Писемність у стародавньому світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 2

ПИСЕМНІСТЬ У СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ

(Єгипет і Месопотамія)

План

1. Писемні пам'ятки Єгипту

2. Писемні пам'ятки держав Месопотамії

3. Писемні пам'ятки Індії

Література

1. Писемні пам'ятки Єгипту

Перші книги, як і перші системи письма, з'явилися в Єгипті (папірусні сувої), Шумері (глиняні таблички), Китаї та Індії (пальмові листки і шовк), тобто там, де були сформовані високорозвинені держави.

Єгипет був великою рабовласницькою державою. Можновладці Єгипту -- фараони, верховні жерці та численні високопосадові особи, щоб підкреслити велич і міцність своєї влади, будували розкішні храмові споруди та палаци, прикрашали площі міст монументальними обелісками, стелами, скульптурними зображеннями богів і фараонів, будували усипальниці-піраміди, які приголомшували людей своїми розмірами.

І на всіх спорудах -- скульптурах, колонах, саркофагах, постаментах сфінксів, гробницях фараонів -- всюди, де була площина, викарбовували численні написи, які вихваляли подвиги володарів і їхню вірність богам. Написи виконували ієрогліфами. Ця традиція продовжувалася і в період занепаду Єгипту -- в VII-VI ст. до н.е., коли навіть жерці вже не розуміли стародавнього ієрогліфічного письма.

На характер ієрогліфічних знаків впливали структурні особливості певних матеріалів -- поверхня каменю або мармуру, шкіри або папірусного аркуша. У книгознавчій літературі розглядаються чотири види малюнків ієрогліфічних знаків: первинні ієрогліфи, коли знаки-малюнки викарбовували на кам'яній поверхні у вигляді опуклих ретельно виконаних рельєфів; контурні ієрогліфи, коли знаки-малюнки карбували на поверхні каменю лише заглибленими лініями; силуетні ієрогліфи, коли знаки-малюнки виконували на камені заглибленими лініями, але з використанням окремих рельєфів для підкреслення характерних рис певних знаків-зображень; лінійні ієрогліфи, коли первинні ієрогліфи досить схематично малювали пензлем на стінах палаців і гробниць або писали на шкірі чи папірусних аркушах, використовуючи лінії різної товщини.

Використавши лінійні ієрогліфи, на початку 2 тис. до н.е. жерці розробили скорописне ієрогліфічне письмо -- ієратичне, знаки якого були, по суті, тими ж самими ієрогліфами, але вже втратили чіткість ієрогліфічних зображень. У VIII-VII ст. до н.е. у північному Єгипті виник ще один вид єгипетського письма -- демотичне, знаки якого були ще більш спрощеними малюнками ієрогліфів. Ієратичним і демотичним письмом переважно писали на папірусі.

У найдавніші часи улюбленим писальним матеріалом єгиптян були невеликі кам'яні плитки та дерев'яні дощечки, на яких записи робилися чорним і червоним чорнилом. З другої половини 2 тис. до н.е. (доби Нового царства) до нашого часу дійшло багато записів, виконаних на черепках глиняного посуду: ділові нотатки, розрахунки, учнівські тексти.

Проте основним писальним матеріалом у Стародавньому Єгипті все-таки був папірус, винайдений приблизно у 3 тис. до н.е. Його назва походить від назви високої (заввишки 3-4 м) трав'янистої рослини родини осокових, зарості якої зеленіли уздовж берегів Нілу та озера Чад. Єгиптяни називали цю рослину «папіур», що означає «з річки». Зі стебел цієї рослини нарізали тонкім смужки, які розміщували поряд на вологу дошку так, щоб край однієї накладався на край сусідньої; упоперек першого шару таким самим чином лягав другий шар смужок. Потім сировину товкли кам'яним знаряддям і пресували. Після просушування на сонці папірусні аркуші обробляли лощильниками з кістки і панцира черепахи. З обробленого папірусу нарізали аркуші потрібного формату і склеювали один з одним у стрічки, які скручували в сувої. Папірус мав жовтуватий відтінок.

