Культура стародавніх цивілізацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура стародавніх цивілізацій

План

1. Прикметні риси культури Стародавнього Сходу

2. Культура державних утворень Межиріччя

3. Фінікійська культура

4. Культура Стародавнього Єгипту й державних утворень Межиріччя

5. Культура Стародавньої Індії

6. Культура Стародавнього Китаю

1. Прикметні риси культури Стародавнього Сходу

Культура Стародавнього Сходу є одним з найважливіших етапів в історії людства. Саме тут виникають найдавніші цивілізації, тобто суспільства, що вирізняються з первісного океану культури виникненням перших держав, соціальною диференціацією, наявністю офіційної релігійно-культової традиції, містами як осередками культури й, звичайно, писемністю. За доби перших цивілізацій остаточно закріплюється виокремлення людського роду з тваринного світу, зароджується спеціалізація сфер культурного буття, формуються такі специфічні елементи культури, як література, право, мораль, мистецтво тощо.

В цілому під східними розуміються культури народів, що мають неантичні культурні корені. Тут і далі варто враховувати, що політичні, географічні й культурні рубежі часто не збігаються, й одна країна може в культурному відношенні належати Сходу, а в політичному -- Заходу, держава ж, географічно розташована в Азії, в культурному відношенні може тяжіти до Європи.

У давні часи на території Близького Сходу розквітнули могутні цивілізації: Шумер, Єгипет, Вавилон, Фінікія, Палестина. У соціально-політичному плані загальними відмітними рисами більшості з цих цивілізацій були: деспотичний характер правління поряд із жорсткою монополізацією й централізацією влади , персоніфікація влади у фігурі деспота (царя, фараона), сакралізація, тобто абсолютне підпорядкування усіх форм суспільного життя релігійним нормам, повна домінація держави над людиною.

Давньосхідні держави тримались централізованістю влади, яка сходилася на постаті сакралізованого правителя, реалізовувалась через розвинений чиновницький апарат, спиралася на залежність формально вільних землеробів, ремісників.

2. Культура державних утворень Межиріччя

Важливе місце в історії світової культури зайняла Стародавня Месопотамія ("Межиріччя"в перекладі з давньогрецької), тобто межиріччя Тигру і Євфрату, розташоване на схід від Єгипту. Тут з початку IV тисячоліття до н.е. формується ще один з близькосхідних епіцентрів найдавнішої цивілізації, представленої в цьому регіоні такими культурно-політичними утвореннями, як Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирійська імперія, НовоВавилонська держава. Месопотамія як культурно-історичний та природно-географічний регіон відрізнялася надзвичайно напруженою динамікою подій; непередбачувані повені внаслідок нестримної поведінки Тигру і Євфрату, буревії, смерчі, суховії з Арабської пустелі та сирійського степу разом з нескінченними війнами, калейдоскопічними вторгненнями десятків племен, насильницькими переселеннями цілих народів створили протягом кількох тисячоліть надзвичайно складну, строкату й мозаїчну картину культурного розвитку.

Найдавніша культура Месопотамії -- шумеро-аккадська (від назви двох частин території, південної й північної). Прийшле з південного сходу плем'я шумерів спричинило швидкий підйом поселень так званої убейдської культури (від назви археологічної пам'ятки поблизу селища Ель-Убейд), з яких постали найдавніші міста на планеті -- Еріду, Ур, Кіш, Урук, Шуруппак.

Численні історичні джерела свідчать про високі досягнення шумерів -- цього загадкового народу, мова якого й досі не знає аналогів, незважаючи на прагнення лінгвістів їх відшукати -- у різноманітних галузях культури: архітектурі, астрономії, математиці. Саме шумери винайшли колесо й гончарний круг, побудували першу в світі ступінчасту піраміду; вони автори найдавніших календарних систем (сонячних, місячних, які співвідносилися одне з одним у 19-річному циклі), рецептурного довідника, бібліотечного каталогу. Шумери розробили й клинописну систему писемності, що, на відміну від єгипетської ієрогліфіки, легко пристосовувалася до потреб різних мов і тому стала універсальною. Саме з клинопису розвинувся фінікійський алфавіт, а згодом і давньогрецький -- основа більшості алфавітних систем світу. У Шумері виникає справжня література -- найдавніша на землі епічна поема "Сказання про Гільгамеша" ("одного, що пізнав усе"). Герой поеми, на дві третини бог, на третину людина, переборює численні небезпеки й ворогів,

Наприкінці III тисячоліття до н.е. шумери зовсім зникають з палітри месопотамської історії, встигши у відносно короткий період 3-ї династії міста Ура подарувати людству перший у світі юридичний кодекс царя Ур-Намму.

