Мала пластика Дружківського фарфорового заводу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вивчення історії вітчизняного фарфорофаянсового виробництва сьогодні набуло актуальності у зв'язку із занепадом заводів наприкінці XX століття, їхнім почерговим закриттям за роки незалежності та нещодавнім остаточним знищенням могутньої у минулому галузі, що має більш ніж двохсотлітню традицію. Дружківський фарфоровий завод за обсягом виробництва фарфорових виробів на душу населення в останній чверті XX - в першому десятилітті XXI століття був одним з лідерів серед українських фарфорових заводів та провідним на Лівобережній Україні. Він спеціалізувався на виготовленні високоякісного столового та чайного посуду, подарункових наборів та ваз, а на межі XX - XXI століть засвоїв випуск фарфорової статуетки у промислових масштабах. Про цей аспект його діяльності майже не відомо широкому загалу, не писали про нього і фахівці з історії декоративно-прикладного мистецтва. Мала пластика Дружківського фарфорового заводу майже не відома широкому загалу поціновувачів українського фарфору XX століття. Мало хто навіть здогадується, що завод випускав статуетки: місцеві жителі, що відвідували фірмовий магазин при підприємстві, згадують, що пластику там не реалізовували. Утім, свідченням виробництва малої пластики на заводі є марковані товарним знаком підприємства твори, що зберігалися в заводському музеї 1 та іноді трапляються у приватних збірках. Оскільки даний аспект діяльності заводу спеціально не досліджувався, існує необхідність узагальнення наявного фактичного та предметного матеріалу. Необхідно зробити систематизацію даних про історію малої пластики на ДФЗ та її майстрів. Це питання є актуальним, адже із проведенням військових дій на Донеччині в останні два роки виникла загроза існуванню та функціонуванню заводу та заводському музею.

Мета статті: на основі дослідження архівних матеріалів та предметів з приватних збірок дати уявлення про виробництво малої пластики на ДФЗ, узагальнити та систематизувати відомості про її історію та авторів.

У спеціальній літературі про випуск скульптури та сувенірів на Дружківському фарфоровому заводі у 1970-ті роки зустрічаємо лише одну фразу в короткій історичній довідці про завод та його продукцію. У решті наявної літератури, в тому числі в каталозі заводської продукції [2], про скульптуру не згадується. Без зазначення авторства репродуковано лише чотири твори: дві ляльки на самовар та сувенір «Катюша» зі збірки музею ДФЗ. Джерелами дослідження малої пластики ДФЗ стали задокументовані на фото експонати колишнього заводського музею та предмети з приватних збірок. На даний момент нами виявлено біля трьох десятків виробів.

Важливою передумовою будівництва заводу у цій місцевості - місті Дружківка, Донецької області, - була наявність на Донеччині багатющих запасів необхідної сировини - каоліну (найбільша кількість родовищ в Україні) та зручність транспортного сполучення залізницею. Глина з Дружківського кар'єру пластична, вогнетривка, вирізняється відмінною білизною та якістю. Досить сказати, що вироблений з неї фарфор перевершував за білизною маси тогочасні вироби Полонського, Коростенського та Баранівського фарфорових заводів.

Будівництво підприємства розпочалося 1966 і тривало до 1971 року. Завод введено в дію 8 листопада 1971 року. За проектом він мав стати одним з найпотужніших в Україні з випуском у 20 мільйонів одиниць виробів на рік. Фактично в період з 1987 по 1992 роки завод реалізував 26,4 мільйонів одиниць столового фарфору.

Протягом свого існування підприємство змінювало назву та форму власності. У радянський період: з 1971 - до 1993 року - «Дружківський фарфоровий завод імені 50-річчя СРСР». У 1993 - 2002 роках - Дружківська колективна торгово-промислова фірма «Ранок»; в 2002 - 2004 роках - ТОВ «Фарфор», від 2004 року - ООО «Дружківський фарфоровий завод», у підпорядкуванні корпорації «Індустріальна спілка Донбасу».