Продавали папірус сувоями, від яких при потребі відмотували й відрізали певну довжину. Щоби при тривалому користуванні краї сувоїв не нищилися, їх укріплювали цупкими смужками. Папірус цінувався дорого, тому іноді старі записи ретельно змивали і на папірусі писали знову.

В Єгипті виготовлялося кілька сортів папірусу, найвищий сорт отримав назву ієратичного, бо ним користувалися в основному жерці для виконання «божественних» записів.

Виготовлення папірусу було державною монополією. Єгипет жваво торгував цим цінним матеріалом з багатьма країнами. Починаючи із VII ст. до н.е., папірус привозили у Стародавню Грецію з фінікійського торговельного міста Бібл. Мабуть тому грецькою «книга» звучить як «бібліон».

Майбутніх писців у єгипетських школах готували понад дванадцять років, починаючи з п'ятирічного віку. Спочатку учні писали тексти на черепках або дерев'яних дощечках, а навчившись -- на папірусових відходах. Папірус був нецупкимм матеріалом, тому писати можна було тільки на одному боці аркуша. Писали сидячи, поклавши аркуш собі на коліна, чорним та червоним чорнилом. Кінчик очеремтяної палички для письма розтовкували зубами так, щоб він перетворився на своєрідний пензель. З III ст. до н.е. почали писати так званим каламом -- гостро заструганою очеремтяною паличкою, яка давала змогу виконувати написи дрібнішими й тоншими знаками. Щоби рядки були рівними, писці користувалися лінійками. Кожен писець мав особистий пенал. Пенали виготовляли з дерева. В окремі мисочки, які вміщували у два спеціальних заглиблення пенала, наливали чорне і червоне чорнило. Чорне чорнило виготовляли із сажі або деревного вугілля та живиці, червоне -- з живиці й червоної крейди. Суміш розводили водою.

Основний текст писали чорним чорнилом, а заголовок, початок розділу або фрази -- червоним. В єгипетському письмі ініціальні літери не акцентували червоною фарбою, тому що слова ще не відділяли проміжком одне від одного, але в поетичних творах римовані рядки розмежовували червоною крапкою.

Єгипетська книжка виготовлялась у вигляді сувою. Папірус намотували на тонкі круглі дерев'яні держальця. У 3 тис. до н.е. єгиптяни писали на сувоях згори вниз, а між вертикальними рядками вміщували тонкі лінійки. Пізніше, приблизно у XIX-XVIII ст. до н.е., стали писати горизонтальними рядками. Текст компонували в прямокутні стовпчики, які вгорі та внизу відокремлювалися від полів червоними лініями. Наприкінці сувою вказували дані про рукопис: прізвище писця, місце, рік виготовлення рукопису та прізвище замовника. Книги-сувої переписували здебільшого ієратичним письмом, а книги з релігійними текстами за традицією писали ієрогліфами.

Деякі сувої, особливо «Книгу мертвих», яку клали в домовину з померлим, щедро прикрашали кольоровими ілюстраціями, виконаними очеретиною та фарбами акварельного типу. Графічна манера виконання малюнків у сувоях, на стінах храмів, гробниць, або на стелах та обелісках була однаковою. Сплощені фігури людей, намальовані у профільних позах з однаковими жестами, рухалися вздовж площини аркуша або стіни.

Зображення в сувоях відрізнялися конструктивністю: фігури та предмети окреслювали чіткою лінією, а потім розфарбовували так, щоб підкреслити сплощеність малюнка. Фігури персонажів компонували по чіткій горизонтальній лінії, яка часто збігалася з лінією, що відокремлювала текст від полів. Ілюстрації вміщували між рядками, під текстом і над текстом.

