Образ Батьківщини як об’єкт патріотизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Образ Батьківщини як об'єкт патріотизму

Івченко Ю.В.

Анотації

Статтю присвячено дослідженню питання сутнісних характеристик образу Батьківщини як важливого компонента функціонування держави на основі з'ясування змісту його основних складових елементів.

Ключові слова: образ Батьківщини, патріотизм, рід, сім'я, героїчне минуле, патріотичні символи.

Статья посвящена исследованию вопроса сущностных характеристик образа Родины как важного элемента функционирования государства на основе выяснения содержания его основных составляющих элементов.

Ключевые слова: образ Родины, патриотизм, род, семья, героическое прошлое, патриотические символы.

Ivchenko Yu.V. THE IMAGE OF THE HOMELAND AS AN OBJECT OF PATRIOTISM The article is devoted to the study of the issue of essential characteristics of the image of the Motherland as an important element of the functioning of the state. On the basis of clarifying the content of its main constituent elements.

Key words: image of the Motherland, patriotism, family, heroic past, patriotic symbols.

Постановка проблеми. Незважаючи на багатоплановість підходів до дослідження патріотизму, усі дослідники схожі у тому, що його основним об'єктом є Батьківщина, а точніше - образ Батьківщини, тобто її знаково-символічна модель, що формується у свідомості людини. Однак, якщо кількість досліджень, присвячених проблемам патріотизму, збільшується, то образу Батьківщини як об'єкту патріотизму у сучасній науці приділяється недостатньо уваги, а наявні дослідження - досить суперечливі.

Особливої актуальності дане питання набуває в умовах глобалізації. Збереження національної ідентичності та успішний розвиток національних держав в сучасних умовах вимагає постійної турботи про національно-культурні особливості народу, що неможливо без формування патріотизму громадян, базовим елементом якого є постійний зв'язок людини, соціальних груп і Батьківщини. батьківщина культурний патріотизм

Ступінь розробленості проблеми. Проблемам з'ясування сутнісних складових образу Батьківщини приділяли увагу такі вчені, як: В.М. Телня, Ю.В. Чернявська, І. Сандомирська, В.О. Губін, Е. Хобсбаум, М.В. Ноженко, Г.А Кривощьокова та ін.

Метою статті є дослідження сутнісних складових образу Батьківщини як об'єкту патріотизму.

Виклад основного матеріалу. Аналізуючи дану проблему, слід звернутися до аналізу самого поняття "Батьківщина" і його зв'язку з поняттям "Вітчизна".

Поняття "Батьківщина" етимологічно походить від слів "рід", "рідний" в значенні "свій за народженням, по духу, за звичками", воно пов'язане з глибинними культурними архетипами роду і матері-землі [1, с. 410].

Слово "вітчизна" було запозичене у XVI з польської мови, де о^иуипа - суфіксальне похідне від otciec - "батько" [2, с. 220].

На початку свого існування термін "Батьківщина" і синонімічні йому за значенням поняття використовувалися для позначення місця народження, рідної землі, пізніше вони почали використовуватися для позначення рідної країни та держави.

Аналізуючи зміст поняття "Батьківщина", перш за все, не можна не пов'язувати цей термін з душею індивіда. Сенс цього слова наповнюється особистісним сприйняттям. Кожен своїм власним розумінням і осмисленням цього слова наповнює його особистими думками, на основі яких формуються вчинки.

Як свідчить українська історія, любов до Батьківщини завжди мала особливий зміст. При цьому поняття поширювалося як на територію, так і на людей.

Таке розуміння Батьківщини актуально і в сучасному світі, де більшість демократичних країн є мультинаціональними, і саме любов до Батьківщини та відчуття патріотизму є най- сильнішим об'єднавчим моментом людей, що мають суттєві культурні відмінності.

Але дана особливість притаманна не усім країнам. В сучасних європейських країнах існує тенденція підміни глибинного змісту слова "Батьківщина" на більш раціональне його розуміння, шляхом віднімання його тих самих "душевних" рис. Виходить, що "рід" замінюється на близьких родичів (чоловік, дружина і діти), і у такому дуже вузькому понятті вже не залишається місця для бажання захищати свій край, країну, народ. Залишаються лише егоїстичні прагнення до власного благополуччя.

