З історії заснування та розвитку театрів на Сумщині (ХІХ - початок ХХ ст.)

Історія становлення та заснування театрів на Сумщині (у м. Глухові, м. Ромни, м. Суми). Залежність репертуару театральних постановок від соціокультурних та державотворчих процесів, зміни їх напрямків: від романтично-побутових до реалістично-побутових.

Рубрика Культура и искусство
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 02.06.2018
Размер файла 26,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії заснування та розвитку театрів на Сумщині (ХІХ - початок ХХ ст.)

Н.М. Демиденко

У статті висвітлюються питання заснування та становлення театрів на Сумщині (у м. Глухові, м. Ромни, м. Суми). Автор аналізує залежність репертуару театральних постановок від соціокультурних та державотворчих процесів, зміни їх напрямків: від романтично-побутових до реалістично-побутових.

Ключові слова: театр, Глухів, Ромни, Сумський театр Д.М. Корепанова, «Тіволі».

театр репертуар соціокультурний романтичний

В статье рассматриваются вопросы основания и становлення театров на Сумщине (в г. Глухове, г. Ромны, г. Сумы). Автор анализирует зависимость репертуара театральных постановок от социокультурных процесов, изменения их направлений: от романтическо-бытовых до реалистически-бытовых.

Ключевые слова: театр, Глухов, Ромны, Сумской театр Д.М. Корепанова, «Тиволи».

Demydenko N.M. From the history of the Sumy theatres' foundation and development in the nineteenth century and the beginning of the twentieth century

The article focuses on the issues of foundation and development of the Sumy theatres in the nineteenth century and the beginning of the twentieth century. The author analyses theatre repertory dependence of the sociocultural processes, change of their direction from romantically domestic to realistically domestic.

Key words: theatre, Hlukhiv, Romny, Sumy theatre of M. Korepanov, «Tivoli».

«...Культурною працею ми кладемо чи не найсильніші підвалини нашому національному життю».

(Йосип Сліпий)

Виникнення того чи іншого виду театральної діяльності було тісно пов'язане з різними факторами. Театр - це не просто гра акторів, а складна система мистецьких чинників, яка є залежною від соціально- економічних та загально-культурних умов тієї чи іншої доби. Театральні уподобання завжди відповідали морально-етичним нормам, цінностям відповідного часу.

Характерною рисою радянською історіографії було те, що український театр ХІХ ст., починаючи від «Наталки Полтавки», загалом називався етнографічно-побутовим або просто побутовим. Але протягом століття він еволюціонував і не був неоднорідним.

Серед дослідників історії становлення театрів на Сумщині слід відзначити краєзнавців П. Сапухіну, Л. Сапухіна. Досить цікавим є дослідження про музично-театральну культуру Сумщини Я.С. Кривка [3], Г Локощенка [2], О.М. Манька [7], В.М. Власенка [18] та ін.

Історичний шлях, пройдений українським театром теперішньої Сумщини, надзвичайно багатий на великі імена та події. Не варто забувати і про кріпацькі театри, які були вишуканою розвагою, відірваною від українського національного грунту, де ставились в основному романтичні п'єси. Їх сценічна техніка, мистецька гра залишаються малодослідженими.

Серед кріпацьких театральних труп і симфонічних оркестрів необхідно згадати у першу чергу ті, які існували у маєтках нащадків Г. Кондратьева (засновника м. Суми) у селі Хотінь Сумського району, у поміщика Стрекалова (село Хоружівка Недригайлівського району), у садибах Голіциних (село Юнаківка Сумського району та місто Тростянець). До речі, актор М.С. Щепкін згадував про прекрасну гру театру у Круглому дворі в Тростянці, де він учився акторській майстерності у князя П. Мещерського [1, 11]. Культура тієї доби була вся пронизана театральністю.

Подекуди симфонічні оркестри за участі кріпаків існували довгий час навіть після скасування кріпосного права, наприклад у с. Хоружівка на Недригайлівщині [2, 12]. Поміщик Стрекалов у Хоружівському маєтку окрім великого оркестру утримував ще й балетну трупу, хор, художню студію, бібліотеку і дендропарк, де ввечері звучала музика Моцарта, Мендельсона, Шуберта, Ліста [1, 11].

