Верхня хронологічна межа світлоглиняних вузькогорлих амфор типу Шелов D

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДО ПИТАННЯ ПРО ВЕРХНЮ ХРОНОЛОГІЧНУ МЕЖУ СВІТЛОГЛИНЯНИХ ВУЗЬКОГОРЛИХ АМФОР ТИПУ ШЕЛОВ D

С.В. Діденко

Проблема еволюції та хронології світло- глиняних вузькогорлих амфор перших століть н.е. на сьогодні вважається однією з найактуальніших в античній археології. Ці посудини трапляються в шарах і комплексах римського часу практично всіх античних пам'яток Причорномор'я та Середземномор'я. Центрами їх виробництва в різний час вважались Самос [Grace, 1961, p. 52], Синопа [Шелов, 1978, c. 20; Кадеев, l970, с. 132, 139, 143; Бёттгер, Шелов, 1998, с. 30; Магомедов, 2001, с. 62; Selov, 1986, р. 400; Bjelajac, 1996, p. 65], Танаїс [Книпович 1949, с. 29, 30; Арсеньева, Науменко, 1994, с. 70, 71], міста Західного Прочорномор'я та Нижнього Подунав'я [Scorpan, 1977, р. 270; Dyczek, 2001, р. 223]. Згідно з останніми петрологічними дослідженнями і відкриттям майстерні в Алапли (Туреччина), центром виробництва вузькогорлих світлоглиняних амфор була Гераклея Понтійська на південному узбережжі Чорного моря -- один з найбільших постачальників вина на античні ринки збуту [Arsen'eva, Kassab Tezgor, Naumenko, 1997; Внуков, 2006; Vnukov, 2006]. Зараз на місті Гераклеї Понтійської знаходиться місто Ереглі (провінція Зонгулдак, Туреччина). Місто Алапли розташоване в 14 км південніше Ереглі. Питання хронології цієї групи винної тари досі залишається відкритим й періодично викликає бурхливі дискусії. Завданням даної праці є уточнення верхньої хронологічної межі амфор типу Шелов D за матеріалами поховальних комплексів.

Тривалий час тарні посудини типу Ше- лов D (інша назва -- амфори танаїського типу) датували першою половиною ІІІ ст., обмежуючи їх верхню дату часом розгрому Та- наїсу в 250-х рр. [Шелов, 1978, с. 19; Абрамов, 1993, с. 17; Гросу, 1990, с. 91]. Зараз стало очевидним, що вони трапляються і в комплексах після зруйнування Танаїсу. На це неодноразово звертали увагу дослідники, припускаючи можливість виробництва та надходження цих амфор у Північне Причорномор'я аж до кінця ІІІ -- початку IV ст. [Деопик, Круг, 1972, с. 242; Фокеев, 1991; Крапивина, 1993, с. 94; Кропотов, 1998; Гудкова, 1999, с. 295; Гудкова, Редина, 1999; Васильев, 2002; Васильев, Дзиговский, 2003; Храпунов, Мася- кин, 1997, с. 167--168; Симоненко, 2001, с. 89; Krapivina, 2010, p. 71]. До таких комплексів належать: поховання під курганами №№7, 9 і 26 пізньосарматського могильника Градешка в Буджацькому степу (рис. 2) [Гудкова, Редина, 1999]; склеп №21 могильника Дружне в Передгірському Криму (рис. 3, 1-5) [Храпунов, 2002, с. 20]; поховання №86 черняхівського могильника Оселівка в Середньому Подністров'ї (рис. 3, 8-16) [Никитина, 1988, с. 79; табл. 48]. Морфологічно наближена до типу Шелов D амфора походить з південного підбою могили №20 могильника Друже другої половини ІІІ ст. [Храпунов, 2002, с. 19, 20, 39, 68; рис. 93, 5]. Однак за складом керамічного тіста та деякими деталями профілювання вона не належить до світлоглиняних вузькогорлих амфор гераклейського виробництва, і, скоріше за все, є наслідуванням посудин цього типу. Такі амфори знайдені на поселеннях Піщане (житло №1) на Дніпровському Лівобережжі (рис. 1, 3) [Обломский, 1999, рис. 9, 1] та Этул1я Х в Нижньому Подунавї (рис. 1, 4) [Гудкова, 1999, рис. 27, 5]. Цілі форми походять з розкопок Мангупу (рис. 1, 5) [Иванова, 2013, с. 129; рис. 19] та пограбованого склепу №1 могильника Перевальне в Криму (рис. 1, 1) [Пуздровский, 2007, рис. 161, 3]. Одна з таких амфор, ймовірно, з Криму, зберігається в Національному музеї історії України (рис. 1, 2). Як бачимо, ці посудини трапляються доволі рідко. Вони суттєво відрізняються від класичних «танаїських» амфор. їх корпус має більш прості біконічні пропорції, значно спрощене профілювання вінець. Характерною ознакою є ніжка з невеликою вм'ятиною на підошві або ж без неї. Відсутні стандартні для «танаїських» амфор цифрові діпінті [Ильяшенко, 2006]. Дослідники, посилаючись на суттєву різницю з класичними «танаїськи- ми» амфорами, далеко не завжди відносять ці посудини до типу D, називаючи їх наслідуваннями, дериватами, або ж вбачаючи в них новий тип вузькогорлої світлоглиняної тари. Однак зараз стало очевидним, що вони продовжують ланку еволюції типу Шелов D, утворюючи його пізній варіант (або варіанти), тоді як класичні «танаїські» амфори утворюють ранній варіант (або варіанти) даного типу [Ilyashenko, Naumenko, 2006]. В новій типології вузькогорлих світлоглиняних