Фігури богів і фараонів зображали великими за розміром, жерців та вельмож -- меншими, а простих людей і рабів -- маленькими. Навкруги зображень тла не робили -- фігури людей і предмети компонували поруч із текстом в одному просторі.

Сувої мали різну довжину, але переважали сувої, склеєні з 20 аркушів, загальною довжиною від 8 до 12 м. У Британському музеї, наприклад, зберігається єгипетський папірус «Літопис Рамсеса II», який правив у XIV-ХІІІ ст. до н.е. Довжина цього папірусу 46 м, а висота -- 40 см. Трапляються сувої завдовжки 100 і більше метрів.

В Єгипті папірусні сувої зберігали в архівах, які згодом стали бібліотеками при палацах фараонів, храмах та державних закладах. Кожен папірус вкладали в дерев'яну скриньку, шкіряний або полотняний футляр, до яких прикріплювали алебастрову етикетку з назвою рукописів та штампом власника. У стінних нішах бібліотек стояли спеціальні скрині, заповнені такими футлярами.

Однією з найбільших бібліотек Єгипту була Александрійська, заснована у III ст. до н. е. в період царювання Птолемеїв. Фонд цієї бібліотеки налічував близько 700 тисяч сувоїв.

У IV ст. до н. е. через військову експансію Александра Македонського (356-323 рр. до н. е.) велика культура Єгипту починає занепадати, а єгипетське письмо поступово витісняється грецьким. Попри те єгипетське мистецтво виготовлення книги-сувою з папірусу не загинуло -- його підхопили митці античного світу.

2. Писемні пам'ятки держав Месопотамії

Колись на території Месопотамії (межиріччя Тигру та Євфрату) протягом чотирьох тисячоліть виникло й розквітло кілька могутніх держав Стародавнього Сходу: Шумер, Аккад, Вавилонія, Ассирія.

У Межиріччі не ріс папірус, але було багато глини, яку люди протягом багатьох тисячоліть використовували в побуті -- будували житло, виготовляли посуд і різні речі. Шумери почали застосовувати глину як писальний матеріал.

Технологія виготовлення писальних форм була така: з глини формували переважно прямокутні плитки невеликих розмірів із заокругленими кутами, щоб їх можна було легко тримати у руці. Виготовляли і більші плитки (приблизно 30x20 см). Написи на плитки наносили дерев'яною або зробленою з кістки тригранною паличкою, яка надавала письму клинчамстого характеру. Такі написи на глимняних плитках отримали назву климномпис. Перед тим як писати, на сиру поверхню наносили тонкі паралельні лінії, щоби рядки написів були рівними. Після закінчення писання глиняні плитки висушували на сонці, а потім обпалювали. Дослідники розвитку писемності називають глиняні плитки з написами глиняними табличками.

Наприкінці 3 тис. до н.е. на території Шумеру виникла нова держава -- Аккад. Племена, які в ній об'єдналися, перейняли шумерську культуру і клинописне письмо. Згодом (початок 2 тис. до н.е.) з аккадської мови виділилося два діалекти -- вавилонський та ассирійський, писемною основою яких залишився клинопис. У період розвитку Вавилонії і Ассирії було створено багато архітектурних споруд, скульптур, пам'ятників із клинописними написами.

До нашого часу дійшов високий базальтовий обеліск (XVIII ст. до н.е.) з викарбуваним на ньому зведенням законів царя ХаммурапіЗвід законів Хаммурапі або Кодекс Хаммурапі -- один з найдавніших і найкраще збережених законодавчих кодексів стародавнього Вавилону, створений близько 1780 р. до н.е. за наказом вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 до н.е.).[1], який, до речі, запозичив ці закони у шумерів.