Одним же з перших професійних театрів на теренах України, а отже і Сумщини, є Глухівський театр. Після відновлення гетьманства і проголошення К.Г. Розумовського (1728-1803) гетьманом України, починається бурхливий розвиток музично- театрального мистецтва. Гетьман «вирішив перетворити свій двір в мініатюрну копію царського двору в Російській імперії» [3, 4]. З цією метою в мальовничому передмісті Веригине, неподалік Ярмаркового майдану, почали будувати палац в італійському стилі, який досяг своєї завершеності у 1751 р. Окреме приміщення в ньому було виділене для театральних вистав.

Перелік вистав Глухівського театру середини ХУІІІ ст. дає підставу стверджувати про вишуканий, високомистецький репертуар. Скажімо, в театрі були представлені вистави за п'єсами Есхіла, за епічними творами Гомера. Характеризуючи мистецькі смаки самого гетьмана, достатньо назвати книги, які зберігались у його власній бібліотеці. Серед кних були драматичні твори старогрецьких письменників, зібрання видатних драматургів (Мольєра, Шекспіра та ін.). А до фондів нотної бібліотеки, окрім вітчизняних авторів, входили твори західноєвропейських композиторів Й.С. Баха, Х.В. Глюка, Г. Генделя і ін. Як зазначає Г. Локощенко, «Розумовські з числа перших в Росії визнали геній Бетховена. Цьому сприяв син гетьмана Андрій, який був російським послом у Відні. Він був в близьких стосунках з Гайдном, Моцартом, Бетховеном» [2, 9].

Діяльність Глухівського театру тісно пов'язана з Глухівською музично-співацькою школою, заснованою ще у 1738 р. (діяла приблизно сорок років) [3, 4]. Відомі прізвища деяких керівників хорової капели, наприклад, з 1743 р. нею керував Г. Головня.

Окрім місцевих митців, таких як С. Котляревський, П. Марченко, В. Іванов, К. Роговський та ін., у театрі виступали й іноземці. Вистави у Глухівському театрі ставились у тому числі і на іноземних мовах. Наприклад, комедійна опера «Ізюмський ярмарок» (1751-1752 рр.) була поставлена французькою [3, 4]. Сцену театру майстерно оформлював відомий художник Г.А. Стеценко, уродженець м. Ромни. Серед співаків театру - один з найкращих співаків Запорозької Січі Г. Білоградський.

Отже, Глухіський театр, як важливий осередок справжньої театральної культури, був одним із перших постійно діючим театром в Україні. Театральне мистецтво Глухова ХУІІІ ст. і першої половини ХІХ ст. мало величезний вплив на подальший розвиток театрів всієї Російської імперії.

Також одним із популярних видів мистецтва саме в кінці ХУІІІ ст. - на початку ХІХ ст. стали концерти та театральні вистави на ярмарках, що проходили в Глухові, Сумах, Кролевці, Ромнах. Особливо популярним був Іллінський ярмарок у Ромнах, на якому виступали відомі актори, зокремаМ.С. Щепкін. Саме на ньому Т.Г. Шевченко побачив Щепкіна у спектаклі «Москаль-чарівник» у ролі Чупруна. Великий Кобзар, висловлюючи свої враження про театралізовані постановки на роменському ярмарку, писав наступне: «...в 1845 році я випадково бачив це знаменне торжище...московських циган тоді ж я в перший і останній раз чув і бачив як вони відзначались перед ремонтерами та іншою п'яною публікою - і як на завершення свого дико-брудного концерту вони хором заспівали: «Не пылит дорога, не дрожат листы.» [3, 14].

Архівні документи засвідчують, що літній театр у Ромнах існував у 1835 р. Він був заснований дворянином Людвігом Міотковським [4, 2]. Але раніше, ще у 1818 р. і 1821 р., у Ромнах відбувалися гастролі харківської і полтавської труп. Роменчани тепло зустрічали п'єси І. Котляревського, в яких провідні ролі виконував М.С. Щепкін.

Скільки років проіснував театр Міотковського - достеменно невідомо. Відомо лише, що у документах роменського міського управління, де розглядалось у 1898 р. питання про побудову нового приміщення для театру, вказувалось, що він буде побудований «на месте существующего ныне старого здания...» [5, 12]. У Державному архіві Сумської області зберігається проект креслень приміщень для літнього клубу у роменському міському саду, в який входив і літній театр [6, 7].

