, в якому людина зростає і набуває свого життєвого досвіду (сім'я, школа, друзі, місце роботи і т. п.) [3]. При цьому дослідник поділяє поняття «культура» на дві частини: вузьку і широку. У вузькому значенні - це цивілізація, або освіта, та її результати, такі, як виховання, мистецтво і література. За Хофстедом означене вузьке поняття - це «культура - 1». Щодо широкого поняття, то воно складається з достатньо простих елементів, таких, як їжа, вияв почуттів, фізична дистанція чи турбота про гігієну, і визначається Г. Хофстедом як «культура - 2». Зауважимо, що при зверненні до проблем міжкультурної комунікації важливо враховувати як широке, так і вузьке значення поняття культури, що дозволяє реалізувати багаторівневий підхід до досліджуваної дефініції.

Серед інших напрацювань важливе значення мають дослідження культурних антропологів Е. Сепіра, А. Кребера і К. Клакхона [4; 5]. Так, Е. Сепір наголошує на існуванні трьох груп «смислів», які стосуються слова «культура». По-перше, культура може використовуватися як технічний термін етнологами й істориками культури, охоплюючи при цьому соціально успадковані риси матеріального і духовного життя людини (в такому значенні «культура» співвідноситься з поняттям «цивілізація»). По-друге, застосування означеного терміна є позначенням «умовного ідеалу індивідуальної вихованості». Культура в третьому розумінні позначає «не стільки те, у що вірить той чи інший народ, або що ним створене, скільки те, яким чином створене цим народом те, у що він вірить, функціонує в його житті, яке значення це має для даного народу».

У науковій літературі здебільшого домінують дефініції культури аксіологічного характеру, де підвалиною будь-якої культури визначається цінність. З цього приводу, зокрема, свого часу писав П. Сорокін: «Будь-яка велика культура є не просто конгломерат різноманітних явищ, співіснуючих, але ніяк один із одним не пов'язаних, а є їх єдність чи індивідуальність, усі складові частини якої пройняті одним засад- ничим принципом і виражають одну, і головну цінність» [6].

Пізніше з'явилося більш широке розуміння культури, тісно пов'язане з побутом народу, його манерою мислити, відчувати, реагувати. На даний момент у наукових джерелах наводиться безліч визначень культури. Зокрема такі, як: культура - це сукупність духовних цінностей, способами вираження яких є мова, наука, література, мистецтво; культура - сукупність досягнень людської спільноти у виробничому, суспільному й духовному житті; культура - це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, що виражається в певних формах і типах організації, житті і діяльності людей, в їх взаємовідносинах, а також у створених ними матеріальних і духовних цінностях. У щоденному житті означене поняття здебільшого вживається у трьох основних значеннях: сфера життя суспільства, що існує у вигляді системи установ і організацій, які займаються виробництвом і розповсюдженням духовних цінностей суспільства; сукупність цінностей і норм, властивих великій соціальній групі, народу чи нації (українська культура, культура молоді тощо); високий рівень досягнень людини в будь-якій галузі (культура побуту, мистецька культура тощо).

в інтерпретації А. Кребера і К. Клакхона поняття «культура» подається як сукупність матеріальних предметів, об'єктів, ідей, образів, створених самою людиною протягом її історії, як «друга природа», що утворює власне людський світ, на відміну від дикої природи [5]. При цьому науковці наголошують, що «культура складається з виявлених і схованих схем мислення і поведінки, що є специфічним досягненням людських спільнот, утілених у символах, за допомогою яких вони сприймаються і передаються від людини до людини і від покоління до покоління. Сюди необхідно долучити і ті досягнення, які проявляються у створених культурним суспільством матеріальних благах. Ядром будь-якої культури є ідеї ..., і особливо цінності, що передаються за допомогою традицій. Культурні системи можуть розглядатися, з одного боку, як результат завершених дій, а з іншого - як підґрунтя дії в майбутньому».

Термін міжкультурна комунікація вперше з'явився в 1954 році у надрах американської наукової школи культур-антропологів, представники якої Е. Т. Холл і Г. Л. Трегер у праці «Culture as Communication» («Культура як комунікація») запропонували для широкого використання термін «міжкультурна комунікація», обґрунтували безпосередній зв'язок між культурою і комунікацією та можливість порівнювати культури різних народів світу [7]. Е. Холл стверджує, що культура - це комунікація, а комунікація - це культура. Спираючись на таке твердження, багато західних учених символічно зображують культуру у вигляді айсберга, в основі якого лежать культурні цінності та норми, а його вершиною є індивідуальна поведінка людини, котра обумовлюється ними і проявляється насамперед у спілкуванні з іншими людьми.

Американський дослідник О. Тейлор також погоджується із цією думкою [8]. В своїй книзі «Міжкультурна комунікація: важливий вимір ефективної освіти» він зазначає, що комунікація - це породження культури. Спосіб, за допомогою якого люди можуть спілкуватися і який обумовлений їхньою культурою. людина може знати більше однієї культури, бути експертом з декількох культур, але беззаперечним буде одне: комунікація - це продукт і витвір культури.