Нова хвиля переселенців-завойовників еламітів (з Еламських гір в Персії-Ірані) заснувала могутню Вавилонську державу, що на деякий час об'єднала області Шумеру й Аккаду й успадкувала культурні здобутки стародавніх шумерів. Місто Вавилон сягнуло вершини величі за царя Хаммурапі (роки правління 1792-1750), котрий зробив його столицею свого царства. Хаммурапі уславився як автор другого кодексу законів, у якому не лише було констатовано славнозвісний принцип "око за око, зуб за зуб" (хоча й жорстоку і здебільш теоретичну, але все ж ідею правової рівності усіх членів суспільства), але й стверджувалася необхідність турботи про вдів та сиріт.

Ієрархічна структура суспільства знаходить висвітлення у вавилонських уявленнях про світовий устрій, що в свою чергу втілюється у пам'ятках мистецтва: храмах, пірамідах-зіккуратах (також спорудах культового призначення й за сумісництвом стародавніми обсерваторіями жерців-астрологів), на стелах із рельєфами й написами.

Орієнтація на земні цінності (до того ж не лише позитивні) ще більше виявилася в культурі Ассирії, яка відрізняється разючою навіть для тих не занадто гуманних часів брутальністю й жорстокістю, украй мілітаризованим характером. Навіть цар тут -- не стільки сакральна фігура, скільки воєначальник, який абсолютно не бачить різниці між поняттями "війна" й "політика". Основна тема ассірійського мистецтва -- полювання, битви, розправи над полоненими й переможеними ворогами, втілені з жорстким, навіть відразливим натуралізмом, але водночас із вражаючими уяву лаконізмом і виразністю. Світової

популярності набули, приміром, зображення шеду -- крилатих биків з людськими обличчями, що стояли внизу сходів царського палацу. Древній скульптор блискуче вирішує в них проблему відповідності реальності: бики мають по п'ять ніг, розташованих таким чином, що, звідки б не дивився на них глядач, спереду чи збоку, він бачить грізних стражів входу чотириногими. Таким чином, проблема співвідношення реальності й умовності в мистецтві усвідомлюється вже в мистецтві древньої Ассирії.

Вавилон, що входив до складу могутньої Ассирійської держави, а в VI ст. до н.е. став столицею НовоВавилонського царства, або Халдейської держави (від назви пануючого етносу -- халдеїв), був величезним (понад мільйон жителів) східним містом, що гордовито йменував себе "пупом землі". Увійшли в історію "стіни Вавилона", "висячі сади Семіраміди", "Вавилонська вежа" тощо.

Вавилоняни подарували світовій культурі позиційну систему чисел, точну систему виміру часу (першими розділили годину на 60 хвилин, а хвилину на 60 секунд), навчилися вимірювати площу геометричних фігур, відрізняти зірки від планет і присвятили кожен день ними ж "винайденого" семиденного тижня окремому божеству (сліди цієї традиції збереглися у назвах днів тижня в романських мовах). Залишили вавилоняни нащадкам і астрологію, науку про передбачуваний зв'язок людської долі з розташуванням небесних світил у секторах зодіакальних сузір'їв. Усе це -- далеко не повне перерахування спадщини вавилонської культури в нашій повсякденності.

3. Фінікійська культура

Фінікія (грец. ЦпйнЯкз, самоназва Ханаан) -- стародавня країна, розташована на узбережжі Середземного моря (на території сучасних Лівану, Сирії і Ізраїлю). Мешканці країни, фінікійці (грец. ЦпЯнйкет), створили могутню цивілізацію з розвиненими ремеслами, морською торгівлею і багатою культурою. Фінікійська писемність стала однією з перших зафіксованих в історії систем складового фонетичного письма. Найвищий розквіт фінікійської цивілізації припадає на 1200--800 роки до н. е.

У своїй творчості художники Фінікії використовували мотиви і сюжети єгипетського, хетто-хурритського і вавилонського мистецтв. В той же час вони мали і власне. Особливо цінувалися у той час предмети прикладного мистецтва Фінікії.