Під час розкопок на території Месопотамії були знайдені численні глиняні таблички, які розповіли нам про досягнення культури, науки та літератури великих столиць колишніх держав періоду розквіту Вавилонії за царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н. е.) та столиці Ассирії Ніневії за царя Ашшурбаніпала (669-633 рр. до н. е.). Із глиняних «книг» стало відомо, що вавілоняни знали таблицю множення, обчислення відсотків, вимірювання площі різних геометричних фігур, піднесення до другого степеня, користувалися семиденним тижнем і винайшли календарну систему, яку, до речі, пізніше успадкували європейські народи.

Шукаючи сліди стародавньої столиці Ассирії -- Ніневії, -- поблизу іракського селища Куюнджик у 1847 р. археологи виявили багато цінних пам'яток: статуї крилатих биків із людським обличчям, скульптурні портрети царів, численні настінні рельєфи з мисливськими та батальними сценами, в яких вихвалялися хоробрість і подвиги ассирійських царів. У 1849 р. знайдено понад 20 тисяч неушкоджених клинописних табличок і велику кількість їхніх уламків. Це були фонди знаменитої Ніневійської бібліотеки й особистий архів ассирійського царя Ашшурбаніпала. Клинопис на табличках, виготовлених із глини вищої якості, відзначався чудовою каліграфічністю. Науковці виявили в бібліотеці багато тисяч глиняних книжок, на десятках сторінок яких було витіснено штампом: «Палац Ашшурбаніпала, царя всього світу, царя Ассирії».

У давнину комплекти табличок кожної книги зберігалися в ящиках, які виконували роль своєрідних палітурок. При необхідності читач легко міг знайти певну табличку. Для цього внизу кожної таблички після останнього рядка проводили тонку лінію і під нею писали перший рядок із наступної таблички (рекламант), а ще нижче -- назву твору і номер таблички. В іншому випадку кожен останній рядок попередньої таблички повторювали на початку наступної. Окремих титульних табличок із назвою книги в той час не робили: назвою служили перші слова твору. Наприклад, на кожній із семи табличок давньовавилонського міфу про створення світу вміщено заголовок: «Енума елиш», що означає «Коли нагорі». Це і є перші слова, якими починається міф. На першій табличці внизу написано: «Енума елиш 1», на другій -- «Енума елиш 2» і т.д.

У бібліотеках ящики з табличками глиняних книжок розміщували на стелажах шаф систематизовано, залежно від їхнього змісту: художні твори, навчальна та наукова література, окремо також медицина, астрономія, математика і т.д.

У бібліотеці Ашшурбаніпала до кожного стелажа прикріплювали глиняну етикетку із зазначенням галузі знань, до якої належала певна група книг, а до кожного ящика -- глиняну етикетку з назвою книжки і кількістю табличок у ній.

У бібліотеці користувалися каталомгом, де містилася інформація, до якої групи належить конкретна книга, а також номер шафи, номер стелажа, номер ящика, назва книги, кількість табличок і кількість рядків на кожній табличці. Наприклад, шифр «Д.ХХV 3/18» із Ніневійської бібліотеки означав: книга належить до дитячої літератури, зберігається у 25-й шафі, на третій полиці, ящик із табличками стоїть вісімнадцятим зліва.

У цій давньоассирійській бібліотеці науковці знайшли і державний архів. Тут були зібрані різноманітні документи: угоди, закони, листи, відомості, звіти службовців, розпорядження державного рівня, військові накази, різні прохання, скарги, податкові документи і т.д. Глиняні листи та документи вкладали у глиняні конверти. Щоби прочитати такий лист, треба було розбити упакування.

Коли переганяли худобу або перевозили хліб, вино, шкури, тканини тощо, з караваном посилали і глиняні списки товару -- своєрідні накладні. Кожному рабові на шию одягали глиняну табличку з прізвищем раба та його господаря. В архівах бібліотеки знайдені глиняні чорновики, тобто ескізи всіх написів, викарбуваних згодом на кам'яних обелісках, царських парадних колісницях і статуях богів.