Загалом можна сказати, що образ Батьківщини має кілька суттєвих складових. З одного боку, він походить від колективного несвідомого, від архетипових образів, а з іншого - це результат соціального конструювання.

Розглянемо декілька підходів щодо розуміння сутності та складових терміну "Батьківщина".

Так, культуролог Ю.В. Чернявська пропонує розглядати Батьківщину у трьох іпостасях: "велика Батьківщина", "мала Батьківщина" та "метафізична Батьківщина".

На її думку, поняття "велика Батьківщина" включає в себе уявлення про національну спільноту як про змістовне наповнення держави. Це простір з чіткими державними кордонами, які визнані представниками даного етносу та іншими. Образ "великої Батьківщини" є загальним і абстрактним, в повсякденній суспільній та індивідуальній свідомості вона існує у вигляді набору ідеологем (держава, сила, велич, кордони, згуртованість громадян).

У повсякденному житті образ "великої Батьківщини" латентний. Він, перш за все, існує на рівні гасла і штампів офіційної ідеології. Важливим та значимим змістом даний образ наповнюється саме в період особливих переломних історичних моментів (наприклад, під час війни чи збройного конфлікту).

Що стосується поняття "малої Батьківщини", то на думку Ю.В. Чернявської, вона розпадається на частинки локальних ділянок. її образ пов'язаний з групою, з громадою, з співтовариством та сформований на рівні відчуттів і викликає емоційне забарвлення. Образ "малої Батьківщини" ототожнюється з конкретною місцевістю і з "природністю", "мала Батьківщина" дає людині відчуття особистої незамінності.

Під "метафізичною Батьківщиною" Ю.В. Чернявська розуміє "найбільш різноплановий і суперечливий образ місця, уяву про місце". З одного боку, це найідеальніший варіант великої Батьківщини, який можна назвати утопією ідеальної Батьківщини. З іншого - цей образ виходить із суб'єктивного уявлення етносу про свою землю.

Метафізична Батьківщина не має прямої прив'язки до конкретної території або конкретної держави, вона - явище духовної культури, сфера цінностей. Але саме вони і є надзвичайно важливими в процесі ідентифікації [3, с. 31-36].

Важливо зазначити, що у кожної конкретної людини образ Батьківщини починає формуватися з народження під впливом національних традицій, звичаїв, культури, рідної мови.

Як зазначає І. Сандомирска, Батьківщина починається з рідної домівки і з домочадців, звідки відчуття родинної близькості переноситься спочатку на рідний край і земляків, а потім - на рідну країну і співвітчизників, перетворюючись у свого роду духовний зв'язок [4, с. 29]. У своїх дослідженнях І. Сандомирска показує, як поняття "рідне" поступово набувало все нові і нові значення, надаючи багатоплановості поняттю "Батьківщина" [5, с. 18].

Спочатку, "рідне" - це те, що безпосередньо переплітається з тілом, споконвічне, своє, невід'ємне: "рідна сім'я", "рідний брат (батько)", "рідна мати (сестра)". Біологічна "вродженість" зрощується з емоційною, любовною близькістю, так виникають "рідний голос", "рідні руки", "рідні очі" і т.п. У колі рідного знаходяться "рідні" і "близькі", їх межі - "рідний дім", "рідні стіни", "рідне село", "рідні місця". Улюблені місця також починають називатися рідними, з'являються: "рідні поля і ліси", "рідні простори", "рідне небо"; індивідуальна пам'ять і сімейна історія втілюються в "рідному вогнищі", "рідних могилах".

Поступово географічні межі "рідного" розширюються - в них входять "рідне місто", "рідний край", "рідна країна" і навіть "рідна планета". Розміри такого "вторинного рідного" залежать від ступеня віддалення від нього: в місті людина тужить за "рідною стороною", за "рідними полями і лісами", в чужому місті - по "рідному місту", у вигнанні - по "рідній країні", "рідному краю", в космічному польоті - по "рідній планеті". "Вторинно-рідне" не є результатом безпосередньо пережитої любовної близькості або кровної прихильності, воно є результатом ідентифікації з колективною ідеологією.