Цілком можливо, що два відомих епічних твори -- епос про Керете і епос про Данеде -- є пам'ятниками не стільки релігійної, скільки світської літератури.

Одним з найбільш значних досягнень Фінікії було винайдення алфавітного письма. Писарі Фінікії фактично довели відкриття єгиптян до логічного завершення. Як відомо, єгиптяни створили 24 приголосних знаків, проте зберегли і сотні складових знаків і знаків, що позначають цілі поняття. Наступний крок на дорозі створення алфавітного письма був зроблений, на думку учених, писарями гиксосских завойовників. Можливо, це вони на основі єгипетського ієрогліфічного письма створили перше алфавітне письмо з 26 знаків для приголосних -- так зване "синайське письмо?, що іменується по місцю знаходження написів.

Деякі учені вважають, що письмо Фінікії могло розвиватися зовсім не на основі єгипетського, а на основі крито-микенского або складового письма Фінікії, пам'ятники якого дійшли до нас з міста Бібла. В будь-якому разі очевидне одне: вперше саме Фінікії стали вживати чисто алфавітну систему письма.

4. Культура Стародавнього Єгипту й державних утворень Межиріччя

Культура Стародавнього Єгипту -- перша цивілізація Стародавнього Сходу. Істотним чинником розвитку давньоєгипетської цивілізації були унікальні й навдивовижу сприятливі природно-географічні умови. Грандіозний контраст між позбавленою життя пустелею й квітучою оазою нільської долини великою мірою визначав світосприйняття древнього єгиптянина. Ґрунт у долині й дельті Нілу напрочуд родючий, і там здавна збирали по два врожаї на рік. Однак вузенька смуга родючої землі, що тягнеться за течією Нілу на північ до дельтової оази, складає лише 3,5% території усього Єгипту, решта ж являє собою безплідну пустелю. У долині Нілу й зараз мешкає 99,5% населення.

Найважливішою складовою частиною давньоєгипетської культури була релігія, ще дуже архаїчна, насичена магією й тотемістичними пережитками. Найвідомішими богами давньоєгипетського пантеону були спочатку сонячний бог Ра (лише одне з його численних імен, оскільки він виступав у багатьох втіленнях, навіть у фараонах, що тримали деякий час титул "син Ра"), Озіріс (Осіріс, бог, що вмирає й воскресає, й володар загробного світу), його сестра-дружина Ізіда (Ісіда), син Гор (Хор), брат і братовбивця Сет, Амон, Атон, Тот. Боги розпоряджаються світом, точніше, забезпечують його впорядковане існування на основі універсального поняття ма'ат ("правди, істини, рівноваги, справедливості"), втіленого в образі богині Ма'ат (Муа). Люди завдяки наявності в них божественного начала й посередництву фараона (живого бога) були споріднені зі світом богів і мали жити у згоді з правилами.

У політичному відношенні Стародавній Єгипет являв собою типову східну деспотію з тотальною владою держави, образ якої у свідомості людини зливався з сакральною фігурою фараона. Фараон був живим божеством, предметом загального поклоніння. Навіть вимовляти його ім'я смертним заборонялося; натомість вживали словосполучення "великий дім", що і є буквальним перекладом терміну "фараон".

Давньоєгипетська держава виникла імовірно в останніх століттях IV тисячоліття до н.е. в результаті підкорення напівлегендарним царем Верхнього (Південного) Єгипту Менесом (Міною) Нижнього (Північного) царства, що розташовувалося переважно в дельті

Уже в епоху Старого царства (близько 2755-2255 рр. до н.е.) за фараона Джосера його верховним сановником, геніальним архітектором, лікарем і мудрецем Імхотепом була споруджена перша грандіозна царська усипальниця у формі ступінчастої піраміди (раніше царські гробниці зводилися у вигляді масивного видовженого брусу з нахиленими до центру стінами; вони своєю формою нагадували арабам кам'яні лави й тому отримали назву . За фараонів Хуфу (Хеопса за давньогрецькою традицією вимови), Хафра (Хефрена) й Менкауре (Мікерина) було здійснено будівництво найвеличніших, так званих правильних, пірамід Єгипту [Див. Іл..1]: висота піраміди Хуфу сягала 146,5 м, довжина сторони платформи -- 230 м, складається вона приблизно з 2 млн. 300 тис. кам'яних блоків середньою масою 2,5 тони. Точність припасування блоків вражає й сьогодні -- між ними неможливо просунути лезо бритви, хоча це можна пояснити не лише майстерністю будівельників, але й присадкою каменю.