Численні архівні документи -- а їх знайшли сотні тисяч -- допомогли науковцям скласти ґрунтовну наукову картину соціально-економічної структури великих держав Межиріччя періоду чотирьох тисячоліть до нашої ери, дізнатися про побут, вірування та звичаї народів Месопотамії, про їхню культуру, науку і мистецтво.

У бібліотеках, крім численних релігійних книг, царі зберігали багато художньої літератури: пісні, гімни, оповідання, міфи та легенди. Наприклад, у Ніневійській бібліотеці частина книжок була привезена з переможених Ассирією країн, частина закуплена в храмах або у приватних осіб, а більша частина фонду бібліотеки являла собою копії. Цар Ашшурбаніпал вважався великим колекціонером. Досвідчені переписувачі за домовленістю з власниками книг робили для нього майстерні копії цінних рукописів, де б вони не зберігалися, -- навіть в інших країнах.

При переписуванні книги писець, крім заголовка та номера таблички, обов'язково вказував, з оригінального рукопису списаний текст чи зі списку (копії). Окрім цього, він підтверджував, що список звірений з оригіналом, і вказував місце, де перебуває оригінал, ім'я переписувача, дату копіювання та кількість рядків у творі.

Месопотамія славилася своєю літературою. Найціннішою літературною пам'яткою є створений самим народом величний епос «Сказання про Гільгамеша» -- напівлегендарного царя, справедливого і сміливого правителя шумерського міста Урук Гільгамемш -- шумерський цар, який за літописом правив приблизно у проміжку між 3000 та 2500 роками до н.е., десь за 400 років до того як була написана про нього поема. . У народних сказаннях містяться роздуми про сенс життя та неминучість смерті, про дружбу, наводиться багато міфів, у тому числі й міф про всесвітній потоп, який згодом фігуруватиме в Біблії. Прототип Ноя з шумеро-ассирійського міфу -- Утнапіштім Утнапіштімм або Утанапіштім -- це персонаж в епосі про Гільгамеша, що врятувався від всесвітнього потопу і започаткував новий людський рід за дорученням бога Енкі. За рішення богів разом з дружиною отримав безсмертя і до нього приходив у пошуках вічного життя герой Гільгамеш. із м. Шуруппак, що на березі Євфрату.

Англійський дослідник системи клинопису, співробітник Британського музею Джордж Сміт (1840-1876), у 1872 р. на глиняній табличці, знайденій при розкопках Ніневійської бібліотеки Ашшурбаніпала, прочитав цей міф і опублікував його текст у лондонській газеті «Дейлі телеграф».

Клинописний текст розповідав, що на березі Євфрату у м. Шуруппак проживав праведний Утнапіштім. Коли боги вирішили покарати людей за їхні гріхи великим потопом, один із добрих богів, Еа, порадив Утнапіштімові, коли той спав, відмовитися від свого майна, збудувати корабель і повантажити на нього «насіння всього, що є на світі живого». Про цю небезпечну мандрівку Утнапіштім розповів Гільгамешеві: «Шість днів і сім ночей бушував ураган, вітер підіймав великі хвилі, навкруги була вода... Коли настав сьомий день, я взяв голуба й відпустив його. Голуб покружляв і повернувся, бо не було сухого місця; я відпустив ластівку, але й вона повернулась; тоді я відпустив ворона, який знайшов землю і не повернувся. Це була вершина гори Нісір, до якої і причалив корабель».

У Куюнджику (лівий берег Тигра) Дж. Сміт знайшов близько трьох тисяч глиняних книг різноманітного змісту. Він зумів прочитати давні міфи, легенди, наукові праці, підручники, правові та господарські документи.

Учений також знайшов і дослідив шумеро-вавилонський словник, який допоміг ассиріологам розшифрувати шумерську мову, яка вже у добу Ашшурбаніпала (VII ст. до н.е.) була мертвою. Нею користувалися лише жерці.

