Особливості повоєнного розвитку кінематографу в УРСР (1945-1955 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості повоєнного розвитку кінематографу в УРСР (1945-1955 рр.)

Цінність українського кіно як джерела дослідження історії, полягає у тому, що воно є чітким і дещо узагальненим відображенням суспільно-політичних, ідейних та культурних процесів, що панували в середовищі українського народу на момент його творення. Однак значення кінематографу для митця і споживача ніколи не було однозначним, так само, завжди відчувається різниця між національним кіномистецтвом та загальносоюзними картинами, в яких примат ідеології був суттєвішим за визначенням.

Важливе значення для дослідників вітчизняної історії має український кінематограф першого післявоєнного десятиліття після закінчення II Світової війни. Труднощі, пов'язані з вивченням цього періоду полягають у необхідності дослідження значного пласту радянської історіографії та кінокритики у дусі марксистсько-ленінської ідеології, що порівняно часто обмежена висвітленням вузьких аспектів розважального характеру та практичного значення українського радянського кіно, як інструменту «виховання мас трудящих».

Процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, потребують використання історичного досвіду. Так, вивчення державної політики в галузі кінематографії в середині 1940-х - 1950-х рр. актуалізується загальною зміною підходів до оцінки подій післявоєнного десятиріччя. Підвищена увага до соціальної історії України також зумовлює важливість вивчення кіно, оскільки воно є прикладом візуалізації повсякденного життя радянської людини 1940-х - 1950-х років [4, с. 210].

З одного боку, особлива у тогочасному світі модель кінематографічної індустрії дозволила їй нагромадити величезний технічний потенціал, зосередити ледь не унікальні за своєю кількістю і якістю технічні кадри, що не поступалися за своїм фаховим рівнем відповідним цехам зарубіжного кіно. З іншого боку, тоталітарна система прагнула використати весь цей потенціал виключно для своїх політичних цілей та амбіцій. Як в роки Другої світової війни, так і після, кінематограф виконував в першу чергу ідеологічні завдання воєнної доби.

Потреба дослідження пропагандистської діяльності кіностудій у середині 1940-х - 1950-х роках з'являється внаслідок усвідомлення опосередкованого негативного впливу ідеологічного фактора на свідомість населення УРСР. Історики та науковці радянського часу висвітлювали основні етапи розвитку кіно, як такого, що відіграло велику роль у справі «соціалістичного виховання мас», у здійсненні «своєї виховної функції».

Фактично об'єктивної історіографії з проблематики розвитку українського кінематографа у роки середини 1940-х - 1950-х рр. не багато, тим часом потреба в дослідженні національних особливостей післявоєнного культурного розвитку є нагальною, адже нові історичні умови, в яких нині перебуває суспільство незалежної України, вимагають вироблення основоположних засад його розвитку на перспективу. На заваді стоять, насамперед, відчутні впливи колишньої заідеологізованої історіографії, позбавленої, по суті, найголовнішого - повноцінної наукової концепції, засад адекватного відображення дійсності й тлумачення основних віх розвитку кінематографу України у передвоєнний та воєнний періоди [1, с. 167]. До того ж, перебуваючи в процесі війни та під впливом іноземної пропаганди сьогодні, Україна ще не виробила чіткої стратегії відходу від ідеологічних впливів агресора.

Тож, предметом даного дослідження виступають ідейно-політичні, культурні та суспільні засади післявоєнної відбудови в галузі кінематографу, а також форми та методи діяльності радянської влади у сфері організації управління кінематографом, а також її взаємовідносини з кінематографістами, вплив на суспільство за допомогою кіно в середині 1940-х - 1950-х років.

Мета роботи - проаналізувати державно- партійні заходи направлені на післявоєнну відбудову галузі кіномистецтва та кінематографу, їх вплив на організаційне оформлення, фінансові та матеріально- технічні підвалини функціонування системи українського кіно в контексті політичних та соціально- економічних перетворень в радянській Україні в середині 1940-х - 1950-х років. Відповідно до мети були поставлені наступні завдання: проаналізувати головні напрямки та умови розвитку українського кінематографу в середині 1940-х - 1950-х рр.;

висвітлити основні теми та сюжети, які втілювали кінорежисери УРСР у своїх роботах; розкрити основні труднощі та проблеми діяльності кіностудій УРСР в середині 1940-х - 1950-х рр.; дослідити систему державного управління кінематографом радянської України; вивчити вплив кіномистецтва на українське суспільство.