В цьому контексті найважливішим поняттям для формування колективної ідентичності стає поняття "коренів", що символізують вже не тілесну, кровну близькість, а близькість духовну, світоглядну. "Рідними" і "близькими" в даному контексті є ті, хто поділяє спільні ідеї, має загальне світорозуміння, саме так формується історична спільність народу. По відношенню до такого співтовариства духовно близьких людей виявляється моральний обов'язок ("борг перед Батьківщиною") та емоційна прихильність ("любов до Батьківщини").

Наступним етапом формування "рідного" є поява "рідної мови", "рідного слова", "рідної літератури", "рідної історії". Тут у наявності ідеологізація та політизація "рідного", що виявляється, наприклад, в офіційних назвах навчальних курсів "Рідна мова", "Вітчизняна історія". Вищим ступенем ідеологізації "рідного" є перенесення уявлень про "вродже- не-своє" на політичні інститути та символи влади, так формується ідеологічна доктрина народної єдності. Саме тому, національному простору притаманні риси, що уявляються як домашній простір, затишний у своїх кордонах і захищає від небезпек зовнішнього світу. І "ми" народ на Батьківщині можемо легко сприймати "себе" свого роду сім'єю.

Загалом, образ Батьківщини невіддільний від пам'яті про батьківський дім, про землю, на якій виросла людина. Прихильність до рідної землі зародилася раніше ніж національні почуття і громадянська позиція.

Складно не погодитися з тим, що образ Батьківщини доволі глибоко вкорінений в соціальній пам'яті народу, він наскрізь міфологізований і пронизаний символами, що відображаються на рівні підсвідомості. Саме тому, в основі образу Батьківщини лежить стародавній архетип Батьківщини-матері.

Архетипи є відбитком постійно повторюваного досвіду людства. Вони є несвідомими образами інстинктів, моделями (patterns) інстинктивної поведінки [6, с. 71]. Архетипи спонтанно виникають у кожної людини і, не дивлячись на свою несвідомість, є активно діючими установками, що визначають думки і почуття кожної людини.

Образ Матері-землі пов'язаний з природою, з її життєдайною силою. Так, в слов'янській міфології існує синкретичний образ Матері-сирої землі, що зустрічається в багатьох билинах і прислів'ях. Вона в найбільш стародавніх варіантах є джерелом всього сущого, породжує початок, з її лона народжується все живе і неживе. Оскільки вона вважалася втіленням відтворюючої сили природи, її уподібнювали жінці. Зрошена дощем земля давала врожай, годувала людей, допомагала продовжити рід. Мати-сира земля зображується у міфах як жива істота, що відчуває емоції і почуття. Вона - годувальниця і заступниця, яка плекає своїх дітей і карає їх ворогів. Мати-сира земля здатна відчувати жалість, вона сумує за своїми полеглими на полі бою синами. Таким чином, рідна земля у міфах є образом матері, вона стає уособленням морального життя роду, до неї звертаються за силою, їй каються в гріхах.

У стародавні часи міфологічні образи Матері-сирої землі поступово зливаються з християнськими поглядами, зокрема з образом Богородиці - захисниці православних і від зовнішніх ворогів, і від суворого Бога-Отця. У свідомості українського народу багато рис матері-землі були перенесені на образ Богородиці-заступниці.

Саме на підставі цього, можна зазначити, що важливе місце в конструюванні образу Батьківщини відіграють візуальні засоби. Ця тенденція чітко простежується в період становлення національних держав в багатьох європейських країнах, причому в більшості випадків візуальним уособленням Батьківщини стають жіночі образи: "Мати Свея" в Швеції, "Гельвеція" в Швейцарії, "Ібернія" в Ірландії, "Німеччина" в німецьких державах, "Маріан- на" у Франції, "Колумбія" в Америці та ін.

Саме жіночі образи - Мати, Діва, Кохана - використані в цих алегоріях, вони виконували функцію творення єдиної нації. Візуалізація Батьківщини в жіночому образі, яка ґрунтується на глибинних архетипах, стає символом національної єдності. Інтереси держави як політичного утворення і Батьківщини-матері зливаються у візуальних образах в єдине ціле, сприяючи легітимації влади правителя та перенесенню почуттів прихильності до рідної землі на державну спільність. У візуальних образах знаходить відображення і ідея синівського боргу перед Батьківщиною.