Відомо, що декілька років тому завод був викуплений російськими підприємцями. Ще 2013 року він працював. Однак з виходом Донецького регіону з- під державного контролю України 2014 року, веденням на території бойових дій, діяльність заводу припинилася. За неперевіреними даними все устаткування розібрано, експонати заводського музею розпродано.

Рис. 1

Підприємство було орієнтоване на випуск столового та чайного посуду, окремих предметів сервірування, сувенірних бокалів. Гордістю виробництва було створення великих декоративних ваз, призначених для офіційних подарунків до різноманітних ювілейних дат. На даний момент нами виявлено біля трьох десятків виробів малої пластики, виготовленої на ДФЗ. З 1970-х - по 2000-ні роки маркування виробів заводу не змінювалося. Марка.

Як зазначається у марочнику І. та С. Насонових, у 1970-ті роки завод випускав сувеніри і скульптуру. Однак поки скульптурних зразків того часу не виявлено. Із сувенірної пластики радянського періоду діяльності заводу відомі: «Олімпійський ведмедик» (1979 - 1980) до спортивної олімпіади 1980 року та «Катюша» (1984 - 1985) до Міжнародного фестивалю молоді та студентів 1985 року, які відбулися у Москві. Авторство моделей встановлюється. Мала пластика, що зберігалася у заводському музеї або зустрічається в приватних збірках, належить до діяльності підприємства під назвою «Ранок».

Майстрами заводської художньої лабораторії, що займалися розробкою нових форм посуду та подарункових виробів були: Василь Ковальчук 3, Сергій Федяєв 4, подружжя Юрія та Ніни Василенків 5, Віктор Банніков 6. їхні твори зберігаються в колекції НМУНДМ, фондах Дружківського історико-художнього музею, Донецького обласного художнього музею та заводського музею, їх неодноразово демонстрували на персональних і групових виставках декоративного мистецтва - республіканських, обласних, міжнародних.

З персоналій заводської художньої лабораторії лише Ніна Василенко займалася малою пластикою. На технічній базі заводу виконувала свої пластичні творчі роботи і дружина В. Баннікова - художниця Катерина Баннікова 7.

Рис. 2

Незважаючи на те, що Сергій Федяєв обіймав на заводі посаду скульптора (в 1971 - 1972 роках) та був провідним художником підприємства, виконаних ним на заводі скульптурних виробів поки не знаємо. Натомість над створенням малої пластики він працював на попередніх місцях роботи: Хайтинському ФЗ 8 (де був з 1961 по 1964 роки старшим скульптором художньої лабораторії) та Південно-Уральському ФЗ 9 (де займав з 1965 по 1971 роки посади скульптора-модельника, скульптора-художника, старшого скульптора). Оскільки інформації про його малу пластику на згаданих заводах у вітчизняних виданнях немає, ми вважаємо за необхідне зафіксувати її у даному матеріалі.

На першому у своїй творчій біографії фарфоровому заводі в місті Хайта (Росія, Іркутська обл.) художник створив характерні для 1960-х років образи: «Каменярка / Будівниця» (В. - 23,5 см) та «Червоноармієць» (В. - 21 см) (обидва зберігалися в родині художника до його смерті, нині - в приватній збірці), в яких відобразив пафос радянської епохи. Модельовані узагальнено, вони відзначаються статичністю поз та рухів. На Південно-Уральскому (Росія, Челябінська обл.) В. Федяєв зробив сувеніри: голубка, курочка, півник. З 09.07. 1971 по 1998 роки працював на Дружківському фарфоровому заводі, Червоноармієць. 1960-ті.