Для уточнення верхньої хронологічної межі типу Шелов D розглянемо хронологію згаданих вище поховальних комплексів. Могильник Градешка сумарно датований О.В. Гудковою та Є.Ф. Редіною другою половиною ІІІ -- початком IV ст. [Гудкова, Редина, 1999]. Головними хроноіндикаторами для катакомбного поховання під курганом №26 є: срібна лучкова фібула (рис. 2, 14), пара золотих сережок (рис. 2, 15, 16), бронзові дзвіночки (рис. 2, 18) та скляний келих на суцільному піддоні (рис. 2, 20). Келихи даного типу відповідають формі Isings-108 ІІІ -- кінця IV ст. [Isings, 1957]. Дзвіночки є індикаторами групи 2 намиста і підвісок черняхівської культури (остання третина ІІІ ст.) [Гопкало, 2008, с. 60-62, 107, 108; рис. 3, 5] та фази ІІ (260/270 -- 310/320-ті рр.) хронології могильників Центрального й Південно-Західного Криму ІІІ -- IV ст. [Юрочкин, Труфанов, 2007, с. 363; рис. 4, 14; ИС 2]. Нижня дата поховання встановлюється за сережками, особливості виготовлення яких дозволяють віднести їх до групи 2 прикрас поліхромного стилю (290/300 -- 325/330 рр.) за С.О. Яценком та В.Ю. Малашевим [Яценко, Малашев, 2008, с. 228; табл. 2], верхню -- двочленна лучкова фібула з розширеною ніжкою групи 15 серії ІІІ другої половини ІІІ ст. [Амброз, 1966, с. 52--54; табл. 9, 16, 18-20; Кропотов, 2010, с. 150--159]. Найімовірніша дата цього поховання -- фінал ІІІ ст.

До складу ремінної гарнітури підбійного поховання 1 в кургані №7 цього могильника входили потовщені в передній частині оваль- норамчасті пряжки з коротким прямим язичком без уступу (рис. 2, 27-29), круглі зріза- но-конічні накладки (рис. 2, 26), довгі одночастинні ремінні наконечники з короткими фасетками (рис. 2, 23) та наконечники у вигляді зігнутої вдвоє короткої платівки з валикоподібним завершенням (рис. 2, 24, 25). Фасетовані ремінні наконечники з'являються в сарматських комплексах з ІІІ ст. [Безуглов, 1988, с. 111]. В.Ю. Малашев відносить їх до підгруп ІІб (250/260 -- 290/300 рр.) і ІІІа (290/300 -- 325/330 рр.) пізньосарматських старожитностей [Малашев, 2000, рис. 5, Б; 6, Г1; 9, Б]. Вироби в стилі «коротких фасеток» включені В.Ю. Юрочкіним та О.А. Труфано- вим до фази ІІ (260/270 -- 310/320-ті рр.) хронології могильників Криму [Юрочкин, Тру- фанов, 2007, с. 362--365]. Пластинчасті наконечники з валикоподібним розширенням на кінці мають численні аналогії в комплексах середини ІІІ -- початку V ст. [Малашев, 2000, рис. 1, Н10; Храпунов, 2002, с. 44; тип ІІІ]. З цього ж поховання походить овально- рамчаста пряжка з овальним щитком і косо зрізаним в основі прямим фасетованим язичком (рис. 2, 30), яка, ймовірно, є перехідною ланкою від пряжок з язичком без уступу до виробів зі ступінчастим зрізом в основі язичка,амфор С.А. Науменко та С.М. Ільяшенка, представленій в 2006 р. на міжнародному круглому столі в Батумі, виділено чотири варіанти амфор типу Шелов D [Ilyashenko, Naumenko, 2006]. На жаль, цю працю викладено в стислому тезовому форматі, внаслідок чого критерії виділення варіантів не зрозумілі. а також лучкова двочленна фібула серії ІІІ (рис. 2, 22) [Амброз, 1966, с. 52--54; табл. 9, 16, 18-20; Кропотов, 2010, с. 150-159]. Всі ці речі могли потрапити до одного комплексу лише в останніх десятиліттях ІІІ ст.

