Михайло Жук: Продовження пошуків (перший одеський період. 1925-1937)

У нарисі про Миколу Бурачека, надрукованому в «Шквалі» (1929, 6 липня), Жук знову робить наголос на впливі природного оточення на пробудження мистецького таланту майбутнього пейзажиста. Автор поділяє точку зору Б. Антоновича і наводить його вислів: «Ближчі до Карпатів, вищі гори, часто з кручами й голими скелями, роблять західнє, наддністрянське Поділля подібнішим до надкарпатської України, ніж до наддністрянської. Без широких степів, без далеких рівних ліній обрію природа Поділля написана в темніших, густих тонах» ⁹. Щасливу роль під час подорожі молодого Бурачека Україною з мандрівною провінціальною трупою в його становленні як мистця відіграли зустріч із Яном Станіславським і подальше навчання у нього в Краківській академії красних мистецтв, а далі у Анрі Матіса і Моріса Дені в Парижі, відкіля молодий живописець повернувся «не європейським майстром українського пейзажу, але українським пейзажистом європейського піднесення», що мало «величезну вагу в розвитку національної культури» ¹⁰. Він, «тонкий майстер» не тільки кохається в українській природі і «оповідає про неї “широко й гуманно”, а й виховує молодь, попрацювавши на посаді професора пейзажної майстерні Української академії мистецтва у Києві, на посаді ректора Харківського художнього вишу і в ньому ж як професор театрально-декораційної майстерні. І це є “величезним плюсом”» Там само..

7 вересня 1929 року в журналі «Шквал» з'явилася стаття Михайла Жука, присвячена польському і одночасно українському пейзажисту Яну Станіславському. У той час, коли за нових суспільно-політичних умов у країні пейзажний жанр (котрий іще в 1910-х роках розглядався як один із особливо важливих в образотворчому мистецтві) переводився у розряд другорядних, малозначущих явищ, Жук не лише висловлював своє глибоке переконання, що «пейзаж може існувати, як самостійна частина мистецтва», а й проаналізував творчість «чистого пейзажиста» Яна Станіславського. Народившись на Черкащині та переїхавши до Кракова, подорожуючи Європою, художник щороку бував в Україні, назавжди залишився закоханим в її природу та оспівував її у своїх сповнених глибоких почуттів пейзажах. У присвяченій йому статті М. Жук розкриває роль Станіславського як «новатора українського пейзажу та організатора цілої групи молодих тоді українських пейзажистів, як Микола Бурачек, Іван Бурячок, Віктор Масляніков, Іван Труш, Олекса Новаківський та інші» Шквал. 1929. 7 вересня.. Українському мистецтву, зазначає Жук, Ян Станіславський «подарував лірику». Автор зачіпляє і проблему високої моралі в мистецтві, притаманної майстрам, що ставали справжнім рупором совісті свого народу. Високо оцінював Яна Станіславсько- го й перший автор «Історії українського мистецтва» Дмитро Антонович.

Тепло згадує М. Жук про мистців-сучасників, які відійшли у вічність, віддавши Україні свій талант. У «Шквалі» (№ 17-18 за 1929 рік) ж віддає шану одному з найталановитіших творців нового українського мистецтва, професору УАМ Олександру Мурашку, вбитому 14 червня 1919 року бандитською кулею. «Мурашко, -- пише Жук, -- темпераментний та великого кругозору художник. Його майстерність в обсягу рисунку та широкі барвні компонування, завжди тішили глядача тою вільністю й співом, що давали полотна на кожній виставці» Шквал. 1929. № 17-18..