Згадуючи історію, наочним прикладом, що змальовував образ Батьківщини в радянські часи, був плакат І. Тоидзе "Батьківщина-Мати кличе!", що став символом Великої Вітчизняної війни. Жінка на ньому втілює не стільки страждання рідної землі або її силу, скільки заклик до почуття обов'язку воїнів.

Крім цього, важливим елементом у процесі конструювання образу Батьківщини є сім'я. Цінність Батьківщини усвідомлюється людиною не відразу, а з часом, а ось сім'я входить в систему цінностей дитини майже з народження. Батьківщина пізнається через сім'ю: спочатку Батьківщина для маленької людини - це батьки, рідні та близькі люди і "їх межі - це рідний дім, рідні стіни, рідна вулиця, рідні місця і т. ін.". Пізніше Батьківщиною ми називаємо рідне село, рідне місто, рідний край - все це "мала Батьківщина". Поступово понятійні кордони "малої Батьківщини" розширюються і охоплюють все те, що називається "великою Батьківщиною", рідною країною. Батьківщина ототожнюється з народом і вірою, з культурою, побутом і природою.

Образ Батьківщини має і більш глибоке, метафоричне і символічне значення, в цьому сенсі вона не прив'язана до конкретного місця, Батьківщина - це відчуття себе в безпеці, почуття впевненості і стабільності, це зрозумілість того, що оточує людину. "Батьківщина в самому прямому сенсі слова означає місце, де народився. І в той же час це - не тільки місце, бо Батьківщина не збігається ні з географічним поняттям, ні з країною, ні з державою. Батьківщина - це відчуття себе вдома: не в своїй квартирі або будинку, а в своєму світі, який мене оточує, є продовженням мене самого, те, без чого мене просто немає" [7, с. 69].

Ще однією, не менш важливою складовою Батьківщини є мова. "Мова є нашою Батьківщиною, нашим домом в тій мірі, в якій ми даємо буттю позначитися через нас, в тій мірі, в якій ми здатні говорити, а не просто видавати членороздільні звуки", - пише В.Д. Губін [7, с. 76].

Також одну з важливих ролей у формуванні образу Батьківщини відіграє соціальна або історична пам'ять в контексті державотворення.

Слід зазначити, що інтерес до дослідження соціальної пам'яті безперервно зростає, починаючи з другої половини XX ст. як в Західній Європі, так і в Україні. Більшість дослідників, що займаються зазначеною проблематикою, сходяться в тому, що "минуле" не виникає в знаннях людей саме по собі, а є "штучним продуктом" сучасності.

Саме тому спогади, в тому числі й про героїчне минуле Батьківщини, дуже важливі для формування її образу, це не просто певна "необхідність", а це те, що стосується сучасності.

Соціальна пам'ять займає найважливіше місце у формуванні образу Батьківщини, в ній відображаються події і "відбираються" значущі історичні факти, пов'язані з національними успіхами, відбувається вибір цінностей, що поділяються певною спільністю людей. Образи минулого постають як способи впровадження міфу про споконвічну єдність на ґрунті емоційності спогадів, причому сучасний рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технологій істотно розширює можливості для управління цими процесами і конструювання образу Батьківщини, відповідно до чиїхось, далеко не завжди благородних, прагнень.

Таким чином, соціальна пам'ять - це управління "минулим в сьогоденні" [8, с. 261-276]. Це не просто сховище фактів минулого, а безперервно функціонуюча уява, що реконструюється. Минуле безперервно опосередковується теперішнім, пристосовується до нього і те, як і в якій мірі відбувається це опосередкування, залежить від духовних потреб і інтелектуального потенціалу конкретної спільноти індивідів. Символічні об'єкти - від місцевостей до ритуалів, створюючи образ Батьківщини, формують групову ідентичність, з'єднують людей в народ, націю. Однак самі ці символічні об'єкти потребують інтерпретації та популяризації.

Також образ Батьківщини конструюється шляхом культивування спеціальних патріотичних символів - пам'ятників колишньої слави, вічного вогню, гербів і прапорів [9, с. 58].