Поховання під курганом №9 могильника Градешка супроводжувалося численним інвентарем, однак найінформативнішими в

4. Цю пряжку В.Ю. Малашев відніс до типу 9 -- хроноіндикатору групи 3 (290/300 -- 350/375 рр.) пізньосарматських старожитностей [Малашев, 2000, с. 196, 201--203; 205--207; рис. 9, Б1].

Рис. 1. Пізні варіанти амфор типу Шелов D.

1 -- Перевальне, склеп 1; 2 -- зібрання НМІУ; 3 -- Піщане, житло 1; 4 -- Етулія Х; 5 -- Мангуп (за: Пуздровский, 2007; Обломский, 1999; Гудкова, 1999; Иванова, 2013).

Рис. 2. Комплекси з пізніми варіантами амфор типу Шелов D: Градешка, курган 9; Градешка, курган 26; Градешка, курган 7, поховання 1 (за: Гудкова, Редина, 1999).

I, 13, 21 -- амфори типу Шелов D; 2, 3, 10, 23-25 -- наконечники ременів; 4 -- накладка від піхов меча; 5, 26 -- накладки ремінні; 6, 7, 27--30, 32 -- пряжки; 8 -- щиток пряжки; 9 -- бляха накладна; 11 -- казанок; 12 -- навершя меча; 14, 22 -- фібули; 15, 16 -- сережки; 17 -- ворворка; 18 -- дзвіночок; 19 -- намисто з трубчастих пронизок та лунниць; 20 -- келих; 31 -- кільце з зажимом (1, 13, 21 -- кераміка; 2, 3,

II, 23--25, 30-32 -- бронза; 4, 5, 14, 17, 18, 22 -- срібло; 6, 7, 27--29 -- залізо; 8 -- срібло / золото / стекло; 9 -- бронза / срібло / золото / сердолік; 10 -- срібло / золото / сердолік; 12 -- гірський кришталь / турмалін / золото; 15, 16 -- золото / топаз; 19 -- золото; 20 -- скло).

хронологічному відношенні є поясна гарнітура (рис. 2, 2--10) і бронзовий казанок типу Хеммор (рис. 2, 11). О.О. Васільєв и О.М. Дзи- говський, посилаючись на праці А.В. Мастикової та М. Казанського, датували його в межах ІІІ -- першої половини IV ст. [Васильев, Дзиговский, 2003, с. 322; Мастыкова, 1999, с. 172; Казанский, 1994, с. 243]. Щиток пряжки (рис. 2, 8), наконечник ременя (рис. 2, 10) і бляха зі скляними й сердоліковими вставками (рис. 2, 9) включені С.О. Яценком и В.Ю. Малашевим до групи 2 прикрас у поліхромному стилі (290/300 -- 325/330 рр.) [Яценко, Малашев, 2008, с. 228; табл. 2, кат. №6]. Вони й визначають дату поховання.5

В склепі №21 другої половини ІІІ -- IV ст. могильника Дружне така амфора (рис. 3, 1) лежала поруч з похованням А, до складу якого входила залізна фібула (рис. 3, 3), овально- рамчаста пряжка з овальним щитком (рис. 3, 2), скляний келих на суцільному піддоні (рис. 2, 4) й червонолаковий канфар (рис. 3, 5).6 Залізна двочленна фібула з прогнутим корпусом і вузькою ніжкою з цього поховання надійно датується IV ст. [Кропотов, 2001, с. 183; рис. 5, 4; Храпунов, 2002, с. 55]. Бронзова пряжка з овальним щитком має потовщену в передні частині рамку та ступінчасто зрізаний в основі язичок, кінчик якого загнутий майже під прямим кутом та опускається до середини перерізу рамки. Типологія та хронологія таких пряжок постійно перебуває в зоні уваги дослідників. Вони широко розповсюджені в європейському Барбарикумі за піз- ньоримського часу. Співставлення абсолютних дат, викладених в ряді праць, тією чи іншою мірою присвячених вивченню таких пряжок, вказує на час їх побутування з кінця