У Старому царстві формується єгипетський канон. Канонічність художнього мислення надзвичайно характерна для єгипетського мистецтва, узагальнені геометричні форми, фронтальна композиція, статична поза, спокійно-холодний вираз обличчя репрезентували скоріше абстрактний символ влади, ніж образ реальної людини. Людина, незалежно від того, стоїть вона, сидить чи йде, зображена схематично, за твердою схемою незмінного канону: постава, поза, жестикуляція, лінії контурів: чоловічі статуї забарвлювалися червонуватим (теракотовим) кольором, жіночі мали "шкіру" білого або жовтого кольору. На настінних розписах і рельєфах метод представлення людини був ще більш незвичним: голова та кінцівки у профіль, натомість тулуб і очі -- анфас.

Однак "життєвість" єгипетського портрета має суто релігійну природу й пов'язана з давньоєгипетською концепцією смерті як тимчасового розлучення душі з тілом, у яке вона коли-небудь повернеться -- ось чому варто було зберігати тіло (звідси ідея муміфікації) й по можливості виготовляти його "дублікат", який могла б упізнати ка -- та частина людської душі, що на відміну від ба -- прояву божественного в кожній людині, що після смерті злітає на небо, -- є "двійником" людини, позначає її індивідуальність і нерозривно пов'язана з тілом або його замінником.

Епоха Середнього царства (2134-1784 рр. до н.е.) для Стародавнього Єгипту була періодом складних випробувань. Політична дезінтеграція держави, розпад на номи з символічною владою більшості династій, розбалансування іригаційної системи, посухи, навіть подеколи голод і соціальні заворушення, врешті-решт завоювання Єгипту іноземцями -- усе це не могло не внести корективи в традиційну картину світу. У єгипетському мистецтві епохи Середнього царства нове світовідчуття з властивими йому сумнівами й песимізмом найбільш виразно втілене і в образотворчому мистецтві, і в літературі. Чудовою пам'яткою цієї епохи є створена на самому початку Середнього царства "Бесіда розчарованого з його душею" (точніше, з ка), що вперше відмовляється від беззастережної віри у загробне існування, яка була фундаментом світогляду в попередні століття.

Сумнів спонукає шукати нові форми знання, й епоха Середнього царства дає видатні наукові досягнення: обчислення поверхні кулі -- в математиці, формування уявлень стосовно ролі мозку для людського організму -- в медицині тощо. Будівництво пірамід поступово занепадає, замість каменю використовується недовговічна сирцева цегла.

культура стародавній фінікійський межиріччя

Але наймогутніший з династів цього періоду -- Аменемхет III -- поряд із своєю новою столицею у Файюмській оазі збудував грандіозну споруду з тисячею приміщень, галерей і коридорів, яке приголомшувало греків не менше, ніж піраміди, й отримало від них назву Лабіринту.

Вражаючих успіхів досягла у цей період скульптура.

Відмовившись від канонічної офіційності, вона представляла фараонів не як божеств, а як правителів, стурбованих долею своєї держави й трону; погляд спрямований не на небо, а скоріше на учасників вищої державної ради, на обличчях -- застигла красномовна скорботна посмішка. Такі самі почуття вловлюються й на портретних зображеннях сановників і нижчих адміністраторів, що наслідували нову традицію "художнього реалізму".

Епоха Нового царства, що тривала приблизно з 1570 до 1070 рр. до н.е., була, особливо за фараонів 18-ї династії, добою найвищого піднесення політичної та військової могутності Стародавнього Єгипту. Одночасно підсилюється влада жрецтва, передусім жерців великого храму головного бога фіванських правителів -- Амона -- в містечку Луксор.

Самобутнім явищем в історії культури цього періоду була так звана "давньоєгипетська Реформація", пов'язана з ім'ям фараона Аменхотепа IV. Прагнучи звести весь політеїстичний пантеон до культу єдиного родового божества правлячої династії -- бога сонячного диску Атона, -- Аменхотеп IV фактично вступив у боротьбу зі жрецтвом, оскільки зведенням усієї складної релігійної системи до культу єдиного бога позбавляв жерців величезного впливу. Він узяв нове офіційне ім'я -- Ехнатон ("бажаний Атону"), переніс столицю держави з Фів у збудоване за власним планом місто Ахетатон (, перевів туди всю адміністрацію.