Як і в Єгипті, у школах Месопотамії існували спеціальні заклади, де готували майстрів клинопису з раннього дитинства. У процесі навчання багато уваги приділялося вивченню рідної мови, особливо граматики. Для учнів були створені спеціальні підручники та посібники. Відомий своєрідний тристовпцевий буквар, де в першому стовпці наводилося звучання знака (транскрипція), у другому графічний запис, а в третьому -- назва знака. Збереглися різноманітні довідники (синонімів, юридичних формулювань, значень окремих знаків) та словники (шумеро-вавилонський, шумеро-вавилонсько-хетський, касито-вавилонський та ін.). Велика увага, крім вивчення мови, у цих школах приділялася математиці, для освоєння якої учні також користувалися підручниками.

Закінчивши навчання, писці починали працювати в храмових майстернях, палацах, бібліотеках, архівах, при державних канцеляріях, адміністративних закладах. Це ними були написані тисячі тих глиняних книг, з яких складалися великі бібліотеки у Вавилоні та Ніневїі.

Ассиро-вавилонським писцям належить і вимнайдення системи тиражування -- своєрідного «книгодрукування», тобто механічного копіювання текстів за допомогою штампів. Ці штампи розміром у сторінку виготовлялися так: на глиняній табличці кожен клинописний рядок тексту вирізьблювали опуклими клинописними знаками у дзеркальному відображенні. Після обпалювання табличку притискали до іншої, ще сирої таблички, на якій знаки відтворювалися втисненими.

До речі, штампами користувалися у Межиріччі дуже давно, понад 3 тисячі років до нашої ери. Наприклад, відбитки на полимваних Полива - особлива речовина, якою покривають керамічні вироби перед випалюванням у печі. цеглянимх блоках робили за допомогою циліндричних печаток із вирізьбленими на них зображеннями й текстом. Циліндри-печатки були поширені ще на зорі шумерської державності. Їх виготовляли з яшми, агату, сердоліку, оніксу або чорного кришталю. На бажання замовника, майстри гравіювали тут малюнки міфологічного змісту і прізвище власника.

Висока культура народів Месопотамії, як і Єгипту, різко занепадає у другій половині IV ст. до н.е., коли на давні землі Межиріччя приходять завойовники, очолювані Александром Македонським.

Останні клинописні тексти датуються І ст. Але надбання великої культури народів Месопотамії не зникають. Наукові та мистецькі досягнення Шумеру, Аккаду, Вавилону та Ассирії були запозичені не тільки численними народами Стародавнього Сходу (у Закавказзі -- урартами, біля кордонів Індостану -- персами, на узбережжі Середземного моря -- фінікійцями, у Малій Азії -- хетами, на Іранському нагір'ї -- еламітами), а й народами європейського континенту. І досі ми, наприклад, користуємося семиденним тижнем і таблицею множення, системи яких було винайдено у Дворіччі; ґрунтовний доробок з математики, геометрії, астрономії не втратив свого значення і сьогодні.

3. Писемні пам'ятки Індії

Крім великих осередків культури, які виникли в Месопотамії та Єгипті 3 тисячі років тому, на щедрих долинах річок Інд і Ганг розквітла ще одна велика цивілізація -- держави з численними торговельно-ремісничими містами. Залишки багатьох споруд і торговельних складів було знайдено під час розкопок біля міста Хараппа та у центральній частині провінції Сінд (тепер територія Пакистану). Археологи зібрали велику колекцію печаток (понад 2000), зроблених з кісток і каменю. Більшість печаток мала циліндричну форму. Окрім написів, не розшифрованих і досі, на печатках були зображення биків, волів, тигрів, слонів і навіть міфічні сцени.

Вивчаючи написи на печатках-циліндрах, науковці нарахували приблизно 400 знаків. Це свідчить про те, що протоіндійське письмо являло собою не фонетичну (літєро-звукову) писемну систему, а систему комбінацій логограм і складових знаків.