Перш за все варто зауважити, що в тій чи іншій мірі українське радянське кіномистецтво за період радянської влади в Україні перебувало під впливом і контролем органів ідейної і політичної цензури. Тож, сьогодні основну увагу варто було б звернути на політико- ідеологічні аспекти радянського кіномистецтва, як визначальні, адже відомо, що кіноіндустрія в умовах тоталітарного режиму поряд із розважальною функцією несла ще одну - політичну, і досить швидко вона стала засобом радянізації. У прагненні встановити тотальний контроль над усіма сферами культурного життя ідеологічно-репресивна машина інтенсивно працювала над ретельним відбором тематики фільмів, їх жанру, акторського складу, усієї естетичної та ідеологічної фактури.

Так, 1945-1955 рр. у сфері кінематографу відзначені великою кількістю внутрішніх подій, інтенсивністю і різноманітністю ідеологічного життя. У кіномистецтві, як і в інших сферах творчої діяльності помітно зростала активна виховна, перетворювальна роль комуністичної ідеології, перебудованої на позиціях народу-переможця, підвищувалися також вимоги щодо якості художніх творів. В результаті здійснення заходів щодо посилення ідеологічної роботи в українському кіно, зрештою, відбулися серйозні якісні зміни. Відбувалося урізноманітнення тематики художніх фільмів. Поряд з темами про Другу світову війну систематично розроблялись проблеми мирного господарського будівництва, що актуалізувались життєвими реаліями тогочасного життя та потребою в ідейній мобілізації радянського суспільства.

У кращих творах того часу удосконалювалися прийоми художнього відтворення життя; драматурги, режисери, актори більш повно і переконливо показували істотні явища дійсності. їх мистецтво звільнилось від пишномовства, перебільшеного ораторського пафосу, що характеризувало багато українських фільмів воєнних і довоєнних років. Творчі зусилля майстрів кіно тепер все більше зосереджувались на тому, щоб розкрити багатий, складний духовний світ радянського позитивного героя.

У перше повоєнне десятиліття українське кіно ще тісніше об'єдналось з іншими видами мистецтва та літературою. Як і в попередні роки своєї історії воно, звичайно, розв'язувало завдання, висунуті радянськими ідеологемами про революційне перетворення світу та практику соціалістичного будівництва, але у післявоєнний період кіномистецтво стало виразником усіх тонкощів життя радянських людей.

Перед війною мали місце помітні відступи в бік від генеральної мети кіномистецтва - репрезентації радянського способу життя, ухили від неї у вигляді «шкіл» та «напрямків» сприймалися критично і навіть вважалися ворожими соціалістичному реалізмові. Кінематограф здебільшого був мистецтвом, що протистоїть іншим видам художньої творчості. Все це перешкоджало більш тісному зближенню кіно з іншими видами мистецтва. Зрозуміло, можна знайти мотиви, спільні як для фільмів, так і для творів живопису, театру, поезії, прози тих вже віддалених років, але при уважному порівнянні вони виявляться незрівнянно слабшими ніж ті, що спостерігаються у післявоєнну добу. А окремі оригінальні фільми в певному розумінні навіть посилювали відокремлене становище кіно щодо інших видів мистецтва.

Різка зміна у вказаному становищі намітилась власне після Другої світової війни. Коли над Україною нависла небезпека нацистського поневолення, українське кіномистецтво, так само, як кіно інших народів що входили до СРСР, всі свої зусилля направило на те, щоб у художніх образах втілити патріотичне піднесення радянських людей, сприяючи цим мобілізації їх моральних сил для подальших відбудовчих процесів. Ця мета міцно об'єднувала все радянське мистецтво.

З'являлися також і нові виклики, пов'язані появою інновацій та нових мирних технологій. Проблема художнього освоєння кольорового кіно, яка стала в Україні актуальною саме після війни, в останні роки першого післявоєнного десятиліття, могла бути успішно розв'язана завдяки вивченню живопису, його величезного досвіду. Для того, щоб добре володіти кольоровою характеристикою як тонким різноманітним, надзвичайно дійовим художнім засобом, майстри кіно повинні були уяснити значення колориту, колірної гами та інших подібних нових речей, розуміти як вчить спадщина великих живописців. Надзвичайно показовим було те, коли режисери, оператори, художники прагнули серйозно оволодіти цим, адже їх мистецтво разюче відрізнялося від художньої творчості.