Судячи з багаточисельних заяв на отримання дозволу на оренду міського саду і театру, можна зробити висновок, що театри на той час користувались великою популярністю і приносили вельми гарні прибутки. Так, наприклад, актор М.Т. Пономаренко у заяві просить роменську міську управу віддати йому в оренду літній театр з 1 травня по 1 жовтня 1898 р. [6, 3]. Актор І.М. Лібаков у заяві вказував, що він вже навіть зібрав трупу з акторів, які грали у мінському міському театрі [6, 7], а Г.К. Невський завіряв, що сформує театр із кращих провінційних сил і «дело будет поставлено по возможности образцово и на должную высоту, за что может поручиться моя многолетняя опытность» [6, 30]. Та найбільший інтерес викликає заява провізора місцевої аптеки А.С. Венгерова, який вказує про готовність сплачувати за оренду літнього театру удвічі більшу суму (не 250 крб., як це було раніше, а 550 крб.). Причому робить припис у заяві, завіряючи, що його мета - не збагачення, а «с одной стороны - доставить городской публике дешевые развлечения, а с другой - городскому обществу усилить свои средства посредством устраивания гуляний» [6, 31].

За вхід до роменськго саду, де розміщувався літній театр, брали платню з усіх «без различия пола и возраста». Виключення було лише для «Клуба Городского Общественного Собрания и Членов Клуба Комерчекого Собрания, короторые освобожены от такой платы» [6, 61].

На кінець XIX ст. репертуар роменських театральних гуртків, не дивлячись на те, що вони були напівпрофесійними, аматорськими, вирізнявся високим мистецьким смаком. Ведучі ролі роменського театру виконували І. Волеківська, В. Яременко. На початку XX ст. (1903 р.) на роменській сцені виступали корифеї театрального мистецтва М. Кропивницький, М. Заньковецька та інші актори.

Що стосується історії Сумського театру, то краєзнавці П. Сапухіна і Л. Сапухін стверджують, що перший у Сумах театр існував ще з 1806 р. і був нібито розташований у сучасному центрі міста, неподалік пам'ятника Т. Шевченка. На жаль, документальні свідчення відсутні, але можна припустити, що на тому місці існував балаганний театр, де на Введенський ярмарок виступали актори харківських театральних труп [1, 22].

Історія першого Сумського театру з великою вірогідністю пов'язана з діяльністю крамаря М. Бабича, який, будучи аматором-драматургом, у 50-х роках XIX ст. створив драматичний гурток. У другій половині XIX ст. на базарній площі у центрі міста він збудував дерев'яне приміщення для театру, який почав діяти взимку 1865 р. М. Бабич був першим аматором-драматургом, який написав багато п'єс українською і російською мовами, такі як «Чудная комедия, или Не рассмотрел, с кем повенчался», «Чумак, или бойкая дивчина». Рукописи п'єс М. Бабича зберігаються у Санкт-Петербузькій театральній бібліотеці [7, 89]. Комедії М. Бабича входили до репертуару не лише Сумського, а й аматорських театрів інших міст, про що писалось у «Xарьковских губернских ведомостях».

У 1875 року, після смерті М. Бабича, його театр припинив свою діяльність, але театральне життя з того часу у Сумах не припинялась. У 80-х роках XIX ст. був побудований літній театр, що мав назву «Швейцарія». Його перенесли на лівий берег річки Псел. Питання про перенесення театру подалі від центру, від культових установ та навчальних закладів, неодноразово піднімалось духовенством міста протягом всього XIX ст., оскільки священнослужителі вважали театр «бісівською» справою [7, 90].

Деякі відомості про діяльність «Швейцарії» можна почерпнути з оповідання Купріна «Как я был актером». Російський письменник писав, що завдячуючи тому, що сумська трупа складалась з досвідчених акторів, які раніше грали у інших театрах, вони дуже добре знали свій репертуар. Також Купрін зазначав: «Благодаря тому, что мы ставили ежедневно новые пьесы, театр наш довольно охотно посещался. Офицеры и помещики ходили из-за актрис. Кроме того, ежедневно посылался Xаритоненке билет в ложу. Сам он бывал редко - не более двух раз за весь сезон, но каждый раз присылал сто рублей» [1, 25].