У 1970-х рр. термін «міжкультурна комунікація» розглянуто у вузькому значенні у праці Л. Самовара і Р. Портера «Комунікація між культурами» [9]. Також термін «міжкультурної комунікації» досліджували Е. Холл, К. Клакхон, Р. Портер, Д. Трагер, Л. Самовар, К. Бергер, С. Хантінгтон, Е. Гірш, Г. Хофстеде, С. Даль та ін. Сьогодні термін «міжкультурна комунікація» базується на класичній позитивістській методології, системному та діалектико-синергетичному методах і підходах.

Численні дослідження проблеми взаємодії культур свідчать про те, що досягнення позитивних результатів залежить від здатності учасників спілкування розуміти один одного, а на це впливає багато факторів, серед яких Т. Грушевицька, В. Попков та А. Садохін виділяють етнічну культуру кожного із співрозмовників, психологію народів, культурні цінності, які панують в тій чи іншій державі. Ці взаємовідносини різних культур отримали назву «міжкультурна комунікація» (обмін між двома і більше культурами та продуктами їх діяльності, що здійснюється в різних формах) [10].

Американський дослідник О. Тейлор у книзі «Міжкультурна комунікація: важливий вимір ефективної освіти» зазначає, що комунікація є породженням культури, способом, за допомогою якого люди мають можливість спілкуватися, обумовленим їхньою культурою [8]. У першу чергу, говорячи про міжкультурну комунікацію, багато вчених (Т. Грушевицька, В. Попков, А. Садохін, С. Тер-Мінасова, У. Гудикунсг, Л. Самовар, Р. Портер) виходять із поєднання двох понять «культура» та «комунікація» [10; 11]. міжкультурна комунікація суспільний діалог

При цьому С. Тер-Мінасова наголошує, що здатність до розвитку комунікативної компетенції характерна для всіх представників Ното sapiens, але конкретна реалізація цієї здатності культурно обумовлена. Крім того, ця здатність зазнає впливу і самого індивідуального досвіду людини, тому часто цей досвід перешкоджає взаєморозумінню людей спільної культури і мови, не кажучи вже про представників різних культур [11].

Враховуючи вищесказане, можна виділити такі ключові твердження щодо міжкультурної комунікації: 1) міжкультурна комунікація - це взаємодія культур, що здійснюється в певному просторі й часі, де феномен культури розглядається як родове поняття, культурні контакти набувають різних форм, які знаходять своє вираження в дотикові, взаємовідношенні, синтезі, доповнюваності й діалогові; 2) між- культурна комунікація - це взаємодія культур, за якої вони вступають у діалог, відбувається їх актуалізація, внаслідок чого виявляється загальнолюдське та специфічне кожної культури як системи; 3) міжкультурна комунікація - це взаємодія культур, що отримує свою екстеріоризацію через мову і вербальний зміст, які створюють специфічну картину світу [12].

Т. Нішіда виділяє три напрями у вивченні комунікації і культури: традиційний підхід, де міжкультурна комунікація розглядається як соціальна наука з переважно кількісною методикою досліджень; інтерпретативний підхід (етнографія) і якісний метод аналізу; критичний підхід (роль контексту, історії, зміна комунікантів) [13]. Кожен підхід має свої сильні і слабкі сторони. Автор виділяє ще один, діалектичний підхід з такими характеристиками: діалектика культури й індивіда, діалектика особи і контексту, діалектика відмінностей і схожості, діалектика статики і динаміки, діалектика історизму і теперішнього-минулого-майбутнього, діалектика переваг- недоліків.

Дослідження міжкультурної комунікації показали, що і відношення між культурами можуть бути різними: а) утилітарне ставлення однієї культури до іншої; б) неприйняття однієї культури іншою; в) взаємодія, взаємозбагачення, тобто відношення культур між собою як рівноцінними суб'єктами. Якраз третій тип відношень, для якого характерне ставлення культури до культури як до рівноправної, рівноцінної, попри відмінності, несхожості та унікальності, і визначається як міжкультурний діалог [14].

Дослідники виділяють декілька макрорівнів міжкультурної комунікації: міжетнічна комунікація, контркультурна комунікація, комунікація серед соціальних класів і груп та регіональна комунікація. Кожен із макрорівнів має свої особливості [15]:

міжетнічна комунікація - це спілкування між представниками різних народів (етнічних груп). Частіше за все суспільство складається з різних за чисельністю етнічних груп, які створюють свої субкультури. Свою культурну спадщину етнічні групи передають від покоління до покоління і завдяки цьому вони зберігають свою ідентичність серед домінуючої культури. Спільне існування в рамках одного суспільства природно призводить до взаємного спілкування цих етнічних груп і обміну культурними досягненнями;

контркультурна комунікація відбувається між представниками материнської культури і дочірньої субкультури, виражається в незгоді дочірньої субкультури з цінностями й ідеалами материнської. Характерна особливість цього рівня комунікації - відмова субкультурних груп від цінностей домінуючої культури і висунення своїх власних норм і правил, що протиставляють їх цінностям більшості;