Завдяки реформам Ехнатона, що розхитали тисячолітню релігійну традицію, принципово змінився й характер мистецтва: у ньому з'явилася увага до повсякденного існування людини, зазвучали мотиви милування принадністю навколишнього світу й навіть певний гедонізм. Згідно з новим мистецьким каноном зображення стають більш живими, динамічними, втрачають величавість попередніх періодів (особливо попередника Ехнатона -- Аменхотепа III, чиї колосальні статуї, з них два знаменитих "колоси Мемнона", сягали 24 метрів заввишки). Прекрасними зразками нового бачення людської натури є, зокрема, скульптурні портрети цариці Нефертіті [Див. Іл. 2], самого Ехнатона та їхньої родини. Неперевершеною за своїм естетичним наповненням і досі залишається посмертна золота маска спадкоємця Ехнатона -- фараона Тутанхамона.

Після правління фараонів 20-ї династії (від якої залишився, наприклад, знаменитий вирубаний у скелі храм Абу-Сімбел с чотирма 20-метровими статуями Рамсеса II й храм Амона в Ель-Карнаку) близько 1070 р. до н.е. наступає доба осені давньоєгипетської культури; за рідкими виключеннями, Єгипет перебуває під владою лівійських, кушитських, ассірійських правителів, потім двічі входить до складу Перської імперії, аж поки у 332 р. до н.е. завоювання Єгипту македонським царем Олександром Великим не включає цю втомлену від власної древності культуру в межі елліністичного світу.

Єгипетська культура за довгий час свого існування справила вагони вплив на розвій культури цілого ряду держав і народів.

5. Культура Стародавньої Індії

Індійська культура посідає одне з почесних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними досягненнями, здобутими протягом більш ніж тритисячолітнього розвитку. їй притаманні не тільки довгочасність, а й творче сприймання достоїнств іноземних культур та здатність не втрачати власні фундаментальні цінності.

Перші центри культури в Індії існували вже в III тис. до н. є.-- ще Хараппа (нині у Західному Пакистані) та МохенджоДаро біля ріки Інд. Ця індійська культура, найяскравішим компонентом якої була Хараппа, зросла на підставі місцевих традицій Півночі. Високого рівня розвитку досягли ремесла, образотворче мистецтво (пам'ятники його й сьогодні зачудовують своєю вишуканістю), з'явилася письменність, і нині ще не розшифрована.

Найяскравіша особливість цієї культури -- її надзвичайний консерватизм. У Мохенджо-Даро було розкопано дев'ять шарів забудови. Найбільш вражаючим досягненням індійської культури є досконала система водопроводу та каналізації, якої не мала жодна інша давня культура, навіть римська.

Писемність індійських міст абсолютно не змінювалася протягом всієї історії. Загалом же культура Хараппи не вирізнялася особливими художніми досягненнями. Безсумнівно, вона мала літературу, релігійні епічні шумерські та вавілонські поеми, але все це назавжди втрачене для нас.

У II тис. до н. є. до Індії прийшли племена індоаріїв, жерці яких створили велике зібрання гімнів -- «Рігведу» що і сьогодні теоретично вшановується як найсвященніший серед численних текстів індуїзму. Протягом епохи «Рігведи» викристалізувалися і в певній мірі збереглися до наших днів чотири стани -- жреці (брахмани), воїни (кшатрії), землероби (вайшві), залежні, слуги (шудри). їхнє санскрітське найменування «варна» (неточний переклад -- «каста»), буквально--«квітіння». Племенами управляли вожді, які носили титул «раджа».

Індійську культуру не можна зрозуміти без урахування такого суто індійського феномену, як станово-кастова система. Адже індійське суспільство складається з ряду каст, кожна з яких регламентована чітко сформульованими нормами соціальної поведінки та міжкастових взаємостосунків.

Заслуговує уваги й індійська сім'я, що була й залишається до нині великою сім'єю, тобто братами, дядьками, двоюрідними братами й племінниками, справді пов'язаними між собою. Всі вони живуть спільно під одним дахом або ж у сусідніх помешканнях і часто спільно володіють нерухомим майном родини. Згуртованості сім'ї у єдине ціле сприяв ритуал поминання, його дотримуються в Індії й понині, хоча походить він з найдавніших часів.