У 1916 р. приміщення театру «Швейцарія» згоріло. На той час у Сумах уже діяв театр Д.М. Корепанова та декілька кінотеатрів (кінематографів): «Цейлон». «Міраж», «Люкс», «Ампір», «Xроніка». У міському парку діяв кінотеатр «Ілюзія». Неможливо точно визначити, які спектаклі відбувалися саме у приміщенні театру Корепанова, адже багато вистав проходило також і в кінотеатрах.

Будівництво першого сумського стаціонарного театру Корепанова розпочалося на місці літнього балагану по вулиці Покровській у 1907 р. Його зведення за проектом харківського архітектора О.М. Гінзбурга (1876-1949) тривало майже 5 років. Театр за своїм технічним оснащенням та акустичними даними не знав собі рівних у тогочасній Лівобережній Україні. Він вражав новітнім електричним освітленням та вишуканим архітектурним оздобленням. Театр був побудований коштом міського бюджету, але для його відкриття багато зусиль доклав Дмитро Митрофанович Корепанов (1863-1936) - член Сумської міської управи, який займався підприємництвом і в той же час був великим прихильником театрального мистецтва, актором-аматором.

Перший театральний сезон був відкритий у 1911-1912 рр. у «зимовому» опалюваному театрі «Корепанова», який спочатку називався «Тіволі» [7, 91]. У театрі Корепанова гастролювали драматичні, балетні та оперні трупи за участі артистів столичних імператорських театрів та естрадних виконавців.

Сумська публіка могла оцінити гру також і зарубіжних театрів. Наприклад, у січні 1913 р. у Сумах гастролював театр італійської міланської опери.

Прослідкувати хід театральних подій у місті, наприклад за 1913 р., можна за сумськими газетами. Так, у «Сумському віснику» велась постійна рубрика «Театр і музика», де надавалась характеристика на кожну виставу, що відбувалась у театрі Корепанова. Необхідно зазначити, що відгуки були як критичними, так і схвальними.

Наприклад, відзначалось, що «с хорошим материальным и художественным успехом» пройшов спектакль «Корневильськие колокола». Театральний критик зазначав про причини успіху вистави: «В ней отсутствуют пошлость и салонность, на которых так любят выезжать доморощенных «оперных дел мастера» [8, 5].

Столичних акторів сумська публіка подекуди приймала без особливого захоплення. В одному із відгуків зазначалось: «Приезжавшая на празник труппа Южина потерпела полностью крах и сам Д.Х. Южин принужден был ретироваться и уехав в Москву, оставил на произвол судьбы артистов. Некоторые из них поступили в местные миниатюры...» [9, 3].

З найбільшим аншлагом у 1913 р. у Сумах пройшла драма «Мазепа», поставлена сумським Товариством Грамотності. У газетних замітках писалося: «Драма «Мазепа» - красивая, яркая. Театр был совершенно переполнен, многие стояли, так как негде было сесть. Успех спектакля превзошел ожидания. Получилось 300 рублей чистого сбора, несмотря на саме низкие цены на места и не взирая на проливной дождь» [10, 3]. Зазначимо, що вартість квитка на цю драму була від двадцяти копійок до одного карбованця.

Українській тематиці були присвячено багато вистав Малоросійського театру, що виступав під керівництвом режисера А. Суходольського. Театр пропонував спектаклі «Пан Шкуратевич», «Тарас Бульба», «Гандзя», «Наталка Полтавка», «Шельменко денщик» та ін. І національний репертуар, і гра акторів знаходили вельми схвальні відгуки сумської публіки, яка голосували «ногами»: «Подвизавшаяся в театр Корепанова малорусская труппа г. Суходольского продолжает пользоваться вниманием публики. Вчера была поставлена известная историческая драма Старицкого «Богдан Хмельницкий». Публики было много» [11, 3]. Місцева преса відзначала, що у спектаклі вміло була показана вся «стойкость русского казака, его непреодолимое стремление к свободе» [12, 3]. Репертуар відзначався яскравою театральністю. Майже у кожному спектаклі передбачалися хорові та сольні співи, танці. У трупі, крім акторів, були хористи, музиканти.

Українська драматургія того часу писалась для театрального виконання, а не для читання. В одному зі своїх листів І. Карпенко-Карий навіть скаржився, що його п'єси зовсім не читаються: «Де ж мої читателі? Нема! Якби не театр, то і до цього часу знали б про мої твори тільки близькі приятелі» [13, 9].