Приватна збірка де в 1991 - 1996 роках займав посаду головного художника. На ДФЗ він створював декоративні вази, столові, чайні та кавові сервізи, подарункові бокали, розробляв виставкові речі, в котрих проявилися властиві його стилю ясний скульптурний характер формотворення, тяжіння до монументальності, захоплення авангардними течіями мистецтва 1910-х - 1920-х років, зокрема супрематизмом. З його наближених до пластики робіт на ДФЗ слід згадати фігурний графин з лікерного набору у вигляді півня (1993; приватна збірка). На відміну від загальновідомих анімалістичних лікерних графинів виробництва Городницького фарфорового заводу (О. Цвєткова та Володкевича) та Полонського заводу художньої кераміки (М. Бобіка), у творі С. Федяєва зовнішній вигляд птаха стилізовано більш узагальнено та декоративно. Розписаний улюбленими художником довгими широкими пензлевими мазками підглазурним кобальтом, він вирізняється лаконічністю силуету та стрункістю пропорцій.

З-поміж митців художньої лабораторії ДФЗ особливу увагу пластиці в таких її різновидах, як рельєф, об'ємне ліплення, статуетки приділяла Ніна Василенко, яка працювала на підприємстві в 1978 - 2003 роках. Як зазначено в заводському каталозі 1988 року, художниця плідно розробляй а сувенірно-подарунковий асортимент, створювала вази, чайниці, бокали, підсвічники. Чотири грані декоративної вази (форма № 1023; В. - 33 см) вона оздобила рельєфними зображеннями представників головних професій Донбасу - сталевара та гірняка, а також рельєфами космонавта та дівчини з хлібом-сіллю. При декоруванні поверхонь виробів з кавових сервізів «Іванна» (1988), «Ганна» (1991), обрамлень для дзеркал, скриньок для біжутерії та виробів біжутерії (браслетів, кілець, брошок) вона використала виліплені вручну квіти троянди.

В оглядах творчості художниці про її малу пластику не згадується. Тим часом твори з її авторським підписом зберігалися у музеї ДФЗ, аналоги трапляються в приватних збірках. Це - сувенірна скульптура та анімалістика: статуетка «Кіт» (1998), «Тигреня, що сидить» (1998), «Тигреня, що готується стрибати» (1998), мініатюрна скульптура «Дід Мороз» (2000), ляльки на чайники (2001), ймовірно, її авторству належать пара фігурок «Дід Мороз» та «Снігуронька». Серед робіт Н.

Василенко є анімалістична сувенірна пластика на тему «Східний гороскоп», де кожна робота має позначку року східного календаря. З цієї серії відомі: «Котик 1999» (1998), «Кобра 2001» (2000), «Дракон», які мають стилізований характер, їхні плавні спокійні форми позначені пластичністю моделювання, колір в цілому умовний, в розписі превалює застосування покриття люстром золотистого відтінку.

Рис. 5

З творів малої пластики Н. Василенко відомі дві моделі ляльки на навершя самовара або чайника. Такі прикраси були характерними елементами чайної трапези в російському народному побуті XIX століття. Ці ляльки являють собою напівфігури дівчат, що склали одну руку на талії, а іншу уперли ліктем на неї і підняли вгору. Верхня частина напівфігур зроблена з фарфору. Нижня - пошита із різнокольорової тканини спідниця з оборками, що тримається на талії завдяки вшитій резинці. Вдягнена у яскравий пишний, довгий сарафан лялька мала не лише естетичне, а й функціональне призначення - зберігала температуру води у посуді. На початку XXI століття такі предмети сприймаються вже як дивина, що нагадує про давні традиції чаювання, є сувеніром та своєрідним декоративним акцентом в сучасному інтер'єрі.