У стародавній Індії існував особливий розряд жінок, які не були пов'язані правилами й обмеженнями, регламентованими поведінкою представниць вищих каст. Це були гетери.

Численні свята, в яких брали участь як багатії, так і бідняки, слідували одна за одним протягом індуїстського року й супроводжувалися різними веселощами й процесіями. Найширше відзначалося свято на честь Ками -- бога кохання. В усі часи й серед усіх станів населення, за витягом найбільш добропорядних, були розповсюджені азартні ігри. Одна з них до перших століть нашої ери перетворилася на шахи.

Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємося з численними релігіями, які взаємодіють між собою. Серед них слід вирізнити основні: брахманізм та його пізніші форми -- індуїзм і джайнізм, буддизм та іслам. Саме брахманізм зробив істотний вклад у поділ індійського суспільства на касти, саме він акцентував увагу на переселенні душ. Потім з брахманізму виділився джайнізм, він зробив явний акцент на етику, на соціальноморальні аспекти поведінки людини.

Олімп індуїзму символізує троїця: Брахма, Вішну, Шива, які представляли космічні сили творення, збереження й знищення. Брахма як творець зображувався з квіткою лотосу у чотирьох руках разом із своєю дружиною Сарасваті, богинею мистецтва, Вішну -- це порядок і гармонія природи, його змальовували сплячим на змії вічності. Дружина Вішну Шрі -- богиня кохання. Вішну з'являється в багатьох перевтіленнях: одне з них -- Рама, герой однойменного епосу, інше -- Кришна, який звичайно з'являється дитиною чи юнаком. Шива, відомий за ім'ям Великого бога, зображувався у вигляді йога чи аскету у стані медитації. З його шиї звисає гірлянда черепів, у руці він тримає тризуб, Ганг протікає біля його ніг, дружина Парваті часто має страшну подобу. Багаторукість танцюючого Шиви символізує сили Всесвіту, а також демонструє його пульсацію.

Буддизм, як і джайнізм, був реакцією небрахманеьких верств давньоіндійського суспільства на брахманізм. Його засновником вважається індійський принц Сідхартха Гаутама, що дістав ім'я Буди. Суть буддизму полягає в тому, що життя є страждання. народження й старіння. Відмовитися від бажань, відректися від земної суєти -- ось шлях до знищення страждань. Саме цей шлях веде до повного звільнення, нірвани.

Наука. Індійські вчені ще в далекому минулому випередили багато відкриттів, зроблених європейськими дослідниками у середні віки та в новий час. їх досягнення в галузі лінгвістики, математики, астрономії, медицини зробили безсумнівний вплив на інші давньосхідні та античну культури. Досить сказати про те, ще до нашої ери в Індії складалися таблиці біноміальних коефіцієнтів, які пізніше одержали назву «трикутники» Паскаля (XVI ст.). Видатним досягненням індійської науки було створення десяткової системи числення, якою нині користуються в усьому світі.

Мистецтво. Вражає сучасну людину й індійське мистецтво, релігійне в своїй основі, велика кількість творів якого мала світський характер і приносила чисто естетичну насолоду.

З незапам'ятних часів художники намагалися створити в своїй уяві образ всюдисущої, всеведучої та всемогутньої Верховної Істоти й втілити її образ у довговічному матеріалі, наприклад, у кістці або камені. Весь храмовий комплекс, в центрі якого перебувало головне божество, щедро прикрашували багатьма іншими скульптурними зображеннями богів та людей. їх встановлювали у суворій відповідності з існуючою ієрархією пантеону божеств й вони були фоном для основної скульптури.

В мистецтві Індії використовувалися такі образи як лотос, змія, крокодил та ін., а такеж символи й сюжети, що не стосувалися їх безпосередньо

Ключом до розуміння мистецтва Індії прийнято вважати фрески печер Аджанти [Див. Іл. 3] та скельні храми Еллори. За фресками можна вивчати архітектуру прадавніх міст, старовинні костюми, ювелірні вироби, зразки зброї. Це декоративне багатство -- справжня енциклопедія індійського національного мистецтва.