Характеризуючи творчість О. Мурашка, автор пише: «Це були якісь хори глибоких переживань, де художників пензель як диригентова паличка, керував незнану симфонію. Від бадьорого вихрястого настрою “Каруселі”, де водометом бризкала людська, здорова втіха, до лірики смутку “Тихого горя”, до цілого ряду майстерно виконаних портретів, -- доторкнувся його чарівний пензель, і вони довго житимуть на втіху людям» Там само.. Творчість О. Мурашка як високо- обдарованого живописця визнана не лише в Україні, а його полотна знаходяться в мистецьких колекціях далеко за її межами. Такого видатного художника, підкреслює Жук на закінчення, слід популяризувати, а держава має закупити його твори «до народньої галереї».

Нарис, присвячений Віктору Пальмову, вміщений як некролог у «Шквалі» (3 серпня, 1929). Прибувши на Вкраїну лише восени 1925 року і несподівано пішовши з життя за чотири роки потому, цей мистець, за словами Жука, увійшов в українську художню культуру «досить глибоко не тільки зовнішніми своїми симпатіями, але й розумінням української культури» Шквал. 1929. 3 серпня.. Росіянин за походженням, він швидко опанував українську мову і, зорієнтувавшись в українських мистецьких угрупованнях, став фундатором Об'єднання сучасних мистців України. «Пальмов, -- продовжує Жук, вважаючи його прихильником французької школи, -- приніс до Києва ті нові здобутки, що їх бракувало в нас» Там само.. Гарний колорист, він, викладач Київського художнього інституту, захоплював студентів своїми барвними симфоніями. Незважаючи на «своєрідне відчуття кольористичної гами, його речі завжди монументальні й міцно побудовані, навіть щодо самої форми» Там само., хоч часто гарні кольористи бувають не дуже міцними в рисунку та в побудові. «Пальмов на Вкраїні не вмре для української культури», а його спадщина «ще довго бринітиме густими акордами» Там само.. Пам'ятником йому має стати гарна монографія, -- так завершує нарис Жук.

У своїх оцінках ролі того чи іншого мистця в процесі творення культури М. Жук демонструє вміння інтелігента толерантно ставитись до мистців, що не були модними, великими новаторами, але вкладали у свою роботу щирість, правдивість, невтомну працю, як, наприклад, С. Кишинівський («Шквал», 24 серпня 1929).

Доброзичливий наставник, у нарисі, присвяченому А. Комашку, якому бракує «доброго технічного знання», М. Жук радить більше уперто працювати над собою («Шквал», 12 травня 1929).

Також він виступає із оглядами виставок («Шквал», 18 травня, 20 червня, 20 липня, 7 листопада 1929 року).

Обмежений у можливостях видавати власні книжки, мистець-літератор не припиняє діяльність художника книги. Водночас він захоплюється вивченням українського народного орнаменту, створюючи споріднений йому власний, на що вказує одеський художник Григорій Комар у статті «Михейко Жук», опублікованій у тому ж «Шквалі» (23 лютого 1929). Один із таких орнаментів із візерунками, побудований за народним мотивом «Голубки», або «Орликова», в якому рапортне зображення птаха з розпростертими крилами подається в оточенні квіткових пагонів, М. Жук використовує в ескізі обкладинки до власної казки «Про Тхоря-Тхорища» (іл. 30). Цей орнамент вповні придатний і для вибійки. Утім, він залишився невикористаним для друку. І цим малюнком (за винятком написів) прикрашена виконана М. Жуком обкладинка каталогу Першої всеукраїнської виставки художників Червоної України (Х., 1927) [7, с. 47].

Переосмислений мотив дерева життя, поширений в українському народному мистецтві, М. Жук використовує в ескізі обкладинки власної казки «Ма-зол-ке» (з одеської колекції Т Максим'юка), що не була видана окремою книжкою. У Жуковій інтерпретації рослина має не один стовбур, а кілька стеблин із квітками на них, що виростають з вазона, закруглюючись у формі двох сердець. Орнаментальні мотиви з'являються і в ескізі обкладинки М. Жука до казки П. Тичини «Івасик-Телесик» (1932, іл. 31), що так само не потрапила до друку, і в стилістично близьких ілюстраціях «Дитячий сон» (іл. 32) і «Бабусина казка» (іл. 33).

З кінця 1920-х у М. Жука налагоджуються стосунки із забороненим за часів сталінських репресій видавництвом «Рух». Одна за одною 1929 року виходять книжки з обкладинками мистця [7, с. 49-51]. Серед них -- збірка поезій Д. Гордієнка «Арки», романи В. Петрова «Аліна й Костомаров» та Еріха М. Ремарка «На заході без перемін», а також книжка П. Христюка «Письменницька творчість В. Винниченка». Однак не знайдені обкладинки до «Короткого нарису історії української літератури» В. Коряка, «Бібліотечки степового господарства», і ще деякі до невідомих книжок залишались в ескізах в архіві Жука [7 с. 51-52]. Композиції обкладинок до згаданих вище книг «Арки» (іл. 34) та «На заході без перемін», як уже відзначала О. Лагутенко, «побудовані на розгортанні динамічного руху, на повторенні ритмів, на нестабільності положення кола, тобто на тих елементах, що були улюбленими в творчості футуристів» [2, с. 15].

Серед останніх, що вийшли друком, і обкладинка до журналу «Шлях» (1 травня 1929), де М. Жук співпрацював і як художній критик. Утім, ще на початку 1930-х мистець-літератор намагається продовжити свою діяльність в обох цих напрямках. 1931 року він підготував рукописну саморобну книжку «Металеві дні» [7, с. 54], до якої увійшли його сонети за 1917-1931 роки. До неї автор підготував три різні варіанти обкладинок. На тій, що прикрашає рукописну книгу, композиція побудована «на взаємодії горизонтальних та вертикальних лінійок, на рівновазі зелених круглих форм» і, як вважає О. Лагутенко, є найбільш лаконічною конструктивістською роботою М. Жука [2, с. 16]. На двох інших зображення вирішується у взаємодії напружених діагональних ритмів, а кольорове рішення будується на взаємодії білого, червоного і чорного -- характерного сполучення української вишивки. Зв'язок із національною традицією підкреслюється і одночасним використанням у шрифтових написах кириличних і латинських літер (іл. 35).

В архіві М. Жука зберігались і ескізи обкладинок до літературно-наукового щомісячника «Степова Україна». Один із них відтворено в альбомі «Михайфії [15, с. 16-17]. Представники бойчукізму, що так само захоплювались його графічними можливостями, працювали в деревориті та лінориті. М. Жук зробив одноразово вісім екслібрисів [10, с. 8], а їхні відбитки зберігав у своєму архіві (іл. 37а -- 37ж). Створені вони «близько 1927 р. Друкувалися групами /по чотири/ з одного літографського каменя /збереглися нерозрізнені відбитка/, на папері різних кольорів, незначним тиражем» [15, с. 17]. Головний композиційний елемент кожного -- розгорнута книга, що ставала необхідним супутником людини ХХ ст. Широко використовуються орнаментальні прикраси, вживаються слова “Ex Libris”, «З книжок», монограма митця, притаманні українському екслібрису того періоду взагалі. Утім, звернення М. Жука до своєї символіки, своя неповторна стилістика продовжували надавати особливої краси його витворам і в цій галузі графічного мистецтва.

Крім книжкових знаків М. Жук починає випробувати себе і в інших формах дрібної графіки, зокрема в поштовій марці. 1928 року в Україні було оголошено конкурс на проект ювілейної марки на честь М. Коцюбинського. Минуло п'ятнадцять років після смерті одного з творців нової української літератури, близького друга і вчителя М. Жука. На конкурс було представлено сім проектів. Переміг, отримавши першу премію, бойчукіст І. Падалка. Проект М. Жука було придбано Центральною комісією по увічненню пам'яті М. Коцюбинського і використано для випуску значка. А те, що митець залишив своє ім'я на звичайній вуличній речі, надавши їй «певної художньої фізіономії», як зазначалося в пресі, може стати прикладом, гідним наслідування [1, с. 121]. Це було новим кроком майстра у бік мистецької сфери, що народжувалась, ставала тенденцією часу і яку нині ми називаємо дизайном.

Як художник книги, Жук експериментує і з шрифтами -- невід'ємною частиною всього книжкового організму. І намагається не лише зберегти їх національну самобутність, а й осучаснити (колекція І. Козирода, Одеса).

Попрацювавши в поліграфічній майстерні Одеського політехнікуму, удосконалюючись у ній як графік, М. Жук зацікавлюється керамікою і робить перші спроби «перевірити свої сили в керамічній майстерні, учням якої він викладав рисунок» [15, с. 7]. В Україні на той час фарфорово-фаянсова галузь промисловості перебувала в жалюгідному стані. Виникала нагальна потреба забезпечити її фахівцями саме для потреб виробництва тонкої кераміки. Навчальні художні заклади повинні були всіляко посприяти вирішенню цієї проблеми. Найактивніше до її розв'язання долучився Одеський політехнікум образотворчих мистецтв, перейменований 1930 року в Одеський художній інститут [15, с. 6].

Серед своїх сучасників в українському мистецтві М. Жук був одним із найдосконаліших майстрів стилізації -- такого необхідного методу в тих видах мистецтва, що потребують декоративної ритмічної організації цілого. Особливо важливу роль стилізація відіграє в орнаменті, де фігури і предмети за допомогою певних умовних прийомів стають мотивами візерунків. В орнаментальній імпровізації хист Жука, без перебільшення, був унікальним. Він продовжує пильно вивчати український народний орнамент і на його основі створювати свої мотиви. Разом із тим продовжує обожнювати квіти, робити все нові й нові замальовки, візерунки. Тепер уже і для кераміки. Вивчаючи його спадщину, все більше розумієш, що навряд чи можна знайти в тодішній Україні мистця, який би переймався подібними почуттями у сприйнятті її квіткового світу.

Перші відомі спроби «у матеріалі», як виявив одеський колекціонер С. Лущик, датовані 1928 роком: «...дві декоративні тарілки з глини, вкриті поливою. Спроби, треба відзначити, вельми вдалі! Збереглися також з десяток малюнків -- ескізів до декоративних мисок і ваз. Вони не датовані, але за стилем близькі до тарілок 1928 року, до того ж деякі з них розпорошені в журналі “Шквал” у лютому 1929-го» [15, с. 7]. Нині в різних приватних колекціях зберігаються ескізи різних речей М. Жука з квітковими візерунками другої половини 1920-х -- середини 1930-х років (іл. 41-46).

У своїй системі викладання М. Жук домагався засвоєння учнями «найпростіших елементів орнаментів і шрифтів, майстерність відточувалась до синтезуючої філігранності цілісних композицій, нерідко з використанням принципів традиційного народного декоративного мистецтва» [21, с. 7]. З початку 1930-х Одеський художній інститут розпочав випуск фахівців з тонкої кераміки під керівництвом професора М. Жука [21, с. 6].

Популярність його зростає. 1930 року в столиці України Харкові відбувається урочисте святкування 25-річчя мистецької і письменницької діяльності М. Жука. Одеський виш порушує клопотання про присвоєння ювілярові звання заслуженого діяча мистецтва. Та замість цього -- тюрма, де він просидів з лютого по травень 1931-го [15, с. 8]. Причиною міг бути зв'язок із академіком С. Єфремовим -- одним із головних фігурантів у т. зв. «справі СВУ», сфабрикованій сталінськими спецслужбами, про що йшлося у нашій попередній статті [20, с. 108]. А можливо, як прихильник українізації, що починала згортатися, вже сам зацікавив ці органи. Коментарем його душевного стану може розглядатись декоративна композиція «Гладіолуси» (іл. 21) з її глибоким символічним підтекстом -- краси життя у зіткненні зі смертю, про що нагадує темний силует квітки. Подібні передчуття не були безпідставними: залишалось небагато часу до початку масованого сталінського наступу на українську інтелігенцію.

Висновки

З осені 1925-го року розпочинається новий, одеський період в житті М. Жука. Покинувши Чернігів і переїхавши в Одесу, він розгортає активну діяльність на новій хвилі відродження української культури («українізації») як педагог місцевого художнього вишу (ПОМу) і як мистець-літератор. Утім, з кінця 1920-х все помітнішими стають прояви згортання «українізації» і наступу на українську інтелектуальну еліту з боку Москви. Опинившись перед небезпекою, М. Жук 1937 року покидає Одесу, що стало кінцем його першого одеського періоду. Дослідження різнобічної діяльності майстра на даному відтинку часу із залученням нових матеріалів, проведений мистецтвознавчий аналіз низки нових творів (іл. 1-7, 10-28, 32-33) та введення до наукового обігу деяких нових речей (іл. 21, 29, 36) дали можливість авторові вперше цілісно представити діяльність М. Жука даного періоду в різноманітті її проявів, показавши, що:

• як мистець М. Жук продовжує пошуки відповідної духові часу нової пластичної мови у двох основних формах своєї творчості: портреті і декоративному панно, від якого відійшов у попередній період;

• поєднуючи в різних комбінаціях різноманітні техніки (пастель, акварель, гуаш, туш тощо) в кольорових творах, М. Жук -- мистець продовжує дотримуватись лінії полістилізму, а після 1932 року в його портретній творчості простежується ухил у бік реалістичного методу;

• працюючи в графічній майстерні ПОМ, М. Жук оволодів технікою офорту в поєднанні із сухою голкою, досягши в ній високої майстерності не лише в портреті, а й у витончених декоративних композиціях, пейзажних творах;

• розширюючи творчий діапазон, мистець починає звертатись і до дрібної графіки (екслібрис, поштова марка), продовжує працю в дизайнерській сфері;

• через політизацію духовного життя країни і введення цензури діяльність М. Жука як літератора в даний період обривається, навіть казки опинились під забороною, довелося зупинитись на нарисах про українських мистців і оглядах виставок в одеському журналі «Шквал», та й то тільки за 1929 рік, не виданими залишились і чимало його книжкових обкладинок;

• як педагог, попрацювавши у графічній майстерні одеського художнього вишу, М. Жук очолює в ньому керамічну майстерню і переключається на підготовку майстрів тонкої кераміки -- галузі, що на той час була у занепаді, -- зробивши свій внесок у її розвиток;

• серед української творчої інтелігенції тієї доби М. Жук продовжував залишатись рідкісним універсалом, одним із найдосконаліших майстрів стилізації, ще й з унікальним хистом орнаментальної імпровізації, наділений і літературним, і мистецьким талантом, -- великим майстром в обох цих галузях художньо- образної сфери.

Література

1. Вайнштейн Э. Пример, достойный подражания // Советский коллекционер. 1930. № 4-5. С. 120-121.

2. Всевладність краси: Графіка та живопис Михайла Жука: альбом / Автор вступ. ст. «І сонця пахощі, і безнадійний сум» / О. Лагутенко. Київ: Галерея НЮ АРТ, [2011]. 143 с.

3. Всевладність краси (до 130-річчя з дня народження художника і письменника М. І. Жука): Каталог виставки (3 грудня 2013 -- 15 січня 2014). Одеса: [ОЛМ], 2013. 24 с.

4. Каталог другої Всеукраїнської художньої виставки НКО УСРР. Малярство. Графіка. Скульптура. Фото-кіно. Театральне оформ. / Авт.-упоряд. К. Бульдін. 1-е вид. Одеса: Наркомос У.С.Р.Р, 1929. 48 с.: [46] іл.