Слід зазначити, що українське кіномистецтво у 1945-1955 рр. не створило кольорових художніх фільмів хоч якоюсь мірою цікавих у вказаному відношенні. Виняток становить лише «Тарас Шевченко».

Водночас, кінематограф не обмежився запозиченнями з інших видів мистецтва. Не менш щедрий вплив він справив на ті галузі, з яких було взято чимало технік, методик та естетичного багатства [2, с. 23-24]. Загальновідомо, наприклад, що художнє мислення письменника або режисера театру надає перевагу лаконічним формам зображення, насиченості дії подіями, бурхливому її перебігу. Замість широких описів і роздумів з'являються конкретні вчинки, що розкривають психологію персонажів. В театральному спектаклі також виникають не тільки «монтажне дроблення» сюжету п'єси на дрібні, навіть найдрібніші сценки і картинки, які прискорюють темп розвитку дії, але й застосовується інші прийоми невідомі раніше театрові. Подібні зміни в літературі і мистецтві породжені багатьма причинами, в числі останніх не можна не бачити величезного впливу кінематографії.

У 1945-1955 рр. значно зростає роль радянської науки. Відчутний її вплив і в галузі кіно. Так, постановка фільму «Тарас Шевченко» стала можливою в значній мірі завдяки успіхам української радянської історичної науки і літературознавства. Саме представники цих наук уважно дослідили факти і обставини, зв'язані з життям і творчою діяльністю поета, саме вони сприяли виробленню правильної загальної концепції його творчої біографії. Плоди їх зусиль безумовно допомогли режисеру фільму в його художньому трактуванні образу Шевченка [2, с. 58-59]. Отже, як у цьому, так і в багатьох інших випадках наука збагачувала зміст кіномистецтва, допомагала йому в зміцненні його на ґрунті об'єктивної дійсності.

Відзначені позитивні факти не закривають тіньових сторін українського кіномистецтва. Найсерйознішим недоліком його була мистецька пропаганда культу особи Й. В. Сталіна. В ряді фільмів, присвячених головним чином колгоспному селу, дійсність зображувалась у прикрашеному і підправленому вигляді, реальні суперечності життя замовчувалися, боротьба за «побудову комунізму» показувалась як найважливіша справа, мета і моральне мірило для громадян. В результаті такі твори справляли мобілізуючий вплив на глядачів, і зрештою не мали нічого спільного із справжнім призначенням мистецтва [5, с. 407-410].

Розширення виробництва, яке почалося з 1952 р., не супроводжується помітним якісним поліпшенням українського кіно. А отже, ідейно-творчий рівень українського кіномистецтва залишав бажати кращого.

Зрештою, радянська політика в галузі кіно, з одного боку, сприяла культурним прагненням українців, з іншого, була активним чинником русифікації, ідеологічного впливу та морально-психологічної мобілізації суспільства для проведення інтенсивних відбудовчих процесів.

радянський кінематограф ідеологія партійний

Список використаних джерел

1. Безклубенко С. Д. Українське кіно: начерк історії. - К.: КНУКіМ, 2001.- 170 с.

2. Безручко О. Вітчизняна кінорежисерська школа: персоналії Т.4. І О. В. Безручко; Київ, міжнар. ун-т. - К.: КиМХ 2013. - 252 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://elib.nplu.org/ object.html?id=4126

3. Госейко Л. Історія українського кінематографа. - К., 2005. - 417 с.

4. Довженко О. П. Сторінки Щоденника (1941-1956). - К.: Вид-во гуманіт. л-ри, 2004. - 384 с.

5. История советской политической цензуры. Документы и комментарии. 1917-1993. Ответст. сост. и руков. творч. колл. Т. М. Горяева. - М.: РОССПЭН, 1997. - 672 с.

6. Ілляшєнко В. Історія українського кіномистецтва / В. Ілляшєнко. - К.: ВІК, 2004. - 412 с.; Нариси з історії кіномистецтва України / Ін-т проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України; редкол.: В. Сидоренко (гол.) [та ін.]. - К.: Інтертехнологія, 2006. - 864 с.

7. Історія українського кінематографа XX століття: навч. посіб. / А. С. Приходько. - К.: Педагогічна думка, 2012. - 128 с.

Размещено на Allbest.ru