комунікація серед соціальних класів і груп базується на відмінностях між соціальними групами і класами того або іншого суспільства. В світі не існує жодного соціально однорідного суспільства. всі відмінності між людьми виникають в результаті їх походження, освіти, професії, соціального статусу і т.д. В усіх країнах світу відстань між елітою і більшістю населення, між багатими і бідними значна. вона виражається в протилежних поглядах, звичаях, традиціях тощо. незважаючи на те, що всі ці люди належать до однієї культури, подібні відмінності ділять їх на суб- культури і відображаються на комунікації між ними;

регіональна комунікація виникає між жителями різних областей (місцевостей), поведінка яких в однаковій ситуації може значно відрізнятися.

Висновки. Дослідження міжкультурної комунікації посідають вагоме місце у працях науковців, що дає можливість аналізувати та модифікувати взаємовідноси- ни між культурами різних народів, сприяючи процесу розвитку суспільства й цивілізації загалом.

Міжкультурна комунікація забезпечує взаємодію носіїв різних культурних спільнот, є системою матеріальних і нематеріальних ознак, орієнтованих на взаємопроникнення культурно-комунікативних смислів, досягнення взаєморозуміння з урахуванням і збереженням «національної картини світу», їх взаємозбагачення в со- ціокультурному й духовному планах. Це тривалий процес, пов'язаний із подоланням негативних стереотипів, формуванням готовності індивіда до діалогу та культурної комунікації. Міжкультурна комунікація ґрунтується на процесі символічної взаємодії між різними групами людей, яким притаманні певні культурні відмінності.

На підставі аналізу зазначених наукових праць з'ясовано, що в умовах інформатизації суспільства міжкультурна комунікація сприяє налагодженню міжнародних контактів; це передбачає не лише подолання мовного бар'єра, а й формування готовності до міжнародного діалогу, визнання культурної самобутності інших людей, правомірності іншого бачення реальності та оволодіння новою концептуальною картиною світу, забезпечуючи розуміння соціальної дійсності та культури.

Література

1. Clark T.N. On communication and Social Influence. Collected essays of Gabriel Tarde / T.N. Clark. - Chicago: Chicago University Press, 1969. - 243 p.

2. Культурологія: теорія та історія культури : навч. посіб. - Вид. 3-тє, перероб. та доп. / За ред. І. І. Тюрменко. - Київ : Центр учбової літератури, 2010. - 370 с.

3. Козак А. В. Поняття «культура» у контексті феноменології міжкультурної комунікації [Електронний ресурс] / А. В. Козак - Режим доступу: http://ea.donntu.edu.ua:8080/jspui/ bitstream/123456789/24021/1/kozak.pdf

4. Сэпир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологи: Пер. с англ. / Э. Сэпир // Общ. ред. и вступ. сл. А.Е. Кибрика. - 2-е изд., М. : Издательская группа «Прогресс», 2001. - 656 с.

5. Kroeber A. Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions / A. Kroeber, С. Klukckhon. - Cambridge, 1952. - P. 161.

6. Сорокин П. А. Система социологии, социальная мобильность / П. А. Сорокин. - М, 1992. - С. 429.

7. Мак-Квейл Д. Теорія масової комунікації : [підруч.] / Деніс Мак-Квейл ; пер. з англ. О. Вольна, Г. Сташків. - 4-те вид. - Львів : Літопис, 2010. - 538 с.

8. Orlando L. Taylor. Cross-Cultural Communication: An Essential Dimention of Effective Education. Revised and reprinted / L. Taylor Orlando, 1990. - P. 78.

9. Ніколаєнко І. В. Міжкультурна комунікація і мова [Електронний ресурс] / І. В. Нікола- єнко. - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/ 13DNI_2007/ Philolodia/21224

10. Грушевицкая Т. Г. Основы межкультурной коммуникации : учеб. для вузов / Т. Г. Гру- шевицкая, В. Д. Попков, А. П. Садохин. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 352 с.

11. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация / Тер-Минасова С. Г. - М. : Логос, 2000. - 234 с.

12. Фурманова В. П. Межкультурная коммуникация и лингвокультуроведение в теории и практике обучения иностранным языкам / В. П. Фурманова. - М., 1995. - C. 89.

13. Мишланова С. Л. Межкультурная парадигма и перспективы межкультурной коммуникации [Електронний ресурс] / С. Л. Мишланова, Т. М. Пермякова. - Режим доступа: http://www.russcomm.ru/rca_biblio/m/mishlanova-permyakova.shtml.

14. Скубішевська Т. С. Роль мовних стратегій у міжкультурній комунікації // Мультивер- сум : філософський альманах / Т. С. Скубішевська. - 2004. - № 43. - С. 57-64.

15. Садохин А.П. Культурология: теория и история культуры : учебн. пособие / А. П. Са- дохин. - М. : Эксмо, 2007. - 624 с.

Размещено на Allbest.ru