Скельні храми Еллори вирублені з кам'яного моноліту (як і пам'ятники Петри -- стародавнього міста в Іорданії, що втілило в собі риси єгипетської, грецької, римської архітектур). Наприклад, храм Кайласа в Елларі хочеться назвати одним із чудес світу; адже весь він -- від високого цоколя, прикрашеного фігурами слонів та левів у натуральну величину, до пірамідальних веж -- все це вирізьблене з одного цілого каменю протягом 150 років і являє собою не будову, а скульптуру.

Храм Кайласа присвячений індуїстському богові Шиві, але в його барельєфних композиціях можна зустріти образи, що притаманні буддійському мистецтву Аджанти, а також риси більш віддалених культур Західної Азії.

Індійське мистецтво не замикалося в собі, а вбирало все цінне, що було створено іншими народами. Воно не боялося ні найстрашніших форм, ні пошуків нового -- саме це й характеризує завжди велике мистецтво.

6. Культура Стародавнього Китаю

Культура Стародавнього Китаю сформувалась у III тис. до н.е. і розвивається майже безперервно протягом 5 тис. років. Китайський етнос створив особливий тип культури, що відрізняється від культури інших народів. Соціальна етика та адміністративна практика тут завжди відігравала більшу роль, ніж містика та індивідуалістичні пошуки спасіння.

Найбільшими, загальновизнаними пророками тут вважалися ті, хто вчив жити гідно відповідно до прийнятої норми. Жити заради життя, а не заради блаженства на тому світі чи спасіння від страждань. Не релігія як така, а, перш за все, ритуалізована етика формувала обличчя традиційної китайської культури. Важливою рисою стародавньої китайської культури було, на відміну від європейської, не досягнення практичних цілей, а особисте самовдосконалення людини.

Характерними особливостями китайської культури виступають: традиціоналізм - орієнтація на підтримку способу життя предків, на підпорядкування індивіда соціальному порядку; релігійно-поетичне ставлення до природи, що була предметом поклоніння; китайська церемонія - наявність фіксованих норм поведінки і мислення, що склалися на основі культу древності, і які були покладені в основу нового типу міської раціональної культури; "розчиненням" релігійного начала в соціальному, що знайшло яскраве відображення в конфуціанстві.

Основними видами мистецтв у Китаї виступають архітектура, література, музика, живопис, прикладне мистецтво. Уже у XV столітті до н.е. в Китаї існувала розвинена система ієрогліфічного письма, що нараховувала близько двох тисяч ієрогліфів. Надзвичайно бурхливий розвиток китайської писемності характерний для перших століть нашої ери: так, у ІІ столітті число ієрогліфів складало більше 10 тис., у ІІІ столітті - більше 18 тис. Створення ієрогліфічної писемності дало можливість легко спілкуватися носіям численних мовних діалектів, що не розуміли усного мовлення, в письмовій формі. При імператорських дворах

створюються великі бібліотеки. До початку І тис. до н.е. відносяться найбільш ранні пам'ятки давньокитайської літератури - "Книга пісень", що містить близько 300 пісень і віршів, і "Книга змін".

Широко відомі стародавні китайські монументальні споруди - Великий канал, що будувався протягом багатьох віків, та Велика китайська стіна [Див. Іл. 5], будівництво якої здійснюється в період об'єднання країни в єдину централізовану державу 221-207 до н.е. і яка повинна була захистити Китай від зовнішніх ворогів.

У культурному житті Китаю важливу роль відігравали буддійські монастирі, котрі були прикрашені скульптурними зображеннями Будди і буддійських божеств, імператорські палаци (у ІІІ столітті до н.е. їх було збудовано більше 700).

У VII-XVIII століттях основне місце серед інших видів мистецтва посів живопис, котрий відобразив преклоніння людей перед красотами Всесвіту, природи. Самостійними жанрами були "люди", "квіти-птахи", "гори-води", що стали традиційними на багато століть.

Давнім китайцям належать багато технічних винаходів: магнітний прилад - прародич компасу, водяний млин, перший у світі сейсмограф, спідометр, папір, книгодрукування, порох, фарфор тощо.

З наук бурхливо розвивалась астрономія, математика і медицина. Так, вперше в історії людства тут був створений небесний глобус, що відтворював рух небесних тіл, складений каталог медичних книг, у яких були зібрані рецепти лікування багатьох хвороб, вперше китайці ввели поняття негативних чисел.

Культуру Стародавнього Китаю, що зберегла власну самобутність протягом тисяч років, можна по праву віднести до "вічних цивілізацій".

Размещено на Allbest.ru