Дійсно, театральність з українською етнографією переважала над реальністю. Саме це гарно сприймалось публікою. Ще одним підтвердженням тому є відгуки на п'єсу «Маруся Богуславка»: «... сбор был полный; публика продолжительными рукоплесканиями выражала свой восторг исполнителям танцев» [14, 3]. Лише дещо пізніше типові українські мелодрами з хором і гопаком будуть менше виставлятись або відсуватимуться на другий план.

Про популярність національного репертуару засвідчують і афіші за лютий 1913 р.: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Сорочинський ярмарок» М. Старицького, «Невольник» М. Кропивницького.

Деякі спектаклі у Сумах проходили вдень, причому на денні вистави бралась у два рази менша платня.

Необхідно звернути увагу на активну благодійницьку діяльність театрів на початку ХХ ст. Наприклад, актори театру Корепанова брали участь у благодійних концертах «в пользу недостаточных студентов сумского землячества при Киевском политихническом институте», на підтримку безкоштовної бібліотеки у місті. У 1916 р. В.А. Харитоненко власним коштом запросив акторів трупи Суходольського, щоб ті виступили зі спектаклем для підтримки поранених на війні солдат.

Для заможної публіки у 1913 р. при театрі був відкритий Сад Тіволі, де діяв ресторан «Бристоль». Кухня його була організована під управлінням харківського шефа З.І. Карпова. У переліку блюд ресторану були вишукані італійські та французькі страви («каймак глясе»). Під час вечері грав оркестр духової музики, виступали відомі скрипалі, наприклад Ж. Корниш.

Театральність, породжена імпульсом змін, була зведена в абсолют у ряді творчих робіт на поч. ХХ ст. Було присутнє прагнення епатувати публіку. Це, зокрема, стосується діяльності електротеатру «Цейлон». Оцінити новий вид мистецтва сумська публіка прийшла дуже активно, починаючи з представників різних навчальних закладів і завершуючи духовенством. У замітці, опублікованій у «Сумському віснику» за підписом понад двадцяти сумчан, діяльність цього електротеатру оцінена була різко негативно. Вказувалось, що адміністрація «Цейлону» зовсім не рахується з «этикой нравов сумских обывателей».

У той же час, «виховуючи» сумську публіку, театральний критик зауважував, що місцева публіка не звикла вчасно займати місця в театрі до початку спектаклю: «Хождение по партеру во время дейтствия она, видно, считает признаком хорошого тона и не считается с тем, что это мешает лицам, которые приходят в театр не ради театра, а ради пьесы» [15, 3].

1918 року театральне життя Сум було не менш активним: виступали артисти Московського художнього театру О.В. Гзовської, трупа «Мініатюр» А.В. Шиліна та В.В. Бугардта, товариство українських артистів під керівництвом П.М. Білорува. Репертуар здебільшого змінюється на розважальний: комедії, бенефіси, водевілі. Наприклад, у репертуарі театру «Люкс» (трупа інтимного театру) була популярна мозаїка «Весна любви», «вальс екстаз» і ін. Театр «Ампір» пропонував «Веселий фарс» і т. д. Актори навіть виступали без гриму, за що в якості адміністративного покарання мали сплачувати штраф [16, 1]. Загалом, від таких постановок, як зауважував театральний критик, «нельзя требовать ни содержательности, ни интересной основной мысли, ни сложных психологических моментов» [17, 1].

З 1920 р. театр Корепанова був націоналізований і перейменований в музично-драматичний театр ім. Третього інтернаціоналу [18, 1]. Для нього починалась нова, радянська доба розвитку, за якої принцип театральності тепер підпорядковувався не лише принципу життєвої правдивості, а й принципу соціалістичного реалізму.

Отже, кожна епоха має свої особливості. Але театр ХІХ ст. залишив по собі велику і багату спадщину воістину справжнього мистецтва, яке залишається на скрижалях нашого театрального минулого і майбутнього. Недарма кращі п'єси з репертуару тих століть так часто ставляться на сценах сучасних театрів. Всі різноманітні форми театральної діяльності театрів Сумщини ХІХ ст. початку ХХ ст. стали підґрунтям для розвитку сучасного театру.