Деякі дослідники намагаються виявити зв'язок протоіндійського письма з шумерським, інші, виходячи з подібності деяких знаків, припускають, що давнє індійське письмо було перейняте з острова Пасхи Острів Пасхи -- вулканічний острів в південній частині Тихого океану, територія Чилі. .

Стародавня індійська цивілізація, а разом з нею і писемність загинули внаслідок нашестя арійських племен Арії, Арйани (арійці) -- стародавні народи індоєвропейської мовної сім'ї. Назва походить від самоназви «арій» (благородний, світлоносний), яка зустрічається в найдавніших індійських та іранських джерелах. , які прибули в II тис. до н. е. із заходу і стали господарями міст, а їхніх мешканців зробили рабами.

Народи Індії здавна користуються багатьма мовами -- їх налічується близько двохсот. писемний пам'ятка єгипет месопотамія

В основі більшості цих мов закладено письмо брахмі, деякі мови базуються на письмі кхарошті. Із письма брахмі розвинулися бенгальське, непальське, тибетське, тамільське, бірманське, кхмерське та ін.

Матеріалом для письма у народів Індії в ході розвитку писемності були глиняні й дерев'яні таблички, тканини (зокрема шовк), шкіра та каміння. Перші книги, виготовлені з цих матеріалів, до нашого часу, на жаль, не дійшли, не знайдено і глиняних табличок народів, що заселяли північно-західні землі Індії, які мали тісні культурні й економічні зв'язки з народами Шумеру та Вавилонії.

Достатньо розповсюдженими матеріалами в Індії для створення рукописів були бавовняна тканина, оброблена смолою тамариску (пата), шовкова тканина і тонкі бамбукові дощечки (салака). З успіхом використовувалась також кора гімалайської берези (бухрджа).

З VII ст. найбільш розповсюдженим писальним матеріалом стають пальмові листки, які спеціально обробляли й полірували. Довжина прямокутного аркуша була 30-60 см, а ширина -- 10-15 см. Готові аркуші, на яких робили отвори з одного або двох боків, зв'язували мотузками у своєрідні книжкові блоки. Зверху і знизу книгу захищали дерев'яними кришками. Такий тип скріплення блоків використовувався в Індії ще з VI ст. до н. е. Одним із відомих рукописів, виконаних на пальмових листках, вважається книга теорем «Сушрута_Самхіта» (X-XI ст.). Аналогічним способом зшивалися книги, виготовлені з кори гімалайської берези. Ті, що дійшли до нашого часу («Джампада» та ін.), датуються X ст.

Папір в Індію прийшов (можливо, з Китаю) у X ст. Паперова книга імітувала книгу, написану на пальмових листках: аркуші також ґрунтували і полірували. З XI ст. папір в Індії став уже основним писальним матеріалом.

Індійські писці, як і в багатьох країнах Сходу, писали очеретяними паличками, вмокаючи їх у чорнило, виготовлене із сажі й соку цукрової тростини.

Література

1. Беловицкая А.А. Книговедение. Общее книговедение / А.А.Беловицкая. - М., 2007. - 393 с.

2. Иоффе А. 3. Введение в книговедение: учеб. пособие / А.3.Иоффе. - М., 1984. - 74 с.

3. Низовий М.А. Вступ до книгознавства: навч. посібник. - К.: Кондор, 2009. - 144 с.

4. Пошукова система GOOGLE АКАДЕМІЯ - http: //www.scholar. google. com. ua/

5. Веб-сайт Академічна книгарня@онлайн - http://www.akbooks.com.ua/

6. Веб-сайт «Бібліотеки в мережі Internet» http://library.zntu.edu.ua/res-libr-el.html

7. Колекція посилань на кращі електронні бібліотеки http://lyapota.boom.ru/lib.htm

8. Інформаційно-довідковий портал «Library.ru» http://book.uraic.ru/ssylki/biblioteki

Размещено на Allbest.ru