Рис. 6

У середині 1990-х років на технічній базі заводу виготовляла свої твори дружина художника ДФЗ Віктора Баннікова - Катерина Баннікова. Відомі її русалка й анімалістичні фігурки, що утворюють «сімейства» бичків, мишей, котиків, баранців, свинок, собачок, півників, підписані авторською монограмою: «БЕИ» або прізвищем та місцем виготовлення: «Дружківка». Це - милі мініатюри із рисами безпосередньої котрі своєю надто узагальненою формою і стилізацією нагадують ґжельську керамічну сувенірну пластику. Фігурки мишей мають об'ємну форму у вигляді краплі, підійняті догори хвости котів заокруглені у формі півмісяця. Схожість із ґжельською керамікою посилена і за рахунок використання у розписі підглазурного кобальту. Зазначимо однак, що підглазурний розпис кобальтом у сполученні з яскравими смарагдовими відтінками хрому та тонкою розділкою золотом є прикметною рисою виробів Дружківського ФЗ пізнього періоду.

Наукова новизна роботи полягає у виокремленні недослідженої лакуни в історії діяльності підприємства - виготовлення малої пластики, в узагальненні основних етапів її виробництва та даних про її асортимент, в уточненні фактичних даних про творчий спадок її авторів та у введенні нових предметів малої пластики до наукового обігу.

Узагальнюючи вище викладений матеріал, можемо зробити висновки, що продукування на ДФЗ малої пластики не було пріоритетним напрямком діяльності підприємства, скоріше, було зумовлене ринковим попитом, що склався наприкінці 1990-х - 2000-х років. Пристосування до запитів споживача було характерною рисою діяльності українських фарфорових заводів того часу. Випуск малої пластики на ДФЗ був нетривалим та обмежувався сувенірним асортиментом і мініатюрою. У подальшій роботі необхідно продовжити виявлення нових зразків виробів адже у зв'язку розібранням виробничого устаткування та розграбуванням заводського музею найближчим часом існує ймовірність втрати свідчень про певний історико-культурний феномен краю. Необхідно також знайти матеріальне підтвердження згаданому в літературі факту випуску малої пластики підприємством у 1970-ті роки. Її пошук та дослідження триває. Сподіваємося на подальші знахідки та відкриття.

Література

1. Дружковский фарфоровый завод имени 50-летия СССР. Каталог. - Донецк: Обл- полиграфиздат, 1988. - 33 с.

2. Дружковский фарфоровый завод. Каталог изделий. - Донецк: Донеччина, 1992. - 79 с.

3. Долиновская Т. Жизненный путь и некоторые аспекты творческого метода ведущего художника Дружковского фарфорового завода С.А. Федяева (к 75-летию со дня рождения мастера) / Т. Долиновская // Музейний альманах. Наукові статті та матеріали. Донецький обласний художній музей. - Донецьк: ВД «Калміус», 2009. - С. 47 - 55.

4. Карпікова Л.О. Василенко Ніна Іванівна / Л.О. Карпікова // Енциклопедія сучасної України. - К., 2005. - Т. 4. - С. 110.

5. Карпікова Л.О. Василенко Юрій Єрмолайович / Л.О. Карпікова // Енциклопедія сучасної України. - К., 2005. - Т. 4. - С. 113.

6. Марки советского фарфора, фаянса и майолики. В 2-х тт. / сост.: Насонова И.С., Насонов С.М., Гольский И.А., Дворкин Г.Л. - М., Издательство «Среди коллекционеров», 2009. - Т. 2. - 320 с.: ил.

7. ЦДАВО України, ф. 5187, оп. 1, спр. 56. - 4 с.

8. Павлуненко Л.Е. Керамическое сырье Украины / Павлуненко Л.Е. // Строительные материалы и техногенная безопасность. - Симферополь, НАПКС, 2007. - вып. 22. - с. 40 - 43.

9. Ткаченко Л.М. Дружківський фарфоровий завод / Л.М. Ткаченко // Енциклопедія сучасної України. - К., 2008. - Т. 8. - С. 442.

10. Школьна О.В. Фарфор-фаянс України XX ст.: інфраструктура галузі, промислова та економічна політика, організаційно-творчі процеси. Кн. 1. / О.В. Школьна. - К.: Інтертехнологія, 2011. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru