Пам'ятки українського церковного гаптування XVII–XVIII ст. з колекції національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника як об'єкт культурної спадщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ ЦЕНТР ПАМ'ЯТКОЗНАВСТВА

26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПАМ'ЯТКИ УКРАЇНСЬКОГО ЦЕРКОВНОГО ГАПТУВАННЯ

XVII-XVIII СТ. З КОЛЕКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА ЯК ОБ'ЄКТ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Варивода Аліна Григорівна

Київ 2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі культурної спадщини Центру пам'яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Науковий керівник доктор мистецтвознавства, старший науковий співробітник Школьна Ольга Володимирівна, Приватний вищий навчальний заклад Київський університет культури, професор кафедри мистецтв

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор Гуржій Олександр Іванович, Інститут історії НАН України, головний науковий співробітник відділу історії України середніх віків та раннього нового часу

кандидат історичних наук, доцент Отрох Наталія Володимирівна, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, доцент кафедри інновацій та інформаційної діяльності в освіті

Захист відбудеться на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 у Центрі пам'яткознавства НАН України і УТОПІК (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Н. М. Сенченко

АНОТАЦІЯ

Пам'ятки українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. з колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника як об'єкт культурної спадщини. - Рукопис.

Варивода А. Г.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство. - Центр пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. - Київ, 2015.

Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням пам'яток церковного гаптування ХVІІ-ХVІІІ ст. з колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у сенсі розгляду їх як невід'ємної складової культурної спадщини України. В роботі представлено розвиток українського церковного гаптування у контексті історії та релігійної культури доби бароко; досліджено основні типологічні групи вишитих золотними нитками тканин з колекції заповідника, значна частина яких введена до наукового обігу вперше. Висвітлюються питання збереження, атрибуції та експонування гаптованих пам'яток у вітчизняних музеях.

Ключові слова: Україна, церковне гаптування, богослужбові покрови, облачення священнослужителів, XVII-XVIII ст., музеєфікація.

АННОТАЦИЯ

церковний гаптування релігійний культура

Памятники украинского церковного шитья XVII-XVIII вв. из коллекции Национального Киево-Печерского историко-культурного заповедника как объект культурного наследия. - Рукопись.

Варивода А. Г.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 26.00.05. - Музееведение. Памятниковедение. - Центр памятниковедения Национальной академии наук Украины и Украинского общества охраны памятников истории и культуры. - Киев, 2015.

Диссертация является первым комплексным научным исследованием, посвященным памятникам церковного шитья ХVІІ-ХVІІІ вв. из коллекции Национального Киево-Печерского историко-культурного заповедника, как неотъемлемой части культурного наследия Украины.

В четырех главах диссертации рассмотрены степень изученности темы в историографии, репрезентативность и информационная насыщенность источниковедческой базы; выявлен исторический и культурно-религиозный контексты становления и развития церковного шитья на землях Украины; представлены основные типологические группы тканей, использовавшиеся в литургическом пространстве украинского православного храма ХVІІ-ХVІІІ вв.

Обозначено, что элитарность искусства золотного шитья, обусловленная дороговизной материалов и трудоемкостью исполнения, делала его зависимым от социально-экономической стабильности в обществе. После образования Гетьманщины, наступает период расцвета церковной вышивки, обусловленный интенсивным возведением храмов в этот период. Комплексно исследован процесс организации производства вышитых церковных предметов в женских монастырях, для которых занятие золотым шитьем было древней традицией. На примере памятников золотного шитья из коллекции НКПИКЗ проанализирована деятельность двух крупнейших мастерских-школ ХVІІ-ХVІІІ вв., существовавших при Киево-Печерском Вознесенском и Киево-Флоровском (Вознесенском) монастырях.

Определены место и роль вышитых произведений в церковном интерьере. Отмечено, что практика использования богослужебных покровов и особых облачений священства относится к раннехристианскому периоду, однако окончательное сложение круга текстильных предметов с золотной вышивкой завершилось к ХIV в. На формирование символики церковных тканей существенное влияние оказали византийские комментарии к литургии, в основе которых лежал принцип сравнения отдельных литургических чинов с кульминационными моментами из жизни Христа. Поскольку большинство тканей приобрело значение страстных атрибутов Спасителя на них стали вышивать соответствующие иконографические композиции. Византийская традиция совершения литургии, а также ее богословское осмысление определили характер использования и декорирования тканей в украинских православных храмах ХVІІ-ХVІІІ вв.

Охарактеризован материал и техника украинского церковного шитья ХVІІ-ХVІІІ вв., для выполнения которого подбирались драгоценные шелковые ткани и металлические нити. Описан процесс двух наиболее распространенных в этот период вышивальных техник, получивших название - «шитье в прикреп по счету» и «шитье в прикреп по карте».

Осуществлена классификация памятников украинской церковной вышивки ХVІІ-ХVІІІ вв. из коллекции НКПИКЗ. На основе функциональных признаков были выделены три типологические группы музейных предметов, украшенных золотным шитьем: богослужебные покровы; облачения трех степеней священства; плащаницы и интерьерно-обрядовые украшения храма. Выявлены смысловые и стилистические особенности иконографических композиций, получивших наибольшее распространение в оформлении церковных тканей.

Проанализирован процесс музеефикации памятников украинского церковного шитья ХVІІ-ХVІІІ вв. из коллекции НКПИКЗ. Рассмотрены вопросы, касающиеся комплектования, учета, научного изучения текстильных предметов с золотной вышивкой в фондах НКПИКЗ. Предложены варианты включения церковных тканей в систему музейной коммуникации, направленные на их популяризацию как объектов культурного наследия Украины.

Ключевые слова: Украина, церковное шитье, богослужебные покровы, облачения священства, XVII-XVIII вв., музеефикация.

SUMMARY

Monuments of Ukrainian church embroidery XVII-XVIII centuries from the collection of the National Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Reserve as an object of cultural heritage. - Manuscript.

Varyvoda A. G.

The dissertation for the degree of Ph. D. I. History, specialty 26.00.05. - Museology. Investigation of cultural heritage. - The National Centre for Monument Studies at the Ukrainian National Academy of Sciences and Ukrainian Association for Protection of Historical and Cultural monuments. - Kyiv, 2015.

The dissertation is the first complex research of the XVII-XVIII century's monuments of church embroidery from the collection of the National Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Reserve as an object of Ukrainian cultural heritage. Developmentof the Ukrainian church embroidery is examined in the historical and cultural context of the Baroque epoch. Theological factors that determined their content and artistic expression are considered. There are investigated the main typological groups of church embroidery piecesfrom the collection of the National Kyiv-Pechersk Historical and Cultural Preserveare in this work. Many of them areput to scientific use for the first time. Problems of museum preservation, attribution and displaying of the embroidered monuments are interpreted.

Keywords: Ukraine, church embroidery, liturgical covers, vestments of the priesthood, XVII-XVIII centuries, museumfication.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Пам'ятки українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. належать до значущих здобутків національної культурної спадщини. Як самобутній прояв творчості й духовного розвитку українського народу вони відіграють важливу роль у зв'язку поколінь і самоідентифікації сучасного суспільства. Актуальність дослідження пам'яток історії та культури обумовлена потребою реконструкції об'єктивної картини минулого нашого народу.

Найбільша в Україні збірка гаптованого текстилю церковного вжитку (понад двісті музейних предметів) зберігається у колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (далі - НКПІКЗ). До її складу увійшли богослужбові покрови, облачення священнослужителів та інтер'єрно-обрядові тканини, які побутували в українських православних храмах доби бароко.

Міцне підґрунтя для вивчення цього унікального зібрання склали фундаментальні розробки вітчизняних науковців, присвячені історії українського церковного гаптування. Зокрема, питанням діяльності гаптарських осередків-шкіл, еволюції стилю і техніки гаптування, становленню кола іконографічних сюжетів українських гаптів церковного вжитку. Поряд з тим досі не здійснено комплексного історико-культурного дослідження зразків гаптування XVII-XVIII ст. з колекції НКПІКЗ, значна частина яких ще не введена до наукового обігу.

Пам'ятки українського церковного гаптування, як предмети культового призначення, мають специфіку, пов'язану з вимогами богослужбових відправ. Тому одне з важливих завдань, яке повинно вирішуватися як базисне в їх вивченні, полягає у формуванні такого сприйняття цих музейних предметів, що дозволило б розглядати їх не лише як зразки художньої майстерності минулого, але й як автентичні носії аксіологічної інформації, здатної впливати на визначення соціально-історичних координат особистості.

До актуальних проблем, пов'язаних зі збереженням гаптованих предметів церковного призначення, відноситься також питання їх залучення до активної музейної комунікації. Воно потребує низки заходів щодо співвіднесення теоретичного вивчення та практичного використання цього різновиду об'єктів культурної спадщини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах науково-дослідної роботи Центру пам'яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам'яток історії та культури «Культурна спадщина у формуванні соціогуманітарного простору в Україні на початку ХХІ століття» (державний реєстраційний № 0113U000393).

Мета роботи полягає у вивченні пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIIІ ст. з колекції НКПІКЗ у контексті історичного, богослужбового та культурного аспектів розвитку вишивки золотними нитками на землях України в епоху бароко.

Задля досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

- проаналізувати ступінь вивчення проблеми розвитку українського гаптування доби бароко в історіографії, представити інформативні можливості джерельної бази та її наукове освоєння;

- розкрити передумови виникнення й окреслити шлях історичного розвитку українського церковного гаптування на землях України періоду ХVІІ-XVIIІ ст.;

- визначити специфіку принципів функціонального використання гаптованих творів у храмовому середовищі;

- описати матеріали і техніку українського церковного гаптування ХVІІ-XVIIІ ст.;

- охарактеризувати основні типологічні групи церковних тканин, що здавна використовувалися у просторі українського православного храму;

- виявити ґенезу іконографічних сюжетів, що дістали найбільшого поширення в оздобленні матерій церковного призначення;

- дослідити процес музеєфікації виробів із золотною вишивкою з колекції НКПІКЗ протягом ХХ - початку ХХІ ст.

Об'єктом дослідження є українське церковне гаптування XVII-XVIIІ ст.

Предметом дослідження є пам'ятки українського церковного гаптування XVII-XVIIІ ст. з колекції НКПІКЗ.

Методологія дослідження. В основу методології дослідження покладено загальнонаукові принципи історизму, істинності, всебічності та системності, комплексний і міждисциплінарний підходи. Вони реалізовувалися шляхом застосуванням наступних загальнонаукових методів дослідження: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та конкретно-наукових методів дослідження: історико-порівняльного, історико-генетичного, історико-системного. Для осмислення об'єкта дослідження застосовувався метод типологізації та спеціальні мистецтвознавчі методи формально-іконографічного, порівняльно-стилістичного аналізу.

Хронологічні межі дослідження визначаються з одного боку ХVII-ХVIIІ ст. - періодом становлення національного характеру церковного гаптування та його інтенсивного розвитку за часів Гетьманщини, з іншого - часом музеєфікації гаптованих тканин з колекції НКПІКЗ та набуття ними значення об'єктів культурної спадщини протягом ХХ - початку ХХІ ст.

Географічні межі дослідження охоплюють територію сучасних Київської, Чернігівської та Полтавської областей України.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. з колекції НКПІКЗ як об'єкта культурної спадщини. Вона полягає у тому, що:

- виявлено культурно-релігійний контекст, в якому сформувалося і набуло поширення церковне гаптування на землях України;

- доведено залежність функціонально-символічної ролі тканин у храмовому просторі від розвитку літургії та її богословського осмислення;

- описано матеріали і техніку українського церковного гаптування ХVІІ-XVIIІ ст.;

- здійснено типологізацію пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIII ст.;

- охарактеризовано основні іконографічні композиції, поширені в оздобленні церковних матерій доби бароко;

- розглянуто процес музеєфікації пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. з колекції НКПІКЗ.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення наукового дослідження можуть бути використані у музейній роботі для уточнення атрибуції пам'яток гаптування, у сфері збереження культурної спадщини України та музеєфікації. Результати дисертаційного дослідження стануть у нагоді для подальших розвідок науковців, які працюють за цією та спорідненими тематиками, написання курсів лекцій, наукових праць і доповідей на конференціях.

Апробація результатів дисертації здійснена на 9-ти наукових і науково-практичних конференціях. Серед них: міжнародних - «Могилянські читання» (м. Київ, 2007, 2008, 2009, 2013, 2014), «Православ'я - наука - суспільство: питання взаємодії» (м. Київ, 2014), «Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні» (м. Київ, 2015), всеукраїнських - «Український технічний музей: історія, досвід, перспективи» (м. Київ, 2015), «Актуальні питання історії науки і техніки» (м. Львів, 2015).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у 15-ти публікаціях, 4 з них - у виданнях, перелік яких затверджено ДАК Міністерства освіти і науки України, 1 - у міжнародному виданні.

Структура дисертаційної роботи зумовлена поставленими метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів (12 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (усього 283 позиції), додатків (2 додатки містять 162 ілюстрації). Основний текст дисертації - 211 сторінок, повний обсяг роботи - 243 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, окреслено територіальні і хронологічні рамки дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо апробації та публікацій основних матеріалів дисертації.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база, методологічні основи дослідження» охарактеризовано стан наукового опрацювання теми та потенціал джерельної бази дисертації, здійснено аналіз наукових методів, які застосовувались у дисертаційній роботі.

У підрозділі 1.1. «Історіографія дослідження» проаналізовано рівень розробки досліджуваної проблеми. Встановлено, що перші наукові студії з дослідження українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. розвивалися у контексті музеєфікації храмового текстилю на базі церковно-археологічних музеїв і давньосховищ церковної старовини, організованих, зокрема, у Києві (Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії, 1872), Полтаві та Чернігові (1906). У покажчиках і каталогах цих зібрань містилися описи і світлини окремих гаптованих пам'яток XVII-XVIII ст. Побіжні згадки про церковні тканини, переважно вклади духовної та світської еліти, увійшли до узагальнюючих праць церковного напряму ХІХ ст., пов'язаних з іменами Євгенія (Болховітінова), Філарета (Гумілевського), М. Маліженовського.

Протягом 1920-х - 1930-х рр. дослідження пам'яток українського церковного гаптування активно розвивалося на базі державних музейних установ. Значний внесок у виявлення закономірностей розвитку стилістичних форм та іконографії українського гаптування XVII-XVIII ст. зробили харківська дослідниця К. Берладіна і М. Новицька - завідувачка відділу тканин і шиття Всеукраїнського музейного городка, створеного 1926 р. на території Києво-Печерської лаври. Ці розвідки поклали основу засадам вітчизняних методологічних розробок із наукового вивчення й атрибуції творів із золотною вишивкою. Із посиленням атеїстичної пропаганди М. Новицька і К. Берладіна змушені були припинити свою дослідницьку діяльність, після чого фундаментальне наукове вивчення цієї проблематики в Україні на деякий час припинилося.

У повоєнний час дослідження церковного гаптування далі обмежувалося антирелігійною ідеологією. У статтях Г. Логвина і М. Новицької, що вийшли у другому і третьому томах шеститомної «Історії українського мистецтва» під ред. М. Бажана (1966-1970), церковне гаптування характеризується виключно як один з різновидів декоративного мистецтва. Предметному вивченню збірки церковного гаптування з колекції заповідника присвячено каталог «Українське гаптування та вишивка XVІ-XVIII ст.» (1975), в якому упорядник Г. Кравець представила описи 224 музейних предметів без назв сюжетних композицій та їхнього аналізу. Дотичними до теми дослідження колекції тканин НКПІКЗ стали публікації окремих, найбільш цікавих у художньому плані, пам'яток на сторінках тематичних путівників і видань з історії Києво-Печерської лаври і заповідника 1970-х - 1980-х рр.

Сучасний етап української історіографії церковного гаптування розпочався у 1990-х рр. із набуттям Україною незалежності та припиненням атеїстичного тиску. Надалі суттєво поглибила й розширила напрацювання попередників Т. Кара-Васильєва у монографії «Літургійне шитво України XVII-XVIII ст. Іконографія, типологія, стилістика» (1996). У цьому ґрунтовному виданні вперше було зібрано малодосліджений матеріал з церковного гаптування, зосереджений у провідних музеях України. Напрацювання з даної теми отримали подальший розвиток у книгах-альбомах дослідниці «Шедеври церковного шитва України» (2000) й «Історія української вишивки» (2008), а також у циклі статей, що увійшли до академічних видань узагальнюючого характеру: п'ятитомної «Історії українського мистецтва» (2006-2011) і п'ятитомної «Історії декоративного мистецтва України» (2007-2011).

До робіт, присвячених розвитку історії гаптування, належить також стаття В. Александровича «Декоративно-ужиткове мистецтво» у п'ятитомній «Історії української культури» під редакцією Б. Патона (2001-2011).

Окрему групу публікацій з питань дослідження і збереження пам'яток церковного гаптування XVII-XVIII ст. у музейних зібраннях України складають праці Р. Косів, В. Зайченко, В. Щербакової, М. Гелитович, О. Терещук. Базовими у підході до вивчення збірки церковного текстилю з колекції НКПІКЗ стали розвідки К. Герелес. Деякі пам'ятки гаптування XVII-XVIII ст. з фондів цієї установи також потрапляли на сторінки каталогів виставок.

Важливі аспекти реставрації текстильних пам'яток, у тому числі з гаптуванням, відображені у публікаціях Т. Мінжуліної, В. Назара. Дотичними до теми збереження й експонування зразків шовку в музейних колекціях України стали статті О. Школьної та Н. Отрох.

У висвітленні питань іконографії, техніки і типології пам'яток українського церковного гаптування важливе значення посідають праці зарубіжних вчених - Н. Шабельської, В. Клейна, Н. Маясової, О. Преображенського, Л. Мирковича, Ю. Бойчевої, М. Теохаріс, У. Вудфіна.

Повноцінне з'ясування історіографії теми було б неможливим без урахування здобутків істориків літургії - прот. К. Нікольського, М. Красносельцева, О. Голубцова, Р. Тафта, Г.-Й. Шульца, Х. Уайбру. Для повноти розкриття історико-культурного і релігійного контексту розвитку гаптування на землях України цінний матеріал становлять роботи О. Гуржія, В. Ульяновського, В. Ластовського, архієп. Ігоря Ісіченка та дослідниці історії київських жіночих монастирів О. Крайньої.

Зазначимо також, що пам'яткознавчий і музеєзнавчий напрямок дослідження гаптованих предметів церковної обстави розвивається завдяки методологічним розробкам у даній галузі, здійснених Л. Гріффеном, Н. Сенченко, Є. Ковальчук, С. Руденком, О. Шубою.

Незважаючи на певну кількість публікацій у сучасній історіографії, комплексне дослідження пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. з колекції НКПІКЗ досі не проведено.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» надано загальну характеристику сукупності різних видів і типів джерел, використаних у роботі.

Джерельна база дисертаційного дослідження складається з речових, писемних і зображальних джерел. Найчисленнішу групу становлять речові джерела. Для розкриття заявленої теми було відібрано 50 автентичних пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. з колекції НКПІКЗ, пов'язаних за місцем виготовлення із територією Наддніпрянської України та Києвом. Залучався також матеріал з інших музейних зібрань України, зокрема Києва, Чернігова, Полтави, Львова. Відібрані речові джерела були проаналізовані для демонстрації історії виникнення та поширення церковного гаптування на українських землях у період ХVIІ-ХVIII ст., а також визначення техніко-технологічних засобів виконання золотної вишивки.

Вагомим пластом джерельної бази дисертаційного дослідження є також писемні джерела. Перша група писемних джерел - це неопубліковані матеріали з архівних установ та музейних закладів, друга - опубліковані документи та матеріали, третя - спеціальна фондова документація, четверта - нормативно-правові акти України, що стосуються музейної справи.

Зокрема, до неопублікованих писемних джерел відносяться особистий архів М. Новицької (ф. 1164), який зберігається у Центральному державному архіві літератури і мистецтв України; а також описи ризниць Успенського собору Києво-Печерської лаври і Києво-Софіївського кафедрального собору XVIII - початку ХХ ст. з фондів НКПІКЗ. До опублікованих архівних джерел належать ризничний опис Києво-Межигірського монастиря XVIII ст., а також переліки особистого і церковного майна, в яких зазначаються гаптовані предмети.

До джерельної бази дисертаційного дослідження увійшли також опубліковані тексти слов'янських коментарів літургії й Требника митрополита Петра Могили (1646), стародруковані видання українських Служебників першої половини XVII ст., книги «Выкладъ о церкви и ея тайнах» (1666), «Діалогізм или разговор духовный Господа с любовію» (1714) Варлаама Голенковського.

Ще одним цінним блоком писемних джерел для вивчення теми є документальні матеріали, що зберігаються у науковому архіві НКПІКЗ і класифікуються як спеціальна фондова документація. У дослідженні були використані інвентарна книга відділу тканин та шиття Всеукраїнського музейного городка 1920-х - 1930-х рр., інвентарні книги Державного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра» 1948-1949 рр., акти прийому предметів на постійне зберігання до фондів Заповідника 1947-1968 рр.

Зображальні джерела - портрети духовних осіб, гравюри українських стародруків й антимінсів, ікони, а також гравюри і малюнки з альбомів учнів іконописної майстерні Києво-Печерської лаври XVIII ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського), використовувалися для аналізу типології облачення українського духовенства та гаптованих іконографічних композицій доби бароко.

Таким чином, залучення перелічених груп джерел дало можливість вирішити поставлені у дисертації завдання.

У підрозділі 1.3. «Теоретико-методологічні аспекти дослідження» зазначено, що для проведення наукової роботи було обрано міждисциплінарний підхід, що потребує залучення теоретичних напрацювань і методів дослідження різних наукових дисциплін, які вивчають специфіку побутування пам'яток гаптування у середовищі храму та у музейному просторі. Дослідження має комплексний характер і побудоване на принципах історизму, об'єктивності, системності, з використанням загальнонаукових методів аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та конкретно-наукових методів історичного та мистецтвознавчого дослідження.

Визначено місце пам'яток українського церковного гаптування у цілісній системі об'єктів матеріальної історико-культурної спадщини; надано детальне тлумачення поняття «гаптування» - базового терміна даної дисертації. Зазначено, що у наявному дослідженні під терміном «гаптування» буде розумітися вишивка, виконана металевими нитками прикріпною технікою у ручний спосіб. Термін означатиме як технологічний процес золотної вишивки, так і результат цього процесу у вигляді конкретних художніх творів - пам'яток історії та культури. Лексема «гапти» у даному дослідженні застосовується для позначення текстильних виробів, оздоблених гаптуванням.

Отже, репрезентативність й інформаційна насиченість джерельної бази є достатньою для виконання поставлених у дисертації завдань і здійснення комплексного дослідження пам'яток українського церковного гаптування з колекції НКПІКЗ.

У другому розділі «Передумови виникнення та поширення церковного гаптування на землях України» проаналізовано історичні, політичні, соціальні перетворення, а також ментальні та релігійні зміни, які відбувалися в XVII-XVIIІ ст. на українських землях і вплинули на становлення церковного гаптування.

У підрозділі 2.1. «Витоки та розповсюдження церковного гаптування на землях України в епоху бароко» зазначено, що історичний період розвитку церковного гаптування на землях України починається після прийняття Київською Руссю християнства. Археологічні знахідки узорних вишивок ХІ-ХІІІ ст. свідчать, що стилістика і технологія виготовлення перших зразків церковної вишивки мали багато спільного з малюнком візантійських привозних тканин. З Візантії також завозилися матеріали для вишивки - шовк і металеві нитки. Коштовним гаптуванням у поєднанні з низанням перлами прикрашалися елементи облачення духовенства, покрови для священних посудин (потира і дискоса), накриття престолу (індитії), вівтарні завіси, а також покрови і пелени до ікон. Розшиті предмети богослужбового начиння, які слугували знаками особливої сакральності церковних інтер'єрів, нарівні з книгами і виробами з коштовних металів, неодноразово згадувалися у літописах як приклади князівських пожертв до храмів. Налагоджували виробництво церковних гаптів у Київській Русі жіночі монастирі. Збереглося повідомлення про сестру Володимира Мономаха Анну Всеволодівну, яка заснувала школу для навчання молодих дівчат мистецтву гаптування при Андріївському монастирі у Києві.

Через надзвичайно високу вартість гаптування існував прямий зв'язок між його виробництвом і тодішнім соціально-економічним розвитком суспільства. Драматичні історичні події, що відбувалися на українських землях практично до середини XVII ст., часто унеможливлювали виготовлення коштовної золотної вишивки. Відсутність достатньої кількості пам'яток XIV-XVI ст. не дає можливості прослідкувати етапи його становлення до цього періоду.

Із розвитком цехової системи ремісничого виробництва гаптування на землях України входить у нову фазу розвитку. Найдавніші згадки про організацію цехів на території Галицьких земель відносять до кінця XIV ст. (Самбір, 1376), тоді як період розквіту цехів на території Центральної України і Слобожанщини припав на XVII-XVIII ст. Окремі писемні джерела з діяльності ткацьких цехів в Україні опосередковано вказують на приналежність до останніх і гаптарів - майстрів, що вишивали узори, а також виготовляли шнури і китиці. Незважаючи на поширення заняття гаптуванням серед міського ремісничого населення, переважна більшість вишитих предметів церковного призначення і надалі виготовлялася у жіночих монастирях. Деякі з них стали справжніми художніми центрами з власною манерою виконання і технологічними прийомами гаптування. Найбільші гаптарські осередки XVII-XVIII ст. були сконцентровані у Києві, на Чернігівщині та Полтавщині. Про розвиток церковного гаптування цього періоду на землях Волині й Галичини є тільки побіжні дані. Серед тодішніх визначних центрів-шкіл варто виділити київські монастирі: Печерський Вознесенський та Флорівський (Вознесенський), значна кількість виробів яких зберігається у колекції НКПІКЗ. У першій третині XVIII ст. при Флорівському монастирі було створено ряд гаптованих виробів, які не тільки вивели обитель на роль провідного центру золотної вишивки у Києві, але й запровадили принципово нові засади українського мистецтва гаптування в цілому.

Наприкінці XVIII ст., у результаті імперської політики уніфікації різних галузей церковного мистецтва, стрімких обертів набирає процес стандартизації храмового текстилю. Розвиток промислового виробництва парчевих тканин, що спостерігається у Російській імперії на початку ХІХ ст., обумовив уніфікований склад богослужбового одягу та текстильного начиння в українських храмах, а відтак призвів до занепаду ручного гаптування.

У підрозділі 2.2. «Особливості функціонального використання сакральних тканин у богослужінні» розглянуто формування обрядів та символіки головного християнського богослужіння - літургії та доводиться його вплив на використання й оздоблення сакральних тканин.

Досліджено історію становлення обрядів євхаристичної відправи у період IV-XIV ст. Зазначено, що цей процес відбувався у кілька етапів, кожен з яких характеризувався поступовим ускладненням молитовного чинопослідування і змінами у структурі храмового простору. Підґрунтям деяких художніх нововведень нерідко ставали літургійні коментарі, що увійшли до літературного спадку багатьох видатних Отців церкви. На прикладі творів Феодора Мопсуестійського (IV ст.), Германа Константинопольського (VIII ст.), Миколи Андидського (ХІ ст.), Симеона Солунського (XIV ст.) проаналізовано характер побутування тканин у літургії, первісно обумовлений практичною необхідністю. Наголошено на тому, що із набуттям євхаристичними відправами значення символічного відтворення земного життя Христа, утилітарна роль тканин поступово змінюється на сакралізовану, генетично пов'язану із погребальними пеленами та ризами Ісуса.

Виняткове значення для поширення на землях України традиційного у Візантії історико-зображального сприйняття літургії відіграли слов'янські переклади «Церковної історії» Константинопольського патріарха Германа, відомі під заголовками «Съказание церковное» і «Толк божественныя литургии». Зведення цих статей в єдиний текст призвело до появи найавторитетнішого літургійного коментаря - «Толкової Служби», що визначав символіку богослужбового обряду і предметів сакрального призначення в українських храмах упродовж XVII-XVIII ст. Найбільш ранній, власне, український літургійний коментар - це книга «Выкладъ о церкви и ея тайнахъ» (1666) відомого проповідника, ігумена Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря Феодосія Софоновича.

У підрозділі 2.3. «Матеріали та техніка українського церковного гаптування XVII-XVIII ст.» розглянуто основні та допоміжні матеріали для виготовлення тогочасних церковних гаптів, а також техніки вишивки металевими нитками.

Відмічено, що вибір тканин, ниток і технологій українського церковного гаптування у досліджуваний період обумовлювався візантійською традицією, згідно з якою для виготовлення богослужбових предметів обиралися передусім дорогоцінні матеріали, покликані засвідчити для віруючого реальність присутності Царства Божого на землі. Більша частина церковних гаптів з колекції НКПІКЗ виготовлена з еластичних, стійких до зношування шовкових тканин, які імпортувалися в Україну із країн Західної Європи та Сходу. Це, насамперед, оксамит (бархат), камка (адамашок), атлас, канавац, об'ярь. Для виконання гаптованих композицій застосовувалися металеві й шовкові нитки. Розрізнялися тягнені та прядені металеві нитки (сухозлітка), а також біть і канитель. Шовкові, необхідні для закріплення металевих ниток, вживалися двох видів: некручені та кручені. Широку популярність у гаптуванні XVIІ-XVIІІ ст. мала скань.

Основним способом українського гаптування XVII ст. була техніка «в прикріп за лічбою». Вона виконувалася за настеленням з грубих лляних або конопляних ниток. Лічачи нитки піткання, майстриня закріплювала сухозлітку невеликими стібками-прикріпами, які розташовувалися у певній послідовності і утворювали візерунки із простих геометричних фігур і ліній. Починаючи з 1720-х рр. в українському церковному гаптуванні відбувся поступовий перехід до техніки гаптування «в прикріп за картою». Її суттєвою відмінністю було використання як підстелення для золотних ниток товстих шарів картону або шкіри (умовна назва - «карта»), вирізаних за контуром малюнка та наклеєних (нашитих) на тканину. Техніка гаптування «в прикріп за картою» не потребувала лічби ниток настилу і полягала у щільному накладанні металевих ниток на цупку основу.

Третій розділ «Типологія та іконографія пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. з колекції НКПІКЗ» присвячено виділенню основних типологічних груп текстильних виробів, що використовувалися в інтер'єрі православних українських храмів доби бароко, та іконографічних особливостей їхніх композицій.

У підрозділі 3.1. «Богослужбові покрови» проаналізовано типологічну групу гаптованих богослужбових покровів XVII-XVIII ст., що включає у себе накриття престолу і жертовника: прямокутні «антипеди» (за ризничими описами XVIII ст.), якими престол огортався за периметром, одіяння у вигляді рівнокінцевого хреста і верхні покривала, а також покрови для священних посудин зі Святими Дарами: воздухи та покрівці. За характером оздоблення у гаптуванні накриттів престолу переважають орнаментальні композиції, що сполучаються із зображенням хреста або «Розп'яття» та фігурами євангелістів. Унікальною пам'яткою у колекції НКПІКЗ є антипеда XVIII ст. для жертовника з двома масштабними старозавітними композиціями, вишитими металевими і шовковими нитками.

На період XVII-XVIII ст. покрови для потиру і дискосу складали комплект із трьох предметів - двох малих покрівців (окремо для кожної зі священних посудин) та воздуха - їхнього спільного покрову. Від середини XVII ст. у богослужбовій практиці української Церкви з'являються так звані «хрещаті» покрівці, що мали форму хреста. Оскільки ці покрови знаменували погребальні атрибути Христа (плащаницю, убрус, гробний камінь), вони найчастіше прикрашалися композиціями «Розп'яття» та «Покладення до гробу» або символічними зображеннями страждаючого і літургісаючого Ісуса («Христос виточує кров у блюдо», «Христос у чаші»). На покрівцях для дискоса, як правило, гаптувався образ Богородиці Знамення. Через нього розкривалася таємниця Боговтілення, що у символічній формі згадувалася за проскомідією. Певного поширення у гаптуванні покровів для Святих Дарів набули сюжети дванадесятих свят, тронні зображення Христа.

У підрозділі 3.2. «Облачення священства» розглянуто гаптовані предмети одягу трьох ступенів православного кліру XVII-XVIII ст. Найбільшою кількістю пам'яток у колекції НКПІКЗ представлені священицькі ризи (включаючи гаптовані опліччя без станів). Зазвичай коштовною золотною вишивкою прикрашалися опліччя фелонів, виготовлених із однотонних італійських оксамитів. Якщо опліччя ризи шилося з парчі або візерунчастого шовку, воно мало гаптовані нашивки у вигляді кола із сяйвом, у середині якого розміщувалася сюжетна композиція. Традиційною іконографічною сценою, що гаптувалася на оксамитових опліччях українських фелонів XVII - першої третини XVIIІ ст., були тронні зображення Христа Вседержителя або Богородиці у поєднанні з апостольським і пророчим чином. Упродовж зазначеного періоду ці сюжети виконувалися за єдиною іконографічною схемою у різних майстернях на землях Лівобережної та Правобережної України і мали багато спільних рис із художнім вирішенням відповідних рядів іконостаса. Серед гаптованих предметів дияконського богослужбового вбрання, що зберігаються у колекції НКПІКЗ, виділяються орарі та стихарі XVII-XVIII ст. Високими зразками гаптарської майстерності є предмети облачення українських архієреїв XVIІ-XVIIІ ст., які зберігаються у колекції НКПІКЗ: палиці, омофори, сакоси.

У підрозділі 3.3. «Плащаниці й обрядово-інтер'єрні оздоби храмового простору» проаналізовано художнє оформлення 13 гаптованих плащаниць середини XVII-XVIII ст., що збергіються у колекції НКПІКЗ. З них 11 відносяться до типу так званих «одноличних» плащаниць, на яких вишивалася шовком або малювалася олійними фарбами тільки фігура Спасителя. До наукового обігу вперше вводяться дві унікальні пам'ятки доби бароко: плащаниця 1700 р., виготовлена коштом Київського митрополита Варлаама Ясинського, та плащаниця середини XVIII ст., пошкоджена під час руйнації Успенського собору Києво-Печерської лаври у 1941 р. Розглядаються варіанти гаптованого оздоблення обрядово-інтер'єрних тканин українського православного храму XVIІ-XVIIІ ст., що зберігаються у колекції НКПІКЗ. До них, зокрема, належать катапетасми, покривала для аналою, хустки та орлеці.

Четвертий розділ «Музеєфікація пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. з колекції НКПІКЗ» присвячений питанням збереження, вивчення та використання пам'яток українського церковного гаптування з колекції НКПІКЗ.

У підрозділі 4.1. «Питання комплектування та збереження колекції гаптування НКПІКЗ» проаналізовано застосування терміну «музеєфікація» щодо рухомих пам'яток культурної спадщини, якими є текстильні вироби церковного призначення із золотною вишивкою. Окреслюються основні етапи формування збірки церковних тканин НКПІКЗ протягом ХХ - початку ХХІ ст. Питання збереження пам'яток українського церковного гаптування у фондах НКПІКЗ розкривається на прикладі труднощів, які виникають у реальній музейній практиці стосовно виконання приписів «Інструкції по обліку та зберіганню музейних цінностей» (1984), якою і досі керуються працівники музеїв.

У підрозділі 4.2. «Проблематика вивчення й атрибуції пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. з колекції НКПІКЗ» висвітлено основні напрями вивчення пам'яток церковного гаптування, які здійснюються у науково-фондовій і науково-дослідній діяльності НКПІКЗ.

Наведено методи атрибуції, які доцільно вживати у музейній практиці щодо українських гаптованих пам'яток доби бароко. Наголошено на важливості залучення до візуальної експертизи даних, отриманих у процесі натурних досліджень матеріалу і техніки золотної вишивки, зокрема, аналізу складу металевих ниток, волокон тканин, ґрунтів і пігментів вставок олійного живопису. Для формування об'єктивної атрибуції пам'яток гаптування необхідно також приділяти особливу увагу вивченню іконографії фігуративних композицій, зразками яких часто були гравійовані або живописні твори. Дослідження писемних джерел, насамперед, ризничних описів, дозволить достовірно визначити типологію храмових текстильних виробів.

У підрозділі 4.3. «Рекомендації щодо використання українських гаптованих тканин у Музейному фонді України» розглянуто підходи до включення пам'яток церковного гаптування у комунікаційний простір музею.

Проаналізовано приклади залучення пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIII ст. до експозиційної діяльності Києво-Печерського заповідника протягом 1970-х - 2010-х рр. Надаються методологічні рекомендації, що узагальнюють і розвивають існуючі принципи побудови виставок тканин у сучасній музейні практиці. Наголошено на необхідності популяризації українського церковного гаптування доби бароко, що може здійснюватися шляхом використання інформаційних мереж і виготовлення відповідної поліграфічної продукції.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи відомості про пам'ятки церковного гаптування XVII-XVIII ст. як невід'ємної частини культурної спадщини України, слід зазначити наступні висновки.

1. На основі аналізу історіографії обраної теми було встановлено відсутність комплексного дослідження збірки гаптованих пам'яток XVII-XVIII ст., що зберігається у фондах НКПІКЗ. Працями українських науковців та музейників М. Новицької, К. Берладіної, Т. Кара-Васильєвої, Г. Логвина, К. Герелес досліджувалися лише окремі аспекти, пов'язані із типологією, стилістикою та збереженням пам'яток гаптування цього найбільшого в Україні зібрання тканин. Їхня увага здебільшого зосереджувалася на вивченні художніх особливостей вишитих золотом тканин, що значною мірою позбавляло досліджуваний матеріал необхідної супровідної інформації щодо використання гаптованих пам'яток у церковному обряді. Працями Т. Кара-Васильєвої, розвідками вітчизняних вчених започатковано аналіз окремих питань, пов'язаних з типологією, морфологією й іконографією гаптованих музейних предметів. Однак поза увагою багатьох з них залишалися важливі аспекти історико-культурного і богословського контекстів виникнення та поширення феномена гаптування. Помітний прорив у цьому зроблено працями галицької дослідниці Р. Косів. Вона приділила значну увагу пам'яткам церковного гаптування західноукраїнського регіону. Наукове осмислення гаптарської спадщини Наддніпрянської України, що представлена значною кількістю пам'яток у колекції тканин НКПІКЗ, у цьому напрямку ще потребує розвитку.

2. З'ясовано, що застосування гаптування металевими нитками для оздоблення предметів церковного начиння поширилося на землях України після прийняття християнства. Спадковість церковного ритуалу Київської Русі від Візантії визначила широкий спектр використання текстильних виробів в інтер'єрі храму. Дорогоцінні тканини не лише виконували богослужбові функції, але й виступали необхідною умовою надання храмовому простору сакральності. Організовували виробництво гаптованих предметів церковної обстави за часів Київської Русі жіночі монастирі. З розвитком цехової системи ремісництва до заняття гаптуванням світського і церковного призначення також долучилися майстри-гаптарі. Протягом XIV-XVI ст. поширення церковного гаптування, як елітарного виду церковного мистецтва, ускладнювалося несприятливими соціально-економічними та суспільно-політичними умовами. Розквіт золотної вишивки починається з утвердженням на землях Наддніпрянської України Гетьманщини. Завдяки меценатській діяльності гетьманів і козацької старшини у цей час пожвавилося виробництво гаптованих творів при жіночих монастирях. На прикладі пам'яток з колекції НКПІКЗ проаналізовано характерні особливості творчої манери майстринь Києво-Вознесенського Печерського і Києво-Флорівського (Вознесенського) монастирів - найвпливовіших центрів гаптування ХVІІ-ХVІІІ ст. в Україні. Після входження території Лівобережної України до складу Російської імперії та проведенням політики уніфікації різних галузей церковного мистецтва гаптування стало використовуватися набагато рідше.

3. Визначено, що застосування гаптованих тканин в інтер'єрі, облаченні священнослужителів і культових відправах православних українських храмів XVII-XVIII ст. обумовлювалося літургією (Євхаристією), її чинопослідуванням і богословським осмисленням. Характер літургійних тлумачень на землях України у цей період визначала візантійська традиція, успадкована через слов'янські писемні пам'ятки та переклади українських богословів. З'ясовано, що зображально-символічне сприйняття літургії, яке сформувалося у візантійському богословському середовищі протягом IV-XIV ст., пов'язувало її зовнішній обряд із певними подіями з життя Христа. Внаслідок цього богослужбові тканини почали співвідноситися з тими матеріями, про які йдеться в Євангельській оповіді - пеленами новонародженого Христа та його погребальними покровами. Натомість богослужбовий одяг єпископа та священика порівнювався із ризами Христовими.

4. Встановлено, що за усталеною традицією, яка брала свій початок у візантійській культурі, для пошиття предметів церковного призначення використовувалися дорогоцінні, переважно шовкові, тканини. Основний масив гаптованих пам'яток XVII-XVIII ст. з колекції НКПІКЗ виготовлений з оксамиту, атласу, канавацу, камки, об'ярі. Високі фізико-механічні ознаки цих матерій істотно подовжували термін використання виробів, прикрашених гаптуванням. Для виконання фігуративних й орнаментальних композицій обиралися металеві та шовкові нитки, які ввозилися з-за кордону. Основні види металевих ниток - тягнені і прядені, розрізнялися способом виробництва. За вмістом дорогоцінних матеріалів (золота і срібла) нитки поділялися на золотні (визолочене або чисте срібло) та мішурні (визолочена або посріблена мідь). Такі різновиди металевих ниток, як канитель і біть, а також скань (шовкова нитка перевита з металевою) отримали поширення в орнаментальному гаптуванні та у зображенні окремих деталей фігуративних композицій. Відмічено, що техніки гаптування у досліджуваний період класифікуються як прикріпні, коли металева нитка фіксується на тканині за допомогою шовкового стібка. За характером підстелення (з ниток або картону), яке слугувало основою для гаптованих композицій, розрізняється гаптування «в прикріп за лічбою» та «в прикріп за картою».

5. Визначено основні види текстильних виробів, що побутували у середовищі православного українського храму XVII-XVIII ст. На основі аналізу пам'яток українського церковного гаптування XVII-XVIIІ ст. з колекції НКПІКЗ та писемних джерел цього часу встановлено, що найчастіше вишивкою металевими нитками прикрашалися наступні матерії і вироби з них: катапетасми, плащаниці, покрівці та воздухи, а також предмети та деталі облачення духовенства: опліччя (верхня частина) фелонів, єпитрахилі, орарі, поручі, подоли підризників, палиці, омофори, митри. На виробах допоміжного значення (хустках, покровах для аналоїв, ручниках тощо) гаптування застосовувалося рідше. Відмічено, що поряд із гаптуванням для виконання фігуративних композицій у XVIII ст. використовувався й олійний живопис, яким малювалися тіло Христа на плащаницях, обличчя та відкриті ділянки тіла персонажів. Систематизовано гаптовані пам'ятки XVII-XVIIІ ст. з колекції НКПІКЗ. За функціональним призначенням виділено три найбільші групи тканин церковного вжитку: богослужбові покрови (накриття престолу і жертовника; покрови для Святих Дарів); облачення трьох ступенів священства (диякона, ієрея, архієрея); плащаниці й інтер'єрні оздоби храму.

6. Охарактеризовано іконографічні композиції, що дістали поширення у декоруванні матерій церковного вжитку протягом XVII-XVIII ст. Встановлено, що головною функцією фігуративних зображень було виявлення богословського змісту відповідних літургійних чинопослідувань. Оскільки більшість богослужбових покровів наділялася значеннями погребальних пелен та атрибутів Христа, описаних у синоптичних Євангеліях, на них гаптувалися сцени Страсного циклу: «Покладення до гробу», «Розп'яття». Внаслідок посилення релігійно-культурних контактів із Заходом, в оздобленні покровів для Святих Дарів XVIII ст. набувають популярності алегоричні сюжети «Христос виточує кров у блюдо», «Христос - Виноградна Лоза», «Христос у чаші», в яких тема Христових мук розкривається крізь призму євхаристичної символіки. Зображення Богородиці Знамення, поширене в оздобленні покрівців для дискоса, було пов'язане з обрядами проскомідії. Коло сюжетів у гаптуванні облачення священства розвилося із зіставлення єпископа або священика з Христом, а дияконів - із ангелами. Традиційними іконографічними композиціями на опліччях українських фелонів XVII - першої третини XVIIІ ст. були тронні зображення Христа Вседержителя і Богородиці у поєднанні з апостольським або пророчим чином. Крім цього, значного поширення у декоруванні всіх типів українського церковного текстилю отримали зображення дванадесятих свят та сюжет «Коронування Богородиці». Доведено, що внаслідок копіювання гаптарками композицій графічних або іконописних творів, а також залучення до створення прорисів художників-професіоналів композиційне та стилістичне вирішення гаптів перебувало у тісному зв'язку з українським релігійним мистецтвом. Відзначено, що протягом XVII ст. іконографія гаптованих сюжетів орієнтувалася на візантійські зразки, а у XVIII ст., під впливом творів західноєвропейського мистецтва, усталені іконографічні схеми набувають стилістичних рис бароко. Крім цього, проаналізовані характерні для народного мистецтва випадки утворення нових композицій внаслідок поєднання окремих художніх «цитат» з різних творів.