Література

1. Ленський О.В. Таке солодке слово «Театр» О.В. Ленський. - Суми: Ткачов, 2008. - 88 с.

2. Локощенко Г. Музично-театральна культура Сумщини / Г Локощенко: Матеріали для уроку на допомогу вчителям музики, літератури, історії та ін. - Суми, 1992. - 58 с.

3. Кривко Я. Перший театр на Україні / Я. Кривко // Народна трибуна. - 1971. № 112 - 16 вересня. - С. 4.

4. Державний архів Сумської області (далі - ДАСО), ф. 1153, оп. 1, спр. 1П3, 102 арк.

5. Манько М.О. Суми і сумчани у документах сучасників / М.О. Манько. - Книга перша (1655-1919). Вид. др., доп.. - Суми: видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1», 2007. - 441 с.

6. Білецький О., Мамонтов Я. Український театр. [Ч. 2]. Український новий театр (від початку ХІХ ст. до перших років ХХ ст.). / О. Білецький, Я. Мамонтов. - К.: Державне видавництво «Мистецтво», 1941. - 357 с.

7. Власенко В.М. До історії Сумського театру (1910-1943) / В.М. Власенко // Сумська старовина. - 2002. - № МПІ-ІХ. 134-143.

Размещено на Allbest.ur

...

Подобные документы

  • Санкт-Петербург як один з найбільш красивих та популярних світових туристичних центрів. Коротка історія розвитку та сучасний стан Ермітажного театру та Маріїнського Державного академічного театру опери і балету - найголовніших театрів сучасної Росії.

    контрольная работа [29,3 K], добавлен 07.02.2011

  • Театр як важливий чинник національно-культурного будівництва у роки визвольних змагань українців. Якісне оновлення драматургії, наповнення її філософським змістом. Діяльність професійних театрів, численних самодіяльних та пересувних театрів в 20-30 роки.

    презентация [1,5 M], добавлен 07.09.2014

  • Історія заснування та будівництва Софіївського собору. Походження назви, історія собору з точки зору історії українського народу. Головний архітектурний ефект споруди, архітектурно-художній задум, розпис фресок і мозаїк, особливості відновлення собору.

    статья [13,1 K], добавлен 02.12.2010

  • Історія та сучасність основних академічних українських драматичних театрів. Київський та Херсонський театри ляльок. Діяльність Одеського національного театру опери та балету. Найвидатніші представники театрального мистецтва України, їх творчий шлях.

    курсовая работа [7,5 M], добавлен 14.12.2013

  • Заснування Генріхом Ернеманом в Дрездені фабрики з виробництва фотоапаратів. Універсальність першого кіноапарату Ернемана. Еволюція звуку в кіно. Система фотографічного запису звуку. Шлях розвитку формату. Поява сінематографу, фільми братів Люмьер.

    контрольная работа [185,5 K], добавлен 20.02.2011

  • Погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем. Особливості системи містерійної основи курбасового театру. Історія становлення українського театру "Березіль". Театральне відлуння в Українському музеї Нью-Йорка.

    курсовая работа [51,1 K], добавлен 30.03.2011

  • Аналіз творчого композиторського мислення Г. Верьовки в контексті становлення та формування виконавської репертуарної політики. Специфіка становлення художньо-естетичних принципів функціонування народного хору, формування виконавського репертуару.

    статья [20,0 K], добавлен 24.04.2018

  • Історія заснування та розвитку, зміст та значення Фонду "Нові сім чудес світу" (NOWC). Сім переможців даного рейтингу, їх характеристика та особливості: Великий китайський мур, Петра, Христос-Спаситель, Чічен-Іца, Тадж-Махал, Колізей, Мачу-Пікчу.

    реферат [428,6 K], добавлен 18.12.2010

  • Реформаційний рух на українських землях, заснування братств, їх заслуга в національно-культурному піднесенні в XVI-XVII ст. Загострення конфесійної боротьби, покатоличення українського населення. Україна в уявленні іноземців. Зміни в духовній культурі.

    реферат [27,7 K], добавлен 25.03.2010

  • Зародження найпростіших танцювальних форм, особливості змінення танцювальної техніки, манери виконання, музичного супроводу протягом середніх століть. Характеристика основніх танців епохи феодалізму: бранль, фарандола, турніджер, бурре, ригодон та інші.

    контрольная работа [223,8 K], добавлен 13.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.