Патріотичними символами можуть стати і портрети великих полководців, що захищали державу та свій народ, і особливі форми національних свят (наприклад, паради і демонстрації), і навіть салат "Олів'є" на новорічному столі або смажена індичка на день Подяки [10, с. 85].

Важливе місце в конструюванні образу Батьківщини займає героїзація окремих подій минулого, переломних або знакових для Батьківщини і окремих особистостей, які присвятили себе Батьківщині або навіть пожертвували заради неї життям. Батьківщина - це не тільки певні топографічні і навіть ціннісні характеристики, це ще й люди, що її уособлюють. Це і славні предки, і відомі сучасники, образи яких міфологізуються. Під героєм, як правило, розуміють велику людину, особистість, що здійснила важливий вплив на хід і спрямованість історичного процесу завдяки самореалізації в культурі (і навіть самопожертви) в ім'я духовно-моральних цінностей [11, с. 12].

Героїзм в даному випадку виявляється в послідовній і постійній реалізації якогось життєвого проекту, що служить прикладом для оточуючих і є свого роду еталоном.

Висновки

Отже, підсумовуючи, варто зазначити, що Образ Батьківщини включає в себе досить велику кількість нерозривно пов'язаних між собою складових елементів, що формуються в залежності від культурних особливостей та потреб народу. Він може виявлятися у різних формах та набувати особливих рис. Але найважливішим є те, що навіть в умовах сучасної глобалізації не варто забувати і відмовлятися від особливих рис образу нашої Батьківщини, основою яких є самобутня культура українського народу, що формувалася протягом багатьох століть.

Як зазначає М. Білліг, "щоб національний дім був знайомим, "нам" необхідно зробити його таким. Але "ми" не можемо займатися цим постійно і свідомо. Щоб відчувати себе як вдома, "ми" повинні буденно і несвідомо відчувати себе частиною Батьківщини. Причому згадка про "нас" має звучати не тільки в промовах політиків, а й постійно згадуватися в засобах масової інформації і важливо, щоб це відбувалося не тільки в дні національних свят або в зв'язку з виборами, а й постійно акцентувалася увага на важливих явищах суспільного і державного життя, що вважаються знаковими, що є символами Батьківщини.

Література

1. Телня В.Н. Концептообразующая флуктуация константы "родная земля" в наименовании "родина" / В.Н. Телня // Язык и культуры: Факты и ценности: К 70-летию Юрия Сергеевича Степанова. - М. : Языки славянской культуры, 2001. - С. 409-415.

2. Шанский Н.М. Школьный этимологический словарь русского языка: Происхождение слов / Н.М. Шанский, Т.В. Боброва. М. : Дрофа, 2000. - 400 с.

3. Чернявская Ю.В. Тоска по пространству / Ю.В. Чернявская // Человек: иллюстрированный общественно-политический и научно-популярный журнал. - 2006. - № 4. - С. 31-46.

4. Сандомирская И. Книга о Родине: Опыт анализа дискурсивных практик / Ирина Сандомирская // Wien: Gesellschaftzur Foerderungslawistischer Studien, 2001. - 287 с.

5. Сандомирская И. Родина в советских и постсоветских дискурсивных практиках / Ирина Сандомирская, 2004. - № 2-3. - С. 16-26.

6. Юнг К.Г. Сознание и бессознательное / К.Г. Юнг. - СПб. : Университетская книга, 1997. - 544 с.

7. Губин В.Д. Философствование как поиск Родины / В.Д. Губин // Хора, 2008. - № 3. - С. 69-78.

8. Зарецкий Ю.П. Истории, которые у нас не пишутся / Ю.П. Зарецкий // Неприкосновенный запас - дебаты о политике и культуре, 2009. - № 5. - С. 261-276.

9. Хобсбаум Э. Изобретение традиций / Э. Хобсбаум // Вестник Евразии, 2000. - № 1(8). - С. 47-62.

10. Ноженко М.В. Национальные государства в Европе / М.В. Ноженко. СПб. : Норма, 2007. - 344с.

Кривощекова Г.А. Герои и героизм в культурно-историческом бытии народов Европы и России: автореф. дисс. ... на соискание науч. степени канд. филос. наук.: спец. 24.00.01 "Теория и история культуры" / Г.А. Кривощекова. - Тюмень, 2003. - 24 с.

Размещено на Allbest.ru