5. Каталог І виставки АРМУ: Одеська філія. Малярство. Графіка. Архітектура. Скульптура. Тео та худ. промисловість / Передм. Бюро АРМУ. [Одеса, 1927]. 16 с.

6. Каталог Першої Всеукраїнської Виставки Художників Червоної України: Живопис, графіка, скульптура, архітектура, фотографія, виробниче мистецтво. Передм. Всеукр. Центр Президії АХчУ [Харків], 1927. 44 с.: [22] іл.

7. Книжкові обкладинки художника Михайла Жука: каталог виставки / Одеський державний літературний музей. Одеса, 1994. 55 с.: іл.

8. Лагутенко О. Українська графіка першої третини ХХ століття. Київ: Грані-Т, 2006. 240 с.

9. Лагутенко О. Graphein графіки: Нариси з історії української графіки ХХ століття. К.: Грані-Т, 2007. 165 с.

10. Лущик С., Максимюк Т Рецензія на книгу: Михайло Жук: [Альбом / Авт.-упор. І. І. Козирод і С. С. Шевельов. К.: Мистецтво, 1987] / Одес. Дом ученых. Секция книги. Одесса, 1989. 14 с.

11. Лущик С. Михайло Жук у колі сучасників // Київ. 1988. № 11. С. 149-156.

12. М. Жук. Українське малярство / [Вступ. ст. Ю. Михайліва]. Харків: Рух, 1930. 32 с.: іл.

13. Мистецтво Радянської України: каталог / Вступ. ст. Д. Чукина. Харків: Держ. музей укр. мистецтва, 1930. 29 с.

14. Михайло Жук: альбом / Авт.-упор. І. І. Козирод і С. С. Шевельов. Київ: Мистецтво, 1987. 22 с.: іл.

15. Михайло Жук: каталог виставки / Упор. Л. В. Арюпіна, О. М. Барковська, С. З. Лущик. Одеса: ОдНБ, 1993. 53 с.

16. Соколюк Л. Д. Михайло Жук: У пошуках синтезу (Другий чернігівський період: весна 1919 -- весна 1925) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: зб. наук. праць / за ред. В. Я. Даниленка. Харків: ХДАДМ, 2016. № 3. С. 46-66.

17. Соколюк Л. Д. Михайло Жук у колі фундаторів УАМ // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: зб. наук. праць / за ред. В. Я. Даниленка. Харків: ХДАДМ, 2016. № 1. С. 58-77.

18. Соколюк Л. Д. Михайло Жук: Шляхом модернізму (Перший чернігівський період. 1905-1916) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: зб. наук. праць / за ред. В. Я. Даниленка. Харків: ХДАДМ, № 9-10. С. 79-95.

19. Соколюк Л. Д. Портрети Михайла Жука першого чернігівського періоду (1905 - 1916) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: зб. наук. праць / за ред. В. Я. Даниленка. Харків: ХДАДМ, 2015. № 6. С. 102-117.

20. Соколюк Л. Д. Українська художня еліта в портретах Михайла Жука (Перший одеський період. 1925-1937) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: зб. наук. праць / за ред. В. Я. Даниленка. Харків: ХДАДМ, № 4. С. 101-118.

21. Шевелев С. С. Одесское художественно-театральное училище им. М. В. Грекова: Очерки. Теория и история. Одесса: Optimum, 2003. 273 с.: ил.

22. Школьна О. В. Творчість і мистецько-педагогічна діяльність Михайла Жука в контексті становлення української школи художників фарфору (перша третина ХХ століття): дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.06 / Львівська національна академія мистецтв. Львів, 2007. 265 с.

23. Яворська О. Л. «Дайте мені можливість працювати...». Казки Михайла Жука // Дім князя Гагаріна: Зб. наук. праць і публікацій. Одеса: Сімекс-прінт. 2011. Вип. 6. Ч. 1. С. 321-423.

Размещено на Allbest.ru